Тема. Живи, книго! - Години спілкування 5-9 клас - Виховна робота - Каталог статей - Учительська світлиця
Головна » Статті » Виховна робота » Години спілкування 5-9 клас

Тема. Живи, книго!
Тема. Живи, книго!
Мета: допомогти учням осягнути значення книги в жит-ті людини; зробити книгу супутником життя учнів, а не тільки їх навчальних занять; прищеплювати любов до книги; виховувати жагучу потребу в читан ні, бережливе ставлення до книги, уміння ціну-вати людську працю.
Обладнання: учнівські вироби (герої літературних творів та їхні
речі).
Коментар: до підготовки до заняття вчитель залучає учнів
(чотири особи), які разом з ним будуть розігру-вати сценку «Бережи книгу»).
Хід заняття
Слово вчителя.
Бачити — не бачить, чути — не чує,
Мовчки говорить, дуже мудрує.
Часом захоче — правди навчає,
Іноді бреше, всіх звеселяє.
Люба розмова, будемо, діти,
З нею довіку жити-дружити.
Хто ж то такая у світі щаслива,
Мудра, правдива і жартівлива?
Як, не вгадали? Стану в пригоді,
Річ коротенька — книжка, та й годі.
Хто з вас не любить книжок! Та ще таких, у яких є кра-сиві малюнки. Багато див приховано в книжці. Розкриваєш одну з них — опиняєшся в далекій казковій країні, у якій
живуть велетні, веселі маленькі чоловічки або твої ровесни-ки. Відважні герої б’ються там за правду з лютим ворогом…
Гортаєш іншу — постають перед тобою легенди і перекази
наших славних предків, про козаків. Береш у руки третю
книгу — поринаєш у світ науки і техніки.
А у стародавні часи на землі не було книжок. Але потреба
передавати якісь відомості виникла у людей дуже давно.
Найпершою формою письма була піктографія, або ма-люнкове письмо; наступною — ідеографія, або символічне
письмо. Найзнаменитіше з ідеографічного письма і майже
єдине, яке дожило до наших днів, — це китайська ієро-гліфіка.
Ще одне ідеографічне письмо — клинописне, було поши-рене серед народів Стародавнього Дворіччя. У ньому відбу-валося поступове спрощення малюнків, поки вони не ско-ротилися до найпростішої схеми, по суті, уже не малюнка, а символу.
Важливий крок на шляху до сучасного алфавіту зробили
стародавні фінікійці: вони скористалися для письма єгипет-ськими ієрогліфами.
Буквений алфавіт, де є знаки не тільки для приголос-них, але і для голосних, з’явився вперше у стародавніх
греків. Грецький алфавіт виявився настільки простим
і зручним, що ним скористалися й інші народи Стародавньо-го Середземномор’я.
Латинський алфавіт також виник із грецького письма.
У середні віки латинь стала міжнародною мовою. На ній
викладалися результати експериментальних дослідів.
Слов’янський алфавіт розробили на основі грецького
письма два вчені монахи з візантійського міста Солунь. Зва-ли їх Кирило і Мефодій. Видана перша слов’янська азбука
в 863 році.
У XIII столітті винайдено спосіб друку дерев’яними лі-терами. У середині XV століття в Німеччині запрацював перший у Європі друкарський верстат майстра Йоганна Гу-тенберга.
Літери для друку виготовлялися з металу. Із літер скла-далися слова, цілі рядки, сторінки. І такі металеві літери
слугували довго. До того ж верстат Гутенберга був механізо-ваний, що дуже прискорювало друкування книжок.
У Київській Русі до XVI століття всі слова писалися ра-зом. Уперше в історії нашого письма проміжки між словами
з’являються у книзі, яка називалась «Апостол». Видана ця
книга в 1564 році друкарями Іваном Федоровим і Петром
Мстиславцем.
Сучасне окреслення наш алфавіт здобув на початку
XVIII ст оліття, коли Петро І завів нову форму письмових зна-ків — громадянський шрифт замість церковнослов’янського.
Остаточно він був звільнений від зайвих письмових знаків після 1917 року.
Отже, «сторінками» найдавніших книжок става-ли камені, сокири, щити. Згодом почали писати на гли-няних табличках, які потім сушили на вогні. Але коли
якийсь учений збирався в дорогу і брав дві-три «книж-ки», йому потрібен був віз. Із часом люди навчилися ро-бити книжки з тонкої шкіри. Першу таку книжку зроби-ли в Малій Азії, у стародавньому місті Пергамі. Через те
«папір» цей назвали пергаментом. Пергамент — оброблена
коров’яча або теляча шкіра.
Перші книги з пергаменту схожі на зошити: це зігнуті
вдвоє і прошиті шнурками аркуші. Декілька таких зошитів
вміщали між двома дошками.
На пергаменті писали з двох боків. За традицією його
скручували. Але його можна було згинати, він не ламався.
Книжки з пергаменту були дуже дорогі.
Прообразом майбутньої книги були цери. Давньоримсь-ка цера — скріплені разом вощані таблички для письма. Це записні книги для коротких тимчасових поміток.
Згодом в Африці з’явилися книги з папірусу. Писати на
них було зручно, але через кілька років вони розсипалися.
Папірус — гладкий і еластичний матеріал для письма — ви-найшли єгиптяни. Колись на берегах Нілу і біля озера Чад
зеленіли зарості високої рослини, трохи схожої на осику. Це
папірус. Його стебла розрізали вздовж і укладали рядками,
щоб край одного стебла лягав на край сусіднього. Поперек
одного шару стелили новий і пресували. На протязі баг атьох
років учені не могли розгадати, чим склеювали шари па-пірусу. Врешті встановили, що чудодійний клей — сік самої
рослини, видавлений під пресом. Він і цементував тоненькі
шари першого в історії паперу.
А от у XIII столітті в Європі навчилися виготовляти па-пір, схожий на той, яким користуємося і сьогодні.
А чи знаєте ви, що…
— Незвичайну Біблію можуть побачити відвідувачі Дер-жавного музею мистецтв у Грузії. На важких кам’яних
плитах рукою стародавнього майстра висічено 0 сюжетів
на теми Старого й Нового Завітів. Така Біблія існує в од-ному примірнику, її кам’яні сторінки були знайдені у ви-сокогірному селі Цебельда.
— Письмо в Київській Русі існувало ще в X столітті.
У цьому нас переконує старовинний напис на глиняному
глечику, який було знайдено в 1949 році археологами під
час розкопок у селищі Гніздове, біля Смоленська. На гле-чику написане одне слово «горухща» (гірчиця). Учені від-носять посудину, у якій зберігалася гірчиця, до початку
X століття.
— На стінах храму у Фівах викарбований стародавній
літопис. Стіни храму є своєрідною книгою, найбільшою
у світі за своїми розмірами, оскільки сторінки її досягають
40 метрів завширшки.
— Перший на Русі буквар був складений Василем Бур-цевим і виданий у 1634 році. На титульній сторінці буква-ря намальований учитель, який б’є різкою учня.
— Найменша книга видана у 1896 році у Падуї (Італія).
Розміри її — 16 x 11 мм, що дорівнює приблизно величині
нігтя на великому пальці руки. У цій книзі-маляткові на -друкований лист Галілея.
— Найменша «бібліотека» у світі знаходиться в індійсь-кому місті Амрістарі, у ній зберігається… одна книга.
Над створенням книжки працює великий колектив:
письменники і художники, редактори і коректори, вер-стальники і дизайнери, робітники друкарні й комбінату
з виробництва паперу.
Перш ніж книга побачить світ, її рукопис потрапляє до
видавництва, де над ним працюють видавничі редактори
і коректори. Підготовлений видавництвом текст надходить
у складальний цех. На фотоскладальних автоматах оператор
готує фотонабір, тобто зображення тексту на фотоплівці. Ре-тушер перевіряє якість одержаного зображення і, якщо це
потрібно, робить необхідні виправлення.
Потім готують папір, розрізають його на аркуші певного
формату. У друкарську машину закладають підготовлений
папір і спеціальні поліграфічні фарби, на кожній секції за-кріплюють металеві пластини з нанесеними на них текстами
та ілюстраціями. Після цього матеріал потрапляє у брошу-рувально-палітурний цех. Віддруковані аркуші згинають
так, щоб сторінки книжки були розташовані відповідно
до нумерації. Потім їх зшивають і одержують книжковий
блок. Тоді блоки вставляють у палітурку і закріплюють
клеєм. Ось уже книжка і готова, її перевіряють, запако-вують і відправляють на книжкові склади, а звідти — до магазинів.
Зачитана книжка… Якщо так кажуть, значить книжка
не припадає пилом на полиці, а переходить із рук у руки,
від читача до читача. У бібліотеці за нею стоїть черга, її
читають удома, у транспорті, а інколи навіть ідучи по
вулиці. Пошарпана, здатна щомиті розсипатися, книжка
може припинити своє існування, якщо її вчасно не «підлікувати».
Хто відповідає за книжчине «здоров’я»? Передусім самі
читачі. Треба не тільки вміти берегти книгу, а й за потре-би потурбуватися, щоб продовжити її життя — підклеїти
сторінки, обкладинку, вивести плями. Якщо кожний читач
стане хорошим «лікарем» книги, це продовжить життя ти-сячам томів.
В кожнім домі, в кожній хаті —
У містах і на селі,
Хто навчився вже читати —
Має книжку на столі.
Дружба з книгою — це свято,
Не було б його у нас,
Ми не знали б так багато
Про новий і давній час.
І найменшенька дитина,
Що не вміє ще читать,
Ледь колисочку покине —
Просить книжку показать.
Книгу зрозумілу,
Чесну, добру і сміливу
Хочуть всі читать:
І дівчатка, й хлопчики.
Книги дружать з дітворою,
Полюби їх у житті —
І улюблені герої
Будуть друзями в путі.
Сторінки книжок завітних
Всіх нас доброго навчать —
Працювати та учитись,
І Вітчизну шанувать.
Книга відповідає на безліч запитань і сама вміє запиту-вати. Книга — наш вірний друг і порадник.
(Учитель показує учням різні навчальні та художні книги: енциклопедії, довідники, словники, збірники казок та ін.)
Народ дуже любить і шанує своїх мудрих мовчазних
друзів і тому складає про них багато приказок і прислів’їв.
Хто багато читає — той багато знає.
Золото добувають із землі, а знання — з книги.
Книга — твій друг, без неї як без рук.
Книги — ключ до знань.
Дім без книги — день без сонця.
Золото добувають із землі, а знання — із книги.
Книжка вчить, як на світі жить.
Запитання до учнів.
Які книги оточують вас у житті?
Як ви ставитеся до своїх мудрих друзів?
Інсценізація «Бережи книгу»
Дійові о Соби
Книга
Учитель
Учні-читці ( три особи )
Вбігає Книга, подерта, сторінки погнуті.
Книга ( плаче ).Ой! Як у мене розболілася голова. Зно-ву билися мною. Я ж забула представитися! Я — книга, на
жаль, тільки для бійок. Тільки й роботи: то відкривайся,
то закривайся. Здається, була підручником. З математики
чи етики? А може, з української мови? Уже й не пригадаю.
Мою назву забруднили, розмалювали. Та річ не в цьому.
Окрім ґуль та синців, нічого не отримую. Загалом, це й ви
знаєте, мій господар, фу, огидно й говорити, просто обірва-нець. Уже в 5 класі, а двох слів докупи стулити не може.
Дивишся — інші діти кладуть книжку під подушку. А які ж
ті книжки ошатні, у таких гарнюсіньких обкладинках із ме-режаними закладиночками. Як, мабуть, добре їм живеть-ся. А тут одні плями. Бідні мої аркушики. Усі погнулися, розтріпалися, мов та копиця, що на голові в мого господаря.
І коли тільки цей нестерпний рік закінчиться? Хоча б швид-ше на відпочинок улітку, до бібліотеки. Сонечко буде гла-дити пухнастими, ніжними промінчиками і перемовлятися
з пилинками, що намагатимуться влягтися на мене. Та що
там ті пилинки порівняно зі стусанами! А потім, може ста-тися, потраплю до відмінника і стану королевою. Цікаво, як
живеться королевам? Мрії-мрії! Чи вони колись збудуться?
А поки — на тобі стусанів та помовч!
Учитель. Бережіть книги, доглядайте за ними, та й за
собою. Бо ж неприємно слухати такі речі про себе. До книги
слід ставитися шанобливо.
Бо книги — морська глибина,
Хто в них пірне аж до дна,
Той, хоч і труду мав досить,
Дивнії перли виносить.
Книга
Читачу! Я друг і супутник, я — книга
твоя.
Завжди на дозвіллі, де ти — там і я.
Ми добре з тобою проводимо час,
Розмова чудова триває у нас.
Навчаю відважним, правдивим рости,
Любити природу, свій край берегти.
Ще змалку ти мною звик дорожить,
Без доброї книги тобі не прожить!
Учитель. Любі діти! Через книгу ви вдосконалюєте
своє мовлення, збагачуєте словниковий запас, плекаєте рід-ну мову, дбаєте про її красу і чистоту. І все це ми можемо
зробити, уважно читаючи твори художньої літератури, га-зети та журнали.
Серед вас, на жаль, є й такі, що не читають книжок. Ось
і Василько не дуже любив їх. І одного вечора, коли він ліг
спати та взяв книжечку перед сном прочитати, задрімав.
І сниться Василькові, що він сам книжечка. От бере його,
книжку-Василька, Оленка. Читає і водночас обідає. Борщ
із ложечки крапає на Василька-книжку. А потім ухопили
Василька-книжку Мишко й Вова. Почали на ньому різні
дурниці писати: «Читав Вова», «Колька — дурень». Далі —
ще гірше! Оленка почала Василька-книжку ножицями різа-ти, малюнки вирізати. Уже Василько-книжка не книжка,
а шмаття, у яке Оленка загорнула сніданок.
Так гірко, так боляче зробилося Василькові, що він про-кинувся. А прокинувшись, гасло про книжку склав: «Бере-жи книжку — це твій друг!».
Наперед виходять учні-читці.
1-й учень. Любі друзі! Чи замислювалися ви над тим,
чому живуть і не вмирають книги? А безсмертні вони тому,
що в них живе і не вмирає сам народ. Вони впродовж віків
були і залишаються провідниками доброти і милосердя.
Перегортаючи сторінки улюблених книг, ви зрозумієте, що
вони — наші вчителі, що спочатку виховують, а вже потім
розважають.
2-й учень. Книги треба берегти, бо це сотні гектарів
лісу, з якого виготовляють потрібний для неї папір. Береж-ливе ставлення до книги — це, крім усього іншого, еконо-мія великих державних коштів. Адже на руках у читачів
постійно перебуває до 400—500 мільйонів книг, вартістю
майже мільярд гривень. Книжка — це праця багатьох лю-дей.
3-й учень. Книга — це мудрий, розважливий, найвірні-ший наш друг, який супроводжує нас протягом усього жит-тя. Книга вселяє в нас любов до рідної України, повагу до
інших народів, інтерес до їхньої культури, виховує почут-тя патріотизму. Вона навчає рідної мови, розкриває красу поетичного слова, допомагає усвідомити його велику силу.
Книга вчить нас бути чесними, працьовитими.
вікторина «Улюблені герої».
На столі — учнівські вироби. Учні впізнають героїв літе-ратурних творів і їхні речі:
1) туфелька Попелюшки (Ш. Перро «Попелюшка»);
) пляшка з клаптиками паперу (Ж. Верн «Діти капі­
тана Гранта»);
3) чобіток Кота (Ш. Перро «Кіт у чоботях);
4) ліжечка гномиків ( У. Дісней «Білосніжка і семеро
гномів» );
5) сани Снігової королеви (Г. Андерсен «Снігова королева» );
6) Жаба із стрілою (казка «Царівна ­Жаба»).
7) борода Чорномора (О. Пушкін «Руслан і Людмила»);
8) Василиса Премудра (казка «Василиса Премудра»);
творче завдання «Заповіді читача».
Учні разом з учителем складають «Заповіді читача».
Вони можуть мати такий вигляд:
1. Пам’ятай, що читання — одна з найважливіших,
найпотрібніших, найсерйозніших робіт, не «між ін-шим».
. Навчися користуватися змістом.
3. Хоча б одну з книг читай із закладкою, помітками
олівцем, повертайся іноді до прочитаного.
4. Закриваючи книгу (навіть прочитавши тільки части-ну її), подумай, що запам’яталось, схвилювало, наля-кало, утішило, вразило, здивувало.
5. Не залишай книгу недочитаною без серйозних причин.
6. Постарайся самостійно розібратися у всьому, пояс-нення незрозумілих слів шукай у тлумачних слов-никах.
7. Книга добре і надовго запам’ятовується, якщо її зміст розповісти другові, батькам.
Заключне слово вчителя.
Любімо ж книгу, читаймо вдумливо, з пошаною до тих,
хто пише нам ці твори.
Людино! Розумна істото!
Ти можеш усе на Землі —
Відсунути можеш потопи,
І будуть цілі кораблі.
Та знову і знову, людино,
До тебе звертаємось ми:
Ми гинемо, гинемо, гинем,
Будь ласка, ти нас збережи.
Хай будуть в нас цілі дерева,
Рослини, тварини, птахи.
Звертаються й книги до тебе.
Людино, і нас збережи!
Категорія: Години спілкування 5-9 клас | Додав: uthitel (20.11.2013)
Переглядів: 1823 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: