Урок 17 Тема. Німеччина. Листопадова революція. Становлення Веймерської республіки - Всесвітня історія 10 клас - Старша школа - Каталог статей - Учительська світлиця
Головна » Статті » Старша школа » Всесвітня історія 10 клас

Урок 17 Тема. Німеччина. Листопадова революція. Становлення Веймерської республіки
Урок 17
Тема. Німеччина.
Мета: охарактеризувати Листопадову революцію в  Німеччині; пояснити, як було встановлено Веймарську
республіку і  якими рисами визначався її політичний режим; визначати особливості розвитку
Веймарської республіки в  1919—1929  рр.; аналізувати шлях нацистів до влади в  країні; характе-ризувати особливості нацистського режиму в  Німеччині; пояснювати значення термінів і  понять:
«Листопадова революція», «Веймарська республіка», «нацизм», «пивний путч», «пропаганда»;
розвивати вміння учнів порівнювати, аналізувати й  критично оцінювати історичні факти та ді-яльність осіб; виховний аспект уроку реалізується на підставі знайомства учнів із революційними
подіями в  Німеччині й  усвідомлення ними порушень прав людини нацистським режимом.
Тип уроку: комбінований.
Обладнання: підручник, настінна карта «Країни Європи в  1919—1939  рр.», атлас.
Основні поняття та терміни: Листопадова революція, Веймарська республіка, нацизм, «пивний путч», пропаганда.
Основні дати: 1918  р.  — Листопадова революція в  Німеччині; 1919  р.  — установлення режиму Веймарської
республіки; 1923  р.  — «пивний путч»; 1933  р.  — прихід нацистів до влади в  Німеччині; 1933—
1934  рр.  — становлення нацистського режиму в  Німеччині.
Хід уроку
I. Організація навчальнО ї діяльнО сті
Учитель оголошує учням тему й основні завдання уроку.
II. Перевірка дО машньО гО завдання
; Бесіда за запитаннями
1. Схарактеризуйте становище Іспанії в післявоєнний період.
2. Яку роль, на вашу думку, відіграла в розвитку країни диктатура
М. Прімо де Рівери?
3. Чим була викликана і які зміни в країні спричинила революція
1931 р.?
4. Порівняйте діяльність Народних фронтів в Іспанії та Франції.
5. Схарактеризуйте причини, перебіг і результати громадянської
війни в Іспанії.
6. Іспанський письменник, дипломат Фернандо Шварц у своєму
дослідженні «Інтернаціональна громадянська війна в Іспанії»
стверджував: «Без допомоги Радянського Союзу республіканська
Іспанія не змогла б дати опір франкістам. Із радянською допо-могою вона не змогла перемогти».
III. а ктуалізація ОПОрни Х знань
; Запитання та завдання
1. Якими були результати Першої світової війни для Німеччини?
2. Які обмеження накладалися на неї Версальським мирним до-говором?
3. Порівняйте за картою територію Німеччини до і після Першої
світової війни.
IV. в ивчення нО в О гО матеріалу
; Випереджальне завдання
Складіть перелік подій, пов’язаних із зародженням нацизму
й становленням нацистського режиму в Німеччині.
1. листопадова революція 1918  р. в німеччині.
; Розповідь учителя
У 1918 р. для правлячих кіл Німеччини стало зрозумілим, що
війну програно. Хоча на території країни бойові дії не велися, війна
коштувала їй надзвичайно дорого. Кількість загиблих перевищила
2 млн осіб, а поранених і скалічених — кілька мільйонів. Загострення
матеріальних проблем викликало масове невдоволення населення та
антивоєнні виступи. До цього додавалися відсутність у Німеччині ре-альних демократичних прав і свобод, дискредитація влади імператора
як відповідального за існуючу ситуацію. До активних дій опозиційні
сили спонукали також повідомлення про революційні події в Росії.
Усе це стало причинами початку революції в Німеччині.
Приводом до революції стало повстання військових моряків
3 листопада 1918 р. в місті Кілі. Вони були обурені спробою німець-кого командування кинути свій флот в останній бій, щоб, пожертву-вавши ним, домогтися вигідних умов перемир’я. Перехід влади в Кілі
до рук повсталих моряків і заснування ними першої в Німеччині ради
викликав ланцюгову реакцію в усій країні. 7—9 листопада револю -ційна хвиля охопила всі великі міста, промислові центри і Берлін.
9 листопада рейхсканцлер Макс Баденський, усвідомивши фактичну
втрату контролю над ситуацією в країні, заявив про зречення кайзера
Вільгельма ІІ, призначення виборів до Національних (Установчих) збо-рів, власну відставку і передачу влади соціал-демократу Ф. Еберту.
П ОСТАТ ь В   ІСТОРІї
Фрідріх Еберт (1871—1925) був одним із лідерів Соціал-демократичної партії Німеччини (СДПН), а з 1912 р. — депутатом рейх-стагу. Від 1913 р. очолював СДПН. Був противником насильницьких
революційних дій. У період Листопадової революції 1918 р. був одним із
керівників тимчасового революційного уряду — Ради народних уповно-важених. Еберт постійно лавірував між револю цією та контрреволюцією.
Так, він уклав таємну угоду з генштабом німецької армії про допомогу
в придушенні комуністичного руху (повстання «спартаківців» у 1919 р. та
комуністів у 1923 р.). У той самий час за допомогою армії були ліквідовані
заколоти правих сил (Каппівський путч 1920 р., «пивний путч» 1923 р.).
Після прийняття Веймарської конституції Еберт став першим
президентом (1920—1925 рр.) Німецької республіки. Після розправ
над комуністами втратив підтримку лівих сил, а після підписання
Версальського мирного договору — правих.
Еберт обіймав посаду канцлера лише один день. 10 листопада
разом із незалежним соціал-демократом Г. Гаазе він був обраний на
загальних зборах Рад Берліна співголовою тимчасового уряду — Ради
народних уповноважених (РНУ). Серед перших заходів, здійснених
РНУ, були скасування надзвичайних законів, установлення 8-годинно-го робочого дня, зобов’язання підприємців укласти колективні трудові
угоди з профспілками. Саме від її імені було підписано Комп’єнське
перемир’я з державами Антанти.
ЦІКАВО ЗНАТИ
10 листопада в залізничному вагоні, прикрашеному коронами,
із Берліна в напрямку міста Спа відбув до нейтральної Голландії
останній німецький імператор Вільгельм ІІ. На її кордоні він пере-дав свою шпагу голландському офіцеру-прикордоннику зі словами:
«Перед вами приватна особа — Вільгельм Гогенцоллерн». Цим сим-волічним актом завершилося правління династії Гогенцоллернів, які
з 1701 р. правили Прусським королівством, а в 1871—1918 рр. —
Другим рейхом.
Ліві в Німеччині виступали за переростання революції в соціа -лістичну, негайне усуспільнення власності. Вони заперечували необхід -ність Національних зборів і виступали за передачу всієї влади Радам.
На чолі цього руху стояв «Союз Спартака», члени якого формаль-но належали до Незалежної соціал-демократичної партії Німеччини
(НСДПН). Керували групою К. Лібкнехт і Р. Люксембург. У грудні
1918 р. відбувся перший загальнонімецький з’їзд Рад робітничих і сол -датських депутатів, який відмовився підтримати гасло «Уся влада Ра-дам!» і висловився за проведення виборів до Національних (установ -чих) зборів, призначених на 19 січня 1919 р.
На початку січня 1919 р. утворена «спартаківцями» Комуніс-тична партія Німеччини разом із частиною членів НСДПН спробувала
захопити владу в Берліні та ряді інших міст. За допомогою армії РНУ
придушила цей виступ. Його керівників К. Лібкнехта та Р. Люксем -бург було вбито. Спроба німецьких ліворадикальних сил спрямувати
Листопадову революцію в Німеччині в русло російської провалилася.
2. установлення веймарської республіки.
; Розповідь учителя
На виборах до Національних зборів більшість мандатів отримали
праві та центристські партії. Комуністи бойкотували вибори.
175
Національні збори працювали 6 лютого — 31 липня 1919 р.
у відносно спокійному провінційному місті Веймарі на півдні Німеч-чини. В останній день роботи вони прийняли конституцію, яка разом
із республікою, створеною на її основі, дістала назву Веймарської. Від -повідно до нової конституції Німеччина ставала федеративною респу-блікою із сильною президентською владою, але з відповідальним перед
парламентом урядом. Президент республіки обирався на основі загаль -ного виборчого права терміном на сім років. Він був головою виконав-чої влади, мав право призначати й звільняти міністрів та канцлера,
розпускати рейхстаг і призначати нові вибори; видавати надзвичайні
декрети та призупиняти дію окремих статей конституції. Республіка
була федерацією із 17 земель, якими управляли місцеві уряди, що при -значалися власними ландтагами (земельними зборами). Федеральний
парламент був двопалатним, складався з рейхстагу (державних зборів),
що обирався виборцями, і рейхсрату (державної ради), де перебували
представники земель відповідно до їхньої кількості населення. Уряд
формував канцлер. Рейхстаг мав право звільнити уряд, висловивши
йому вотум недовіри.
Веймарська конституція запроваджувала в Німеччині загальне
пряме рівне виборче право для чоловіків і жінок віком від 20 років.
Громадянам гарантувалися основні політичні права і свободи — сло-ва, друку, зборів, союзів тощо. Конституція закріплювала соціальні
права громадян — право й обов’язок працювати на благо суспіль -ства, допомогу малозабезпеченим безробітним, інвалідам, особам
похилого віку. Запроваджувалися елементи прямої демократії —
опитування населення і референдуми. Рішення останніх мали силу
закону, який не можна було скасувати. Склад рейхстагу формувався
політичними партіями відповідно до кількості голосів, отриманих
на виборах.
Першим президентом Веймарської республіки став Ф. Еберт.
; Робота з  документом
Ви ТЯ ги З   Вей МАРС ь КО ї КОНСТи ТУЦІ ї
Стаття 20. Рейхстаг складається з депутатів німецького народу.
Стаття 21. Депутати є представниками усього народу. Вони
підкоряються тільки своїй совісті та не зв’язані мандатами.
Стаття 22. Депутати обираються загальною, рівною, прямою
й таємною подачею голосів на засадах пропорційного представни-цтва, чоловіками і жінками, які досягли 20-річного віку.
Стаття 23. Рейхстаг обирається на чотири роки.
Стаття 41. Президент імперії обирається всім німецьким
народом. Може бути обраний кожний німець, якому виповни-лося 35 років.
Стаття 43. Президент імперії обирається на сім років.
Стаття 109. Усі німці рівні перед законом. Чоловіки і жін-ки мають у принципі однакові права і несуть однакові обов’язки.
Публічно-правові привілеї та обмеження, зумовлені народженням
або станом, підлягають скасуванню.
Стаття 114. Свобода особистості є недоторканною.
Стаття 115. Житло кожного німця є його вільним сховищем.
Воно недоторканне.
Стаття 118. Кожен німець має право в межах загальних за-конів висловлювати свої думки... цензура не допускається.
Стаття 123. Усі німці мають право збиратися мирно та без
зброї, не роблячи попередньої заяви й не питаючи особливого до-зволу.
Стаття 124. Усі німці мають право утворювати союзи або спіл-ки в цілях, що не суперечать кримінальним законам...
Стаття 125. Гарантується свобода слова й таємниця виборів.
Статт я 153. Власність забезпечується конституцією.
; Запитання до документа
1) Як за Веймарською конституцією формувався рейхстаг?
2) Які права й свободи надавалися громадянам?
3) Чи можна стверджувати, що Веймарська конституція мала де-мократичний характер? Обґрунтуйте свою точку зору.
3. н імеччина в  1919—1923  рр.
; Колективна робота з  підручником
Учні самостійно опрацьовують відповідний матеріал параграфа,
визначаючи, які нові явища з’явилися в розвитку Німеччини в 1919—
1923 рр., і виконують випереджальне завдання, отримане перед почат-ком розгляду нового матеріалу. Учитель систематизує й уточнює ре -зультати роботи учнів, використовуючи наведений нижче матеріал.
Д ОДАТКОВА ІНФОРМАЦІЯ
Становище Німеччини після Листопадової революції залишалося
дуже складним. Країна перебувала в стані глибокої кризи. Укладання
урядом надзвичайно важких для Німеччини умов Версальського мир-ного договору викликало невдоволення багатьох німців. Поширювалися
заяви про недовіру до існуючого уряду й заклики до здійснення «по -літики катастроф», тобто саботажу Версальського договору. Проурядові
сили виступали проти цього й наполягали на лояльному виконанні умов
договору, убачаючи в цьому єдиний можливий шлях поступового по -вернення Німеччиною свого впливу в Європі.
Проявами нестабільності ситуації ставали соціальні протести,
страйки, спроби захоплення влади тощо. У лютому 1919 р. понад
200 тис. робітників страйкували в Рейнсько-Вестфальській області, а на початку березня загальний страйк охопив Берлін. У ряді міст ліві про -голошували місцеві радянські республіки. 13 квітня було проголоше-
но Баварську Радянську Республіку, що проіснувала три тижні й була
розгромлена військами. У ніч із 12 на 13 березня 1920 р. праві сили вчинили заколот (Каппівський путч) у Берліні, захопивши владу на три дні. Монархіст Капп оголосив себе канц лером і заявив про розпуск пар -ламенту. Однак загальнонімецький страйк, у якому взяли участь 12 млн осіб, примусив заколотників відступити.
У 1923 р. страйки робітників охопили Тюрингію і Саксонію. 23—
25 жовтня в Гамбурзі відбулося організоване Комінтерном повстання,
яке очолив майбутній лідер КПН Е. Тельман. 8 листопада в Баварії
здійснили заколот («пивний путч») німецькі нацисти, послідовники іта-лійського фашизму. Заколотом керувала утворена в 1919 р. Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини (НСДАП), яка до 1920 р.
мала назву Робітнича партія Німеччини.
Лідером нацистів досить швидко став Адольф Гітлер. Путч, не
здобувши серйозної підтримки в Німеччині, провалився, а Гітлер опи-нився у в’язниці. Наступний суд зробив його популярним у Німеччині.
Те, що він говорив про приниження країни й необхідність відновлення
її величі, здобувало прихильників. Перебуваючи у в’язниці, Гітлер на -писав книгу «Майн кампф» («Моя боротьба»), де поєднав автобіографію
з викладом програмних положень нацизму.
ПОСТАТЬ В ІСТОРІЇ
Німецький диктатор Адольф Гітлер (1889—1945) народився
в Австрії. На початку Першої світової війни добровольцем вступив до
баварської армії, оскільки в австро-угорській та німецькій за станом
здоров’я служити не міг. Двічі нагороджувався Залізним хрестом за
хоробрість. Після демобілізації за завданням бюро з розслідування під -ривної діяльності увійшов до Німецької робітничої партії, що дотриму -валася ультранаціоналістичних поглядів. Через деякий час очолив цю
партію, що змінила назву на Націонал-соціалістичну робітничу пар-тію Німеччини. Поділяв ідеї антисемітизму. Мав ораторські здіб ності.
У 1921 р. став вождем («фюрером») нацистів. У 1923 р., захоплений
успіхом лідера італійських фашистів Муссоліні, також спробував за-хопити владу, здійснивши «пивний путч» у Мюнхені. Заколот прова-лився. Після кількох місяців, проведених у в’язниці, був достроково
звільнений і повернувся до політичної діяльності. Проголошував, що
Німеччині необхідно переозброїтися, досягти економічної самодостат-ності, придушити комуністів і профспілковий рух, а також винищити
в країні єврейську меншість.
Значний вплив на внутрішньополітичну ситуацію у Веймар-ській республіці мала економічна криза, що набула катастрофічних
масштабів через необхідність сплачувати нереальні за розмірами для
зруйнованої війною економіки Німеччини репарації державам Антан-ти. У листопаді 1922 р. уряд сформували прибічники «політики ка -тастроф». Узятий ними курс на саботаж репараційних виплат у січні
1923 р. призвів до франко-бельгійської окупації Руру — промислового
серця Німеччини, яке забезпечувало 70 % видобутку вугілля та 50 %
виплавки сталі.
Рурський конфлікт поставив економіку Німеччини на межу по-вного краху. Розпочався розвал виробництва, масове безробіття, голод
і гіперінфляція. Якщо в середині 1922 р. долар дорівнював 10 маркам,
то через рік — 1 млн марок. Півтори сотні друкарських фабрик не всти -гали друкувати гроші, і нові нулі на банкнотах домальовували в банках.
Для отримання заробітної плати працівники брали кошики. Видавали
її двічі на день, а плата, отримана вранці, знецінювалася до вечора.
Ціни в магазинах змінювалися щогодини. Реальна заробітна плата в цей
період, порівняно з довоєнною, зменшилася на 40 %, а кількість без-робітних досягла 6 млн осіб. Однак у виграші від гіперінфляції зали -шилася держава, що позбулася довоєнних боргів, і підприємці, оскільки
кредити, взяти ними, стали фактично безвідсотковими.
Загальний страйк у серпні 1923 р. примусив уряд піти у відстав-ку. Новий кабінет міністрів Г. Штреземана, отримавши від парламенту
надзвичайні пов новаження і заручившись підтримкою армії, урятував
країну від хаосу. Покращенню економічної ситуації Німеччини сприяло
також прийняття плану Дауеса.
4. Німеччина в  1924—1929  рр.
; Колективна робота з  підручником
Учні самостійно опрацьовують відповідний матеріал параграфа,
визначаючи особливості розвитку Німеччини в розгляданий період
і продовжуючи роботу над випереджальним завданням, отриманим
перед початком розгляду нового матеріалу. Учитель систематизує
й уточнює результати роботи учнів, використовуючи наведений ниж-че матеріал.
ДОДАТКОВА ІНФОРМАЦІЯ
Наприкінці 1923 — у першій половині 1924 р., після розгрому
наступу комуністів і фашистів, уряд В. Маркса (партія «Центр») удався
до низки економічних заходів. 15 листопада 1923 р. перехідною грошо-вою одиницею в Німеччині стала рентна марка, що дорівнювала вартості
5 кг жита. А 30 серпня 1924 р. вона була замінена рейхсмаркою, що
була забезпечена золотом і вільно конвертувалася. Були створені спри-ятливі умови для свободи підприємницької діяльності. Зростання вна-слідок цього податкових надходжень заклало підвалини збалансованого
бюджету. Проте найважливішу роль у стабілізації німецької економіки
відіграв план Дауеса.
Лише в 1924—1926 рр. Німеччина отримала 5 млрд марок інозем-них позик. Приплив капіталів із-за кордону сприяв модернізації та під-несенню німецької економіки. Результат дався взнаки напрочуд швидко.
Якщо в 1924 р. промислове виробництво Німеччини становило 71,9 %
(до уваги береться територія Німеччини після Версальського миру), то
в 1929 р. — 113 % від рівня 1913 р. Водночас на 1924 р. Німеччині
в цілому вдалося повернути свої зовнішні ринки або втрачені замінити новими. У 1929 р. німецький експорт на 1/3 перевищив довоєнний
рівень. Найважливішим показником була його структура. У 1927 р.
75 % вартості німецького експорту становила готова продукція. Особли-во посилено розвивала Німеччина торгівлю з країнами Центральної та
Південно-Східної Європи. Зростав обсяг вивезення німецьких капіталів,
відбувся процес концентрації та централізації. Так, на підприємствах
«Ферайнігте штальверке АГ» станом на 1 березня 1928 р. працювало
близько 200 тис. робітників і службовців. На підприємствах найбільшо -го у світі хімічного концерну «ІГ Фарбеніндустрі» було зайнято майже
стільки ж осіб.
Характерною рисою німецького економічного життя була широка
участь держави в інвестиціях.
План Дауеса значною мірою сприяв оновленню основного капіталу,
застосуванню новітньої техніки й технології. Високий технічний рівень
забезпечував конкурентоспроможність Німеччини на світовому та євро-пейському ринках.
У цілому протягом другої половини 1920-х рр. Німеччина знову
вийшла на друге місце у світі за виробництвом промислової продукції,
активно включилася в змагання за ринки збуту. Економічна могутність
стала використовуватися як дієвий засіб боротьби за досягнення зовніш-ньополітичних цілей.
Економічна кон’юнктура сприяла скороченню безробіття та під-вищенню життєвого рівня, зрештою, і суспільно-політичній стабіліза-ції життя. У період від кінця 1923 по 1928 р. при владі перебували
демократичні уряди, що користувалися підтримкою СДПН, яка мала
найбільшу фракцію у парламенті (рейхстазі). Факт обрання в 1925 р.
престарілого фельдмаршала Пауля фон Гінденбурга президентом замість
померлого Ф. Еберта був, скоріше, доказом наявності значних консер-вативних і мілітарних сил у Німеччині, ніж відходом німецького су-спільства від веймарської демократії.
Комуністична партія Німеччини, керована РКП(б) і Комінтер-ном, у роки стабілізації не залишала думки про захоплення влади
і встановлення диктатури пролетаріату, хоча за антиконституційні
й антидержавні дії її було навіть тимчасово заборонено. Під керів-ництвом вождя комуністів Е. Тельмана був створений «Союз черво-них фронтовиків» — воєнізовані загони КПН, які, зокрема, узяли
активну участь у кривавих подіях у Берліні 1 травня 1929 р., коли
комуністи, усупереч забороні начальника поліції К. Цергібеля, про-водили демонстрацію. Унаслідок цього на три тижні було припинено
видання центрального органу КПН «Роте фане» і місцевих комуніс -тичних газет.
Зовнішньополітичні зусилля Німеччини в роки стабілізації були
спрямовані на ліквідацію версальських статей та відновлення позицій
у Європі як великої держави. Щоб у розв’язанні тих чи інших питань
заручитися підтримкою, відповідно, Великої Британії та Франції чи Ра-дянського Союзу, погрожуючи водночас союзом із тією чи іншою сторо-ною, політичне керівництво Німеччини широко практикувало політику
балансування між Сходом і Заходом.
Така політика сприяла поступовому виходу Німеччини з післяво -єнної ізоляції, зміцненню її міжнародного становища. У жовтні 1925 р.
в Локарно вона підписала Рейнський гарантійний пакт, що робив недо-торканними франко-німецькі та німецько-бельгійські кордони. Німеч-чина знову була прийнята в коло великих держав, ставши членом Ліги
Націй. У цілому було полегшено тягар Версальської системи.
Із другого боку, Німеччина продовжувала дотримуватися «полі-тики Рапалло» щодо СРСР, уклавши з ним торговий договір (1925 р.),
договір про нейтралітет (1926 р.) і посиливши одночасно економічну та
військово-економічну співпрацю. Останнє звелося до активної співпраці
у створенні військово-промислового потенціалу, у якому були зацікав -лені обидві країни. Нова німецька військова техніка випробовувалася
в СРСР. Німецькі льотчики і танкісти в спеціальних радянських цент -рах набували бойової майстерності.
Певним наслідком поступового зближення Німеччини із Заходом
була заміна в 1929 р. плану Дауеса планом Юнга, згідно з яким сума
репарацій скорочувалась зі 132 до 114 млрд марок, а термін виплати
розтягувався на 59 років. Іноземний контроль за німецькою економікою
ліквідовувався.
5. ш лях нацистів до влади в  країні.
; Розповідь учителя
Після поразки «пивного путчу» нацисти вирішили змінити так-тику. Із цього приводу Гітлер висловився: «...Якщо я знову вдамся до
політики, то це буде нова політика. На зміну тому, щоб завойовувати
владу за допомогою зброї, ми, на зло депутатами католикам і марк-систам, сунемо ніс у рейхстаг. Щоправда, потрібно буде більше часу,
щоб їх переголосувати, ніж на те, щоб їх перестріляти... Але їхня
власна конституція приведе нас до успіху. Кожна легальна процеду-ра триває довго.., але рано чи пізно ми завоюємо більшість, а отже,
і Німеччину».
У 1928 р. нацисти почали перебудову партійної роботи під гаслом
боротьби за маси. У роки кризи така зміна дала свої результати. По-значилася на поведінці виборців і тактика боротьби, яку використову-вали нацисти. Штурмовики (СА) та есесівці (СС) нападали на мітинги
політичних суперників, били активістів інших політичних партій, за-лякували населення цілих районів. Їхні дії, у свою чергу, демонстру-вали слабкість законної влади, яка часом не здатна була підтримувати
елементарний порядок у містах і гарантувати безпеку громадян. Фа-тальну для Веймарської республіки роль відіграли представники тра -диційної військово-бюрократичної еліти Німеччини, політичний вплив
яких не усунула революція 1918 р. Її представники вважали, що саме
нацисти є тією силою, яка здатна усунути загрозу революції, еконо-мічного краху і забезпечити відродження Німеччини. У жовтні 1931 р.
її націоналістично налаштовані представники утворили «Гарцбурзький
фронт», який проголосив нацистів найперспективнішою силою в країні
й закликав промислово-фінансові кола до їх фінансування.
У квітні 1932 р. проходили вибори президента республіки. Хоча
на них переміг Гінденбург, Гітлер не набагато відстав від нього. Того
самого року відбулися вибори до парламенту, які ще більше зміцни -ли позиції нацистів. За них проголосували 14 млн виборців (37 %).
Основними суперниками нацистів на виборах були соціал-демократи
і комуністи, які в разі об’єднання своїх зусиль могли б перешкодити
перемозі нацистів. Після виборів було сформовано уряд на чолі з фон
Папеном, який дістав назву «кабінет баронів» через велику кількість
титулованих осіб у його складі. Але цей уряд не мав жодної підтримки
ні в парламенті, ні в народі. Він намагався домогтися підтримки з боку нацистів, давши свободу дій штурмовикам (СА), проте це лише зміц-нювало позиції нацистів. Зрештою в листопаді 1932 р. відбулися поза-чергові парламентські вибори, де жодна з партій не набрала більшості.
Нацисти навіть утратили частину голосів. За них проголосувало 33 %
виборців. За комуністів голосувало 17 % виборців. Гітлер був у розпа -чі. Подейкують, що він був готовий накласти на себе руки. Саме в цей
момент, коли криза наближалася до кінця і з’явилися ознаки падіння
впливу нацистів, вирішальну роль відіграла воєнно-промислова еліта,
яка використала свій вплив на президента Гінденбурга, щоб той вру-чив мандат на формування уряду Адольфу Гітлеру. 20 січня 1933 р.
А. Гітлер став рейхсканцлером — керівником уряду.
6. н ацистський режим.
; Колективна робота з  підручником
Учні самостійно опрацьовують відповідний матеріал параграфа,
визначаючи особливості становлення нацистського режиму в Німеч -чині, і складають на підставі простого плану, запропонованого вчи -телем, розгорнутий: 1) формування нацистської диктатури; 2) еконо -мічна політика нацистів; 3) порушення прав людини; 4) нацистська
пропаганда. Учитель систематизує та уточнює результати роботи учнів,
використовуючи наведений нижче матеріал.
ДОДАТКОВА ІНФОРМАЦІЯ
Долучившись до виконавчої влади, нацисти почали послідовну
ліквідацію режиму політичної демократії Німеччини. Використавши
як привід підпал рейхстагу (27 лютого 1933 р.), який самі ж і орга -нізували, вони вдалися до відкритого терору проти їхніх політичних
противників — соціал-демократів і комуністів. Передусім Гітлер доміг-ся підписання Гінденбургом спеціального указу «Про охорону народу
і держави», що ліквідував основні права громадян і надав необмежені
повноваження каральним органам. Нацисти провели нові вибори до
рейхстагу, сподіваючись отримати переважну більшість у ньому. Про -те підсумки виборів у березні 1933 р. їх не задовольнили: комуністи
й соціал-демократи, які перебували в підпіллі, отримали 30,6 % голо-сів виборців, нацисти — 43,9 %. Не зібравши абсолютної більшості
голосів, нацисти відтоді остаточно відмовилися від спроб прикрити
свій режим хоча б видимістю демократії та збереження конституції.
Важливим етапом зміцнення влади Гітлера було знищення ним своїх
політичних противників у партії. Лідер штурмовиків (СА) Ернст Рем
виступав за продовження «націонал-соціалістичної революції», тобто за
переділ власності в Німеччині, що могло позбавити Гітлера підтримки
великого капіталу. Щоб розв’язати проблему кардинально, Гітлер за
допомогою загонів СС у ніч на 30 червня 1934 р. фізично знищує керів-ників СА. Ця подія увійшла в історію під назвою «ніч довгих ножів».
Принцип поділу влади, що лежав в основі Веймарської республіки,
було відкинуто, законодавчі функції передано уряду. Гітлеру ж пере-дали повноваження президента Гінденбурга, який у 1934 р. помер. Так
уся повнота влади в Німеччині опинилася в руках Гітлера. Було про-ведено адміністративну реформу, що ліквідувала земельні парламенти
та органи місцевого самоврядування. Влада на всіх рівнях переходила
в руки не виборних, а призначуваних згори чиновників.
У 1933 р. вже формально було заборонено всі політичні партії,
крім НСДАП, що злилася з державою. Партійні функціонери авто -матично ставали державними чиновниками відповідного рівня. Така
різка зміна державного ладу та суспільного життя супроводжувала-ся насиллям і породжувала посилення каральних органів держави.
Штурмові (СА) та охоронні (СС) загони стали частиною цього апарату
насилля. Було створено державну таємну поліцію (гестапо), а з 1933 р.
по всій країні з’явилися концентраційні табори для утримання в них
усіх небажаних режиму людей. Було ліквідовано основні політичні
права громадян — свободу слова, зібрань, недоторканність житла, та-ємницю листування.
Важливі зміни відбулися і в економіці Німеччини. Уряд Гітлера
пішов на нечуване для мирного часу розширення державного регулю-вання господарським життям, спершу — із метою виходу з кризи.
На кошти держави було розгорнуто будівництво загальнонаціо-нальної мережі швидкісних автострад, що дозволило відразу різко ско-ротити кількість безробітних і пожвавити будівельну індустрію. Згодом
основну увагу було приділено прискореному розвитку воєнної промис-ловості. У 1933—1938 рр. військові витрати збільшилися з 620 млн до
15,5 млрд рейхсмарок. Із метою стимулювання економічного зростання
вводилися податкові пільги. З одночасним зростанням витрат і зни -женням податків виник дефіцит бюджету, що покривався випуском
паперових грошей. Щоб не допустити їх знецінення та зростання цін,
уряд запровадив контроль над цінами і зарплатою й почав поступовий
перехід до карткової системи розподілу. Це збільшило масштаби дер-жавного регулювання економіки.
Особливістю економіки нацистської Німеччини було пряме ад-міністративне регулювання господарства державою. Для цього всіх
підприємців було об’єднано в галузеві картелі та підпорядковано ім -перському міністру господарства. Коли 1936 р. було прийнято чотирирічний план розвитку воєнної промисловості, уповноваженим із ре-алізації цього плану призначили Г. Герінга. Створене ним відомство
взяло під контроль усю економіку країни. Держава стала безпосеред-нім власником багатьох підприємств, що були конфісковані в основ -ному в євреїв під час «аріїзації» промисловості. Так, на заводах дер-жавного концерну «Герман Герінг» було зайнято 600 тис. працівників
і виплавлялося 7,29 млн тонн сталі.
Фашистська держава встановила також контроль над ринком
робочої сили і трудовими відносинами. У роки Веймарської республіки
останні будувалися на визнанні протиріччя інтересів робітників і ро-ботодавців, яке мало розв’язуватися через тарифні погодження між
організаціями, що репрезентували інтереси кожної зі сторін. Для на-цистів такий підхід був неприпустимим. Трудові відносини вони на-магалися побудувати на основі своїх ідей про перевагу національних
інтересів і вважали можливою гармонію між працею і капіталом під
наглядом держави. У нацистській Німеччині було ліквідовано проф -спілки, а замість них утворено Німецький робітничий фронт, що вклю -чав робітників і роботодавців. Керівники підприємств ставали «вож-дями трудового колективу», а контроль над трудовими відносинами
перейшов до спеціальних «опікунів праці», призначуваних урядом.
Контроль над заробітною платою було доповнено введенням загальної
трудової повинності.
Під жорсткий державний контроль у фашистській Німеччині
було взято і зовнішню торгівлю. Метою її регулювання було прагнення
зменшити залежність країни від імпорту. Відповідно вживалися заходи
з розвитку тих галузей промисловості, які становили імпорт: синтетич -ний бензин, каучук. Усе це також диктувалося загальною військовою
підготовкою нацистів та було розраховано на нейтралізацію можливої,
на випадок війни, блокади Німеччини.
До початку Другої світової війни економіка Німеччини карди-нально змінилася. За збереження приватної власності було суттєво об-межено свободу підприємництва. Ринок товарів і послуг, ринок праці
змінила державна регламентація. Практично перестала функціонувати
ринкова економіка. Увесь комплекс цих заходів прискорив вихід Ні-меччини з кризи. У 1935 р. вона досягла докризового рівня виробни -цтва, а до 1939 р. значно перевищувала його. Скоротилося безробіття:
1933 р. воно складало 6 млн осіб, 1934 р. — 3 млн, 1936 р. — було майже ліквідоване. Але в самому виході з кризи не було нічого фе -номенального, оскільки з 1933 р. всі країни Заходу вступили в смугу
економічного пожвавлення. Слід мати на увазі, що більш високі темпи
відновлення в Німеччині були значною мірою зумовлені мілітаризаці-єю її економіки. Ціною цих успіхів стала повна ліквідація прав і сво -бод громадян, створена в країні атмосфера примусового однодумства,
шовіністичного розгулу і загальної підозрілості.
Життя у фашистській Німеччині дуже відрізнялося від тих омрі -яних картин, що були створені пропагандою. Насилля стало масовим.
Тільки до початку 1935 р. було вбито понад 4,2 тис. противників на-цизму, заарештовано 515 тис. осіб. До початку 1939 р. в ув’язненні
перебувало понад 300 тис. людей. Сотні тисяч емігрували, у тому числі
цвіт творчої інтелігенції — фізик Альберт Ейнштейн, письменники То-мас і Генріх Манни, Ліон Фейхтвангер, Бертольд Брехт, композитори
Ган Уйснер, Отто Клемперер, Пауль Гіндеміт.
Антисемітизм став офіційною політикою фашистської держа-ви (на 1933 р. в Німеччині проживало майже 500 тис. євреїв). Уже
з весни 1933 р. почався організований владою бойкот усіх установ, що
належали євреям. У 1935 р. було прийнято серію законів, що позбави-ли євреїв німецького громадянства та заборонили їм обіймати посади
в державному апараті («Нюрнберзькі закони»). Змішані шлюби забо-ронялися. Від 1939 р. євреїв почали виселяти в спеціально відведені
будинки і квартали (гетто). Їм не дозволяли з’являтися в громадських
місцях, удаватися до багатьох видів діяльності, вони були зобов’язані
постійно носити на одязі нашиту жовту шестикутну зірку. Проти ночі
з 9 на 10 листопада 1938 р. влада організувала єврейський погром
(«кришталева ніч», коли було розбито й розграбовано єврейські крам-ниці, аптеки тощо), жертвами якого стали десятки тисяч осіб. Так було
підготовлено ґрунт для винищення євреїв в окупованих Німеччиною
в роки війни країнах. 6 млн євреїв стали жертвою расового безумства
нацистів. Крім євреїв, починаючи від 1935 р., расової дискримінації
зазнали й цигани (у Німеччині їх проживало майже 22 тис. осіб). Вони
мали бути винищені як представники «нижчої» раси.
Фашизм прагнув установити контроль і над свідомістю людей.
Засоби масової інформації — друк, радіо — залежали від міністра про-паганди Й. Гебельса. Його відомство було поставлено на службу на-цизму: художники, поети, композитори мусили прославляти Гітлера,
оспівувати переваги арійської раси і нових порядків. Велич Німеччини
мали уособлювати циклопічні споруди.
«Ми знову хочемо зброї. Тому все, починаючи від букваря ди-тини до останньої газети, кожен театр і кожне кіно, кожен стовп для
плакатів і кожна вільна дошка для оголошень має бути поставлена на
службу цієї єдиної великої місії» (А. Гітлер). Про результативність
нацистської пропаганди свідчать спогади радянського авіаконструк-тора О. Яковлева. «За час перебування в Німеччині мені доводилося
зустрічатися з німцями різних спеціальностей і різного культурного
рівня. Але в усіх без винятку — від конструктора до носильника —
відчувалося усвідомлення незрівнянної переваги над усіма іншими.
Це відчувалося в усьому, і це було результатом фашистської про-паганди».
Контроль над масовою свідомістю здійснювався і через тоталь-не охоп лення населення нацистськими організаціями і політичними
кампаніями. Німецький трудовий фронт об’єднував 23 млн осіб, до
молодіжної організації «Гітлерюгенд» належало понад 8 млн. Член-ство в них було обов’язковим. Крім того, існували різні націонал-соціалістські союзи, що об’єднували людей за професіями, нахилами,
захопленнями тощо. Усі вони мусили відвідувати мітинги і збори, бра-ти участь у масових заходах. Ухилення від усього цього було доказом
незгоди і дозволяло цілеспрямовано боротися з його проявами.
V. з акріП лення нО виХ знань
Пропонуються два варіанти проведення цього етапу уроку.
І ВАРІАНТ
; Бесіда за запитаннями
1. Які події започаткували Листопадову революцію в Німеччині?
2. Хто став першим президентом Веймарської республіки?
3. Коли відбувся «пивний путч»?
4. Які чинники сприяли швидкому економічному розвитку Німеч-чини в другій половині 1920-х рр.?
5. Коли було запроваджено план Юнга? Що він передбачав?
6. З отриманням якої посади А. Гітлером нацисти прийшли до вла -ди в Німеччині?
7. Що таке «Нюрнберзькі закони»?
ІІ ВАРІАНТ
Обговорення результатів виконання учнями випереджального за -вдання, отриманого перед початком розгляду нового матеріалу.
VI. Підсумки урО ку
9 У Німеччині в результаті Листопадової революції було повалено
монархію та встановлено республіку, яка за назвою місця при-йняття конституції здобула назву Веймарської. Нова республіка
одразу після виникнення зіткнулася з надзвичайно важкими на-слідками Версальського мирного договору. Погіршення ситуації
в країні сприяло зростанню соціальної напруги.
9 Від середині 1920-х рр. починається стрімкий економічний роз-виток Веймарської республіки. Це було зумовлено досягненням
політичної стабільності й уведенням в дію плану Дауеса. Німеч-чина знову посіла провідне місце в Європі та світі. Також до
кінця 1920-х рр. вдалося нівелювати більшість негативних на -слідків Версальського договору.
9 30 січня 1933 р. А. Гітлер став рейхсканцлером. Нацисти долу-чилися до влади. Присвоївши собі надзвичайні повноваження,
вони розгорнули перебудову Німеччини згідно зі своїми ідеоло -гічними принципами. У 1933—1935 рр. у Німеччині сформу-вався тоталітарний режим. НСДАП об’єдналася з державним
апаратом і стала «єдиною партією німців». Політична поліція
(гестапо) розгорнула масові репресії проти противників режиму.
Також розгорнулися жорстокі переслідування євреїв і циган. За -проваджувалися расові закони. Політична цензура стала нормою
повсякденного життя.
9 В економічній сфері здійснювалися такі заходи: конфіскація
єврейської власності («аріїзація»); посилення ролі держави
в управлінні й плануванні виробництва товарів (чотирирічний
план); запровадження системи примусової зайнятості й трудових
повинностей; заборона на розподіл великих земельних володінь
із метою збереження великого сільськогосподарського виробни -цтва; контроль і регулювання трудових відносин тощо. В умовах
секретності відбувалося відродження воєнної промисловості. Німеччина готувалася до війни за панування у світі (за п’ять років
перебування при владі воєнні витрати зросли у 25 разів).
VII. дО машнє завдання
1. Опрацювати відповідний параграф підручника.
2. Повторити матеріал про державний устрій, роль у Першій світовій війні та повоєнному врегулюванні Італії.
Категорія: Всесвітня історія 10 клас | Додав: uthitel (13.12.2013)
Переглядів: 2711 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: