Урок 6 Зміни у світі внаслідок Другої світової війни. Політичні, економічні та соціальні наслідки Другої світової війни для народів світу. - Всесвітня історія 11 клас - Старша школа - Каталог статей - Учительська світлиця
Головна » Статті » Старша школа » Всесвітня історія 11 клас

Урок 6 Зміни у світі внаслідок Другої світової війни. Політичні, економічні та соціальні наслідки Другої світової війни для народів світу.

Урок 6 Зміни у світі внаслідок Другої світової війни. Політичні, економічні та соціальні наслідки Другої світової війни для народів світу. Мирні договори з колишніми союзниками Німеччини.
  Мета:   формувати в  учнів уміння робити висновки щодо наслідків Другої світової війни,
умов мирних договорів з  Німеччиною та її союзниками, самостійно підбирати
навчальний матеріал; виховувати чуття патріотизму.
  Очікувані    учні зможуть розкривати зміст понять:  ООН,  Нюрнберзький та  Токійський
  результати:  процеси, висловлювати судження щодо наслідків світових війн для народів світу.
 Основні  поняття:   н юрнберзький та  токійський процеси,  ООН.
 Обладнання:   настінна карта «Друга світова війна», атласи зі всесвітньої історії, мультиме -дійний проектор, мультфільм « о стання війна».
  Тип уроку:   вивчення нового матеріалу.
 Форма  проведення:  семінарське заняття.
ХІД Урок У
  I.   Організаційний мО мент
  II.   мО тивація навчальн О ї та пізнавальнО ї
діяльнОСті
Учитель  демонструє  мультфільм  «Найкращі  побажання
людству.  Остання  війна»  (http://www.youtube.com)  і  підводить
учнів  до  думки,  що  потрібно,  щоб  людство  зрозуміло,  що  таке
війна  і  до  яких  катастрофічних  наслідків  може  призвести  нова
світова  війна.
Учитель  наводить  цифри  наслідків  Другої  світової  війни:
у  Другій  світовій  війні  брали  участь  понад  60  держав,  на  терито -рії  яких  проживало  80  %  населення  Землі.  Бойові  дії  точилися
у  Європі,  Азії,  Африці,  Океанії  на  площі  22   млн  кв.  км  і  на
просторах  Світового  океану.  За  роки  війни  до  армій  воюючих
держав  було  призвано  110   млн  осіб,  із  яких  50—65  млн  загинуло
на  фронтах,  90   млн   —  поранено  або  скалічено;  близько  поло-вини  загиблих  становило  мирне  населення.  Матеріальні  збитки
становили  4   трлн  доларів.  Ось  чому  слід  говорити  про  наслідки
Другої  світової  війни  і  через  багато  років.
  і II.   в ивчення нО в О гО  матеріалу
Учитель  нагадує  план,  правила  проведення  та  участі
в  семінарському  занятті.
п лан  С ем І нарС ького заняття
1.   Зміни  в   міжнародному  становищі,  політичні  зміни  вна -слідок  Другої  світової  війни,  створення  ООН.
2.   Економічні  та  соціальні  наслідки  Другої  світової  війни  для
народів  світу.
3.   Сан-Франціська  конференція  та  створення  ООН.
4.   Нюрнберзький  та  Токійський  процеси  над  воєнними
злочинцями.
Правила  проведення  й  участі  в   семінарському  занятті
1.   Розпочинаючи  підготовку  до  семінарського  заняття,  необ-хідно  повторити  навчальний  матеріал  за  темою.
2.   Ознайомитись з метою заняття та методичними рекомендація-ми щодо підготовки, звернути увагу на контрольні запитання.
3.   Необхідно  підібрати  та  ознайомитися  з  першоджерелами,
науковими  працями,  монографіями  тощо.  Навчальні  посіб -ники,  підручники  та  довідники  повинні  використовуватися
як  допоміжна  література
4.   Виступ  здійснюється  в  усній  формі,  конспект  відповіді  слу-гує  для  визначення  послідовності  в  розкритті  питання,
запису  цитат,  статистичних  даних  тощо.
5.   На  початку  відповіді  потрібно  оголосити  список  літерату-ри,  використаної  у  ході  підготовки.  Відповідь  має  тривати
5—7  хвилин  і  закінчуватися  висновком.
6.   Учитель  організовує  обговорення  виступу.  Учні  ставлять
доповідачеві  запитання,  які  запропоновані  до  теми  семі-нарського  заняття  або  виникли  в  них  під  час  слуханні
відповіді.  Потім  відбувається  рецензування  заслуханої
відповіді.  Наступним  кроком  обговорення  є   виступи
учнів  з   доповненнями  по  суті  питання.  Доповнення  ма-ють  бути  чіткими,  конкретними,  і  ні  в  якому  разі  не
повторювати  сказане.  Потім  учитель  або  визначені  ним
учні  підводять  підсумки  обговорення  і  за  необхідності
роблять  висновки.
7.   На  семінарському  занятті  можуть  також  заслуховуватися
реферати.  Теми  рефератів  учні  обирають  заздалегідь  і  після
консультації  з  учителем  готують  її  для  усного  розкриття
(5—7   хв).
8.   Усі  види  учнівської  участі  в  роботі  на  семінарському  за -нятті  —  розгорнуті  відповіді,  запитання,  доповнення,  ре-ферати,  рецензування  відповідей  —  оцінюються.
  ; Матеріали для підготовки до семінарського заняття
з м І ни в  м І жнароД ному С тановищІ , пол І тичн І  зм І ни вна С л ІД ок Другої  С в І то -вої в І йни,  С творення  оон
Перемога  Об’єднаних  націй  —  СРСР,  США,  Великої  Британії
та  їх  союзників  над  агресивними  державами  «осі»  у   Другій  світовій
війні  докорінно  змінила  ситуацію  у   світі  і   визначила  майбутній
розвиток  держав  на  десятиріччя.  Призвідниці  війни   —  Німеччина,
Італія  й   Японія,  що  раніше  мали  статус  великих  держав,  унаслідок
воєнної  поразки  були  не  лише  ослаблені  в   економічному  відношен-ні,  а  й  втратили  на  певний  час  можливість  брати  активну  участь
у  міжнародному  житті.  З  іншого  боку,  Франція  і   Велика  Британія,
зазнавши  великих  матеріальних  втрат  у   війні,  також  втрачають
статус  світових  держав.  Розпад  їхніх  колоніальних  імперій,  що
почався  відразу  після  закінчення  війни,  ще  більш  продемонстрував
послаблення  міжнародних  позицій  колишніх  світових  метрополій.
У  той  час  домінуючі  позиції  на  світовій  арені  посідають  США
і  СРСР,  які  вийшли  з   війни  найбільш  зміцнілими  у  військовому
і  політичному  планах.  У  Другій  світовій  війні  вони  виступали  як
союзники  і  спільно  забезпечили  перемогу  держав  антигітлерівської
коаліції.  Проте  ще  не  встигла  закінчитися  війна,  як  між  СРСР
і  США  почали  виникати  непорозуміння  і  суперечності.  Вони  були
обумовлені  розбіжностями  двох  великих  держав  у   підходах  до
післявоєнного  устрою,  зокрема  прагненням  Радянського  Союзу,
всупереч  Атлантичній  хартії,  встановити  своє  панування  у   Євро-пі  і   деяких  азіатських  регіонах.  Радянське  керівництво  стало  на
шлях  активного  просування  ідеї  соціалізму  до  країн  Центральної
та  Південно-Східної  Європи,  насаджуючи  в   них  тоталітарні  кому-ністичні  режими.  Зовнішня  і  внутрішня  політика  цих  країн  була
поставлена  під  контроль  Радянського  Союзу.  Посилення  СРСР  та
перетворення  країн  Центральної  і  Південно-Східної  Європи  на  фор-пост  подальшого  просування  соціалізму  були  сприйняті  недавніми
союзниками  як  такі,  що  загрожували  їх  інтересам.  І  якщо  Радян -ський  Союз  ставив  за  свою  мету  насадження  соціалізму  у   світі,  то
Захід  всіляко  протидіяв  цьому.  США,  наймогутніша  в   економічно-му  плані  країна  світу,  стала  об’єднувальною  силою  європейських
країн  у  протидії  СРСР.  США  заповнили  той  вакуум  сили  в  Західній
Європі,  що  утворився  в  результаті  розгрому  Німеччини.
Однак,  перш  ніж  відносини  між  вчорашніми  союзника-ми  досягли  критичної  позначки  (початок  50-х  рр.  ХХ  ст.),  їм
вдалося  втілити  в   життя  ряд  домовленостей  і  укласти  важливі
угоди.  Так,  було  успішно  розроблено  статут  ООН  (1945  р.)  і   за -початковано  її  діяльність,  було  засуджено  головних  військових
злочинців  на  Нюрнберзькому  (1945—1946  рр.)  і   Токійському
(1946—1948  рр.)  процесах.  Подолавши  різні  труднощі,  союз-ники  довели  до  логічного  завершення  Паризьку  мирну  конфе-ренцію  (липень   —  жовтень  1946  р.),  на  якій  узгоджувалися
умови  мирних  договорів  з   європейськими  союзниками  Німеччи-ни  —  Італією,  Фінляндією,  Болгарією,  Угорщиною  і  Румунією.
Мирні  договори,  підписані  10  лютого  1947  р.,  утверджували
повернення  до  довоєнних  кордонів  і  фіксували  певні  територі-альні  зміни  в   Європі.  Італія  позбавлялась  усіх  своїх  колоній,
знищувала  військові  укріплення  на  кордонах  Франції,  італо-югославський  кордон  змінювався  на  користь  Югославії,  острови
Додеканес  від  Італії  передавалися  Греції.  Радянсько-фінський
кордон  встановлювався  станом  на  1  січня  1941  р.,  Фінляндія
передавала  СРСР  область  Петсамо  (Печенга).  Договори  узаконю-вали  передачу  СРСР  раніше  вже  приєднаних  до  УРСР  Північної
Буковини,  Південної  Бессарабії  і  українського  Закарпаття.  Серед
територіальних  придбань  СРСР  були  також  частина  німецької
Східної  Пруссії  (Калінінградська  область  Росії),  Південний  Са-халін,  Курильські  острови  тощо.  Договори  передбачали  виплату
репараційних  платежів  країнами-агресорами.
Мирні  договори  з  Німеччиною  та  Японією  не  були  розроб-лені  на  той  час,  і  їх  вирішення  було  відкладене.  Захід  і   СРСР  не
знайшли  порозуміння  з   цих  питань.  Особливу  вагу  у  повоєнних
міжсоюзницьких  відносинах  мало  німецьке  питання.  Влітку
1945  р.  у   Потсдамі  Трумен,  Сталін  і  Черчілль  домовились  про
те,  що  поділена  на  чотири  окупаційні  зони  Німеччина  буде  роз-глядатися  як  єдине  економічне  ціле,  а   мирний  договір  з  нею  буде
підписаний  одночасно  усіма  переможцями.  Окупаційна  політика
зводилася  до  чотирьох  «де»:  денацифікація,  демілітаризація,
демонополізація  і   демократизація.  У  реалізації  цієї  програми  ви-явилися  глибокі  розбіжності  між  СРСР  і  Заходом.  У  радянській
зоні  повоєнні  перетворення  мали  на  меті  насамперед  закріплен-ня  радянського  впливу.  Тут  формувалися  органи  нової  влади,
де  переважали  прорадянські  діячі  Соціал-демократичної  партії
та  комуністи.  Західні  держави  поставили  за  мету  допомогти
німцям  створити  у  майбутньому  стабільну  економічно  здорову
державу,  яка  поділятиме  західні  суспільні  інтереси.  Представ-ники  США  та  Великої  Британії  2   грудня  1946  р.  у   Вашингтоні
підписали  угоду  про  економічне  й  адміністративне  об’єднання
американської  та  англійської  зони  окупації  і  створення  так
званої  Бізонії.  Незабаром  Бізонія  була  об’єднана  з   французь-кою  зоною  окупації.  Союзницька  нарада  (без  СРСР)  в  Лондоні
(лютий   —  червень  1948  р.),  скликана  для  розгляду  становища
в  Німеччині,  привела  до  того,  що  Захід  відкрито  заявив  про  на-мір  включити  Німеччину  до  європейських  економічних  структур
і  програми  американської  допомоги  Європі  (план  Маршалла).  На
нараді  було  вирішено  питання  про  скликання  в  Західній  Німеч-чині  Установчих  зборів  для  підготовки  конституції  і  проведен-ня  грошової  реформи.  Радянський  Союз  засудив  ці  наміри,  що
призвело  до  припинення  (березень  1948  р.)  діяльності  Союзної
контрольної  ради   —  останньої  символічної  запоруки  німецької
єдності.  У  відповідь  на  сепаратну  грошову  реформу  у  Західній
Німеччині  (червень  1948  р.)  СРСР  встановив  блокаду  Західно-го  Берліну.  Після  цього  розкол  Німеччини  став  неминучим.
У  квітні  1949   р.  США,  Велика  Британія  і  Франція  прийняли
Окупаційний  статут  і  рішення  про  створення  федеральної  захід-нонімецької  держави.  У   1949  р.  розкол  Німеччини  на  дві  части-ни  отримав  інституційне  оформлення  —  у  вересні  було  створено
Федеративну  Республіку  Німеччину  з  урядом  на  чолі  з  К.  Аде -науером,  у  жовтні  —  Німецьку  Демократичну  Республіку.
На  Далекому  Сході  міжнародна  ситуація  у  повоєнні  роки
залишалася  досить  напруженою.  Після  розгрому  японської  армії
Радянський  Союз  за  угодою  між  союзними  державами  тимчасово
окупував  Маньчжурію  (Південно-Східний  Китай)  і   північ  Корей-ського  півострова  (до  38-ї  паралелі).  Із  півдня  Корею  зайняли
американські  війська.  Союзники  мали  на  меті  прийняти  капі-туляцію  японської  армії.  У  зонах  окупації  почали  формуватися
прорадянський  і  проамериканський  режими.  У   травні  1948   р.  на
півдні  країни  під  наглядом  ООН  були  проведені  парламентські
вибори  і  проголошено  створення  Республіки  Корея.  Проте  північ-ний  режим  не  визнав  результатів  виборів  і  в  серпні  провів  свої
вибори,  унаслідок  яких  була  проголошена  Корейська  Народно-Демократична  Республіка  (КНДР).  Промосковський  лідер  Кім  Ір
Сен  і  ставленик  Вашингтона  Лі  Син  Ман,  проголосивши  наміри
мирного  об’єднання  країни,  поспішно  готувалися  до  війни.
Основна  боротьба  на  Далекому  Сході  між  СРСР  та  США
розгорнулася  за  Китай.  Незважаючи  на  підписаний  у  серпні
1945  р.  Договір  про  дружбу  та  союз  між  СРСР  і  Республікою
Китай,  радянська  окупаційна  адміністрація  не  допустила  війська
Чан  Кайші  у  Маньчжурію  і   чинила  всілякі  перешкоди  його  уря-довцям.  У   радянській  зоні  окупації  активно  формувалася  армія
комуністів  Китаю.  Москва  їх  озброювала  і   надавала  всіляку
допомогу.  Вашингтон  у   свою  чергу  підтримав  офіційний  уряд
Чан  Кайші.  Впродовж  повоєнних  років  між  комуністичними
та  гомінданівськими  збройними  силами  відбувалися  локальні
сутички.  Навесні  1947  р.  у   Китаї  розгорілася  широкомасштаб-на  громадянська  війна,  що  завершилася  перемогою  комуністів.
1  жовтня  1949  р.  було  проголошено  утворення  Китайської  На-родної  Республіки  (КНР).  Рештки  партії  Гоміндан  переправили-ся  на  о.  Тайвань,  звільнений  американцями  від  японців.
Мирний  договір  з  Японією  було  укладено  у  вересні  1951  р.
на  міжнародній  конференції  у  Сан-Франциско.  За  його  умо-вами  Японія  визнавала  незалежність  Кореї  і   відмовлялась  від
претензій  на  Курильські  острови,  Південний  Сахалін,  Тайвань.
СРСР,  Польща  і  Чехословаччина,  які  були  учасниками  кон -ференції,  відмовилися  поставити  свої  підписи  під  цим  догово-ром,  вимагаючи  запрошення  для  участі  в  роботі  конференції
делегацій  комуністичного  Китаю,  Монголії  та  інших  союзників.
Крім  того,  СРСР  вимагав  вивести  з  Японії  американські  війська
і   ліквідувати  військові  бази  США.  Лише  в  1956  р.  була  під -писана  радянсько-японська  декларація  про  припинення  війни
і  відновлення  дипломатичних  відносин.  Питання  про  мирний
договір  Росії,  як  правонаступниці  СРСР,  з   Японією  залишається
до  сьогодні  не  вирішеним.
Отже,  з   перших  місяців  після  закінчення  Другої  світової
війни  внаслідок  гострих  суперечностей  між  двома  великими
державами,  протистояння  демократії  і   тоталітаризму  міжнарод -не  становище  почало  різко  загострюватися,  що  призвело  до  так
званої  «холодної  війни».
е коном І чн І  та  С оц І альн І  наС л ІД ки Другої  С в І тової в І йни  Д ля наро ДІ в  С в І ту
Після  Другої  світової  війни  почалося  відродження  ринко-вих  господарств  розвинутих  європейських  країн  шляхом  їхньої
американізації:
•  створення  світової  валютної  системи;
•  вивіз  американських  товарів;
•  широкомасштабне  кредитування,  як  державне,  так
і  приватне;
•  інвестування  відбудовчих  процесів;
•  перебудова  індустріальних  структур  в   Німеччині  і   Японії
під  контролем  США;
•  розвиток  світової  торгівлі,  де  важливу  роль  відігравала
Велика  Британія.
Наслідком  війни  стали  міжнародні  валютні  угоди,  під -писані  в  червні  1944   р.  представниками  44   країн  на  валютно-фінансовій  конференції  у  Бреттон-Вудсі.  Було  вирішено  створити
Міжнародний  Валютний  фонд  (МВФ),  вироблено  основні  правила
міжнародних  валютних  відносин:
•  долар  США  поряд  із  золотом  мав  відігравати  функцію  ре -зервної  валюти;
•  ціна  золота   —  незмінна;
•  курс  валюти  —  твердий  і  контрольований.
Крім  МВФ  був  створений  Міжнародний  банк  реконструкції
і  розвитку  (МБРР),  обидва  повинні  були  виконувати  роль  між-народних  кредитних  центрів.
У  повоєнний  час  економічне  становище  країн  Західної  Єв-ропи  було  катастрофічним  і   негативно  впливало  на  світову  еконо -міку.  Перебудова  економіки  США  відповідно  до  потреб  мирного
часу  зумовила  їхнє  прагнення  до  перебудови  міжнародних  еко-номічних  відносин.  Цій  меті  служив  план  Маршалла,  названий
на  честь  державного  секретаря  США  Дж.  К.  Маршалла  (1880—
1959).  У  червні  1947   р.  в   Парижі  на  нараді  Міністрів  іноземних
справ  США,  Великої  Британії,  Франції  та  СРСР  вирішили  ство-рити  організацію,  яка  б   займалась  вивченням  ресурсів  і   потреб
європейських  країн,  визначала  розвиток  основних  галузей  про-мисловості.  До  неї  ввійшли  16   країн  (Велика  Британія,  Франція,
СРСР,  Італія,  Бельгія,  Люксембург,  Швеція,  Норвегія,  Данія,
Ірландія,  Ісландія,  Португалія,  Австрія,  Швейцарія,  Греція,
Туреччина).  У   липні  1942  року  ці  країни  уклали  Конвенцію  про
створення  організації  європейського  економічного  співробітни-цтва  (ОЄЕС),  яка  розробила  спільну  програму  відбудови  Європи.
План  Маршалла  впроваджувався  від  квітня  1948  р.  до
грудня  1951   р.  Загальний  контроль  за  його  виконанням  здійсню-вала  Адміністрація  економічного  співробітництва,  яку  очолюва-ли  відомі  американські  фінансисти  і  політичні  діячі.  Допомога
надавалася  з  федерального  бюджету  США  у   вигляді  безоплатних
субсидій  і  позик.  США  за  цим  планом  видали  17  млрд  дола-рів,  основну  частку  з   яких  (60  %)  отримали  Велика  Британія,
Франція,  Італія,  ФРН.  30  грудня  1951  р.  план  був  офіційно  за -мінений  законом  «Про  взаємну  безпеку»,  який  передбачав  одночасне  надання  країнам  Західної  Європи  економічної  і  військової
допомоги.  Уже  на  початку  50-х  рр.  ХХ  ст.  в  країнах  Західної
Європи  було  досягнуто  довоєнного  рівня  виробництва.
У  післявоєнний  період  господарський  розвиток  країн  За-хідної  Європи  суттєво  відрізнявся.  Велика  Британія  і   Франція
постраждали  менше,  ніж  Німеччина  і  Японія,  які  виявилися
повністю  залежними  від  країн-переможниць.  Вони  втратили  свої
колонії,  виплачували  величезні  репарації.
Німеччина  швидкій  відбудові  значною  мірою  зобов’язана
грошово-ціновій  реформі  уряду,  яка  зупинила  інфляцію,  сприяла
ліквідації  «чорного  ринку».  30  вересня  1949  р.  було  завершено
процес  утворення  ФРН.  Уже  в  1951  р.  загальний  обсяг  вироб-ництва  був  на  третину  вищим,  ніж  у   1936  р.,  а  в  1956  р.  по-двоївся.  Середньомісячний  приріст  промислової  продукції  склав
за  1950   —  1960  рр.  9,6  %  проти  4  %  у  США  і  3  %  у  Великій
Британії.  Цьому  сприяло  те,  що:
•  вдалося  зберегти  промисловий  потенціал  західної  частини
країни;
•  репараційні  платежі  на  користь  США,  Великої  Британії,
Франції  були  меншими;
•  велика  кількість  дешевої  робочої  сили,  особливо  після  ре -патріації  9  млн  німців  із  Східної  Пруссії;
•  особливості  менталітету  німецького  народу  (висока  праце-здатність,  схильність  до  дисципліни,  порядку);
•  був  збільшений  робочий  тиждень,  а  заробітна  плата  на
35  %  менша  від  довоєнної;
•  надання  3,9   млрд  доларів  США  «стартової  допомоги»  згід-но  з  планом  Маршалла,  надходження  32   %  коштів  із  фе-дерального  бюджету;
•  заміна застарілого обладнання, оновлення засобів виробництва,
створення  нових  галузей  економіки  (нафтохімії,  електроніки);
•  великий попит на всі види промислової продукції, як вироб-ничого  призначення,  так  і  на  товари  широкого  вжитку;
•  можливість  у  50-х  рр.  ХХ   ст.  робити  грошові  заощаджен-ня,  не  маючи  військових  витрат.
Золотий  запас  ФРН  на  початку  60-х  рр.  ХХ   ст.  перевищу-вав  запаси  Великої  Британії,  Франції  та  Скандинавських  країн
разом  взятих.
Сан- ф ранциС ька конференц І я та  С творення  оон
Формування  антигітлерівської  коаліції  (Атлантична  хартія
між  США  і  Великою  Британією  24  серпня  1941  р.  і   Вашингтон-
ська  Декларація  Об’єднаних  Націй  26   країн  від  1  січня  1942  р.)
створило  підґрунтя  для  формування  міжнародного  механізму
безпеки  післявоєнного  світу.  Восени  1944  р.  (21   серпня  —  7  жов -тня)  на  конференції  у   Вашингтоні,  на  віллі  Думбартон-Окс,  пред -ставники  СРСР,  США  і   Великої  Британії,  до  яких  приєднався
представник  Китаю,  підготували  пропозиції  щодо  створення
міжнародної  організації  для  підтримки  миру  і  безпеки   —  Орга-нізації  Об’єднаних  Націй  (ООН).  Конференція  виробила  загальні
міркування  щодо  характеру,  цілей  та  статуту  ООН.  Кримська
(Ялтинська)  конференція  керівників  трьох  держав   —  Сталі-на,  Рузвельта  і   Черчілля  (4—11  лютого  1945  р.)  —  схвалила
напрацьовані  у  Думбартон-Оксі  проекти  й  ухвалила  скликати
25  квітня  1945   р.  у   місті  Сан-Франциско  Установчу  конференцію
Організації  Об’єднаних  Націй.  Учасниками  конференції  могли
стати  усі  країни,  що  оголосили  війну  Німеччині  й  Японії  до
1  березня  1945  р.  Була  досягнута  домовленість  про  те,  що  чле-нами  ООН  поряд  з  Радянським  Союзом  будуть  Українська  РСР
і  Білоруська  РСР.  На  конференції  в   Сан-Франциско  був  прийня-тий  Статут  ООН,  підтриманий  50   країнами.  24  жовтня  1945  р.
Статут  набрав  чинності.  Цей  день  вважається  днем  ООН.  Статут
проголошував  рівноправність  всіх  людей,  повагу  прав  людини
й  основних  свобод.  Пізніше  цей  розділ  був  доповнений  прийня-тою  в   1948  р.  Генеральною  Асамблеєю  ООН  Декларацією  прав
людини.  Статут  зобов’язував  вирішувати  всі  суперечки  мирним
шляхом,  дотримуватися  міжнародних  договорів  та  зобов’язань.
Основне  призначення  ООН  згідно  зі  Статутом   —  гарантування
загального  миру  та  безпеки  в   усьому  світі.  При  цьому  ООН  не
мала  права  втручатися  у  внутрішні  справи,  крім  випадків,  коли
таке  втручання  необхідне  для  підтримки  миру.  Основними  робо-чими  структурами  ООН  є  Генеральна  Асамблея,  яка  збирається
на  свої  сесії  один  раз  на  рік  і  приймає  рішення  2/3   голосів,
та  Рада  Безпеки,  яка  складається  з   35  непостійних  членів,  що
обираються  на  два  роки  Генеральною  Асамблеєю  ООН.  Сьогодні
місце  СРСР  в  Раді  Безпеки  посідає  Росія.  Генеральна  Асамблея
обирає  Економічну  і   соціальну  раду,  Раду  з  опіки,  Міжнародний
суд,  Секретаріат  на  чолі  з   Генеральним  секретарем  ООН.  За  про-позиціями  Ради  Безпеки  Генеральна  Асамблея  приймає  до  ООН
нових  членів  та  виключає  тих,  які  порушили  Статут.  Але  з  усіх
інших  питань  постанови  Генеральної  Асамблеї  мають  лише  до-радчий  голос,  її  функції  полягають  у  вивченні,  обговоренні,
рекомендації  та  з’ясуванні  відносин.  Рада  Безпеки  є   за  Статутом
постійно  діючим  органом  ООН,  на  який  покладена  безпосередня
відповідальність  за  підтримку  міжнародного  миру  і   безпеки,  її
рішення  приймаються  на  основі  принципу  одноголосності  постій -них  членів  і  обов’язкові  до  виконання  всіма  членами  ООН.  Для
виконання  своїх  повноважень  Рада  Безпеки  має  право  вдавати-ся  до  санкцій,  вводити  блокаду  і   застосовувати  проти  агресора
силу.  ООН  має  досить  розгалужену  структуру  різноманітних
міжнародних  інститутів,  основне  призначення  яких  сприяти  вза -ємодопомозі  та  налагодженню  співробітництва  всіх  країн  світу.
Уже  перші  роки  діяльності  ООН  засвідчили  її  позитивну
роль  у  вирішенні  міжнародних  проблем.  Так,  у   1946  р.  ООН  до -моглася  виведення  англійських  та  французьких  військ  із  Сирії
та  Лівану.  У   1948  р.  під  час  арабо-ізраїльської  війни  вперше
були  використані  сили  ООН  («голубі  каски»)  для  підтримання
миру  на  Близькому  Сході.  ООН  з  початку  її  діяльності  стала  цен-тром  міжнародного  обговорення  проблеми  роззброєння.  У   січні
1946  р.  за  пропозицією  СРСР  Генеральна  Асамблея  ООН  ство-рила  Спеціальну  комісію  з   ядерної  енергії.  Радянський  Союз
пропонував  виключити  з  національних  озброєнь  зброю  масового
знищення,  а  всі  її  запаси  знищити.  Проте  в  умовах  наростання
конфронтації,  активної  таємної  діяльності  СРСР  із  створення
атомної  зброї  радянські  пропозиції  були  нереальними.  Пропози-ції  США  про  створення  міжнародного  тресту,  який  контролював
би  всі  запаси  атомної  сировини  та  компоненти,  необхідні  для
виробництва  атомної  енергії  («план  Баруха»),  наштовхувалися
на  протидію  СРСР.  Проблема  роззброєння  в   діяльності  ООН  на
довгі  роки  перейшла  у  площину  безплідних  дискусій.
н юрнберзький та ток І й С ький процеС и на Д  воЄ нними злочинцями
о ф І ц І йна вер СІ я
Нюрнберзький та Токійський судові процеси
За  рішенням  Потсдамської  конференції  утворювався  Між-народний  військовий  трибунал,  який  мав  засудити  воєнних  зло-чинців  і   злочини,  скоєні  ними.  Від  20  листопада  1945  р.  до  1  жов -тня  1946  р.  тривав  Нюрнберзький  судовий  процес  над  групою
головних  німецьких  воєнних  злочинців.  Міжнародний  військо-вий  трибунал  визнав  підсудних  винними  у   здійсненні  підготовки
і  веденні  агресивних  воєн  проти  миролюбних  країн,  у  порушенні
міжнародних  договорів  та  угод,  у  здійсненні  спланованих  воєнних
злочинів,  що  проводились  з   особливою  жорстокістю,  у   злочинах
проти  людства  (знищенні  народів  за  расовими  та  національни-
ми  ознаками).  Герінгу,  Ріббентропу,  Кейтелю,  Кальтенбрунне -ру,  Розенбергу,  Франко  та  іншим  злочинцям  (усього  12  осіб)
було  винесено  смертний  вирок,  деяким  (Гесс,  Функ)  —  довічне
ув’язнення.  Трибунал  оголосив  злочинним  керівний  склад  на -цистської  партії,  СС,  СД,  гестапо.  Вимоги  СРСР  визнати  злочин-ними  організаціями  гітлерівський  уряд,  верховне  командування
та  генштаб  не  були  підтримані.  Представник  Радянського  Союзу
заявив  про  незгоду  з   рішенням  щодо  виправдання  Шахта  та  дея -ких  інших  німецьких  діячів,  які  фінансували  нацистську  партію.
Нюрнберзький  процес   —  перший  в  історії  міжнародний  суд
над групою осіб, які заволоділи державою і  перетворили її на зна-ряддя страшних злочинів. Уперше в   юридичній практиці були за -суджені державні діячі, відповідальні за агресію і  воєнні злочини.
Над  головними  японськими  воєнними  злочинцями  від
3  травня  1946  р.  до  12   листопада  1948   р.  у   Міжнародному  вій-ськовому  трибуналі  для  Далекого  Сходу  відбувався  Токійський
судовий  процес.  За  участь  у  підготовці  та  розв’язанні  агресив -ної  війни,  за  здійснення  масового  знищення  мирного  населення
в  окупованих  країнах  і   полонених  та  інші  злочини  семи  най -більшим  злочинцям  було  винесено  смертний  вирок,  16   —  довічне
ув’язнення.  Серед  страчених  були  колишні  прем’єр-міністр  Япо-нії,  військовий  міністр,  представники  вищого  генералітету.
Ін Ш а точка зору
Як  приклад  іншої  точки  зору  на  ці  події  учитель  може  навес -ти  статтю  спеціаліста  з   історії  міжнародного  кримінального  права,
кандидата юридичних наук, радника Департаменту секретаріату Мі -ністра  іноземних  справ  України,  асистента  Кафедри  міжнародного
права  Інституту  міжнародних  відносин  КНУ  ім.  Т.  Шевченка  Д.  Ку -леби,  присвячену  історії  Нюрнберзького  та  Токійського  трибуналів.
  IV.  п ід С умки урО ку
Учитель  підводить  підсумки  уроку,  виставляє  оцін -ки  учням,  які  брали  участь  у   семінарському  занятті  (доповіді,
реферати,  доповнення,  коментарі  тощо).
  V.   дОмашнє завдання
1.   Опрацювати  відповідний  матеріал  підручника.
2.   Підготуватися  до  уроку  узагальнення  за  темою  «Друга  сві-това  війна.  Світ  після  Другої  світової  війни».
 

Категорія: Всесвітня історія 11 клас | Додав: uthitel (22.11.2014)
Переглядів: 1889 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: