Урок № 53 Тема. Розвиток зв’язного мовлення. Конспект як різновид стислого переказу висловлювань, що сприймаються на слух. - Українська мова 10 клас - Старша школа - Каталог статей - Учительська світлиця
Головна » Статті » Старша школа » Українська мова 10 клас

Урок № 53 Тема. Розвиток зв’язного мовлення. Конспект як різновид стислого переказу висловлювань, що сприймаються на слух.

Урок  № 53 Тема.  Розвиток  зв’язного  мовлення.  Конспект  як різновид  стислого  переказу  висловлювань,  що сприймаються на слух. Конспект публіцистичної 
 статті.
Мета:  узагальнити знання учнів про конспект як спосіб 
фіксації  прочитаного;  удосконалювати  вміння 
фіксувати  зміст  усного  та  писемного  мовлення; 
поглиблювати  навички  колективної  та  самостій ­
ної  роботи  з  текстом;  розвивати  усне  й  писемне 
мовлення;  збагачувати  й  уточнювати  словнико ­
вий запас учнів; виховувати самоповагу.
обладнання:   підручник, таблиця «Види конспектів», пам’ятка 
«Як   складати  план,  тези  та  конспект»,  текст  для 
конспектування, тлумачний словник.
Хід  УРоКУ
і .   А КТУАлізА ція  опоР ниХ   зн А нь  У чнів
I і .   оГ оло Ш ення  Т е М и, М е Т и  й   з А вдА нь  УРо КУ
ііі .   МоТ ивА ція  н А вчА льної  діяльнос Т і  ШКоля Р ів
IV.   с п Р ийня ТТ я  й  з А своєння  У чняМ и  нА вчА льно Г о МАТ е -Р і А л У
1.   Робота  з   підручником.
(Учитель  може  запропонувати  учням  прочитати  теоретичний 
матеріал підручника.)
2.   Розповідь  учителя.
Тлумачний  словник  української  мови  дає  таке  визначення 
слова «конспект»: стислий запис, короткий виклад змісту лекції, 
промови, друкованого твору тощо.
конспект   —  це  універсальна  форма  запису  почутого  й  прочи ­
таного, в  якій знаходять місце план, тези, виписки, цитати, само­
стійні спостереження та зауваження.
Для  написання  якісного  конспекту  слід  провести  неабияку 
попередню  роботу,  а  саме:  виділити  головне,  встановити  зв’язок 
між окремими положеннями роботи, визначити матеріал для ци­
тування.
види конспектів
текстуальні вільні Змішані
Знаходження у  праці 
текстуальної відповіді на 
поставлене запитання
Висловлення думки 
своїми словами
Вільний виклад 
змісту поєднується 
із цитуванням
Працюючи  над  конспектом,  доцільно  використовувати  систе ­
му позначок.
1)   Підкреслення окремих фраз у  тексті:
_____   — пряма лінія  — виділення важливої думки;
~~~~~   — хвиляста лінія  — сумнівна думка;
|  — вертикальна лінія на полях  — особливо важлива думка.
2)   Виділення на полях:
?  — викликає питання;
??  — сумнівно;
!!!   — звернути увагу;
>  — більше; <  — менше;
V  — вставка, доповнення тощо.
3.   о працювання  пам’ятки.
Пам’ятка «як  складати план, тези та конспект»
1)   Прочитати текст, визначити його тему та головну думку.
2)   Поділити текст на логічно­смислові частини.
3)   Дібрати заголовок до кожної частини (вийде план).
4)   Стисло  записати  тему  кожної  частини  (своїми  словами  чи 
цитати  — тези).
5)   Доповнивши тези конкретним матеріалом, фактами, цита­
тами, отримаємо конспект.
6)   Складаючи  план,  тези,  конспект,  обов’язково  записати 
автора,  повну  назву  роботи,  рік,  видавництво,  назву  часо­
пису, в  якому її надруковано.
7)   Виділяти в  тексті розділи, параграфи, пункти.
8)   Після  кожної  частини  слід  робити  інтервал  для  нових  но­таток.
9)   Можна використовувати кольорові чорнила.
V.   зАКР іплення  вивчено Го  МАТ е Р і А л У
  складання  конспекту  статті  публіцистичного  стилю.
де  взяти самоповаги
Узимку  довелося  трохи  полежати  в  лікарні:  палата  на  шіс­
тьох,  через  кілька  днів  поставили  ще  одне  ліжко,  але  простора, 
з   високою  стелею,  кажуть,  раніше,  ще  до  радянських  часів,  це 
було  одне  з  приміщень  Києво ­Могилянської  академії,  тепер,  сла­
ва Богу, відродженої.
Отож  ті  кілька  тижнів  у  лікарняній  палаті,  то  немов  перебу­
вання  у   своєрідній  лабораторії,  де  рентгеном  виступає  твій  вну­
трішній світ, уподобання, надії та сподівання.
Тимчасове  товариство  склали  відомий  архітектор,  двічі  лау ­
реат  Державної  премії  у  своїй  галузі,  відомий  керівник  бригади 
із  заводу  «Арсенал»,  виявляється,  на  сьогодні  знамените  колись 
підприємство  ще  повністю  не  «приватизоване»,  а   відомий  тому, 
що  тричі  побував  на  заводській  дошці  пошани,  і  цим  встановив 
рекорд  для  себе  і  колег  по  роботі,  також  молодий,  видно,  щойно 
одружений  чоловік,  який  працював  у  якійсь  конторі  з  прода ­
жу  меблів,  водій  вантажівки  із  села  на  Житомирщині,  студент­
першокурсник, мабуть, з  тієї ж   «Могилянки» й   колоритний діду­
ган, що постійно живе на дачі у  Глевасі, має швидкісну байдарку, 
ним  змайстровану,  ленінградець,  котрий  свого  часу  закохався 
у  киянку  і  заради  неї  покинув  місто,  де  народився,  воно  щоразу 
прекрасним  видивом  поставало  у   його  розповідях,  але  ж,  воче­
видь,  ота  киянка  й   понині  заступає  йому  увесь  світ,  зокрема, 
й  улюблене місто на Неві.
Хоч  політику  обговорювали  рідко,  але  вона  вібрувала,  різни ­
ми  несподіваними  віддзеркаленнями  висвічувала  той  чи  інший 
ракурс розмов.
Отой  водій  із  Житомирщини  здебільшого  мовчав,  але  іноді 
вибухав  пристрасними  філіппіками,  що  ось  відробив  свій  вік, 
а  що  маю  —  підірване  здоров’я,  мізерну  пенсію,  невлаштованих 
дітей  та  один  канал  телебачення,  який  через  хурделиці ­вітровії 
працює  з  перебоями.  А  на  тому  каналі  —  безкінечна,  безтолкова 
говорильня  про  манну  небесну.  Тільки  мають  її  ті,  хто  зі  столиці 
проповідує, а  нам зубів ніде полікувати.
Поважний  архітектор  додавав,  що  для  столиці  ніби  теж  зро ­
бив  чимало,  знаєте,  на  Теремках  з’явилися  ще  до  незалежності 
яскраво  різноколірні  житлові  будинки,  їх  ще  називали  «ленточ ­
ні», вони мовби сходинками піднімалися вгору. То   я придумав.
І  Славутич,  містечко  для  чорнобильців,  теж  проектував.  Од ­
нак лежу не у   Феофанії, як багато хто, а  тут, з   вами. Між іншим, 
мені подобається: хоч живе слово почуєш.
Так  от,  на  Заході  мав  би  забезпечену  старість  та  й  за  радян­
ських  часів  пошанували  б,  нинішня  ж  влада  все  обіцяє.  Тож 
думаєш,  навіщо  було  надриватися,  не  спати  ночами,  носитися 
сюди­туди,  доводити  комусь,  переконувати,  що  оця  конструкція 
будинків  сучасніша,  комфортніша,  вигідніша…  Ну  й  що  з  того? 
Що  з того маю?
І,   махнувши рукою, переходив на теми, сказати б, метафізич ­
ні   — про природу торсійних полів, геопатогенних зон…
Бригадир  із  заводу  «Арсенал»  нарікав  на  безлад  у  країні, 
з  болем  у   серці  говорив  про  втрату  підприємства,  яке  знав  увесь 
колишній  Союз,  увесь  світ.  Нині  один  чи  два  цехи  залишилися, 
у  тому,  де  він,  виконують  замовлення  для  арабських  країн,  неза ­
баром контракт закінчиться, тож, мабуть, розженуть.
По  тому  мову  заводив  про,  сказати  б,  мистецтво.  Естрада, 
казав,  у   нас  ніяка.  Хто  може  зрівнятися  з   Пугачовою?!  І   фільми 
російські… Там є  над чим подумати.
У  нас  кричать  про  Мазепу…  Він  же  все­таки  Петра  І  зрадив… 
Якщо  був  героєм,  то  покажіть.  Нібито  фільм  про  Мазепу  є,  так 
чому десь заховали, для себе зробили?! І  видихав спересердя: нема 
порядку ніде й  коли буде   — хто зна. 
Дідуган,  з   усього,  був  майстровитим  чоловіком,  радив,  як  на 
дачі  те  чи  інше  зробити,  приладнати,  як  у   лісі  орієнтуватися, 
коли  заблукаєш,  як  те  чи  інше  варення  зготувати…  Вечорами 
вмикав  принесений  старенький  приймач  і   ми  слухали  останні 
новини,  потім  вголос  читав  матеріали  з   «Бульвару»,  «Сегодня», 
«Фактів»,  смакуючи  деталі,  повороти  людських  доль.  До  речі, 
газет  ніхто  не  купував,  їх  з   видавництва  «Преса  України»  при­
носив знайомий отого бригадира з  «Арсеналу». І   це була неабияка 
гуманітарна допомога нашому товариству.
Молодому  чоловікові  тонкостанна  дружина  приносила  товсті 
журнали, які нині іменують гламурними,— про зброю, моду, секс, 
приватне життя знаменитостей, містику, знані курорти тощо. Ві ­
зьмеш  такий  журнал,  погортаєш,  і  якщо  на  80­ти,  100   сторінках 
знайдеш три сторінки корисного, вже добре.
Як  пресу  товариство  читало  російською  мовою,  так  і  розмов­
ляло.  Хіба  що  ми  з  водієм  із  Житомирщини  спілкувалися  укра ­
їнською. Та   лікарі, хвала їм! Молоді, динамічні, амбіційні, і   про ­
фесіонали найвищого ґатунку, усі на цьому сходилися.
Ну  а що міг я  відповісти чи порадити цим шановним людям, 
киянам,  українцям?  Насмілюсь  твердити,  непогано  знаю,  чим 
і   як  вони  живуть.  Знаю,  втомилися  від  безладу,  не  потребують 
проповідей  щодо  патріотизму,  їм  необхідний  патріотизм  реаль ­
ного  діла.  Бідна  людина,  як  і  бідна  країна,  більше  захоплюва­
тиметься  нав’язаною  чужою  культурою,  аніж  своєю,  розмовля ­
тиме  на  мові  сильнішого,  успішнішого,  тим  паче,  що  ця  мова 
лине  звідусіль.
Що  я  міг  порадити,  коли  на  «банковому  пагорбі»  мовби  пі ­
клуються  про  цілісний  національний  інформаційно­культурний, 
духовний  простір,  а  один  з  найстаріших  культурологічних  ча­
сописів  «Українська  культура»  вже  понад  два  роки  відрізаний 
від  світу  —  ні  телефонів,  ні  факсів,  ні  інтернетів.  А  тепер  ще 
й   «просять»  з   приміщення,  що  знаходиться  у   видавництві,  яке 
підпорядковане,  кому  б   ви  думали  —  Державному  управлінню 
справами Секретаріату Президента України. Як   тоді розуміти оті 
заклики? Як  зрозуміти, коли у   наших селах, селищах, містечках 
народ  задихається  від  бездуховності,  вседозволеності  місцевих 
владців  і   «нових  українців»,  гине  від  алкоголізму,  відсутності 
роботи, медичних послуг, а  Перший національний канал Україн ­
ського  телебачення  безкінечно  показує  солодкаві,  слиняві  «Світ ­
ські хроніки»?
Ось  прочитав,  королева  Англії  відмовилася  від  гучного  про ­
ведення  ювілею  свого  весілля,  бо  в  країні  продовжується  еко­
номічна  криза.  Тут,  бачте,  моралізаторських  проповідей  не 
потрібно,  просто  відмовилася  і  все.  І   в  цій  відмові   —  цілий 
пласт  культури,  мораль,  глибоке  розуміння  політичної  ситуації 
і   свого  народу.
В’ячеслав  Чорновіл  колись  сказав:  «Україна  починається 
з   тебе»,  тобто  з   кожного  з  нас.  Правдиві  слова.  Своїм  життям 
і   поведінкою  чесно  і  самозречено,  без  подвійних  стандартів  він 
підтвердив їх.
Щоб  нація  випростовувалася,  самонаповнювалася,  ставала 
сильною  і   конкурентоспроможною,  їй  потрібно  увесь  час  вказу­
вати  на  непроминущі  духовні  вартості,  їх  повсякчасно  потрібно 
творити,  оновлювати,  утверджувати.  Приміром,  американці  по ­
над  тридцять  років  культивують  тип  мужнього,  сильного  чоло ­
віка, який завше в  ім’я Америки перемагає, в  образі агента 007, 
на  ймення  Бонд.  Росіяни  без  упину  творять  міф  про  особливу 
місію  Росії  —  рятувальниці  людства.  У  реалізацію  надзавдан ­
ня  включений  кінематограф  як  найпотужніший  ідеологічний 
 засіб.
Чого  хоче  Україна,  коли  ні  історичної  літератури,  ні  історич ­
них фільмів, ні виразної національної ідеології немає?
Наш видатний письменник Борис Антоненко­Давидович якось 
заслухався піснею старого сліпого кобзаря, в   якій були слова:
Ти  добре, сину, проживеш,  
Як  знатимеш, куди ідеш.  
Якщо зумієш там, де став,  
Стояти так, щоб не упав.
Стояти так, щоб не упасти… Де  взяти тої сили і   наснаги, якою 
водою освятитися?
Отакі думки розгойдало в  мені те товариство в   лікарні на ста ­
рому Подолі. Розгойдало та й  гойдає…
(За  А.  Яремчуком)
VI.  п ід Б и ТТ я  підсУМК ів  УРо КУ
  і нтерактивна  вправа  «Мікрофон».
—  Що  нового ви дізналися та чого навчились на уроці?
—  Де  можна застосувати ці знання та вміння?
V і I.   д о МАШнє  зА вдА ння
Дібрати  статті  публіцистичного  та  науково­популярного  сти­
лів для конспектування.
Категорія: Українська мова 10 клас | Додав: uthitel (04.03.2014)
Переглядів: 5191 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: