Свято "Український вінок" - Народні свята - Виховна робота - Каталог статей - Учительська світлиця
Головна » Статті » Виховна робота » Народні свята

Свято "Український вінок"
Дійові особи
в едуча Фольклорний гурт дівчат
в едучий Танцювальний гурт дівчат
Учні-читці
(чотири особи)
Зал святково прикрашений в українському національному
стилі: вишитими рушниками, квітами. На центральній стіні
прилаштовано плакат у вигляді вікна, на якому написано
назву свята.
Звучить народна музика. До залу входять в е д у ч і.
в е д у ч а. Кожна нація, кожен народ має свої звичаї, що виро-бились протягом багатьох століть і освячені віками. Звичаї об’єд-нують людей в один народ, в одну націю.
У нашому народі кажуть: «Тримай хатиночку, як у віночку»,
«Хто вміє віночок вити, той уміє життя любити». А що значить
віночок у житті українського народу? Виявляється, надзвичайно
багато. Український віночок — не просто краса, а й оберіг, «знахар душі», бо в ньому є така дивна сила, що болі знімає, волосся
береже. Впліталося до віночка багато квітів: вишні, ружі, калини,
безсмертника, деревію, незабудки, чорнобривців, любистку, воло-шок, ромашок. І всі ці квіти мали певну народну символіку.
Квіт вишні та яблуні — символ материнської любові. Без-смертник дарує здоров’я нашому роду людському.
в е д у ч и й. А скільки задушевних пісень співають в Україні
про барвінок.
Він супроводжує людину від самої колиски. У барвінку купа-ли немовлят, щоб вони росли гарними й здоровими. Барвінкові
вінки носили дівчата: адже він ріс біля кожної криниці, був сим-волом вічності й постійності, символом життя.
в е д у ч а. Калина. Це символ краси та дівочої вроди, символ
нашої України. Колись у давнину, кажуть старі люди, не було ха-ти, біля якої не кущувала б калина. Як забіліють її квіти, дівчата
ними коси прикрашали. А коли кетяги достигали, їх вішали попід
стріхою. Ідеш селом, а хати, неначе в коралах, червоніють густи-ми намистинками аж до пізніх заморозків.
в е д у ч и й. Живе образ калини не тільки в піснях, казках, ле-гендах, але й у прислів’ях та приказках:
У лузі калина з квіточками, неначе матуся з діточками, а во-сени червоні ягідки дарує.
Запишалася калина, наче красная дівчина.
Який кущ, така й калина,
Яка мати, така й дитина.
Любуйся калиною, коли цвіте, а дитиною, коли росте.
А зараз ми вам розповімо про символіку інших квітів. Лю-бисток та волошки — це символ людської відданості, уміння бу-ти корисним. Любисток і васильки були колись птахами, що вчи-ли людей любити одне одного. А як померли, то проросли двома
пахучими рослинами — любистком і васильком. Люди люблять
їх не лише за пахощі, але й за лікарські властивості. Відваром із
них миють волосся, купають маленьких дітей, освіжають хатнє
помешкання.
в е д у ч а. А ромашка у віночку наймолодша за своїм віком, її
вплели у вінок люди, коли переконалися, що вона приносить не
лише здоров’я, але й доброту та ніжність. І вплітають її разом із
гронами калини та цвіту яблуні й вишні. Переплітають із батіж-ком хмелю — символом гнучкості та розуму.
Цвіт маку долучають у вінок лише ті дівчата, у чиїх родинах
хтось загинув у боротьбі з ворогами. До того ж мак є символом
печалі й туги.
в е д у ч и й. А всього в українському віночку дванадцять кві-ток, і кожна з них — лікар, оберіг. Плести вінок — то ціла наука
і дійство. Наші бабусі знали різні секрети: як плести вінок і ко-ли, як зберігати квіти в ньому. Тепер віночків майже не плетуть
із живих квітів, добирають їх із штучних. Але й до цих віночків
треба ставитися з повагою. А що таке вінок? Які вінки бувають?
(Учні-читці виходять на середину залу. У кожного зразки різних
вінків.)
1-й учень. Віночок — це плетене коло із квітів, листя, гілок.
Вони бувають різних видів. Є вінок лавровий. Його надягали на
переможців. (Показує.)
2-й учень. Весільний вінок дівчата надягали лише раз — на
власне весілля (показує). Квітами, які таїли в собі магічну силу
кохання, квітчали голову молодої. При цьому співали:
В долину, дружечки, в долину
Та по червоную калину.
Та щипайте руту-м’яту зелененьку,
Обквітчайте дівчину молоденьку.
3-й учень. Дівочий вінок надягали кожної весни (показує).
У давнину казали, що дівочий вінок обов’язково мав бути із жи-вих квітів. Усі вони мають цілющі властивості, а значить, такий
головний убір — що нагадує сонце, захистить молодий організм
від різних хвороб, згубного ока й недоброго духу.
4-й учень. А є віночок купальський. Він символізує моло-дість і кохання, може визначити долю.
Ой та на Івана, ой та на Купала
Котилася зоря з неба, та й на воду впала.
А дівчина за водою пустила віночок,
Заплуталась ясна зірка в зелен-барвіночок.
А дівчина-чарівниця на долю гадала,
Як узріла ясну зірку, так і заспівала.
У цей час до залу входить ф о л ь к л о р н и й г у р т д і в ч а т,
у руках вони тримають купальські вінки. Ф о л ь к л о р н и й
г у р т співає.
Дівчина з гурту
Пливи, пливи, мій віночку, та Дністром-рікою,
Нехай мені ясна зірка знайде добру долю.
Пливи, пливи, мій віночку, де сонечко грає,
Нехай моя ясна зірка милому засяє.
Ф о л ь к л о р н и й г у р т (разом)
Ой та на Івана, ой та на Купала,
Там дівчина квіти збирала, в пучечки клала,
До річки несла, в воду пускала.
Дівчина з гурту
Ой зійди, сонце, світи, та не грій,
Щоб мій віночок та не згорів.
Щоб мій віночок живий зостався,
Та милому в руки щоби дістався.
Ф о л ь к л о р н и й г у р т (разом)
Пливи, віночку, по дністровій хвилі
До тої хати, де живе милий.
Поплив віночок, та й не за водою,
Серце дівоче забрав з собою.
Усі дівчата ф о л ь к л о р н о г о г у р т у стають у коло, ведуть
хоровод та залишають зал.
в е д у ч и й. За традицією носити віночок дівчатка починали
з трьох років. І саме цей перший вінок плела для своєї донечки
мама. Намочувала його в росах, коли на небі сонце зійде. І так
купала вінок 7 днів, а тоді до скрині клала. У віночок вплітала
чорнобривці, незабудки, барвінок, ромашки. Кожна квіточка лі-кувала дитину, чорнобривці допомагали позбутися головного бо-лю, незабудки та барвінок зір розвивали, а ромашка серце заспо-коювала.
в е д у ч а. У чотири роки плівся інший вінок. До нього доплі-тали безсмертник, листочки яблуні.
в е д у ч и й. Для семирічної дівчинки плели вінок із семи кві-ток. І вперше квіт яблуні вплітали. У центрі було гроно кали-ни — символ краси дівочої, далі квітки незабудки, що означа-ли — «Я належу до тебе, роде мій!», а також квіти барвінку,
любистку, чорнобривців чи нагідок, безсмертник. А от вінок із
фіалок носили дівчата, яким виповнювалося 14—15 років. У на-роді ці квіточки звуть братки, брат-і-сестра та братчики.
в е д у ч а. Мак і волошки в українському віночку з’явилися
лише в XVI—XVII ст. То були палкі часи боротьби українського
народу за незалежність. Кожна родина когось втратила у тій бо-ротьбі, і розцвіла пролита кров маковою квіткою в українському
віночку. Волошка слугувала символом прозріння.
в е д у ч и й. Крім «вікових» вінків, що плелися відповідно до
віку дитини, в Україні існували ритуальні, звичаєві, магічні він-ки. Усього існує 77 видів українських вінків.
Віночок нагадує і сонце, яке так необхідне людям у жнива.
А коли кінчалися щедрі жнива, люди знову плели віночки з пше-ничних і житніх колосків. Сплетений віночок надягали найкра-щій жниці, яка в парі з хлопцем, що ніс останній сніп, ішли до
двору господаря.
До залу входить ф о л ь к л о р н и й г у р т, інсценізує обряд.
Фольклорний гурт
Вийди, вийди, господарю, проти нас.
Несем тобі вінчика в добрий час.
Ой не гордуй, наш паночку, не гордуй.
За вінчик червінчик наготуй.
Вже обжалися ми, господарю.
Позбирали всі колосочки з нивки
Та й сплели тобі віночка.
Наш віночок на полі набувся,
Від ясного сонечка нагрівся.
А тепер ховайте його у стодолу,
А весною завезіть знову на ниву.
Ф о л ь к л о р н и й г у р т залишає зал.
в е д у ч и й. Другий вінок — вінок Спаса. Плететься він ще на-весні, як заквітують зозулеві черевички та яблуні. Додають до
нього ще вишневі листочки. Надягають цей вінок лише на Спаса
(19 серпня). До віночка в’язалися відповідно стрічки: посередині
жовтогаряча, далі голубі, сині, жовті, фіолетові — кольори Спаса,
оранжевий — колір Сонця.
в е д у ч а. Дівчину завжди впізнають по віночку: «Хто вміє ві-ночок вити — той вміє життя любити», «Який віночок — такий
і голосочок». І сором був тій дівчині, в якої стрічки пов’язані бу-ли недбайливо або не по порядку. В’язати стрічки треба теж умі-ти і символи їхні треба знати.
Скажімо, найпершою у віночку посередині в’яжуть світло-коричневу стрічку — символ землі-годувальниці. Обіч від ко-ричневої — жовті стрічки — символ Сонця, за ними світло-зе-лені — символ краси і молодості. Потім голубі, сині — символи
неба та води, що дають силу і здоров’я, далі в’яжуть жовтогаря-чу — символ хліба, фіолетову — символ мудрості людини, мали-нову — символ душевності, рожеву — символ достатку.
В’язали до строю і білу стрічку, але тоді, коли кінці її були
розшиті сріблом і золотом. На лівому кінці вишивали Сонце, а на
правому — місяць. Якщо стрічка не була вишита, то її не пов’язу-вали, бо це символ пам’яті про померлих.
Люди вірили у силу стрічок. Стрічки — обереги волосся од
чужого ока, відмірювали по довжині дівочої коси і відрізали тро-хи нижче коси, щоб її сховати. Коли дівчина росла сиротою, то
в її косу впліталась голуба стрічка.
До залу входить ф о л ь к л о р н и й г у р т, співає пісню
«Чорнобривці».
Фольклорний гурт
Чорнобривців насіяла мати
У моїм світанковім краю,
Та й навчила веснянки співати
Про квітучу надію свою.
Як на ті чорнобривці погляну,
Бачу матір стареньку,
Бачу руки твої, моя мамо,
Твою ласку я чую, рідненька.
Гу р т залишає зал.
в е д у ч и й. Чорнобривці у народі називають по-різному: жов-тяки, оксамитки, бархатки, бо яскраві, виграють у промінні сон-ця всіма відтінками лимонних та золотистих, жовтих, оранжевих, червонясто-коричневих барв. Але найбільш поширеною стала на-зва чорнобривці. Їх назва пов’язана зі стародавньою легендою про
майстрів-чоботарів, які виготовляли особливо гарні, святкові жі-ночі чобітки, що мали яскраво-червоні халяви та чорні голівки —
чорнобривці.
в е д у ч а. Чарівний світ зеленого царства. Скільки легенд, пе-реказів, фантастичних казок приберегли нам квіти, трави. І кож-на з них ще й досі таїть у собі чимало незвіданого, загадкового,
таємничого. І передає свою чарівність людям. Адже не випадково
назви квітів повторюють імена.
в е д у ч и й. От, приміром, красиве ім’я Васильок, Васильочок
популярне серед українців. А чи є ще назви квітів, що стали іме-нами людей? (Глядачі відповідають: «Грицики, лілії, маргаритки,
миколайчики, іван-чай (звіробій)».)
в е д у ч а. До речі, про грицики існує така народна легенда.
Колись сільський пастушок Грицько пошкодив ногу. Що ро-бити? Кров струмком біжить, не зупинити. Тоді зірвав він жмут
невідомої трави, приклав до рани, і кровотеча вщухла. Відтоді
вдячні нащадки і назвали ці непоказні квіти грициками. Віночок
із грициків носили дівчата-підлітки.
в е д у ч и й. Лілія має теж цікаву історію. Це було в давнину,
коли в широкі степи України залітали орди татарські. Страшний
то був час: горіли села, тужили матері, просили захисту діти. Ли-лася кров, лилися сльози. В одному селі в цей час жили сестри-красуні, ніжні, як білий цвіт лілії.
Одного разу на село напали татари. Дівчата, щоб не йти в не-волю, кинулися у хвилі глибокої річки. І в тому місці, де тем-на вода сховала від ворогів красунь, на світанку з’явилися білі
пуп’янки невідомих квітів. Коли зійшло сонце, з’явився яскравий
білосніжний цвіт. Здавалося, що то ніжні руки дівчат тягнуться
до сонця. А ввечері, із заходом сонця,— ховаються від чорної ночі.
З того часу ці чудові ніжні квітки прозвали ліліями, їх вважали
символом непорочності та чистоти.
Вінок із лісових лілій носили дівчата на виданні.
в е д у ч а. Тож звернемось серцем до прекрасних джерел на-родної мудрості, не дамо замулитись і зникнути їм. І хочеться
вірити, що віднині ви, друзі, будете іншими очима дивитися на
віночок і квіточки у ньому, бо знатимете, що то наші обереги, ма-гічні символи.
в е д у ч и й та в е д у ч а (разом) . Чистих вам рос! Чистої
думки!
Свято закінчується.
іЗ семи К риниць водиця
Дійові особи
в едучий Фольклорний гурт дівчат
в едуча Танцювальний гурт учнів
Учні-читці (вісім осіб)
Зал святково прикрашений блакитними стрічками, кетягами
калини, вінками зі штучних квітів. На центральній стіні
прилаштовано плакат із назвою свята. На видному місці
розташований макет сільської криниці із «журавлем».
Звучить лагідна народна музика. До залу входять в е д у ч і
та д в о є у ч н і в - ч и т ц і в.
в е д у ч а. Доброго дня, шановні гості.
в е д у ч и й. Ласкаво просимо усіх на наше свято.
в е д у ч и й. Вклонімось криниці. Українці з особливою поша-ною ставилися до води. Тому здавна охороняли й прикрашали
джерела та криниці, наділяючи їх цілющими та магічними влас-тивостями.
в е д у ч а. Вважали, що велику чудодійну силу має непочата
вода з криниці, тобто взята вранці до схід сонця.
Наперед виходять у ч н і - ч и т ц і.
1-й учень
Я воду п’ю із того джерела,
В якім наснага трепетна й цілюща.
З кринички, що край нашого села
Живе з віків, мов пам’ять невмируща.
2-й учень
За селом у нас криничка,
Неглибока, невеличка.
Клен шумить над нею листом,
В ній вода холодна, чиста.
Йдуть із поля трудівниці —
Завертають до криниці.
Із відерцем ходить мати
Чисту воду з неї брати.
1-й учень
Знають люди: як нап’єшся,
Наче сили наберешся.
І говорять: то криниця,
У якій жива водиця.
в е д у ч и й. Криниці… З яким пошануванням оспівані вони
в піснях, возвеличені в легендах. Ось як народна мудрість каже
про зорю-криницю.
в е д у ч а. Скільки криниць на землі, стільки і зірок на небо-схилі. Як впаде долі зірочка, знайте: десь замулилось джерело.
Щоб не згасали зірки, оберігайте живі криниці. Нехай ці слова
глибоко западуть у ваші серця.
А як же виникли криниці? Що саме означає слово
«колодязь»?
в е д у ч и й. Назва «колодязь» походить від слова «колода»,
якою слов’яни оправляли криницю. Із давніх-давен люди знали,
де краще викопати колодязь. І в кожному селі був такий чоловік,
який безпомилково вказував таке місце. Він брав вербову гілочку
із зеленими листочками. Прихиливши до землі, водив нею, там,
де листячко тягнеться до землі, копай криницю.
в е д у ч а. Колодязі, як правило, копали громадою, на яку схо-дились цілими родинами.
Та й викопав при долині
Глибоку криницю.
(Не сам-один: толокою
Йому помагати
Й добрі люди приходили
Криницю копати)…
Це рядки Тараса Шевченка.
в е д у ч и й. Своєрідним божеством була у наших предків
криниця. У давні часи цікавим був обряд закликання дощу в пе-ріод засухи.
До залу входить ф о л ь к л о р н и й г у р т д і в ч а т, вони
стають у коло, співають.
Г у р т д і в ч а т (піднявши руки: ведучи хоровод)
Іди, іди, дощику,
Зварим тобі борщику,
Поставимо в кутку
На терновім прутку.
Хлюп-хлюп, хлюп-хлюп.
Іди, іди, дощику,
Відром, цебром, дійницею,
Холодною водицею
Над нашою пашницею.
Хлюп-хлюп, хлюп-хлюп.
Ф о л ь к л о р н и й г у р т залишає зал.
в е д у ч и й. Із криницями пов’язано багато легенд. Ось послу-хайте легенду про «Криницю-журавля».
Якось заблукав хлопчик у лісі, немає сили йти. Біля кали-ни помітив він криницю. Глянув у неї, не може дістати водиці.
Засмутився і заплакав. Аж ось з неба спустився журавель і на-поїв хлопчика водицею. Набравшись сили, вирушив мандрівник
додому. На честь цього птаха й почали люди будувати криниці-журавлі.
в е д у ч а. А скільки пісень починається зі слова «криниця»:
«Ой у полі три криниченьки».
«Копав, копав криниченьку».
«Ой глибокий колодязю».
«Глибока криниця».
До залу входить ф о л ь к л о р н и й г у р т д і в ч а т, співає.
Фольклорний гурт
Глибока криниця глибоко копана,
Там стоїть Катруся,
Як намальована,
Ла-ла-ла-ла, ха-ха, (3 р.)
Як намальована.
При криниці стала, водиці набрала,
Про свого Йванка милого думала,
Ла-ла-ла-ла, ха-ха, (3 р.)
Милого думала.
Якби тя, Йванку на дні забачила,
То зараз би-ш туди, в криницю, скочила,
Ла-ла-ла-ла, ха-ха, (3 р.)
В криницю скочила.
Ой ні, я не скочу: криниця глибока,
Криниця глибока, і зимна в ній вода,
Ла-ла-ла-ла, ха-ха, (3 р.)
І зимна в ній вода.
Ф о л ь к л о р н и й г у р т залишає зал.
в е д у ч и й. Криниця виступала символом любові. Через те
й оспівується побачення хлопця з дівчиною біля криниці:
Не каламуть, дівчино, воду —
Скаламутиш щастя й вроду.
Воду бережи, козаче,—
І вона тобі віддячить.
в е д у ч а. Криниця, джерело — це і символ здоров’я. Біля ко-лодязя садили кущ калини, щоб смачною і цілющою була водиця.
в е д у ч и й. А ще біля криниці саджали вербу, бо вважалося,
що на гіллі та і в самій вербі перебували добрі духи вод і опіку-ни людського роду.
Тричі на рік біля криниці влаштовували обрядодії: на Водо-хреще — «щоб злі духи вбити», на Юріїв день — «щоб худоба бу-ла здорова», на Івана Купала — «щоб жнива були добрі».
в е д у ч а. Криниця в народних віруваннях — це символ здо-ров’я, сили, багатства, родючості, плодючості, святості, чистоти.
А для молоді — ще й символ дівочої краси, вірності, а також роз-луки із коханим.
Саме біля криниці Вербної неділі молодим дівчатам до схід
сонця бажали: «Будь здорова, як вода, багата, як земля, а щасли-ва та весела, як весна».
в е д у ч и й. Обрядові походи до сільської криниці влаштовува-ли усією селянською громадою — «від старого до малого».
До залу входить ф о л ь к л о р н и й г у р т, підходить
до криниці. Дівчата тримають вінки.
1-ша дівчина з гурту. Ми сплели вінок для нашої кри-ниці, щоб вона чудодійною була. (Дівчата кладуть вінки на край
криниці.)
2-га дівчина з гурту. А я вкину у криницю ще й татар-ське зілля, щоб лихі сили боялися. (кидає.)
3-тя дівчина з гурту. А я — любисток, щоб добрі сили
любили. (кидає.)
в е д у ч а (звертається до дівчат з гурту) . Дякуємо, добрі лю-ди, що зайшли до нашої криниці, відігнали злих духів, а задобри-ли охоронців колодязя.
Наперед виходять у ч н і - ч и т ц і.
1-й учень
Край стежки у полі
В дзвінку косовицю
Я викопав людям
Глибоку криницю.
2-й учень
Вода в ній прозора,
Як небо, ясна.
Ще й квітами, травами
Пахне вона.
3-й учень
В ній райдуга стрічки
Свої умивала,
І навіть, повірте,
Гарнішою стала.
4-й учень
Сюди прилітали,
Що й диво — жар-птиці,
Пили, смакували
Водицю з криниці.
5-й учень
Несли косарі
На луги її вранці.
Пили комбайнери,
Спітнілі у праці.
6-й учень
Скликає людей
Студениця-криниця
У сонячну днину
Водиці напиться.
7-й учень
Всі хвалять цілющу,
В баклаги беруть.
І далі, забувши про втому,—
У путь!
8-й учень
В людей веселіють,
Світлішають лиця,
Їм силу бадьору
Вернула криниця!
в е д у ч и й. Ви знаєте, що людина не зможе прожити без води.
Тож очищайте замулені криниці, саджайте поряд калину, вербу.
в е д у ч а. А ми на прощання щиро бажаємо вам: здоров’я від
води, багатства від землі, щастя, веселості навіки.
Свято закінчується.
і на тім рушникові…
Дійові особи
Учні-читці 3-тя майстриня
(вісім осіб) 4-та майстриня
в едуча 5-та майстриня
в едучий 6-та майстриня
1-ша майстриня Танцювальний гурт дівчат
2-га майстриня Фольклорний гурт учнів
Зал святково прикрашений вишитими рушниками, кетягами
калини, сухими квітами. Угорі на центральній стіні
прилаштовано великий плакат у вигляді рушника, на якому
написано назву свята. Біля однієї з бокових стін організовано
виставку на тему «Український рушник — символ долі».
Звучить весела українська народна музика. До залу входять
у ч н і - ч и т ц і та в е д у ч і.
1-й учень
Дивлюся мовчки на рушник,
Що мати вишивала,
І чую: гуси зняли крик,
Зозуля закувала.
2-й учень
Знов чорнобривці зацвіли,
Запахла рута-м’ята,
Десь тихо бджоли загули,
Всміхнулась люба мати.
3-й учень
І біль із серця раптом зник,
Так тепло-тепло стало,
Цілую мовчки той рушник,
Що мати вишивала…
в е д у ч а. Добрий день, шановні гості. Ми раді вітати вас на
нашому святі.
Український рушник. На ньому вишита доля нашого славного
народу, на ньому дивним візерунком переплелися людські радість
і біль, щастя і горе. Рушник супроводжував людину вже життя
від самого народження. Мовознавці стверджують, що і саме сло-во «рушник» походить від слова «рушати».
в е д у ч и й. Дійсно, проводжаючи сина в дорогу, українська ма-ти замотувала йому хлібину у шмат білого полотна і, перехрес-тивши, промовляла: «Рушай щасливо, нехай благословить тебе
Бог». І той невеличкий шмат полотна, витканий ніжними і дбай-ливими руками матері, оберігав козака від лиха і нещастя, нага-дував йому про тепло рідної домівки, що чекає на нього.
До залу входить ф о л ь к л о р н и й г у р т у ч н і в, співає
«Пісню про рушник».
в е д у ч а. Рушник — це оберіг української оселі. Не було жод-ної хати в Україні, де не палахкотіли б вишитими узорами рушни-ки. Недаремно склав наш народ такі прислів’я: «Хата без рушни-ків, що родина без дітей», «Рушник на кілочку — хата у віночку».
в е д у ч и й. Вишиті рушники здавна були невід’ємною части-ною родинних свят і обрядів: на родинах, на хрестинах, на весіл-лі та інших. Були і рушники звичаєві. Приміром, коли закладали
нову хату, то на тому місці, де мала бути покуть, завжди клали
хліб на рушнику — «щоб хата була багатою». А коли зводили вже
стіни домівки і закладали сволок, на нього також обов’язково ві-шали рушник.
в е д у ч а. Отже, призначень у рушника багато. Але докладніше
про це нам розкажуть майстрині української вишивки.
Звучить весела українська музика, до залу вбігає
т а н ц ю в а л ь н и й г у р т д і в ч а т, виконує танець з рушниками.
До залу входять майстрині, кожна тримає вишитий рушник.
Наперед виходить 1 - ш а м а й с т р и н я.
1 - ш а м а й с т р и н я. Приходить людина у цей світ. Це дуже
визначна подія для всієї родини, всього роду. І тому зустрічають
дитину її першим і найголовнішим рушником — рушником долі.
(Показує рушник.) Готувала його мати ще до народження дитини.
Для хлопчика вишивала на ньому дубове листячко, щоб сильним
і мужнім зростав синок. А для дівчинки слала червоними нитка-ми грона калини, щоб розцвітала краса донечки калиною і доля її
щасливою була. Спочатку цей рушник лежав під подушечкою ма-ляти, з ним несли дитину і в церкву хрестити. А як наставав час
одруження сина чи доньки, на рушнику долі мати благословляла
їх на щасливий шлюб. Цей рушник людина зберігала все життя,
з ним проводжали її і в останню путь.
Наперед виходить 2 - г а м а й с т р и н я.
2 - г а м а й с т р и н я. Молоду мати, що нещодавно народила ди-тину, родичі також вітали рушником, у який загортали хліб та
ласощі, бажаючи тим самим, щоб життя новонародженого було
ситим та солодким. Звався цей рушник «завивач». (Показує руш-ник.) Розв’язуючи його, гість промовляв:
Радуйся, земле, радій, родино,
Радуйся з нами, нова дитино,
В тебе доволі і ласки, і дива,
Хай не цурається доля щаслива.
Наперед виходить 3 - т я м а й с т р и н я.
3-тя майстриня. А от рушником-«уповивачем» бабуся-по-витуха вперше повивала маля. (Показує рушник.) Цей рушник та-кож ще заздалегідь готувала мати: вибілювала його, багато разів
прала, щоб він був м’яким. Загортаючи в нього новонародженого,
повитуха промовляла:
Вповиваю тя, дитятко,
В рушничок біленький,
Щоб великим виростало,
Щоб було і здоровеньким.
Щоби лихо тя минало,
Щастя огортало,
Щоб мале твоє сердечко
Та й смутку не знало.
А червоним вповиванком
Зав’яжу міцненько,
Щоб від тебе радість мали
І батько, і ненька.
Наперед виходить 4 - т а м а й с т р и н я.
4-та майстриня. Підростає дитина, а мамині руки вже ви-шили для неї рушничок-«утирач». (Показує рушник.) На ньому
яскраві квіти, дерево, пташки і щирі слова: «Доброго здоров’я».
Цей рушничок висітиме на кілочку біля дверей. Вранці, подаючи
його дитині, мати каже:
Утирайся, моє серденько,
Рушничком біленьким,
Та й будь же з ним щодниноньки
Добре, веселеньке.
Наперед виходить 5 - т а м а й с т р и н я.
5-та майстриня. А у свято застеляє господиня стіл бі-лим обрусом (Показує рушник.) На нього кладе запашну паля-ницю. І від чистої білизни полотна стає хата ще осяйнішою і ве -селішою.
Рідний обрусе, пряла тебе матуся,
Пряла і ткала, білила.
Стелила на стіл святу білизну,
В селянську хату вселялася сила.
Наперед виходить 6 - т а м а й с т р и н я.
6-та майстриня. А довгими вечорами разом із подругами
вишивала дівчина рушники собі на придане. Мала вона вишити
їх на всі випадки: і сватів перев’язати, як прийдуть сватати, і ве-сільний рушник (показує рушник), і щоб свою майбутню оселю
прикрасити. А як була вже дівчина просватана, то вклонялась до
землі батьку й матері зі словами:
Спасибі тобі, моя ненько,
Що будила мене раненько,
А я слухала, вставала,
На рушники тонко пряла.
Тонко пряла, вишивала,
А сьогодні їх подала.
Усі майстрині вклоняються глядачам та залишають зал.
До залу входять у ч н і - ч и т ц і.
4-й учень
Вишивала мати, вишивала,
До листка листочок прикладала,
А між ними цвіт голубуватий,
Простилався барвінок хрещатий.
5-й учень
Виростав барвінок зелененький,
І дивились з нього очі неньки,
Усміхався цвіт їх рушникові
Світом материнської любові.
Уч н і залишають зал.
в е д у ч а. Кожний регіон України має свої відмінності у виборі
кольорів та орнаменту вишивки. На Київщині, Полтавщині, Чер-нігівщині та в багатьох східних областях переважає рослинний
візерунок червоного, синього та чорного кольорів; для Галичи-ни, Буковини та Закарпаття характерний геометричний орнамент
з яскравими барвистими, а для Полісся — червоним та чорним
кольорами.
Звучить музика з пісні «Два кольори». До залу входять
у ч н і - ч и т ц і.
6 - й у ч е н ь (на фоні музики)
Хай сторона моя багата,
Красива квітами й людьми,
Найкраща в світі — рідна хата
Під ясеновими крильми.
7-й учень
У ній тепло і очі мами,
І доброта її руки,
А над святими образами
Горять барвисті рушники.
До глядачів виходять усі учасники свята. В е д у ч а тримає
в руках хліб на рушнику.
в е д у ч а. Хліб на рушнику — одвічні символи гостинності на-шого народу.
www.e-ranok.com.ua
139
в е д у ч и й. От і наші хліб-сіль на вишитому полотні для
вас, друзі.
1-й учень
На рушник розшитий
Хліб кладемо з сіллю,
2-й учень
Щоб легкі дороги
Славили Вкраїну,
3-й учень
Щоб у нашій праці
І в гучнім весіллі
4-й учень
Шанували в світі
Над усе людину!
в е д у ч а. Дякуємо всім за увагу.
в е д у ч и й. До нових зустрічей.
Учасники свята пригощають глядачів хлібом-сіллю.
Свято закінчується відвідуванням виставки.
Категорія: Народні свята | Додав: uthitel (07.12.2013)
Переглядів: 1730 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: