Свято Книги - Шкільні свята - Виховна робота - Каталог статей - Учительська світлиця
Головна » Статті » Виховна робота » Шкільні свята

Свято Книги

Свято Книги
Дійові особи
В е ду ч а К н и г а
Уч н і - ч и т ц і (десять осіб) Го р о б е ц ь
Да в н ь о гр е ц ь к и й у ч е н ь Л і к а р
З а є ц ь
На свято Книги бажано запросити учнів початкової школи.
Свято відбувається в актовому залі школи.
Його приміщення прикрашене плакатами із мудрими
висловами відомих літературознавців та письменників щодо
літератури та книг.
Біля однієї стіни влаштовано виставку книжок
з історії видавництва та друкарства.
Наперед виходить в е д у ч а.
В е д у ч а. Друзі, сьогодні ми розпочинаємо святкування нашо-
го традиційного щорічного Тижня дитячої книги. Її Величність
Книга святкує свої «Книжкові іменини».
Наперед виходять у ч н і - ч и т ц і.
1- й у ч е н ь
Іменини! Іменини!
Всі приходять неодмінно
В час канікул восени
На щорічне свято книг!
2 - й у ч е н ь
На канікулах незмінно
Ми святкуєм іменини,
І бринить веселий сміх
На щорічнім святі книг.
3 - й у ч е н ь
Іменини! Іменини
Всі книжки святкують нині!
Ми свою любов до них
Збережем на цілий вік!
В е д у ч а. Дякую, друзі! Гарний заспів до нашого свята! Ну, а те-
пер час поговорити про історію виникнення книжки, її народження.
Сподіваюся, ви допоможете мені в цьому? Коли так — до справи!
З давніх-давен люди прагнули знань. Від покоління до по-
коління передавались усні відомості про речі, які допомагали лю-
дині вижити: як добути вогонь, як виростити хліб, кого слід по-
важати, а кого — боятися…
Проте людська пам’ять — не такий уже й надійний засіб збері-
гання знань для подальшої їх передачі. Згадайте хоча б із власно-
го досвіду: чи не правда, ви досить частенько забуваєте про пора-
ди, прохання чи накази батьків, от і доводиться, скажімо, вашим
матусям писати для вас пам’ятки-записочки, аби ви не забули,
що вам слід зробити? Ото ж бо воно!..
Отак і прадавні люди змушені були вигадати письмо, щоб на-
ступні покоління не забували здобутих у важкому труді знань.
Далі до розмови приєднуються у ч н і - ч и т ц і.
1- й у ч е н ь. З виникненням письма людство у своєму розвит-
кові зробило величезний крок уперед. Адже тепер здобуті знання
не забувалися — вони були зафіксовані письмово.
2 - й у ч е н ь. Зрозуміло, __________що здобуті знання викладалися пись-
мово. Але ж треба було якось укладати їх у зручну форму для по-
дальшого зберігання й передачі. Тож люди й замислились: а як
це зробити?.. І от у прадавньому Вавилоні, десь п’ять тисяч років
тому, з’явилися, так би мовити, перші книжки…
Усі тексти спочатку видряпувалися загостреними паличками
на глиняних табличках, а потім ці глиняні «сторінки» обпалюва-
лися на вогні.
3 - й у ч е н ь. Але такі «книжки» були досить незручні в ко-
ристуванні. По-перше, як ви собі уявляєте, досить важкуваті,
а по-друге, ненадійні, бо під час транспортування часто розби-
валися.
Тепер ви, друзі, розумієте, що такі «підручники» нелегко
діставалися вашим прадавнім ровесникам.
4 - й у ч е н ь. І от люди замислилися над удосконаленням кни-
ги. У II столітті до нашої ери вони навчилися виготовляти досить
зручні й, порівняно з вавилонськими, легкі книги.
5 - й у ч е н ь. Робили їх у місті Пергам, що знаходилось
у Малій Азії. Сторінки цих книг виготовляли з тонкої телячої
шкіри, а називалися такі рукописи «пергаментами», від назви міс-
та… Ой, а це хто?
До залу входить хлопчик у грецькій тозі. Це
д а в н ь о г р е ц ь к и й у ч е н ь. Під пахвою у нього кілька
сувоїв паперу.
В е д у ч а. Ти хто?
Да в н ь о гр е ц ь к и й у ч е н ь. Я — школяр пергамської школи!
В е д у ч а (звертається до глядачів, утаємничено). Він не здо-
гадується, що потрапив у наші часи! Не будемо його лякати.
(До хлопчика.) А що це у тебе під пахвою? Мабуть, підручник
якийсь?
Да в н ь о гр е ц ь к и й у ч е н ь. Ти не помиляєшся, це — моя
абетка (показує один із сувоїв), а це — зошит для письма (пока-
зує другий). Ой, забув!
2 - й у ч е н ь. Що забув? Щось важливе?
Да в н ь о гр е ц ь к и й у ч е н ь. Так, зошита з арифметики… Тре-
ба повертатися додому! (До ведучих.) Можна вас про дещо попросити?
1- й , 2 - й т а 3 - й у ч н і (разом). Звичайно, можна! Кажи!
Да в н ь о гр е ц ь к и й у ч е н ь. Якщо з’явиться мій тато, то ви
вже перекажіть йому, будь-ласка, що я за зошитом побіг додому,
а він хай собі далі череду жене.
1 - й у ч е н ь (здивовано). Яку таку череду?
Да в н ь о гр е ц ь к и й у ч е н ь. А це він череду телят до школи
жене для виготовлення нових зошитів і підручників. А мене ско-
ро переведуть у наступний клас, отак!
3 - й у ч е н ь. Дива, та й годі! (До хлопчика.) Добре, мерщій
поспішай, усе буде гаразд.
Д а в н ь о г р е ц ь к и й у ч е н ь залишає зал.
4 - й у ч е н ь (звертається до глядачів). Оце уявляєте, друзі,
скільки треба було у давні часи забити бідолашних теляток, щоб
виготовити підручник, зошит чи щоденник?
5 - й у ч е н ь. Усе ж таки чудово, що ми живемо в наш час! Не
треба ніяких верблюжих караванів, аби книжки до школи доста-
вити, цілої череди телят, аби зошитами розжитися…
1- й у ч е н ь. Справді, нелегко жилося нашим ровесникам
у давні часи. Інша річ у нас! Напакував портфелик книжками
й зошитами — і гайда до школи на уроки! І все це дякуючи Йо-
ганнові Гутенбергу.
4 - й у ч е н ь. Так, коли в Європі вже почали виготовляти па-
пір, саме німець Йоганн Гутенберг винайшов 1450 року прилад
для книгодрукування — верстат.
3 - й у ч е н ь. Щоправда, до виникнення книгодрукування іс-
нували рукописні книги, але творилися вони надто довго та пере-
важно існували лише в одному примірникові. Винахід Гутенберга
дозволяв їх тиражувати, тобто видавати не один-два примірни-
ки, а дуже велику кількість! Це означало, що до читання кни-
ги, а отже й до знань могло прилучатися чимало охочих пізнати
грамоту.
В е д у ч а. Невблаганний час доніс до наших днів не так уже
й багато стародавніх книжок і свідчень того, як жила книга на
наших теренах. І все ж, з упевненістю можна сказати, що книж-
ка ще за часів Київської Русі була у великій пошані.
Наперед виходять у ч н і - ч и т ц і.
6 - й у ч е н ь. Київський князь Володимир Святославович
відкрив школи та спеціальні майстерні, де переписували й роз-
множували книги. А за часів князювання Ярослава Мудрого
в Києві при Софійському соборі засновується перша в Київсь-
кій Русі бібліотека, яку вчені все ще сподіваються знайти. Ми
теж у це віримо. Уявіть собі, скільки відкриється див, якщо во-
на знайдеться!
7- й у ч е н ь. В Україні першодрукарем був Іван Федоров.
За своє життя він видрукував лише кілька книжок, серед них
є й перший слов’янський «Буквар». У Львові стоїть пам’ятник
Івану Федорову.
В е д у ч а. Ось такий нелегкий шлях пройшла книжка. А як же
зараз виготовляють книжки?
8 - й у ч е н ь. Книжки друкують на папері. А папір виготовля-
ють із дерева. Наша країна багата лісами, але це не означає, що їх
можна знищувати. Є спеціальні служби, які стежать за тим, щоб
дерева не вирубували більше, ніж передбачено нормами. Віками
стояв могутній ліс. Прийшли люди, приїхали машини, почали за-
готовляти ліс — спилювати електричними пилами дерева, обріза-
ти великі та малі гілки, складати колоди на машини та вивозити
їх на лісопильню.
9 - й у ч е н ь. На лісопильні є верстати, які розпилюють коло-
ди на бруски, корообдиральна машина здирає з них кору, а інша
машина рубає бруски на тріски.
Тріски потрапляють на целюлозно-паперовий комбінат. Там
є такі машини, які очищують, відбілюють, перемелюють тріски
на паперову кашку. Одна машина трясе тріску, аби волокна пере-
плелись, друга — віджимає з паперу воду й передає іншій! Третя
машина прасує папір між гарячими валиками, щоб той був зовсім
сухий і гладенький. Четверта — готовий папір накручує на
котушку й утворює великий рулон.
10 - й у ч е н ь. Потім папір потрапляє до друкарні. Крім па-
перу, до друкарні привозять фарби та клей із хімічного заводу,
а також нитки з текстильної фабрики. Пройшовши складні опе-
рації друкування та збирання, новенька цікава книжка потрапляє
нарешті до читача.
В е д у ч а. Із часів книгодрукування у світі вийшло понад
п’ятдесяти мільйонів назв книг, брошур, журналів. Недарма кажуть:
«Море книг, гори книжок». Книжки різні не тільки за змістом,
а й за розміром. Найбільша книжка, надрукована 1832 року, збері-
гається в Лондоні. Вона має назву «Пантеон англійських героїв».
Розмір книги складає п’ятсот сімдесят сантиметрів завдовжки
і триста сімдесят завширшки, розмір літер — п’ятнадцять санти-
метрів. Найменша книжка — «Мурашки», надрукована в Японії
1980 року, її розмір — чотирнадцять міліметрів завдовжки і оди-
надцять завширшки.
А у «Книзі рекордів Ґіннеса» зібрано усі відомості, які цікав-
лять людину: яка пташка найшвидше літає, а яка має найменші
розміри, яка людина живе найдовше на Землі, хто має найвиз-
начніші досягнення у спорті, праці, мистецтві тощо.
А тепер пропоную трохи позмагатися. Конкурс буде такий: на-
звати якнайбільше прислів’їв та приказок про книгу. Переможцем
стане той, хто останнім назве відповідну приказку чи прислів’я.
В е д у ч а проводить змагання.
Учні називають прислів’я та приказки.
Орієнтовні вислови:
Золото добувають із землі, а знання із книги.
Розум без книги, що птах без крил.
Хліб наснажує тіло, а книга — розум.
Дім без книги, що день без сонця.
День без книги, що борщ без хліба.
Книга для дітей, що волога для полів.
Книга — не пряник, а дітей до себе манить.
З книгою жити —з добром дружити.
Книгу читаєш — розуму набираєш.
Книга — твій друг, без неї, як без рук.
Ну от, друзі, непогано погралися-позмагалися! Усі просто мо-
лодці, справжні книголюби. А тепер оголошую наступний кон-
курс — «Стара казка». І знову мені у цьому допоможуть мої друзі.
Я попрошу їх прочитати уривочки з відомих казок, а ви поміркуй-
те, та відгадайте, з яких саме казок узято уривки та як ці казки
називаються. Домовилися? Тоді увага! Уривок перший!
В е д у ч а проводить конкурс.
Конкурс «Стара казка»
Завдання конкурсу — визначити за уривком казки автора, її на-
зву, ім’я головного героя.
1- й у ч е н ь. «У місті Стокгольмі, на звичайній собі вулиці,
у звичайному собі будинку мешкає найзвичайніша родина Сван-
тесонів. Це найзвичайніший тато, найзвичайніша мама і троє най-
звичайніших дітей. («Малюк і Карлсон», Астрід Ліндгрен, Карлсон
та хлопчик на ім’я Малюк.)
Коли названо правильну відповідь, читають наступний уривок.
2 - й у ч е н ь. «Він був сином Цибулино і мав семеро братів.
Звали їх Цибулетто, Цибулотто, Цибулучча та іншими подібними
іменами, найкращими в шановній цибулиній родині. Люди вони
були, що й казати, хороші, але безталанні. Та й не диво: де цибуля,
там і сльози». («Пригоди Цибулино», Джанні Радарі, Цибулино.)
В е д у ч а. А тепер наступний конкурс за відомими казками:
«Країни, яких немає на мапі».
Конкурс «Країни, яких немає на мапі»
Завдання конкурсу — назвати казкові країни, вигадані дитячи-
ми письменниками.
(Країна чудес із «Пригод Аліси» Льюїса Керролла; Країна дурнів
із «Золотого ключика» О. Толстого; Країна брехунів із «Джель-
соміно» Джанні Родарі, Земля світлячків з однойменної казкової
повісті В. Близнеця.)
Наперед виходять у ч н і - ч и т ц і.
1- й у ч е н ь
О місячне сяйво і спів солов’я,
Півонії, мальви, жоржини!
Моря бриліантів, це — мова моя,
Це — мова моєї Вкраїни.
2 - й у ч е н ь
Яка у ній сила і кличе, й сія,
Яка в ній мелодія лине
В натхнення хвилини! О мово моя,
Душа голосна України!
Далі відбувається інсценування для учнів початкових класів.
До залу вбігає З а є ц ь. Назустріч йому іде К н и г а.
З а є ц ь. Ой, хто це? Краще заховаюсь, а то зуби торохкотять
із переляку і хвостик дрижить.
К н и г а. Не бійся, Зайчику! Я — Книга, тільки дуже хвора. Ох,
як боляче моїм сторіночкам! Зовсім сили немає. (Плаче.) Допо-
можи мені, Зайчику.
З а є ц ь. Бідолашна! Хто ж тебе так скалічив? Може, ти з вед-
медем зустрілася чи в пазурі до вовка потрапила? Ти ж була та-
ка гарна, охайна, усім дітям дарувала радість.
К н и г а. Так, тепер я на себе несхожа. Це Василько-замазура
мене подер. Обмальовував, загинав сторінки, не обгортав. Я лед-
ве від нього втекла, а куди тепер іти — не знаю.
З а є ц ь. Не сумуй, Книжечко! Ми щось придумаємо. А ось
і Горобчик летить. Він усюди літає, усе бачить, усе знає.
До залу вбігає Го р о б е ц ь.
З а є ц ь. Горобчику, Книжечка у біду потрапила, від злого не-
чупари утекла. Ти часом не знаєш, як їй можна допомогти?
Го р о б е ц ь. Цвірінь-цвірінь. Знаю! Давай, Зайчику, відведе-
мо її до книжкової лікарні. Там їй нададуть першу медичну до-
помогу.
З а є ц ь. Як же я сам не здогадався! Адже і в школі, і в бібліо-
теці працюють такі лікарі, які охоче допоможуть кожній книзі.
Ідуть, зупиняються перед будинком із написом «Книжкова
лікарня».
З а є ц ь. Добрий день! Перепрошую, хто ви?
Л і к а р
Я лікар книжковий, я книги лікую,
Хворі сторіночки їм ремонтую.
Мої пацієнти — брудні і з дірками…
Кому з вас погано?
З а є ц ь. Ми привели до вас хвору Книгу, вилікуйте її, будь
ласка.
Л і к а р. Шановна Книго, присядьте ось сюди. Що сталося? Де
болить?
К н и г а. Скрізь болить.
Л і к а р. Як же ви дійшли до такого стану?
К н и г а. Ой, Лікарю, як соромно мені — обкладинки немає,
лише сторінки одні. Обкладинку подер лихий господар мій, від
холоду дрижать самотні сторінки!
Л і к а р. Яке неподобство! Так поводитися з книгою — це зло-
чин. Підніміть свій аркушик. Так, так. Що це за пляма?
Л і к а р лікує К н и г у.
Звучить музика. К н и г а виходить наперед.
К н и г а (звертається до глядачів). Друзі! Я хочу звернутися
до кожного з вас:
Я Книга — товариш твій,
Користуватись мною вмій.
Я чиста, гарна і приємна,
Тож, друже, будь зі мною чемний.
Погані звички забувай,
Мене не рви, не ображай.
Я, друже, твій надійний друг,
Та тільки для чистеньких рук!
Л і к а р. Запам’ятайте, друзі, звернення Книжки і ніколи не
ображайте її. Давайте пригадаємо з вами правила користування
книгами.
Брати книгу слід лише чистими руками.
Книгу треба читати, акуратно гортаючи сторінки, не слинити
пальці. Під час читання неможна їсти.
Не можна класти книгу розгорнутими сторінками донизу.
На книгах не можна писати, малювати, вирізати з неї ілюстрації.
Для збереження книги її слід обгорнути.
Гортати сторінки слід за верхній куточок.
Щоб із книги не випадали сторінки, під час читання не перегинай її.
Не закладай сторінки ручками, олівцями, іншими предметами.
Користуйся закладкою.
З а є ц ь. А з вашими книжками все гаразд? Чи вони часом не
хворі?
Го р о б е ц ь. Якщо ваші книжки захворіли, то поспішайте їм
на допомогу.
Л і к а р
Вийшла книга із лікарні,
Сторінки у неї гарні.
На нову оправу вміло
Ярлик наліпили.
Гарну вставили закладку,
Щоб була усім на згадку.
І віднесли недалеко —
У шкільну бібліотеку.
Го р о б е ц ь. Любі друзі! Шануйте, бережіть, любіть книжки.
І тоді весь розум, мудрість і людська доброта переходитимуть че-
рез них до вас. Читайте. Хай не буде у вас жодного дня, щоб ви
не прочитали хоча б однієї сторінки.
В е д у ч а. Як не прикро, але наше веселе свято добігає кінця.
Але я переконана, що воно триватиме для вас не лише тиждень,
а впродовж усього життя!
До глядачів виходять усі учасники свята, дякують__
Категорія: Шкільні свята | Додав: uthitel (21.11.2013)
Переглядів: 368 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: