Урок № 52 Тема. Антоніми. Пароніми. - Українська мова 10 клас - Старша школа - Каталог статей - Учительська світлиця
Головна » Статті » Старша школа » Українська мова 10 клас

Урок № 52 Тема. Антоніми. Пароніми.

Урок № 52 Тема.  Антоніми. Пароніми.
Мета:  актуалізувати,  узагальнити  й  систематизувати 
знання  учнів  про  антоніми  та  пароніми;  удоско ­
налювати  навички  розпізнавати  пароніми  в   тек ­
сті  та  доречно  їх  використовувати  у   власному 
мовленні;  збагачувати  словниковий  запас  учнів; 
розвивати культуру мовлення; виховувати любов 
до мови.
обладнання:   підручник, дидактичний матеріал, словники.
Хід  УРоКУ
і .   А КТУАлізА ція  опоР ниХ   зн А нь  У чнів
1.   п еревірка  домашнього  завдання.
2.   Бесіда.
—  Дайте визначення поняття «антонім»?
—  На  яких мовних рівнях проявляється антонімія?
—  Які слова належать до паронімів?
I і .   оГ оло Ш ення  Т е М и, М е Т и  й   з А вдА нь  УРо КУ
ііі .   МоТ ивА ція  н А вчА льної  діяльнос Т і  ШКоля Р ів
IV.   с п Р ийня ТТ я  й  з А своєння  У чняМ и  нА вчА льно Г о МАТ е -Р і А л У
1.   Робота  з   підручником.
(Учитель  може  запропонувати  учням  прочитати  теоретичний 
матеріал підручника.)
2.   з авдання  учням.
  y Прочитайте  та  законспектуйте  теоретичний  матеріал.  Скла ­
діть опорну схему чи таблицю.
стилістичні функції антонімів
Антонімія (протилежність) слів формується протилежністю їх 
лексичного значення.
антоніми  (грец. anti  — проти і  onyma  — ім’я)  — пари слів, які 
семантично протилежні одне одному.
Антоніми  належать  до  тієї  ж  самої  частини  мови,  становлять 
замкнене попарне об’єднання слів:  життя — смерть, чоловічий  — 
жіночий,  говорити   —  мовчати,  завжди  —  ніко5ли.  Це  лексичні 
різнокореневі  антоніми,  тобто  слова  іншого  звукового  складу  і  з 
протилежною  семантикою.  Менш  типові  однокореневі  (лексико ­
граматичні,  словотвірні)  антоніми:  логічний   —  алогічний,   ініці ­
ативний  —  безініціативний,   мобілізація  —  демобілізація,   на ­
дія  — безнадія.
Слова з  не виступають антонімами лише тоді, коли з   цим пре ­
фіксом  вони  набувають  нового,  протилежного  значення: воля  — 
неволя,  друг   —  недруг.  Парні  слова  білий   —  не  білий,  холодно  — 
не  холодно  не  є   антонімами:  першим  словом  наявність  певної 
ознаки позначається, а  другим  — заперечується.
Слова ­ антоніми,  як  і  майже  всі  інші  повнозначні  слова,  бу­
вають  полісемантичними  (багатозначними).  В   антонімічну  пару 
таке  слово  входить  з  якимсь  одним  лексичним  значенням.  Уна ­
слідок  цього  утворюються  найрізноманітніші  за  своєю  семанти ­
кою  сполучення  слів:  свіжий  хліб   —  черствий  хліб  (антонімічні 
словосполучення), але: свіжий вітер (холодний)   — теплий вітер; 
свіжий  огірок   (не  підданий  обробці)   — солоний  огірок;  свіжий  по ­
гляд  (оригінальний)  і   застарілий  погляд  —  не  антоніми,  бо  про­
тилежного значення в   цих поєднаннях слів немає, в  усякому разі 
воно маловиразне.
Антонімічний  ряд  слів  формується  лише  тоді,  коли  обидва 
слова  (антоніми),  будучи  повністю  семантично  протилежними, 
все ж   мають якусь спільність, бо вказують:
—  на  наявність  або  відсутність  певної  ознаки:  розквіт   —  за­
непад , веселий   — сумний, мовний   — позамовний, народний   — ан­
тинародний;
—  на  початок  дії  або  стану  чи  їх  припинення:  увімкнути 
(електролампочку)  — вимкнути,   заснути   —  прокинутись,   за ­
цвісти  — відцвісти, зайти   — вийти;
—  на  більший  чи  менший  вияв  ознаки  (більше   —  менше): 
далекий   — близький, великий  — малий, широкий   — вузький, спе ­
ка  — мороз, ускладнювати   — полегшувати, пізно   — рано;
—  на вік: молодий  — старий, сучасний   — минулий;
—  на простір: північ   — південь, схід  — захід, лівий   — правий, 
широта   — довгота, горизонтальний   — вертикальний;
—  на смакові відчуття: солодкий  — гіркий, свіжий   — сухий;
—  на стать: чоловік   — жінка, батько   — мати, хлопець  — дів­
чина, співак   — співачка;
—  на  інтелектуальні,  морально­етичні  й  естетичні  властиво­
сті  особи:  розумний   —  дурний,  щедрий   —  скупий,  дружній   —  во­рожий, жорстокий   — ніжний, любити  — ненавидіти.
Найбільше  антонімів  серед  іменників  (початок  —  кінець, 
радість   —  горе),  прикметників  ( гострий  —  тупий),  дієслів  (на­
грівати   —  охолоджувати).  Зовсім  мало  антонімів  серед  займен ­
ників  (всі  —  ніхто,  всякий   —  ніякий)  і  прийменників  ( від  —  до, 
під  — над).
Антонімами не бувають:
—  власні іменники:  Микола, Олена, Львів , Україна та ін.;
—  іменники,  що  позначають  конкретні  предмети:  стіл,   ві ­
кно , рука , сталь, море , вино  та ін.;
—  усі числівники:  один, дев’ять, п’ятсот  та ін.;
—  більшість займенників:  я, він , цей  тощо;
—  галузеві  (мовознавчі,  хімічні  тощо)  терміни,  серед  них 
і  вузькоспеціальні:  фонема, афікс , сполучник , розчин  і   т. ін.;
—  прикметники: голубий , зелений, червоний , материн  та ін.;
—  дієслова:  копати , читати , майструвати тощо.
Окрему  групу  становлять  контекстуальні  антоніми.  Напри ­
клад,  тільки  в  певних  реченнях  слова чорний  —  тендітний, 
землянка   — хата можуть тлумачитись як антоніми: У  мужички 
руки  чорні;  в   пані  рученькі  тендітні;  В  мужика  землянка  вогка, 
в  пана хата на помості. (Леся Українка)
Антоніми  належать  до  важливих  й  оригінальних  художньо ­
зображувальних  засобів  мови.  Їх   стилістичні  функції  широкі, 
розгалужені. Антонімами формується антитеза  — мовний зворот, 
вислів,  у  якому  різко  протиставляються  думки,  явища,  риси  ха ­
рактеру,  поведінки  особи  тощо  з  метою  посилення  враження  від 
сказаного  чи  написаного.  Тому  антоніми  широко  використову ­
ються  в  художньому,  науковому,  публіцистичному  та  інших  сти ­
лях  мови;  зовсім  обмежено  вдаються  до  них  в   офіційно­діловому 
мовленні,  а  також  і   в  народній  творчості:  І  любов,  і  гнів  у   тому 
гомоні морськім. ( М.  Рильський); Навіть трудно розказати, що за 
лихо  стало  в  краю  —  люди  мучились,  як  в  пеклі,  пан  втішався, 
мов у  раю. Пан гуляв у  себе в   замку, у  ярмі стогнали люди. ( Леся 
Українка);  Брехня  стоїть  на  одній  нозі,  а  правда  на  двох.  (нар. 
творч .)
Отже,  антоніми  становлять  досить  численну  групу  лексем   — 
семантично контрастних, протилежних, водночас широко вжива ­
них  і  стилістично  виразних,  здебільшого  наснажених  очевидною 
емоційністю.
стилістичне вживання паронімів
Особливу  групу  слів  лексики  української  мови  становлять 
пароніми.
Пароніми  (грец.  parа   —  біля,  поряд  і  onyma  —  ім’я)  —  одно­
кореневі слова, які належать до тієї ж  самої частини мови, мають 
різне  або  частково  інше  лексичне  значення,  однак  близькі  між 
собою фонетично, різняться афіксом (афіксами) чи окремими зву ­
ками або тільки одним звуком (фонемою).
До  паронімів належать слова  абонемент  — документ на право 
користуватися  (за  плату  чи  безплатно)  чим­небудь  —  книжками 
з  бібліотеки,  телефоном,  місцем  у   театрі  і   под.  і   абонент  —  той, 
хто  користується  абонементом; адресант   —  той,  хто  адресує, 
посилає кому­небудь листа, телеграму і  т. ін., відправник, і   адре­
сат   —  той,  кому  пишуть,  адресують,  надсилають  лист  і  т.  ін.; 
адреса  —  місце  проживання  чи  перебування  кого­ небудь  або 
місцезнаходження  чого­небудь  і   адрес   —  письмове  вітання  кого­
небудь  з  нагоди  певної  видатної  події  в  його  житті;  гарнітур   — 
комплект,  набір  предметів,  котрі  служать  певній  меті  (гарнітур 
меблів)  і  гарнітура  —  повний  комплект  певних  друкарських 
шрифтів; ступінь   (вчений  ступінь)  і  степінь   (математичний  тер ­
мін); компанія — група людей і кампанія  — суспільно­політичний 
або господарський захід та ін.
Слова ­ пароніми  завжди  поєднані  одне  з  одним  семантично 
й  фонетико­граматично,  і   цей  зв’язок  між  ними  усвідомлюється 
мовцями.  Паронімами  може  стимулюватись  поява  певної  (пози­
тивної  чи  негативної)  емоційності,  в  конкретному  мовленнєвому 
контексті  ними  може  створюватись  і   більш  чи  менш  очевидна 
каламбурність.  Близькозвучністю  й   своєрідною  семантичною 
близькістю  паронімів  породжується  неповторність  властивої  їм 
експресії, що відповідно налаштовує мовців емоційно, не залишає 
їх  байдужими  до  висловлюваного.  Пароніми  використовуються 
в   усіх  стилях  мови.  Їх  стилістична  наснага  й  енергія  найшир ­
ше  виявляється  в  художніх  текстах  і  у  фольклорі:  Не   знаходжу 
в  них  [у  футбольних  м’ячах]  нічого  ні  динамічного,  ні  демоніч ­
ного  ( О.  Гончар)  —  сказано  інтригуюче,  частково  й  каламбурно 
(звукова  близькість,  але  семантична  віддаленість:  це,  імовірні ­
ше,  омонімія);  Я  певний,  ви  знайдете,  зв’яжетесь…—  Ні   з  ким 
я   в’язатися  не  буду…  ( С .   Журахович)   —  вислів  помітно  кон­
трастний,  пароніми  в   ньому  створюють  ефект  незвичності,  отож, 
і  досить  виразної  емоційності.  Поетичний  вислів  «І  невідь  звідки 
падають  ці  сни…  Лечу  на  крилах  персів  в  країну  персів,  в  дер ­
жаву  персів,  в  князівство  персів,  у   Персію,  сказати  б»  (I.  Драч) 
пародійний,  стилістично  зорієнтований  на  збудження  певного 
почуттєво ­гумористичного  стану  людини,  наповнює  сказане  від ­
тінком незлої насмішливості.
Отже, пароніми становлять досить виразний елемент і засіб мов­
лення  різностильового,  найчастіше   —  художньо­ літературного.
V.   зАКР іплення  вивченого  матеріалу
1.   Робота  з   підручником.
(Учитель  може  запропонувати  учням  виконати  вправи  з  під­
ручника.)
2.   Тренувальні  вправи.
1)  Випишіть  із  поданих  віршів  антоніми.  З’ясуйте,  які  стиліс ­
тичні  функції  (протиставлення,  зіставлення,  антонімічної 
градації) вони виконують.
Вмирає пізно чоловік,  
А родиться дочасно,  
Тому й  на світі жити звик, 
як раб і   рабовласник. 
Він като­жертва, жертво­кат,  
Страждає і  богує,  
Іде вперед, немов назад,  
Як  душу гнів руйнує.
(В.  Стус)
З журбою радість обнялась…  
В сльозах, як в  жемчугах, мій сміх, 
І з  дивним ранком ніч злилась,  
І як мені розняти їх? 
В обіймах з  радістю журба, 
Одна летить, друга спиня… 
І йде між ними боротьба, 
І дужчий хто  — не знаю я…
(О.  Олесь )
2)  Встановіть, які антонімічні пари покладено в  основу речень та 
яка їхня стилістична вагомість.
Один передбачливо очі Прикрив ще за крок до межі, Ввійшов ­
ши  клітиною  ночі,  Тихенько  чи  жив,  чи  й  не  жив?  А  інший  — 
на  кроки  не  міряв:  Ішов,  і   гримів,  і  …згорів,  І  люди  відкрили 
в  сузір’ях Зіницю нової зорі… Я   б вибрав найвищу почесть: У  чис ­
тім і чеснім бою На  чорному мармурі ночі Зорю записати свою! Все 
в  цім  світі  відоме:  за  щастям  —  біль.  За  початком  —  кінець  по­
еми… I  планета виконує свій колобіг По   давно уже награній схемі. 
Є  народження й   Смерть  — два стовпи на Межі. А  між ними   — по­
дії одвічні: Комбінації стріч, і   розлук, і  жоржин, Варіанти падінь 
і   величчя.—  Добре,  хлопці.  Але  спершу,  милі,  Од  осоту  грядку 
прополіть, Бо   негоже отакими… білими Пальцями чіпати чорний 
хліб. Ми  старіть не маємо права, діти: Дуже молоді у  нас прадіди. 
Спробуй,  визнач  напевне  Поетову  путь:  Адже  часом  поети  й  по 
смерті  живуть.—  Для  того,  одповідаємо,—  поклали  ми  круглі 
голови, Щоб кругла, як м’яч, земля не захолола в  квадрат! Холод­
на  і   ненависна  Над  ним  нахилилася  смерть:  Життя  недоспівану 
пісню  Закреслив  навік  кулемет.  Вони  вже  не  вернуться,  навіки 
вписані в  землю, в  серце й   історію Іспанії. Вони впали за неї, бо до 
безтями любили Україну. (Б.  Олійник)
3)  Визначте  у  поданих  реченнях  явища  паронімії  та  з’ясуйте 
стилістичну функцію паронімів. Придумайте по два приклади 
використання паронімії з  певною стилістичною метою.
Ти  йому про Тараса, а  він тобі   — півтораста. (нар. творч.)
Скоро лінотипи для лінивих типів підвезуть. (М. Старицький)
Ти  йому про гарбузи, а  він тобі   — образи. (нар. творч.)
—  Францішку!  А  ти  чого  мовчиш?  —  Ти  за?   —  Айно!  —  рі­
шуче  топнув  босою,  порепаною  ногою  Францішек,—  айно!  — 
Айно!   —  підхопила  в  один  голос  решта  селян.—  Чуєте,  всі  ка­
жуть: файно!  — резюмував Хома. (О.  Гончар)
Старцювання  одвічне,  черства  сухом’ять!  Знову  літо,  як  ско ­
ринку суху, м’ять. ( П.  Тичина)
—  Бачиш,  Йоно,  Померанію?  —  Де?  —  Йона  довірливо  зази­
рає в  карту.— Ось вона кругом.— Де  фашизм, там йому і  помира­
нія! (О.  Гончар)
Французький  історик  і  мораліст  Шарль  Дюкло,  бажаючи  ви­
словити  своє  презирство  до  когось,  звичайно  говорив:   —  Це  пе­
редостанній з   людей!  — Чому не останній?  — запитували його.— 
А   щоб  нікого  не  бентежити.  Можливо,  знайдеться  хтось  іще 
гірший! (нар. творч.)
Декваліфікація  спеціаліста  є  серйозною  причиною  для  дис ­
кваліфікації його.
VI.  п ід Б и ТТ я  підсУМК ів  уроку
1.   в заємоперевірочна  самостійна  робота.
  y Перепишіть  речення,  добираючи  з  дужок  потрібне  слово.  Об ­
ґрунтуйте свій вибір.
В акціонерному товаристві посада голови правління (виборча, 
виборна).
Проведення виборів до Верховної Ради забезпечують (виборчі, 
виборні) комісії.
255
Мій  товариш  охоче  виконує  різні  (громадські,  громадянські) 
доручення.
(Громадський,  громадянський)  мотив  є   одним  із  провідних 
у  творчості В.   Сосюри.
Між  учнями  та  вчителем  були  дружні  (відношення,  відно­
сини).
На  сьогоднішньому  занятті  ми  вчилися  розпізнавати  типи 
синтаксичних (відносин, відношень).
Дівчина була в  складному матеріальному (стані, становищі).
Катя була в  поганому (стані, становищі) і  не могла йти далі.
2.   Творча  робота.
  y Складіть чотиривірш чи сенкан до слова «антонім» або «паро ­
нім».
VII.  д о МАШнє  зА вдА ння
1.   Вивчити теоретичний матеріал.
2.   Виписати з поетичних творів рядки з антонімами, з’ясувати 
їх стилістичну роль. Або скласти для однокласників прак­
тичні завдання для перевірки знань.
3.   Виконати вправу з  підручника (на вибір учителя).
Категорія: Українська мова 10 клас | Додав: uthitel (04.03.2014)
Переглядів: 5603 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: