Урок № 9 Тема. Норми вимови. Вимова голосних і приголосних звуків, звукосполучень і наголос у словах. - Українська мова 10 клас - Старша школа - Каталог статей - Учительська світлиця
Головна » Статті » Старша школа » Українська мова 10 клас

Урок № 9 Тема. Норми вимови. Вимова голосних і приголосних звуків, звукосполучень і наголос у словах.


Урок № 9
Тема.  Норми  вимови.  Вимова  голосних  і  приголосних звуків, звукосполучень і   наголос у  словах.
Мета:  вчити додержання норм української літературної
вимови;  розвивати  вміння  визначати  і   виправ­
ляти  допущені  в  усному  мовленні  орфоепічні  по­
милки; виховувати повагу до рідного слова.
обладнання:   підручник,  орфоепічний  словник,  дидактичний
матеріал.
Хід  УРоКУ
і .   А КТУАлізА ція  опоР ниХ   зн А нь  У чнів
1.   п еревірка  домашнього  завдання.
2.   Бесіда.
—  Що  мається на увазі під милозвучністю мовлення?
—  Згадайте засоби милозвучності української мови.
—  Що  таке  наголос?  Дайте  характеристику  українського  на­
голосу.
—  Які функції може виконувати наголос?
I і .   оГ оло Ш ення  Т е М и, М е Т и  й   з А вдА нь  УРо КУ
ііі .   МоТ ивА ція  н А вчА льної  діяльнос Т і  ШКоля Р ів
IV.   с п Р ийня ТТ я  й  з А своєння  У чняМ и  нА вчА льно Г о МАТ е -Р і А л У
1.   Розповідь  учителя.
У широкому розумінні норми вимови або орфоепічні норми  —
це норми:
—  власне  орфоепічні  (літературна  вимова  окремого  звука,
найрізноманітніших поєднань звуків);
—  акцентні, наголошувальні;
—  інтонаційні.
В орфоепії потрібно розрізняти орфоепічні норми та орфоепіч ­
ні  правила.  Норми  —  це  своєрідні  матеріальні  компоненти  мови,
а  правила   — це наукове осмислення, визначення, формулювання
і, отже, знання орфоепічних норм.
2.   Робота  з   підручником.
(Учитель  може  запропонувати  учням  прочитати  теоретичний
матеріал підручника.)
3.   Групова  робота.
(Цей етап уроку є   його інтерактивною частиною і  проводиться
із застосуванням методу «Ажурна пилка».)
Блок-теорія
1 ­ ша група
вимова голосних звуків
Вимова  голосних  звуків  певною  мірою  залежить  від  позиції
цього  звука  відносно  наголошеного  складу.  Наголошений  склад
вважається  сильною  позицією  для  голосного  звука,  а   ненаголо­
шений  — слабкою.
В  українській  мові  голосні  звуки  переважно  вимовляються
чітко  й  виразно  у   будь­якій  позиції,  тому  їх  називають  звуками
повного творення. Звуки [а], [о], [і] в   усіх позиціях вимовляються
виразно і  чітко.
Ненаголошений [о] перед наголошеним складом з  [у] може ви ­
мовлятися з   незначним наближенням до [у]. У  словах іншомовно ­
го походження такого наближення не відбувається.
У  ненаголошеній  позиції  звук  [е]  наближається  у  вимові  до
[и],  а   [и]  —  до  [е].  Вимова  [е]  з  наближенням  до  [і]  може  спо­
стерігатися  у   позиції  між  м’якими  приголосними  [засво5йе
і
н’:а],
[змага5йе
і
ц’:а].
2 ­ га група
вимова приголосних звуків
Приголосні звуки української літературної мови вимовляють ­
ся  в   переважній  більшості  випадків  виразно,  чітко.  Сильною  по­
зицією для них є  позиція перед голосними [а], [о], [у].
Дзвінкі приголосні вимовляються дзвінко в  будь­якій позиції,
але перед глухими частково оглушуються: [хл’і
5
б
п
], [каз
с
ка].
Шиплячі  [ж],  [ч],  [ш],  [sдж]  в   українській  мові  тверді:  [ча 5ша],
[б sджола5].
39
Особливо  слід  звернути  увагу  на  необхідність  твердої  вимови
звука [ч] та сполучення звуків [шч], яке позначається літерою щ.
Треба вимовляти: [че
и
ре
и
ви5чки], [л’ішчи5на], [шча5ст’а].
Шиплячі  звуки  лише  злегка  пом’якшуються  в  положен­
ні  перед  [і]:  [ш’іст’],  [ч’і
5
тко].  Шиплячі  треба  вимовляти  як
напівпом’якшені також і тоді, коли вони подовжуються: [узбі
5
ч’:а],
[узви 5ш’:а].
В  українській  мові  існує  протиставлення  твердих  і  м’яких
приголосних. Пари за ознакою твердості/м’якості утворюють зву ­
ки: [д]  — [д′], [т]  — [т′], [з]  — [з′], [с]  — [с′], [ц]  — [ц′], [sдз]  — [sдз′],
[л]  — [л′], [н]  — [н′], [р]  — [р′]. Інші приголосні звуки: [б], [п], [в],
[м],  [ф],  [г],  [ґ],  [к],  [х],—  не  бувають  м’якими.  Лише  в  позиції
перед  [і]  вони  злегка  пом’якшуються:  [б’і
5
гти],  [кв’і
5
ти],  [п’і
5
с′н′а].
Таке  ж  пом’якшення  спостерігаємо  перед  голосними  [а],  [о],  [у]
в  небагатьох українських словах: [моркв’а 5ний], [т’м’а 5ний].
Звук [в] вимовляється дзвінко, ніколи не замінюється глухим
у  кінці слова та перед глухими. Навпаки, в  позиції перед приголо ­
сним та в   кінці слова цей звук набуває більшої звучності і  перехо­
дить в  [ў] нескладовий: [пра 5ўда], [єўро5па], [ўчо5ра].
Звук  [ґ]  властивий  лише  невеликій  кількості  українських
слів.  Літера  Ґ,   ґ  на  позначення  звука  [ґ]  відновлена  в   україн­
ському  алфавіті  виданням  «Українського  правопису»  1993  року.
Її   слід використовувати:
—  у  літературних  і   найпоширеніших  діалектних  словах:
аґрус , ґатунок , ґедзь , ґудзик , ґрунт , дзиґа;
—  у  вузькодіалектних  словах  при  їх  писемному  відтворенні
у  художніх,  етнографічних  творах:  вґулати  (подужати,  справи ­
тися), ґвер (рушниця), ґазда  (хазяїн);
—  у  прізвищах  українців  та  інших  власних  назвах  України,
які традиційно вимовляються з  ґ: Ґудзь , Ґалаґан ;
—  літерою  ґ   передається  латинська  літера  g   у  варваризмах:
фата морґана, персона нон ґрата .
Звук  [sдж]   —  злитий,  завжди  твердий  звук: джерело ,  джміль .
Лише в  позиції перед [і] він злегка пом’якшується: [бдж’і
5
лка].
Звук  [sдз]  теж  злитий,  він  може  бути  твердим  і  м’яким,  роз ­
дільна вимова цих звуків є  порушенням орфоепічної норми.
Звук  [р]  постійно  твердий  у  кінці  слова  і  складу:  [л’іхта5р],
[чотирма 5].
Звук  [й]  —  м’який  приголосний  звук.  У  кінці  слова  та  перед
приголосним  він  вимовляється  як  [ĭ ]  нескладовий.  На  початку
слова та в   позиції між голосними звук [й] вимовляється чітко.
3 ­ тя група
вимова абревіатур
За  вимовою абревіатури можна поділити на дві групи:
1)   ініціально­літерні, які творяться поєднанням назв перших
букв кількох слів;
2)   ініціально­ звукові,  що  складаються  з  перших  звуків  тих
слів, які стали основою для їх утворення.
Найчастіше  абревіатура  вимовляється  за  назвами  початкових
букв  (ха­те ­зе   —  ХТЗ).  Однак  такий  підхід  до  вимови  не  завжди
прийнятний,  зважаючи  на  складність,  немилозвучність  вимови
абревіатури,  тому  в   окремих  випадках  варіантом  вимови  може
бути  просторічний,  простіший  (не  ЕФ­ ЗЕ­ У,  а  ФЕ­ ЗЕ­ У).  Однак
таких прикладів небагато.
Вимова абревіатур залежить від кількості, а   також розміщен ­
ня голосних і  приголосних звуків.
Найголовніші закономірності вимови літерних абревіатур:
—  за  звуками  вимовляються  ініціально­ звукові  абревіату ­
ри,  що  складаються  з  ініціалів  типу  «голосний—голосний—
приголосний»,  «приголосний—голосний—приголосний»,  напри ­
клад: ООН,  ЦУМ,   ЖЕК;
—  літерні  абревіатури,  що  складаються  з   двох  або  трьох  при­
голосних  та  одного  голосного,  вимовляються  за  буквами,  напри ­
клад: ПТУ  (пе ­те ­у), МГУ   (ем ­ге ­у);
—  однолітерні  абревіатури  із  цифрами  вимовляються  за  на­
звами букв: Т ­34  (те­34).
4 ­ та група
наголос
Наголошування  в   українській  мові  підпорядковане  устале ­
ним  правилам,  відображеним  у  різноманітних  словниках.  Однак
у   практиці  усного  мовлення  можна  спостерігати  багато  грубих
порушень  цих  норм,  викликаних  впливом  інших  мов,  місцевих
говірок,  а   також  пов’язаних  із  недостатнім  монокультурним  рів ­
нем носіїв мови, бідністю їх словникового запасу, відсутністю на ­
вичок нормативного наголошування.
Правильне,  нормативне  наголошування   —  необхідна  ознака
високої культури мовлення, а   отже, і  високої загальної культури
мовця.
Наголос  є   обов’язковою  ознакою  самостійного  слова.  Біль­
шість  самостійних  слів  мають  один  наголос.  У  випадках,  коли
нормативними є   два можливих наголоси, один із  них, як правило,
більш  уживаний,  і  в  словниках  цей  варіант  слова  ставиться  на
першому  місці:  за5вжди   і   завжди 5.  Як  і  в  більшості  слов’янських
мов, в   українській наголос вільний, тобто не закріплений за яки­
мось  певним  складом  слова.  Наголос  рухомий.  Це  означає,  що
він часто змінюється у  різних формах того самого слова: стіна 5  —
сті
5
ни,  земля 5  — зе 5млі. Словесний наголос може виконувати функ­
цію  диференціації  слів  або  їх  граматичних  форм.  Наголос  розріз ­
няє омографи (ви5года  — виго5да). Наголос також може виконувати
форморозрізнювальну  функцію,  виступає  засобом  розмежування
відмінкових форм іменників однини та множини: свіжі нови5ни  —
не чув новини 5.
Таким  чином,  наголос  в  українській  мові  має  низку  особли­
востей, знання яких сприяє вдосконаленню усного мовлення.
4.   п резентація  результатів  групової  роботи.
V.   зАКР іплення  вивчено Го  МАТ е Р і А л У
1.   Робота  з   підручником.
(Учитель пропонує учням виконати вправи з   підручника.)
2.   Тренувальні  вправи
1)  Прочитайте,  дотримуючись  норм  літературної  вимови.  У  ви­
падку  необхідності  перевірте  себе  за  орфоепічним  словником
чи  словником  наголосів.  Ті  слова,  в   яких  ви  помилилися,  за ­
пишіть фонетичною транскрипцією.
Максим Тадейович Рильський  — один з  найвидатніших поетів
України.
Блискучий лірик, М.  Рильський вражає у   своїй творчості вза­
галі  й   у  віршах  воєнного  періоду,  зокрема  широчінню  охоплення
образів,  настроїв,  душевних  рухів.  Як   епік  він  дивує  спостереж­
ливістю і  майже дитячою ясністю скерованого на світ зору…
Одна  за  одною  чарують  іскрами  поетичних  спалахів  твор ­
чі  метафори  «Слова  про  рідну  матір»,  разом  і   свої,  і  народні,
 по­ сучасному  дохідливі  й  пронизані  почуттями  сивої  давнини,
що відклалися в   поезії «Слова о  полку Ігоревім»: «Благословенна
в  болях  ран  степів  широчина  бездонна…»;  «І  труд,  і   піт  благосло ­
вен, життя рясного виногради…».
(Л.  Булаховський )
2)  За  правилами вимови прочитайте слова. Затранскрибуйте їх.
42
Ходжу,  раджу,  воджу,  бджола,  підживлення,  нагородження,
приїжджати,  кукурудза,  кукурудзяний,  дзвінок,  надзвичайний,
підземний.
3)  Прочитайте, запишіть подані фонетичною транскрипцією сло ­
ва графічно. Який фонетичний процес вони ілюструють?
[зва 5зс ′а]
[сте 5зц′і]
[см’ійе5с′:а]
[не му 5цс′а]
[р ′і
5
ц′:і]
[жче5плен′:а]
[зр ′і
5
ш:и]
[ро 5биц ′:а]
[т ′і
5
ц’:і]
[бра 5ц′кий]
4)  Прочитайте,  дотримуючись  норм  вимови,  виконайте  орфо­
епічний аналіз виділених слів.
Жито мені говорило уранці:
—  Будь же  на мене похожим, синочку,  
Бачиш, мільйони колосся в  багрянці,
Будь же, мов колос, не стій в  одиночку.
Роси мені шепотіли важучі:
—  Будь, як і   ми, ти прозірним і  чистим.  
Промінь мені вимовляв із­за тучі:  
—  Будь, як і   я, ти завжди променистим.
Хвиля мені говорила Дніпрова:
—  Вдачею будь невгамовний, кипучий…  
Сивий Дніпро викликав на розмову:
—  Дужим ти будь у  житті, як Ревучий.
(А.  Малишко)
VI.  п ід Б и ТТ я  підсУМК ів  УРо КУ
VII.  д о МАШнє  зА вдА ння
1.   Вивчити теоретичний матеріал.
2.   Виконати вправу з  підручника (за вибором учителя).
3.   Підготуватися до контрольної роботи.

Категорія: Українська мова 10 клас | Додав: uthitel (09.10.2014)
Переглядів: 2719 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: