Свято "Роде наш красний" - Шкільні свята - Виховна робота - Каталог статей - Учительська світлиця
Головна » Статті » Виховна робота » Шкільні свята

Свято "Роде наш красний"
Дійові особи
Учні-читці Хлопці-козачки (п’ять осіб)
(одинадцять осіб) Дівчата-україночки
в едуча (дві особи)
Зал святково прикрашений у національному стилі: вишитими
рушниками, кольоровими стрічками, квітами та кетягами
калини. На центральній стіні прилаштовано великий плакат
у вигляді українського віночка, в центрі якого написана назва
свята.
Звучить мелодія української народної пісні
«Ой на горі та й женці жнуть». До залу входять в е д у ч а
та т р о є у ч н і в - ч и т ц і в.
в едуча
Гостей дорогих
Ми вітаємо щиро,
Стрічаємо з хлібом,
Любов’ю і миром.
Хліб ясниться в хаті,
Сяють очі щирі,
Щоб жилось по правді,
Щоб жилось у мирі.
Шановні гості! Ми раді вітати вас на нашому святі «Роде наш
красний».
Наперед виходять у ч н і - ч и т ц і.
1-й учень
Любіть Україну у сні й наяву,
Вишневу свою Україну,
Красу її вічно живу і нову,
І мову її солов’їну.
2-й учень
Мати, мова, Батьківщина —
Ось і вся моя родина.
Батьківщина, мати, мова —
Три цілющих, вічних слова.
Батьківщина, мова, мати —
Нас повік не роз’єднати.
в е д у ч а. Найбільший і найдорожчий скарб для кожного на-роду — це його мова. У ній збережена культурна спадщина нації,
її історія, її душа і мудрість.
3-й учень
Мово рідна, слово рідне!
Хто вас забуває,
Той у грудях не серденько,
А лиш камінь має.
Як ту мову нам забути,
Котрую учила
Нас всіх ненька говорити,
Ненька наша мила.
Уч н і - ч и т ц і залишають зал.
в е д у ч а. Мудрість народна — то наш скарб. Українські гумо-рески, жарти вмістили в собі розум і дотепність народу.
До залу входить ф о л ь к л о р н и й г у р т, співає жартівливу
українську народну пісню «Ой під вишнею, під черешнею».
Після виступу гурту розігрується інсценування українських
народних усмішок. До залу назустріч одне одному вбігають
д в о є х л о п ц і в - к о з а ч к і в і ведуть жартівливий діалог.
1 - й х л о п е ц ь (звертається до другого) . Ми з тобою йшли?
2 - й х л о п е ц ь (киває головою). Йшли.
www.e-ranok.com.ua
107
1 - й х л о п ч и к. Кожух знайшли?
2 - й х л о п ч и к. Знайшли.
1 - й х л о п ч и к. Я тобі кожух дав?
2 - й х л о п ч и к. Дав.
1 - й х л о п ч и к. Ти кожух узяв?
2 - й х л о п ч и к. Узяв.
1 - й х л о п ч и к. То де ж він?
2 - й х л о п ч и к. Та що?
1 - й х л о п ч и к. Та кожух!
2 - й х л о п ч и к. Та який?
1 - й х л о п ч и к (стає руки в боки) . Та ми ж з тобою йшли?
2 - й х л о п ч и к. Йшли…
1 - й х л о п ч и к. Кожух знайшли?
2 - й х л о п ч и к. Знайшли…
1 - й х л о п ч и к. Я тобі кожух дав?
2 - й х л о п ч и к. Дав.
1 - й х л о п ч и к. Ти кожух узяв?
2 - й х л о п ч и к. Узяв.
1 - й х л о п ч и к. То де ж він?
2 - й х л о п ч и к. Та що?
1 - й х л о п ч и к. Та кожух!
2 - й х л о п ч и к. Та який?.. (обидва стискують плечима й роз-бігаються.)
До залу разом вбігають 3 - й х л о п е ц ь - к о з а ч о к
і 1 - ш а д і в ч и н а - у к р а ї н о ч к а.
1 - ш а д і в ч и н а (звертається до хлопця)
От скажу тобі байку:
Курив пес файку
На довгім цібушку
Та спалив собі вушко.
3-й хлопець. Де ж те вушко?
1-ша дівчина. На столі лежало.
3-й хлопець. А де той стіл?
1-ша дівчина. Вогонь спалив.
3-й хлопець. А де той вогонь?
1-ша дівчина. Вода загасила.
3-й хлопець. А де та вода?
1-ша дівчина. Горобчики випили.
3-й хлопець. Де ті горобчики?
1-ша дівчина. На дереві сиділи.
3-й хлопець. Де те дерево?
1-ша дівчина. Баба спалила.
3-й хлопець. А де ж та баба?!
1-ша дівчина
Вилізла на граба.
Граб тріщить,
Баба пищить.
Дід тягне за вухо
(хапає хлопчика за вухо, легенько смикає):
«Ходи сюди, старухо!»
(схоплюється й вибігає із залу, хлопчик біжить
за нею.)
До залу вбігають д в о є х л о п ц і в - к о з а ч к і в (4-й та 5-й),
читають дражнилки.
4 - й х л о п е ц ь (звертається до товариша)
Юрко-бурко
Розлив молоко!
Його мати ложкою,
А він дрига ножкою!
5 - й х л о п е ц ь (відповідає)
Ой Микито, Микито,
Виганяв воли на жито,
А сам пішов до хати
Вареники вплітати! (Хлопці, склавши руки на
грудях, відвертаються одне від одного.)
До залу входить 2 - г а д і в ч и н а, бере хлопців за руки,
розвертає до себе.
2-га дівчина. Та помиріться.
4 - й та 5 - й х л о п ц і (разом) . Як?
2 - г а д і в ч и н а (з’єднує руки хлопців)
Мир миром,
Пироги з сиром,
Вареники в маслі,
Ми — дружечки красні!
До залу входять усі учасники жартівливого дійства,
вклоняються глядачам і відходять на задній план.
До залу вбігає т а н ц ю в а л ь н и й г у р т, виконує український
народний танець «Гопак».
в е д у ч а. Любі друзі! А чи знаємо ми, що таке берегиня? «Бе-региня» — це слов’янське божество, що опікується родинним
щастям. Але головною берегинею добра і любові в Україні за-вжди була мати.
Звучить лагідна мелодія, наперед виходять у ч н і - ч и т ц і.
4 - й у ч е н ь (на фоні музики)
Проста й велична, ніжна і ласкава,
Тримаєш рід слов’янський на плечах.
Ти — оберегу древнього Купава,
Ти — пісня солов’їна на вустах!
5-й учень
О жінко, сестро, вірная дружино,
В тобі злилось кохання на віки.
Ти вмієш так любити горобино,
Що проростають в полі васильки!
6-й учень
Ти вмієш ждать, терпіти, виглядати,
Ростить дітей і відправлять в світи,
А так любить — це може тільки Мати,
Бо совість чиста, відданість — це ти.
7-й учень
Ти — Берегиня вогнища святого,
Що є величного на світі — все тобі.
І не знайти більш рідного, близького,
Злилася в радості, печалі і журбі.
8-й учень
Тобі, Посестро-Мати, вічна слава!
Тримай і далі хатні всі кути!
О мудра Роксолано величава,
Ти крізь віки усім завжди світи!
в е д у ч а. Від сивої давнини і до наших днів у радості й горі
з нами український рушник — невід’ємна частина нашої культу-ри. Його можна порівняти з українською піснею. Без рушника,
як і без пісні, неможливі веселі й теплі родинні свята. В Україні
поширений звичай хлібом і сіллю на рушнику зустрічати гостей,
рушником накривати хліб на столі. Коли син вирушав у далеку
дорогу, мати дарувала йому рушник як оберіг від лиха. Він і нині
символізує чистоту почуттів, глибину любові до своїх дітей. Хай
символ цей завжди буде в нашій хаті як ознака великої любові
й незрадливості.
До залу входить ф о л ь к л о р н и й г у р т, співає «Пісню про
рушник».
До залу входять учні-читці.
9-й учень
Рушник матусин, наче сяйво днини,
Через життя дорогою проліг.
Своїм манливим кетягом калини
Веде мене на батьківський поріг.
Бо там цілющі, мов без дна, криниці,
З яких ми брали силу і снагу.
Дитинство наше із крилом жар-птиці
Любити вчилось землю дорогу.
10-й учень
Хоч мами не збиралися нікуди,
Та ми летіли з рідного гнізда.
Лишались там найближчі серцю люди,
Пахучий мед із хлібом і вода.
А нам рушник, як долю — у торбину,
Щоб ми жили із крилами зорі,
І берегли у серці Батьківщину,
І не лишали батьківський поріг.
Наперед виходять всі учасники свята.
в е д у ч а. Закінчується наше свято. Але не закінчується разом
із ним наше вивчання народної культури та її чудових скарбниць.
Хай біда і горе обходять ваш дім. Зичимо всім доброго здоров’я,
щастя і благополуччя.
11-й учень
Задивлюсь у твої зіниці,
Голубі, тривожні, ніби рань.
Крешуть з них червоні блискавиці
Революцій, бунтів і повстань.
Україно! Ти для мене диво!
І нехай пливе за роком рік,
Буду, мамо горда і вродлива,
З тебе чудуватися повік.
Свято закінчується.
в еселий ярмаро К З вичаїв
Дійові особи
о ксана Господиня
Петро Танцювальний гурт учнів
Майстриня Фольклорний гурт учнів
Домовичок
Зал святково прикрашений в українському народному стилі.
Угорі на центральній стіні прилаштовано великий плакат
у вигляді ярмаркової вивіски з назвою свята. Біля трьох
стін залу розташовані три невеличкі павільйони (яскраво
розмальовані та заквітчані штучними квітами й кольоровими
стрічками). У кожному павільйоні організовані тематичні
виставки: «Веселка на полотні» (українська вишивка),
«Світлиця» (українська хата) та «Гостини» (українська
кулінарія).
Звучить весела жартівлива українська пісня. До залу вбігає
т а н ц ю в а л ь н и й г у р т, виконує танець «На ярмарку».
Після виступу танцювального гурту до залу входять О к с а н а
і П е т р о — ведучі свята.
о к с а н а (мрійливо) . Який сьогодні чудовий, який весе -лий день.
П е т р о. Так, день дійсно гарний, якраз для свята. (Звертаєть-ся до оксани.) Оксано, а ти помітила, як всі гарно вбрані? У вінках
дівчат такі яскраві квіти і стрічки, що аж очам боляче! А у хлоп-ців шаровари — червоні, голубі, а пояси — золотом гаптовані!
о к с а н а та П е т р о (разом) . Адже ярмарок у нас сьогодні, та
ще й не звичайний, а «Веселий ярмарок звичаїв»!
П е т р о. А ми ж до того ще й господарі на ньому. (Звучить
запис веселої української пісні.) Осьде, чую, вже при вході на яр-марок музики грають, веселі хори співають — наших ярмаркових
гостей зустрічають. А у павільйонах — чого душа забажає, один
одного багатший!
о к с а н а. Тож будемо запрошувати всіх на ярмарок!
П е т р о. А чого ще чекати?
о к с а н а та П е т р о (разом, звертаючись до глядачів) . Добрий
день вам, люди добрі!
П е т р о. Дякуємо, що завітали на наше свято.
о к с а н а. За це щирі вітання й уклін вам, гості дорогі! (обоє
низько вклоняються.) А щоб ви не заблукали, ми будемо супро-воджувати вас. (У цей час до павільйону «Веселка на полотні» не-помітно підходить Майстриня.)
П е т р о й О к с а н а прямують до павільйону «Веселка
на полотні».
П е т р о. Оксано, а подивись-но (показує на виставку «Веселка
на полотні») , які товари гарні та й господиня привітна.
о к с а н а (захоплено). Ой, та це ж господиня павільйону в гос-ті до себе запрошує. А вбрана ж як чудово! Від вишивки на со-рочці очей відвести не можна. А які гарні квіти і стрічки у він-ку — ніколи ще таких не бачила.
П е т р о. Та годі тобі, Оксано, милуватися вбранням. Нас гос-подиня до себе в гості з нетерпінням чекає, а ми оце на порозі
стоїмо. (Звертається до глядачів.) Якщо так припрошують гарно,
то подивимося, що то за такий павільйон та на що він багатий?
Усі глядачі погоджуються з П е т р о м і прямують
до павільйону «Веселка на полотні». М а й с т р и н я зустрічає
гостей на порозі павільйону і вклоняється їм низенько.
М а й с т р и н я. Добридень, люди добрі! А я вже на вас чекаю,
а я вже вас виглядаю! Я так старалася, стільки добра всякого тут
для вас приготувала! Ходіть-но до моєї господи та й подивіться,
чим вона багата. А чим багата, тим і рада. (Гості розглядають ви-ставку «Веселка на полотні».)
М а й с т р и н я. Ви тільки уважно придивіться до цієї вистав-ки. Тут зібрана вся історія української вишивки й українського
народного одягу. Тут є і сучасні вишиті рушники, і ось ці (пока-зує) — старовинні, з бабусиної скрині. Узагалі, важко собі уяви-ти українську оселю та й без рушників. Прядуть їх і вишивають
і досі. Для краси у домі, на щастя в ньому, та й просто так — для
душі. Візерунки на рушниках — то давні забуті символи: ромб
з крапкою посередині — засіяна нива; вазон чи квітка — світове
дерево од неба до землі; людська фігурка — знак берегині, богині
хатнього вогнища. «Хай стелиться вам доля рушниками»,— каза-ли в народі, бажаючи людині щастя. А ось тут українська виши-вана сорочка, вишиваночка, як любовно називали її в народі (по-казує) . Ось ця — буденна, ця — святкова, а ось ця — особлива,
великодня, адже одягали її лише один раз на рік, на Великдень.
А на цій полиці розмістилася господиня столу — скатертина ви-шита. А називали її господинею тому, що жодне свято не обхо-дилось без неї. А ось подивіться на дівочі прикраси — намисто,
дукачі, згарди, дробинки (показує). А тут — вінки на всі життєві
випадки. А тепер перед вами чоловічий і жіночий українські на-родні костюми. Гості дорогі, придивіться уважніше до них, мож-ливо, ще трапиться така нагода згадати про них. Усі ці вироби
виконані з великою любов’ю та знанням своєї справи. І якщо вам
щось до вподоби — придбайте для своєї оселі. А ще у нас є кни-ги, які підкажуть вам, як краще вишити собі й своїм рідним со-рочку, рушник чи скатертину для подарунка тощо.
А тепер запрошую всіх бажаючих взяти участь у конкурсах.
Ходіть-но до мене, школярі. Для всіх я маю завдання і запитан-ня. Оксано, Петре, допоможіть мені.
о к с а н а (підкликає до себе глядачів)
У гаю, на лузі, в полі —
Скільки там квіток!
Ми нарвали їх доволі,
Потім посідали в полі,
Щоб сплести вінок.
М а й с т р и н я дістає пучок штучних квітів і кладе їх на стіл.
М а й с т р и н я. Друзі, ви вже, мабуть, зрозуміли, що ось із цих
гарних квітів (показує на столик з квітами) треба сплести віночки. А чий буде кращий, той і переміг. Згода? Тож до роботи. Але
не поспішайте, бо скорий поспіх — людям посміх.
О к с а н а і М а й с т р и н я проводять конкурс. Глядачі
діляться на дві команди. Кожна команда висуває по одному
представнику, який і братиме участь у конкурсі. Учасникам
потрібно сплести по віночку з квітів. Перемагає той, хто
швидше виконає це завдання.
М а й с т р и н я. А тепер перед вами на столах лежать картки із
зображенням чоловічого і жіночого одягу, але недбайлива госпо-диня тут все переплутала. Отож даю вам аж п’ять хвилин, щоб
розібратися, який із них жіночий, а який — чоловічий. Хто біля
виставки був уважний, враз це зробить.
Бажаючі з обох глядацьких команд виконують завдання.
о к с а н а. А тепер ми вам розповімо про традиційні головні
убори жінок та стрижки чоловіків. Очіпок, обрус, намітка, півка,
кораблик — це жіночі головні убори. Очіпок — це циліндричної
форми шапочка з плескатим дном, на задній частині якої є роз-різ зі шнурівкою. Надягнувши на голову очіпок, заміжня жінка
стягувала його ззаду шнурком і зав’язувала. Обрус — це також
старовинне біле покриття голови заміжньої жінки. Обрус значно
коротший, але й набагато ширший за намітку. Його не зав’язу-ють, а просто кладуть на голову і кінці спускають на плечі. На-мітка являє собою біле полотнище, вишите з обох кінців черво-ними нитками. Молодій покривають наміткою голову. Носили
намітку жінки всіх слов’янських народів. У бойків біле вкриття
голови називається півкою. Півка — це досить великий чотири-кутний шматок полотна чи бавовняної тканини, один край яко-го вишитий вузенькою смужкою. Кораблик — невелика шапочка
довгасто-округлої форми. Передні та задні кінці кораблика іноді
бувають подвійні, і на голові виходить щось на зразок чотирьох
вушок чи ріжків.
П е т р о. Колись в Україні чоловіки та парубки знали аж чо-тири способи підстригання свого волосся: «у кружок», «до за-каблука», «під скопку» та «під польку» (показує малюнки) .
«У кружок» — волосся рівно підстригали навколо голови. «Під
скопку» — над бровами волосся зрізали майже горизонтально,
а на скронях та потилиці залишали довшим. «До закаблука» —
над чолом залишали волосся довше, а на потилиці — коротше.
Парубки стриглися «під польку» — це довге волосся з підстри-женою та підбритою потилицею.
Розповідаючи глядачам про старовинні українські головні
убори та зачіски, О к с а н а й П е т р о демонструють їх
малюнки та фотографії.
М а й с т р и н я. Шкода, що час так швидко промайнув, і ви вже
йдете в інший павільйон. Сподіваюся, що всі залишилися задо-волені нашими конкурсами та призами. Ну що ж, до побачення,
і нехай стелиться вам доля рушниками!
Гості, О к с а н а та П е т р о відходять від павільйону «Веселка
на полотні».
о к с а н а. Нам уже слід поспішати, адже на нас у павільйоні
«Світлиця» нетерпляче чекає Домовичок.
П е т р о. А що це за Домовичок такий?
о к с а н а. Ходімо всі разом та й побачимо.
До залу входить ф о л ь к л о р н и й г у р т, співає.
Фольклорний гурт
Ой гоп, чики, чики.
Та червоні черевики.
Підківками цвьок, цвьок!
А ніжками скок, скок!
Ой гоп та й по хаті.
Сватавсь рогач на лопаті.
Горщик сватався на мисці.
Ополоник — на копистці,
Мисник сватавсь на полиці,
Житній хліб — на паляниці.
Ой гоп, рано-вранці
Гарбуз сватавсь на ковганці,
А ковганка незлюбила,
Салатовку полюбила.
Віник сватавсь на мітлі,
А макогін — на спині.
Глядачі, О к с а н а та П е т р о підходять до павільйону
«Світлиця». Їм назустріч виходить Д о м о в и ч о к.
П е т р о (звертається до Домовичка) . Агов, Домовичку, гостей
зустрічай.
Д о м о в и ч о к (привітно) . Проходьте, я гостям завжди радий.
Всі підходять до павільйону «Світлиця», прикрашеного
традиційними для українців речами домашнього вжитку.
Домовичок. Добрий день, друзі! Я — господар будь-якої
оселі. Бо яка ж хата без домовика? Та чи знаєте ви, що має бути
в кожній світлиці? Спробуйте відгадати. (Домовичок загадує за-гадки.)
1. Ходить, ходить,
А в хату не заходить? (Глядачі відповідають:
«Двері».)
2. Підсикане, підтикане,
Всю хату збігало,
Під припічком сховалося. (Віник.)
3. Що то за постіль
Що висить на стелі? (колиска.)
4. Маю чотири ноги,
Ще й чотири роги,
В полотно мене вбирають,
Їсти й пити заставляють. (стіл.)
5. Людей годую, сама голодна,
Часом гаряча, часом холодна. (Ложка.)
6. Маю рот і одне вушко,
Хто такий, вгадай? (кухоль.)
От молодці, все відгадали. А тепер давайте оглянемо давню
українську світлицю. Тут побачимо багато такого, чого не зустрі-неш у сучасній квартирі. (Розповідь Домовичка супроводжується
показом тих речей, про які йде мова.)
Українську світлицю завжди прикрашала піч. Близько біля
печі стояли різної форми горщики, горнята, в яких варили їжу,
глечики для молока, макітра для перетирання маку. Збоку — ді-жа для вимішування тіста. Біля печі — лопата для сажання хлі-ба на гарячу черінь. У нижній частині печі містилося підпіччя,
куди клали рогачі, кочергу, віник. Закривали піч заслінкою. До-машній посуд зберігався в миснику. Біля мисника була і хлібна
полиця.
Напроти печі оздоблювали парадний кут-покуть. Це було міс-це для образів. Прикрашали їх вишитими рушниками, цілющим
зіллям і квітами. Тут же ставили стіл, застелений скатертиною,
а біля нього стояла дерев’яна лава, яку на свята накривали домо-тканими ряднами. Збоку ставили маленький переносний ослін-чик. У кутку біля стіни стояла скриня, де зберігався одяг до свят.
Був ще у хаті дерев’яний поміст — піл, на якому спала вся роди-на. Були ще й жердки для одягу. А коли народжувалась дитина,
то до сволока підвішували колиску. Ще в кожній оселі обов’яз-ково стояв ткацький верстат.
От ми з вами і здійснили невеличку подорож у давню україн-ську хату й побачили, чим вона була багата, які речі домашнього
вжитку зберігала. Вам сподобалося? (Глядачі відповідають.)
о к с а н а. Дякуємо тобі, Домовичку, за цікаву розповідь.
П е т р о. Але час нам прощатися з тобою та рушати далі.
П е т р о, О к с а н а та глядачі прощаються з Д о м о в и ч к о м
і відходять від його павільйону.
Раптом звучить весела українська народна музика.
До залу вбігає т а н ц ю в а л ь н и й г у р т у ч н і в, виконує
жартівливий танець «Вправні господині».
Після виступу т а н ц ю в а л ь н о г о г у р т у П е т р о
й О к с а н а супроводжують глядачів до третього
павільйону — «Гостини». Їм назустріч виходить Го с п о д и н я.
Г о с п о д и н я (звертаючись до гостей). Ласкаво прошу, мої лю-бі, до мене на гостину. У моєму павільйоні на вас чекає гарне
розмаїття українських страв. Тут є і книжки старовинних та су-часних рецептів нашої національної кухні, і посуд, в якому на-ші прабабусі готували. І, звичайно, смачне частування для вас,
мої друзі.
о к с а н а. Дійсно, від такого розмаїття аж дух захоплює.
П е т р о. Та й апетит чималий розігрався… А пахощі які!
Г о с п о д и н я. Бачу, до вподоби вам мій павільйон прийшовся.
А цікаво, чи знаєте ви, якими стравами багата національна укра-їнська кухня? Давайте влаштуємо невеличкий конкурс: хто при-гадає більше її назв.
Го с п о д и н я, О к с а н а та П е т р о проводять конкурс. Дві
команди глядачів по черзі називають страви української
національної кухні: вареники, борщ, голубці та ін.
До залу входить ф о л ь к л о р н и й г у р т, співає пісню
«А мій милий вареничків хоче».
о к с а н а. Ну що, ж, Господине, які ми знавці — хороші?
Г о с п о д и н я. Так. Але хто скаже мені, яка страва найпочесні-ша на столі не лише в Україні, але й по всьому світу? (Глядачі від-повідають: «Хліб».) Звичайно, хліб. Він оспіваний у віршах та ле-гендах, приказках та прислів’ях, адже нема нічого найсмачнішого
і найсвятішого за нього. Ось як сказав про хліб поет Іван Драч:
Яйце розіб’є, білком помаже,
На дерев’яну лопату — та в піч,
І тріскотітиме іскрами сажа —
Мініатюрна зоряна ніч.
На хмелі замішаний, видме груди,
Зарум’янілий, круглий на вид.
Скоринка засмалена жаром буде,
Аж розіграється апетит.
В підсохлому тісті кленова лопата
Вийме з черені, де пікся в теплі,—
І зачарується білена хата
З сонця пахучого на столі.
о к с а н а. А чи знаєте ви, друзі, які-небудь прислів’я про
хліб? (Глядачі називають народні українські прислів’я та приказ-ки про хліб.)
Г о с п о д и н я. Що ж, дякую вам за те, що хліб святий шану-єте та про рідну спадщину пам’ятаєте. А тепер ласкаво прошу
всіх пригоститися, адже ви, мабуть, трішки зголодніли на нашій
ярмарці.
П е т р о. Дякуємо щиро.
о к с а н а. Із задоволенням. Наші гості дійсно притомилися. Та
й ярмарок вже добігає кінця.
Г о с п о д и н я. Тож смачного вам, друзі.
Го с п о д и н я запрошує всіх глядачів та учасників свята
до столу.
Свято закінчується.
Категорія: Шкільні свята | Додав: uthitel (07.12.2013)
Переглядів: 473 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: