Урок 32 Тема. Філософська думка. Література. - Всесвітня історія 10 клас - Старша школа - Каталог статей - Учительська світлиця
Головна » Статті » Старша школа » Всесвітня історія 10 клас

Урок 32 Тема. Філософська думка. Література.

Урок 32
Тема.   Філософська думка.  Література.
  Мета:   ознайомити учнів з  основними тенденціями розвитку літератури та мистецтва в  1900—1939  рр.; 
проаналізувати розвиток філософської думки в  цей період; охарактеризувати літературні течії цьо-го періоду; познайомити з  письменниками  — лауреатами Нобелівської премії; пояснити значення 
термінів і  понять: «декаданс», «масова культура», «елітарна культура», «соціологія», «екзистенціа-лізм», «критичний реалізм», «утрачене покоління», «модернізм», «авангардизм», «соціалістичний 
реалізм»; сприяти розвитку вміння учнів систематизувати й  узагальнювати історичний матеріал; 
виховний аспект уроку реалізується на підставі усвідомлення учнями того, що багатство світової 
культури  — у  її різноманітності й  неповторності.
  Тип уроку:   комбінований.
  Обладнання:   підручник, настінна карта «Світ у  1900—1939  рр.», атлас, ілюстративний і  дидактичний матеріал.
 Основні терміни та поняття:   декаданс, масова культура, елітарна культура, соціологія, екзистенціалізм, критичний 
реалізм, «утрачене покоління», модернізм, авангардизм, соціалістичний реалізм.
  Основні дати:   1918—1922  рр.  — публікація праці О.  Шпенглера «Загибель Європи»; 1932  р.  — поява в  СРСР 
Постанови ЦК ВКП(б) «Про перебудову літературно-художніх організацій».
Хід уроку
  I.   Організація навчальнО ї діяльнО сті
Учитель  оголошує  учням  тему  й  основні  завдання  уроку.
 іі .  Перевірка дО машньО гО  завдання
  ; Запитання та завдання
1.   Якими  були  особливості  розвитку  освіти  в  першій  третині 
ХХ  ст.?
2.   Які  досягнення  тогочасної  науки  були,  на  вашу  думку,  найваж-ливішими?  Обґрунтуйте  свою  точку  зору.
3.   Схарактеризуйте  основні  зміни  в   електроенергетиці,  технології 
виробництва,  транспорті  й  зв’язку.
4.   Як  Перша  світова  війна  вплинула  на  розвиток  воєнної  науки 
й  техніки?
5.   Назвіть  зміни,  що  відбувалися  в   побуті  людей  тогочасних  провід -них  держав  світу.  Як  вони  впливали  на  якість  їхнього  життя?
6.   Схарактеризуйте  внесок  учених   —  лауреатів  Нобелівської  премії 
в  розвиток  науки  (на  прикладі  двох-трьох  учених).
 ііі .  а ктуалізація ОПОрни Х  знань
  ; Запитання та завдання
1.   Яка  течія  була  домінуючою  в   літературі  наприкінці  ХІХ  ст.?
2.   Схарактеризуйте  нові  явища,  що  мали  місце  в  розвитку  літера -тури  цього  періоду.
 IV.  в ивчення нО в О гО  матеріалу
Пропонуються  два  варіанти  проведення  цього  етапу  уроку.
І  ВАРІАНТ
  ; Випереджальне завдання
Продовжіть  роботу  з  таблицею  «Культура  народів  світу  1900—
1939  рр.»,  розпочату  на  попередньому  уроці.
  1.   Основні тенденції в  розвитку літератури та мистецтва.
  ; Колективна робота з  підручником
Учні  самостійно  опрацьовують  відповідний  матеріал  параграфа, 
визначаючи  нові  явища  й   риси  літератури  та  мистецтва,  що  з’явилися 
в  розгляданий  період.  Учитель  систематизує  й  уточнює  результати  ро-боти  учнів,  використовуючи  наведений  нижче  матеріал.
Д ОДАТКОВА   ІНФОРМАЦІЯ
У  першій  третині  ХХ  ст.  в  літературі  та  мистецтві  виникають  нові 
жанри,  напрямки,  школи.  У  їхньому  розвитку  можна  чітко  виділити  два 
етапи,  розділені  Першою  світовою  війною  (1900—1914  рр.,  1920-ті  рр.).
На  зламі  ХІХ—ХХ  ст.  відбувається  поворот  від  традицій  до  но-вих  ідей.  Цей  поворот  супроводжується  ламанням  звичних  уявлень  про 
мистецтво,  тому  мистецтвознавці  іноді  називають  його  декадансом  (від 
французького   —  «занепад»).  Хоча  насправді  занепаду  не  було,  був  по-шук  нових  форм  художнього  відображення  дійсності.
  ; Робота з  термінами та поняттями
Декаданс  —  антиреалістичний  напрямок  у  мистецтві  кінця 
ХІХ  —  початку  ХХ  ст.,  якому  було  притаманне  занепадництво,  ін -дивідуалізм,  формалізм.  Його  представники  заперечували  загально-прийняту  мораль,  оспівували  красу  як  самодостатню  цінність,  часто 
естетизували  гріхи  та  небуття.
У  1920-ті  рр.  на  розвиток  мистецтва  й  літератури  величезний 
вплив  справили  Перша  світова  війна,  революції,  зародження  тоталі -таризму.  У   цей  час  на  зміну  традиційним  течіям  приходять  нові,  які 
урізноманітнюють  культурне  життя.  Тепер  кожний  міг  віднайти  в  різ-номанітті  жанрів,  стилів  і  напрямків  саме  те,  що  відповідало  його  вну -трішньому  стану.
Новим  явищем  стала  поява  масової  та  елітарної  культур.  Масо-ва  культура  була  спрямована  на  масового  споживача  культурних  над-бань  людства.  На  відміну  від  традиційної  культури,  основним  двигуном 
масової  культури  є  зиск  —  фінансовий,  політичний  та  ін.,  а  основною 
якістю  —  доступність  і  розважальність.
  ; Робота з  термінами та поняттями
Масова  культура  —  поняття,  яке  характеризує  особливості  зміс-ту  виробництва  та  способів  поширення  культури  індустріального  су -
спільства.  Вона  охоплює  сукупність  явищ,  культури,  що  виступають 
як  індустрія  розваг  і  відпочинку,  спрямованих  на  формування  в  інди-відів  естетичних  смаків  «середнього»  споживача,  «людини  натовпу».
Елітарна  культура  —  культура  особливої  верстви  суспільства 
(еліти),  найбільш  здатної  до  духовної  діяльності.  Для  непідготовленої 
людини  є   складною  за  змістом  і   сприйняттям,  протиставляється  масо-вій  культурі  як  її  протилежність.
Поява  масової  культури  зумовлена  зростанням  міського  населен-ня  та  поширенням  грамотності,  розвитком  засобів  масової  інформації 
(преса,  радіо,  кіно,  звукозапис  тощо)  і   технологізацією  тиражування 
мистецьких  творів.
Рисою  масової  культури  є   культ  «зірки»   —  нерідко  штучно  ство-рена  популярність  письменника,  художника,  співака,  актора,  спортс-мена,  а   також  «приручення»  різноманітними  способами  талановитих 
людей  із  метою  їх  комерційної  та  ідеологічної  експлуатації.
  2.   Філософська думка.
  ; Розповідь учителя
Наприкінці  ХІХ  —  на  початку  ХХ  ст.  у  країнах  Європи  та  Пів-нічної  Америки  відбуваються  вагомі  зміни  в   інтелектуальному  кліматі 
та  духовному  житті,  які  знову  поставили  на  порядок  денний  питання 
про  сенс  життя.
У  середовищі  творчої  інтелігенції  та  діячів  науки  зростали  на-строї  песимізму  й   очікування  майбутньої  катастрофи.
У  цей  переломний  час  зіткнення  протилежних  думок  породило 
різноманіття  філософських  шкіл.  Частина  філософів  зосередилася  на 
класичній  філософській  спадщині  Гегеля  (новогегельянство)  і  Канта 
(неокантіанство).  Російські  філософи  Д.   Мережковський,  М.  Бердяєв, 
С.  Булгаков  та  ін.  звернулися  до  православної  християнської  традиції. 
Американські  філософи-прагматики  закликали  до  розв’язання  прак-тичних  завдань,  які  виникають  у  реальному  житті.  Німецькі  філософи 
А.  Шопенгауер  та  Ф.  Ніцше,  прихильники  «філософії  життя»,  запере-чували  раціональне  й   закликали  дослуховуватися  до  ірраціонального 
в  людській  природі.  Ніцше,  зокрема,  критикував  християнство  й  раці-оналізм  за  те,  що  вони  «пригнічують  волю  до  життя».  Він  пропонував 
подолати  гніт  шляхом  звільнення  «життєвих  сил»,  які  мають  відкрити 
шлях до «надлюдини», що стоїть по інший бік «добра і  зла». Твори Ніцше 
були  пройняті  афоризмами,  пророцтвами  і  таємничістю.  Їх  сприймали 
як заклик до підриву традиційних моральних цінностей, до насильства.
Французький  філософ  А.  Бергсон  протиставляв  інтуїцію  інтелек-туальним  методам  пізнання.  Він  стверджував,  що  лише  інтуїція  здатна 
проникнути  в   суть  речей.
Відкриття  австрійським  ученим  З.  Фрейдом  безсвідомого  мало 
величезний  вплив  на  суспільство.  Здавалося,  що  знайдено  пояснення 
всіх  учинків  людини.  Учення  Фрейда  філософ  Юнг  переніс  на  поведін -ку  великих  мас  людей   —  натовп,  яким,  пробуджуючи  його  безсвідоме, 
можна  керувати.
На  початку  ХХ  ст.  у  країнах  Європи  та  США  набула  поширення 
соціологія  —  наука  про  різні  сторони  розвитку  суспільства.  Завоюва-ли  популярність  теорії  соціального  дарвінізму  (розвиток  суспільства 
визначається  біологічною  боротьбою  за  виживання)  і  географічного 
детермінізму  (географічне  розташування  є  визначальним  у   долі  наро -дів,  їхніх  характерів).  На  основі  цих  теорій  формуються  расова  теорія, 
антисемітизм  тощо.  Ті,  кого  не  задовольняло  таке  різноманіття  думок, 
зверталися  до  окультизму,  містики  або  східних  релігій.
Війна,  труднощі  повоєнних  років,  поява  тоталітарних  режимів 
ще  більше  посилили  у  свідомості  людей  занепадницькі  настрої.  Ні-мецький  історик  Освальд  Шпенглер  опублікував  у   1918—1922   рр.  кни -гу  «Загибель  Європи»,  у  якій  історія  людства  показана  як  ланцюжок 
не  пов’язаних  між  собою  культур,  кожна  з  яких  народжується,  досягає 
свого  апогею,  іде  до  занепаду  й  нарешті  вмирає.  Залишаються  лише 
спогади  та  руїни.
Але життя не зупинилося, як не зупинилася і  філософська думка. 
Характерною  рисою  філософії  1920-х  рр.  стало  подальше  зосередження 
на  людині  та  її  місці  в  конфліктному  світі.  Найбільш  впливовим  у   ці 
роки  стає  екзистенціалізм,  або  філософія  існування  (від  латин.  «екзис -тенція»   —  існування).  Її  найвидатнішими  представниками  в  Німеччині 
були  К.   Ясперс,  М.  Хайдеггер,  у  Франції   —  письменники  і  філософи 
Ж.  П.  Сартр,  А.  Камю,  Г.  Марсель,  в  Іспанії  —  Х.  Ортега-і-Гассет. 
Сформувавшись  за  часів  глибокої  кризи,  яка  охоп лювала  західне  су-спільство,  екзистенціалізм  намагався  відповісти  на  трагічні  умонастрої 
мислячих  людей,  допомогти  людині  знайти  своє  місце  у   світі,  своє 
«Я»  (свою  екзистенцію),  подолавши  відчуження.  Людина  створює  саму 
себе,  набуває  своєю  сутності  існуючи   —  ось  головний  заповіт  екзис-тенціалізму,  ідеї  індивідуальної  відповідності  людини  за  все,  що  від -бувається  з   нею  та  з  іншими  людьми.  Ситуація  особистого  вибору   — 
головна  тема  екзистенціональної  філософії  та  літератури,  створеної  її 
прибічниками  в   1930-х  рр.
  ; Робота з  термінами та поняттями
Екзистенціалізм  —  течія  літературного  модернізму,  що  виникла 
в  передвоєнні  роки  й  розвинулася  під  час  і  після  Другої  світової  війни. 
Її  характерні  риси  —  суб’єктивізм,  індивідуалізм,  песимізм  і  водночас 
етичне  заперечення  будь-якого  насильства.
  3.   літературні течії першої третини ХХ  ст.
  ; Розповідь учителя
У  літературі  початку  ХХ   ст.  провідні  позиції  займав  реалізм, 
але,  на  відміну  від  реалізму  другої  половини  ХІХ  ст.,  який  переважно 
описував  реальність,  реалізм  розгляданого  періоду  критично  осмислю-вав  дійсність,  тому  його  називають  критичним  реалізмом.  У  Великій 
Британії,  Франції,  Німеччині,  США  та  інших  країнах  у  цьому  жанрі 
були  створені  видатні  романи,  повісті,  п’єси.  Найбільшу  популярність 
у  той  період  мали  твори  британців  Дж.  Голсуорсі,  Б.   Шоу,  С.  Моема, 
Г.   Уельса,  французів  А.  Франса,  Р.  Роллана,  німців  Г.  Манна,  Т.  Ман-на,  Л.   Фейхтвангера,  норвежця  К.  Гамсуна,  американців  Дж.  Лондона, 
Е.  Сінклера,  Ф.  Норріса,  росіян  Л.  Толстого,  А.  Чехова  та  ін.  Їхня 
творчість  відрізнялася  виключною  увагою  до  проблем  людини  й   су-спільства  в   цілому.
  ; Робота з  термінами та поняттями
Реалізм   —  один  з  ідейно-художніх  напрямків  літератури  й  мис -тецтва  ХІХ—ХХ  ст.  Його  послідовники  вважали  основоположною  про-блему  взаємин  людини  й  середовища,  впливу  соціально-історичних  об-ставин  на  формування  духовного  світу  (характеру)  особистості.
Визначальними  подіями,  що  вплинули  на  розвиток  літератури 
1920-х  рр.,  стали  війна,  революції,  повоєнна  криза.
Явищем  1920-х  рр.  була  поява  в  літературі  «втраченого  поколін-ня»   —  письменників,  становлення  яких  відбувалося  в  роки  війни.  Це 
американець  Е.  Хемінгуей,  англієць  Р.  Олдінгтон,  німець  Е.  М.  Ремарк. 
Їхні  герої   —  молоді  люди,  які  пройшли  окопи  Першої  світової  війни, 
багато  пережили,  розчарувалися,  але  не  втратили  людської  гідності.  На -писані  в   традиціях  реалізму,  книги  Е.  М.  Ремарка  («На  Західному  фрон-ті  без  змін»),  французького  письменника  А.   Барбюса  («Вогонь»  і  «Яс -ність»),  Р.  Олдінгтона  («Смерть  героя»)  не  тільки  відображали  криваві 
події  війни,  але  й   застерігали  людство  від  небезпеки  нової  катастрофи.
В  антивоєнну  тематику  органічно  вплітаються  антифашист-ські  мотиви.  Світове  визнання  завоював  антифашистський  фі-лософський  роман-трилогія  німецького  письменника  Т.   Ман-на  «Йосиф  та  його  брати»  і  роман  «Юдейська  вій на»  (1932  р.) 
Л.  Фейхтвангера,  де  війну  зображено  в  усій  її  антилюдській  суті.
Межі  реалізму  не  задовольняли  потреб  часу,  тому  літературному 
процесу  1920-х  рр.  притаманний  глибокий  творчий  пошук,  виникнен-ня  нових  стилів  і   жанрів.  У   творах  низки  авторів  традиційний  сюжет 
став  відходити  на  другий  план,  а  іноді  й   зовсім  зникав,  поступаючись 
філософським  роздумам,  почуттям,  переживанням,  іноді  —  містичним 
сценам.  Узагальнюючою  назвою  для  нових  стилів  і  жанрів  став  «модер-нізм».  До  письменників-модерністів  зараховують  француза  М.   Пруста, 
австрійця  Ф.  Кафку,  англійку  В.  Вульф,  ірландця  Дж.  Джойса  та  ін. 
Від  початку  ХХ   ст.  в  літературі  та  мистецтві  починає  швидко  розви-ватися  нова  течія   —  авангардизм.
  ; Робота з  термінами та поняттями
Модернізм  —  загальна  назва  течій  у  мистецтві  ХХ  ст.,  яким  влас -тиві  заперечення  реалізму,  традиційних  форм,  естетики,  пошук  нових 
естетичних  принципів.
Авангардизм  —  загальна  назва  низки  нереалістичних  течій  єв-ропейського  мистецтва  й  літератури,  яким  властива  тенденція  до  ра -дикальної  зміни  комунікативних  функцій  мистецтва  й  літератури,  до 
рішучого  розриву  з   традиціями,  експериментів  із  формою  тощо.
  4.   умови розвитку літератури в  тоталітарних і  демократичних 
державах.
  ; Розповід учителя
Маючи  великий  вплив  на  суспільство,  література  стає  заручни-ком  авторитарних  і  тоталітарних  режимів,  становлення  яких  припадає 
на  1920-ті  рр.  Вони  прагнули  спрямувати  її  розвиток  у  вигідне  русло, 
зробити  своєю  опорою.  Письменники  й  поети  нерідко  опинялися  в  цен -трі  політичних  подій,  і  треба  було  мати  міцну  силу  волі  й   талант,  щоб 
не  зрадити  правді  історії,  читачеві.  Особливо  нелегко  це  було  зробити 
в  державах,  де  надовго  утвердився  тоталітаризм  як  форма  політичного 
правління  та  духовного  запаморочування  мас.
Так,  у  Німеччині  було  створено  спеціальне  Міністерство  пропа-ганди  на  чолі  з   Геббельсом.  Воно  здійснювало  жорсткий  контроль  над 
усім  духовним  життям  країни.  Фізичні  розправи  загрожували  кожно-му,  хто  висловлював  невдоволення  або  не  корився  фашистській  ідеоло-гії.  Із  цих  причин  країну  залишили  відомі  письменники  —  Й.  Бехер, 
Б.  Брехт,  Е.  Вайнерт,  А.   Зегерс,  Т.   Манн,  Е.  М.  Ремарк,  Л.  Фейхтван-гер,  А.  Цвейг.
Трагічні  ноти  пронизують  творчість  письменників  і  поетів  Іта -лії.  У   героїв  їхніх  творів  переважають  почуття  відчаю  та  самотності. 
У   творчості  митців  країни,  яка  подарувала  світу  чимало  славетних 
імен,  спостерігається  відхід  від  соціальної  тематики,  захоплення  фор -мою,  байдужість  до  змісту.
Виняткову  роль  Японії  в  Азії  обґрунтовувала  профашистська  лі-тература  цієї  країни.  У   1930-х  рр.  духовне  життя  тут  було  підпоряд-коване  звеличенню  національного  духу,  влади  імператора,  оспівуванню 
військової  доблесті.  Тоталітарна  держава  підтримувала  тих  письмен-ників,  які  допомагали  морально  готувати  суспільство  до  труднощів 
і  самопожертви.
У  СРСР  після  відносної  свободи  творчості  на  початку  1920-х  рр. 
партія  цілеспрямовано  нав’язує  основним  методом  у  літературі  й   мис -тецтві  «соціалістичний  реалізм».  Він  насаджувався  всіма  засобами. 
Принцип  «партійності»  літератури,  визначений  В.  Леніним,  був  го-ловним  у   перевірці  лояльності  письменників  і   поетів  до  існуючого 
режиму.  Упокорення  талановитих  митців  способом  репресій  поєдну-валося  з  «піклуванням»  про  нову  радянську  прозу  й   поезію.  Про-відниками  сталінізму  виступали,  насамперед,  партійні  чиновники, 
які  вимагали  уславлення  радянської  дійсності  й   керівної  ролі  біль-шовицької  партії.  Постанова  ЦК  ВКП(б)  у  1932  р.  «Про  перебудову 
літературно-художніх  організацій»  надовго  визначила  долю  радян-ської  літератури  й  стала  ідеологічною  основою  безмежного  втручан -ня  держави  в   літературно-мистецьке  життя,  що  за  умов  однопартій-ності  системи  було  особливо  небезпечним  для  розвитку  культури.
Перша хвиля репресій проти творчої інтелігенції в  СРСР пройшла 
в  1920-х  рр.  Ті,  хто  вижили,  змушені  були  пристосовуватися  до  вимог 
офіційної  ідеології  та  більшовицької  практики  будівництва  соціалізму 
в  одній  окремо  взятій  країні  або  залишити  країну.  Поширеними  й   зав -жди актуальними стали теми перемоги більшовиків у  1917  р., політики 
колективізації  та  індустріалізації.  Водночас  у  жорстких  межах  тоталі-тарної  держави  з’являлися  твори,  освячені  письменницьким  талантом.
Поряд  із  таким  негативним  явищем  у  СРСР  було  позитивним 
подолання  успадкованої  від  царської  імперії  масової  неграмотності 
населення.  Деякі  народи  вперше  здобули  власну  писемність  і   почали 
розвивати  самобутню  літературну  творчість.
У  країнах  західної  демократії  літературна  діяльність  була  роз-кутішою.  Але  політична  свобода  ще  не  давала  матеріального  комфорту. 
Якщо  в   країнах  із  тоталітарними  режимами  творчість  залежала  від 
відносин  із  правлячою  елітою,  то  у  відносно  демократичних  державах 
значний  тиск  чинили  видавці,  нагальна  потреба  в   заробітку.  Піднесен -ня  переживала  творчість  письменників,  розрахована  на  масового  чи-тача.  Найбільш  популярними  були  пригоди,  фантастика,  психологічні 
романи.  Визнаними  майстрами  детективного  жанру  стали  А.  Крісті 
(Велика Британія), Ж.  Сіменон (Франція), Р.   Стаут і  Е. Гарднер (США).
  5.   Письменники  — лауреати нобелівської премії.
  ; Колективна робота з  підручником
Учні  самостійно  опрацьовують  відповідний  матеріал  параграфа, 
продовжуючи  роботу  над  таблицею  «Культура  народів  світу  1900—
1939  рр.».  Учитель  систематизує  й   уточнює  результати  роботи  учнів, 
використовуючи  наведений  нижче  матеріал.
ДОДАТКОВА   ІНФОРМАЦІЯ
Єднальними  для  прозаїків,  поетів,  публіцистів  усіх  країн,  неза-лежно  від  панівних  форм  і   методів  політичного  правління,  були  теми 
війни  і   миру,  життя  і  смерті,  любові  і  ненависті.  Концентроване  ви-раження  вони  дістали  у  творчості  американського  письменника  Е.  Хе-мінгуея  (1899—1961).  Йому  судилося  взяти  участь  у   Першій  і  Другій 
світових  війнах,  захищати  респуб  ліку  в   Іспанії.  Перший  роман  «Фієста» 
Е.   Хемінгуей  надрукував  у   1926  р.  Це   —  книга-протест  проти  «безглуз-дої  війни»,  крик  душі  «загубленого  покоління».  Відверто  антивоєнне 
спрямування  мав  роман  «Прощавай,  зброє!».  Ненавистю  до  фашизму, 
любов’ю  до  Іспанії  та  її  народу  сповнений  роман  Е.  Хемінгуея  «По  кому 
дзвін»  (1940  р.).  Літературна  творчість  та  активна  громадська  позиція 
письменника  відзначені  Нобелівською  премією  в  1954  р.,  після  виходу 
повісті  «Старий  і  море».
Французький  письменник А.   Франс  (1884—1924)  став  лауреатом 
Нобелівської  премії  в  1924  р.  Історико-філософські  романи  А.  Франса 
спрямовані  проти  поширення  впливу  церкви.  Паралелі  сучасної  йому 
Франції письменник шукав у  XVІІІ ст. Перейнявшись соціальними пробле -мами,  зблизився  із  соціалістичним  рухом,  підтримував  Радянську  Росію.
Із  літературою  та  музичною  культурою  Франції  тісно  пов’язане 
ім’я  Р.   Роллана  (1866—1944).  Долю  митця  в   суспільстві  він  відобразив 
у  романі-епопеї  «Жан-Крістоф».  У  роки  Першої  світової  війни  письмен -ник  виступав  із  гострими  відгуками  і  статтями.  Він  не  сприймав  методів 
революційної  боротьби,  а  свій  протест  проти  війни  й  насильства  передав 
у  романі  «Клерамбо»  та  повісті  «П’єр  Люс».  Духовне  життя  європей-ської  інтелігенції,  застереження  від  небезпеки  фашизму  є   лейтмотивом 
роману  «Зачарована  душа».  Антивоєнний  пафос  був  притаманний  не 
лише  творчості  Р.  Роллана,  а  і  його  життєвій  позиції.  Разом  з  А.  Бар -бюсом  він  ініціював  проведення  антифашистських  конгресів.  Слід  зазна-чити,  що  імена  обох  письменників  після  того,  як  вони  відвідали  СРСР, 
використовували  для  формування  в   країнах  Заходу  громадської  думки 
про  відсутність  у  СРСР  репресій  і  голодомору.
На  творчість  британського  письменника  Дж.  Голсуорсі  (1867—
1933)  знач ною  мірою  вплинули  гуманістичні  погляди  Ч.  Діккенса, 
І.   Тургенєва,  Л.   Толстого.  Залишаючись  активним  прихильником  бри -танського  суспільства,  він  зміг  відтворити  його  життя  з  усіма  пробле-мами  й  суперечностями.  Відома  трилогія  «Сага  про  Форсайтів»,  інші 
романи,  новели  й   драми  Д.  Голсуорсі  розкривають  долю  однієї  родини 
на  тлі  кризових  явищ  у  суспільстві  та  людських  стосунках.
Видатний  німецький  письменник  Т.   Манн  (1875—1955)   —  автор 
романів  «Будденброки»,  «Чарівна  гора»,  історичної  тетралогії  на  біблій-ні  теми  «Йосип  та  його  брати».  Аналізував  витоки  німецького  фашизму 
й  гостро  засуджував  наслідки  фашистського  варварства.  У   1947  р.  за-вершив  роботу  над  романом  «Доктор  Фаустус»,  у  якому  розкрив  тісний 
зв’язок  між  кризою  суспільства,  культури  та  людської  особистості.
Славетний  індійський  письменник Р.   Тагор   (1861—1941)  був 
усебічно  обдарованою  людиною.  Деякий  час  очолював  національно-визвольний  рух.  Його  патріотична  пісня  «Моя  золота  Бенгалія»  стала 
національним  гімном  Бангладеш,  а  пісня  «Душа  народу»   —  гімном  Ін-дії.  Він  був  автором  численних  поетичних  збірок,  романів,  драматич-них  творів.  У  творчості  письменника  переважали  соціально-психологічні 
мотиви,  оспівувалися  природа  й  кохання.  Р.   Тагор   —  перший  вихо-дець  з  Азії,  удостоєний  Нобелівської  премії.  Багато  працював  у  царині 
живопису,  вів  просвітницьку  діяльність.  Поблизу  Калькутти  заснував 
університет,  у  якому  навчалися,  зокрема,  Індіра  Ганді,  багато  інших 
політичних  лідерів  Індії,  відомих  діячів  індійської  науки  й   культури.
Британський  драматург,  публіцист,  критик Дж.-Б.  Шоу   (1856—
1950)  розпочав  літературну  діяльність  у   1875  р.  Тоді  його  творчість 
заперечувалася  видавцями.  Викриття  лицемірства,  користолюбства  за 
допомогою  уїдливої  іронії  та  спростування  існуючих  форм  зумовили 
оригінальність  творчого  методу  Б.   Шоу.  Уважав,  що  буржуазне  суспіль-ство  зайшло  в   глухий  кут  і  тому  приречене  (твори  «Візок  із  яблуками», 
«Гірко,  але  правда»,  «Женева»).  Публіцистика  Б.  Шоу  поєднувалася 
з  роздумами  про  долю  людства,  а   засудження  західного  парламентариз-му  —  зі  схваленням  радянського  суспільного  ладу.
Російський  письменник  І.   Бунін (1870—1953)  народився  поблизу 
Воронежа.  Батьки  належали  до  старовинних  дворянських  родів.  22-річ-ним  юнаком  приїхав  в  Україну.  Жив  у   Полтаві  й   Харкові,  бував  у  Ки-єві,  Миргороді,  Черкасах,  Чигирині,  тому  природними  в  його  творчості 
є  українські  мотиви  та  образи.  Від  1895   р.  жив  у  Москві  та  Петербурзі. 
Листувався  з  М.  Горьким,  товаришував  із  композитором  С.  Рахманіно-вим,  співаком  Ф.   Шаляпіним,  зустрічався  з  М.  Коцюбинським.  Пере-кладав  твори  Дж.  Байрона,  А.  Міцкевича,  Т.  Шевченка.
І.  Бунін  засудив  Жовтневий  переворот  1917   р.,  уважаючи,  що  пе-ремога  більшовиків  приведе  Росію  до  катастрофи.  Під  час  громадянської 
війни  в   Росії  жив  в  Одесі,  звідти  перебрався  до  Франції.  Якщо  в   перших 
відомих  творах  І.   Бунін  тужив  за  дворянськими  гніздами,  то  в  еміграції 
він  торкався  тем  кохання,  ностальгії  та  смерті.  У   щоденнику  «Окаянні 
дні»  з   ненавис  тю  писав  про  більшовицький  режим.  Кращою  вважається 
автобіографічна  повість  1933   р.  «Життя  Арсеньєва».  Тоді  ж   І.  Бунін 
отримав  Нобелівську  премію  за  майстерність  у  розвитку  традицій  росій -ської  класичної  прози  та  вміння  надзвичайно  виразно  й   точно  описувати 
реальне  життя.  У   1930-х  рр.  І.   Бунін  вважався  провідним  російським 
письменником-емігрантом.
ІІ  ВАРІАНТ
Розгляд  нового  матеріалу  відбувається  у  формі  заслуховування 
презентацій  за  окремими  пунктами  плану,  підготовленими  до  уроку 
малими  групами  учнів.  Учитель  систематизує  й  уточнює  результати 
роботи  учнів,  використовуючи  матеріал,  наведений  у  першому  варіанті 
розгляду  нового  матеріалу.
 V.   з акріП лення нО виХ  знань
Пропонуються  два  варіанти  проведення  цього  етапу  уроку.
І  ВАРІАНТ
Обговорення  результатів  складання  учнями  таблиці  «Культура 
народів  світу  1900—1939  рр.».  Учитель  пропонує  учням,  спираючись 
на  її  матеріал,  визначити  головні,  на  їх  думку,  досягнення  та  здобутки 
культури  цього  періоду.
ІІ  ВАРІАНТ
  ; Бесіда за запитаннями
1.   Які  етапи  в  розвитку  літератури  і  мистецтва  можна  виділити 
в  першій  третині  ХХ   ст.?
2.   Що  таке  масова  культура?
3.   Чим  елітарна  культура  відрізняється  від  масової?
4.   Які  чинники,  на  вашу  думку,  зумовили  появу  масової  та  елітар-ної  культур?
5.   Хто  був  автором  праці  «Загибель  Європи»?
6.   Назвіть  філософів-екзистенціалістів  цієї  доби.
7.   Як  позначилася  на  літературному  процесі  Перша  світова  війна?
8.   Які  течії  були  домінуючими  в  літературі  та  мистецтві  на  початку 
ХХ  ст.?
9.   Розкрийте  зміст  понять:  «декаданс»,  «авангардизм»,  «модер-нізм»,  «реалізм».
10.  Чим  відрізнялися  умови  розвитку  літератури  в  тоталітарних  і  де-мократичних  державах?
11.  Яких  письменників   —  лауреатів  Нобелівської  премії  ви  знаєте?
12.  За  який  твір  Е.   Хемінгуей  отримав  Нобелівську  премію?
 V і .  Підсумки  урО ку
  9 У  розвитку  літератури  й  мистецтва  першої  третини  ХХ  ст.  чітко 
виділяються  два  етапи,  розділені  Першою  світовою  війною.
  9 У  1900—1914   рр.  література  й   мистецтво  переживали  період  від-мови  від  традиційних  форм  вираження  і  пошуку  нових.  Це  при-вело  до  появи  різноманітних  форм,  течій,  жанрів,  пробудження 
інтересу  до  культур  інших  народів.
  9 Повоєнний  період  відзначався  впливом  війн,  революцій  і  криз 
на  розвиток  літератури  й   мистецтва.  Особливо  це  було  відчутно 
в  літературі.
  9 Поява  та  становлення  тоталітарних  режимів  мали  негативний 
вплив  на  розвиток  культури  Італії  та  СРСР.  У   цих  країнах  митці 
були  поставлені  під  суворий  контроль  держави.
  9 Початок  ХХ  ст.  відзначився  появою  масової  культури,  яка  витіс-нила  (особливо  з  міського  життя),  традиційну  народну  культуру.
 VII.  дО машнє  завдання
1.   Опрацювати  відповідний  параграф  підручника.
2.   Повторити  матеріал  про  розвиток  мистецтва  в  ХІХ  ст.
Категорія: Всесвітня історія 10 клас | Додав: uthitel (03.01.2014)
Переглядів: 1141 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: