Урок 34 Тема. Світ на початку ХХІ ст. глобальні проблеми. - Всесвітня історія 11 клас - Старша школа - Каталог статей - Учительська світлиця
Головна » Статті » Старша школа » Всесвітня історія 11 клас

Урок 34 Тема. Світ на початку ХХІ ст. глобальні проблеми.
 
Урок 34
Тема.   Світ на початку  ХХІ  ст.  глобальні проблеми.
  Мета:   розкрити особливості глобальних проблем людства та шляхи їх подолання; ви -ховувати розуміння історичних процесів; розвивати вміння аналізувати факти, 
робити висновки.
  Очікувані  учні зможуть визначати основні глобальні процеси та проблеми сучасності, 
  результати:  причини їх появи; пропонувати оптимальні шляхи їх вирішення.
 Основні  поняття:  глобальні процеси та проблеми, екологічна криза, демографічна криза, 
мвф,  рб ,  юнеСко .
 Обладнання:   карта
  Тип уроку:   вивчення нового матеріалу.
ХІД Урок У
  I.   Організаційний мО мент
  II.   а ктуалізація О п О рних знань і  вмінь учнів
  ; Фронтальна бесіда
1)   Як  ви  розумієте  поняття  «багатополярність  світу»,  «гло-бальні  проблеми»,  «глобальні  процеси»?
2)   Які  екологічні  проблеми  ви  можете  назвати?
3)   Що  ви  знаєте  про  причини  екологічних  проблем 
сучасності?
  III.  в ивчення нО в О гО  матеріалу
  ; Слово вчителя
Глобальні  проблеми  людства—  комплекс  проблем  і  си-туацій,  що  торкаються  життєвих  інтересів  усіх  народів  світу 
і  вимагають  для  свого  розв’язання  колективних  зусиль  світової 
громадськості  (екологічні  проблеми,  гонка  озброєнь,  хвороби 
тощо).  Глобальні  проблеми  людства  стосуються  як  поверхні  Зем -лі,  так  і  Світового  океану,  атмосфери  планети,  навколоземного 
космічного  простору.
Це  сукупність  соціоприродних  проблем,  від  вирішення 
яких  залежить  подальший  прогрес  людства,  збереження  циві-лізації.  Ці  проблеми  характеризуються  динамізмом,  виникають 
як  об’єктивний  чинник  розвитку  суспільства  і  для  свого  вирі-шення  потребують  об’єднаних  зусиль  всього  людства.  Глобальні 
проблеми  взаємопов’язані,  охоплюють  всі  сторони  життя  людей 
і  торкаються  усіх  країн  світу.
Глобальні  проблеми  людства  на  сучасному  етапі 
розвитку:
•   необхідність  збільшення  тривалості  життя  i  вирішення 
проблеми  старіння  людини;
•   уникнення  термоядерної  війни  і  забезпечення  миру  між 
народами,  недопущення  несанкціонованого  світовим  співто-вариством  поширення  ядерних  технологій,  радіоактивного 
забруднення  довкілля;
•   регулювання  стрімкого  збільшення  кількості  населення 
Землі;
•   уникнення  катастрофічного  забруднення  навколишнього 
середовища  і  зниження  біорізноманітності  на  планеті;
•   забезпечення  людства  ресурсами  на  довготривалу 
перспективу;
•   подолання  розриву  в  розвитку  між  багатими  і   бідними 
країнами,  подолання  бідності,  голоду,  неграмотності;
•   деградація  земель;
•   озонові  дірки;
•   проблема  СНІДу;
•   глобальні  епідемії  (приклади  —  пташиний  грип,  свинячий 
грип).
Глобальні  проблеми  людства  є   наслідком  протистояння, 
з   одного  боку,  природи,  а   з  іншого  —  людської  практики,  куль-тури  людства,  а  також  невідповідності  або  несумісності  різно -спрямованих  тенденцій  в  ході  розвитку  людської  культури. 
Природа  існує  за  принципом  негативного  зворотного  зв’язку, 
тоді  як  людська  культура  —  за  принципом  позитивного  зво-ротного  зв’язку.
Варіант  І 
  ; Презентація електронних проектів
Учитель  організує  роботу  із  захисту  електронних  проектів 
за  темами:  «Багатополярність  світу  і  його  глобальність»,  «Глоба-лізація  світу»,  Міжнародний  тероризм  —  одна  з  найболючіших 
проблем  сучасності»,  «Міжнародні  організації  і  їх  роль  у   роз-витку  сучасного  світу».
Матеріали до проектів
г лобалІ зацІ я та зроС тання  С оц І альної нерІ вноС т І
Глобалізація  сприяє  поглибленню  соціальної  нерівності. 
На  20  %  населення,  яке  живе  в  розвинутих  країнах,  припа -дає  86  %  ВВП  усього  світу,  а  на  20   %  населення,  які  живуть 
в  бідних  країнах,  лише  1   %  світового  ВВП.  У  країнах  Африки 
та  Латинської  Америки  щорічно  вмирає  до  12  млн  дітей  віком 
до  5  років.  Фінансова  й  економічна  нестабільність  є   наслідком 
глобалізації,  вона  призводить  до  фінансової  і  економічної  кризи, 
яка  потрясла  у   1998  році  Бразилію,  Росію,  країни  Південно-Східної  Азії.  Негативними  сторонами  глобалізації  є  криміналіза -ція,  торгівля  наркотиками  та  людьми,  корупція  тощо.  Зростання 
терористичної  загрози  є   реальністю  в  сучасних  умовах.  Також 
у  сучасних  умовах  загострюються  економічні  проблеми  глобаль-ного  характеру.  Зміна  складу  атмосфери,  потепління  клімату 
на  Землі  є  складними  екологічними  проблемами.  Забруднення 
водних  ресурсів  нафтою  призводить  до  зміни  складу  флори  та 
фауни,  вирубка  лісів  змінює  екологію  атмосфери  тощо.  Нега-тивно  впливають  на  здоров’я  людей  кислотні  дощі.
мІ жнароД н І  орган І зацІ ї
Міжнародний  валютний  фонд  —  спеціальне  агентство  Ор-ганізації  Об’єднаних  Націй  (ООН),  засноване  28-ма  державами, 
з  метою  регулювання  валютно-кредитних  відносин  країн-членів 
і  надання  їм  допомоги  при  дефіциті  платіжного  балансу  шля-хом  надання  коротко-  і  середньострокових  кредитів  в   іноземній 
валюті.  Фонд  має  статус  спеціалізованої  установи  ООН.  Має 
187   країн-членів.
Штаб-квартира  МВФ  розташована  у  Вашингтоні.
МВФ  було  створено  27  грудня  1945  р.  після  підписан -ня  28-ма  державами  угоди,  розробленої  на  Конференції  ООН 
з  валютно-фінансових  питань  22  липня  1944   р.  У  1947  р.  фонд 
почав  свою  діяльність  і  став  органічною  частиною  Бретон-Вудської  валютної  системи.
МВФ  є  інституційною  основою  сучасної  світової  валютної 
системи.  При  цьому  її  базою  і  основним  еквівалентом  є  долар 
США.  США  посідають  провідні  позиції  в   МВФ.  Політика  і  ре-комендації  фонду  щодо  країн,  які  розвиваються,  неодноразово 
піддавалася  критиці.
Основні  функції  МВФ:
•   сприяння  міжнародній  співпраці  в  грошовій  політиці;
•   розширення  світової  торгівлі;
•   кредитування;
•   стабілізація  грошових  обмінних  курсів.
Офіційні  цілі  МВФ:
•   сприяти  міжнародній  співпраці  у   валютно-фінансовій 
сфері;
•   сприяти  розширенню  і  збалансованому  зростанню  міжна -родної  торгівлі»  в   інтересах  розвитку  виробничих  ресурсів, 
досягнення  високого  рівня  зайнятості  і   реальних  доходів 
держав-членів;
•   забезпечити  стабільність  валют,  підтримувати  упорядкова -ні  співвідношення  валютної  системи  серед  крїн-учасниць 
і  не  допускати  знецінення  валют  з  метою  отримання  кон -курентних  переваг;
•   надавати  допомогу  у  створенні  багатосторонньої  системи 
розрахунків  між  країнами-учасницями,  а  також  в  лікві-дації  валютних  обмежень;
•   тимчасово  надавати  країнам-учасницям  засоби  в   іноземній 
валюті,  з   метою  ліквідації  порушення  рівноваги  їх  пла-тіжного  балансу.
Структура органІ в управлІ ння
Вищий  керівний  орган  МВФ  —  Рада  керуючих  (Board  of 
Governors),  у  якій  кожна  країна-учасниця  представлена  управ-ляючим  і   його  заступником.  Зазвичай  це  міністри  фінансів  або 
керівники  центральних  банків.  До  повноважень  Ради  належить 
вирішення  основних  питань  діяльності  Фонду:  внесення  змін 
до  Статей  Угоди,  прийняття  і   виключення  країн-учасниць,  ви -значення  і  перегляд  їх  часток  в  капіталі,  вибори  виконавчих 
директорів.  Управляючі  збираються  на  сесії  зазвичай  один  раз 
на  рік,  але  можуть  проводити  засідання,  а  також  голосувати 
через  пошту  в  будь-який  час.
У  МВФ  діє  принцип  «зваженої»  кількості  голосів:  можли-вість  країн-учасниць  впливати  на  діяльність  Фонду  через  голо-сування  визначається  їх  часткою  в  його  капіталі.  Кожна  держава 
має  250   «базових»  голосів  незалежно  від  величини  її  внеску 
в  капітал  і  додатково  по  одному  голосу  за  кожні  100  тис.  від 
суми  цього  внеску.
Рішення  в  Раді  керуючих  зазвичай  приймаються  простою 
більшістю  (не  менше  ніж  половини)  голосів,  із  важливих  питань, 
які  мають  оперативне  або  стратегічне  значення,  —  «спеціаль-ною  більшістю»  (відповідно  70  або  85  %  голосів  країн-членів). 
Не  зважаючи  на  скорочення  питомої  ваги  голосів  США  і  ЄС, 
вони,  як  і  раніше,  можуть  накладати  вето  на  основні  питання 
Фонду,  для  прийняття  яких  необхідна  максимальна  більшість 
(85   %).  Таким  чином  США  разом  з  провідними  західними  дер-жавами  мають  можливість  контролювати  процес  прийняття  рі-шень  в  МВФ  і  спрямовувати  його  діяльність,  виходячи  зі  своїх 
інтересів.  Щодо  країн,  які  розвиваються,  то  за  наявності  ско-ординованих  дій,  теоретично,  вони  також  мають  можливість 
блокувати  прийняття  рішень,  які  їх  не  влаштовують.  Але  до-сягти  узгодженості  великій  кількості  різнорідних  країн  досить 
складно.  На  зустрічі  керівників  Фонду  в   липні  2004  р.  прозвучав 
намір  «розширити  можливість  країн,  які  розвиваються,  і  країн 
з  перехідними  економіками  більш  ефективно  брати  участь  в   ме-ханізмі  прийняття  рішень  в  МВФ».
Важливу  роль  в  організаційній  структурі  МВФ  відіграє 
Міжнародний  валютний  і  фінансовий  комітет  МВФК.  Від 
1974  до  вересня  1999  р.  його  попередником  був  Тимчасовий 
комітет  з  питань  міжнародної  валютної  системи.  Він  складається 
з  24  управляючих  МВФ  і  збирається  на  сесії  двічі  на  рік.  Цей 
комітет  є   дорадчим  органом  Ради  керуючих  і  не  має  повно -важень  для  прийняття  директивних  рішень.  Але  він  виконує 
важливі  функції:  спрямовує  діяльність  Виконавчої  ради,  формує 
стратегічні  рішення,  які  належать  до  світової  валютної  системи 
і  діяльності  МВФ,  вносить  на  розгляд  Раді  керуючих  пропозиції 
щодо  внесення  поправок  до  статей  Угоди  МВФ.
Рада  керуючих  делегує  більшість  своїх  повноважень  Ви-конавчій  раді,  тобто  директорату,  який  несе  відповідальність 
за  ведення  справ  МВФ,  які  містять  широке  коло  політичних, 
оперативних  і  адміністративних  питань,  а   саме  надання  кре -дитів  країнам-учасницям  і  здійснення  нагляду  за  їх  політикою 
валютного  курсу.
Організація  Об’єднаних  Націй  з   питань  освіти,  науки 
і   культури,  скорочено  ЮНЕСКО  —  міжнародна  організація, 
спеціалізована  установа  Організації  Об’єднаних  Націй,  яка  при 
співпраці  своїх  країн-учасниць  у   галузі  освіти,  науки,  культу-ри  сприяє  ліквідації  неписьменності,  підготовці  національних 
кадрів,  розвиткові  національної  культури,  охороні  пам’яток 
культури  тощо.
На  2011   р.  ЮНЕСКО  охоплює  193  країни;  консультативний 
статус  при  ній  мають  неурядові  організації  (приблизно  250). 
Головний  центр  ЮНЕСКО  розташований  в   Парижі.  ЮНЕСКО 
має  видавництво  Office  des  Presses  de  l’Unesco  (різними  мо-вами),  у  якому  є  26  періодичних  видань,  серед  них  «Кур’єр 
ЮНЕСКО»  (35  мовами),  «Культури»,  «Музеум»,  «Перспективи 
освіти»  тощо.  Україна  є  членом  ЮНЕСКО  з  1954  р.
Крім  штаб-квартири  організації  в  Парижі,  існує  цілий  ряд 
регіональних,  кластерних  і  національних  офісів  ЮНЕСКО,  ство -рених  в   межах  стратегії  децентралізації  і  забезпечують  її  ефек-тивну  присутність  у   всіх  регіонах  та  областях,  а   також  зв’язок 
з  агентствами  ООН  та  іншими  організаціями-партнерами.  Адмі-ністративну  підтримку  мережі  забезпечує  координаційне  бюро 
ЮНЕСКО.  Зв’язок  з  ООН  підтримується  в   офісах  організації 
в  Женеві  і  Нью-Йорку.
Усі  діючі  та  асоційовані  члени  ЮНЕСКО  організовані 
в   п’ять  регіональних  груп:  Африка,  Ліга  арабських  держав, 
Азія  і  Тихий  океан,  Європа  і  Північна  Америка,  Латинська 
Америка  і  країни  Карибського  басейну.
Регіональні  бюро  ЮНЕСКО  надають  спеціалізовану  під-тримку  кластерним  і   національним  офісам  організації.  Усього 
налічується  десять  регіональних  бюро  організації,  що  працюють 
в  галузях  освіти,  науки  і   культури.
Основу  структури  ЮНЕСКО  становить  кластерна  система. 
27  кластерних  офісів  організації  працюють  зі  148   країнами-учасницями  і   здійснюють  взаємодію  між  країнами  в   кластері 
з  питань,  що  перебувають  в  компетенції  ЮНЕСКО,  взаємодію 
з  різними  структурами  ООН  щодо  здійснення  спільних  проектів. 
Виключення  з  кластерної  системи  складають  27   національних 
офісів,  покликаних  обслуговувати  дев’ять  найбільш  густонасе-лених  країн  світу,  а  також  постконфліктні  зони.
к раїни-уча С ницІ , а С оц І йованІ  члени та по С т І йн І  пре ДС тавництва при  Ш таб-квартир І   юнеС ко
Будь-яка  держава,  що  є   членом  ООН,  може  стати  членом 
ЮНЕСКО,  при  припиненні  членства  в  ООН  автоматично  відбу -вається  вихід  з   ЮНЕСКО.  Держави  і  території,  що  не  входять 
до  ООН,  можуть  стати  членами  організації  за  умови  отримання 
двох  третин  голосів  генеральної  конференції.  Для  територій,  які 
не  управляють  своєю  зовнішньою  політикою,  додатковою  умовою 
є  клопотання  відповідального  за  зовнішні  видносини  держави. 
Вихід  зі  складу  організації  здійснюється  після  повідомлення 
Генерального  директора,  який  набуває  чинності  31  грудня  року, 
наступного  за  тим,  у   якому  було  зроблено  це  повідомлення. 
Відносинами  з  національними  комітетами  ЮНЕСКО  займаєть-ся  відповідний  підрозділ  організації,  до  складу  якого  входять 
чотири  регіональні  секції  (крім  Африки).
Кожна  країна-учасниця  має  право  призначити  постійного 
представника  при  ЮНЕСКО.  Цим  правом  скористалися  182  дер -жави,  крім  того  при  ЮНЕСКО  діє  чотири  постійні  спостерігача 
і  дев’ять  спостережних  місій  міжурядових  організацій.
Практична  діяльність  ЮНЕСКО  будується  на  засадах 
середньострокового  плану,  розрахованого  на  шість  років.  На 
підставі  цього  плану  складаються  три  дворічні  програми.  Кон-кретна  робота  Організації,  що  проводиться  в  межах  затвердже-них  програм  i   здійснюється  за  основними  напрямками:  велика 
програма  I  —  освіта;  велика  програма  II  —  природничі  науки; 
велика  програма  III   —  соціальні  та  гуманітарні  науки;  велика 
програма  IV  —  культура;  велика  програма  V  —  комунікація 
та  інформація.
Організація  реалізує  цілу  низку  довгострокових  широко-масштабних  міжнародних  програм  і  проектів  у  таких  галузях, 
як  океанографія,  екологія,  гідрологія,  відновлювані  джерела 
енергії,  геологічна  кореляція,  науково-технічна  інформація, 
інформатика,  комунікація,  біоетика,  управління  соціальними 
перетвореннями,  повернення  культурних  цінностей,  збережен-ня  всесвітньої  культурної  і   природної  спадщини,  професійно-технічна  освіта,  освіта  для  ХХІ  ст.  тощо.
Для  координації  міжнародної  співпраці  з  реалізації  цих 
програм  створені  та  функціонують  відповідні  міжурядові  коміте -ти  та  ради,  до  складу  яких  входить  певна  кількість  представни-ків  тих  країн-учасниць,  які  обираються  Генеральною  конферен-цією  на  певний  період.  У  країнах-учасницях  діють  національні 
органи  із  зазначених  програм.
Варіант  ІІ
Учитель  може  використати  електронну  презентацію, 
яка  розташована  за  адресою:  http//900igr.net/prezentatsii/
obschestvoznanie.
  і V.   у загальнення й  С и С тематизація умінь і  навичО к 
учнів
  ; Робота в  групах
Учні  об’єднуються  в  групи  й   отримують  завдання.
Група  1.  Скласти  колаж  за  темою  «Глобальні  пробле-ми  світу»,  наприклад  http//900igr.net/kartinki/ekologija/
Problemy-mira.
Група  2.  Скласти  схему  «Структура  міжнародних 
організацій».
Після  закінчення  роботи  учитель  організує  роботу  з   пере-вірки  виконання  завдань.
  V.   п ід С умки урО ку
Будучи  наслідком  (а  не  простою  сумою)  всього  по -переднього  розвитку  людства,  глобальні  проблеми  виступають 
як  специфічне  породження  саме  сучасної  епохи  (а  не  минулих 
епох),  як  наслідок  неприпустимої  нерівномірності  соціально-економічного,  політичного,  науково-технічного,  екологічно -го  і   культурного  розвитку  в  умовах  якісно  нової,  своєрідної 
історичної  ситуації.  Усі  глобальні  проблеми  сучасності  вза -ємозалежні  й   взаємозумовлені,  тому  їх  ізольоване  вирішення 
неможливе.  Так,  забезпечення  подальшого  економічного  розви-тку  природними  ресурсами  передбачає  запобігання  зростаючого 
забруднення  навколишнього  середовища,  оскільки  це  веде  до 
екологічної  катастрофи.
  VI.  дОмашнє завдання
Підготуватися  до  уроку  узагальнення  за  темами 
«Міжнародні  відносини  у   другій  половині  ХХ  —  на  початку 
ХХІ  ст.»,  «Розвиток  культури  (1945  р.   —  початок  ХХІ  ст.)», 
«Світ  на  початку  ХХІ   ст.».
Категорія: Всесвітня історія 11 клас | Додав: uthitel (12.04.2014)
Переглядів: 1194 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: