Виховний захід: Волі народної дзвін (Бій під Крутами 29 січня 1918 ) - Виховні заходи - Виховна робота - Каталог статей - Учительська світлиця
Головна » Статті » Виховна робота » Виховні заходи

Виховний захід: Волі народної дзвін (Бій під Крутами 29 січня 1918 )

Волі народної дзвін
Мета: закріпити і поглибити знання учнів про події під Крутами 29 січня 1918 року, розвивати творчі здібності учнів, формувати їх художньо-образне мислення, сприяти становленню національної свідомості учнів; розвивати почуття патріотизму, готовність захищати Батьківщину, формувати толерантність, громадянську компетентність, відповідальність; виховувати пізнавальний інтерес до історичного минулого рідного краю, повагу до героїчних вчинків людей, залучати учнів до колективно-творчих справ.
Форма проведення: тематичний вечір.
Учасники: учні 10-х класів.
Обладнання: шкільний зал прибраний у синьо-жовтих кольорах, прикрашений рушниками, у центрі сцени назва виховного заходу і дата — 29 січня 1918 року, посередині стіл з хлібом-сіллю, свічки, біля сцени — виставка літератури та учнівських повідомлень про бій під Крутами.
Хід проведення

Вступне слово вчителя:
І знов у котрий це вже раз,
Зійшлися ми в одній родині,
Щоб пом’януть той славний час,
Коли в офіру Батьківщині
Себе принесли кращі з нас.
Нема любові понад ту,
Що окропила кров’ю Крути,
І ту гарячу кров святу
Повік Вкраїні не забути.
На сцену виходять три учні.
1­й учень. Історія знає багато жертв в ім’я ідеї, але аналогічної Крутам не було. У добу Хрестових походів звільняти Єрусалим вирушили тисячі охоплених ентузіазмом дітей. Вони загинули із світлою вірою в Царство небесне і вічне життя. Із вірою в перемогу билися до загину юнаки Греції та Риму.
2­й учень. А що, власне, тут, під Крутами, сталося? Хто були ті юні завзятці? Чи вірили вони у свої сили? Чого прагнули гімназисти і студенти, що не визнавали війни і смертної кари, засуджували будь­яке насильство, а тим більше вбивство?
3­й учень. Коли вдарив останній час молодої України, вони — 300 юнаків — пішли проти 13 тисяч більшовиків. І полягли всі…
1­й учень. Чи ж вони не відали, проти кого йшли?
2­й учень
Вони ішли у безвість білих піль, у бій,
Щоб не вернутися або здобути.
І зупинилися на станції малій,
Де написом виднілась назва: «Крути».
3­й учень
Не повернулися, упало триста їх,
І хоч ми і донині не можемо забути,
Мементом нації, мементом нас усіх,
Навіки стала назва — слово «Крути».
1­й учень
На Аскольдовій могилі поховали їх,
І хоч народ ще й дотепер закутий,
Та він живе, бо смертю молодих
Він смерть переборов там, де містечко Крути.
Учитель. У наших предків був звичай — у день поминання могили мертвих встеляти квітами і запалювати на них свічки. Тож нехай наш зал сьогодні, 28 січня, стане поминальним храмом…
На сцену виходять дівчата і хлопці із запаленими свічками.
4­й учень. Тим, хто в боротьбі за кращу волю і кращу долю України не дожив до сьогоднішнього дня, спить у знаних і безіменних могилах, розкиданих по рідній і чужій землі, — присвячується.
5­й учень. Цвіт нашого народу, його славним синам і дочкам, які у розквіті своїх духовних і фізичних сил віддали молодість і найдорожче, що є в кожного, життя, — присвячується.
6­й учень. Тим, кого за умов більшовицької тиранії ми повинні забути і викреслити зі своєї пам’яті та історії, героям, які полягли у страшному бою під Крутами, — присвячується.
7­й учень
Супроти хижої навали,
Супроти смерті, — в стужу й сніг —
Ось тут вони, ось тут стояли,
І всього жменька — триста їх.
8­й учень
Стихали Києва хорали.
Його заслін — ці юнаки.
Ось тут — редут. Ось тут вмирали.
Приймали кулі і штики.
9­й учень
І пам’яттю не оминути
Останній бій, останній крик,
Ці Фермопіли наші — Крути,
А Берестечко — їх двійник.
4­й учень
Ген визирала мати сина.
Дівчата в’яли на порі.
Лиш червонилася калина
Ще дужче в кожному дворі.
5­й учень
І не уславлені спартанці,
А хлопці з роду відчайдух —
Ці гімназисти, ці повстанці…
Ось тут їх непоборний дух.
6­й учень
І слава їх встає, не вмерши,
Ятрить крізь відстані і час.
Було їх триста… Триста перший —
І ти, і я, і кожен з нас.
Петро Шкраб’юк
1­й учень
Спливуть часи, мов паводки дніпрові,
Одвічну мрію здійснить Україна.
Й під Крутами, на плитах мармурових,
Про вашу славу лине пісня соколина.

1­й учень. 1917 року в Росії відбулася Лютнева революція. Почався процес розпаду «тюрми народів». Із березня до листопада зароджувалися паростки молодої Української держави.

2­й учень. За важких умов економічного хаосу, політичної боротьби різних партій, незважаючи на постійні провокації антиукраїнських сил, Центральна Рада приймає низку законодавчих актів, що призвели до проголошення незалежності України.
1­й учень. Крізь віки, крізь страждання й муки, з мільйонами жертв прагнула Україна жаданої волі, проголошеної 22 січня 1918 року ІV Універсалом.

3­й учень. Народе України! Твоєю силою, волею, словом утворилася на українській землі вільна Українська Народна Республіка. Здійснилася давня мрія твоїх батьків, борців за волю і право робочого люду.
4­й учень. Та у важку годину народилася воля України. Чотири роки жорстокої війни знесилили наш край і народ. Фабрики і заводи не виробляли товарів, залізні дороги були розбиті, панувала страшенна інфляція. Кількість хліба зменшувалася щодня. Настав голод.
5­й учень. А тим часом петроградський уряд народних комісарів оголосив війну Україні, щоб повернути Українську Народну Республіку під свою владу, і спрямував на наші землі більшовицькі війська.

6­й учень (зачитує телеграму). Про це прямо було сказано у зверненні Раднаркому від 26 листопада 1917 року «До всього населення»: «Центральна Рада Української Народної Республіки, що веде боротьбу проти українських рад, допомагає Каледіну стягувати війська на Дон; заважає радянській владі спрямувати необхідні військові сили по землі українського народу для придушення каледінського заколоту».
Так розпочалася війна Радянської Росії із законною владою в Українській Народній Республіці, а фактично — з незалежністю українського народу.
7­й учень. На виконання наказу Леніна главковерх Криленко 16 грудня 1917 року видав наказ № 80 по армії і флоту про боротьбу з Центральною Радою. Раднарком оголосив в Україні стан облоги і зобов’язав місцеві революційні гарнізони «діяти з усією рішучістю проти ворогів народу, не чекаючи ніяких указівок зверху».
Першою революційною армією командував колишній царський підполковник, лівий есер М. Муравйов. 5 січня 1918 року він повідомив з України В. Антонову­Овсієнку, що наказав безжально вирізати усіх захисників місцевої буржуазії.
8­й учень. 17 грудня 1917 року Центральна Рада одержала радіограму від більшовицького Раднаркому з ультимативною вимогою: «Зректися спроб дезорганізації спільного фронту, без згоди верховного головнокомандувача Раднаркому, не пропускати ніякого війська, що йде в бік Дону й Уралу, надавати допомогу радянському війську в боротьбі з контрреволюційним повстанням Каледіна, припинити будь­які спроби роззброєння радянського війська й Червоної гвардії в Україні». Цей ультиматум було відхилено. Тоді 30­тисячна більшовицька армія під керівництвом Антонова­Овсієнка розпочала війну проти УНР.
9­й учень. Наприкінці грудня окуповано Харків, Полтаву, Чернігів; 8 січня 1918 року на Чернігівщину, щоб зупинити більшовиків, вирушила військова школа у складі 600 осіб під орудою сотника Носенка. Разом з іншими вона боронила вузол Бахмач—Конотоп. Безперервні бої тривали до 28 січня 1918 року.
1­й учень
Рік вісімнадцятий — надії і тривоги
Родився в куряві натхненних, віщих бур,
Не маки — це стяги квітчались на дорогах.
І військо підіймалось на шляхах, мов мур.
2­й учень
Рік вісімнадцятий — тривоги і надії —
Здіймався в сяйві здійснених, прадавніх мрій,
І Київ, місто над містами, знов завії
І війни зустрічав, полки відважні й бій.
10­й учень. Останні дні січня 1918 року. Щоб стримати просування більшовиків на Київ, поспіхом був сформований і відправлений поїздом до Бахмача допоміжний курінь студентів — січових стрільців під командуванням сотника Омельченка. Найстаршому з них було — 23, наймолодшому — 15.
29 січня 1918 року вдосвіта поїзд з підмогою зупинився на станції Крути, де прибулі зустрілися із залишками гайдамаків, що відступали від станції Макашин. Тут зібралося юнкери, студенти і гімназисти — 250 осіб; гайдамаків і вільних козаків — 100, на всіх було три гармати сотника Семена Лощенка.
1­й учень
Нові бійці, нові поети виступали,
Вночі Грушевського хилилась голова,
Коли складав рядки нових універсалів
І змістом буряним запалював слова.
2­й учень. Для того щоб привести до ладу свій край, закріпити революцію і нашу волю, Центральна Рада сповіщала усіх громадян: «Віднині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого незалежною, вільною, суверенною державою українського народу. Усіх громадян самостійної Української Народної Республіки зазиваємо непохитно стояти на сторожі добутої свободи і прав нашого народу й усіма силами боронити свою долю від усіх її ворогів».
3­й учень
Спом’янімо в пісні славу Крутів,
Найсвятіше з наших бойовищ!
Крути! Крути! — смолоскип в майбутнє,
Підіймімо наші душі ввиш!
4­й учень
Крути! Крути! Це за батьківщину
Стати муром, шанцем душ і тіл,
Крути! Крути! Мужньо, воєдино
Прямувати в найсвятішу ціль.
5­й учень
Крути! Крути! Час розплати близько,
Вже червоний ворог кари жде.
Крути! Крути! Вічне бойовисько
За майбутній, за світліший день.
6­й учень
Крути! Крути! Мужність і посвята,
Вірність, що міцніша понад смерть.
Крути! Крути! Горда і завзята
Кличе пісня і веде вперед.
Богдан­Ігор Антонич
3­й учень. 29 січня 1918 року ешелони Червоної армії підійшли до станції Крути і висадили десант. Певно, їм було відомо, що якась українська частина зайняла позиції під станцією Крути і перетнула їм шлях на Київ.
4­й учень. О 10­й годині ранку розпочався наступ більшовицьких військ. Мороз. Вітер. На місцевості не було жодного укриття. Юнаки лежали на голому снігу.

5­й учень. Не відкриваючи вогню, широкою лавою пішли на курінь. Зав’язалася перестрілка. Чути стогони поранених, але українці затято боролися далі. Ніхто з них не думав про відступ, усі продовжували стріляти, хоча небезпека оточення була вже очевидною.
6­й учень. Ворожий лівий і правий фланги зімкнулися. Відступати було запізно. Напівзамерзлі юнаки ледь тримали зброю. Із останніх сил боронилася молодь, вороги на короткій дистанції розстрілювали її, а потім почали добивати поранених багнетами.
7­й учень. Близько 15­ї години все скінчилося, на снігу лишилися трупи юнаків…
8­й учень. У бою під Крутами полягло 300 студентів і 10 старшин.
9­й учень
Як сніги покривають землю,
Як нам білим стелять путь,
Спом’янемо тую славу,
Що осталась нам з­під Крут.
Не шукайте Фермопілів,
Тільки Крути спогадай,
Де спартанці­українці
Полягли за рідний край.
Триста юних одчайдухів,
У сто крат більший був там враг,
Не вступились, не подались,
Всі лягли там на полях.
П. Тичина
10­й учень
Як сніги покриють землю
Рядном білим, — не забудь
Спом’янути тую славу,
Що лишилась нам з­під Крут.
Триста юних одчайдухів,
В сто крат більший був там враг, —
Не вступились, не подались,
Всі лягли там на полях.
Вічну славу здобували
Україні біля Крут,
Не забудь героїв триста,
Спом’яни їх, не забудь.
Д. Гавриш
3­й учень. Тож пом’янімо героїв Крут хвилиною мовчання. Прошу всіх встати!
1­й учень. Сімох поранених, переплутавши зі своїми, більшовики відправили до Харкова лікуватись. Так вони вціліли і потім розповіли про все.
2­й учень. 27 із них потрапили в полон. Спочатку вояки революційної армії — колишні царські гвардійці, матроси, московські робітники та звільнені революцією злочинці — над ними по­звірячому познущалися, а наступного дня розстріляли, заборонивши селянам їх ховати. Перед розстрілом юнаки заспівали «Ще не вмерла Україна».
3­й учень. Перемога під Крутами відкрила російському війську шлях до Києва. Завоювання столиці тривало три тижні.

19 березня їх всенародно захоронено в братській могилі на Аскольдовому цвинтарі. На похоронній церемонії виступив з промовою Михайло Грушевський. Він почав її словами античного поета: «Солодко і славно вмерти за Батьківщину».
День битви під Крутами — 29 січня — проголошено Днем Скорботи України.
4­й учень

На Аскольдовій могилі поховали їх —
Тридцять мучнів українських, славних, молодих…
На Аскольдовій могилі український цвіт!
По кривавій, по дорозі нам іти у світ.
На кого посміла знятись зрадника рука?
Квітне сонце, грає вітер і Дніпро­ріка…
На кого завзявся Каїн? Боже, покарай!
Понад все вони любили свій коханий край.
Вмерли в Новім Заповіті з славою святих. —
На Аскольдовій могилі поховали їх.
1­й учень. Небагато імен тих героїв зберегла нам історія. Це, зокрема, студенти Божко­Божинський, Микола Лизогуб, Попович, Володимир Шульгін, гімназисти Павло Кольченко, Микола Іванкевич, Липський, Тарнавський, Соколовський.
2­й учень. Минуть роки, століття, та пам’ять про юнаків­героїв не згине повік. Вона світитиме не тільки українцям, а всім тим, які готові покласти своє життя в ім’я ідеї, в ім’я Батьківщини, за її свободу і незалежність.
3­й учень
Вони лежать навіки молоді,
Ставні й веселі, з усміхом щасливим,
Готові чути поклик як тоді,
Коли на бій ішли з бадьорим співом.
4­й учень
Сумні батьки, й жалобні матері,
Минувши повз Аскольдову могилу,
Мовчазно зрять, як страдницькій порі
Журба вербу вколисує похилу.
5­й учень
Лихі вітри, гойдайте верховіть
Живого свідка бойових крутянців!
Та не турбуйте корені, не гніть
Святих дерев, що знали новобранців.
6­й учень
Безвусі, юні, вічно молоді,
Ви клали голови за рідний Київ,
Скріпивши крок державницькій ході,
Вписавши подвиг у свободи вияв.
Яр Славутич
1­й учень. Страшно вмерти, але ще страшніше загинути марно. Вони навіки залишаться для нас найбільшою святинею. Пам’ять про юнаків­героїв не згине повік.
2­й учень. Для нас їхня могила залишиться полум’ям віри, як незабутнє майбутнє. У хвилини відчаю, занепаду, зневіри будуть приходити до неї старі й малі, щоб підживитися тим святим вогнем ентузіазму, який палатиме тут і під кам’яним хрестом.

Учитель. На знак поваги до відчайдушного героїчного вчинку під станцією Крути відкрили меморіал пам’яті героїв Крут. Праворуч на кургані стоїть високий хрест з табличками імен молодих героїв­гімназистів. А поряд височіє зведена червона колона як знак самопожертви відважних воїнів — студентів Київського університету ім. Св. Володимира.
Музей розміщений у звичайних вагонах. Його експонати розділено на дві частини: радянську та українську. Вивчаємо документи, знайомимося з портретами політичних діячів, керівників більшовицьких військ, українських січових стрільців, деяких гімназистів. У 1918 рік переносить нас виставка військової форми і справжніх гармат.
Подається за: Кресан А. О. Волі народної дзвін \\ Історія та правознавство. — 2012. — 34–36 (314-316)
Категорія: Виховні заходи | Додав: uthitel (13.12.2013)
Переглядів: 4592 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: