Урок 31 Тема. Освіта, наука й техніка - Всесвітня історія 10 клас - Старша школа - Каталог статей - Учительська світлиця
Головна » Статті » Старша школа » Всесвітня історія 10 клас

Урок 31 Тема. Освіта, наука й техніка

Урок 31
Тема.   Освіта, наука й техніка
  Мета:   охарактеризувати розвиток освіти й  науки в  1900—1914  рр.; визначити основні здобутки науки 
й  техніки цього періоду; простежити, який вплив мали технічні винаходи й  наукові відкриття на 
життя суспільства; пояснити значення термінів і  понять: «диференціація навчальних закладів», 
«наука», «ракетобудування», «Нобелівська премія»; розвивати вміння учнів аналізувати внесок 
окремих діячів у  розвиток культури; виховувати в  них повагу до здобутків світової культури.
  Тип уроку:   комбінований.
  Обладнання:   підручник, настінна карта «Світ у  1900—1939  рр.», атлас, ілюстративний і  дидактичний матеріал.
 Основні терміни та поняття:  диференціація навчальних закладів, наука, ракетобудування, Нобелівська премія.
  Основні дати:   1901  р.  — розпочато присудження Нобелівської премії; 1903  р.  — перший політ літака братів 
Райт; 1905  р.  — німецький фізик А.  ейнштейн заклав підвалини теорії відносності.
Хід уроку
 і .  Організація навчальнО ї діяльнО сті
Учитель  інформує  учнів  про  початок  вивчення  теми  «Роз -виток  культури  в  перші  десятиліття  ХХ   ст.»,  повідомляє  тему  й   основ -ні  завдання  уроку.
 іі .  Перевірка дО машньО гО  завдання
  ; Запитання та завдання
1.   Які  зміни  відбулися  в   зовнішній  політиці  СРСР  наприкінці 
1930-х  рр.?
2.   Схарактеризуйте  британо-франко-радянські  переговори  1939  р. 
Які  проб леми  викликали  суперечки  між  СРСР  та  країнами  За-ходу  під  час  їх  проведення?  Чим  вони  були  обумовлені?
3.   Як  відбулося  радянсько-німецьке  зближення?  Як  було  укладено 
«пакт  Молотова—Ріббентропа»?
4.   Які  оцінки  «пакту  Молотова—Ріббентропа»  істориками  вам  відо -мі?  Проаналізуйте  їх  відмінності.
 ііі .  а ктуалізація ОПОрни Х  знань
  ; Запитання та завдання
1.   Коли  почалося  запровадження  обов’язкової  початкової  освіти 
в  країнах  Європи?
2.   Перелічіть  найважливіші  винаходи  й   відкриття,  що  були  здій-снені  в  ХІХ  ст.
 IV.  в ивчення нО в О гО  матеріалу
  ; Випереджальне завдання
Упродовж  розгляду  нового  матеріалу  розпочніть  складання  таб-лиці  «Культура  народів  світу  1900—1929   рр.».
Галузь культури Видатні діячі, основні досягнення
  1.   розвиток освіти.
  ; Розповідь учителя
До  початку  XІX   ст.  абсолютна  більшість  людей  була  неосвіченою. 
Це ставало великим гальмом на шляху подальшого розвитку індустріаль -ного  суспільства.  Щоб  подолати  це  негативне  явище,  від  кінця  XІX  ст. 
в  країнах  Західної  Європи  й  Америки  почали  вводити  систему  загаль-ної  обов’язкової  початкової  освіти,  а  від  початку  ХХ   ст.  —  загальну 
обов’язкову середню освіту. Існували різні типи шкіл: духовні, світські, 
платні  й  безкоштовні,  початкові,  середні,  вищі,  державні,  приватні.
У  XX  ст.  у  зв’язку  зі  значним  розвитком  педагогічної  науки  було 
здійснено  певні  заходи  щодо  вдосконалення  системи  освіти   —  прове-дено  чітку  диференціацію  навчальних  закладів,  запроваджено  міжна-родні  дипломи,  для  спілкування  вчителів  та  учнів  використовувалися 
здобутки  психології.
Так,  у  Великій  Британії  в   1918  р.  було  прийнято  закон  про 
обов’язкове  навчання  до  14  років.  Активно  розвивалася  система  профе-сійного  навчання  (початкова  й  середня).  Центрами  вищої  освіти  були 
Кембриджський,  Оксфордський,  Единбурзький  та  інші  університети, 
які  одночасно  стали  й  центрами  розвитку  світової  науки.
У  США  закони  про  обов’язкову  початкову  освіту  було  прийнято 
в  1918  р.  в   усіх  штатах.  Від  1920-х   рр.  почався  процес  диференціації 
освіти.  Усіх  учнів  було  поділено  на  «академічно  здібних»  і   «практично 
мислячих»,  а   програми  пристосовано  до  практичних  потреб  людини 
в  житті.  Крім  того,  розвивалася  університетська  система.  Найбільш 
відомими  стали  Гарвардський,  Колумбійський,  Каліфорнійський,  Іл-лінойський,  Стенфордський  університети.
Найґрунтовніші  зміни  в  1920-ті  рр.  відбулися  в   системі  освіти 
СРСР.  В  основному  вдалося  подолати  неграмотність  населення.  Було 
запроваджено  загальну  початкову,  а  згодом  і  середню  освіту.  Але  на -томість  вона  набула  чіткого  ідеологічного  спрямування,  стала  засобом 
виховання  «нової  людини»  —  будівника  комунізму.
Крім  зазначених  країн,  високого  рівня  освіта  досягла  в  Німеч -чині,  Бельгії,  Голландії,  Швеції  та  ін.
  ; Робота з  документами
Б. М УССОЛІНІ   ПРО  М е ТУ   ШКІЛ ь НО ї  ОСВІТ и
Немає  жодної  потреби  перевантажувати  дітей  викладанням 
учень,  що  походять  як  із  минулого,  так  і   з  сьогодення.  Те,  що  нам 
дійсно  треба,  то  це,  щоб  школи  розвивали  характер  італійців.  Уся 
шкільна  система  має  навчати  молодих  людей  розуміти  фашизм,  щоб 
вони  самі  оновлювалися  у  фашизмі  й  жили  в  тій  історичній  атмос-фері,  яку  створила  фашистська  революція.
367
І З  К ОД е КСУ  ЗАКОНІВ   ПРО  НАРОДНУ  ОСВІТУ  В   УСРР (1922  р.)
...Мета  радянського  виховання  та  освіти  —  розкріпачення 
трудящих  мас  від  духовного  рабства,  розвиток  їхньої  самосвідомос-ті,  створення  нового  покоління  людей  комуністичного  суспільства 
з   психологією  колективізму,  із  твердою  волею,  громадсько  необ-хідною  кваліфікацією  і   з  матеріалістичним  світоглядом,  який  би 
ґрунтувався  на  ясному  розумінні  законів  розвитку  природи  й  сус -пільства.
  ; Запитання до документів
1)   Яка  мета  шкільної  освіти  проголошувалася  в  Італії  та  радян -ських  республіках?
2)   Від  чого  залежала  мета  освіти  в  1920-ті  рр.?
Незважаючи  на  якісні  позитивні  зрушення  в  системі  освіти  про-відних  країн  світу,  для  більшості  людей  вона  залишалася  недоступ-ною,  особливо  на  колоніальних  і  залежних  територіях.  Низький  освіт-ній  рівень  був  притаманний  і   незалежним  країнам  Азії  та  Латинської 
Америки.
  2.   розвиток науки.
  ; Колективна робота з  підручником
Учні  самостійно  опрацьовують  відповідний  матеріал  параграфа, 
визначаючи  основні  досягнення  тогочасної  науки  та  продовжуючи  ро-боту  з  таблицею  «Культура  народів  світу  1900—1939   рр.».  Учитель 
систематизує  й  уточнює  результати  роботи  учнів,  використовуючи  на -ведений  нижче  матеріал.
Д ОДАТКОВА   ІНФОРМАЦІЯ
У  фундаментальних  і  галузевих  науках  першість  належала  кра -їнам  Європи  й   Північної  Америки.  Англійський  фізик  Дж.  Томсон 
у  1897  р.  відкрив  першу  елементарну  частинку,  що  входить  до  складу 
атома,  —  електрон.  Ефект  радіоактивності  досліджували  А.  Беккерель, 
П.  Кюрі  та  М.  Склодовська-Кюрі.  Німецький  фізик  М.   Планк  і   данський 
фізик  Н.  Бор  своїми  відкриттями  започаткували  новий  розділ  фізики   — 
квантову  механіку.
У  цей  самий  час  російський  фізик  О.  Столєтов  дослідив  фотоелек-тричні  явища,  що  згодом  стали  застосовувати  в   радіоелектроніці.
У  1905  р.  німецький  фізик  А.  Ейнштейн  заклав  підвалини  теорії 
відносності,  яка  змусила  переглянути  традиційні  уявлення  про  простір, 
час  і  рух.  Визначаючи  рух  світла  у   вакуумі,  залежність  його  напрямку 
і  швидкості  від  джерела  світла,  учений  дійшов  висновку,  що  абсолют-ного,  незалежного  від  спостерігача  простору  й  часу  не  існує.  У  1919  р. 
ця  теорія  була  підтверджена  експериментально.
Ще одним видатним фізиком, талант якого проявився в  1920-ті рр., 
став  італієць  Е.   Фермі.
Відкриття  російських  математиків  П.  Чебишева  і  О.  Ляпунова  за-початкували  низку  найважливіших  напрямків  математики.  Цим  ученим 
належать  великі  відкриття  в  галузі  математичного  аналізу,  теорії  чисел 
і  теорії  відносності.
Відкриття  фундаментальних  наук  сприяли  появі  нових  міждис-циплінарних  досліджень  і  зародженню  нових  наук.  Так,  періодичний 
закон  хімічних  елементів  Д.  Менделєєва  був  доповнений  електронною 
теорією  будови  атома.  Учені  встановили,  що  порядковий  номер  елемента 
в  періодичній  системі  відповідає  кількості  елементів  певного  атома.
Перша  світова  війна  дала  поштовх  розвитку  хімії.  Терміново 
створювалося  виробництво  отруйних  газів  (у  Німеччині  цим  займався 
хімік  Ф.  Габер)  і   протигазів  (перший  протигаз  створив  російський  хімік 
М.  Зелінський),  розширювався  випуск  вибухових  речовин,  у  Німеччині 
йшли  пошуки  штучних  замінників  недоступних  природних  продуктів. 
На  межі  наук  з’явилися  нові  дисципліни  —  хімічна  фізика,  геофізика.
У  пошуку  штучних  речовин  особливо  плідним  був  метод  фран-цузького  вченого  В.   Гріньяра.  Використовуючи  його,  можна  було  син -тезувати  велику  кількість  органічних  речовин.  За  ці  розробки  він  був 
удостоєний  Нобелівської  премії.
У  біології  інтенсивно  розвивалися  дослідження  в  галузі  генетики. 
Данський  біолог  В.  Йогансен  розробив  генну  теорію.  Важливий  внесок 
у   цю  справу  зробили  німецький  учений  А.  Вайсман,  американський 
Т.  Морган  (розробив  основні  уявлення  хромосомної  теорії  спадковості) 
і  радянський  учений  М.  Вавилов.  Застосування  фізичних  і   хімічних  ме -тодів  дослідження  сприяло  створенню  біофізики  та  біохімії.
Працюючи  в  галузі  біохімії,  російський  учений  В.   Докучаєв 
з’ясував  складний  і  тривалий  процес  утворення  ґрунтів  і   заклав  під-валини  сучасного  ґрунтознавства.
Нові відкриття були зроблені в  геології. Провісником великих змін 
у  геології  стало  обґрунтування  німецьким  геофізиком  Вегенером  гіпоте-зи  про  дрейф  континентів.  Порівнявши  протилежні  берегові  лінії  Атлан -тичного  океану  й  аналізуючи  геологічні  та  палеонтологічні  дані,  він  ви-словив  припущення,  що  раніше  існував  єдиний  праматерик,  який  потім 
розколовся на ті, що існують сьогодні. Теоретичні розробки дали вагомий 
практичний результат. Під час розвідки корисних копалин стали широко 
застосовуватися  нові  методи  пошукових  робіт,  прилади  та  інструменти.
Важливі  здобутки  були  зроблені  і  в  дослідженні  людини.  Росій -ський  фізіолог  І.  Сєченов  зробив  важливі  відкриття  в   дослідженні  люд-ської  психіки.  Його  лекції  з   біоелектрики  стали  відомими  в  усьому  світі. 
Австрійський  психоаналітик  З.  Фрейд  оприлюднив  свою  теорію  підсві-домого.  Російський  учений  І.  Павлов  створив  теорію  умовних  рефлексів.
Були  зроблені  важливі  відкриття  в   методах  лікування  багатьох, 
здавалося  б,  невиліковних  хвороб,  створені  нові  ліки,  зокрема  інсулін 
(1922   р.).  Крім  того,  медицина  стала  більш  доступною  для  населення.
Мікробіологи  продовжували  розробляти  вірусну  теорію.  Так,  бри-танський  бактеріолог  Ф.  Творт  у   1915  р.  відкрив,  що  бактерії  мають 
вірусні  хвороби,  які  приводять  до  загибелі  їхніх  колоній.  Канадський 
бактеріолог  Ф.  Д’Ерелль  у  1917  р.  повторив  відкриття  і   назвав  віруси, 
що  знищують  бактерії,  бактеріофагами.  На  базі  цих  відкриттів  було 
розроблено  нові  ліки  —  антибіотики,  першим  із  яких  став  пеніцилін, 
створений  британцем  А.  Флемінгом  (1928  р.).
Значні  зрушення  відбулися  в   економічній  науці.  Вони  були  ви -кликані  зростаючим  державним  регулюванням  економіки.  Для  його  об-ґрунтування  виникла  потреба  переглянути  класичну  політичну  економію, 
яка  розглядала  ринкову  економіку  як  своєрідну  саморегульовану  систему, 
що  виключає  будь-який  зовнішній  вплив.  Докази  некоректності  такого 
уявлення  та  необхідність  для  підтримки  ринкової  рівноваги  державного 
регулювання  економіки  сформулював  британський  економіст  Дж.  Кейнс 
у  1936  р.  На  підставі  його  праць  почав  розвиватися  новий  напрямок  в  еко -номічній науці  — кейнсіанство. Одночасно розроблялися конкретні методи 
планування  та  прогнозування  економіки  як  на  Заході,  так  і   в  СРСР  у  роки 
перших п’ятирічок. У  США впроваджувалася стандартизація виробництва.
Значні  досягнення  були  і   в  інших  галузях  як  гуманітарних,  так 
і   природничих  наук.  Важливим  у  розвитку  науки  було  те,  що  вона 
дедалі  тісніше  почала  співпрацювати  з   промисловістю,  а   нові  наукові 
й  технічні  досягнення  стали  важливим  чинником  у   постійному  покра -щенні  життя  людей.  Крім  того,  важливою  рисою  розвитку  науки  була 
її  інтернаціоналізація   —  здобутки  науковців  однієї  країни  ставали  над-банням  усього  людства.
  3.   електроенергетика та зміни в  технології виробництва.
  ; Розповідь учителя
На  межі  XІX—XX  ст.  почалася  швидка  електрифікація  значної 
частини  планети.  Британець  Т.   Едісон  винайшов  лампочку  електрич-ного  розжарювання.  Виходець  із  Югославії  хорват  Н.  Тесла  створив 
першу  гідроелектростанцію  (ГЕС)  і  зробив  чимало  відкриттів  в   елек-тричних  процесах.
Електрика,  яка  до  Першої  світової  війни  була  розкішшю  в  побуті, 
поступово  ставала  буденним  атрибутом  жителів  міста.  Разом  із  нею  в  бу-динках з’явилися і  нові електричні побутові прилади  — пилососи, праски, 
пральні  машини.  Виробництво  електроенергії  стало  важливою  галуззю 
економіки.  Будувалися  великі  електростанції,  у  тому  числі  й  гідроелек -тричні.  Найбільшою  з   побудованих  у   ті  роки  була  Боулдер-Дам  ГЕС  на 
річці  Колорадо  в  США,  найбільшою  в   Європі  —  Дніпрогес  (Запоріжжя).
Розвиток  енергетики  дав  могутній  поштовх  розвитку  виробни-цтва.  У  XX  ст.  було  впроваджено  конвеєрне  виробництво.  Такий  спосіб 
виробництва  був  більш  раціональним  та  ефективним.  Це  дало  змогу 
запровадити  технології  масового  виробництва,  тобто  технологій  із  ви -пуску  масової  стандартизованої  відносно  дешевої  продукції.
  4.   зміни в  транспортній галузі та зв’язку.
  ; Розповідь учителя
У  першій  половині  ХХ   ст.  транспорт  і   зв’язок  зазнали  вели -ких  змін.  Залізничний  транспорт  швидко  вдосконалювався:  зростала 
швидкість  та  обсяг  вантажоперевезень,  на  зміну  паровозам  поступово 
приходили  тепловози  й  локомотиви  на  електричному  тяглі.  Поступово 
залізниця  електрифіковувалася.
У  1920-ті  рр.  швидкими  темпами  став  розвиватися  новий 
вид  транспорту   —  авіація.  Від  першого  польоту  літака  братів  Райт 
у  1903  р.  до  Першої  світової  війни  вона  була  різновидом  спорту  й  ці -кавим  видовищем.  У   роки  війни  авіація  продемонструвала  широкі 
можливості  не  тільки  воєнного  застосування.  Після  війни  авіація 
активно  використовується  в  перевезенні  пошти,  термінових  ванта-жів,  у  пошукових  заходах,  а  згодом  і  в  перевезенні  пасажирів.  Роз -виток  авіації  дав  можливість  здійснювати  польоти  на  далекі  відстані 
зі  значним  вантажем.  У  1927  р.  американець  Ч.  Ліндберг  здійснив 
перший  трансатлантичний  переліт  за  33  години.  У  цей  час  почи -нають  створюватися  перші  авіакомпанії,  відкриваються  перші  по-стійні  маршрути  пасажирських  перевезень,  зокрема  і  в  Україні.
Авіаконструктори  провідних  держав  світу  —  США,  Великої  Бри-танії,  Німеччини,  СРСР  та  ін.  —  у  гонитві  за  швидкістю  активно  за -ймалися  розробкою  реактивних  двигунів  і  ракетної  техніки.  Людство 
також не залишає надій досягти космічних висот. Розробляються теорії 
космічних  польотів.  На  жаль,  протягом  тривалого  часу  маловідомими 
на  Батьківщині  були  розробки  в  галузі  ракетобудування  українського 
вченого-винахідника  Ю.   Кондратюка  (Шаргея).  Його  праця  «Завоюван-ня  міжпланетних  просторів»  (1929  р.)  була  перекладена  англійською 
мовою  на  замовлення  американського  космічного  агентства  й  вико-ристовувалася  для  підготовки  польоту  космічного  корабля  на  Місяць 
(1960-ті  рр.).
Поява  авіації  була  не  єдиною  зміною  на  транспорті.  Автомобіль 
серйозно  потіснив  залізниці.  У   світі  сформувалося  кілька  потужних 
центрів  автомобілебудування  —  США  («Форд»,  «Дженерал  моторс», 
«Крайслер»),  Франція  («Рено»,  «Пежо-Сітроєн»  та  ін.),  Велика  Бри-танія  («Остін»,  «Ягуар»  та  ін.),  Німеччина  («Мерседес-Бенц»,  «БМВ», 
«Опель»  та  ін.).
П ОСТАТ ь  В   ІСТОРІї
Луї  Рено  (1877—1944).  Достовірно  відомо,  що  засновник  компанії 
«Рено»  в  дитинстві  не  відзначався  слухняністю.  Справами  батька,  який 
був  успішним  підприємцем  у  торгівлі  мануфактурою,  він  не  цікавився. 
Часто  прогулював  школу,  проводячи  час  у   механічних  майстернях. 
Проте  мав  хист  до  винахідництва.  Уже  в  11  років  він  електрифіку-вав  свою  кімнату,  використавши  оригінальну  батарею,  у  якій  цинкові 
пластини  опускалися  в   кислоту  за  допомогою  тяг,  прикріплених  до 
ліжка.  У  12  років  він  проїхав  «зайцем»  на  експресі  «Париж—Руан» 
у  тендері  паровоза,  вивчаючи  роботу  парового  двигуна.  Про  цей  «по -двиг»  стало  відомо  винахіднику  парового  трициклу  Л.  Серполю,  який 
дозволив  хлопцю  поїздити  за  кермом  його  машини.  Ця  подія  вплинула 
на  подальшу  долю  хлопця  і   всю  історію  автомобілебудування.
У  15  років  Рено  вмовив  батька  купити  старий  одноциліндровий 
мотоцикл.  Батько  виконав  прохання,  але  поставив  умову:  підготува-тися  до  вступу  в  престижну  технічну  школу.  Двигун  мотоцикла  хло -пець  повністю  перебрав,  пристосувавши  його  до  господарських  потреб, 
але  до  школи  не  вступив.  У  результаті  Луї  пішов  служити  до  армії. 
Але  думки  про  техніку  не  залишали  його  й  там.  З  армії  він  повернув-ся  на  автомобілі  «Де-Діон-Бутон»  із  потужністю  двигуна  3/4   кінські 
сили,  який  придбав  на  зароблені  гроші.  Конструкція  автомобіля  не 
влаштовувала  Луї,  і   він  вирішив  її  переробити.  Із  двома  помічниками 
Луї  взявся  до  роботи  і  переробив  машину  до  невпізнання.  Напередод -ні  нового  1898  р.  Луї  пронісся  на  своєму  шедеврі  набережною  Сени 
в  Парижі.  Шестеро  друзів,  що  спостерігали  за  історичним  пробігом, 
відразу  замовили  по  такій  машині.  Луї,  за  підтримки  брата  Марселя, 
який  був  найбагатшим  у  родині,  негайно  став  до  роботи.  Так  народи -лася  фірма  «Брати  Рено».
Новоспечений  фабрикант  виявився  талановитим  організатором  та 
інженером.  Крім  нової  коробки  передач,  на  першому  серійному  авто -мобілі  було  встановлено  карданний  вал  і  стернове  колесо.  Побудована 
в  1900  р.  нова  модель  була  першим  автомобілем  із  закритим  корпу -сом.  Луї  Рено  акуратно  патентував  усі  свої  винаходи.  Крім  коробки 
передач  із  кулачковим  механізмом  фіксації  прямої  передачі,  у   1902  р. 
він  запатентував  турбонагнітач  для  двигунів  внутрішнього  згоряння, 
у  1905  р.   —  гідравлічні  амортизатори,  у  1923  р.   —  механічний  під-силювач  гальм,  у   1926  р.   —  складне  заднє  сидіння.
Головною  ідеєю  Луї  Рено  було  розширення  модельного  ряду  ав -томобілів,  що  випускалися.  Така  стратегія  виправдала  себе.  Також 
в   обрисах  його  автомобілів  угадувався  фірмовий  стиль.  До  початку 
1930-х  рр.  їхній  капот  нагадував  качиний  ніс  і  не  мав  ґратки  раді -атора.  У  1900  р.  Рено  застосував  оригінальну  систему  охолодження. 
Радіатор  розташовувався  ззаду  двигуна,  і  його  кожух  виступав  по 
боках  за  габарити  капоту.  Установлені  на  маховику  двигуна  лопат-ки  додатково  обдували  радіатор.  Заднє  розташування  радіатора,  крім 
можливості  зробити  оригінальний  капот,  мало  ще  одну  перевагу:  у  ма-шинах  «Рено»  був  дуже  легкий  доступ  до  всіх  вузлів  та  агрегатів.  Ця 
властивість  автомобілів  фірми  залишилася  і  сьогодні.
Разом  із  розвитком  автомобільного  транспорту  почалося  створення 
мережі  доріг  із  твердим  покриттям.  Швидкому  збільшенню  випуску  авто -мобілів  сприяло  запровадження  Г.  Фордом  для  їх  виробництва  конвеєра. 
Це  дозволило  вдосконалити  й  розширити  виробництво  та  перетворило 
автомобіль  на  зручний  засіб  пересування.
Швидко  розвивається  і  система  зв’язку.  Розгалужується  система 
телефонного  зв’язку.  Прокладаються  міжконтинентальні  лінії  зв’язку. 
Завдяки  винаходам  радіо  Марконі  й  Попова  вдається  забезпечувати 
зв’язок  із  кораблями  в  океані  та  віддаленими  районами  Землі.  Радіо -станція  поступово  стає  невід’ємним  атрибутом  експедицій  дослідників, 
моряків,  пілотів  і   військових.
  5.   розвиток воєнної техніки й  науки.
  ; Колективна робота з  підручником
Учні  самостійно  опрацьовують  відповідний  матеріал  параграфа,  ви-значаючи характерні риси розвитку воєнної техніки й  науки в  розгляданий 
період  та  продовжуючи  роботу  з  таблицею.  Учитель  систематизує  й   уточ-нює  результати  роботи  учнів,  використовуючи  наведений  нижче  матеріал.
Д ОДАТКОВА   ІНФОРМАЦІЯ
Усі  найновіші  досягнення  в  техніці  й  технології  насамперед  упро-ваджувалися  в  розвиток  воєнної  техніки.  Перша  світова  війна  показала, 
що  майбутнє  за  новими  видами  зброї:  танками,  літаками,  підводними 
човнами,  авіаносцями  тощо.  Тому,  незважаючи  на  пацифістські  настрої, 
відбувається  стрімке  переозброєння  армій  новими  зразками  зброї,  роз-робляється  нова  тактика  й  стратегія  їх  використання.  Армії  моторизу-ються,  їхня  зброя  стає  смертоноснішою.  Ускладнення  військової  техні-ки  тягне  за  собою  і   докорінні  зміни  в   підготовці  солдатів  та  офіцерів. 
Рівень  технічного  оснащення  військ  дає  суттєву  перевагу.
Розвиток  воєнної  авіації  наводив  на  думку  деяких  воєнних  тео-ретиків,  що  в   майбутній  війні  вона  буде  відігравати  вирішальну  роль. 
Армади  бомбардувальників  будуть  знищувати  міста  і  промисловий  по-тенціал  ворога,  наганяти  страх  на  населення  і   підривати  його  волю  до 
опору  або,  взаємодіючи  з  іншими  родами  військ,  завдавати  вирішального 
удару  ворогові,  просуваючись  його  територією.
Теоретики  війни  на  морі  замислювалися  над  тим,  який  флот   — 
надводний  чи  підводний  —  відіграватиме  провідну  й  вирішальну  роль.
  6.   зміни в  побуті.  нова якість життя.
  ; Розповідь учителя
У  перші  десятиліття  ХХ  ст.  з’явилася  велика  кількість  винахо-дів,  які  полегшували  працю  і  змінювали  побут  людей.  Вони  робили 
домашню  працю  більш  приємною,  а  дозвілля  —  різноманітним,  а  за -галом  забезпечували  нову  якість  життя.  У   цей  час  у   провідних  дер-жавах  почали  надходити  до  продажу  такі  звичні  для  нас  речі,  як  хо-лодильники,  пральні  машини,  електрочайники,  електропраски,  фени, 
радіоприймачі  та  інша  електропобутова  техніка.
Перші  радіомовні  передачі  з’явилися  в  США  в  1919—1920   рр., 
у  Великій  Британії  та  Франції  —  у  1922  р.  В  Україні  радіомовлення 
почалося  в  1924  р.  в   Харкові.
Ідею  послідовної  передачі  елементів  зображення,  яка  базувалася 
на  інерційності  зору  людини,  уперше  висловили  незалежно  один  від 
одного  Н.   Санлек  (Франція)  та  А.  ді  Пайва  (Португалія).  На  практиці 
цю  ідею  втілив  у   життя  польський  інженер  П.   Ніпков.  Подальший 
розвиток  телемеханіки  пов’язаний  із  працями  У.  Сміта  (США).  Він 
поєднав  явища  внутрішнього  та  зовнішнього  фотоефекту  з   практич-ним  використанням  електронно-променевої  трубки.  Практичне  впрова -дження  телебачення  почалося  з   чорно-білих  передач,  які  проводилися 
в  1925  р.  Дж.  Бердом  у  Великій  Британії  та  Ч.  Дженкінсом  у   США. 
В  Україні  перший  телепередавач  почав  працювати  в  Києві  в  1938  р.
Важливим для змін у побуті стало винайдення в 1910 р. пластмаси.
  7.   учені  — лауреати  нобелівської премії.
  ; Колективна робота з  підручником
Учні  самостійно  опрацьовують  відповідний  матеріал  параграфа 
і  складають  таблицю  «Учені  —  лауреати  Нобелівської  премії».
Ім’я За який внесок у  науку отримав Нобелівську премію
Учитель  систематизує  й  уточнює  результати  роботи  учнів,  ви -користовуючи  наведений  нижче  матеріал.
Д ОДАТКОВА   ІНФОРМАЦІЯ
Нобелівська  премія  —  одна  з  найбільш  престижних  міжнарод-них  премій.  Була  заснована,  згідно  із  заповітом  шведського  підприємця 
та  винахідника  Альфреда  Нобеля  (1833—1896),  який  увесь  свій  статок 
(близько  31,5   млн  шведських  крон)  призначив  на  фінансування  міжна-родної премії. У   різні часи Нобелівська премія була присуджена М.   План-ку,  А.  Ейнштейну,  Н.  Бору,  Е.  Фермі,  І.  Ленгмюру,  П.  Дебаю  та  ін.
Починаючи  від  1901  р.  Нобелівську  премію  щорічно  присуджують 
Шведська  королівська  академія  наук  та  інші  авторитетні  установи  Шве-ції.  Премії  в  царині  фізики,  хімії,  фізіології  та  медицини,  літератури, 
економіки  вручають  у   Стокгольмі,  Міжнародну  премію  Миру  —  в  Осло 
10  грудня,  у   день  смерті  А.  Нобеля.  На  церемонію  вручення  запрошу-ються  лауреат  і  члени  його  сім’ї.  Лауреат  має  виголосити  перед  високим 
зібранням  свою  Нобелівську  лекцію.
Макс  Планк  (1858—1947)  народився  в   місті  Кілі,  що  належало 
Пруссії.  Мав  чудові  музичні  здібності,  але  в   гімназії  вчитель  математи -ки  відкрив  у  нього  схильність  до  природничих  і  точних  наук.  Навчаю -чись  в  університетах  Мюнхена  та  Берліна,  М.  Планк  віддавав  перевагу 
фізиці.  Він  захопився  вивченням  явищ  теплоти,  механічної  енергії  та 
перетворення  енергії.  Він  уважав,  що  електромагнітне  випромінювання 
відбувається  не  суцільним  потоком,  а   порціями.  Пізніше  А.   Ейнштейн 
назвав  їх  квантами.  Отже,  праці  М.   Планка  ознаменували  народження 
квантової  теорії.  Це  був  справжній  переворот  у  фізиці.  За  відкриття 
квантів  енергії  в  1918  р.  вченому  було  присуджено  Нобелівську  премію.
У  Німеччині  М.  Планк  був  президентом  Товариства  фундамен-тальних  наук  кайзера  Вільгельма.  Свій  авторитет  використовував  для 
захисту  вчених,  змушених  емігрувати.  Відкрито  підтримував  А.   Ейн -штейна,  якого  переслідували  нацисти.
Заслуги  вченого  високо  цінувалися.  М.   Планк  був  членом  бага-тьох  іноземних  академій  наук,  у   тому  числі  АН  СРСР,  обирався,  як 
і  А.  Ейн штейн,  членом  Наукового  товариства  імені  Шевченка,  яке  було 
попередником  Української  академії  наук.  Товариство,  яке  він  очолював 
до  війни,  було  перейменоване  на  Товариство  Макса  Планка.
Альберт  Ейнштейн   (1879—1955)  народився  в   місті  Ульмі,  а   його 
дитинство  минуло  в   Мюнхені.  Виявивши  здібності  до  математики  й  фі-зики,  багато  читав  самостійно.  Батько  хотів  бачити  сина  інженером, 
але  на  вступних  іспитах  у  Цюриху  той  «провалився»  і  змушений  був 
усе-таки  закінчити  гімназію.  У  Швейцарії  А.  Ейнштейн  відмовився  від 
німецького  громадянства.
У  1914  р.  його,  уже  всесвітньо  відому  людину,  запросили  по -вернутися  до  Німеччини  та  очолити  Інститут  фізики.  За  заслуги  перед 
теоретичною  фізикою  в   1921  р.  А.  Ейнштейну  було  присуджено  Нобе-лівську  премію.
У  1920-х  рр.  А.   Ейнштейн  був  переконаним  пацифістом.  Світ  він 
розглядав  як  гармонійне  ціле,  схоже  на  велику  й   вічну  загадку.  Ті, 
хто  заздрили  йому  в  Німеччині,  називали  праці  вченого  «єврейською 
фізикою»,  а   його  досягнення  вважали  такими,  що  не  відповідають  ви -могам  арійської  науки.
А.  Ейнштейн  дізнався  про  прихід  до  влади  Гітлера,  перебуваючи 
за  кордоном.  Учений  розумів  небезпеку  фашизму,  прагнув  не  допустити, 
щоб  гітлерівці  оволоділи  атомною  зброєю.  У  США  йому  запропонували 
посаду  професора  фізики,  а   в  1940  р.  надали  громадянство.
У  післявоєнний  період  А.  Ейнштейн  домагався  вільного  обміну 
ідеями  та  досягненнями  науки  між  країнами  й  народами,  підкреслював 
відповідальність  ученого  за  долю  людства.  А.  Ейнштейна  справедливо 
вважають  найвідомішим  ученим  ХХ  ст.
Карл  Ландштайнер   (1868—1943)  народився  у   Відні.  Вивчав  ме-дицину,  хімію.  У   1923  р.  переїхав  до  США,  згодом  отримав  американ-ське  громадянство.  У   1930  р.  одержав  Нобелівську  премію  за  відкриття 
груп  крові  людини.  Метод  К.  Ландштайнера  дав  можливість  переливати 
кров  однієї  людини  іншій.  Вивчав  особливо  небезпечну  хворобу  —  по-ліомієліт.  Завдяки  дослідженням  К.  Ландштайнера  було  відкрито  нові 
напрямки  вивчення  бактеріології,  імунології,  досягнуто  успіхів  у  прак-тичній  медицині.
Нільс  Бор (1885—1962)  народився  в   Копенгагені.  Його  диплом-ний  проект  одержав  золоту  медаль  Данської  королівської  академії. 
Навчався  у  Великій  Британії  в   Дж.  Томсона,  який  відкрив  електрон, 
і  Е.  Резерфорда  —  дослідника  радіоактивності  елементів  та  будови  ато-ма.  Тогочасні  фізики  не  могли  з’ясувати,  чому  електрон,  перебуваючи 
на  орбіті,  не  втрачає  енергії.  Н.  Бор  довів,  що  електрон  має  постійну 
орбіту,  і  лише  з  її  зміною  вивільнюється  енергія.  Модель  атома  Н.   Бора 
високо  оцінили  у   світі.
Від  1920  р.  до  кінця  життя  вчений  керував  заснованим  ним  же 
Інститутом  теоретичної  фізики  в  Копенгагені.  За  заслуги  в  дослідженні 
будови  атома  та  його  випромінювання  Н.  Бору  в  1922  р.  була  прису -джена  Нобелівська  премія.  Завдяки  йому  набула  розвитку  нова  галузь 
науки   —  квантова  механіка.
Н.  Бор  не  залишився  в  окупованій  гітлерівцями  Данії;  його  ви -везли  спершу  до  Швеції,  а  потім  у   бомбовому  відсіку  літака  до  Великої 
Британії.  Далі  Н.   Бор  працював  у  Лос-Аламосі  (США).  Він  відігравав 
провідну  роль  у   реалізації  Манхеттенського  проекту   —  проекту  створен-ня  атомної  зброї.  Асистентом  Н.  Бора  був  його  син  —  Оге  Бор,  який 
також  став  лауреатом  Нобелівської  премії  (1975   р.).  Н.  Бор  активно 
виступав  за  мирне  використання  атомної  енергії  та  широке  міжнародне 
співробітництво.
Петер  Дебай  (1884—1966)  народився  в   місті  Маастрихті  в  Нідер-ландах.  Після  десяти  років  навчання  і  дослідницької  діяльності  в  уні-верситетах  Німеччини  вирушив  у   Швейцарію  до  А.  Ейнштейна.  Там  він 
став  професором  теоретичної  фізики.
П.  Дебай  переглянув  квантову  теорію  А.  Ейнштейна  в  окремих 
її  аспектах  і  зміг  суттєво  розширити  знання  про  зв’язки  між  атомами 
й  молекулами.  У  своїх  працях  увів  поняття,  яке  дістало  назву  «темпера -тура  Дебая».  Виведена  ним  формула  дала  можливість  вести  розрахунки 
фізичних  властивостей  твердого  тіла  —  тепло-  та  електропровідності, 
теплоємності  тощо.  У   1936  р.  П.   Дебай  отримав  Нобелівську  премію 
в  галузі  хімії  за  внесок  у  дослідження  молекулярної  будови  речовин. 
На  той  час  він  уже  працював  у  лабораторії  Берлінського  університету, 
читав  студентам  лекції,  був  членом  низки  іноземних  наукових  товариств 
та  академій  наук,  у   тому  числі  АН  СРСР.
Через  відсутність  німецького  громадянства  П.  Дебая  звільнили 
з  лабораторії.  Він  переїхав  до  США,  де  очолив  хімічний  факультет  Кор-нельського  університету.  Проведені  ним  у   місцевих  лабораторіях  дослі-дження  складних  полімерів  знайшли  широке  практичне  застосування.
Ірвінг  Ленгмюр   (1881—1957)  народився  в   Нью-Йорку.  Навчався 
в  США  та  Німеччині.  Компанія  «Дженерал  електрик»  надала  йому  мож -ливості  для  проведення  досліджень.  І.   Ленгмюр  спростував  твердження, 
що  світіння  лампи  залежить  лише  від  вакууму.  Наповнивши  лампу  азо-том,  він  довів,  що  його  лампа  горить  краще,  до  того  ж  потребує  меншої 
кількості  енергії.  Винахід  І.   Ленгмюра  приніс  величезні  прибутки  ком -панії  «Дженерал  електрик».  Згодом  І.  Ленгмюр  винайшов  насос,  у  сто 
разів  потужніший  за  ті,  що  використовувалися  раніше.  Світове  визнання 
як  учений  І.  Ленгмюр  здобув  за  відкриття  та  дослідження  в   хімії  по -верхневих  явищ.  У  1932  р.  йому  було  присуджено  Нобелівську  премію.
Праці  І.  Ленгмюра  мали  великий  вплив  на  розвиток  хімії,  біо-логії,  фізики.  Учений  увів  термін  «плазма»  для  газу,  що  утворювався 
в  разі  застосування  сильного  змінного  струму.  У   роки  Другої  світової 
війни  розробляв  апаратуру  для  створення  димової  завіси,  методи  запо-бігання  зледенінню  літаків,  цікавився  способами  контролю  над  пого-дою.  І.  Ленгмюр  часто  повторював,  що  свобода,  притаманна  демократії, 
є  необхідною  умовою  наукових  відкриттів.
Енріко  Фермі  (1901—1954)  народився  в   Римі.  Мав  видатні  здіб-ності  до  фізики  й   математики.  До  навчання  в   університеті  знання  здо -бував  самотужки.  У  21-річному  віці  одержав  ступінь  доктора  наук. 
Заснував  першу  в  Італії  школу  сучасної  фізики.  Після  встановлення 
фашистської  диктатури  Е.  Фермі  залишив  Італію  та  виїхав  до  США. 
У  1938  р.  одержав  Нобелівську  премію  з   фізики  за  те,  що  довів  існу -вання  нових  радіоактивних  елементів  і   відкрив  ядерні  реакції.
У  США  Е.  Фермі  працював  над  Манхеттенським  проектом.  Дослі-дження  були  суворо  засекречені.  Перший  у   світі  ядерний  реактор  буду-вали  під  трибунами  університетського  футбольного  стадіону.  Уважають, 
що  Е.  Фермі  відкрив  двері  в  атомну  епоху.  Він  зміг  пояснити  природу 
космічних  променів  і  джерело  їхньої  високої  енергії.  Після  його  смерті 
новий  хімічний  елемент  у  таблиці  Менделєєва  назвали  Фермієм.
 V.   з акріП лення нО виХ  знань
Пропонуються  два  варіанти  проведення  цього  етапу  уроку.
І  ВАРІАНТ
Обговорення  результатів  роботи  учнів  із  таблицею  «Культура  на-родів  світу  1900—1939  рр.».
ІІ  ВАРІАНТ
  ; Бесіда за запитаннями
1.   У  яких  країнах  було  запроваджено  обов’язкову  середню  освіту?
2.   Як  змінилася  роль  освіти  в  першій  третині  ХХ   ст.?
3.   Які чинники впливали на розвиток науки в   першій третині ХХ  ст.?
4.   Назвіть  найважливіші  наукові  досягнення  першої  третини 
ХХ  ст.
5.   Які  нові  види  транспорту  та  зв’язку  з’явилися  в  цей  час?
6.   Як  електрифікація  вплинула  на  життя  людей?
 V і .  Підсумки  уроку
  9 У  першій  третині  ХХ   ст.  продовжується  швидкий  розвиток  на-уки,  започаткований  у  ХІХ  ст.  Вагомі  відкриття,  які  докорінно 
змінили  уявлення  про  світ,  відбуваються  як  у   фундаментальних, 
так  і   в  прикладних  дослідженнях.  Найбільші  відкриття  мали 
місце  в  галузі  фізики.
  9 Важливим  було  те,  що  відкриття  здійснювалися  не  лише  заради 
науки,  вони  швидко  впроваджувалися  в   побут  людей,  змінюючи 
їхнє  життя  на  краще.
  9 Нові  здобутки  науки  були  надбаннями  не  окремих  країн,  а  люд -ства  загалом.
 VII.  Домашнє  завдання
1.   Опрацювати  відповідний  параграф  підручника.
2.   Повторити  матеріал  про  досягнення  літератури  ХІХ  ст.
3.   За  умови  обрання  вчителем  другого  варіанта  розгляду  нового  ма -теріалу  на  наступному  уроці  він  об’єднує  учнів  у  малі  групи  і   дає 
їм  випереджальне  завдання  підготувати  презентації  за  окремими 
пунктами  плану.
Категорія: Всесвітня історія 10 клас | Додав: uthitel (03.01.2014)
Переглядів: 3210 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: