Уроки 1—2 Тема. Вступ до курсу історії Новітнього часу. - Всесвітня історія 10 клас - Старша школа - Каталог статей - Учительська світлиця
Головна » Статті » Старша школа » Всесвітня історія 10 клас

Уроки 1—2 Тема. Вступ до курсу історії Новітнього часу.
Уроки 1—2
Тема. Вступ до курсу історії Новітнього часу.
Мета: визначити, який період всесвітньої історії вивчатиметься в цьому навчальному році; скласти за-гальне уявлення про народонаселення світу на початку ХХ ст.; охарактеризувати загальні тенденції
світового розвитку в 1900—1939 рр.; розкрити зміст основних періодів всесвітньої історії в цей
період; ознайомити учнів зі структурою та методичним апаратом підручника як передумовою по-дальшої успішної роботи на уроках і вдома; пояснити значення термінів і понять: «історія Новітнього
часу», «індустріалізація», «глобальний характер», «тоталітаризм», «фінансова олігархія», «середній
клас», «емансипація», «соціальна революція», «реформізм», «ліберальна демократія», «фашизм».
Тип уроку: вступний.
Обладнання: підручник, настінна карта «Світ на початку ХХ ст.», атлас, ілюстративний і дидактичний матеріал.
Основні терміни та поняття: історія Новітнього часу, індустріалізація, глобальний характер, тоталітаризм, олігар-хія, фінансоваолігархія, середній клас, емансипація, соціальна революція, реформізм, ліберальна
демократія, фашизм.
Основні дати: початок ХХ — початок ХХІ ст. — період Новітнього часу у всесвітній історії.
методичні рекомендації щодо проведення уроків
Відповідно до програми «Вступ» розглядається на двох уро-ках. Автори пропонують два варіанти їх використання. За першим —
уроки проводяться в традиційній формі (розгляд нового матеріалу,
закріплення тощо) із розглядом 1—2 пунктів нового матеріалу на пер -шому і 3—4 на другому уроках. Другий варіант передбачає виклад
усього нового матеріалу на першому уроці. Другий урок проводиться
у формі роботи малих груп за завданнями, наведеними на етапі за -кріплення нових знань.
Хід уроку
I. Організація навчальнО ї діяльнО сті
Учитель ознайомлює учнів із загальними питаннями орга -нізації навчальної діяльності під час вивчення курсу.
II. в ивчення нО в О гО матеріалу
1. знайомство з підручником.
Учитель ознайомлює учнів зі структурою підручника в ці -лому, його темами та окремими параграфами.
; Розповідь учителя
У 10 класі ви продовжите вивчення курсу всесвітньої історії.
Запорукою вашої успішної діяльності на уроках і вдома є вміння пра-цювати з підручником. Перед тим як розпочати роботу з підручником,
необхідно познайомитися з його змістом та структурою. Матеріал під -ручника об’єднано в теми, кожна з них містить кілька параграфів, які,
у свою чергу, складаються з окремих пунктів. Дати основних подій,
поняття та терміни, персоналії історичних діячів, на які необхідно
звернути особливу увагу і запам’ятати, виділені в тексті спеціальним
шрифтом.
Краще засвоїти навчальний матеріал допоможуть історичні доку -менти, ілюстрації, карти і схеми. Працюючи з параграфом, необхідно
обов’язково прочитати включені до нього документи і відповісти на
запитання до них. Розглядаючи ілюстрації, звертайте увагу на під-писи, що пояснюють зміст зображеного. Формуванню уявлень про те,
де відбувалися події і як саме вони розгорталися, допоможе історич-на карта. Схеми розкриють вам зв’язки між складовими історичних
явищ, пояснять їхні особливості тощо.
Наприкінці кожного параграфа наводяться висновки, які визна-чають провідні ідеї, розкриті в його змісті. Після них розміщені за-питання й завдання, спрямовані на формування різноманітних умінь
та навичок. Умовні позначення поряд із ними підкажуть вам, що і як
необхідно виконувати.
Завершивши вивчення теми, ви зможете підсумувати її матеріал
за допомогою наведених у підручнику узагальнюючих запитань і за -вдань. Тестові завдання до теми дозволять вам здійснити самоперевірку
рівня набутих знань.
Звертайте увагу на спеціальні позначки на сторінках підручника.
Вони допоможуть вам у роботі з ним на уроках і вдома.
2. н овітній час у всесвітній історії.
; Бесіда за запитаннями
1) Який період всесвітньої історії ви вивчали минулого року? На-звіть його хронологічні межі.
2) Які події Нової історії, що відбулися у світі наприкінці XVIII —
у ХІХ ст., ви вважаєте найважливішими? Поясніть свою точку зору.
3) Які основні зміни відбулися в господарському, політичному
житті, су спільному розвитку, культурі, технічному прогресі та
побуті населення провідних держав світу наприкінці XVIII —
у ХІХ ст.?
; Робота з термінами та поняттями
Історія Новітнього часу — період всесвітньої історії після історії
Нового часу, що охоплює події, які відбувалися у світі у ХХ — на
початку ХХІ ст.
; Розповідь учителя
Всесвітня історія, як ви вже знаєте, поділяється дослідника-ми на кілька історичних періодів — етапів політичного, соціально-економічного й культурного розвитку, що характеризуються визнач-ними подіями, явищами, процесами тощо. У попередніх класах ви
познайомилися з подіями історії Стародавнього світу, Середніх віків
і Нового часу. У цьому навчальному році ви розпочнете вивчення іс -торії Новітнього часу. (Учитель привертає увагу учнів до схеми і, спи -раючись на неї, створює в учнів первинне уявлення про цей період
всесвітньої історії.)
Пе РІОД и ВС е СВІТН ь О ї ІСТОРІї
Стародавній світ Середні віки Новий час Новітній час
6 клас 7 клас 8 клас 9 клас 10 клас 11 клас
Поява люди -ни — 476 р.
476—
1492 рр.
Кінець XV —
кінець XVIII ст.
Кінець XVIII —
ХІХ ст.
Початок
ХХ ст. —
1939 р.
1939—
1945 рр. — по-чаток ХХІ ст.
Період історії Новітнього часу складний і суперечливий за зміс -том, насичений багатьма широкомасштабними подіями, неоднозначни -ми за характером явищами і процесами у світовому розвитку. Початок
ХХ ст. став часом завершення індустріалізації в провідних країнах
Заходу. Цей процес поступово поширювався на інші країни. Досяг-нення в господарському розвитку сприяли поступовому піднесенню
рівня життя населення. Здавалося, перед людством відкриваються об-надійливі перспективи. Однак у 1914—1918 рр. воно опинилося у вирі
подій однієї з найспустошливіших на нашій планеті війн. Ця війна
набула глобального характеру і тому дістала назву Першої світової
вій ни. Крім того, тогочасна історія людства була насичена війнами
меншого масштабу і локальними конфліктами.
; Робота з термінами та поняттями
Індустріалізація — процес створення великого машинного ви-робництва в усіх галузях народного господарства, насамперед у про -мисловості, і перетворення на цій основі аграрної країни (або окремих
її регіонів) на індустріальну.
Глобальний (від латин. «куля») — той, що стосується території
всієї земної кулі, всесвітній, всеохоплюючий тощо.
Тоталітаризм (від латин. «увесь, цілий») — форма правління,
за якої державна влада деспотично контролює всі сфери життя су-спільства — економіку, мистецтво, приватне життя громадян тощо.
Після завершення Першої світової війни представники різних
соціально-політичних сил стали формувати й пропагувати власне ба-чення того, яким шляхом має відбуватися подальший розвиток суспіль -ства та його модернізація. Зіткнення цих поглядів мали визначальний
вплив на динаміку розвитку тогочасного світового співтовариства.
Особливим явищем політичного життя, характерним лише для
ХХ ст., стала поява тоталітаризму. Тоталітарним режимам, що сфор -
мувалися в ряді країн, незважаючи на багато відмінностей, були при -таманні певні спільні ознаки:
9 зосередження державної влади в руках певної групи (найчастіше
політичної партії), яка править монопольно;
9 жорстке централізоване регулювання економіки й політики, за-собів масової інформації, системи освіти й культури;
9 наявність однієї чітко сформульованої панівної ідеології;
9 поглинання особистості колективом і повне підпорядкування осо-бистих інтересів суспільним (фактично інтересам держави);
9 утримання контролю над суспільством за допомогою розгалуже -ного репресивного апарату й терору;
9 культ особи лідера («вождя»).
Тоталітаризм став одним із гірких плодів доби індустріалізації,
коли значна частина людей повірила в можливість «планової», по-вністю регульованої перебудови суспільства. Коли людина, сама того
не помічаючи, перетворилася на «коліщатко і гвинтик» виробничої
та державної машини, утративши можливість самостійно приймати
рішення. За своєю сутністю тоталітаризм був протилежністю демо-кратизму й гуманізму.
У країнах, що розвивалися демократичним шляхом, у післявоєн -ний період відбувався процес подальшого розвитку ринкової еконо-міки, ліберальної демократії, зміцнення громадянського суспільства
і правової держави.
Важливим явищем тогочасного політичного життя стало роз-гортання національно-визвольних рухів. Народи, що не мали власної
державності, прагнули здобути суверенітет й стати повноправними чле -нами світового співтовариства. Під гаслами націоналізму в цей період
розпадалися багатонаціональні імперії, утворювалися нові незалежні
держави в Європі, активізувалися національні рухи в Азії та Африці.
Міжнародні відносини в цей період були досить напруженими.
Версальсько-Вашингтонська система, сформована країнами — пере-можницями Першої світової війни, не змогла справедливо розв’язати
проблеми післявоєнного врегулювання відносин і запобігти виникнен -ню нових міжнародних відносин.
Чимало змін відбулося також у сфері культури. У провідних
країнах світу завдяки збільшенню можливостей доступу громадян до
освіти зросла кількість освічених людей. Багато відкриттів було зроб-лено в різних галузях науки. Завдяки впровадженню у виробництво
досягнень науки і техніки змінюється якість життя людини — звич-ним засобом пересування стає автомобіль, набуває поширення викорис -тання побутової техніки тощо. У мистецтві та літературі в суперечках
між прибічниками реалізму і модернізму зароджуються нові напрямки
й течії. Чимало творів, створених тогочасними митцями, здобули загальне визнання й увійшли до скарбниці світової культури. Про всі
ці та інші зміни далі ви дізнаєтеся докладніше.
3. д емографічний «портрет» людства на початку ХХ ст.
; Колективна робота з підручником
Учні самостійно опрацьовують відповідний матеріал підручни-ка, визначаючи особливості демографічних процесів у світі на початку
ХХ ст. і складаючи таблицю «Народонаселення світу на початку ХХ ст.».
Регіон Кількість населення
Особливості складу
населення
Міста з населенням понад
1 млн жителів
Учитель систематизує й уточнює результати роботи учнів, ви -користовуючи наведений нижче матеріал і таблиці.
Д ОДАТКОВА ІНФОРМАЦІЯ
На початку ХХ ст. народонаселення світу налічувало 1 млрд
630 млн осіб. Темпи зростання його кількості в новому столітті, по -рівняно з минулим, прискорилися.
К ІЛ ь КІСТ ь НАСе Л е ННЯ СВІТУ В 1850—1910 рр.
Рік Населення світу, млн осіб
1850 1200
1900 1630
1910 1750
У тогочасній Європі, порівняно з іншими регіонами світу, при -родний приріст населення був найменшим. У складі народонаселення
земної кулі міські жителі в 1900 р. становили 13,6 %. Незважаючи на
такий досить скромний показник кількість міст із населенням понад
1 млн осіб, порівняно з Новим часом, зросла. У 1850 р. у світі було лише
два таких міста (Лондон і Париж), а на початку ХХ ст. — уже 13.
Досить високою була міграційна активність населення. Головним
районом еміграції, як і раніше, залишалася Європа, а головним райо-ном імміграції — Північна Америка. Інші важливі переселенські рухи
з Європи відбувалися до Північної Америки, Африки, Австралії та Нової
Зеландії, із Китаю — до Південно-Східної Азії, з Індії — до Східної та
Південної Африки.
Населення Західної Європи в 1900 р. становило 290 млн осіб. На-роджуваність у більшості європейських країн становила 25—30, смерт-ність — 15—20, а природне зростання було на рівні 10—15 осіб на 1 тис.
жителів. Еміграція з Європи в цей період стала ще більш масовою: лише
в 1900—1913 рр. за океан виїхало 17,5 млн осіб. В окремі роки цьо-го періоду емігрувало понад 1,5 млн європейців, а в 1913 р. — понад
1,8 млн осіб.
Н АС е Л е ННЯ ПРОВІДН и Х КРАї Н СВІТУ НА ПОЧАТКУ ХХ с т.
Країна Населення, млн осіб
Німеччина 65,0
Велика Британія 40,8
Франція 39,6
Росія 130,5
США 76,2
На початку ХХ ст. серед європейських держав перше місце за темпа-ми урбанізації належало Великій Британії. На початку Першої світової вій-ни міське населення тут становило 78 %. У Німеччині його кількість у цей
час досягала 50 %, у Франції — 42 %. Найбільшим містом тогочасної Євро-пи й світу був Лондон: у 1910 р. його населення становило 4,5 млн жителів.
У Берліні проживало понад 2,7 млн жителів, у Парижі — 2,7 млн, у Петер-бурзі — 1,2 млн, у Відні та Москві — понад 1 млн осіб. Отже, на початку
ХХ ст. в Європі вже було шість міст із населенням понад 1 млн жителів.
Кількість населення Сполучених Штатів Америки в цей період збіль -шилася з 76,2 млн у 1900 р. до 92,2 млн осіб у 1910 р. Значну роль у цьому
процесі відігравали іммігранти, із яких 9/10 приїздило до країни з Євро-пи. У 1900—1909 рр. до США прибуло 8,2 млн, а в 1910—1914 рр. — понад
5,1 млн переселенців. Кількість іммігрантів на початку ХХ ст. була най-більшою за всю історію розвитку країни. Населення міст США в цей період
становило 40 % від його загальної кількості. Найбільшим містом країни
був Нью-Йорк, де проживало 3,4 млн осіб. Поряд із ним містами з кількіс-тю населення понад 1 млн були Чикаго (1,7 млн) і Філадельфія (1,3 млн).
В Азії на початку ХХ ст. проживало 948 млн осіб, що становило
58 % населення Землі. Найбільшими за кількістю населення країнами
регіону й світу залишалися Китай та Індія. Населення тогочасного Китаю
становило близько 560 млн, Індії — понад 300 млн осіб. У Японії в цей
час проживали 50 млн осіб. Кількість міського населення в країнах Азії
була дуже низькою і становила 10—13 % від загальної в регіоні. На цей
час в Азії вже існувало три міста з населенням понад 1 млн осіб — Токіо
(1,5 млн), Калькутта (1,1 млн), Шанхай (1,1 млн).
На початку ХХ ст. населення Африки становило 110 млн осіб.
Приріст населення був дуже невеликим. Основною причиною цього ста-ло колоніальне панування європейців, що супроводжувалося винищенням
корінних жителів, витісненням їх на малородючі землі, експлуатацією,
голодом, хворобами тощо. Африка була континентом із найбільшою кіль-кістю сільського і найменшою — міського населення. Найбільшим її міс-том у цей час став Каїр, де проживали 500 тис. осіб.
Населення Латинської Америки на початку ХХ ст. становило
64 млн осіб. Значну роль у темпах приросту населення, яке з 1850 р.
збільшилося вдвічі, відігравала імміграція з Європи. Переважна частина
європейських переселенців оселялася в цей час у Бразилії та Аргентині.
Кількість міського населення в Латинській Америці була досить невели-кою і становила лише 10 % від усього населення. Найбільшим містом
став Буенос-Айрес, де в 1914 р. жило понад 1,5 млн осіб.
4. загальні тенденції світового розвитку в 1900—1939 рр.
; Випереджальне завдання
Учитель доручає учням упродовж розповіді систематизувати ма-теріал, складаючи таблицю «Головні риси світового розвитку в 1900—
1939 рр.».
Основні тенденції розвитку
економічного політичного соціального
; Розповідь учителя
XX ст. стало важливим етапом у цивілізаційному розвитку людства.
Світова цивілізація продовжила свій рух у напрямку подальшого станов-лення єдності світу в економічному, політичному та культурному плані.
Порівняно з попередніми століттями складається враження, що
людство стало рухатися швидше. Це зумовлено тим, що завдяки прогресу
в науці та техніці економіка, а за нею й інші галузі людського життя ста -ли розвиватися значними темпами. Навіть за життя одного покоління до -корінно змінилося все: навколишнє середовище, побут, техніка, поведін-ка людей тощо. Так, людина, яка бачила політ першого літака (1903 р.),
стала свідком польоту людини в космос (1961 р.). Як і в попередньому
столітті, у першій половині ХХІ ст. найбільші зрушення відбувалися на
Заході (Західна Європа і США), який продовжував відігравати роль ло-комотива історії. У цих країнах завершилося формування індустріально-го суспільства (машинне виробництво, масове виробництво, урбанізація,
остаточне утвердження ринкових механізмів регулювання та ін.). Небаче -не до того зростання продуктивних сил і виробництва штовхало провідні
країни світу до пошуку все нових ринків збуту і, відповідно, до гострої
їх конкуренції. Переділивши між собою світ, вони у своїх колоніальних
володіннях нещадно нищать традиційні системи господарювання, насиль -но втягують народи Азії, Африки, Латинської Америки у світове госпо-дарство. Така економічна експансія Заходу зумовила те, що економіки
країн стають взаємопов’язаними. Свідченням цього стала Велика депресія
1930-х рр., яка, розпочавшись у США, охопила майже всі країни світу.
У першій половині ХХ ст. відбувається зміна держав-лідерів.
Якщо в XIX ст. провідною державою світу була Велика Британія, яку
на початку XX ст. потіснила Німеччина, то в 1920-ті рр. остаточно
утверджується економічне лідерство США.
Перша світова війна й особливо економічна криза 1929—1933 рр.
сприяли становленню різних систем державного регулювання еконо -міки. Так, у СРСР відбулось повне одержавлення економіки, в Іта -лії, Німеччині та Японії був установлений жорсткий державний конт-роль при збереженні приватної власності в ній. Проте в США, країнах
Скандинавії був знайдений більш дієвий, опосередкований вплив дер-жави на економіку, який не приводив до деформації її структури.
Від початку століття вагоме місце в промисловості провідних
країн поступово починають посідати новітні галузі виробництва: хі-мічна, електротехнічна, автомобільна, авіаційна, нафтопереробна та
ін. Проте виплавка чавуну та сталі, виробництво машин й обладнання,
видобуток основних сировинних ресурсів залишаються головними по-казниками розвитку країни. Світова економіка продовжує розвиватися
екстенсивним шляхом.
Початок становлення індустріального суспільства супроводжуєть -ся знач ним спрощенням соціальної структури суспільства. Головними
прошарками суспільства стали промисловці й підприємці, з одного
боку, і наймані робітники, з іншого. На початок XX ст. така соціальна
структура зазнала докорінних змін. Серед промисловців і підприємців
виділилася так звана «фінансова олігархія», яка стала значною впли-вовою силою в політичному житті й виробленні державного курсу. За
ними йшли представники колишніх могутніх аристократичних родів,
що зберегли свої багатства і вплив. Разом ці дві групи складали еліту
суспільства. Новим явищем стало формування середнього класу (серед -ні й дрібні підприємці, чиновники, творча і технічна інтелігенція, ви-сокооплачувані робітники — усі ті, кому в разі соціальних заворушень
було що втрачати), від якого стала залежати внутрішня стабільність
суспільства. Маючи свій бізнес, справу чи високооплачувану держав -ну службу, вони були зацікавлені в проведенні такої внутрішньої по-літики, яка б унеможливила соціальні заворушення. Цей прошарок
суспільства на початку століття складав й основну масу виборців.
; Робота з термінами та поняттями
Олігархія — політична система, за якої реальна політика, фінан-сова та інша влада належить невеликій групі людей (олігархам).
Класи — великі соціальні групи, які відрізняються за своєю рол-лю в усіх сферах життєдіяльності суспільства, що формуються і функ-ціонують на підставі своїх основних соціальних інтересів.
Емансипація — звільнення від залежності, скасування обмежень
тощо. Емансипація жінок — рух за надання їм рівних із чоловіками
прав у суспільному, трудовому та сімейному житті.
У першій половині ХХ ст. найчисленнішою соціальною групою
продовжували залишатися наймані робітники. Незважаючи на всі ре-форми кінця XIX — початку ХХ ст., вони залишалися найбільш без -правними і соціально незахищеними. Їх соціальна нестабільність най -більше проявлялася в роки економічних криз та інших заворушень.
Здобувши в запеклій боротьбі виборчі права, робітники стали впливовою
силою в політичному житті. Робітництво складало основу масових пар-тій і рухів. Уміння маніпулювати їхніми настроями стало невід’ємним
атрибутом діяльності політичних лідерів першої половини ХХ ст., але
робітництво у ХХ ст. вже не складало єдину соціальну верству. Серед
робітників виділилася досить численна група робітничої аристократії
(робітники з високими професійними навичками та зі значними дохо-дами). Відбулося розшарування серед робітників старих і нових галу-зей виробництва. Останні отримували значно вищі зарплати. Відбулося
загальне покращення життєвого рівня робітників. Робочий тиждень
скоротився із 60—70 до 40 годин. З’явилося робітниче законодавство,
система охорони праці, оплачувані відпустки тощо. Проте ці позитивні
зміни в основному торкалися країн Західної Європи та США. У решті
країн становище робітників мало чим змінилося. У найгіршому станови -щі перебувало робітництво країн Азії, Африки та Латинської Америки.
Принципово нова система соціальної структури сформувалася
в СРСР. Тут зник прошарок власників. Привілейоване становище по-сіла партійно-бюрократична еліта. Робітництво, яке було проголошене
авангардом суспільства, гегемоном, не так уже й багато отримало від
революційних перетворень. Рівень життя в країні залишався низьким.
Важливим явищем у соціальному розвитку стали значні темпи урбані -зації. Кількість населення міст зростала швидкими темпами. Відповід -но скорочувалося сільське населення. На кінець 1930-х рр. у більшості
країн Європи міське населення кількісно перевищувало сільське. Най-більш радикальних соціальних змін зазнало селянство в СРСР. Від-булося насильне ламання селянського укладу. Було фізично знищено
заможну частину селянства. Воно втратило право власності на землю
й перетворилося на дешеву робочу силу в штучно створених колек-тивних господарствах — колгоспах. У першій половині ХХ ст. розгор -нувся процес емансипації жінок. У роки Першої світової війни жінки
масово стали до верстатів. Майже в усіх країнах Європи вони отримали
виборчі права. Проте зберігалася дискримінація жінок: за аналогіч-ну роботу вони отримували меншу заробітну плату, ніж чоловіки, їх
першими звільняли з роботи в разі економічних негараздів, система
соціального забезпечення жінок перебувала на початковій стадії тощо.
Політична історія європейських країн і США першої половини
ХХ ст. була сповнена боротьби навколо соціальних питань і проблеми
демократії. Різні політичні сили по-різному бачили розв’язання цих
питань: одні віддавали перевагу першому питанню, інші — другому.
Перша світова війна загострила всі соціальні проблеми. В одних
країнах накопичені проблеми вибухали революціями, в інших — прав-лячі еліти віддали перевагу проведенню досить глибоких політичних
і соціальних реформ.
На початку XX ст. після 44 років відносного миру (1871—
1914 рр.) Європу знову поглинув вир війн і революцій. Основною
рушійною силою революцій стали масові робітничі партії. Соціальні
революції охопили Російську й Австро-Угорську імперії, Німеччину.
Значні соціальні виступи відбулися в Болгарії. Італії. Спочатку під час
революцій формувалося прагнення створити демократичні республіки
з більш справедливим соціальним ладом. У той самий час зневіра в іс -нуючих органах влади і відсутність політичного досвіду спричинили
прагнення створити систему прямого народовладдя у формі рад. Але
спроби створення радянських республік призвели до обмеження, а зго-дом ліквідації демократичних інститутів влади, установлення жорстких
диктатур (диктатура пролетаріату в радянській Росії). Спроби побуду-вати соціально справедливе (соціалістичне, комуністичне) суспільство
спричинили становлення тоталітарної системи радянського зразка.
; Робота з термінами та поняттями
Революція — докорінна зміна в розвитку яких-небудь явищ при -роди, суспільства або пізнання.
Реформізм — політична й ідеологічна течія, що обстоює необ -хідність соціально-політичних змін шляхом реформ, без революційних
переворотів і докорінних зламів.
Фашизм — соціально-політичні рухи, ідеологія та державні ре-жими тоталітарного типу. Фашизм протиставляє інститутам демократії
так званий «новий порядок» і гранично жорстокі засоби його запрова-дження. В основі його ідеології лежать крайній шовінізм і націоналізм,
що переходить в ідею расової винятковості, мілітаризм та вождизм.
У міру поглиблення революцій зростала і хвиля контрреволю -ції, яка в більшості випадків призвела до втрати демократичних за -воювань перших днів революцій: установлення авторитарних режимів
(Угорщина та ін.) або домінування консервативних сил у подальші
роки (Німеччина, Фінляндія та ін.). У тих країнах, де вдалося уник -нути революцій (Англія, Франція, Скандинавські країни та ін.), були
проведені реформи, спрямовані на подальший розвиток ліберальної
демократії: розширення виборчих прав, розвиток інститутів громадян-ського суспільства, розширення системи соціального захисту тощо.
Щоправда, у 1930-ті рр. цим країнам не вдалося уникнути тенденції
деякого обмеження демократичних прав, які були продиктовані поси-ленням утручання державних інститутів влади в економічну та інші
сфери життя суспільства, проте це не стало панівною тенденцією.
Повоєнне загострення соціальної та політичної боротьби, криза
існуючих інститутів влади призвели до виникнення нового політичного
явища — фашизму. Фашисти теж запропонували свої шляхи подаль-шого розвитку су спільства, але з повним запереченням демократії, із
насадженням тоталітарної системи фашистського типу.
Таким чином, після Першої світової війни перед світом відкрилися
три перспективи подальшого розвитку: розвиток ліберальної демократії,
будів ництво соціалізму (комунізму), фашистська модернізація. Зміст роз-
витку світу в 1920—1930-ті рр. полягає в боротьбі цих напрямків. Зре -штою два останні виявилися безвихідними гілками розвитку людства і до-вели, що розвиток демократії і ринкової економіки не має альтернативи.
Значний вплив на політичне життя в міжвоєнний період справляли
національно-визвольні рухи. Народи, які були поневолені або зазнавали
національних утисків, прагнули самостійно вирішувати свою долю. Спро -би розв’язати національні проблеми після Першої світової війни не були
успішними. Вони лише породили безліч нових проблем. Методи, якими
намагалися розв’язати національні проблеми в 1920—1930-ті рр. (від ма-сового знищення народів до спроб знайти порозуміння), засвідчили, що
єдиний шлях розв’язання національних проблем — надання права само-визначення, або врахування інтересів національних меншин і створен -ня такої системи міжнаціональних відносин, яка б забезпечувала віль-ний розвиток усіх народів без утрати їхньої національної ідентичності.
5. Періодизація світового розвитку в 1900—1939 рр.
; Розповідь учителя
У розвитку людства за характером змін у різних сферах життя
можна визначити певні умовні етапи.
Пе РШий е ТАП. С ВІТ НА ПОЧАТКУ ХХ с т. (1900—1914 рр. )
На початку ХХ ст. на підставі аналізу нових явищ у розвитку
провідних країн світу було сформульовано теорію імперіалізму — нової
монополістичної стадії розвитку капіталізму. Із появою монополій у по-літичному та економічному житті суспільства запанувала фінансова олі -гархія, яка зосередила у своїх руках банківські та промислові капітали:
9 у кожній із провідних країн світу в цей період спостерігалися як
спільні, так і відмінні явища. Так, у США значного поширення
набули трести, британський імперіалізм поєднував колоніальний
характер і вивезення капіталу, французький — сприяв перетво-ренню держави на країну-рантьє. У зовнішній політиці США спо-стерігалося прагнення збільшити свій вплив на інші регіони світу;
9 Німеччина в цей час випереджала провідні європейські країни за
темпами економічного розвитку і сподівалася, спираючись на цю
перевагу, силою змінити ситуацію на континенті на свою користь;
9 Австро-Угорщину в цей період характеризували досить високі
темпи економічного розвитку в поєднанні з кризовими явищами
в політичній сфері. Спроби правлячих кіл подолати їх шляхом
закріплення Австро-Угорщини на Балканах постійно посилювали
міжнародну напруженість;
9 Росія на початку століття стала аграрно-індустріальною держа-вою. За загальним економічним рівнем і рівнем життя населення
вона поступалася США, Великій Британії та Франції і за біль-шістю показників перебувала на одному рівні з Японією;
9 чимало змін відбувалося на початку ХХ ст. в країнах Сходу. Іран
у 1905—1911 рр. був охоплений антиколоніальною революцією. Уна-слідок її поразки він залишився напівколоніальною країною. Мла -дотурецька революція 1908—1909 рр. усунула деспотичний режим
султана Абдул-Хаміда ІІ, який перешкоджав модернізаційним про -цесам в Османській імперії. У Китаї Сіньхайська революція 1911—
1912 рр. хоча й не розв’язала всіх основних проблем країни, проте
усунула голов ну перешкоду на шляху її модернізації — правління
маньчжурської династії. В Індії в цей час спостерігалася активізація
національно-визвольного руху, який поступово посилював тиск на бри-танську колоніальну адміністрацію і примушував її йти на поступки;
9 Японія в цей період увійшла в стадію монополістичного капі-талізму. Обмеженість внутрішнього ринку, природних ресурсів
тощо спонукала правлячі кола країни до здійснення агресивної
зовнішньої політики;
9 Африка увійшла в нове століття поділеною на колоніальні воло-діння європейських держав. Відповіддю африканців на це стано -вище став початок національно-визвольних рухів. Незважаючи
на їхню слабкість вони свідчили про початок «пробудження»
Африканського континенту;
9 у тогочасній Латинській Америці визначальною для розвитку
всього регіону подією стала Мексиканська революція 1910—
1917 рр. Її здобутки, зокрема Конституція 1917 р., спонукали
латиноамериканські країни до боротьби за демократизацію.
Д РУ гий е ТАП. Пе РША СВІТОВА ВІ й НА (1914—1918 рр. )
Війна стала підсумком розвитку міжнародних відносин кінця
XIX— початку ХХ ст. Боротьба провідних держав за гегемонію у світі
зумовила їх агресивність і прагнення зовнішньої експансії. Зрештою гон -ка озброєнь і намагання знищити головних конкурентів штовхнули світ
у вир війни. Існування військово-політичних блоків (Антанта і Троїстий
союз) призвело до поступового втягування у війну великої кількості дер-жав (загалом 36 держав світу, 67 % населення планети). Бойові дії велися
в Європі, Азії, Африці, на просторах Світового океану. Особливості війни:
9 була світовою;
9 мала переважно загарбницький характер (крім Бельгії та Сербії,
що стали жертвами агресії);
9 масове використання новітніх видів зброї (потужні гармати, ку-лемети, літаки, танки, підводні човни тощо);
9 існування безперервних ліній фронтів;
9 мобілізація до армії значних людських ресурсів (70 млн осіб);
9 величезні масштаби руйнувань (особливо у Франції, Бельгії, за-хідних регіонах колишньої Російської імперії, східних регіонах
колишньої Австро-Угорщини);
9 значні людські втрати: майже 10 млн осіб (із них 10 % — мирне
населення). Так, у Франції загинув кожний 28-й громадянин,
у Великій Британії — 57-й, Росії — 107-й;
9 економічний потенціал і технологічний рівень виробництва як
ніколи стали одними з вирішальних чинників перемоги у війні;
9 війна потребувала відповідних структурних змін у системі державно-го управління, висвітлила всі негаразди в державній структурі влади;
9 важливим чинником війни стала ідеологія, пропаганда, здатність
мобілізувати й об’єднати населення навколо певної ідеї;
9 унесення докорінних змін у стратегію й тактику війни.
Війна породила низку явищ, які згодом ставали звичайними
в історії ХХ ст.: створення структури державного регулювання еко -номікою; масові трудові мобілізації; насильне залучення іноземних ро -бітників для роботи на підприємствах; тотальна війна (до повного ви -черпання матеріальних і людських ресурсів); масові пропагандистські
кампанії, створення систем залякування й обдурювання громадян; зне-цінення людського життя; акти геноциду (знищення вірмен у Туреччи-ні в 1915 р.), використання зброї масового знищення (хімічна) тощо.
Перша світова війна докорінно змінила світ. Після її завершення
він уже не міг повернутися в попередній стан.
Т Р е ТІ й еТАП. П ІСЛЯВОЄННА Н е СТАБІЛь НІСТ ь (1918—1923 рр. )
Революції, реформи, перегляд кордонів, створення нової системи
міжнародної безпеки, політична та економічна кризи призвели:
9 до розгортання революційних процесів, наслідки яких у різних
країнах були різними. Так, в Італії до влади прийшли фашис-ти (1922 р.), в Угорщині встановилася авторитарна диктатура,
у СРСР — комуністична диктатура; у Німеччині виникла Вей -марська республіка, заснована на союзі соціал-демократії та
військово-аристократичної верхівки;
9 активізації демократичних і робітничих рухів, реформаторської
діяльності урядів, спрямованої на зняття соціальної напруже-ності в суспільстві;
9 розколу в робітничому русі, створення Комуністичного (що праг -нув реалізувати ідею світової революції) та Соціалістичного ін -тернаціоналів, об’єднання профспілок;
9 розроблення й підписання мирних договорів із країнами, що за-знали поразки у світовій війні;
9 створення Версальсько-Вашингтонської системи.
Че ТВ е РТ ий е ТАП. С ТАБІЛІЗАЦІЯ (1924—1929 рр. )
У зазначений період країни Європи та США впоралися з наслід-ками війни, перевели господарство на мирні рейки, відбудували його
і стали збільшувати темпи економічного розвитку. На просторах Єв -разії вдалося припинити збройну боротьбу.
20
Для періоду стабілізації були характерні такі риси соціально-економічного та політичного розвитку країн:
9 модернізація промислового виробництва, упровадження нової
техніки, нових галузей і методів організації праці (конвеєриза -ція, стандартизація, масове виробництво);
9 стабілізація кредитно-фінансової системи;
9 зменшення державного регулювання;
9 зміни в політико-партійних структурах деяких країн;
9 установлення авторитарних режимів у країнах Центральної та
Південно-Східної Європи, утвердження фашистського режиму
в Італії; відродження Російської імперії у формі СРСР;
9 формування нової системи європейської безпеки, послаблення
Версальсько-Вашингтонської системи;
9 суттєві зміни в ідейно-політичній, культурній, соціально-психологічній, моральній атмосфері західного суспільства
(зростання ролі засобів масової інформації, демократиза -ція одягу, особливо жіночого, розвиток спорту, туризму, по-ява нових жанрів мистецтва — джазу, мюзиклів та ін.).
П’ ЯТ ий е ТАП. Ве Л и КА Д е ПР е СІЯ (1929—1933 рр. )
У 1929 р. світ опинився перед загрозою небаченої економічної кри-зи. Вона була світовою та безпрецедентною щодо глибини і тривалості.
Основні причини кризи:
9 надзвичайно високий рівень концентрації та монополізації (над -монополізація) капіталів і виробництва;
9 перехід на технології масового виробництва;
9 зменшення державного регулювання;
9 нерівномірність розподілу національних багатств, вузькість вну -трішнього ринку. Криза охопила всі промислово розвинені краї -ни, майже всі галузі економіки і тривала чотири роки.
Головний показник кризи — перевиробництво товарів. Це при-звело до банкрутства великої кількості підприємств, скорочення про -мислового виробництва майже на 80 %, сільськогосподарського — на
30 %, торгівлі — майже на 70 %, зростання безробіття (понад 30 млн
осіб), зниження рівня життя. Загострилися національні проблеми. Ак -тивізувався робітничий, комуністичний, фашистський рухи.
Найбільше криза торкнулася тих країн, які наприкінці 1920-х рр.
мали найвищі темпи розвитку економіки, — США та Німеччини.
Єдиною країною, що не зазнала кризи, був Радянський Союз,
який на той час розпочав форсовану індустріалізацію.
Ш ОСТий е ТАП. Н АЗРІВАННЯ Д РУ гО ї СВІТОВО ї ВІ й Н и (1933—1939 рр. )
Криза загострила протиріччя між країнами. Різні країни шукали
виходу з кризи поодинці та різними способами, нехтуючи інтересами
інших держав. Це призвело до виникнення «торговельних війн» і між -державних конфліктів.
У діях урядів різних країн світу можна вирізнити дві основні
тенденції. Та загалом вони прагнули розширити роль держави в еко -номічному житті.
Так, США, Велика Британія, Канада, Скандинавські країни здій -снили ліберальні реформи в інтересах широких верств населення, по-ширили державний контроль над економікою.
Було закладено підвалини «держави процвітання».
У Німеччині, Італії, Угорщині, Болгарії, Японії було встанов-лено тоталітарні режими (фашистського типу), які шукали виходу
з кризи через перегляд результатів Першої світової війни та воєнну
експансію, претендуючи на світове панування. Завершилося форму -вання тоталітарного режиму в СРСР, який у зовнішній політиці під
комуністичними гаслами став на шлях територіальної та політичної
експансії.
Це значно загострило в другій половині 1930-х рр. протистояння
демократії та тоталітаризму.
У деяких країнах (Франція, Іспанія, Чилі) на хвилі антифашист -ської боротьби до влади на певний час прийшли Народні фронти, які
провели радикальні соціальні реформи. Над Іспанією, яка боролася
проти фашизму, навис ла загроза комуністичної диктатури; республі-ку було повалено і встановлено націоналістично-тоталітарний режим
генерала Франко.
Зупинити мирними засобами просування тоталітарних держав до
світового панування не вдалося, і світ було втягнуто в Другу світову
війну 1939—1945 рр.
; Робота з документом
Р ОЗВи ТОК ПРОМ и СЛОВОгО В и РОБН и ЦТВА У ЄВРОПей С ь К и Х КРАї НАХ, %
Країна 1931 р. 1934 р. 1937 р.
Німеччина 72 83 116
Австрія 70 70 103
Франція 89 78 83
Угорщина 87 99 130
Італія 78 80 100
Польща 77 77 109
Велика Британія 84 99 124
Чехо-Словаччина 81 67 96
Швеція 96 110 149
СРСР 161 238 424
; Запитання до документа
1) Проаналізуйте таблицю і з’ясуйте, які країни найбільше по -страждали від економічної кризи. Які країни порівняно швидко
вийшли з кризи?
2) Чим можна пояснити різні темпи промислового розвитку?
ііі . закріП лення нО виХ знань
Пропонуються три варіанти проведення цього етапу уроку.
І варіант
; Бесіда за запитаннями
1. Що таке Новітня історія? Якими є хронологічні межі періоду,
що вивчатиметься вами цього року?
2. Якими були характерні риси народонаселення світу на початку
ХХ ст.?
3. Визначте загальні тенденції світового розвитку в 1900—
1939 рр.
4. На які умовні етапи можна поділити світовий розвиток у 1900—
1939 рр.?
5. Якими, на вашу думку, були найважливіші зміни, що відбува-лися в розвитку людства в кожний із цих періодів?
ІІ варіант
; Обговорення результатів роботи учнями за таблицями «Народонаселення світу на
початку ХХ ст.» і «Головні риси світового розвитку в 1900—1939 рр.»
ІІІ варіант
; Робота в малих групах
Учитель об’єднує учнів у малі групи, доручає кожній обговорити
запропоновану проблему й повідомити клас про результати своєї роботи.
Проблеми для обговорення в малих групах
1. Які зміни відбувалися в економічному розвитку провідних кра-їн світу в ХІХ ст.? Що нового з’явилося в розвитку їхньої еко -номіки в 1900—1939 рр.? Про що, на вашу думку, свідчать ці
явища?
2. Які зміни відбувалися в соціальному розвитку провідних країн
світу в ХІХ ст.? Що нового з’явилося в розвитку їхньої соціаль -ної сфери в 1900—1939 рр.? Про що, на вашу думку, свідчать
ці явища?
3. Якими були основні тенденції політичного розвитку провідних
країн світу в ХІХ ст.? Що нового з’явилося в їхньому політично-му розвитку в 1900—1939 рр.? Про що, на вашу думку, свідчать
ці зміни?
4. В «Історії Європи», написаній колективом авторів країн Євро-пейського співтовариства, наведено точку зору, що в останні де-сятиліття ХІХ ст. рівновага між провідними державами Європи
порушилася і загострилося суперництво. Яким є ваше ставлення
до цього твердження? Наведіть факти, що підтверджують вашу
думку. Чи позначилося це на міжнародних відносинах у 1900—
1939 рр.? Обґрунтуйте свою точку зору.
IV. Підсумки урО ку
9 У 10 класі ви розпочнете вивчення періоду Новітнього часу
у всесвітній історії та ознайомитеся з подіями, що відбувалися
у світі в 1900—1939 рр.
9 У всесвітньо-історичному розвитку людства в цей період співіс-нували творча й руйнівна основи, спроби провідних держав до-могтися політичного та економічного панування поєднувалися
з боротьбою народів за національне самовизначення, ліберальну
демократію, визнання принципів захисту прав людини і вільний
вибір форм організації суспільства.
9 У більшості країн тогочасного світу відбулося чимало значних
перетворень. Так, на початок 1930-х рр. домінуючою тенденці -єю стає державне регулювання економікою (ліберальна, соціал-демократична, фашистська і комуністична моделі). Розвиток ін-дустріального суспільства позначився і на соціальній структурі
суспільства. Провідними прошарками суспільства остаточно ста -ють наймані робітники, підприємці й промисловці, які, у свою
чергу, поділяються на групи з різним становищем у суспільстві.
У першій половині ХХ ст. відбулася докорінна зміна в стано -вищі жінки, яка стала більш економічно незалежною і здобула
політичні права.
9 Цей час став періодом могутніх соціальних рухів, соціальних
революцій, появи нових політичних ідей, ідеологій. Новим яви -щем став тоталітаризм (фашизм, нацизм, комунізм), який став
альтернативою демократії. Їх протистояння і визначало обличчя
світу у ХХ ст.
V. дО машнє завдання
1. Опрацювати відповідний параграф підручника.
2. Повторити матеріал про міжнародні відносини у світі наприкінці
ХІХ — на початку ХХ ст.
Категорія: Всесвітня історія 10 клас | Додав: uthitel (12.12.2013)
Переглядів: 3425 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: