Урок 25 Тема. Японія та Китай. - Всесвітня історія 10 клас - Старша школа - Каталог статей - Учительська світлиця
Головна » Статті » Старша школа » Всесвітня історія 10 клас

Урок 25 Тема. Японія та Китай.
Урок 25
Тема. Японія та Китай.
Мета: охарактеризувати становище Японії на початку ХХ  ст. і  після Першої світової війни; пояснити особ-ливості зовнішньополітичного курсу правлячих кіл країни; визначити, як відбувалося становлення
тоталітарного режиму в  Японії; характеризувати розгортання національно-визвольної боротьби
в  Китаї; аналізувати причини, основні події та результати національної революції 1925—1927  рр.
в  Китаї; характеризувати політику гоміндану; пояснити значення термінів і  понять: «мілітаризм»,
«меморандум Танаки», «молоді офіцери», «Сіньхайська революція», «рух 4  травня», « гоміндан»,
«Північний похід»; розвивати аналітично-пошукові здібності учнів; виховний аспект уроку реалі-зується на підставі поглиблення розуміння учнями різноманітності розвитку людства.
Тип уроку: комбінований.
Обладнання: підручник, настінна карта «Країни Південної та Східної Азії в  1900—1939  рр.», атлас, ілюстра-тивний і  дидактичний матеріал.
Основні терміни та поняття: мілітаризм, меморандум Танаки, «молоді офіцери», Сіньхайська революція, «рух
4  травня», гоміндан, Північний похід.
Основні дати: 1911—1912  рр.  — Сіньхайська революція в  Китаї; 1912  р.  — створення гоміндану; 1919  р.  —
«рух 4  травня» у  Китаї; 1925—1927  рр.  — національна революція в  Китаї; 1927  р.  — прийняття
меморандуму Танаки.
Хід уроку
I. Організація навчальнО ї діяльнО сті
Учитель інформує учнів про початок вивчення теми «Краї -ни Сходу та Латинської Америки», повідомляє тему й основні завдан-ня уроку.
II. Перевірка дО машньО гО завдання
; Запитання та завдання
1. Яким був вплив Першої світової війни на становище Румунії?
2. Схарактеризуйте розвиток Румунії в 1920—1930-х рр.
3. Чому, на вашу думку, Румунію в міжвоєнні роки називали «При-чорноморською імперією»? Чи виправдана така назва? Поясніть
свою точку зору.
4. Як відбулося встановлення диктатури Й. Антонеску?
5. Визначте наслідки Першої світової війни для Болгарії.
6. Схарактеризуйте діяльність уряду А. Стамболійського. Чому, на
вашу думку, започатковані ним реформи не набули розвитку?
7. Як відбувався розвиток Болгарії в другій половині 1920-х —
у 1930-х рр.?
8. Порівняйте соціально-економічний і політичний розвиток Руму-нії та Болгарії в міжвоєнний період.
9. Як відбувалося формування державності південнослов’янських
народів у післявоєнний період?
294
10. Схарактеризуйте особливості виникнення Югославії та її розвит -ку наприкінці 1920-х — у 1930-х рр.
ііі . а ктуалізація ОПОрни Х знань
; Запитання та завдання
1. Покажіть на карті Китай, Японію та території, залежні від япон -ців.
2. Завдяки яким чинникам відбулося піднесення Японії наприкінці
ХІХ ст.?
3. Які країни брали участь у поділі на сфери впливу Китаю?
4. Як розгортався національно-визвольний рух у Китаї наприкінці
ХІХ ст.?
IV. в ивчення нО в О гО матеріалу
1. японія на початку ХХ  ст.
; Розповідь учителя
На початку ХХ ст. економіка Японії розвивалася швидкими тем -пами. Переважаючою галуззю промисловості залишалася текстильна,
але відбувалося також досить швидке зростання металургії, машино-будування, суднобудування, електротехнічної та гірничодобувної про -мисловості. Протягом 1900—1913 рр. обсяг промислового виробництва
в Японії збільшився на 181 %, тоді як у США — на 85 %, у Німеччи-ні — на 54 %, у Франції — на 51 %, у Великій Британії — на 25 %.
Отже, за темпами промислового розвитку країна суттєво випереджала
всі провідні країни світу.
Особливістю економіки країни був високий рівень протекціо-нізму: держава субсидувала розвиток залізниць, цілих галузей про-мисловості (особливо воєнної) тощо. Ще однією її особливістю було
привілейоване становище деяких старих торговельно-банківських
об’єднань — «Міцубісі», «Міцуї» та ін.
; Робота з  термінами та поняттями
Протекціонізм — політика держави, спрямована на захист влас-ної економіки від іноземної конкуренції.
Світова економічна криза 1900—1903 рр. прискорила монопо -лізацію японської промисловості. Вона сприяла поглиненню дрібних
і середніх підприємств великими об’єднаннями. Після кризи моно -полії в країні набувають значного поширення. Одночасно відбувався
процес зрощування промислового й банківського капіталів. Перева -жаючою формою монополістичних об’єднань фінансового капіталу
в Японії були концерни (дзайбацу). Особливістю японського імперіа-
295
лізму було те, що більшість концернів виросла з давніх купецьких
торгово-лихварських об’єднань, що виникли в середньовіччі й мали
підтримку сегуна і князів. Найбільші монополії — «Міцуї», «Міцу-бісі», «Сумімото», «Ясуда» — контролювали значну частину націо-нального багатства країни.
Зростанню монополій сприяла колоніальна експансія. Так, уна -слідок японо-китайської війни 1894—1895 рр. посилилося пограбуван-ня Кореї й перетворився на японську колонію Тайвань. Через спеці -ально створений колоніальний банк «Тайвань гінко» природні ресурси
острова перейшли до концерну «Міцуї». Японія, узявши участь у по-ділі Китаю на сфери впливу, зробила провінцію Фуцзянь зоною своїх
капіталовкладень. Вивезення японського капіталу відбувалося пере-важно до континентального Китаю, Кореї та Тайваню.
У сільському господарстві Японії було зайнято понад 60 % на-селення країни. Близько 1/3 землі належало великим землевласникам,
які здавали її на кабальних умовах безземельним і малоземельним се -лянам. Значна частина селян мала в приватній власності землю, яку
обробляла й сплачувала за це великі податки. Хронічне малоземелля
та високі податки викликали в Японії значне аграрне перенаселення.
Це забезпечувало постійний приплив дешевої робочої сили на промис-лові підприємства. Унаслідок цього рівень життя робітників у Японії
був значно нижчим, ніж у провідних країнах світу.
Розгортанню робітничого руху в Японії перешкоджали урядо-ві обмеження. Від 1900 р. діяв закон «про охорону порядку і спо -кою», який фактично ставив профспілки поза законом і забороняв
страйки.
Відповідно до конституції 1889 р. Японія за державним устроєм
була конституційною монархією. Особа імператора (мікадо) оголошува -лася «священною і недоторканною». Він мав необмежені повноваження
голови держави та верховного головнокомандувача. Японський парла -мент складався з палати перів (300 осіб, що призначалися імператором
на сім років) і палати депутатів (369 осіб, що обиралися на чотири
роки). Виборче право, що обмежувалося майновим і віковим цензом,
на початку ХХ ст. мали 1,2 % населення країни. Виконавча влада
належала Раді міністрів, відповідальній лише перед імператором.
У Японії в цей період з’явилися нові політичні партії. У 1900 р.
виникла партія «Товариство політичних друзів» («Сейюкай»), яка була
тісно пов’язана з урядовими колами. У 1913 р. з’явилася партія «Това -риство однодумців» («Досіка»), що стала виразником інтересів інших
проурядових угруповань. Однак суттєвої різниці в політичних ідеалах
цих партій не було. Прибічники соціалістичних ідей у травні 1901 р.
оголосили про створення японської соціал-демократичної партії, яка
в той самий день була заборонена владою.
; Робота з  термінами та поняттями
Мілітаризм — реакційна політика озброєння та підготовки до
війни, пов’язана з нарощуванням державою своєї збройної могутності,
пропагандою ідей війни, перенесенням форм і методів воєнної органі-зації на цивільні відносини.
Характерною рисою політичного життя тогочасної Японії стало
наростання мілітаризму. До цього її спонукали особливе становище
військових у політичній структурі, обмеженість природних ресурсів,
необхідних для розвитку промисловості, вагома роль держави в еконо -міці. З останньої третини ХІХ ст. країна розгорнула активну експансію
на сусідні території. На початку ХХ ст. в Японії сформувалася док-трина паназіатизму («Азія для азіатів»). Її прибічники вважали, що,
лише об’єднавшись навколо Японії, народи Азії зможуть дати відсіч
спробам Заходу посісти панівні позиції в регіоні. Якщо народи Азії не
розуміють цього, то Японія встановить свою владу силою. Правлячі
кола країни дотримувалися в зовнішній політиці принципів паназіа-тизму і мілітарного способу розв’язання всіх питань.
За Портсмутським миром, який завершив російсько-японську
вій ну 1904—1905 рр., сферою впливу Японії стала Корея. Це сприяло
зміні ставлення до Японії у світі й визнанню її належності до провід -них держав. У 1910 р. Корея була анексована і стала колонією Японії.
Водночас розгорнулося активне проникнення Японії до Китаю, особли-во Південної Маньчжурії. У 1909 р. вона посилила там свої війська
і нав’язала Китаю нові угоди про залізничне будівництво. Закріплення
в Маньчжурії розглядалося японцями як крок до подальшого проник-нення в Китай, що посилилося в період Сіньхайської революції 1911—
1912 рр. Одночасно з цим дії Японії в регіоні викликали загострення
її відносин із Великою Британією та США. Однак вони змушені були
рахуватися з інтересами стрімко міцніючої країни. У 1911 р. Велика
Британія та США підписали з Японією договори, які ліквідували всі
обмеження її митних прав, що існували за нерівноправними угодами
доби «відкриття» країни.
2. японія після Першої світової війни. меморандум танаки.
; Розповідь учителя
У роки Першої світової війни Японія, виступивши на боці країн
Антанти, обмежилася окупацією німецьких колоній на Далекому Сході
та в басейні Тихого океану. Японія максимально скористалася ситуа-цією, що склалася (зайнятістю великих держав і розвалом Російської
імперії), для нарощування свого військового потенціалу, особливо фло -ту, і здійснення нових територіальних придбань і збільшення своєї
сфери впливу. Але на початку 1920-х рр. від більшості здобутків до -велося відмовитися. Через розгортання національно-визвольного руху
в Китаї, антияпонське повстання в Кореї (1919 р.), перемогу більшо-виків у боротьбі за владу в Росії, тиск великих держав (Вашингтон-ська конференція), внутрішні негаразди (економічна криза, руйнівний
землетрус 1923 р.) тощо. Так, Японія була змушена повернути Китаю
Шандунь (Циндао), вивести свої війська з Маньчжурії, російського
Далекого Сходу і з Північного Сахаліну, погодитися з принципами
«відкритих дверей» і «рівних можливостей» щодо Китаю, обме жити
кількість і тоннаж свого флоту, розірвати союзний договір з Англією
та ін. Поразка експансіоністської зовнішньої політики, яку Японія
проводила з кінця XIX ст., поставила правлячі кола країни перед ви -бором шляхів подальшого розвитку країни. У 1920-ті рр. в розвитку
країни боролися дві тенденції: становлення демократичних інститутів
влади та продовження експансіоністської політики.
Економічна криза 1929—1933 рр. виявила всю технологічну
слабкість японської економіки, залежність її від зовнішніх ринків.
Криза дала поштовх остаточному згортанню демократичних процесів
і переходу до експансіоністської зовнішньої політики. Підготовка до
зовнішньої агресії супроводжувалася ідеологічним тиском на суспіль -ство, посиленням впливу військових, мілітаризацією економіки, уста -новленням жорсткого поліцейського режиму і в остаточному підсумку
встановленням тоталітарного режиму.
Відмову Японії під тиском великих держав від домінування в Ки-таї та поразку її агресії проти Радянської Росії на початку 1920-х рр.
шовіністично налаштовані верстви японського суспільства сприймали
як приниження національної гідності. Найрадикальнішим виразником
шовіністичних ідей було угруповання «молодих офіцерів» («старими»
в армії називали учасників російсько-японської війни 1904—1905 рр.).
Вони вимагати скасування багатопартійності й відповідальності уря-ду перед парламентом, установлення воєнної диктатури й повернення
до традиційної експансіоністської політики. Під їх впливом у квітні
1927 р. до влади прийшов уряд генерала Танаки, одного з організаторів
японської інтервенції проти радянської Росії на Далекому Сході. Новий
уряд одразу перейнявся розробленням планів війни проти Китаю та Ра -дянського Союзу. 27 червня — 7 липня 1927 р. в Токіо під головуван -ням Танаки відбулася Східна конференція, у якій брали участь пред-ставники Міністерства закордонних справ, Військового та Морського
міністерств і генерального штабу. На конференції розглядалася запро -понована урядом програма «позитивних», тобто відверто агресивних,
дій у Китаї — «основи» японської політики в Китаї. Як найближче за -вдання пропонувалося захопити Північно-Східний і Північний Китай,
а також Монголію. Рішення конференції визначили сутність таємного
меморандуму Танаки, що мав розгорнутий план агресії, і встановлення
панування Японії в Південно-Східній Азії та в басейні Тихого океану.
; Робота з  документом
І З М е МОРАНДУМУ Т АНАК и гІ ї ТІ «ПОЗ и Т и ВНА ПОЛІТ и КА В   М АН ьЧ ж УРІї ТА М ОН гОЛІї»
(25  Л и ПНЯ 1927  р. )
До Маньчжурії та Монголії входять провінції Финтянь, Гірін,
Хейлунцзян, а також Зовнішня Монголія та Внутрішня Монголія.
Три східні провінції були недосконалим у політичному аспекті ра -йоном на Далекому Сході. Із метою самозахисту й заради захисту
інших Японія не зможе усунути ускладнення у Східній Азії, якщо
не буде провадити політику «крові та заліза». Але, здійснюючи цю
політику, ми опинимося віч-на-віч з Америкою, яка нацьковує на
нас Китай, здійснюючи політику боротьби проти отрути з допомогою
отрути. Якщо ми в майбутньому схочемо перебрати контроль над
Китаєм, ми маємо розтрощити Сполучені Штати. Але заради того,
щоб завоювати Китай, ми маємо спершу завоювати Маньчжурію та
Монголію. Заради того, щоб завоювати світ, ми маємо спочатку за-воювати Китай. Заради того, щоб здобути справжні права в Мань-чжурії та Монголії, ми маємо використати цей район як базу для
проникнення до Китаю під приводом розвитку нашої торгівлі. Ово-лодівши всіма ресурсами Китаю, ми перейдемо до завоювання Індії,
країн південних морів, а після цього — до завоювання Малої Азії,
Центральної Азії та, нарешті, Європи. Що ж до прав Маньчжурії, то
ми маємо здійснити рішучі кроки на основі 21-ї вимоги й домогтися
для забезпечення прав, яких ми здобули, такого:
1) Після закінчення терміну договору про торговельну оренду ми
маємо отримати можливість продовжити термін його дії за на -шим бажанням.
2) Японські громадяни повинні мати право роз’їжджати й жити
у східній частині Внутрішньої Монголії та проводити там комер -ційну й промислову діяльність.
3) Ми маємо отримати право на експлуатацію 19 вугільних шахт
і залізних копалень у Финтяні та Гіріні, а також право на екс -плуатацію лісових багатств.
4) Ми маємо отримати переважне право на будівництво залізниць
у Південн ій Маньчжурії і Східній Монголії та на розміщення позик для
таких цілей.
; Запитання до документа
Як цей документ характеризує агресивні плани правлячих кіл
Японії?
3. зростання впливу військових.
; Колективна робота з  підручником
Учні самостійно опрацьовують відповідний матеріал параграфа,
визначаючи прояви й наслідки зростання впливу військових на по -
299
літичне життя Японії. Учитель систематизує та уточнює результати
роботи учнів, використовуючи наведений матеріал.
Д ОДАТКОВА ІНФОРМАЦІЯ
У 1929 р. Японію охопила глибока економічна криза. На 30 %
зменшився обсяг виробництва в ключових галузях — металургійній,
машинобудівній, ткацькій. Значних утрат зазнало сільське господар-ство, особливо шовківництво. Різко зменшився обсяг товарів, що ви-возилися на світовий ринок.
Головним політичним наслідком кризи було послаблення по -зицій лібералів, які виступали проти завойовницької політики. Ім-ператорське ж оточення, правлячі кола, а також найбільші японські
корпорації бачили вихід лише в посиленні мілітаризації країни, згор-танні демократичних свобод і створенні колоніальної імперії. Але їх
поступове просування в цьому напрямку не задовольняло «молодих
офіцерів», які хотіли всього й негайно. Крім невдоволення зовніш-ньополітичним курсом вони виступали проти старої бюрократії та
генералітету, що був із нею пов’язаний. У них вони вбачали гальмо
на шляху свого просування військово-службовими щаб лями. «Молоді
офіцери» починають готувати державний переворот, щоб кардинально
змінити політику країни. Перша така їх змова була викрита в 1931 р.
На початку травня 1932 р. «Національна федерація молодих офіце-рів» поширила листівки з демагогічними випадами проти монополій.
У листівках зазначалося, що «молоді офіцери» допоможуть народу
в боротьбі проти комерційних спекулятивних кіл, політиканів і лю-бителів легкої наживи. Після цього змовники вторглися до резиденції
прем’єра Імукаї та вбили його. До будинку правління правлячої партії
та концерну «Міцубісі» було кинуто бомби.
Ця спроба встановити військову диктатуру успіху також не
мала. Соціальна демагогія змовників панівним класам видалася не-безпечною. Тому уряд ужив заходів проти змовників: їх було роз -зброєно, а частину заарештовано. Щоправда, керівник змови генерал
Аракі не був заарештований і навіть зберіг свою посаду військового
міністра в новому коаліційному кабінеті «національної єдності». За
реалізацію гасел молодих шовіністів узялася правляча верхівка. Від
цього часу і до 1945 р. в Японії при владі перебували лише офіцери:
у 1932—1934 рр. японський уряд очолював адмірал Сайто, у 1934—
1936 рр. — адмірал Окада тощо.
Незважаючи на укладення Вашингтонських угод, де закріплю-вався суверенітет Китаю, а великі держави зобов’язувалися не ділити
його на сфери впливу, безсоромне пограбування країни тривало.
Під час економічної кризи 1930-х рр. Японія, США та Англія
прагнули якомога ширше забезпечити собі присутність на китайсько-му ринку. Політика «відкритих дверей» і «рівних можливостей» дава -ла перевагу США в боротьбі за китайський ринок. У 1931 р. в США
було розроблено проект надання «срібного» займу для викупу в Япо -нії китайських залізниць. Американський банк у Шанхаї вирішив за-
снувати кілька десятків своїх відділень у Північно-Східному Китаї із
центральною конторою в Харбіні. Того самого року Сполучені Штати
випередили інші країни в торгівлі з Китаєм, витіснивши Японію на
друге місце, а Англію — на третє. Японія не бажала миритися з тим,
що найважливіші позиції в Китаї, який вона вирішила перетворити
на свою колонію, переходять до рук американців. Зазнавши поразки
в економічній конкуренції, вона почала шукати виходу в зовнішньо-політичних авантюрах. Японія вирішила напасти на Північно-Східний
Китай, економічні багатства й стратегічне розташування якого при-ваблювали японських мілітаристів. Після цього планувалася агресія
в Центральному Китаї і проти Монгольської Народної Республіки.
Виступаючи з планом створення «Великої Японії» — могут-ньої колоніальної імперії, японські правлячі кола розраховували ви-користати у своїх інтересах антирадянські настрої урядів Сполучених
Штатів, Англії, Франції та інших держав і подавали свою агресію
як боротьбу проти «комуністичної загрози». Радянська політика на
Далекому Сході давала привід для цього.
Японська дипломатія розгорнула в цьому напрямку велику ак-тивність, а японський генеральний штаб тим часом закінчував роз-роблення оперативного плану загарбання Північно-Східного Китаю —
Маньчжурії.
Улітку 1931 р. Японія завершила підготовку нападу на Китай.
Обраний момент здавався їй дуже вигідним. Суперники Японії пере-ймалися внутрішніми проблемами, викликаними світовою економіч-ною кризою. У самому Китаї велася громадянська війна.
18 вересня 1931 р. японські війська почали вторгнення
в Північно-Східний Китай. Протягом п’яти днів Японія захопила всі
важливі населені пункти і до лютого 1932 р. підкорила весь Північно-Східний Китай. На захопленій території японці утворили маріонетко-ву державу Маньчжоу-Го. Проте світова громадськість не визнала цю
державу. На знак протесту Японія вийшла з Ліги Націй.
Однак продовжувати свої агресивні плани в басейні Тихого
океану було неможливо без могутнього океанського флоту, проте
його створення стримували домовленості Вашингтонської конферен-ції (1922 р.). У 1934 р. Японія заявила, що відмовляється від об -межень Договору п’яти. У 1936 р. Японія вже мала 200 авіаносців,
лінкорів, крейсерів і розгорнула будівництво нових, ще могутніших
кораблів.
Незважаючи на відверто агресивну політику, найрадикальніші
кола були невдоволені повільними темпами її здійснення. 26 лютого
1936 р. в Токіо знову стався путч, організований «молодими офіце -рами». Хоча він і був придушений, вимоги «молодих офіцерів» не
залишилися поза увагою. Улітку відбулася таємна нарада правля -чих кіл щодо перспектив «колоніального розширення» у Східній Азії.
27 листопада 1936 р. між Японією та Німеччиною було підписано
Антикомінтернівський пакт.
4. Початок японсько-китайської війни. становлення тоталітарного
режиму.
; Розповідь учителя
У липні 1937 р. почалося японське збройне вторгнення до Пів-нічного й Центрального Китаю. Приводом до війни став конфлікт між
японськими і китайськими солдатами на мосту Марко Поло, що роз-ташовувався на нейтральній смузі. Згодом воєнні дії були поширені
на всю територію цієї країни. Активні наступальні операції японської
армії проти Китаю тривали до 1939 р. Японці спромоглися оволо-діти найбільш розвиненими районами Китаю і, отримавши значні
сировинні та людські ресурси, частково розв’язати власні економічні
проблеми.
Економіка Японії була поставлена на службу війні. Воєнні ви-трати поглинали 70—80 % бюджетних коштів. Це було причиною
надзвичайно тяжкого економічного становища трудового люду Японії
в 1937—1941 рр. Постійна потреба у військово-стратегічній сировині
спонукала японський уряд вдатися до значного збільшення імпорту
за рахунок зменшення золотого запасу та посилення експорту това -рів за низькими цінами. Підготовка економіки до широкомасштаб-ної вій ни йшла під гаслом створення «нової економічної структури».
Вона передбачала активний розвиток важкої, особливо військової,
промисловості на шкоду галузям, що працювали на внутрішній ри-нок для підвищення життєвого рівня населення. «Нова економічна
структура» означала встановлення воєнно-державного контролю над
економікою країни. Як контролюючі державні органи створювалися
асоціації виробників у різних галузях господарювання. На чолі асо -ціацій ставали представники найбільших корпорацій, що фактично
означало передачу їм управління всіма процесами в економіці. Таким
чином, у Японії була створена така економічна модель, яка була при -таманна тоталітарним та авторитарним режимам 1920—1930-х рр.
Зростання воєнної промисловості, мобілізації в армію дещо скороти-ли безробіття. Основну частину людей, які приходили на підприєм-ства важкої промисловості, складали тимчасові робітники. В умовах
військового режиму власники підприємств тримали їх під страхом
звільнення. Для шаленої експлуатації промисловці використовували
й безправ’я постійних робітників. Офіційно встановлений робочий
день тривалістю 12—14 годин зазвичай тривав 14—16 годин, зросла
інтенсивність праці.
Тяжким було становище селянства. Мобілізація до армії по -збавляла село найбільш працездатного населення. Гостра нестача
промислових товарів для потреб сільського господарства призвела
до різкого падіння рівня виробництва сільськогосподарської продук -ції. Зростали податки у зв’язку з мілітаризацією країни. Вигнання
орендаторів із їхніх ділянок перетворювало село на арену постійних
соціальних конфліктів. Розпочавши війну в Китаї, кабінет принца
Коноє посилив боротьбу проти антифашистських і антивоєнних на-строїв у країні. Офіційно це називалося «рухом за мобілізацію на -ціонального духу». Усі демократичні організації, які напередодні
японсько-китайської війни виступали з антифашистськими гаслами,
було розгромлено. 15 грудня 1937 р. поліція провела масові арешти
комуністів, профспілкових діячів і представників прогресивної інте-лігенції. Наприкінці грудня було заборонено діяльність демократич -них партій, профспілкових федерацій. До березня 1938 р. кількість
заарештованих за політичними мотивами перевищила 10 тис. осіб.
Незабаром на заміну розпущених політичних партій була створена
Асоціація допомоги трону, а на заміну профспілок — Патріотична
промислова асоціація великої Японії. Із метою створення сприят-ливих умов для компаній, що працювали на війну, і мобілізації
всіх сил і коштів у 1938 р. було видано закони про мобілізацію
військової промисловості, про загальну мобілізацію нації, про ін-вестиції, зміст яких мав сприяти всебічному розвитку компаній, що
обслуговували воєнне виробництво. Спеціальний закон обмежував
споживання сировини, а також заліза, сталі, кольорових металів
для мирної продукції. Метою Японії проголошувалося «створення
Великої східно-азійської сфери спільного процвітання».
Тоталітарний режим у Японії увійшов в історію під назвою
«японський мілітаризм». Така назва підкреслює його ключові риси:
підкорення війні за світове панування всіх сторін життя суспільства
й головну причину його існування.
5. китай. сіньхайська революція 1911—1912  рр.
; Розповідь учителя
Початок ХХ ст. для Китаю був пов’язаний зі складним процесом
спроб здійснення модернізації країни в умовах напівколоніальної за-лежності. Перешкодою на цьому шляху ставала застаріла політична
система, уособлювана імператорами з династії Цін. У нове століття
Китай увійшов після придушення повстання іхетуанів (Боксерське по-встання) 1899—1901 рр. військами США, Великої Британії, Франції,
Росії, Японії, Італії, Німеччини та Австро-Угорщини. За підписаним
у 1901 р. «Заключним протоколом» Китай мав 39 років сплачувати
величезну контрибуцію союзним державам. Іноземці отримували нові
пільги і, зокрема, право утримувати в країні свій флот.
Становище країни сприяло зростанню незадоволення пануванням
іноземних колонізаторів і бездіяльністю влади серед різних верств ки-тайського суспільства. Загальнонаціональним лідером борців за модер -нізацію Китаю став Сунь Ятсен (1866—1925). Улітку 1905 р. в Токіо
303
(Японія) відбулося об’єднання «Товариства китайського відродження»
і революційних організацій, що діяли в різних провінціях, у єдиний
«Китайський революційний об’єднаний союз», який очолив Сунь Ят-сен. У 1906 р. кількість членів цього союзу досягла 10 тис. осіб, він
пропагував свої ідеї, видаючи кілька газет і журналів.
Політичною програмою союзу стали «три народні принципи»
Сунь Ятсена:
9 націоналізм — повалення маньчжурської династії та встановлен-ня суто китайського правління в країні;
9 народовладдя — ліквідація монархії та встановлення республі-ки;
9 народний добробут — здійснення поступової націоналізації землі
й установлення прогресивного земельного податку.
Тогочасні правителі Китаю — імператор Гуансюй та імператриця
Цисі — на початку століття спробували здійснити ліберальні реформи,
за якими скасовувалося рабство, ліквідовувалися станові відмінності,
скасовувалися тортури, відкривалися школи за європейським зраз-ком, створювалися дорадчі органи в провінціях, заборонялося паління
опіуму, дозволялося створення політичних партій, реформувалася за
європейськими зразками армія. Але після смерті імператора та його
дружини в 1908 р. реформи було припинено. Новим імператором про-голосили дворічного Пу Ї, а реальну владу захопила маньчжурська
знать, що усунула з вищих посад китайську аристократію.
У травні 1911 р. уряд позбавив китайські акціонерні компанії
права на будівництво нових залізниць, передавши його спільному
британсько-франко-німецько-американському консорціуму. Це викли -кало велике обурення та спричинило повстання в провінції Сичуань.
10 жовтня 1911 р. повстали солдати гарнізону в місті Учань. Це та
інші повстання, що розпочалися через деякий час, очолив «Китай-ський революційний об’єднаний союз». У Китаї розпочалася Сіньхай-ська революція 1911—1912 рр.
; Робота з  термінами та поняттями
Сіньхайська революція 1911—1912 рр. — революція в Китаї, що
привела до повалення маньчжурської династії Цін і проголошення Ки -тайської республіки. За східним місячним календарем розпочалася
в рік миші (китайською мовою «сіньхай»).
Революція швидко поширювалася. На кінець листопада 1911 р.
п’ятнадцять провінцій Південного, Центрального й Північного Китаю
оголосили про звільнення з-під влади маньчжурської династії.
Правлячі кола Китаю в пошуках порятунку доручили генералу
Юань Шикаю, якого самі за прихильність реформам відправили в за -слання, очолити армію та приборкати повстанців. Наприкінці 1911 р.
304
цінська влада призначила його головою імператорської ради, прем’єр-міністром і фактично зробила диктатором Північного Китаю. Крім цьо-го, було оприлюднено проект конституції країни. Однак уже ніщо не
змогло зупинити поширення революції.
24 грудня до Шанхаю з еміграції повернувся Сунь Ятсен. Це ще
більше надихнуло революціонерів. 29 грудня на спільному зібранні де -легатів провінцій, охоплених революцією, у Нанкіні було проголошено
створення Китайської республіки, а Сунь Ятсена обрано її тимчасовим
президентом. Однак республіканський уряд контролював лише частину
країни. Розпочалася громадянська війна. Іноземні держави стали по-грожувати Китаю інтервенцією, обґрунтовуючи її необхідністю захисту
своїх капіталовкладень.
12 лютого 1912 р. Юань Шикай примусив матір імператора Пу Ї
від його імені зректися престолу. У країні було офіційно скасовано
монархічну форму правління. Сунь Ятсен, не бажаючи загострення
ситуації, наступного дня добровільно відмовився від посади президента
на користь Юань Шикая. Новий президент одразу перевів республі-канський уряд із революційного Нанкіна (на півдні Китаю) до Пекіна,
контрольованого вірними йому військами. Після цього, придушивши
робітничі й селянські виступи, він установив у країні режим особис-тої диктатури. У цьому його підтримали іноземні держави, надавши
знач ні позики. Ці події стали завершенням революції.
Сіньхайська революція 1911—1912 рр. хоча й не розв’язала всіх
проб лем Китаю, проте ліквідувала головну перешкоду на шляху його
модернізації — маньчжурську династію Цін, що правила впродовж
267 років, усунула монархію та встановила республіку.
У післяреволюційний період Сунь Ятсен і його прибічники
продовжили боротьбу. 25 серпня 1912 р. вони заснували нову орга-нізацію — національну партію Гоміндан. У квітні 1913 р. розпочав
роботу обраний на основі нової конституції парламент, де Гоміндан
отримав значне представництво. Його члени перебували в опозиції до
Юань Шикая, що спричинило переслідування гомінданівців владою.
У липні 1913 р. Сунь Ятсен закликав народ до «другої революції»,
однак більшість населення не підтримала гомінданівців. Це дало при-від Юань Шикаю оголосити Гоміндан поза законом і позбавити його
членів депутатських мандатів. Урядові війська придушили тих, хто
підтримав заклики до революції та повстали. Сунь Ятсен та інші ке-рівники забороненого Гоміндану емігрували, а партія перейшла до
підпільної діяльності. Сам Юань Шикай після розпуску парламенту
скасував конституцію і проголосив себе військовим диктатором. Він
збирався заснувати нову династію і відновити монархію в Китаї, од-нак поступово втратив авторитет і відмовився від своїх планів. Юань
Шикай помер у червні 1916 р.
6. н аціонально-визвольна боротьба в китаї.
; Колективна робота з  підручником
Учні самостійно опрацьовують відповідний матеріал параграфа,
визначаючи особливості перебігу національно-визвольної боротьби в то-гочасному Китаї. Учитель систематизує й уточнює результати роботи
учнів, використовуючи наведений нижче матеріал.
Д ОДАТКОВА ІНФОРМАЦІЯ
Реальна влада після Сіньхайської революції перейшла до місцевих
військових угруповань («мілітаристів»), що не підкорялися централь-ному уряду. Кожний із місцевих правителів утримував власну армію
та здійснював усю повноту влади. Китай розпався на окремі ворогуючі
частини. Пекінський уряд на чолі з Дуань Цижуном контролював не-значну частину території на півночі. Центральний Китай контролював
маршал У Пейфу. Південь утворював справжню мозаїку правителів. Ти-бет і Синьцзян фактично стали незалежними. До того ж країна залиша-лася поділеною на сфери впливу між великими державами — Великою
Британією, Францією, Японією, США.
У роки Першої світової війни Китай проти своєї волі був утягне-ний у глобальний конфлікт. У 1917 р. пекінський уряд навіть оголосив
війну Німеччині. Але реальна участь Китаю у війні полягала в поста -чанні робочої сили до країн Антанти, насамперед до Росії.
У 1919 р. на Паризькій мирній конференції було ухвалено рішен-ня про передачу Шаньдунського півострова Японії, війська якої захопи-ли цю територію під час Першої світової війни. Це рішення викликало
хвилю невдоволення в Китаї та стало приводом до розгортання анти-імперіалістичної, національно-визвольної боротьби. Боротьбу розпочали
студенти Пекіна. 4 травня 1919 р. вони вийшли на демонстрації та мі -тинги з вимогами до уряду повернути півострів, звільнити прояпонськи
налаштованих чиновників та оголосити бойкот японським товарам.
Поліція розігнала демонстрантів і заарештувала їхніх лідерів.
Наступного дня мітинги й демонстрації тривали. До студентів приєд-налися учні гімназій, ліцеїв, а згодом робітники й ремісники Шанхая.
Їх підтримали китайські підприємці та промисловці. Патріотичний рух
тривав понад два місяці й закінчився тим, що уряд пішов на деякі по -ступки: було знято з посад прояпонських чиновників, звільнено зааре-штованих студентів, китайська делегація не підписала Версальський
мирний договір.
Цей рух дістав назву «рух 4 травня». Він сприяв зростанню на-ціональної самосвідомості, утворенню політичних партій та організацій
лівого спрямування, що виступали за об’єднання країни, звільнення від
іноземного засилля та проведення соціальних реформ. На його хвилі
поширилася і досягла успіху боротьба за «нову культуру», зокрема вве-дення в літературу мови, близької до побутової. Це дало змогу отримати
освіту багатьом мільйонам китайців. «Рух 4 травня» привів до радика-лізації національно-визвольного руху.
; Робота з  документом
Ли СТІВКА, ЯКУ ПОШ и РЮВАЛи СТУД е НТ и ПІД ЧАС Д е МОНСТРАЦІ ї 4 ТРАВНЯ 1919  р. В   ПеКІНІ
Зараз Японія зажадала на мирній конференції відторгнення Цин-дао і права контролю над Шаньдунем і досягла в цьому успіху. Її пере-мога — це наша поразка. Передача Японії прав у Шаньдуні підриває
суверенітет Китаю, що веде країну до загибелі. Тому ми, студенти, орга-нізовано прямуємо до іноземних посольств, щоб зажадати від усіх країн
підтримки, справедливості. Ми сподіваємося, що робітники, торговці та
інші верстви населення піднімуться і вживатимуть заходів до скликання
Національних зборів, захисту національного суверенітету й покарання
національних зрадників, оскільки від цього залежить існування Китаю
або його загибель. Усі співвітчизники зараз мають засвоїти ту істину,
що не можна припустити, аби народ схилив голову. Країна в небезпеці!
Співвітчизники, піднімайтеся!
; Запитання до документа
1) Що спонукало студентів Пекінського університету до радикаль-них дій?
2) Які вимоги висували студенти?
У 1921 р. було створено Комуністичну партію Китаю (КПК), яка
вбачала в революції єдиний засіб відродження країни. Її засновником
був пекінський професор Лі Дачжао. Дуже швидко КПК стала впливо-вою силою в містах Китаю.
7. н аціональна революція 1925—1927  рр. Об’єднання китаю.
; Розповідь учителя
Визначною подією на шляху до відновлення національної єднос-ті й суверенітету Китаю стали події 1925—1927 рр., значною мірою
спровоковані СРСР.
Напередодні цих подій у Китаї існували три впливові політичні
сили, що виборювали владу: офіційний уряд у Пекіні, Гоміндан на
чолі з Сунь Ятсеном і КПК. До того ж їм доводилося вести боротьбу
з мілітаристськими угрупованнями (місцевими правителями, що узур -пували владу), а також із колонізаторами.
У 1921 р. Червона армія Радянської Росії, протидіючи японській
агресії на Далекому Сході й борючись проти антибільшовицьких сил,
оволоділа територією Зов нішньої Монголії. Тут було проголошено Мон-гольську Народну Республіку. Розгорівся конфлікт із китайським уря -дом, який уважав цю територію частиною Китаю.
У 1922 р. до Китаю відбула радянська дипломатична місія. Вона
мала узгодити питання взаємовідносин з офіційним урядом у Пекіні,
а також одночасно підтримати Гоміндан у боротьбі за владу, центр
якого був у Кантоні. Радянське керівництво вважало Гоміндан саме
тією силою, спираючись на яку можна реалізувати ідеї світової рево -люції в Азії.
Після провалу переговорів у Пекіні радянська місія вирушила
до Кантона, де й підписала угоду із Сунь Ятсеном. Угода передбача-ла створення незалежного, але орієнтованого на Радянський Союз,
за керівництва Гоміндану, Китаю. Радянська Росія зобов’язувалася
надавати фінансову та військову підтримку Гоміндану в боротьбі за
владу. Із цією метою до Китаю було направлено групу військових на
чолі з В. Блюхером і представника Комінтерну М. Бородіна, який
протягом ряду років відігравав ключову роль у відносинах між КПК
і Гомінданом.
Тим часом СРСР, граючи подвійну гру, підписав угоду з пекін -ським урядом про взаємовизнання та збереження контролю з боку
СРСР над Китайсько-Східною залізницею (рос. КВЖД) та Зовнішньою
Монголією.
За рекомендацією Комінтерну в 1923 р. в Гуанчжоу (Південь
Китаю) було утворено уряд із представників Гоміндану і КПК, який
очолив Сунь Ятсен. Почала формуватися спільна армія. Але напере-додні революційних подій 1925 р. Сунь Ятсен помер.
Поштовхом до революційних подій став розстріл англійськими
поліцейськими мирної демонстрації текстильників у Шанхаї, яка про-ходила під гаслом вигнання з країни колонізаторів. 30 травня 1925 р.
на знак протесту в Шанхаї спалахнуло повстання, підтримане всіма
верствами суспільства («рух 30 травня»). Могутній страйковий рух,
що охопив 500 тис. робітників міста, проходив під гаслом «Виженемо
заморських чортів!».
Це було стихійне патріотичне піднесення, яке стало початком
національної революції.
Мета революції:
9 відновлення суверенітету Китаю;
9 ліквідація мілітаристських угруповань;
9 об’єднання країни;
9 проведення соціально-економічних перетворень із метою модер -нізації Китаю.
Особливістю національної революції в Китаї стало те, що в ній
переплелися боротьба з імперіалістичними державами, виступи різних
прошарків населення за свої права, гостра боротьба за владу й селян -ська війна.
Уряд у Гуанчжоу оголосив себе національним і почав боротьбу
за об’єднання Китаю. Головнокомандувачем армії Гоміндану став Чан
Кайші. У жовтні—грудні 1925 р. війська під його командуванням, на-вчені німецькими й радянськими інструкторами, оволоділи провінцією
Гуандун, що укріпило базу революційного руху. У липні 1926 р. його
армія розпочала Північний похід, план якого розробив радянський
радник Блюхер.
П ОСТАТ ь В   ІСТОРІї
Чан Кайші народився 31 жовтня 1887 р. в заможній родині одні -єї з найбільш багатих і розвинених провінцій Китаю — Чжецзян. Від-мовившись від традиційної освіти китайського чиновника, у 1905 р.
Чан Кайші несподівано вирішив присвятити себе професії військового,
яка на той час була непрестижною. Він вирушив у Токіо. У Японії він
долучився до «Китайської революційної ліги» Сунь Ятсена. Із цього
часу почалася його революційна діяльність.
Але Сіньхайська революція 1911—1912 рр. не вивела країну
з тривалої кризи й призвела до розвалу Китаю. Винятком на цьому
тлі був Південь, де діяв уряд Сунь Ятсена. Організована ним націо -нальна партія — Гоміндан — домагалася об’єднання країни, її не-залежності, установлення конституційного ладу й наділення селян
землею. У боротьбі за це Сунь Ятсен спочатку покладався на воєнну
силу. Маючи добру професійну підготовку, Чан Кайші швидко ввій -шов до керівництва гомінданівської армії. На початку 1920-х рр.
Сунь Ятсен звернув свій погляд на Радянську Росію як на союзни-ка. У серпні 1923 р. генерал Чан Кайші виїхав на чолі делегації до
Москви, де отримав завірення в підтримці. До Китаю вирушили ра -дянські воєнні та політичні посланці. Повернувшись до Китаю, Чан
Кайші намагався не втручатися в політичні дебати, зосередивши
свою увагу власне на воєнних справах. Можливо, саме ця обставина
допомогла Чан Кайші очолити Гоміндан після смерті Сунь Ятсена.
Унаслідок бойових дій війська Чан Кайші восени 1926 р. взяли
Ухань, у лютому 1927 р. — Нанкін, у березні того самого року — Шан-хай. Після захоплення Нанкіна Чан Кайші переніс туди столицю і ство-рив національний уряд, який здобув підтримку з боку деяких міліта -ристських угруповань Півночі. Він і його прихильники вважали, що
мети досягнуто і слід узятися до реформаторської діяльності. Проте КПК
наполягала на тому, що революцію треба продовжити і стати на шлях
соціалістичного будівництва. У революційному таборі стався розкол.
Чан Кайші обтяжував союз із КПК, який робив його маріонет-кою в руках СРСР, і він вирішив удатися до рішучих дій. У квітні
1927 р. він здійс нив переворот, улаштував масові розстріли комуніс -тів у Шанхаї та встановив особисту владу. Із країни вислали всіх ра-дянських радників, а деяких розстріляли. Цей крок означав розрив
із СРСР і Комінтерном і, відповідно, крах сподівань їхніх лідерів на
китайський варіант світової революції.
Завдяки таким діям та підтримці підприємницьких кіл краї-ни (його дружина походила з банківських кіл Шанхаю) Чан Кайші
зміг об’єднати Китай під своєю владою. Спроба комуністів підняти
повстання «осіннього врожаю» зазнала невдачі. Після цього дипло-матичні зв’язки між СРСР і Китаєм було розірвано. КПК стала на
шлях партизанської боротьби проти Гоміндану. У країні розпочалася
громадянська війна. Комуністи вели боротьбу під гаслом установлення
радянської влади.
Під час боротьби між Гомінданом і КПК було сформовано про-відні ідеї китайських комуністів: революція в Китаї буде переважно
селянською і матиме форму партизанської боротьби. Зрештою так
і сталося.
Наприкінці 1928 р. Центральний виконавчий комітет Гоміндану
прийняв офіційне рішення про завершення воєнного етапу революції
та початок політичних перетворень. Прийшовши до влади, Гоміндан
центром своєї соціально-економічної політики зробив подальше зміц-нення державного сектору економіки. Уряд узяв під свій контроль
фінансову систему країни — банки, страхові товариства, податкові та
митні надходження, створив механізм державного контролю над си-стемою планування економічного розвитку. Водночас держава сприяла
і приватним інвестиціям. Домінуючим залишався державний сектор,
що було в дусі китайських традицій і тенденцій світового розвитку.
Така економічна політика, за обмеження привілеїв іноземного капі-талу, сприяла розвитку місцевого капіталу і, відповідно, зменшенню
залежності Китаю.
Гомінданівські керівники прийняли закони про працю, створили
си стему офіційних державних профспілок, установили мінімальний
рівень заробітної плати. Було прийнято й низку інших законів, які га -рантували певні права громадян, а особливо права власності, що спри-яло розвитку приватного підприємництва. У 1930 р. було прийнято
аграрний закон. Він обмежував розміри орендної плати, установлював
межі земельних володінь, захищав права орендарів. Цей закон був
покликаний загасити соціальні конфлікти на селі. Значного ефекту
реформи не мали, хоч і забезпечили відносну стабільність.
У роки гомінданівського правління в Китаї домінувала тради-ційна китайська система управління господарством, за якої держава
виступала верхов ним власником і вищим суб’єктом влади.
Головною метою зовнішньої політики Гоміндан уважав скасуван -ня нерівноправних угод із великими державами. Уже в 1928 р. нан-кінський уряд оголосив про відновлення митної автономії. Водночас
було ліквідовано внут рішні митні бар’єри. Завдяки переговорам Китаю
було передано 20 із 33 концесій. Але всі спроби отримати закордонні
позики для реконструкції країни закінчилися крахом. Почався навіть
відплив іноземного капіталу з країни.
Зовнішньополітичне становище Китаю ще більше погіршилося
після японської агресії в Маньчжурії. Усі зусилля китайського керівництва домогтися допомоги держав Заходу в боротьбі проти Японії
успіху не мали. Тоді Чан Кайші в 1935—1936 рр. знову звернувся по
допомогу до СРСР.
8. громадянська війна в  китаї.
; Колективна робота з  підручником
Учні самостійно опрацьовують відповідний матеріал параграфа,
визначаючи особливості перебігу громадянської війни в Китаї. Учитель
систематизує і уточнює результати роботи учнів, використовуючи на -ведений матеріал.
ДОДАТКОВА ІНФОРМАЦІЯ
Після розколу єдиного революційного фронту в 1927 р. в краї-ні розпочалася громадянська війна. Щоб вижити, КПК стала на шлях
збройної боротьби. Ця боротьба велася під гаслом установлення радян-ської влади.
Під час боротьби між Гомінданом і КПК було сформовано про-відні ідеї китайських комуністів: революція в Китаї буде переважно
селянською і матиме форму партизанської боротьби.
У 1930—1934 рр. армія Чан Кайші здійснила п’ять походів проти
радянських районів, утворених комуністами. Радником армії Гоміндану
в здійс ненні цих операцій виступав німецький генерал Сект. Унаслідок
цих походів армія Гоміндану розгромила основні сили Червоної армії
та ліквідувала радянські райони. Рух за встановлення радянської влади
в Китаї зазнав поразки.
У 1931 р. КПК очолив Мао Цзедун. Під його керівництвом
у 1934—1935 рр. партизанські армії перебазувалися до Північного
Китаю — ближче до СРСР і фронту, який утворився після окупації
Японією Маньчжурії. Тут на стику трьох провінцій — Шеньсі, Ганьсу
і Нінся — було утворено Особ ливий прикордонний район, який став
базою комуністичного руху.
Японська агресія змусила КПК і Гоміндан у квітні 1937 р. знову
об’єднати сили. Під час переговорів між КПК і Гомінданом було досяг-нено домовленостей про припинення бойових дій. КПК зобов’язувалася
перетворити ради на органи демократичної влади, а Червону армію — на
військові з’єднання Народно-революційної армії, припинити конфіска-цію земель у землевласників і передачу її селянам.
Основний тягар боротьби взяла на себе тримільйонна армія Чан
Кайші. Його уряд став основним, хто отримував американську й радян -ську допомогу. СРСР і США надали кредити, бойову техніку, радників.
Радянських радників очолював генерал В. Чуйков.
Дії китайської армії не можна було назвати успішними. Увесь
Східний Китай — від Маньчжурії до в’єтнамського кордону — окупува-ла Японія. Чан Кайші при цьому кожного слушного моменту намагався
завдати удару своєму «союзникові» — комуністам, у яких він убачав го-ловних суперників у боротьбі за владу. Невдачі Гоміндану автоматично
піднімали авторитет комуністів, які досить послідовно та успішно вели
боротьбу проти японців. Контрольовані ними райони Північного Китаю
стали своєрідним полігоном для проведення перетворень, спрямованих
на покращення життя селян. Одночасно на території, контрольованій
Гомінданом, селяни зазнавали всіляких утисків.
Під кінець війни КПК стала масовою селянською партією, яка
мала значні військові сили (8-ма армія НРА і 4-та нова армія НРА).
Розгром Квантунської армії радянськими військами різко роз -ширив територію, контрольовану КПК. Так було закладено основу для
перемоги КПК у громадянській війні.
V. з акріП лення нО виХ знань
Пропонуються два варіанти проведення цього етапу уроку.
І ВАРІАНТ
; Робота в  малих групах
Учитель об’єднує учнів у пари й доручає їм обговорити та визна-чити основні події з історії Японії та Китаю цього періоду. При цьому
учням необхідно обґрунтувати свій вибір.
ІІ ВАРІАНТ
; Бесіда за запитаннями
1. Що таке мілітаризм?
2. Коли в Японії було запроваджено загальне виборче право для
чоловіків?
3. Як розвивався демократичний рух у Японії в 1920-ті рр.?
4. Назвіть основні ідеї меморандуму Танаки.
5. Яким було становище Китаю після закінчення Першої світової
війни?
6. Коли відбулася Сіньхайська революція?
7. Які події в Китаї дістали назву «рух 4 травня»?
8. У результаті яких подій відбулося об’єднання Китаю?
V і . Підсумки урО ку
9 У результаті Першої світової війни та революції в Росії Япо -нія посилила свої позиції в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні,
а особливо в Китаї та на Далекому Сході. Але під тиском євро-пейських держав і США була змушена поступитися. Це мало
значний відбиток на внутрішньополітичному житті Японії. Роз -початі демократичні процеси були згорнуті, і країна повернулася
до агресивної зовнішньої політики.
9 Сіньхайська революція не розв’язала головні проблеми, які сто -яли перед Китаєм: об’єднання країни і ліквідація іноземного па-
312
нування. Новим могутнім поштовхом до національно-визвольної
боротьби став «рух 4 травня».
9 На чолі боротьби стала партія Гоміндан, яку очолював Сунь Ят-сен, а згодом Чан Кайші. Саме під керівництвом останнього армія
Гоміндану здійснила Північний похід (1926—1927 рр.), у резуль-таті якого більша частина Китаю була об’єднана під єдиною вла -дою. Проте мир у країні так і не настав. Між колишніми союзни-ками Гомінданом і комуністами розгорілася громадянська війна.
VII. дО машнє завдання
1. Опрацювати відповідний параграф підручника.
2. Повторити матеріал: а) участь Османської імперії в Першій сві-товій війні та розподіл її володінь державами-переможницями;
б) суспільно-політичне становище Індії наприкінці ХІХ — на по-чатку ХХ ст.
Категорія: Всесвітня історія 10 клас | Додав: uthitel (02.01.2014)
Переглядів: 4651 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: