Урок № 22 Тема: Стилістика речень з різними способами вираження чужого мовлення. Пряма і непряма мова, її призначення й граматично-смислов - Українська мова 11 клас - Старша школа - Каталог статей - Учительська світлиця
Головна » Статті » Старша школа » Українська мова 11 клас

Урок № 22 Тема: Стилістика речень з різними способами вираження чужого мовлення. Пряма і непряма мова, її призначення й граматично-смислов
Урок № 22
Тема: Стилістика речень з різними способами вираження чужого мовлення. Пряма
і непряма мова, її призначення й граматично-смислові особливості.
Мета: знаходити в тексті стилістично забарвлені засоби речень з різними способами ви-раження чужого мовлення; визначати їх роль і доречність використання в тексті;
визначати стилістичні особливості авторських слів при прямій мові; правильно
проводити синонімічну заміну в реченнях з різними способами вираження чужо-го мовлення для посилення тієї чи іншої стилістичної ознаки; правильно й до-речно використовувати у власному мовленні різні варіанти граматичних форм,
морфологічних, синтаксичних засобів з урахуванням виконання ними стилістичної
функції, емоційно-експресивного забарвлення; знаходити і виправляти помилки,
зумовлені стилістично неправильним вибором варіантів граматичних форм, не-вдалим використанням морфологічних, синтаксичних засобів у власному й чужому
мовленні; правильно розставляти розділові знаки при прямій мові й діалозі та
обґрунтовувати їх.
Хід уроку
I. АктуА лізА ція опорних знА нь учнів.
технологічна карта
Способи передачі чужого мовлення :
а) пряма мова;
б) непряма мова;
в) діалог;
г) цитата.
пряма мова — чуже мовлення, передане дослівно. Сприймаю -чи пряму мову, читач (слухач) уявляє собі мовця, оскільки манера
говорити, будувати висловлювання свідчить про рівень культури
людини, нахили, риси характеру, настрій тощо. Важливими в емо -ційному сприйманні є слова автора. У середині прямої мови чи піс -ля неї слова автора мають пояснювальний характер. Якщо ж слова
автора стоять перед прямою мовою, вони ніби готують читача (слу -хача) до сприймання, активізують його увагу. У художньому стилі
пряма мова і слова автора слугують для змалювання персонажів.
за їх допомогою автор розкриває внутрішній світ, риси характеру
й особливості мови героїв. Речення з прямою мовою широко засто -совують у публіцистиці: у замітці, нарисі, репортажі, статті. У цьо -му стилі автор, як правило, прагне зберегти достовірність чужого
мовлення й точно передати жести, міміку. Тому він добирає най -більш значимі висловлювання, які найкраще характеризують героя.
непряма мова — чуже мовлення, передане приблизно, не до -слівно. Її використовують, якщо треба передати зміст висловлюван-ня, а форма не має суттєвого значення. Вона є ознакою книжного
і насамперед офіційно-ділового мовлення. При заміні прямої мови
непрямою. Такий спосіб передачі чужого мовлення властивий і пу -бліцистичному стилю.
Основні правила заміни прямої мови на непряму:
а) опускаємо всі емоційно-експресивні елементи, фразеологізми
заміняють нейтральними словами;
б) якщо пряма мова містила звертання , то при заміні на непряму
це слово набуває форми додатка;
в) якщо пряма мова виражала розповідь , то при заміні на не -пряму мову вживаємо сполучник що;
г) якщо пряма мова виражала питання , то при заміні на непря-му мову вживаємо сполучник чи;
ґ) якщо пряма мова виражала спонукання, то при заміні на не -пряму мову вживаємо сполучник щоб ;
д) слова автора, перетворюючись на головне речення, завжди сто-ять перед підрядним, а підмет у головному реченні звичайно зна-ходиться перед присудком .
при заміні прямої мови непрямою читач (слухач) втрачає мож -ливість безпосередньо сприймати особу, якій належить висловлю -вання. Втрачається безпосередність, властива прямій мові.
Діалог як різновид прямої мови є ознакою розмовного стилю,
проте його широко використовують і в публіцистичному, і в худож-ньому стилях (інтерв’ю, полемічні статті й усі жанри художньої
літератури).
цитата — це такий вид прямої мови, який використовують
для підтвердження, спростування чи ілюстрування висловленої
думки. Як спосіб передачі чужого мовлення цитата найчастіше ви -користовується в науковому й публіцистичному стилях, зокрема
в літературно-критичних статтях, учнівських творах.
основні поради для цитування :
1. Кожна цитата ретельно добирається і вивіряється.
2. Цитати повинні бути лаконічними, але влучними, доцільними.
3. Кожна цитата паспортизується.
4. Не можна переобтяжувати твір цитатами.
Функції цитат різні:
а) цитати-тези (дає змогу висловити думку яскраво і переконливо);
б) цитати-аргументи (як доказ правильності, достовірності ви -словлених думок);
в) виражальна цитата (такими цитатами найчастіше починають
чи закінчують твір, щоб справити враження на читача).
оформлення цитат:
а) як пряма мова;
б) як частина речення.
1. Цитату на письмі беремо в лапки (епіграф — ні). Якщо
поряд є слова автора, то ставимо ті ж розділові знаки, що й при
прямій мові.
Як гарно пише про річку свого дитинства Олександр Довжен-ко: «Благословенна будь, моя незаймана дівице Десно, що, згадуючи
тебе вже много літ, я завжди добрішав, почував себе невичерпно
багатим і щедрим».
2. Якщо цитата доповнює авторське речення, є його скла -довою частиною, то записуємо цитовану частину з малої літери
і беремо в лапки.
Про українську пісню Олександр Довженко писав, що «це
геніальна поетична біографія українського народу» .
3. Якщо цитата наведена не повністю, то на місці пропуще -них слів ставимо три крапки.
На початку цитати після відкритих лапок «...Глибинне й пружне слово, немов гостру
зброю, дав нам народ». (П. Тичина).
У середині цитати «Свій незвичайний талант О. Гончар відчув сам
... і відразу свідомо поставив перед собою за -вдання: «Якщо залишуся живий, розповім про
своїх товаришів». (За П. Загребельним).
У кінці цитати перед закритими лапками (піс-ля закритих лапок крапку в такому випадку
вже не ставимо)
«Він (Гончар) не обіцяє спокою, він вимагає
високого ладу душі, він не дозволяє розміню -вати життя на дрібниці...» (За П. Загребельним).
4. Якщо після цитати (у тому ж рядку) вказано її автора (або
джерело), то необхідно знати наступні правила.
Вказівку на автора слід узяти в дужки. «Лиш праця світ таким, як є, зробила»
(І. Франко).
Крапку в кінці цитати можна поставити після
вказівки на автора (закритої дужки).
«Сковорода мав своєрідний розум: його
бентежило те, що для тисяч інших людей було
буденним і звичайним» (І. Драч).
Крапку можна поставити відразу після закри-тих лапок цитати — тоді вказівка на автора
закінчується крапкою перед закритою дужкою.
«Сковорода мав своєрідний розум: його
бентежило те, що для тисяч інших людей було
буденним і звичайним». (І. Драч.)
Знак оклику чи знак питання ставимо перед
закритими лапками цитати, а вказівка на
автора закінчується крапкою перед закритою
дужкою або після закритої дужки.
«... Ви любите на братові шкуру, а не душу!»
(Т. Шевченко.)
«Не витерпів лихої долі, помер на панщині!»
(Т. Шевченко).
5. Коли вказівка на автора або джерело висловлювання стоїть
на рядок нижче цитати, то цитату не беремо в лапки.
Міст від серця людини до серця людини — щось значніше,
ніж споруда з бетону і сталі, яка єднає два береги.
(Натан Рибак)
Не маєм права забувати
Пісень, яких навчила мати.
(М. Луків)
6. Віршовану цитату, якщо вона записана у вигляді строфи,
не беремо в лапки, у кінці останнього її рядка ставимо кому або
відповідний до типу речення знак і тире, а слова автора записуємо
в наступному рядку.
Любов к отчизні де героїть,
Там сила вража не устоїть,
Там грудь сильніша од гармат, —
писав І. Котляревський у поемі «Енеїда».
7. Якщо цитатою починається речення, а слова автора йдуть
після неї, то перше слово цитати пишемо з великої літери навіть
тоді, коли в друкованому джерелі воно написане з малої літери.
«...І колись, щоб він не плакав, не журивсь, щоб він де-небудь прихиливсь, то оддадуть у москалі», — писав Т. Шевченко
про долю кріпаків».
8. Епіграф (різновид цитати) в лапки не беремо, а вказівку на
його джерело пишемо під епіграфом справа, без дужок і крапки в кінці.
Земле, моя всеплодющая мати....
Іван Франко
Є особлива форма передачі чужої мови, яка вживається тіль -ки в художній літературі. Це невласне пряма мова, що має ознаки
прямої і непрямої мови:
Миколка йшов до школи в новому костюмчику, білій накрох-маленій сорочці, у черевичках, що виблискували від сонячних про -мінчиків. Ой, швидше б побачити друзів, учителів, а особливо оту
Оксанку, яка їздила десь до бабусі на канікули. Які там вони ста -ли за літо? Треба поспішати, щоб не запізнитись на лінійку.
Діалог — це пряма мова, що передає розмову двох або більше
осіб. Слова кожної особи називаються репліками. Якщо є необхідність уточнити, кому належить пряма мова, репліку супроводжу -ють словами автора.
Кожну репліку починаємо з нового рядка, у лапки не бере -мо. Перед кожною реплікою ставимо тире. Якщо репліку супро -воджують слова автора, то після репліки ставимо, відповідно до
типу речення, знак питання чи знак оклику, чи кому, далі ставимо
тире, записуємо слова автора, а після них — крапку (двокрапку
і тире — див. ст. 29 п. 4, ст. 30 п. 5).
— Чоловіче, чоловіче! Чи бачиш? — бублики на груші!
— Та бачу, — каже чоловік, — то що?
— Та як же так: бублики на груші. Хіба ж таки бублики
ростуть на груші?
— Звісно не ростуть, — каже він. — А то, мабуть бублей-на хмара йшла та й зачепила ліс, — оце й зосталися бублики (Із
фольклору).
Репліки можна записувати одну за другою в рядках. Тоді їх
слід брати в лапки, а між ними ставити тире.
«Добридень, ґаздо! Гризеш пісну нивку?» — «Гризу, пане». —
«І твої доньки все життя будуть отак гризти?» — «Відай, будуть,
бо ніхто не знає, яка доля чекає людину». (Із фольклору.)
II. оГолошення теми й мети уроку.
III. Мотивація навчальної Д іяльно С ті учнів.
I V. Сприйняття й зАСвоєння учня М и нА вчА льно Го МАтері А лу.
; Тренувальні вправи
прочитайте речення, визначте стиль. Яким із способів передачі чужо -го мовлення скористався автор? чи була потреба тут у прямій мові?
Російська академія наук, де зібрано ученійших людей до вся-ких справ наукових, вона також в 1905 році так відказала, що
українська мова то не великоруська, а одмінна, мова правдива
і давня, і заборонити її не можна. Та все ж таки знаходили ся
людці, які все правили, що українство то видумка, і мова україн -ська видумка, і треба то все забороняти, касувати, бо то оден народ
руський розбиває і державі (государству) шкодить. Українці на те
одказували, що нехай рахують, як схочуть — чи оден руський на -род та руський язик, чи два, чи скільки, а таки українці мають
свою мову відмінну, своє письменство на тій мові, і як тою мовою
хочуть писать, то як їм тою мовою писать, то як їм ту мову за -бороняти? (М. Грушевський).
складіть речення з прямою мовою.
Мовила, змовницьки підморгнувши мені; випалив, зупиня-ючись біля мене.
Стукнув кулаком по столу і зарепетував; процідив крізь зуби
і відвернувся; відповіла й повела бровою; знічено похилив голову
і додав; потиснув руку і бадьоро промовив.
визначте пряму мову і слова автора та вкажіть їх роль у тексті. по-ясніть розділові знаки.
Я замислився. Мені стало зрозуміло, що надумав Федір. Без -умовно, коли зірвати цього моста, то на довгий час рух спиниться.
Але ж як зірвати? Міст охороняється…
«З місяць не ходитимуть?» — квапив мене Федір і так дивив-ся, ніби варто мені тільки підтвердити його думку, як міст злетів
би в повітря.
«Та не місяць, — кажу. — Тоді можна і взагалі їм сюдою
шлях закрити». — «Справді?» — зрадів він. — Здорово. Тоді я пі -шов». І Федір заспішив від мене. «Куди ти, — кажу, — постри-вай». — «До командира», — сказав не зупиняючись і зник.
Вночі пішов Федір з товаришами на операцію. (Ю. Збанацький).
У поданому уривку розкривається образ Федора через його
мовлення. Він нетерпеливий, хоче швидко діяти (лаконізм фраз).
Ці риси підтверджує оповідач у словах автора, вживаючи такі:
квапив, зрадів, заспішив; сказав не зупиняючись і зник. Карти-на, змальована автором, сценічна. Ми чітко уявляємо собі розмову
двох персонажів і кожного з них: спокійного, врівноваженого опо -відача і енергійного, рвучкого Федора.
визначте в словах персонажів ознаки розмовного стилю (емоцій-ність, образність) і засоби їх вираження.
Лисавета приміряла дитині квітчасту пілку, промовляла: Ти
моя квіточко… Чи ми тебе не вдягнемо, не взуємо? Теплу одежинку
справимо на зиму… Як станеш ходити, пошиємо валяночки, щоб
у теплі була приморожена ніжка. Сусіди обступили Радивона, і він
повів річ, що то за уславлений командир Мусій Завірюха! — Як
сяде на коня — генерал! Який би не був бій, щоб він змінився
з лиця? Голос — як грім! Дивне осяяння найшло на Мусія Заві -рюху, і він зачав намовляти лісника, щоб не боявся… (Із творів
К. Гордієнка).
У художніх творах часто використовуємо розмовне мовлення. Воно
характеризується емоційністю, яка виражена на письмі за допомогою
вставних слів, звертань, слів зі зменшено-пестливим значенням
квіточко, одежинка).
прочитайте. доведіть, що в тексті є цитата. укажіть вивчені стиліс -тичні засоби (лексичні, граматичні, синтаксичні).
Неможливо людині бути щасливою без спогадів про рідні міс-ця дитинства, про тепло й турботу батьків, про радість спілкування
з друзями дитинства. Зринає в душі, як зоря, пісня Світлани Весни:
Це край, де я родилась і живу,
Де все для мене рідне — не байдуже,
Де зірка з неба впала у траву,
Щоб ти мене побачив, милий друже.
Це край моєї втіхи і сльози,
Із рідним словом, з рідними піснями.
Тулюся до вкраїнської краси,
Бо це взяла від батька і від мами.
прочитайте текст вголос. Якими засобами автор досягає емоційно-експресивного забарвлення? перекажіть текст, уживаючи непряму
мову. Що від цього зміниться?
У Харкові під час виступу Маяковського, його запитали, які
книжки він читає. Поет відповів:
— Всі книжки наших поетів та найкращі прозаїчні твори.
Хтось в’їдливо запитав:
— А Пушкіна ви читаєте?
— Ні… — довга пауза. — Я його знаю напам’ять. — Знову
пауза. — Не вірите? Слухайте: «Євгеній Онєгін».
І він чудово прочитав перший розділ пушкінського роману.
Панувала тиша. Маяковський мовчав. Далі прочитав другий роз-діл. Запитує:
— Читати далі?
У відповідь вибухнули тривалі оплески. (Зб. «Цікаві
бувальщини»).
V. зАкріплення вивченоГо МАтері А лу.
визначте, у якому з текстів ужита цитата-теза, а в якому — цитата-аргумент. Як оформлені цитати? поясніть їх роль у тексті.
1. «Читаючи деякі книжки, — писав Володимир Солоухін, —
я, наче об брусок, правлю свою мову. На інших книжках я прав -лю свою громадянську совість». Франко, гадаю, теж із ряду тих
письменників, на чиїх творах ми правимо громадянську совість».
(Із журналу).
2. Слово потрібно рідко поєднується з неозначеними формами
дієслів, зате слово треба виступає в сполученні не тільки з інфіні -тивами, а й з іменниками, наприклад:
Місяцю мій ясний! З високого неба
Сховайся за гору, бо світу треба. (Т. Шевченко).
перебудуйте речення з непрямою мовою на речення з прямою мо-вою. надайте словам автора експресивного характеру.
Материнка звичайна. Міжнародна назва роду походить від
грецьких слів, що в перекладі означають «гора» і «окраса» (мате -ринка полюбляє кам’янистий ґрунт). Українська назва пов’язана із
широким використанням цієї рослини, а російська — душиця— із
сильним і приємним ароматом, зумовленим наявністю ефірної олії.
… Померла мати, а діти часто прибігали на її могилу. Якось
вони помітили, що там виросла запашна й прекрасна квітка
з рожево-бузковими суцвіттями. Очевидно, подумали діти, що то
з’явилася до них душа матері в образі квітки, тому й нарекли її
материнка: по-чеськи — «душа матері».
VI. ДоМАшнє зА в ДАння.
опрацювати теоретичний матеріал §14, виконати вправу №208.
Категорія: Українська мова 11 клас | Додав: uthitel (06.01.2014)
Переглядів: 3521 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: