Урок 27
Тема. Країни Латинської Америки.
Мета: отримати загальне уявлення про процеси, що відбувалися в країнах Латинської Америки на по-чатку ХХ ст.; познайомити з Мексиканською революцією 1910—1917 рр.; охарактеризувати розви-ток провідних країн регіону в 1920—1930-х рр.; пояснити значення термінів і понять: «бананові
республіки», «ліберальний реформізм», «революційний каудилізм», «антиолігархічні революції»,
«тенентисти»; розвивати вміння учнів простежувати причинно-наслідкові зв’язки між подіями,
визначати спільне й відмінне в історичних подіях; виховний аспект уроку реалізується на підставі
усвідомлення справедливого характеру прагнення народів демократії.
Тип уроку: комбінований.
Обладнання: підручник, настінні карти «Країни Латинської Америки на початку ХХ ст.», «Країни Латинської
Америки в міжвоєнний період (1919—1939 рр.), атлас, ілюстративний і дидактичний матеріал.
Основні терміни та поняття: бананові республіки, ліберальний реформізм, революційний каудилізм, антиолігар-хічні революції, тенентисти.
Основні дати: 1910—1917 рр. — Мексиканська революція; 1922 р. — перший виступ тенентистів у Бразилії;
1926 р. — збройне повстання під проводом А. Сандіно в Нікарагуа.
Хід уроку
I. Організація навчальнОї діяльнОсті
Учитель знайомить учнів із темою та основними завдан-нями уроку.
II. Перевірка дОмашньОгОзавдання
;Бесіда за запитаннями
1. Які зміни відбулися в Османській імперії в результаті Младоту-рецької революції 1908—1909 рр.?
2. Як утворилася національна Турецька держава?
3. Яку роль в історії Туреччини цього періоду відіграв Кемаль Ата-тюрк?
4. Як виникла палестинська проблема? У чому полягає її сут-ність?
5. Як розгортався національно-визвольний рух проти британських
колонізаторів в Індії на початку ХХ ст.?
6. Схарактеризуйте новий етап національно-визвольного руху в Ін-дії, що розпочався після Першої світової війни. У чому його особ-ливості?
7. Які нові риси з’явилися в індійському національно-визвольному
русі в 1930-х рр.?
III. актуалізація ОПОрниХзнань
;Запитання та завдання
1. Які незалежні держави існували в Латинській Америці напри-кінці ХІХ ст.? Покажіть їх на карті та назвіть столиці.
2. Якими були особливості політичного устрою та соціально-еконо-мічного розвитку країн Латинської Америки наприкінці ХІХ ст.?
IV. вивчення нОвОгОматеріалу
;Проблемне завдання
Визначте характерні риси соціально-економічного й політичного
розвит ку країн Латинської Америки в цей період і порівняйте їх із
тими, що були притаманні провідним країнам Європи.
1. країни латинської америки.
;Розповідь учителя
На зламі ХІХ—ХХ ст. у Латинській Америці на величезній тери-торії у 20,6 млн км
2
існувало 20 незалежних держав. Остання іспанська
колонія — Куба — здобула незалежність у 1898 р. У 18 країнах регіо-ну населення розмовляло іспанською мовою, у Бразилії — португаль-ською, на о. Гаїті — французькою. Дві третини території Латинської
Америки займали три держави — Бразилія, Аргентина та Мексика,
які заселяло близько 60 % усього населення регіону. Найбільший при-ріст населення спостерігався в Аргентині та Бразилії, переважно за
рахунок емігрантів із Європи. За віросповіданням близько 90 % ла-тиноамериканців були католиками.
На початку ХХ ст. господарство країн Латинської Америки, як
і раніше, було переважно зорієнтоване на вивезення за кордон корис-них копалин (срібла та міді) і сільськогосподарської продукції. Чилі
від кінця ХІХ ст. у великих обсягах постачала на світовий ринок се-літру. Основними джерелами прибутків Бразилії залишалися експорт
кави, золота, срібла, каучуку і тропічних фруктів. Аргентина після
створення морозильних камер стала у великих обсягах вивозити до
європейських країн заморожене м’ясо. У 1910 р. вона експортувала
50 % усього виробленого м’яса та 60 % зерна. За рівнем економічно-го розвитку найрозвиненішими країнами Латинської Америки були
Аргентина, Уругвай, Бразилія, Куба, Венесуела, Чилі. Суттєво по-ступалися за темпами свого розвитку іншим країнам регіону Болівія,
Мексика та Перу. (Учитель привертає увагу учнів до таблиці.)
ОСНОВНІ ПРОДУКТи еКСПОРТУ КРАїНЛАТиНСьКОї АМеРиКи НА ПОЧАТКУХХ ст.
Країна Продукти експорту
Аргентина М’ясо, пшениця, кукурудза, шкіри, вовна
Бразилія Кава, золото, срібло, каучук
Чилі Мідь, селітра, цукор, бавовна, каучук, рослинна олія
Мексика Золото, срібло, мідь, каучук
Колумбія Золото, кава, банани, шкіри, фарба «індиго»
Венесуела Кава, какао
Куба Цукор, тютюн
Багаті природні ресурси Латинської Америки робили регіон
надзвичайно привабливим для іноземного капіталу. Напередодні
Першої світової війни найбільше капіталовкладень вивозилося сюди
з Великої Британії, Франції, Німеччини та США, переважна части-на іноземних інвестицій припадала на Аргентину, Бразилію, Кубу
й Мексику.
Вагомі позиції в Латинській Америці належали США, які, від-повідно до «доктрини Монро», вважали її своєю сферою впливу. Так,
Коста-Рика, Гондурас і Гватемала, де американській компанії «Юнай-тед фрут компані» належали величезні бананові плантації (а амери-канцями також контролювалися залізниці, банки, верфі), здобули пре-зирливу назву «бананових республік». На 1914 р. провідні держави
світу вклали в латиноамериканську економіку близько 10 млрд доларів
(Велика Британія — 4,9, США — 1,7, Франція — 1,2 млрд доларів),
однак країни регіону залишалися слабкорозвиненими. Позитивним на-слідком проникнення іноземного капіталу в регіон стало розширення
приватного сектору економіки та поява нових робочих місць, негатив-ним — примусове нав’язування країнам їхньої економічної спеціалі-зації, вигідної інвесторам.
У сільському господарстві більшості латиноамериканських країн,
як і раніше, панівні позиції займали великі латифундисти (землевлас-ники), а знач на частина селянства бідувала. У зв’язку з розвитком
промисловості в регіоні почали з’являтися великі промислові центри,
прискорилася урбанізація. Однак у цілому країни Латинської Америки
залишалися аграрними.
Основними формами соціальних протестів у латиноамерикан-ських державах у цей період були селянські повстання, виступи ро-бітників і революції. Розгортанню робітничого руху сприяла діяльність
профспілок. Однак здобутки робітничого руху в країнах Латинської
Америки залежно від його організованості й масовості відрізнялися.
На початку ХХ ст. тривалість робочого дня в Аргентині становила не
більше ніж 10 годин, а в Мексиці — 12—14 годин. У 1906—1907 рр.
Мексику охопила хвиля страйкового руху. Робітники псували облад-нання, руйнували будівлі фабрик, протестуючи проти зловживань гос-подарів підприємств. Урядові війська придушили страйки, розстріляв-ши їхніх учасників із кулеметів.
На початку ХХ ст. всі держави Латинської Америки за своїм
устроєм були республіками. Однак у багатьох із них демократичні
норми життя порушувалися, президенти здобували владу в результаті
військових переворотів, змов тощо. Партії, як правило, не відігравали
визначальної ролі в політичному житті, де відбувалася боротьба за
владу між протидіючими угрупованнями суспільної еліти. Досить ве-лику популярність в багатьох країнах Латинської Америки, особливо
в робітничому середовищі, мали ідеї соціалізму, анархізму та анархо-синдикалізму.
2. мексиканська революція 1910—1917 рр.
;Колективна робота з підручником
Учні самостійно опрацьовують відповідний матеріал параграфа,
складаючи характеристику Мексиканської революції 1910—1917 рр.
за планом: 1) причини; 2) вимоги опозиції; 3) привід до революції;
4) основні події; 5) результати та історичне значення.
Учитель систематизує й уточнює результати роботи учнів, ви-користовуючи наведений нижче матеріал.
ДОДАТКОВА ІНФОРМАЦІЯ
У Мексиці на початку ХХ ст. існувала диктатура Порфиріо Діа-са, що встановилася в 1877 р. Офіційно він обіймав посаду президен-та, але фактично був необмеженим правителем країни. Опорою його
режиму були армія, чиновництво й католицька церква. Завдяки під-тримці Діаса в найприваб ливіших галузях мексиканської промисловості
(гірничо- і нафтодобувна, будівництво залізниць) провідні позиції посів
британський та американський капітал, що викликало незадоволення
місцевих підприємців. Виступи селян проти захоплення їхніх земель
латифундистами (близько 96 % селян були безземельними) набули ха-рактеру селянської війни. Періодично спалахували страйки робітників,
що жорстоко придушувалися армією.
У країні зростало незадоволення правлінням Діаса та його со-ратників. Лідером ліберальної опозиції став Франциско Мадеро (1873—
1913). Опозиція вимагала проведення вільних виборів, здійснення
реформи армії та державного апарату, забезпечення прав і свобод гро-мадян, задоволення основ них вимог робітників, викорінювання засилля
іноземних компаній у країні, повернення селянам земель, відібраних
за правління Діаса.
На президентських виборах 1910 р. опозиція висунула своїм кан-дидатом Мадеро. За наказом Діаса його заарештували. Після звільнення
під заставу Мадеро втік до США, а на виборах 26 червня 1910 р., які
оголосила влада, «одностайно» переобрано президентом Діаса. Мадеро
звернувся до мексиканців із закликом до збройного повстання. Рух,
який охопив після цього Мексику, з окремих виступів переріс у рево-люцію, що тривала з 1910 до 1917 р.
10 листопада 1910 р. лідер опозиції Мадеро розпочав збройне
повстання і, використавши селянські загони Еміліано Сапати і Фран-сиско Вільї, розгромив урядові війська. 25 травня 1911 р. 83-річний
диктатор Діас подав у відставку й залишив Мексику. На нових пре-зидентських виборах 2 жовтня президентом обрали Мадеро. Здобувши
владу, він став вимагати роззброєння селянських загонів і не поспішав
виконувати обіцянки з невідкладного здійснення реформ. Сапата і Ві-лья, обстоюючи інтереси селян, відмовилися роззброїти свої загони. Між
ними та урядовими військами розгорнулися бойові дії. Суперечками між
революціонерами скористалися послідовники Діаса. У лютому 1913 р.
в Мексиці відбувся воєнний путч, у результаті якого президента Мадеро
було вбито, а владу захопив генерал Вікторіано Уерта. Країну охопила
хвиля протестів. Ліберальну опозицію очолив великий землевласник
Венустіано Карранса. Однак вирішальну роль у поваленні диктатури
Уерти він не відіграв. Улітку 1914 р. Визвольна армія Півдня, очолю-вана Сапатою, і Північна дивізія під проводом Вільї оточили столицю
Мехіко й примусили Уерту зректися влади.
Новим (тимчасовим) президентом Мексики, за згодою Сапати і Ві-льї, призначили поміркованого ліберала Гутьєрреса. Одночасно з цим
у місті Веракрусі тимчасовим президентом країни проголосили Венус-тіано Каррансу. Протистояння двох «президентів» завершилося втечею
Гутьєрреса з Мехіко. Громадянська війна в Мексиці ускладнювалася
інтервенцією США, які у квітні 1914 р. висадили морський десант у Ве-ракрусі, прагнучи стати арбітром у мексиканських справах і спрямувати
їх у потрібному напрямку.
15 серпня 1914 р. Карранса зайняв Мехіко й висунув вимогу вій-ськам США негайно залишити територію Мексики. 19 жовтня 1915 р.
США визнали нового президента країни і вивели свої підрозділи з її
території. Урядом Карранси було здійснено ряд реформ. Повернення
селянам громадських земель, пасовищ і водойм започаткувало аграр-ну реформу. Низка законів обмежила діяльність іноземних компаній.
У березні 1916 р. США вдруге здійснили інтервенцію до Мексики, од-нак під тиском антиамериканських виступів населення через рік вивели
свої війська.
Президент Карранса, обґрунтовуючи необхідність стабілізації си-туації в Мексиці для здійснення реформ, до початку 1917 р. повністю
розгромив селянські повстанські загони. Вілья і Сапата загинули від
рук найманих убивць. Загалом у період Мексиканської революції 1910—
1917 рр. із 15 млн населення країни загинуло близько 1 млн осіб.
Завершальним актом революції стало прийняття в 1917 р. Уста-новчими зборами Мексики нової демократичної конституції. Цей до-кумент обмежив можливості іноземного капіталу використовувати
природні ресурси країни, зменшив вплив латифундистів і церкви,
установив 8-годинний робочий день і право на страйки, надав усім
можливість брати участь у політичному житті країни, здобувати осві-ту тощо. На думку деяких дослідників, мексиканська конституція
1917 р. стала найдемократичнішою в тогочасному світі. Вона сприяла
поширенню ідеалів парламентаризму й демократії в усій Латинській
Америці. Зі змінами та доповненнями ця конституція залишається
чинною в сучасній Мексиці.
;Робота з документом
ВиТЯги З КОНСТиТУЦІї МеКСиКи 1917 р.
Стаття 27. Власність на землю та води в межах національної
території належить за правом походження нації, яка мала і має пра-во передавати володіння ними приватним особам у приватну влас-ність. Експропріації можуть застосовуватися лише для суспільної
користі та за винагороду.
Нація буде мати право в будь-який час накладати на приватну
власність обмеження, продиктовані суспільним благом.
Лише мексиканці за народженням або натуралізацією і мек-сиканські товариства мають право набувати володіння землями, во-дами і доступом до них...
Стаття 123. Союзний конгрес і законодавчі збори Штатів ма-ють підготувати закони про працю, відповідні до потреб кожного
регіону, що не супере чать таким положенням...
1. Максимальна тривалість робочого дня — 8 годин.
2. Максимальна тривалість нічної праці — 7 годин. Забороняються
небезпечні і шкідливі для здоров’я роботи для всіх жінок і для
молоді до 16-річного віку...
4. За кожні шість днів роботи працівник має користуватися мінімум
одним днем відпочинку...
7. За однакову роботу має бути однакова винагорода, незалежно від
статі чи національності працівника.
17. Закони визнають як за робітниками, так і за підприємцями право
на страйк і призупинення праці.
18. ...страйки будуть вважатися незаконними, коли більшість
страйкуючих буде застосовувати насильницькі дії проти осіб
і власності.
;Запитання до документа
1) Як конституція 1917 р. визначала право власності?
2) Яким був зміст права на працю?
3. вплив Першої світової війни на розвиток країн латинської
америки. ліберальний реформізм.
;Колективна робота з підручником
Учні самостійно опрацьовують відповідний матеріал параграфа,
визначаючи, у чому полягав вплив Першої світової війни на розвиток
Латиноамериканських країн. Учитель систематизує й уточнює резуль-тати роботи учнів, використовуючи наведений нижче матеріал.
ДОДАТКОВА ІНФОРМАЦІЯ
Перша світова війна безпосередньо не зачепила країни Латинської
Америки, проте мала для їхнього розвитку суттєві наслідки. Зростан-
ня споживання сільськогосподарської продукції та сировини у воюю-чих державах призвело до збільшення ціни на них. Це збільшило ви-робництво і прибутки Латинської Америки, що були використані для
розвитку промисловості. У країнах формувалися національний капітал
і робітничий клас, який відкрито заявив про свої права. Загострилася
боротьба між латифундистами і промисловцями за вплив на політич-не життя. Крім того, до нерозв’язаного аграрного питання долучилися
проб леми, притаманні промислово розвиненим країнам.
Війна також призвела до згортання капіталовкладень європей-ських держав, із чого негайно скористалися США. Після відкриття
в 1914 р. Панамського каналу, який став власністю США, зросли по-літична вага і вплив Сполучених Штатів.
У 1920-ті рр. у країнах Латинської Америки стало популярним
гасло зміцнення національної незалежності та усунення впливу інших
держав. Це спонукало уряди деяких країн до проведення реформ. Лі-беральний реформізм 1920-х рр. у Латинській Америці формувався під
впливом європейського й північноамериканського ліберального реформіз-му, але він розв’язував дещо ширше коло завдань. Так, поряд із рефор-мами, які мали місце в європейських державах у ХІХ ст., розв’язувалися
завдання і національного характеру (націонал-реформізм): розвиток на-ціональних економік і послаблення залежності від провідних країн світу
й транснаціональних корпорацій. Найбільш радикальні реформи в пер-шій чверті ХХ ст. було проведено в Аргентині, Чилі, Уругваї та Мексиці.
Так, в Аргентині президент Іполіто Ірігойєн (1916—1922, 1928—
1930 рр.) підвищив заробітну плату, дозволив діяльність профспілок,
увів 8-годинний робочий день і двотижневу оплачувану відпустку, пен-сійне забезпечення. Було обмежено працю підлітків і дітей.
Крім того, уряд наважився на проведення земельної реформи,
згідно з якою з державного фонду селянам передавалося 7,6 млн га
землі та захищалися права орендаторів.
Прогресивний характер мали реформи, проведені й у галузі осві-ти: відкривалися школи в сільській місцевості, було здійснено універ-ситетську реформу.
У Чилі схожу політику в 1920-ті рр. проводив президент Артуро
Алессандрі. Особливо це торкалося робітничого законодавства. Але об-меженість президентських повноважень межами парламентської респуб-ліки не давали йому вагомих важелів управління для більш активного
просування реформ.
В Уругваї, який у ХІХ ст. зазнав низки громадянських війн
і втручань із боку сусідніх держав, основи ліберального реформізму були
закладені ще на початку ХХ ст. президентом Х. Батльє-і-Ордоньєсом.
Своїми реформами він та його наступники випередили ті проблеми, які
могли постати перед невеликою державою в майбутньому. Так було
створено значний державний сектор економіки. Приватні підприємці
мали відраховувати частину прибутків на соціальні потреби. Держава
стала проводити протекціоністську політику. На виробництві було за-проваджено 8-годинний робочий день, установлено офіційний мінімум
заробітної плати, запроваджувалося пенсійне забезпечення, допомога
у зв’язку з безробіттям, безкоштовна освіта на всіх рівнях. Розгорнулося
будівництво дешевого житла, шкіл, медичних установ.
Крім того, була проведена демократична реформа виборчої си-стеми, обмежено права президента, забезпечено права опозиції. Церква
була відокремлена від держави, скасована смертна кара.
У Мексиці внаслідок революції 1910—1917 рр. до влади прийшла
нова політична еліта. В умовах формального збереження демократичних
свобод у країні встановився режим революційного каудилізму (каудиль-йо — вождь).
У 1920 р. до влади в країні в результаті повстання і наступних
президентських виборів прийшов Альваро Обрегон — колишній рево-люційний генерал. Президента Карранса було вбито. Обрегон пообіцяв
реалізувати всі ті завоювання революції, що були закріплені в консти-туції країни. В умовах відсутності сформованої партійної структури та
інститутів демократії новий президент спирався на широкі верстви на-селення, які стали реально отримувати плоди революції. Так, селянам
було передано 700 тис. га поміщицьких земель. Була підвищена заробіт-на плата. Створювалися умови для дотримання підприємцями положень
конституції про 8-годинний робочий день, визнання профспілок та укла-дення колективних договорів, про виплати в разі виробничих травм.
У 1924 р. Мексика стала першою країною в Західній півкулі, яка
визнала СРСР і встановила з ним дипломатичні відносини.
Заходи Обрегона забезпечили подальший розвиток Мексики.
4. латинська америка в період «стабілізації».
антиолігархічні революції 1920-х рр.
;Розповідь учителя
Ліберальний реформізм початку 1920-х рр. наштовхнувся на
сильний опір правих сил, які були представлені традиційною земель-ною аристократією. Під їх тиском відбувся деякий відхід від здобутих
позицій.
В Аргентині президент М. Альвеар (1922—1928 рр.) пішов на
компроміс із правими силами, згорнувши проведення подальших ре-форм. Нова хвиля реформаторської діяльності, пов’язана з повернен-ням на президентську посаду Ірігойєна, була перервана переворотом
генерала Ф. Урібуру, що правив із 1930 по 1932 р.
У Чилі в 1924 р. група армійських офіцерів усунула президен-та країни Алессандрі. Заколотники, виступаючи під гаслом створен-ня сильної національної держави, припинили демократичні реформи
і жорстоко розправилися з робітничими організаціями. Але натомість
було запроваджено прогресивне робітниче законодавство: 8-годинний
робочий день, пенсійне забезпечення, створення профспілок та укла-дення колективних договорів.
У 1925 р. в Чилі знову відбувся переворот, який відновив кон-ституційний лад. Нова конституція закріпила в країні президентську
форму правління.
Але незважаючи на відновлення демократичного правління на
президентських виборах 1927 р. переміг лідер заколотників Ібаньєс
і встановив у країні свою особисту диктатуру. У своїх діях він наслі-дував політику Муссоліні в Італії.
У Мексиці наступником Обрегона став генерал П. Е. Кальєс
(1924—1928 рр.). Він закликав до «продовження революції». За
час його президентства між селянами було додатково розподілено
3,2 млн га землі. Держава під гаслом захисту власного товаровироб-ника і боротьби з імперіалізмом пішла на конфлікт з американськими
корпораціями, насамперед із нафтодобувними.
Щоб показати «революційність» свого уряду, Кальєс наважився
на конфлікт із католицькою церквою. Це ледь не розпалило в країні
нову громадянську війну. У 1926—1927 рр. у країні діяли збройні за-гони крістерос — прихильників церкви, яких активно підтримувала
земельна аристократія.
Зрозумівши, що подальша «революційність» може призвести до
нового внут рішнього конфлікту і втрати всіх здобутків революції, уряд
Кальєса поступово згорнув свою реформаторську активність і повернув-ся до «нормального» управління країною. Таким чином, революційний
каудилізм вичерпав свою історичну місію, забезпечивши поступовий
перехід від революції до стабільного життя.
На Кубі, яка лише формально стала незалежною республікою
після тривалої національно-визвольної війни, продовжували панува-ти революційні настрої. На цій хвилі в 1925 р. на посаду президен-та країни було обрано героя війни генерала Х. Мачадо. Але останній
установив у країні свою диктатуру і жорстоко розправлявся з опози-цією. У своїх діях, як і Ібаньєс, він намагався наслідувати Муссолі-ні. Використовуючи економічне піднесення, Мачадо став ініціатором
широкої кампанії будівельних робіт, які мали скоротити безробіття
і створити на острові сучасну інфраструктуру. Будівельний бум став
основою для збагачення будівельних компаній і появи всепоглинаю-чої державної корупції. Таке становище в країні стало джерелом фор-мування могутнього революційного руху, який спричинив революції
1933—1934 рр.
Але не всі країни Латинської Америки зазнали періоду лібе-рального реформізму. Так, у Бразилії кавові плантатори не бажали
поступатися владою і що-небудь змінювати. У таких умовах ініціати-ву в боротьбі за демократизацію життя країни взяли на себе молоді
офіцери — тенентисти (від порт. Tenente — лейтенант). У 1922 р.
вони здійснили заколот у Ріо-де-Жанейро, але він був жорстоко при-душений. Не змирившись із поразкою, тенентисти в 1924 р. піс-ля кількох днів боїв захопили головний промисловий центр країни
Сан-Паулу. Але не маючи реальної програми змін і не залучивши
населення, вони опинилися в ізоляції урядових військ. Прорвавши
блокаду, тенентисти рушили в рейд країною. У цей час відбули-ся повстання у воєнних гарнізонах на Півдні Бразилії, які очолив
Л. К. Престес. Об’єднавшись із повстанцями із Сан-Паулу, він повів
країною «непереможну колону», завдаючи поразки урядовим вій-ськам. За два роки «колона» пройшла 25 тис. км. Але її нечислен-ність (1,5—4 тис. бійців), маневрений характер боротьби не давали
тенентистам установити тісний зв’язок із населенням. Зрештою під
тиском урядових військ «колона» була змушена відступити в Болі-вію, де була інтернована.
Незважаючи на поразку, рух тенентистів розхитав олігархічний
режим і створив умови для його демократизації.
Ще одним прикладом проти засилля олігархів та американ-ських компаній стала збройна боротьба в Нікарагуа. Під час по-встання 1926 р. один зі збройних загонів, організованих Лібераль-ною партією проти земельних олігархів, очолив А. Сандіно. У події
втрутилися США, які окупували країну та примусили лібералів при-пинити збройну боротьбу. Але Сандіно відмовився скласти зброю і з
30 прихильниками розпочав боротьбу проти окупантів. Уже неза-баром його загін налічував кілька тисяч бійців. Повсталі проголо-сили своєю метою вигнання окупантів, відновлення справжнього су-веренітету країни, установлення демократичної влади. Здійснивши
рейди плантаціями американських компаній, повсталі, підтримані
народом, оточили столицю. Проамериканський уряд був змушений
піти на переговори. У 1933 р. з країни були виведені американські
війська, а Сандіно розпустив свою армію. Але плантатори не бажали
поступатися владою. Сандіно було підступно вбито, владу в країні
захопила родина Анастасіо Самоси, який установив одіозний дик-таторський режим, що проіснував до 1979 р. і був повалений на-родною революцією.
Збройні виступи в Бразилії та Нікарагуа можна характеризувати
як антиолігархічні революції.
5. сшата латинська америка.
;Колективна робота з підручником
Учні самостійно опрацьовують відповідний матеріал параграфа,
визначаючи основні прояви впливу США на країни Латинської Аме-рики. Учитель систематизує й уточнює результати роботи учнів, ви-користовуючи наведений нижче матеріал.
ДОДАТКОВА ІНФОРМАЦІЯ
Від кінця ХІХ ст., особливо після американо-іспанської війни
1898 р., щодо країн Латинської Америки США безсоромно застосо-вували політику «великого дрючка», «дипломатію канонерок» і «дипломатію долара». Американські війська неодноразово здійснювали
збройні агресії проти країн регіону. Майже всі країни Центральної
Америки відчули на собі присутність американських військ. У 1915 р.
американські війська вторглися на Гаїті, у 1916 р. — у Домінікан-ську Республіку, у 1916—1917 рр. — у Мексику, у 1917 р. — на
Кубу, у 1918 р. — у Панаму, у 1919 р. — у Гондурас і Коста-Рику,
у 1920 р. — у Гватемалу, у 1924 р. — удруге в Гондурас, а в 1927 р. —
у Нікарагуа.
Американські монополії безсоромно грабували природні ресурси
(нафта, мідь, олово, деревина тощо). У деяких країнах політичне життя
оберталося навколо представництва якоїсь могутньої американської ком-панії. Так, «Юнайт фрутс» повністю панувала в Центральній Америці.
Кубу («Поправка Платта» до конституції країни) та Пуерто-Рико США
взагалі фактично перетворили на свої колонії.
Але так довго тривати не могло. У регіоні з кожним роком нарос-тали антиамериканські настрої. Агресія проти Нікарагуа налаштувала
проти Сполучених Штатів більшість громадськості країн Латинської
Америки. Це примусило США переглянути свою інтервенціоналістську
політику.
Крім того, уряди країн Латинської Америки цілеспрямовано вжи-вали заходів щодо обмеження діяльності американських монополій, на-магалися встановити рівноправні стосунки. Але в 1920-х рр. це лише
починалося.
6. країни латинської америки в 1930-х рр.
;Колективна робота з підручником
Учні самостійно опрацьовують відповідний матеріал параграфа,
визначаючи особливості розвитку провідних латиноамериканських
країн у цей період. Учитель систематизує і уточнює результати роботи
учнів, використовуючи наведений нижче матеріал.
ДОДАТКОВА ІНФОРМАЦІЯ
Економічна криза 1929—1932 рр. спричинила нестабільність
у Латинській Америці і призвела до радикальних реформ у деяких
із її держав. Вона сильно вдарила по економіці латиноамериканських
країн. Зменшилися надходження від експорту. На складах накопичи-лася значна кількість сільськогосподарської продукції, яку доводило-ся знищувати, щоб хоч якось утримати ціни від різкого падіння. Ця
криза показала всю небезпечність збереження економічної залежності.
Почалося нове піднесення антиімперіалістичного руху (значною мірою
антиамериканського та антианглійського), що привело до зближення
країн Латинської Америки з Німеччиною та Італією, які суперничали
зі США та Великою Британією. Але головною метою урядів Латинської
Америки був пошук виходу зі скрутного становища.
Країни Латинської Америки взялися до індустріалізації, яка мала
компенсувати неможливість імпорту машин та обладнання з промислово
розвинених країн. Для розвитку власної промисловості місцевому капі-
талу надавалися всілякі пільги. Держава почала вкладати кошти в роз-виток промисловості, що привело до виникнення державного сектору
економіки. Робилися спроби змінити структуру експорту, щоб зменшити
його залежність виключно від одного виду продукції. Установлювався
контроль над діяльністю іноземного капіталу. В Аргентині, Мексиці,
Болівії було націоналізовано нафтодобувну промисловість.
Отже, у Латинській Америці, як і в країнах Заходу, криза приве-ла до посилення державного регулювання економікою. Але форми про-ведення перетворень були різними: в одних установлювалися диктатор-ські режими, в інших відбувалося зміцнення демократичних режимів.
Економічна криза 1930-х рр. загострила становище в Аргентині.
У 1930 р. військові на чолі з генералом Ф. Урібуру здійснили переворот.
Їх правління з 1930 до 1943 р. увійшло в історію країни як «десятиліття
ганьби». У цей період були закладені нові тенденції в розвитку краї-ни. В умовах агроекспортної моделі розвитку в країні реалізовувалася
широка програма імпортозамінної індустріалізації — заміна товарів,
що експортувалися, виробленими в країні. Запроваджувалися держав-ні методи регулювання. Імпортозамінна індустріалізація призвела до
серйозних змін у соціальній структурі суспільства: найчисленнішими
і найвпливовішими прошарками суспільства стають наймані робітни-ки та підприємці. Змінилася структура експорту країни. Аргентина
перетворилась на аграрно-індустріальну країну. Проте досягти еконо-мічної незалежності не вдалося. Аргентина потрапила в технологічну
залежність від провідних країн світу. У зовнішній політиці Аргентина
проводила політику «лідера Південної Америки» і завжди перебувала
в опозиції до політики США. Аргентина відмовилася вступити до Ліги
Націй, установила відносини з Радянською Росією (1921 р.), засуджу-вала політику США в Центральній Америці, у 1930-ті рр. пішла на
зближення з Німеччиною.
Найбільш ґрунтовні перетворення здійснив у Мексиці президент
Ласаро Карденас (1934—1940 рр.). За часів його правління було покла-дено край пануванню латифундій, селяни отримали у 2,5 разу більше
землі, ніж за попередні 20 років, було націоналізовано залізниці та на-фтову промисловість, утвердився демократичний устрій. Уряд проводив
політику імпортозамінної індустріалізації та запроваджував протекціо-ністські закони для захисту власної промисловості.
Зовнішня політика Мексики базувалася на принципах невтру-чання у внутрішні справи інших держав, поваги суверенітету, рів-ноправності в міжнародних відносинах. Мексика була першою серед
країн Латинської Америки, яка визнала СРСР і встановила з нею ди-пломатичні відносини (1924 р.). Мексика прийняла тисячі політичних
емігрантів з Іспанії після встановлення там режиму Франко, засудила
акти агресії Німеччини та Японії. Особливі відносини склалися в Мек-сики зі США.
Економічна криза 1929—1930 рр. підірвала могутність старої елі-ти в Бразилії, яка до того ж не мала жодних рецептів для виведення
країни з неї. У таких умовах у 1930 р. в країні відбулися президент-ські вибори. Правляча «Консервативна концентрація» перемогла своїми
традиційними методами підкупів, залякування, фальсифікацією виборів
тощо. Але опозиція, об’єднана в «Ліберальний альянс» на чолі з Ж. Вар-гасом, не визнала поразки й захопила владу силою. Наступний період
в історії країни дістав назву «Ера Варгаса» (1930—1964 рр.).
Жетуліо Варгас у період свого президентства (1930—1945 рр.)
став ініціатором проведення широких реформ. Він установив режим
особистої влади (1934 р.) і в перші роки свого правління був прихиль-ним до фашизму, намагаючись в усьому бути схожим на Муссоліні (як
зовні, так і в політиці), але під час Другої світової війни кардинально
змінив погляди: у 1942 р. оголосив війну Німеччині й навіть відправив
воювати на боці антигітлерівської коаліції 30-тисячний корпус, який
брав участь у бойових діях в Італії.
За роки правління Ж. Варгаса в Бразилії було здійснено ім-портозамінну індустріалізацію, створено державний сектор економіки
(металургія електроенергетика, транспорт), уведено протекціоністські
митні податки, розвідано й розпочато експлуатацію природних родо-вищ (боксити, залізна руда, нікель, золото). Освоювалися нові землі.
Завдяки вмілій дипломатії Бразилія домог лася вигідних для неї зов-нішніх інвестицій. У соціальній сфері було запроваджено страхування
і трудове законодавство, уведено 8-годинний робочий день, визначено
розмір мінімальної заробітної плати, пенсій і відпусток тощо. Знач ні
кошти спрямовувалися на розвиток освіти й культури. У той самий
час були розпущені всі політичні партії, існувала цензура, пересліду-валася опозиція.
У Чилі реформи на зміцнення власної економіки, запровадження
соціального законодавства провів уряд Народного фронту на чолі з пре-зидентом Агірре Серда (1938—1940 рр.).
V. закріПлення нОвиХзнань
Пропонуються два варіанти проведення цього етапу уроку.
І ВАРІАНТ
Обговорення результатів виконання учнями проблемного завдан-ня, отриманого перед початком розгляду нового матеріалу.
ІІ ВАРІАНТ
;Бесіда за запитаннями
1. Назвіть економічно найрозвиненіші країни Латинської Америки
на початку ХХ ст.
2. Хто став президентом Мексики після повалення диктатури П. Ді-аса?
3. Коли було відкрито Панамський канал?
4. Що таке «ліберальний реформізм»?
5. Які реформи було проведено в 1920-ті рр. у Мексиці, Аргентині,
Чилі, Уругваї?
6. Хто такі тенентисти? У якій країні вони діяли, за що виступа-ли?
7. Події в якій країні змусили переглянути політику США щодо
країн регіону?
8. Як складалися відносини між США та країнами Латинської Аме-рики?
9. У чому полягає сутність реформ, проведених у країнах Латин-ської Америки в цей період?
10. Чому в країнах Латинської Америки неодноразово відбувалися
збройні виступи, воєнні путчі?
11. Чи був ліберальний реформізм закономірним явищем? Свою дум-ку обґрунтуйте.
12. Порівняйте реформи 1920-х рр. у країнах Латинської Америки.
Відповідь оформіть у вигляді таблиці.
13. Що спільного та відмінного між ліберальним реформізмом і ре-волюційним каудилізмом?
Vі. Підсумки урОку
9Початок ХХ ст. для Латинської Америки ознаменувався «фінан-совою інтервенцією» західноєвропейського й північноамерикан-ського капіталу, який фактично підпорядкував своєму впливу
провідні галузі економіки країн регіону.
9Визначальною для Латинської Америки цього часу подією стала
Мексиканська революція 1910—1917 рр. Її здобутки, зокрема
конституція 1917 р., спонукали країни регіону до боротьби за
демократизацію.
9Перша світова війна мала позитивний вплив на розвиток еконо-мік країн Латинської Америки.
9Формування широких соціальних груп підприємців і робітників
зумовило їх вихід на політичну арену й розгортання боротьби
за демократичні й соціальні реформи, проти засилля земельної
олігархії.
9Ця боротьба вилилася в деяких країнах (Аргентина, Чилі, Мек-сика, Уругвай) у політику ліберального реформізму, а в Бразилії
та Нікарагуа — у збройне протистояння.
9Завдяки реформам удалося розв’язати деякі болючі проблеми
регіону.
9Традиційна еліта не бажала поступатися владою, що призвело
до воєнних заколотів, установлення одіозних диктаторських ре-жимів.
9США розглядали країни Латинської Америки, а особливо Цен-тральної Америки, як виключно свою зону впливу. Проте їх без-церемонне втручання у внутрішні справи на кінець 1920-х рр.
призвело до наростання антиамериканських настроїв у регіоні.
339
VII. дОмашнє завдання
1. Опрацювати відповідний параграф підручника.
2. Повторити матеріал про особливості міжнародних відносин
у 1920-х рр.