Урок № 49 Тема. Розвиток зв’язного мовлення. Тематичні випис­ки з публіцистичної статті. - Українська мова 10 клас - Старша школа - Каталог статей - Учительська світлиця
Головна » Статті » Старша школа » Українська мова 10 клас

Урок № 49 Тема. Розвиток зв’язного мовлення. Тематичні випис­ки з публіцистичної статті.

Урок № 49
Тема.  Розвиток  зв’язного  мовлення.  Тематичні  випис­ки з   публіцистичної статті.
Мета:  удосконалювати  вміння  фіксувати  висловлю ­
вання  різних  стилів  та  жанрів  мовлення  взагалі 
й   робити  тематичні  виписки  зі  статті  публіцис ­
тичного стилю зокрема; розвивати культуру мов ­
лення, збагачувати словниковий запас, розширю ­
вати  кругозір,  виховувати  почуття  самоповаги, 
бажання до самоосвіти та самовдосконалення.
обладнання:   підручник, роздруківки статей.
Хід  УРоКУ
I.   А КТУАлізА ція  опоР ниХ   зн А нь  У чнів
1.   Бесіда.
—  Які є  форми запису прочитаного?
—  Чим відрізняється план від тез, тези  — від конспекту?
2.   п еревірка  домашнього  завдання.
II.   оГ оло Ш ення  Т е М и, М е Т и  й   з А вдА нь  УРо КУ
III.  МоТ ивА ція  н А вчА льної  діяльнос Т і  ШКоля Р ів
IV.   с п Р ийня ТТ я  й  з А своєння  У чняМ и  нА вчА льно Г о МАТ е -Р і А л У
1.   Робота  з   підручником.
(Учитель  може  запропонувати  учням  прочитати  теоретичний 
матеріал підручника.)
2.   Розповідь  учителя.
Згодом  у  вас  виробиться  своя  індивідуальна  система  ведення 
записів  у   конспекті,  яка  повинна  відповідати  найголовнішій  за ­
саді   — бути доцільною і  зрозумілою.
т ематичні  виписки  —  особлива  форма  запису  прочитаного. 
Це  дослівно чи документально точний запис певного тексту (фак­
ти,  дати,  цифри,  схеми,  влучні  вислови,  теоретичні  положен ­
ня),—  відомості,  які  мають  важливе  значення  для  читача.  Іноді 
цей  матеріал  потрібен  для  подальшого  його  аналізу,  вивчення, 
іноді він використовується відразу ж, під час підготовки до висту ­
пу, повідомлення чи доповіді.
Пам’ятка «як  працювати над виписками»
1)   Виписка  робиться  на  окремому  аркуші.  Вона  повинна 
охоплювати  одну  тему,  питання  чи  проблему.  Скорочення 
у  тематичній виписці не допускаються.
2)   Є  різні  варіанти  оформлення  виписок.  Пропонуємо  два 
з  них.
а)   З тексту вибирається потрібний матеріал і   виписується 
на  картку  в   такій  послідовності:  цитата,  прізвище  та 
ініціали  автора  твору,  назва  твору,  видавництво,  рік 
і  місце видання, розділ книги чи том, сторінка.
Зразок
«Найголовніша ознака літературної мови  — це її унормованість, 
властиві їй норми. Мовною нормою виступає будь­яке мовне явище  — 
звук, сполучення звуків, морфема, значення слова чи фразеологізму, 
форма слова, словосполучення і  речення,— що сприймається як 
зразок. Мовні норми є   обов’язковими для всіх її носіїв».
Пентилюк М.  І.   Культура мови і   стилістика: Пробний підруч. для 
гімназій гуманіт. профілю.— К.: Вежа, 1994.— С.   15.
б)   На  окремому  аркуші,  зліва,  на  неширокому  полі,  вка ­
зуємо тему виписки. Справа записуємо потрібний мате ­
ріал у   вигляді цитати.
Зразок
Велика школа 
розумової праці. 
Періодичний 
закон Д.  І.   Мен­
делєєва. Періо­
дична таблиця 
хімічних елемен­
тів. Історія 
відкриття
Д.  І.   Менделєєв про своє відкриття: «…Мимоволі 
народилася думка про те, що між масою і  хімічни ­
ми властивостями повинен бути зв’язок. А   так як 
маса речовини, хоча і  не абсолютна, а  лише віднос ­
на, обов’язково виражається у   вигляді ваги атомів, 
то потрібно шукати функціональну відповідність 
між індивідуальними властивостями елементів і  їх 
атомною вагою. Шукати ж  щось, хоча б  гриби; чи 
якусь залежність, неможливо інакше, ніж дивля ­
чись і   пробуючи…»
Зворотній бік виписки фіксує її джерело:
У кн.: Петрянов Н.  В., Трифонов Д.   Н.  Великий закон.— М., 1976.— 
С.  11–12.
3)   На  відміну  від  плану,  тез,  виписки  можна  робити  під  час 
першого читання тексту.
222
Цитування
Дослівний витяг з  певного тексту, твору чи дослівно викладені 
чиїсь слова називаються цитатою.
Роль цитати в   тексті конспекту:
а)   вона є   посиланням на авторитетне висловлювання для під­
кріплення думки автора конспекту;
б)   це запозичення фактичного матеріалу;
в)   якщо  хочуть  порівняти  свої  погляди  з   поглядами  опонен ­
та, довести помилковість його позиції, цитують протилеж­
ну точку зору.
Цитата  —  самостійне  речення  —  оформляється  як  пряма 
мова.
Схематичні варіанти:
«…___/».
«\___…».
«\___…___/».
—  Під час цитування, як правило, опускаються деталі. На міс­
ці  пропуску  ставляться  три  крапки.  Якщо  ж  у  цитаті  пропущено 
ціле речення або кілька суміжних речень, то тоді крапки беруться 
у  кутові лапки: <…>.
—  Якщо цитата є  складовою частиною думки того, хто пише, 
то вона береться в   лапки і  починається з   малої букви.
—  Крім лапок, у  кінці цитати обов’язково слід вказати її дже­
рело.  У   конспекті  достатньо  поставити  у   дужках  сторінку,  з  якої 
взято  цитату,  оскільки  на  початку  конспекту  подають  бібліогра ­
фічний опис джерела.
4)   При  цитуванні  необхідно  відтворювати  і  різні  авторські 
виділення  в   тексті.  Їх   прийнято  позначати  відповідними 
підкресленнями:  напівжирний  шрифт  —  прямою  лінією; 
курсив  — хвилястою; р о з р я д к у  — пунктиром.
Щоб  навчитися  цитувати,  корисно  під  час  читання  тексту  ви­
писувати на картки думки, що особливо сподобалися, вдалі порів ­
няння,  факти,  потім  детально  проаналізувати  виписки  (чи  немає 
серед них повторів, чи всі вони достатньо цікаві і  переконливі).
Записувати цитати можна і  за такою формою:
№ Автор Назва твору, місце, 
рік видання
Глава (розділ)
Сторінка Цитата
Цитата, котра наводиться в  заголовку твору чи перед окреми­
ми  главами,  називається  епіграфом.  Його  значення  в   тому,  що 
в   ньому  переважно  виражається  головна  думка  автора  чи  його 
ставлення до описаних подій.
3.   з авдання  учням.
  y Прочитайте текст, визначте його тему й  основну думку. Розді­
літь  текст  на  смислові  частини  і   складіть  простий  питальний 
план цього тексту. Запишіть відповіді на кожне з  питань пла­
ну, оформивши їх як цитати.
епіграф
Як  відомо,  чужі  слова  в  тексті  беруться  в   лапки.  Лапки  — 
знак, що служить для виділення чужих слів з ­поміж авторських. 
Але  таку  ж  функцію  можуть  виконувати  й  інші  знаки.  Написан­
ня  епіграфа  справа  на  листку  (тобто  зміщення  його  відносно  тек ­
сту)  уже  виділяє  його,  тому  епіграфи  не  беруться  в  лапки.  Якщо 
посилання  на  автора  слів  наведеного  епіграфа  подається  відразу 
після  останнього  слова,  то  ініціали  (або  один  ініціал   —  для  пись­
менників) і  прізвище записуються в   дужках, а   після них ставить ­
ся  крапка.  Якщо  фраза  епіграфа  закінчувалась  знаком  питання 
або  знаком  оклику,  то  вони  пишуться  після  останнього  слова, 
автор  зазначається  в  дужках,  а   після  дужки  все  ж  ставимо  крап ­
ку.  Якщо  ж   посилання  на  автора  подається  з  нового  рядка  —  як 
підпис  (а  так  краще,  особливо  для  епіграфа  у  віршованій  формі), 
то ініціали і   прізвище в  дужки не беруться, а  після прізвища ста­
вимо крапку.
(За н.  Бабич )
4.   п родовження  розповіді  вчителя.
Мовні  засоби,  що  дозволяють  виразити  хід  думок  автора  та 
логіку викладу матеріалу.
1)  Словесні  формули,  що  вказують  на  характер  змістової  і   ком ­
позиційної структури тексту:
Книга присвячена темі (проблемі, питанню) … .
У книзі розглядається (аналізується, узагальнюється) … .
Книга складається з … .
У розділі автор торкається (висвітлює, ставить) питання … .
Сутність проблеми полягає … .
Висунуте  твердження  ілюструється  (підкріплюється,  підтвер ­
джується) такими прикладами (фактами, цифрами) … .
Автор наводить цитату з … .
Автор доходить висновку … .
Із   сказаного випливає, що …  .
На  закінчення робиться висновок …  .
2)  Лексичні  засоби  передачі  різних  відношень  між  компонента ­
ми інформації:
—  причинно ­наслідкових ( у зв’язку з  цим , залежно від цього , 
в  силу цього , завдяки цьому , внаслідок цього  тощо);
—  зіставлення та протиставлення (з одного боку, з  іншого боку , 
саме  так ,   аналогічно  цьому,   на  противагу  цьому   тощо);
—  переліку  (насамперед ,   у   першу  чергу,   по ­ перше ,   поряд  із 
цим , у   подальшому , нарешті , по ­друге, по ­третє і   т. д.);
—  логічного зв’язку (як було сказано , як уже згадувалось , як 
зазначалося раніше , як буде показано далі  тощо).
V.   зАКР іплення  вивчено Го  МАТ е Р і А л У
  завдання  учням.
1)  Уважно  прочитайте  текст.  Визначте  його  тему,  проблеми 
й  основну думку. Складіть тематичні виписки статті.
футурошок по-українськи,  
або  майбутнє у   країні трієчників
Це  дуже тяжке прозріння, коли хочеш дороги, 
а бачиш прірву прямо перед собою…
Ліна Костенко
Моя  бабуся,  професорка  органічної  хімії,  частенько  любила 
повторювати цитату з   вірша Винокурова: «Учень має переверши ­
ти  свого  вчителя,  щоби  було  в   кого  вчитися».  Звичайно,  така  фі­
лософія  зобов’язує  до  того,  що  викладач,  носій  певної  сукупності 
знань  у   результаті  опрацьованих,  осмислених  корпусів  джерел­
текстів  тощо  постає  відповідальним  за  якість  освіти  майбутньої 
нації;  він  свідомий  того,  що  його  мета  —  не  просто  забезпечити 
успішне  засвоєння  інформації,  а  й  також  спромогтися  на  те, 
щоб  учні,  студенти  зробили  «якісний  стрибок»  у  навчанні.  Тоб ­
то  в   такий  спосіб  має  відбутися  геометричне  прирощення  знань. 
Насправді  саме  цей  результат  освіти  —  вкрай  складне  завдання, 
адже  й  досі  ніхто  точно  не  може  визначити,  що  потрібно  зробити 
для того, аби цей якісний приріст відбувся, власне, щоб учні пере ­
вершили свого вчителя і   забезпечили спадковість знання. І   в  цьо ­
му, одразу зазначу, мабуть, немає нічого поганого.
Звичайно,  можуть  спрацьовувати  не  наукові,  а   людські  ам ­
біції,  мовляв,  я   —  викладач,  а  учні  —  апріорно  нижчі  за  мене, 
їм  ще  вчитися  і   вчитися,  допоки  вони  досягнуть  мого  рівня.  Але 
така  система  навчання,  власне,  такий  погляд  на  освіту  відлунює 
радянською  методою  (я  начальник,  ти  дурак…).  Світові  освітні 
системи  зорієнтовано  на  встановлення  діалогу  і  співпраці  як 
у  середній  школі,  так  і   в  університетах  між  викладачем  та  його 
учнями  (студентами).  Як  казав  мій  дід,  професор  української  фі­
лології  Володимир  Дроздовський:  «Науковець,  який  не  залишив 
після  себе  школи,  тобто  учнів,  —  поганий  науковець».  Так,  він 
може  зробити  блискучу  кар’єру  для  себе,  але  в   такому  разі  він 
нічого  не  залишить  для  нащадків,  для  науки,  для  держави.  На ­
справді  ж  науковець  мусить  забезпечити  перетікання  знань  із 
одного часового резервуара в   інший, і  не його мета   — замкнути на 
собі цикл, показавши, якої висоти він досягнув. Ця  висота нічого 
не  дає  самій  науці,  якщо  не  сформовано  критичний  ґрунт,  тобто 
покоління  послідовників,  апологетів  і   опонентів.  Науковець  має 
забезпечити  функціонування  знання  після  себе  —  природно,  що 
це знання буде переосмислено, уточнено, щось заперечено і   відки ­
нуто, а щось доповнено і ускладнено. Це загальні тенденції науки. 
Але не лише про це мені хотілося б  сказати в   цій статті.
Нещодавно  закінчилося  тестування  (принаймні  його  основна 
частина,  без  повторного  кола  тестів).  Звичайно,  що  така  система 
оцінювання  викликала  різні  відповіді  суспільства:  хтось  із  бать ­
ків  каже,  що  це  тестування   —  психоемоційна  мука  для  дитини, 
хтось   — що жоден тест не здатен перевірити, як мислить дитина, 
а  хтось  вбачає  в  цій  системі  протидію  системі  корупції,  яка  має 
потужні  традиції  в  університетах  України.  Припустімо,  що  тес ­
ти  все  ж  таки  здатні  показати  більш ­ менш  об’єктивну  картину 
результатів  сучасної  освіти  за  останні  10–11   років  Незалежної 
України  (звичайно,  мені  як  філологу  також  здається,  що  навіть 
розроблена зараз система оцінювання з  української літератури не 
передбачає діалогу між учнями і   текстами, не передбачає потреби 
в  тих, хто надалі готуватиметься за цими тестами (з молодших по ­
колінь) відчувати на дотик складну естетичну систему цінностей. 
Що  ж маємо ми?
Одразу  мені  хотілося  б  звернутися  до  результатів  тестування, 
бодай із двох дисциплін. Дуже часто у   пресі можна прочитати про 
позитивні  результати  тестування,  про  те,  що  міністр  освіти  і  на­
уки України зустрівся з учнями, які набрали абсолютну більшість 
(це десь із півсотні учнів середніх навчальних закладів України). 
Звичайно, акцентування на здобутках   — річ природна і  потрібна, 
але все ж  таки подивімося на те, в   якому інтервалі перебуває біль ­
шість  учасників  тестування,  якими  є  їхні  результати.  Адже  саме 
від  цього  залежатиме,  яким  буде  майбутнє  України,  хто  і  з  яким 
знанням  прийде  керувати  нашою  державою,  хто  прийде  в   науку, 
у  виробництво, в  політику і   журналістику…
От,  приміром,  таблиці  з  близької  мені  української  мови  та 
літератури.
12  балів  (абсолютний  рекорд)  має  лише  0,32   відсотка  від 
загальної  кількості  учасників  (461 210   учнів).  «Десять»  балів 
(останній  поріг  традиційної  «п’ятірки»  подолали  лише  майже 
7  відсотків).  Отже,  в  Україні  надалі  здобуватимуть  вищу  освіту, 
а   потім  і  працюватимуть  у   фінансово ­ економічній,  виробничій 
сфері,  в  політиці,  врешті­ решт,  лише  майже  10  відсотків  від­
мінників  (сума  всіх  тих,  хто  набрав  від  10  до  12   балів).  А  де  ж 
решта?  Де  перебуває  найбільша  кількість  випускників  середніх 
навчальних  закладів?  Дивимося  в  таблицю  і  бачимо,  що  най­
більше  число   —  17,74  %  —  відповідає  оцінці  «6»  балів.  Таким 
чином,  трієчники  мають  найпотужніші  сили,  тобто  ядро  україн ­
ського  майбутнього  з   випускників  2008   року  формуватимуть  ті, 
хто  написав  тести  з  української  мови  та  літератури  на  трійку. 
Але  треба  сказати,  що  і   цей  результат  не  найжахливіший,  адже 
трійкою  можна  вважати  оцінку  від  4   до  6,  а  отже,  загалом  ма ­
ємо:  12,14  %  +  14,49   %  +  17,74   %  (близько  44  %  від  загальної 
кількості). Як   можна помітити, більшість випускників шкіл знає 
українську мову і   літературу на трійку. Скажіть мені, будь ласка, 
чи  можливий  такий  результат  у  цивілізованих  країнах  (де,  до 
речі, також викладачі скаржаться на те, що освітній рівень дуже 
впав,  зокрема  у   Великій  Британії)?  Але  в  нас  ситуація  ще  гірша: 
керувати країною прийдуть ті, хто не вміє грамотно написати за ­
яву; хочемо чи ні, але з  цих трієчників будуть і  журналісти, яких 
не цікавитиме якість матеріалу, чіткість формулювань, багатство 
і  стилістичні можливості мовних ресурсів, а   цікавитимуть матері­
али про те, хто з   ким одружився, скільки вбивств сталося в   Укра­
їні  за  останню  годину…  І   все  поспіхом,  все  на  трієчку.  Школа 
формує  особистість,  і  саме  тому  результати  цьогорічного  зовніш ­
нього  тестування  для  мене  постають  украй  тривожними.  Або  ми 
далі скотимося до масової безграмотності, або… Розумію, що одна 
з   глобальних  проблем  гуманітарної  освіти  сьогодні   —  ситуація 
 постмодерну,  яка,  закравшись  у  суспільну  свідомість,  причаїла­
ся,  знищуючи  поступово  прагнення  до  «висоти»,  тепер­бо  навіть 
не модно володіти знаннями, не модно багато читати і  бути носієм 
інтелігентності,  духовного  аристократизму.  Будь ­ яку  відповідь 
можна знайти в  Інтернеті, тож для чого «перезавантажувати свою 
оперативну систему»?!
Але  в   такому  разі  навіть  якщо  не  школяр,  то  вже  студенти 
можуть  писати  підручники:  а  чом  би  й  ні,  понишпорити  в  хащах 
Інтернету  впродовж  кількох  годин,  провести  кілька  десятків 
 операцій  «copy  —  paste»  (скопіювати,  вставити)…  І  все:  підруч­
ник готовий, без посилань, без пояснень термінів, без методології. 
А  для чого? Наразі майже зовсім знецінено поняття «відповідаль ­
ності  за  роботу»,  в  погоні  за  наживою  ми  забуваємо  про  те,  що 
результати  нашої  роботи  —  це  не  дріб’язок,  а  досягнення  кож­
ного  працівника  мусять  додаватися,  врешті,  тоді  йтиметься  і  про 
якісний  приріст  у  виробництві,  в  науці.  Такий  підхід  формує 
комплексну  стратегію  на  досягнення  результатів.  На  жаль,  цієї 
системності  в   нас  бракує.  Звичайно,  робота  мусить  і  гідно  вина­
городжуватися.  А   про  що  може  йтися,  як  для  півкраїни,  тієї,  що 
становить  майбутнє  України,  найкращим  подарунком  може  бути 
орфографічний та тлумачний словники?
А що й  казати про ситуацію з   українською літературою? Літе­
ратура «в загоні», в зашморгу, а  разом із нею також і  естетичне ви­
ховання,  здатність  до  емпатії,  співчуття  в   майбутніх  вершителів 
долі України. Брак літературно­гуманітарної освіти   — чи не най­
страшніша катастрофа, на яку можна очікувати; людство, яке не 
має естетично ­гуманістичного виховання, постає набагато страш ­
нішою  загрозою,  ніж  падіння  метеориту  чи  землетрус.  Людська 
жорстокість, закладена апріорно в  нас і  не олюднена літературою, 
призведе до катастрофічних наслідків. Літературний текст, чи то 
вірш, чи то роман,— це жива система, в   її основі   — психологічне 
сприйняття  і  відтворення  в   художній  формі  фрагменту  дійснос­
ті.  Якщо  ж   відчуття  світу  через  художній  текст  не  відбувається, 
якщо молоде покоління оглухло до слова (тобто до Слова оглухло 
і  наше  майбутнє),  то  на  що  сподіватися  в  Україні?!  В  радянські 
часи  до  влади  приходили  ті,  хто  готові  були  служити  великій 
кривавій  ілюзії,  в   часи  перебудови  і   післяімперського  хаосу  при ­
йшли  ті,  хто  займалися  рекетом,  бандитизмом,  а  в  найближчому 
«демократичному»  майбутньому  прийдуть  люди  з   напівосвітою, 
але ж   за умов демократії все можливе, чи не так? На   жаль, і  «уто­
пленість в   морі плебейства».
Щасливе  майбутнє  не  звалиться  з  неба,  а  формується  вже  за­
раз, і  формується переважно з   трієчників, а  відмінники, ті нещас­
ні десять відсотків, не дай Боже, ще поїдуть кудись на закордоння 
і  будуть  заробляти  пристойні  гроші  і   робити  внесок  у   розбудову 
іншої  держави.  А   в  нас  що?  Консьюмеризм?  Постмодерн?  Темні 
сили,  які  не  дають  Україні  самореалізуватися?  Та  хто  ж   не  дає 
формувати нам європейську державу, якщо часто в  основі наших 
проблем  не  зовнішні  надумані  вороги,  а   ми  самі,  розхлябані,  не 
готові  діяти  рішуче  і   відповідально.  Якщо  рішуче  —  то  демаго­
гічно,  профанно,  по ­базарному.  Якщо  сьогодні  в   обличчях  нових 
228
поколінь часто зовсім не бачиш ані краплини «обезображенности 
интеллектом», які натомість страждають на брак лексичного роз ­
маїття, на пивний алкоголізм…
А в  такому разі ставиш інше запитання: для чого нам серйозна 
наука?  Серйозна  журналістика?  А  з  критикою  та  есеїстикою   — 
золоті  верби  ростуть.  І  не  варто  скидати  свою  звичайну  лінь,  не­
робство,  неосвіченість  (а  ще  страшніше  —  напівосвіченість)  на 
постмодерн.  Хто  заважає  бути  людиною  серед  свинопасів,  яких 
в  Україні вистачало завжди, але не в   такій геометричній прогресії 
вони множилися.
Отже,  українська  мова,  що  постає  джерелом  консолідації  на ­
ції,  визначення  національної  самобутності,  самоідентифікації, 
залишається  для  більшості  незрозумілою  абракадаброю.  А  укра­
їнська  література,  мабуть,  така  нецікава  і   маргінальна,  що  її 
зовсім  не  обов’язково  вивчати,  читати  і   розуміти.  Мені  здається, 
що проблема гуманітарного виховання багато в  чому залежить від 
матеріалів:  підручників  і  усталеного  літературного  канону,  який 
сьогодні потребує значної ревізії, але не спрощення до рівня міні ­
мального  мінімуму.  Якщо  в   нас  із  зарубіжної  літератури  в   новій 
програмі  (керівник  колективу   —  Ю.  Ковбасенко)  немає  десятків 
імен світової класики, на яких було виховано не одне покоління, 
то про що взагалі ми говоримо? Скажімо, цього ще не було у   про ­
грамі,  над  якою  працював  колектив  під  керівництвом  професора 
Б.  Шалагінова, але деградація прокралася і  до програм.
На  жаль,  наведені  результати  тестування  з  української  мови 
та літератури не відображають ситуації в  окремих регіонах, адже 
якщо  взяти  Південь  України,  Крим,  то,  переконаний,  що  там 
ситуація просто моторошна. І   куди в  такому разі дивиться Мініс­
терство  освіти  і   науки?  Чи  вже  треба  віддавати  ситуацію  в  освіті 
в   підпорядкування  РНБО  чи  й  самого  Президента,  який  дуже 
любить  пафосно  говорити  про  українську  націю,  яка  скочується 
у  прірву безграмотності і  безкультур’я?!
Але  перед  тим,  як  робити  загальніші  висновки,  хочу  зверну ­
тися  до  ще  однієї  дисципліни,  до  цариці  наук,  як  казали  рані ­
ше,—  математики.  Здається,  що  від  її  царювання  залишилися 
лише об’їдки, а  справжнє розкошування математичним знанням, 
алгеброю  і  геометрією,  розуміння  тригонометрії  та  основ  аналі ­
зу  — «чужие на этом празднике жизни».
Результати  цього  тестування  ще  менш  утішні,  але  ж  саме 
математика  споконвічно  була  запорукою  гармонійності  освіти, 
саме  математика  поряд  із  музикою,  класичними  мовами  форму ­
вала цілісну і   глибоку особистість, готову розуміти світ як велику 
систему  систем,  адже  математика   —  не  лише  шкільний  предмет, 
а   форма  інтерпретації  дійсності,  ставлення  до  ситуацій,  що  дає 
людині  здатність  розв’язувати  проблеми  якнайшвидше  і  якнай ­
ліпше. Саме математика формує в   людини цілісний погляд, здат ­
ність охопити будь­яку ситуацію в  її вузлових проблемах. А  звід ­
ки візьметься системне мислення, коли в  нас більшість перебуває 
на  позначці:  «5   балів»  (трійка),  тобто  20,58  %  (46  519   учнів), 
а  поряд із цією цифрою компанія також вельми пристойна, поди ­
вімося лише на таблицю:
3  бали 19  805 8,76
4  бали 23  697 10,48
6  балів 33  636 14,88
Отже, в   нас трієчників із математики  — майже 46  %. А  двієч­
ників (за шкільною дванадцятибальною системою оцінювання)   — 
ще  також  майже  20  (від  1   до  3  балів).  Результати  колосальні: 
на  сімнадцятому  році  Незалежності  ми  знаємо,  що  математика 
в Україні (а з цього випливатимуть і  знання з фізики, хімії, інфор­
матики тощо) нікому не потрібна. Чого й  очікувати від країни, де 
на астрономію відводяться мізерні години, де креслення виведено 
зі шкільного курсу, а  математику скорочено в  загальних закладах 
до  непристойного  мінімуму  у  старших  класах.  Та   ніколи  за  часів 
радянської імперії не вивчали математику в  таких «грандіозних» 
обсягах і  за таку кількість годин!
І  тепер,  говорячи  про  світовий  науково ­ інформаційний  про ­
грес,  не  варто  безапеляційно  стверджувати,  що  в  Україні  від ­
буваються  потужні  зрушення  в   бік  формування  інформаційного 
суспільства.  Не   варто  говорити,  що  Україна  готова  до  євроінте ­
грації.  Чи   потрібна  Європі  країна  трієчників?  Чи  готова  Україна 
визнати  свою  духовну  потребу  в   європейському  культурному 
просторі,  якщо  в  ній  самій  духовна  субстанція  постає  вкрай  упо­
слідженою!  Думаю,  що  спочатку  треба  вивчити  математику,  а   то 
так  незабаром  і   помножити  в  межах  ста  не  зможемо  без  кальку ­
лятора…  Що  ж,  процес  нищення  математичної  освіти  в  Україні 
зазнав  нечуваних  обсягів.  Ось  так  і  живемо:  тези  «без  граматики 
не  буде  математики»,  «математика   —  цариця  наук»  уже  давно 
порожні  кольорові  бульбашки  у  країні,  де  українською  мовою, 
що  є  державною,  можуть  грамотно  послуговуватися  ті,  хто  пе ­
ребуває  в   меншості.  А  порахувати  до  ста  за  десять  років  також 
зможе  небагато,  не  кажучи  вже  про  квадратні  чи  кубічні  корені, 
про  диференціали  та  логарифми.  Будемо  впроваджувати  мате ­
матичну  освіту,  як  у  США:   дробові  числа  мають  вивчатися  лише 
230
в  університетах.  А  нам  і  калькулятора  вистачить.  Пощо  мучити 
себе зайвим?!
Результати  незалежного  зовнішнього  тестування  засвідчили, 
в  яку чорну діру ми потрапили, а  власне, наша освіта, наше май ­
бутнє.  Такі  результати  —  не  провина  дітей,  а  ґандж  усієї  систе ­
ми  освіти,  в  якій  не  плекають  учителів­новаторів.  Це   і  провина 
держави,  яка  не  дбала  і   не  дбає  про  вчителів,  які  змушені  часом 
виживати,  а  не  думати  про  вдосконалення  системи  викладання. 
Це  провина  і   авторів  підручників  (деякі  з   цих  посібників  можна 
було  б  успішно  спалити,  і  шкоди  від  цього  не  буде),  які  часто  по­
стають  яловими,  в  них  немає  цілісної  концепції,  зокрема  в   гума­
нітарних.  Хоча  знаю,  що  така  проблема  є   нагальною  і   для  мате­
матиків,  і   для  хіміків.  Ще   потужну  двадцять  років  тому  систему 
освіти,—  коли  українські  вчені  (зокрема  і   математики)  їхали 
в  США,   у  країни  Латинської  Америки  і   там  здобували  дипломи 
професорів  у  лічені  роки,  держава  давала  їм  квартири  і   фінансу ­
вала наукові проекти,— зруйновано. В   Україні   — пустка.
Довелося  прочитати  подив  першого  заступника  міністра  осві ­
ти  і   науки  України  пана  М.  Стріхи,  що  покоління  кандидатів 
наук в  Україні не тримало жодного світового фахового видання… 
Дивно чути таке: а  куди ж  дивилося Міністерство освіти весь цей 
час? У  який бік? Чи  ця звістка впала з   неба (в нас, як подивитися 
на політику і  освіту, здається, багато чого робиться не за планом, 
розробленим  фахівцями­ стратегами,  а   падає  з   неба).  Невже  не 
можна  було  передплатити  ці  видання  раніше?  Невже  у  країні 
не  знайшлося  б   коштів  для  цього?  А  стан  вітчизняних  фахових 
видань  просто  жалюгідний,  вони  потребують  насамперед  фінан ­
сової  допомоги  і  підтримки.  Без  інноваційних  обмінів  нічого  не 
відбудеться, без потужної наукової бази жодний поступ уперед   — 
ілюзія, фікція, демагогія. Та  й наука не робиться «на показ», на­
ука робиться в  кабінетах, у   бібліотеках, у   лабораторіях і  архівах. 
І  держава мала б  подбати про те, щоб поновити престиж учителя, 
науковця, а   не ріелтера, фінансиста чи правника… Інакше не вар ­
то дивуватися, чому в   Україні таку велику популярність має Вєр ­
ка Сердючка. У   нас півкраїни сьогодні не володіють українською 
мовою,  тобто  перебувають  у  світоглядному  полі  Сердючки  та  її 
«мами».  І   жодні  перемоги  на  «Євробаченні»  не  зможуть  прикри­
ти страшну небезпеку втрати високого освітнього рівня, який був 
колись.  І  можна  сто  разів  нагородити  народним  артистом  Філіпа 
Кіркорова,  але  від  цього  імідж  України  у   світі  не  буде  кращим. 
Потрібно  дбати  насамперед  про  освіту  і   науку,  а  не  хизуватися 
ілюзорними  досягненнями,  за  якими   —  порожнеча,  адже  статей 
вітчизняних  науковців  не  знайти  бодай  в   англомовних  фахових 
виданнях із внутрішньою системою рецензування.
Страшно,  панове,  що  з   такою  тенденцією  ми  скотимося  до 
мови Еллочки з  роману Ільфа і  Петрова, а  через кілька десятиліть 
ті,  хто  вмітимуть  множити  без  калькулятора,  будуть  схожі  на 
бронтозаврів  із  пережитками  минулого  на  тлі  масової  безграмот ­
ності і  безкультур’я.
(За  Д.  Дроздовським)
2)  Складіть план статті (складний). За  планом стисло перекажіть 
текст.
VI.  п ід Б и ТТ я  підсУМК ів  УРо КУ
VII.  д о МАШнє  зА вдА ння
Виписати  із  тлумачного  словника  5  словникових  статей  до 
багатозначних слів. Визначити пряме та переносні значення слів. 
Підготувати  повідомлення  про  явище  полісемії  в  українській 
мові.
Категорія: Українська мова 10 клас | Додав: uthitel (04.03.2014)
Переглядів: 6427 | Рейтинг: 1.0/2
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: