Урок 18 Тема. Роки «брежнєвського застою» (1964—1985 рр.). Суспільно­політичне життя країни. Дисидентський рух. Від «перебудови» до розпаду - Всесвітня історія 11 клас - Старша школа - Каталог статей - Учительська світлиця
Головна » Статті » Старша школа » Всесвітня історія 11 клас

Урок 18 Тема. Роки «брежнєвського застою» (1964—1985 рр.). Суспільно­політичне життя країни. Дисидентський рух. Від «перебудови» до розпаду
Урок 18
Тема. Роки «брежнєвського застою» (1964—1985 рр.). Суспільно­політичне життя країни. Дисидентський рух. Від «перебудови» до розпаду СРСР (1985—1991 рр.) Лібералізація суспільного та політичного життя. Антидержавний путч 1991 р. Розпад СРСР
Мета: виявити тенденції політичного, соціально-економічного, повсякденного та куль-турного життя в  Ср С р у  1964—1985  рр.; продовжити формування навичок
учнів висловлювати оцінку діяльності лідерів держави, аналізувати внутріш -ньополітичну ситуацію та зовнішньополітичні пріоритети С рСр на цьому етапі
історичного розвитку; виховувати повагу до історії свого народу.
Очікувані учні зможуть тлумачити та застосовувати поняття «застій», «дисидентство»; складати
результати: політичний портрет л. брежнєва, характеризувати причини і  наслідки «застою»,
його прояви.
Основні поняття: застой, дисидентство.
Обладнання: пк , ппз « в сесвітня історія. новітня історія. 1939—2003», роздавальний мате-ріал, ілюстративний матеріал, мультимедійний проектор, настінна карта.
Тип уроку: комбінований.
ХІД Урок У
I. Організаційний етап
II. а ктуалізація О п О рних знань і  вмінь учнів
; Ділова гра «Інтелектуальна мозаїка»
1) Гра «Розшифруйте запис».
а) Хрущов, часткове потепління в природі, 50-ті рр. ХХ ст.
б) Хліб, волюнтаризм, криза.
в) 1961 р., ХХІІ з’їзд КПРС, утопія.
2) Гра «Криве дзеркало»
Суть гри полягає в тому, що вираз, який в підручнику ви-ділено жирним шрифтом і взято в лапки, зачитується такими
словами, де до кожного слова з виразу підібрано слово-антонім,
а де це неможливо — то інше слово.
3) Гра «Знайдіть помилку в тексті»
а) У 1959 р. (1957 р.) почалися реформи ведення (управління)
народним господарством. Надцентралізовані галузеві мініс -терства, які тоді існували, не могли забезпечити швидкого
зростання промислового виробництва. Замість них створю -вались місцеві (територіальні) управління — ради народного
господарства — радхози (раднаргоспи). У 1965 р. (1957 р.)
почалися реформи управління народним господарством.
б) Реформи управління призвели до збоїв у виконанні IV
(VI) п’ятирічки. Однак визнавати це і вносити необхідні
корективи не стали. Було знайдено інше рішення: замінити
чотирирічний (п’ятирічний) план 1956—1960 pp. на вось-мирічний (семирічний) 1959—1966 рр. (1959—1965) pp.
4) Гра «Живий ланцюжок»
На аркуші паперу подано 10 завдань, на які потрібно дати
письмові відповіді. Відповіді мають бути стислими, як правило
не більше трьох слів. Учитель видає завдання на останню парту
кожного ряду. Учні з кожної парти мають відповісти максимум
на два, а мінімум на одне запитання і передати картку далі по
ряду. Перемагає той ряд, який першим правильно відповість
на всі запитання. Рівень складності завдань залежить від рівня
підготовки класу. Це можуть бути як чисто репродуктивні за-вдання, так і творчі.
III. в ивчення нО в О гО матеріалу
; Випереджальне завдання
Під час розповіді вчителя заповніть таблицю «Основні тен-денції розвитку СРСР у період 1964—1982 рр.».
Соціальні тенденції Економічні тенденції
Тенденції розвитку політичних
питань
1. усунення від влади м. хрущова.
; Розповідь учителя
1962—1964 рр. залишились у пам’яті трудящих СРСР як
роки внутрішнього безвладдя і наростання напруженості. По -гіршилося продовольче постачання. У 1962 р. відбулося значне
підвищення цін на продовольчі товари — на 25—40 %. Це ви-кликало невдоволення широких верств населення.
Восени 1963 р., у десяті роковини обрання Хрущова пер-шим секретарем ЦК КПРС, у країні виник дефіцит хліба, що
призвело до паніки серед населення. Вихід із ситуації було зна-йдено в терміновій закупівлі зерна за кордоном і використанні
стратегічних запасів, впровадженні талонів на хліб (уперше піс-ля скасування продовольчих карток 1947 р.). Авторитет Хру -щова в суспільстві різко падав.
Відставка першого секретаря ЦК КПРС, голови Ради Міні-стрів СРСР стала неминучою. Найбільшу активність в усуненні
185
М. Хрущова від влади виявили Л. Брежнєв, М. Суслов, М. Іг-натов, Г. Шелепін. Їх підтримали О. Косигін, В. Семичастний.
Скориставшись відсутністю М. Хрущова в Москві, опозиція під-готувала засідання президії та пленуму ЦК. Потім М. Хрущо-ва викликали у Москву нібито для розв’язання невідкладних
питань розвитку сільського господарства. 14 жовтня 1964 р. на
пленумі ЦК КПРС з доповіддю проти нього виступив М. Суслов.
Звинуваченого у волюнтаризмі, суб’єктивізмі, порушенні норм
колегіальності керівництва партією та країною, післясталін-ського реформатора було усунено з усіх посад і відправлено на
пенсію, а його ім’я на двадцять років викреслено з історії СРСР.
Першим секретарем ЦК КПРС став Л. Брежнєв, головою Ради
Міністрів — О. Косигін. Головою президії Верховної Ради СРСР
(із липня 1964 р.) було обрано А. Мікояна.
Відставка М. Хрущова була зумовлена невдоволенням пар-тійного апарату, представників військово-промислового комплек -су, байдужістю суспільства та його інтелектуальної еліти.
Оцінка значення хрущовської «відлиги» лишається не-однозначною і дискусійною. Головною заслугою М. Хрущова
стало започаткування процесу десталінізації, повернення чесного
імені мільйонам радянських людей.
2. л. і . Брежнєв.
; Розповідь учителя
Новий лідер партії був представником післясталінської
генерації радянського керівництва, яке почало висуватися на
передові ролі після XX з’їзду КПРС.
У перші роки свого перебування на чолі партії Брежнєв на -магався здійснювати колективне керівництво президії ЦК КПРС
(із 1966 р. — Політбюро). Проте особливість партійно-державної
системи СРСР полягала ще й у неможливості діяти без чітко
визначеного лідера, яким після 1967 р. став Брежнєв. Він зна-чно зміцнив свої позиції, поставивши на чолі КДБ Ю. Андро-пова (1967 р.). Того самого року міністром оборони призначили
А. Гречко. Це були люди Брежнєва.
Важливою ознакою політичного життя 70-х рр. ХХ ст. було
формування культу особи Л. Брежнєва, що мав на останньому
етапі його життя досить гротескний характер завдяки безмірно-му звеличуванню особи генерального секретаря. Нестримна при-страсть до вихвалянь і нагород (Брежнєв мав 220 радянських і за -кордонних орденів та медалей) увінчалася чотирма зірками Героя
Радянського Союзу, званням Героя Соціалістичної Праці, нагоро -дженням орденом «Перемоги». Піднесенню його авторитету не
сприяла й трилогія мемуарів «Мала земля», «Відродження», «Ці -лина». Члени родини Брежнєва були замішані у кримінальних
справах. Авторитет лідера партії й країни катастрофічно впав.
Але не варто шукати корені застою тільки в постаті Брежнє-ва. Деградувала сама суспільно-політична і соціально-економічна
система, яка багато в чому й породила «брежнєвщину», що стала
символом аморальності, безконтрольності та зогнилого тоталі-тарного режиму, який наближався до розпаду.
3. «косигінська» реформа та її результати.
; Розповідь учителя
У 1965 р. нове радянське керівництво здійснило спробу
економічних реформ. Пріоритет у їх розробленні та проведенні
належав голові Ради Міністрів СРСР О. Косигіну. Рішеннями
березневого (1965 р.) пленуму ЦК КПРС передбачалося, що ре-форма має забезпечити подолання традиційних для тогочасної
моделі економіки вад: диспропорцій у розвитку галузей еконо -міки, її затратності, невідповідності між рівнем виробництва та
рівнем оплати праці тощо.
Сутність економічної реформи полягала: у скороченні пла-нових показників, які доводили до підприємства; перехід до
системи госпрахрахунку; у створенні на підприємствах фондів
матеріального стимулювання; у перерозподілі частки національ-ного прибутку на користь аграрного сектора; у заходах щодо
розвитку соціальної інфраструктури села тощо.
Перші кроки реформи принесли позитивні результати: по-жвавилося сільськогосподарське виробництво, покращилося по-стачання населення міст продовольством, зросла продуктивність
праці; основні показники восьмої п’ятирічки було виконано.
Успіх реформи в перші роки, скоріше, був зумовлений чинни-ком «початкового ефекту», тому що вже на початку 70-х рр.
ХХ ст. темпи розвитку почали падати. Основна причина по -лягала в тому, що реформа не була спрямована на докорінну
зміну існуючого господарського механізму управління еконо -мікою. Вона лише дещо видозмінювала розподіл функцій між
центральними та низовими ланками за незмінності тієї самої
командно-адміністративної системи. Проведення «косигінської»
реформи засвідчило, що економічне реформування радянської
системи є неможливим без її політичного реформування, без
демократизації органів влади та управління, без реального дер-жавного суверенітету республік. Проте цей період в історії СРСР
називають періодом «золотої п’ятирічки».
4. Суспільно-політичне життя.
; Розповідь учителя
На початку 70-х рр. ХХ ст. у політичному курсі партійного
керівництва утвердилися консервативні тенденції. Так, в ідео -логічній сфері відбулася реабілітація сталінщини: не згадува-лися факти репресій, виправдовувалися методи колективізації,
причини страшних поразок у роки Великої Вітчизняної війни
перекручувались. Провідну роль у реабілітації сталінщини, на -садженні догматизму в галузі суспільних наук відіграв головний
партійний ідеолог М. Суслов.
Водночас від середини 70-х рр. ХХ ст. зростав вплив
військово-промислового комплексу на політичні рішення вищого
партійного керівництва. 7 травня 1976 р. Л. Брежнєв став мар -шалом Радянського Союзу і оголосив про тотожність інтересів
партії та армії. Таким чином, партія ставала основним виразни-ком армійських інтересів, а її номенклатура — їхнім захисником.
Однією з рис політичного життя партійного керівництва
70-х рр. ХХ ст. було утвердження принципу формування вищих
партійних і державних органів від різних бюрократичних інститу -тів: республіканських і союзних, комсомольських і профспілкових.
Таке явище західні політологи схарактеризували як «інституційний
плюралізм», коли вищі партійні органи представляли владні інсти -тути і громадські організації, навіть інте-реси окремих республік.
У 1977 р. було прийнято нову радянську конституцію —
конституцію розвиненого соціалізму, що, як і більшість зако-нодавчих актів, мала декларативний характер, не підкріплений
гарантіями та правовим механізмом їх реалізації. Фактично
однією з рис суспільно-політичного життя радянського суспіль -ства став правовий нігілізм у найвищих ешелонах влади і серед
значної частини населення,
5. дисидентський рух.
; Розповідь учителя
У 60—70-х рр. ХХ ст. виникла нова форма протесту —
дисидентство, яке за своєю природою було духовним, інтелекту-альним і моральним опором закостенілості радянської системи
суспільства. Найактивнішими учасниками дисидентського руху
стали творча інтелігенція, духовенство та віруючі, представники
різних національностей. Дисидентство як соціальний рух мав
поміркований та радикальний напрямки. Учені вирізняють такі
етапи дисидентського руху в СРСР:
• перший — 1961—1968 рр. Формою руху було написання
листів лідеру країни з підписами найбільш відомих діячів
науки, культури («підписанти»). За різними даними, до їх
гурту належало 700 осіб. Формою поширення дисидент -ських ідей на той час став «самвидав» — машинописні
журнали, збірники, літературно-публіцистичні доробки.
У молодіжному середовищі виникали перші неформаль-ні об’єднання на противагу офіційному комсомолу. Від
середини 60-х рр. ХХ ст. дисидентський рух перейшов
до активних форм діяльності. Так, у грудні 1965 р. на
Пушкінській площі в Москві відбулася перша правоза-хисна демонстрація, організаторами якої були А. Сахаров,
О. Гінзбург, А. Амальрик, Л. Богораз;
• другий — 1968 р. — середина 70-х рр. ХХ ст. Характери -зувався активними формами протесту: виступ восьми осіб
на Красній площі 25 серпня 1968 р. на знак протесту проти
вторгнення радянських військ до Чехословаччини; видання
за кордоном літературно-публіцистичних творів (А. Синяв -ським, Ю. Даніелєм, О. Гінзбургом, О. Марченком, О. Со -лженіциним та ін.), звернення учасників руху з критикою
радянської дійсності до міжнародних організацій, у яких
висвітлювалися факти порушення прав людини в СРСР;
формування правозахисного та національного рухів у рес-публіках СРСР і наростання репресій проти вільнодумства
(судові процеси над А. Синявським, Ю. Даніелєм, О. Мар -ченком, О. Гінзбургом, П. Литвиновим, Ю. Галансковим,
Ю. Орловим та їх арешти й ув’язнення, висилка О. Со-лженіцина, висилка академіка А. Сахарова до Горького
(Нижній Новгород), поміщення членів дисидентського руху
до психіатричних клінік, «справа Григоренка», «справа
Пліуч», «справа Щаранського», позбавлення радянського
громадянства М. Ростроповича, Ю. Любимова;
• третій — середина 70-х — середина 80-х рр. ХХ ст. Харак -теризувався організаційним оформленням руху (створення
Групи сприяння виконанню Гельсінських угод, правоза-хисних організацій у союзних республіках, Вільного профспілкового об’єднання трудящих) і наростанням репресій
з боку КДБ на чолі з ІО. Андроповим.
Формами протесту проти радянської системи стали страйки
робітників (протягом 1975—1983 рр., за різними джерелами,
відбулося 60 масштабних виступів робітників), масова еміграція
єврейського населення до США та Ізраїлю, виступи католиць-кого духовенства Литви, створення молодіжних неформальних
рухів та організацій, екологічні кампанії, що проводилися з іні-ціативи письменника В. Залигіна (із захисту Байкалу, проти
повороту сибірських рік тощо).
Посилення опозиційних рухів у СРСР було реакцією пе -редової частини радянського суспільства на посилення консер-ватизму брежнєвського керівництва, збереження в суспільстві
атмосфери «поміркованого страху».
6. зовнішня політика.
; Розповідь учителя
Брежнєвське керівництво прагнуло поліпшити зовнішньо-політичне становище СРСР, покращити відносини з такими про -відними державами світу, як США, Франція, ФРН. Значною
мірою воно цього досягло. Перша половина 70-х рр. ХХ ст. ха -рактеризувалася розрядкою міжнародної напруженості.
Проте торгово-економічні відносини із західними партне-рами розвивалися не на користь СРСР. 80 % радянського екс-порту становив продаж нафти, газу, вугілля, лісу, мінеральної
сировини, а частка готових виробів, машин, устаткування —
тільки 5 %. Це свідчило про відставання багатьох галузей еко-номіки СРСР, про відсутність у країні конкурентоспроможних
товарів.
У відносинах із союзниками СРСР продовжував політику
диктату і втручання в їхні внутрішні справи. Особливо яскраво
це виявилось у серпні 1968 р., коли збройні сили соціалістичних
держав на чолі з СРСР вторглися до Чехословаччини для «за-хисту завоювань соціалізму». Із «Празькою весною» — спробою
демократизації в ЧССР — було покінчено.
У другій половині 60-х рр. ХХ ст. різко загострилися від -носини з Китаєм. У 1969 р. навіть відбувся збройний конфлікт
на кордоні.
У країнах Азії, Африки, Латинської Америки СРСР продо -вжував курс на розширення сфер впливу. Так, Радянський Союз
підтримав кубинську інтервенцію в Анголі, допомагав у боротьбі
Народному фронту визволення Мозамбіку, втрутився в конфлікт
у районі Африканського Рогу спершу на боці Сомалі, а потім
на боці Ефіопії. СРСР демонстрував силу свого флоту в аква-торії Світового океану, підтримав вторгнення військ В’єтнаму
до Кампучії (Камбоджі). Під час арабо-ізраїльських війн (1967,
1973 рр.) СРСР односторонньо підтримував арабські країни,
що призвело до розриву дипломатичних відносин з Ізраїлем
(1967 р.) і відсувало мирне вирішення близькосхідного конфлік-ту. Смертельного удару «міжнародній розрядці» було завдано
вторгненням радянських військ до Афганістану у 1979 р. Війна
СРСР проти афганської опозиції для підтримки прорадянського
режиму закінчилася поразкою, вона обійшлася (за офіційними,
значно заниженими даними) у 13 тис. убитих та більш ніж
37 тис. поранених радянських військовослужбовців, а також пі-дірвала міжнародну довіру до СРСР. Знову в термінології захід -них політиків стало лунати визначення СРСР як «імперії зла».
IV. у загальнення й  С и С тематизація знань учнів
; Фронтальна бесіда
1) Що таке «брежнєвський застій»?
2) На чому була заснована економічна політика госпрозрахун -ку? За яких часів радянський уряд уже використовував
цю політику?
3) Що таке «дисидентство»? Назвіть представників дисидент-ського руху.
4) Назвіть держави, з якими в період 1964—1985 рр. покра -щилися міжнародні відносини; погіршилися.
5) Чому так склалися міжнародні відносини СРСР?
V. дОмашнє завдання
1. Опрацювати відповідний матеріал підручника.
2. Підготувати додатковий матеріал для роботи на наступ-ному уроці за темою «Від “перебудови” до розпаду СРСР
(1985—1991 рр.)»:
1) М. С. Горбачов: досягнення, помилки, доленосні рішення.
2) Лібералізація суспільного та політичного життя.
3) Антидержавний путч 1991 р. Розпад СРСР.
4) Росія наприкінці ХХ — на початку ХХІ ст.
5) Нові незалежні держави Балтії, Закавказзя та Середньої Азії,
Білорусь, Молдова. Особливості шляхів історичного розвитку.
Категорія: Всесвітня історія 11 клас | Додав: uthitel (07.01.2014)
Переглядів: 3187 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: