Урок 16 Органічні сполуки й здоров’я людини - Хімія 11 клас - Старша школа - Каталог статей - Учительська світлиця
Головна » Статті » Старша школа » Хімія 11 клас

Урок 16 Органічні сполуки й здоров’я людини

Урок 16

Органічні сполуки й здоров’я людини

Мета уроку: з’ясувати позитивний і негативний вплив органічних речовин на здоров’я людини; проаналізувати негативні впливи, запропонувати заходи, що обмежуватимуть такі впливи; показати важливість хімії як науки у вирішуванні актуальних проблем, що постають перед охороною здоров’я; розвивати критичне й аналітичне мислення учнів.

Очікувані результати: учні повинні пояснювати вплив органічних сполук на здоров’я людини.

Обладнання: зразки органічних сполук, що можуть впливати на здоров’я людини.

                                                                                                                                                        

Тип уроку: урок вдосконалювання знань, умінь і навичок.

  • 1. Організаційний етап

1.1. Привітання.

1.2. Перевірка присутності учнів: кількість за списком _________,

кількість присутніх на уроці ___________, відсутніх ___________.

1.3. Перевірка готовності учнів до уроку.

1.4. Перевірка готовності класного приміщення до уроку.

  • 2. Етап перевірки домашнього завдання

2.1. Перевірка письмових завдань біля дошки.

2.2. Перевірка практичного застосування набутих знань.

Декільком учням пропонуються шматочки синтетичних, штучних і натуральних тканин (або волокон). Учням слід визначити, до якого типу належить ця тканина, й визначити можливості її застосування.

2.3. Тестове завдання.

  • 3. Етап підготовки учнів до активного й усвідомленого засвоєння нового матеріалу

3.1. Повідомлення теми нового матеріалу.

3.2. Формулювання разом з учнями мети і задач вивчення нового матеріалу.

У процесі бесіди сформувати в учнів уявлення про роль органічних речовин у збереженні здоров’я людини.

3.3. Показ практичного значення вивчення нового матеріалу, мотивація навчальної діяльності.

Слово вчителя

Майже неможливо спрогнозувати й оцінити найближчі й віддалені наслідки використання продуктів синтетичної органічної хімії, перелік яких практично нескінченний. Нові органічні

речовини синтезують і досліджують у лабораторіях різних країн світу. Використання органічних сполук забезпечує людству комфортне існування, проте пов’язане з певними ризиками. Дотримання правил безпечного поводження з продуктами органічної хімії — умова збереження здоров’я кожної окремої людини.

Органічна хімія назавжди ввійшла в наше життя. Безсумнівно, у цьому є як позитивні, так і негативні моменти. Спробуємо визначити їх на сьогоднішньому уроці.

  • 4. Актуалізація опорних знань

Запитання до учнів

Назвіть органічні речовини, що, на вашу думку, мають найбільший вплив на здоров’я людини.

5.  Етап засвоєння нових знань

1.         Органічні сполуки в продуктах харчування, воді й повітрі, їхній вплив на здоров’я людини

Органічна хімія вже давно застосовується в харчовій промисловості. Людство замислюється над тим, як продуктивніше отримувати рівноцінну їжу з інших джерел. І це вже вдається вченим-хімікам і біологам. Виявляється, білок можна отримувати навіть із вуглеводнів нафти!

У складі багатьох харчових продуктів містяться різні хімічні речовини. Одні з них надають їжі більш привабливий вигляд, інші — приємний запах, треті — смак. Але вони можуть виконувати і більш важливу роль — зберігати довго продукти, перешкоджати їхньому окисненню. Більшість із цих речовин — це органічні сполуки.

Діоксини

Під терміном «діоксини» розуміють велику групу хлорованих вуглеводнів. Діоксини відносять до супертоксикантів, ураховуючи їх гостру токсичність (навіть у надзвичайно малих концентраціях), повсюдність виявлення (в об’єктах навколишнього середовища і харчових продуктах), стійкість при впливі на них зовнішніх факторів (окиснення, гідролізу, дії лугів і кислот тощо). Це сприяє їх акумуляції та міграції по харчових ланцюгах.

Діоксини утворюються при багатьох виробничих процесах як побічні продукти. До атмосферного повітря вони потрапляють в процесі спалювання, при обробці металів, агломерації та плавленні, сушінні, випалюванні, піролізі, крекінгу і в ході інших технологічних процесів.

У водне середовище вони переважно потрапляють зі стічними водами підприємств целюлозно-паперової та хімічної промисловості. Забруднення ґрунтів діоксинами можливе при застосуванні деяких пестицидів і каналізаційного мулу, складуванні відходів. Скиди багатьох виробництв містять діоксини, у тому числі медичні відходи, мул і залишки хімічних виробництв, відходи.

Діоксини в промисловості, природному середовищу і в організмах знаходяться переважно у вигляді складних сумішей, кожен з компонентів яких має свої особливості впливу. Більшість ізомерів діоксину дуже близькі за фізико-хімічними властивостями, але показники їхньої токсичності розрізняються.

Діоксини впливають майже на всі системи й органи людини. Особливо небезпечною є дія високих концентрацій діоксину у виробництві пестицидів. Саме люди, які працюють на таких підприємствах, найбільш страждають від контактів з цими токсинами. У них підвищений ризик виникнення захворювань шкіри, функціональних змін центральної та периферичної нервової систем.

Порушуючи обмін, діоксини спричиняють розлад тканинного дихання, порушення обміну кальцію і холестерину, метаболізм у печінці.

Основним джерелом надходження діоксинів до організму людини є продукти харчування (до 95 %). Решта 5 % розподіляються так: з повітрям в організм потрапляє 3,5 %, із ґрунтом — 1,3 % і з питною водою — 0,001 %. Оскільки переважно діоксини містяться в рибі і морепродуктах, проблема надлишкового їх споживання є особливо актуальною для жителів прибережних районів.

Леткі органічні сполуки

До летких органічних сполук належать бензол, толуол і ксилоли. Бензол надходить у навколишнє середовище зі стічними водами і газоподібними викидами виробництв основного органічного синтезу, нафтохімічних і хіміко-фармацевтичних виробництв, підприємств із виробництва пластмас, вибухових речовин, лаків, фарб і штучної шкіри, він міститься у вихлопних газах автотранспорту. Бензол швидко випаровується з водоймищ в атмосферу і здатний до трансформації з ґрунту в рослини. У питну воду бензол може потрапляти внаслідок забруднення джерел водопостачання промисловими стічними водами, а також з вугільних фільтрів, що використовуються для очищення води. Ксилоли надходять у питну воду з вододжерел, забруднених стічними водами переважно підприємств нафтопереробної промисловості.

Вміст бензену в атмосферному повітрі коливається в межах 3—160 мкг / м3.. Високі концентрації виявляються в повітрі великих міст близько нафтопереробних заводів.

Поряд з канцерогенною бензен має мутагенну, ембріотоксичну, й алергічну дії. Хронічна бензенова інтоксикація характеризується переважно ураженням крові та кровотворних органів і в меншій мірі нервової системи.

Толуол — отрута загальнотоксичної дії, що спричиняє гострі та хронічні отруєння. Його подразнюючий ефект виражений сильніше, ніж у бензену. Небезпечним є проникнення толуолу через неушкоджену шкіру в організм, оскільки він спричинює ендокринні порушення і знижує працездатність. Толуол накопичується переважно в клітинах центральної нервової системи.

Стирол (вінілбензен) потрапляє в атмосферне повітря з викидами виробництв пластмас, синтетичного каучуку, гумотехнічних виробів, а також із відпрацьованими газами автомобільного транспорту, а в повітря приміщень — при деструкції полімерних оздоблювальних матеріалів. Середньорічна концентрація стиролу перевищує нормативну величину в повітрі міст із великими хімічними виробництвами. Стирол — отрута загальнотоксичної дії, він має подразливий, мутагенний і канцерогенний ефекти і має дуже неприємний запах. Стирол проникає в організм переважно інгаляційним шляхом. При потраплянні на слизові оболонки носа, стирол спричиняє їх подразнення.

Фенол надходить у навколишнє середовище з викидами металургійних і коксохімічних заводів, виробництв фенолформальдегідних смол, клеїв, різних пластиків, шкіряної та меблевої промисловості.

Фенол вражає нервову систему, подразнює слизову оболонку рота, носоглотки, верхніх дихальних шляхів, шлунково-кишкового тракту і спричинює блювоту, головний біль, запаморочення, пітливість, порушення сну, серцебиття. Фенол швидко всмоктується через шкіру, дихальні шляхи і шлунково-кишковий тракт та концентрується потім у нирках і печінці.

У питну воду фенол потрапляє із забруднених стічними водами джерел або мігрує з полімерними матеріалами, що використовуються у водопровідних системах.

Метаналь. Джерела метаналю — хімічні та металургійні заводи, виробництва будівельних матеріалів і полімерів, меблеві фабрики, відпрацьовані гази автотранспорту. У повітря приміщень метаналь надходить разом з виділеннями з будівельних матеріалів, ізоляції, деревно-стружкових плит, клеїв, облицювання стін, стель і меблів. У квартирах новобудов вміст метаналю досягає 160—240 мкг / м3, причому підвищені концентрації можуть зберігатися протягом декількох років. У повітрі квартир, де постійно палять, вміст метаналю 100 мкг / м3.

Метаналь має загальну токсичну дію: подразливу, алергічну, мутагенну, сенсибілізуючу і канцерогенну дію. Є дані щодо розвитку у робітників при контакті з метаналєм назофарінгіального раку. Метаналь посилює дію інших хімічних канцерогенів, зокрема, бенз(а)пірену. Хронічна професійна інтоксикація супроводжується подразненням слизових оболонок верхніх дихальних шляхів з подальшим ураженням легень. У вагітних жінок, які мали контакт з метаналєм в умовах текстильного виробництва, відзначено збільшення частоти мимовільних абортів та передчасних пологів, зареєстровано зменшення маси тіла і зросту новонароджених.

Вінілхлорид. Надходження вінілхлориду відбувається з викидами підприємств органічного синтезу, виробництв полімерних матеріалів, унаслідок втрат в умовах виробництва. Кількість викидів вінілхлориду в світі сягає приблизно 3000 т на рік. Вінілхлорид має токсико-імунну дію на організм, що проявляється у вигляді порушень центральної нервової системи, судинних патологій, пошкоджень кісткової системи, системних уражень сполучної тканини, імунних змін, розвитку пухлин. У робітників зареєстровані випадки розвитку ангіосаркоми і гемангіосаркоми печінки, нефробластоми, нейробластоми та інших злоякісних новоутворень в мозку, різні види пухлин сполучних тканин, системні захворювання крові. При тривалому впливі високих концентрацій вінілхлориду відзначається різке скорочення життя промислових робітників. Проте переконливих даних про вплив навколишнього середовища, забрудненого вінілхлоридом, на здоров’я населення поки немає.

Фталати. В останні роки ці токсичні речовини у зв’язку з широким їх використанням привертають дедалі більшу увагу. Фталати використовують як пластифікатори при виготовленні різного посуду, іграшок, медичних виробів (систем переливання крові) із синтетичних полімерів, а також при виробництві лаків, парфумерії, репелентів проти комах. Ці речовини легко абсорбуються в кишечнику людини не тільки при пероральному надходженні, але і при потраплянні з повітрям і через шкіру. Це пояснюється їх низькою молекулярною вагою.

Полімери в сільському господарстві

Сільське господарство в останні роки споживає різні полімерні матеріали в досить великих кількостях. Наприклад, плівкові матеріали широко використовують при спорудженні теплиць і парників. Їх також застосовують при силосуванні кормів, спорудженні каналів і водойм.

Для зрошення теплиць і парників, транспортування рідких добрив і отрутохімікатів, пристрої систем водопостачання використовують труби і шланги, що також виготовлені з полімерів.

Полімерні матеріали застосовують при виготовленні стрічкових транспортерів. З полімерних матеріалів виробляють різні деталі сільськогосподарських машин, що працюють в умовах впливу агресивних середовищ, сонячної радіації, атмосферних опадів. Поліетиленові мішки для транспортування мінеральних добрив відрізняються від паперових більшою довговічністю і надійністю. Довговічнішими є й різні види тари і ємності.

Сільськогосподарське будівництво використовує вироби з пластмас для зведення капітальних споруд. Для цього використовують склопластик на основі фенолформальдегідних полімерів. У результаті не тільки в кілька разів скорочується витрата деревини, цементу і сталі, але і значно зростає довговічність будівель. Цей матеріал іде на виготовлення різних будівельних предметів, гідроізоляційних матеріалів і санітарно-технічного обладнання. Таким чином, склопластик претендує на значну роль у будівництві й обіцяє потіснити традиційні матеріали — дерево, камінь, сталь і бетон.

Перспективним напрямом може виявитися застосування полімерів як препаратів, що поліпшують структуру ґрунтів.

  •  

2.   Органічні речовини в медицині

Органічна хімія найтісніше пов’язана з медициною. Величезна кількість різноманітних лікарських засобів, якими володіє сьогодні медицина, у переважній більшості є органічними сполуками. Хіміки-органіки в співдружності з медиками, мікробіологами та фармацевтами змогли не тільки визначити будову багатьох природних сполук, що використовуються в медицині, але й синтезувати деякі з них. Поряд з цим хіміки створюють сполуки, що хоча і відрізняються від природних, але які мають аналогічну, а часто і більш ефективну дію. Більш того, були одержані нові лікарські засоби, які здатні виліковувати багато хвороб.

Велику роль у медицині відіграють синтетичні полімерні матеріали. З них роблять різні вироби: від одноразових шприців до штучних клапанів серця.

Лікарські препарати рідко бувають простими речовинами. Найчастіше це складні за хімічною будовою органічні речовини або їхні суміші. І хоча число лікарських препаратів є величезним, докладно розглянемо лише найвідоміший і часто вживаний — аспірин.

Мабуть немає людини, яка не знайома з аспірином (ацетилсаліциловою кислотою). Ця речовина не трапляється в природі. Аспірин був уперше синтезований німецьким хіміком Ш. Герхардом у 1853 р. шляхом ацетилювання саліцилової кислоти оцтовим ангідридом.

Проте тільки в 1893 р. інший відомий німецький хімік Ф. Гофман подарував світу ці чудові ліки. Аспірин має знеболюючу, жарознижувальну, протизапальну і протиревматичну дію.

Аспірин — чудовий лікарський засіб. Але чи є він нешкідливим? Відомо, що нешкідливих ліків узагалі не буває. Що ж стосується аспірину, то його не можна приймати натщесерце. Аспірин може спричинити внутрішньошлункову кровотечу. Але якщо потрібно терміново прийняти аспірин, то слід запити його склянкою молока.

Медицина давно і з успіхом використовує різні полімерні матеріали. Особливо часто їх застосовують у хірургії. Полімери використовують при операціях на кістках та суглобах, при дефектах черепа, відновленні зв’язок, сухожиль тощо. Із полімерів виготовляють різні протези внутрішніх органів — кровоносних судин, стравоходу, клапанів серця та ін. За допомогою пластиків виправляють окремі дефекти — замінюють частини носа, вушної раковини, надкісниці. При операціях на кровоносних судинах застосовують матеріал з лавсану, пропілену, капрону. Широко застосовують полімерні матеріали в стоматології для виготовлення штучних зубів і протезів. Для цього найбільш придатними матеріалами виявилися поліакрилові полімери, що добре забарвлюються у колір власних зубів, не поглинають залишків їжі та не доступні для мікробів. У той же час вони досить еластичні й міцні. Біологічно інертні органічні сполуки Силіцію застосовують для створення штучного кришталика ока.

Як замінник людської крові застосовують синтетичні замінники — високомолекулярні хімічні сполуки, що за своїми фізично-хімічними властивостями близькі до плазми крові (полівініловий спирт, полівінілпіролідон).

Серед полімерів-кровозамінників з’явилися такі, що не тільки замінюють на деякий час кров, а й лікують. У молекули цих сполук уведені речовини для лікування туберкульозу, склерозу; одержані поєднання полімерів-кровозамінників з антибіотиками, з протираковими препаратами. Утворюючи стійкі водні розчини, вони поєднуються з плазмою крові і не чинять на живий організм негативного впливу.

Полімерні матеріали застосовують для пакування лікарських препаратів та створення складних медичних приладів (апарати «штучне серце», «штучні легені», «штучна нирка» та ін.). Медичну практику неможливо зараз уявити без шприців одноразового використання.

Важливими є матеріали для хірургічних швів, які легко стерилізуються, а після операції безслідно розсмоктуються в тканинах організму.

Асортимент полімерних матеріалів, використовуваних у медицині, з кожним роком розширюється. Це поліетилен низького тиску, пінополіуретан, поліпропілен, епоксидні, поліефірні полімери. Знайшли застосування і спеціальні клеї, що при хірургічному втручанні можуть склеювати тканини, замінюючи шовний матеріал. Не відмовилися в медицині і від гуми: від гумової грілки до спеціального гумового надувного ліжка для хворих з численними  опіками.

3.         Органічні речовини в будівельних матеріалах

Розрізняють пластичні маси сухі, що складаються лише з полімеру, і складні, до яких, крім полімеру, входять й інші компоненти: наповнювачі, пластифікатори, стабілізатори, отверджувачі, барвники тощо.

Уведення спеціальних речовин пластифікаторів дає змогу поліпшити умови переробки полімерних композицій, знизити їхню крихкість та підвищити деформативні властивості. Добавки-стабілізатори сприяють тривалому збереженню пластмас під час експлуатації, запобігаючи ранньому старінню їх під впливом сонячної радіації, кисню повітря, нагрівання та інших несприятливих чинників.

Полімерні матеріали біологічно стійкі.

Проте, застосовуючи полімерні матеріали, слід ураховувати і їхні недоліки, такі як низькі теплостійкість та твердість, високий температурний коефіцієнт розширення, токсичність деяких полімерних складових, займистість, схильність до старіння, повзучість, холодоламкість. Ці особливості пластмас слід брати до уваги насамперед при використанні їх як конструктаційних матеріалів.

До бітумних матеріалів належать природні бітуми, асфальтові породи, нафтові бітуми.

Природні бітуми — це в’язкі рідини та твердоподібні речовини. Проте природні бітуми в чистому вигляді трапляються рідко, найчастіше вони містяться в осадових гірських породах.

Асфальтові породи — це пористі гірські породи, просочені бітумом. Із цих порід виділяють бітум або їх розмелюють і застосовують у вигляді асфальтового порошку.

Нафтові бітуми здобуваються переробкою нафтової сировини.

Гудрон — це залишок перегонки з мазуту масляних фракцій; він є основною сировиною для одержання нафтових бітумів.

До дьогтьових матеріалів належать сирий кам’яновугільний, відігнаний дьоготь, пек.

Найважливіші властивості бітумів та дьогтів: гідрофобність, водонепроникність, стійкість до дії кислот, лугів, агресивних рідин та газів, здатність міцно зчіплюватися з кам’яними матеріалами, деревом, металом, набувати пластичності при нагріванні й швидко збільшувати в’язкість при охолодженні.

Лакофарбовими називають природні чи штучні матеріали, що наносять у в’язкорідкому стані тонким шаром на будівельні конструкції та деталі з метою утворення плівки для захисту від шкідливих впливів навколишнього середовища, архітектурно-художнього оформлення та поліпшення санітарно-гігієнічних умов.

Такі матеріали поділяють на основні та допоміжні. Основні — це фарби, лаки та емалі, допоміжні — ґрунтувальні, шпаклювальні суміші, що використовуються при підготовці поверхонь під зафарбовування, розчинники, розбавлювачі тощо.

4.         Органічні речовини в побуті

Добавки в продукти харчування

Однією з проблем створення синтетичної їжі є надання продукту не тільки необхідної структури, а й певних властивостей — запаху, смаку, кольору тощо. Цю роль виконують спеціальні органічні добавки, що не тільки виконують це завдання, але й покращують натуральні продукти харчування. Такими добавками можуть бути як прості речовини, так і складні суміші, що складаються з десятків різних органічних сполук. Найчастіше — це ефірні масла, естери, деякі спирти, альдегіди, кетони, а також вуглеводні.

Ось лише деякі сполуки, що мають відповідний запах:

 ізопентилацетат (запах бананів).

 етилбутират (запах ананасів).

Проте запахи окремих продуктів є найчастіше результатом складання запахів суміші органічних сполук. Так, в ароматі свіжоспеченого хліба виявлено 159 речовин. Іноді вирішальне значення у виникненні запаху мають сполуки, що перебувають в суміші в незначних кількостях (менше 0,1 %).

У харчовій промисловості застосовуються різні органічні кислоти: оцтова (етанова), лимонна, молочна, адипінова, яблучна. У ковбасні вироби додають для поліпшення смаку мононатрієвую сіль глутамінової кислоти.

Серед органічних сполук особливо багато є таких, що мають солодкий смак. З них найбільш відома сахароза. Але сахароза не найсолодша речовина. Наприклад, фруктоза солодша за неї на 73 %, ксиліт — удвічі, а сахарин — у 500 разів!

Для поліпшення зовнішнього вигляду продуктів харчування використовують різні органічні барвники, переважно природні.

Поверхнево-активні речовини та синтетичні миючі засоби

Поверхнево-активні речовини (ПАР) обов’язково містяться у складі будь-якого мила та миючого засобу — і для прання, і для миття. Їхній миючий ефект ґрунтується на переведенні нерозчинного (гідрофобного) забруднювача у розчинну (гідрофільну) форму. І частки забруднювача, оточені молекулами ПАР, стають розчинними.

Способи виготовлення найвідомішого ПАР — мила були відомі з далекої давнини. У VI ст. до н. е. фінікійці та гали навчилися варити мило із золи та козячого жиру. Раніше для прання застосовували пісок, глину, яєчні жовтки, золу. У багатьох країнах для прання використовували коріння або плоди рослин, що містять сік, який піниться у воді. На Антильських островах і досі перуть використовуючи кору білого горіхового дерева. Виробництво мила описано в «Природній історії» Плінія Старшого (23–79 р. н. е.). Джерелом жирних кислот були сало і рослинна олія. Особливо цінувалося, починаючи з IX і аж до початку XX століття, марсельське мило на основі оливкової олії.

Зараз для виробництва мила використовують не тільки рослинні та тваринні жири, але і синтетичні жирні кислоти, що одержуються з продуктів переробки нафти, а також каніфоль (суміш смоляних кислот із соку хвойних дерев).

Вищі сорти мила варять на природній сировині — кокосовій і пальмовій оліях. Таке мило добре розчиняється у воді, дає стійку піну і характеризується низькою лужністю.

До складу господарського мила, зазвичай, уводять наповнювачі — солі, що у воді піддаються гідролізу і створюють лужне середовище (наприклад, натрій карбонат, натрій тетраборат — бура, натрій метасилікат, натрій триполіфосфат).

Оскільки мило виводить з поверхневого шару шкіри не тільки забруднення, але і жири, іноді надмірно її висушуючи, тому до туалетного мила додають речовини, що допомагають зберегти нормальний вміст жирів і вологу в шкірі. Це такі добавки, як вищі спирти, ефіри бурштинової та молочної кислот, гліцерол.

Гарне мило має приємний запах за рахунок уведених до нього парфумерних добавок. Крім того, до складу туалетних сортів мила додають  наповнювачі (наприклад, титан(IV) оксид TiO2) і барвники.

Спеціальні сорти мила містять також антисептики (триклозан, хлорогексидин, саліцилову кислоту тощо) і біологічно активні речовини, у тому числі отримані з природної сировини — лікарських рослин. Сортів і марок мила існує безліч.

Синтетичні миючі засоби, скорочено СМЗ — пральні порошки, найчастіше містять у своїй основі не солі карбонових кислот, а інші поверхнево-активні речовини, що полегшують прання і протидіють твердій воді. Синтетичні миючі засоби — це складні суміші ПАР з різними вибілювачами (хімічними й оптичними), піноутворювачами, пом’якшувачами води й ферментами, що розкладають білкові чи жирові забруднення.

Хімічні вибілювачі — це окислювачі, похідні гідроген пероксиду. При кип’ятінні білизни вони виділяють активний кисень, що окиснює і знезаражує забруднення. Утім, існують інші вибілювачі, що не потребують кип’ятіння, з похідними Хлору (наприклад хлороаміном) і на основі сполук Сульфуру.

Але деякі синтетичні миючі засоби можуть бути токсичними для нервової системи, проникати через шкіру і викликати алергічні реакції. Користуючись СМЗ, дотримуйтесь таких правил:

•     СМЗ слід зберігати тільки у герметичній тарі через те, що їх потрапляння у дихальні шляхи є небезпечним для здоров’я людини;

•     прати білизну краще у пральній машині та дуже ретельно (не менше п’яти разів) виполіскувати. М’яка вода дозволяє використовувати значно меншу кількість СМЗ при пранні, тому варто поберегти здоров’я і не захоплюватись надмірною кількістю мийних засобів;

•     при вибілюванні тканин у повітря виділяється хлор, тому приміщення, де йде прання з вибілюванням, слід обов’язково добре провітрювати;

•     при високій чутливості людини до СМЗ (або при схильності до алергічних реакцій) не слід прати білизну руками, варто уникати використання СМЗ із ферментами (біологічними домішками);

•     краще обирати такі СМЗ, що містять більш безпечні поверхнево активні речовини (наприклад, СМЗ, що призначені для прання дитячого одягу) та надавати перевагу гранульованим або пастоподібним засобам.

Хімічні речовини у кухні та кімнаті

На початку нашої ери люди використовували у побуті біля 100 видів хімічних речовин як органічного походження (бджолиний віск, крохмаль, жири, оливкову та кокосову олію, оцтову кислоту тощо) так і неорганічного (пемза, кухарська сіль тощо). Крохмаль застосовувався для склеювання папірусу, яєчний білок — для склеювання багатьох інших виробів, бджолиний віск — для виготовлення фарб, покриття табличок для письма, виготовлення засобів догляду за меблями. Пурпур, індиго, хну використовували для фарбування волосся, а також бавовни, шовку, льону, вовни.

У побуті застосовувалися гіпс, лаки для розпису на стінах. До речі, яскраві зображення на стінах печер та прадавніх будівель збереглися й до наших часів. Багато секретів натуральних барвників загубилося у часі, але деякі збереглися і нині використовуються при виготовленні килимів та рушників народними майстрами.

У наші дні багато вчених, інженерів, хіміків постійно поповнюють асортимент хімічних засобів, намагаючись винайти такі, що не були б шкідливими для здоров’я людини, екологічно чистими та не потребували для виробництва великих енергетичних витрат.

Товари побутової хімії стають більш популярними, розширюються галузі їхнього застосування, росте річний обсяг виробництва.

Роль полімерів у сучасному житті просто неможливо переоцінити. Наприклад, у квартирі: від синтетичного дзвоника і блискучої білої дверної ручки, до пластмасових плит і склопластику на балконі. На підлогах — синтетичні килими, на вікнах — портьєри із синтетичної тканини, скрізь — пластикові панелі, меблі — із полімерів, пластмасовий посуд — на кухні та багато чого іншого.

Кожний створений синтетичний матеріал, перш ніж потрапити до споживача, проходить експертизу на подразнюючу та алергічну дію. Проте, велика кількість цих матеріалів є джерелами незаполімеризованих продуктів синтезу, стабілізаторів, каталізаторів тощо, які здатні викликати алергію, стомленість, знизити імунітет.

Слід зазначити, що не створено жодної полімерної речовини абсолютно нешкідливої для людини. Найбільш екологічно чисті пластмаси застосовуються у медицині для протезування та побутових потреб (наприклад, при виготовленні посуду). Тому слід пам’ятати, що небезпечно для здоров’я використовувати для зберігання їжі полімерний посуд, на якому немає відповідної позначки. Такий посуд може містити токсичні речовини. Уникайте пластикового посуду, особливо яскраво розфарбованого. Такий малюнок швидко виділяє у гарячу їжу йони важких металів.

Не треба використовувати пластикові пляшки (а особливо, кольорові) для зберігання речовин, що містять спирт. Спирт розчиняє токсичні речовини, що містяться у складі пластмаси та барвників, і ймовірність отруєння значно зростає.

Розвиток виробництва хімічних речовин для побуту йде в напрямку зменшення токсичної дії на організм людини. Але синтетичні матеріали є прикладом екологічних забруднювачів, що мають суто антропогенне походження. Таких токсичних речовин не існувало у природі, тому живі організми в процесі еволюції не набули ефективних способів адаптації до їх дії.

Зверніть увагу:

•     високу алергенну дію мають речовини, що містять Нікол, Хром, Флуор, Меркурій, Купрум, а також органічні барвники, каучуки, бензен, ацетон, хутро, книжковий та постільний пил, пір’я;

•     препарати, що використовуються для боротьби з тарганами — отрути нервової дії; засоби боротьби з комахами, які літають, містять диметилфтолат, що в організмі людини перетворюється та отруйний метанол;

•     у рідині для миття ванн містяться кислоти, що належать до групи подразнюючих і здатні викликати отруєння людини. Небезпечними є луги, що містяться у засобах для очищення труб;

•     у косметичних засобах може міститися бутанол, який при потраплянні в організм людини, викликає ураження нервової системи;

•     засоби дезінфекції, що використовуються у побуті, виділяють кисень або хлор, що згубно діє на мікроорганізми. Під дією світла та вологи ці препарати можуть розкладатися, утворюючи небезпечні речовини;

•     певні речовини побутової хімії несумісні один з одним, при таких контактах вони можуть загорітися або створити сполуки з новими, небезпечними властивостями. Наприклад, не можна змішувати або зберігати поряд нашатирний спирт із формаліном та йодом; калій перманганат з гліцеролом, спиртом, сіркою, йодом; хлорне вапно з мастилом, нашатирним спиртом, гліцеролом, розчинниками;

•     засоби для виведення плям, клеї, препарати для догляду за шкірою, деякі мінеральні добрива, речовини в аерозольній упаковці не лише токсичні, а ще й пожежонебезпечні. Їх необхідно зберігати подалі від джерел вогню та тепла;

•     при роботі з клеями необхідно ретельно дотримуватись інструкції щодо їх застосування. Особливо обережно слід поводитись з епоксидними клеями. Пам’ятайте, що для склеювання харчового посуду деякі клеї непридатні через свою токсичність. Не можна працювати з клеями, розчинниками та іншими легкозаймистими речовинами у приміщенні, де горить газ, увімкнені електронагрівальні прилади або там, де курять;

•     особливих правил безпеки потрібно дотримуватись при роботі з аерозольними балончиками. Їх не можна розбирати, викидати напівпорожніми. З приміщень, в яких ведеться робота з використанням засобів побутової хімії, необхідно вивести дітей і продукти харчування, акваріуми, домашніх тварин;

•     пам’ятайте, що при підвищенні температури кількість отруйних та токсичних речовин, що виділяють синтетичні матеріали, збільшується, а небезпека токсичних речовин різко зростає за наявності тютюнового диму. Тому теплі приміщення потребують більш інтенсивної вентиляції;

•     вироби із штучної шкіри (полівінілхлориди, поліаміни, поліуретан) містять Кадмій, Станум, наповнювачі, фунгіциди, пігменти. Під дією сонячних (ультрафіолетових) променів із штучної шкіри виділяються хлоропрен, стирол, дивініл, ізопрен тощо.

Синтетичні матеріали дуже повільно розпадаються у природному середовищі. Їхнє накопичення становить серйозну екологічну небезпеку для живих організмів. Медики всього світу вже давно стурбовані тією великою кількістю синтетиків, що нас оточує. Зростання алергічних проявів, поява невідомих хвороб — це плата за комфорт і зручність використання синтетичних матеріалів. Це змушує людство все частіше замислюватись над питанням екологічно безпечної утилізації синтетичних відходів.

 

Назва речовини

Галузь застосування

Вплив на організм людини

позитивний

негативний

 

 

 

 

 

  • 6. Узагальнення й закріплення знань

«Мікрофон»

Учні висловлюють свою думку щодо позитивного та негативного впливу органічних речовин на здоров’я людини.

  • 7. Домашнє завдання, інструктаж щодо його виконання

7.1. Завдання для всього класу.

Підручник _________________________________________________

Робочий зошит _____________________________________________

Збірник завдань ____________________________________________

7.2. Індивідуальне завдання.

Повторити теми «Жири» й «Вуглеводи» (9 клас).

______________________________________________________________

______________________________________________________________

Категорія: Хімія 11 клас | Додав: uthitel (16.10.2014)
Переглядів: 6345 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: