Бесіда: Насильство над дітьми - Робота з батьками - Виховна робота - Каталог статей - Учительська світлиця
Головна » Статті » Виховна робота » Робота з батьками

Бесіда: Насильство над дітьми

Насильство над дітьми й підлітками включає будь-яку форму поганого ставлення до них, яке допускають батьки, опікуни або вихователі.

Н. Кантре

 

 

Актуальність проблеми запобігання насильству в сім’ї в сучасному суспільстві зумовлена не тільки збільшенням факторів психологічного, фізичного, сексуального насильства, а й небажанням соціуму розглядати це питання відкрито. Думка про те, що насильство трапляється лише в проблемних сім’ях, давно стала міфом.

Насильство в сім’ї — це загальновизнана проблема, яка є надзвичайно гострою в Україні й тому набула державного значення. Проведені соціальні дослідження доводять, що частіше від насильства в родині потерпають неповнолітні діти.

Причинами прояву насильства в сім’ї є:

·         психологічні чинники (психологічні розлади, високий рівень агресії, власний негативний досвід дитинства, низька самооцінка осіб);

·         соціальні (стереотипність уявлень про ролі в сім’ї та виховання дітей; високий рівень алкоголізації населення; поширення наркоманії);

·         економічні (зниження рівня життя частини населення, безробіття, соціально-побутова невлаштованість).

Водночас, саме проблема насильства в сім’ї є причиною таких глобальних явищ, як бездоглядність та безпритульність дітей; зростання кількості розлучень; формування насильницького менталітету нації; жебракування; втрата загальнолюдських цінностей любові та взаєморозуміння, а також є однією з передумов скоєння злочинів у суспільстві.

Прояви насильства у вихованні старі як світ. Оскільки насильство було нормою життя, то й способи виховання дітей в усі часи будувалися на насильстві. Незважаючи на те, що ми живемо у XXI сторіччі, у цивілізованому суспільстві, насильство щодо дітей, слабких і беззахисних істот, як і раніше, залишається поширеним явищем.

Дуже часто насильство замінює виховання і стає способом прояву своєї сили, самоствердження за рахунок слабкого.

Грубий п’яний батько, який б’є ременем сина-двієчника, звичайно ж, не виховує його, а тільки демонструє свій статус голови родини, син же мріє вирости, щоб «відігратися». Коли ви збираєтеся застосувати покарання, запитайте себе, що вам насправді потрібно: змінити поведінку дитини чи просто продемонструвати свою силу, правоту? Якщо перше, то покарання як метод є неефективним, якщо друге — ви на правильному шляху!

Друга причина застосування покарання як методу виховання: батьки просто не знають, що є ефективніші методи, їх цього ніхто не вчив. Є вислів: найважливіша професія у світі — батько, але цієї професії ніде не навчають. Люди зазвичай переймають стереотипи виховання у своїх батьків. Це природно для людини — виховувати свою дитину так (тими ж методами), як виховували їх. Часто батьки так заклопотані, що не можуть приділяти достатньої уваги дитині: стежити за її поведінкою, вчасно відволікати від небажаних занять, терпляче пояснювати, що можна робити, а що ні й чому. Мимохідь відлупцювати її за вчинене і сказати «не можна» — набагато простіше й швидше. Поширена й така ситуація: ви довго, спокійно й розумно намагаєтеся показати дитині, що вона вчинила «погано», а вона не розуміє, і от ваше терпіння лопнуло, ви вирішуєте вдатися до покарання. Зупиніться! Дитина не винна, що у вас замало терпіння. Адже поки ви спілкуєтеся з нею «по-доброму», ваші стосунки залишаються хорошими, дитина щиро намагається зрозуміти вас, поважає ваш авторитет і відчуває гордість, що ви спілкуєтеся з нею на рівних. Якщо вона все ж «не зрозуміла» своєї провини, покарання — це не допомога.

То яка ж є альтернатива вихованню з покараннями? Це метод позитивного підкріплення.

У психіці людини (така в неї властивість) виникають умовні рефлекси. Якийсь нейтральний, на перший погляд, стимул може викликати цілком конкретні асоціації. Так, у більшості з нас аромат апельсинів і ялинки асоціюється з Новим роком, червоний сигнал світлофора — із сигналом «стій», кухня пов’язана з їжею і бажанням поїсти, а звук бормашини — із зубним болем. Усмішка співрозмовника викликає в нас довіру й симпатію до нього, а стиснуті губи й примружені очі — насторогу. Звук нашого імені на вулиці викликає бажання обернутися. Людина, яка в дитинстві впала з високого дерева, починає боятися висоти. Усі ці стимули діють незалежно від нашого бажання й залишаються з нами на все життя. Ми навіть колекціонуємо стимули. Часто речі, які нас оточують: картини, посуд, фотографії — це стимули, пов’язані з приємними спогадами. Стимулом може бути абсолютно все: звук, світло, дотик, запах. Дуже сильним стимулом є слово. Важливою є думка про те, що, хочемо ми цього чи ні, але щодня в нас утворюються нові умовні рефлекси (або, як зараз психологи ще говорять, — «якорі»). Причому всі ми виробляємо одне в одного рефлекси на самих себе й на свої дії. Дитина заплакала — і батьки дали їй цукерку. Що вони зробили? Виробили в неї рефлекс: заплач — і одержиш цукерку.

Виховання з підкріпленням — це зовсім не система нагород і покарань. Нагороди й покарання настають, як правило, після того, як вчинок зроблено, часто набагато пізніше. А підкріплення — «позитивне» (наприклад, усмішка чи ласка) або «негативне» (ляпас чи зведені брови) відбувається саме під час учинку, на який треба вплинути. Підкріплення змінює поведінку тільки тоді, коли діє у правильно обраний момент.

Позитивне підкріплення — це подія (стимул), що збігається з якоюсь дією та допомагає збільшити ймовірність повторного виконання цієї дії, тобто виробити умовний рефлекс. Запам’ятайте цей секрет успішного виховання й навчання. Існують два види підкріплення: позитивне і негативне. Позитивне підкріплення — це щось приємне суб’єкту: їжа, ласка або похвала. Негативне підкріплення — це те, чого суб’єкт хотів би уникнути: ляпас, зведені брови, неприємний звук. Поведінку, яка сформувалася, завжди можна підсилити позитивним підкріпленням. Припустімо, ви хочете, щоб ваша дитина телефонувала вам, коли її пізно немає вдома. Якщо він або вона не телефонує, нічого не поробиш. Ви не можете підкріпити поведінку, якої нема і яку ви не помічаєте. З іншого боку, якщо ви завжди радієте, коли близькі вам телефонують, то це значить, що їхня поведінка позитивно підкріплюється, ймовірність частоти їхніх дзвінків, напевне, зросте. Звичайно, якщо ви застосуєте негативне підкріплення: «Чому ти не зателефонував, чому я маю тобі телефонувати, ти мені ніколи не телефонуєш» тощо, зауваження, які викликають роздратування, — ви створите ситуацію, за якої той, хто має телефонувати, уникає неприємностей тим, що не дзвонить. Фактично ви навчаєте його так чинити.

Умовний рефлекс можна виробити на будь-що: на поведінку, на емоцію, на фізіологічну реакцію. І такі рефлекси справді виробляються. Один пацієнт із виразкою шлунка розповідав психологові: «Щоразу, коли мене кривдили в дитинстві, мама давала мені поїсти, і це діяло». У цьому випадку закріпилося виділення шлункового соку як реакція на образу.

Однією з найчастіших помилок вихователя-початківця є запізніле підкріплення. Ми, буває, занадто пізно підкріплюємо одне одного: «Молодець, ти добре вчора прибрав у кімнаті». Але ж це було вчора! Слова (хоч би якими приємними вони були) потрібно говорити вчасно. Занадто раннє підкріплення теж неефективне. Дуже часто ми підкріплюємо дітей рано, перебуваючи під помилковим враженням, начебто ми їх підбадьорюємо («Молодець, добре, ти вже майже все зробила правильно»). Можливо, при цьому ми підкріплюємо лише спроби. Але існує різниця між спробою зробити щось і виконанням цього. Узагалі, заохочення поведінки, яка ще не відбулася, подарунками, обіцянками, компліментами ніяк не підкріплює цю поведінку. Якщо щось і підкріплюється, то це поведінка, яка відбувається тепер: наприклад, випрошування підкріплення. Тільки-но ви виробили умовне підкріплення, ви маєте користуватися ним обережно, не розкидатися безглуздо, інакше його сила зменшиться. Можна і треба оточувати піклуванням і увагою дітей, дружину, батьків, коханих і друзів незалежно від їхньої поведінки, але необхідно приберегти щось особливе як умовне підкріплення. Існує безліч реальних подій, які варті схвалення, підкріплення і якими щедро обмінюються у щасливих родинах.

Це лише один із можливих варіантів, як виховувати дитину, не чинячи насильства над нею.

Категорія: Робота з батьками | Додав: uthitel (27.11.2013)
Переглядів: 2603 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: