Урок 10 Семінарське заняття «Екологічні проблеми і їх вирішення» - Хімія 11 клас - Старша школа - Каталог статей - Учительська світлиця
Головна » Статті » Старша школа » Хімія 11 клас

Урок 10 Семінарське заняття «Екологічні проблеми і їх вирішення»

Урок 10

Семінарське заняття «Екологічні проблеми і їх вирішення»

Мета уроку: узагальнити й закріпити зания учнів за темою: «Природні джерела вуглеводнів»; підкреслити важливість екологічного аспекту в одержанні й застосуванні палива.

Очікувані результати: творчий підхід учнів до вирішування екологічних проблем.

Обладнання:                                                                                                                           

Тип уроку: урок узагальнення знань і вмінь учнів.

  • 1. Організаційний етап

1.1. Привітання.

1.2. Перевірка присутності учнів: кількість за списком _________,

кількість присутніх на уроці ___________, відсутніх ___________.

1.3. Перевірка готовності учнів до уроку.

1.4. Перевірка готовності класного приміщення до уроку.

  • 2. Етап перевірки домашнього завдання

2.1. Перевірка письмового завдання біля дошки.

2.2. Фронтальне опитування за запитаннями підручника.

  • 3. Етап підготовки учнів до активного й усвідомленого засвоєння нового матеріалу

3.1. Повідомлення теми уроку.

3.2. Формулювання разом з учнями мети і задач семінарського заняття.

  • 4. Мотивація навчальної діяльності

Обговорення вислову

Однією з найбільш гострих проблем сучасності є збереження навколишнього середовища. Будь-які успіхи науково-технічного прогресу будуть знецінені, якщо вони супроводжуються руйнуванням природи. Людина не зможе жити без чистого повітря, вільного від шкідливих домішок, води та продуктів харчування.

Тейяр де Шарден

— Чи можна на сучасному етапі розвитку цивілізації повністю відмовитися від шкідливих промислових технологій?

— Як поєднати науково-технічний прогрес і охорону природного середовища?

— Які ще ви знаєте вислови, що закликають людство звернути увагу на екологічні проблеми?

  • 5. Узагальнення і закріплення знань

1.         Найважливіші родовища кам’яного вугілля, нафти, газу в Україні

Загальна характеристика родовищ України

Запаси паливних ресурсів характеризуються перевагою в їхній структурі твердих видів палива (кам’яного вугілля, пальних сланців і торфу) та дефіцитом рідких і газоподібних. Відсутність достатньої кількості нафти і природного газу створює значні труднощі у розвитку економіки.

Основні родовища пальних вуглеводнів в Україні розташовані в Дніпровсько-Донецькому, Карпатському і Причорноморсько-Кримському нафтогазоносних регіонах. Уже понад сто років видобуваються нафта у Бориславі та 80 років — природний газ у Прикарпатті. Тому запаси Бориславського, Долинского, Битков-Бабчинського й Оров-Уличнянського нафтових і Дашавського, Угерського, Рудковського, Ходовицького, Калушського, Кадобнянського газових родовищ майже вичерпані. Близько 80 % видобутку нафтогазової сировини країни зараз припадає на родовища східної України. Найбільші нафтові родовища: Леляківське, Гнідинцивське і Глинсько-Розбишевське; нафтогазові — Качанівське, Рибальське; газові — Шебелинське, Єфремовське, Захрестищенське. На півдні України найбільше число родовищ нафти і газу досліджено на Тарханкутському і Керченському півостровах. Із 1966 р. тут добувається газ, а з 1993 р.— нафта.

Велика надія пов’язана з найбільш глибокими шарами вже відомих родовищ (особливо Передкарпаття) і шельфами Чорного та Азовського морів. Необхідно зазначити, що в колишньому СРСР переважно видобували тільки 30–40 % загально-геологічних запасів родовищ, а в країнах із високим рівнем технології віддача родовищ досягає 70–80 %. Оскільки в Україні до цього часу вже добуто понад 250 млн т нафти і понад 1 трлн м3 природного газу, то, використовуючи сучасні технології підвищення віддачі родовищ, можна різко підвищити видобуток нафти і газу.

За призначенням у господарстві мінеральні ресурси поділяють на енергетичні, рудні та нерудні. До енергетичних належать ті, що здатні виділяти енергію. Сюди ж можна віднести і уранові руди, що переробляються на паливо для атомних електростанцій. Рудні корисні копалини використовують для виплавлення металів як чорних (залізо, марганець), так і кольорових (мідь, цинк, титан, олово, нікель та ін.). Є руди, що містять багато кольорових металів, їх називають поліметалевими. До нерудних належать ті мінеральні ресурси, які використовують у хімічній промисловості, а також як будівельні матеріали чи сировина для її виробництва.

За цією класифікацією кам’яне вугілля, нафту та природний газ відносять до енергетичних ресурсів.

Докладна характеристика енергетичних ресурсів України

В Україні це поклади кам’яного та бурого вугілля, нафти, горючих газів, торфу, уранових руд, горючих сланців. Серед усіх видів палива найважливіше значення у нашій країні має кам’яне вугілля. Загальногеологічні запаси його становлять близько 60 млрд т. Запаси кам’яного вугілля зосереджені в Донецькому і Львівсько-Волинському басейнах.

Донецький басейн (Донбас) охоплює Донецьку, Луганську, Дніпропетровську і частково Харківську області. Частину басейну, що розташована на Лівобережжі Дніпра, називають Західним Донбасом. Вугілля Донбасу висококалорійне, тобто при його спалюванні виділяється багато тепла і досягається висока температура. Близько половини його запасів становить високоякісне коксівне вугілля (вміст Карбону — 75–90 %) та антрацит (Карбон — 90–96 %). У Донбасі зосереджено 98 % усіх промислових запасів кам’яного вугілля країни.

Львівсько-Волинський басейн розміщений у межах Львівської і Волинської областей. Запаси вугілля тут порівняно з Донбасом незначні, а їхня якість низька. У басейні переважає малокалорійне вугілля, що використовують як енергетичне паливо. Важливість басейну полягає в тому, що він розміщений у західній частині країни — найвіддаленіший від Донбасу.

Найбільші поклади бурого вугілля зосереджені у Дніпропетровському буровугільному басейні, що розташований на Правобережжі від Житомирської до Дніпропетровської областей. Невеликі поклади бурого вугілля залягають на заході України.

Нафта і газ в Україні виявлені у трьох нафтогазоносних районах: Передкарпатському, Дніпровсько-Донецькому і Причорноморському.

Передкарпаття належить до одного з найдавніших районів нафто- і газовидобутку в світі. Найбільші родовища нафти — Долинське, Битківське, Бориславське, а серед нових — Лопушнянське у Чернівецькій області. Газ тут значною мірою вичерпаний. Найважливіші родовища його — Дашавське, Угерське, Рудківське. Передкарпатський газ, у складі якого міститься 98 % метану — дуже цінна хімічна сировина.

Дніпровсько-Донецький нафтогазоносний район розташований на Лівобережжі Дніпра, у Чернігівській, Полтавській, Сумській та Харківській областях. Тут зосереджено понад 70 % розвіданих покладів нафти і газу в Україні. Райони залягання промислових запасів нафти розміщені північніше газових. Найбільші родовища нафти — Леляківське, Гнідинцівське (Чернігівська область), газу — Шебелинське і Єфремівське (Харківська область).

Родовища нафти й газу в Причорномор’ї порівняно здавна відомі на Кримському півострові. Вони мають місцеве значення. Найбільше родовище газу — Глібовське. Проводяться пошуки нафти й газу на шельфі Чорного та Азовського морів. За оцінками експертів тут мають залягати великі запаси цих енергетичних ресурсів.

Надра України багаті на торф. Найбільші поклади його зосереджені в Рівненській, Чернігівській та Волинській областях.

Горючі сланці є низькосортним паливом. Запаси їх зосереджені в Черкаській області.

Значні поклади уранових руд є у Кіровоградській області.

 

2.         Використання природних джерел вуглеводнів і продуктів їхньої переробки

Нафта

За складом нафта — складна суміш вуглеводнів різної молекулярної маси, переважно рідких (у них розчинені тверді та газоподібні вуглеводні). Зазвичай це вуглеводні парафінові, циклоалкани, ароматичні, співвідношення яких у нафтах різних родовищ коливається в широких межах. Крім вуглеводнів, нафта містить органічні сполуки Оксигену, Сульфуру, Нітрогену тощо.

Видобута і неперероблена нафта зазвичай не застосовується. Для одержання з нафти необхідних речовин її треба піддати переробці.

Продукти нафтоперегонки мають широке і різноманітне застосування.

Бензин у великих кількостях використовують як авіаційне та автомобільне паливо.

Лігроїн — це пальне для дизельних двигунів. Його використовують як розчинник у лакофарбової промисловості. Значну кількість легроїну переробляють на бензин.

Гас застосовують у побутових потребах та як пальне для реактивних і тракторних двигунів.

Солярове масло використовують як моторне паливо, а мастила — для змащення механізмів. Вазелін використовують у медицині та парфумерній промисловості.

Парафін застосовують для одержання вищих карбонових кислот, у виробництві сірників і олівців, для виготовлення свічок, гуталіну тощо.

Гудрон використовують при виробництві асфальту.

Мазут іде на переробку для одержання мастила і бензину, також його використовують як котельне рідке паливо. Під час вторинної переробки нафти відбувається зміна структури вуглеводнів, що входять до її складу.

Для одержання автомобільного бензину використовують технології термічного крекінгу. Каталітичним крекінгом, що проводиться за наявності каталізаторів одержують авіаційний бензин.

Останнім часом нафтові вуглеводні широко використовують як сировину для хімічної промисловості. Різними способами з них отримують речовини, необхідні для виробництва пластмас, синтетичного текстильного волокна, синтетичного каучуку, спиртів, кислот, синтетичних мийних засобів, вибухових речовин, отрутохімікатів, синтетичних жирів тощо.

Природний і супутній гази

У природному газі містяться вуглеводні з невеликою відносною молекулярною масою.

Природний газ використовують як дешеве паливо з високою теплотворною здатністю. Це один із кращих видів палива для промислових і побутових потреб.

До природних газів належать і так звані супутні гази, які зазвичай розчинені в нафті та виділяються при її видобутку. У супутніх газах міститься менше метану, але більше етану, пропану, бутану і вищих вуглеводнів.

Раніше супутні гази не знаходили застосування і при видобутку нафти спалювалися. Зараз їх використовують як паливо і як цінну хімічну сировину.

Головне завдання природних переробки природних газів — перетворення насичених вуглеводнів у більш активні — ненасичені, які потім переробляють на синтетичні полімери (каучук, пластмаси). Крім того, окисненням вуглеводнів одержують органічні кислоти, спирти та інші продукти.

Вугілля

Вугілля разом із природним газом і нафтою, є джерелом енергії та цінною хімічною сировиною.

Основний метод переробки кам’яного вугілля — коксування (суха перегонка). При коксуванні (нагріванні до 1000 ... 1200 ° С без доступу повітря) одержують різні продукти: кокс, кам’яновугільну смолу, аміачну воду і коксовий газ.

Коксовий газ застосовують для обігрівання коксових печей, але переважно його піддають хімічній переробці. З нього виділяють водень для синтезу амоніаку, який використовується потім для отримання азотних добрив.

Кам’яновугільна смола є джерелом ароматичних вуглеводнів. Після її ректифікаційної перегонки одержують бензол, толуол, ксилол, нафталін, а також феноли, нітрогеновмісні сполуки. Після перегонки смоли залишається пек, що використовується для виготовлення електродів і будівельного толю.

3.         Екологічні наслідки виробництва енергії

Парниковий ефект

Парниковий ефект обмежує кількість теплової енергії, що випромінює Земля в космічний простір. Одночасне нагромадження пилу у верхніх шарах атмосфери призводить, навпаки, до охолодження Землі, оскільки підсилює відбиття сонячного випромінювання земною атмосферою.

Та частина сонячного випромінювання, що пройшла крізь озоновий шар і досягала поверхні Землі, складається з ультрафіолетового, видимого світла та інфрачервоного випромінювання. Інфрачервоне випромінювання називають ще тепловим, оскільки підвищує температуру речовин. Нагріта земна поверхня в свою чергу стає джерелом інфрачервоного випромінювання. Його поглинають випари води, вуглекислий газ, метан й інші компоненти атмосфери, створюючи парниковий ефект. Без парникового ефекту Земля була б безжиттєвою пустелею: усе її тепло йшло б у космос, температура на її поверхні становила б –15 °С, а не +18 °С як зараз.

Однак збільшення промислових викидів і ріст концентрації CO2 в атмосфері може призвести до глобального потепління клімату. Тоді внаслідок танення полярного льоду підніметься рівень Світового океану, і частина суші виявиться затопленою.

Проблема задоволення зростаючих потреб людства в енергії зараз полягає не в тім, щоб зберегти навколишнє середовище та звести до мінімуму його руйнування, а в тім, щоб як найефективніше використати навколишнє середовище. У деяких країнах, що розвиваються, зростає небезпека того, що звичайні харчові сільськогосподарські культури будуть витиснуті з полів культурами, що використовуються як сировина для одержання пального. Це означає, що бідняки залишаться без їжі, а багатії будуть їздити в автомашинах. Країни, що розвиваються, змушені дотепер використовувати деревину як основний вид палива. У деяких країнах до 90 % виробленої енергії одержують спалюванням деревини, спричиняючи тим самим величезну шкоду навколишньому середовищу.

Кислотні дощі

Уперше про кислотні дощі заговорили ще в 1852 році. Людина на прізвище Сміт, яка проживала в Манчестері, зібрала у фотографічну кювету дощову воду й чомусь додала туди розчин солі Барію. Вода стала мутною. Оскільки це відома якісна реакція на сульфат-іон (SO42-), то стало зрозуміло, що в дощовій краплі є сульфатна кислота. Хоча задовго до Сміта в 1696 році Р. Бойль також виявив кислу реакцію дощової води, але він так і не визначив, чому це відбувається. Тому довгий час вважали, що в краплинах дощу розчиняється CO2 й утворюється слабка карбонатна кислота. Коли Сміт виявив сульфатну кислоту, йому не одразу повірили, і почали  перевіряти його результат ще раз. Виявилося, що, крім сульфатної, у дощовій краплі є ще й нітратна кислота, потім знайшли метанову, а згодом — щавлеву й етанову. Чому ж саме в середині XIX століття вдалося виявити цілий набір кислот у дощових краплях, причому найпростішими способами? Справа в тому, що це був початок технологічної й індустріальної революції: в Англії з’явилися перші майстерні, підприємства та котельні, де у великій кількості спалювали вугілля. А спалювання будь-якого викопного палива, твердого або рідкого, дає не тільки вуглекислий газ(CO2), але й сульфур(IV) оксид (SO2). Спочатку вважали, що механізм утворення сульфатної кислоти простий — це звичайне розчинення сульфур(IV) оксиду в дощовій краплі, але, цей механізм виявився значно складнішим. Спочатку вчені навіть зраділи кислотним дощам, адже кожна хмара приносила на поля не тільки вологу для ґрунту, але й добриво — Сульфур і Нітроген. Але радість була передчасною.

Проблеми, пов’язані з кислотними дощами

Якщо розташувати проблеми, пов’язані з кислотними дощами, у міру убування їхньої шкідливості, то вийде такий ряд:

•    Зниження врожайності основних сільськогосподарських культур (пшениці, жита, кукурудзи тощо), оскільки в закиснених ґрунтах гине ґрунтова біота. Тільки деякі рослини (кропива, щавель, виноград) люблять кислий ґрунт. Захистити ґрунт від кислотних дощів дуже важко, хоча це намагаються зробити, вносячи в нього вапняк. Але масштаб природних явищ і людських дій не можна порівняти.

•    Загибель лісів. Через кислотні дощі дерева втрачають імунітет, хворіють на різні нетипові хвороби, у них знижується фотосинтез, і вони гинуть. На сьогодні уражена значна частина лісів Європи, а в США й Канаді масштаби шкоди вражають. Такі ліси мають вигляд як після пожежі: голі стовбури й жодного листочка. Картина, треба зізнатися, страшна.

•    Загибель водойм (озер). Від кислотних дощів гине водна біота. Не залишається ані риб, ані равликів, ані черв’яків. Відбувається це поступово: під дією кислоти розчиняються алюмосилікатні породи (там, де вони є) з утворенням токсичних речовин. Загибель всієї біоти вчені спостерігають при такому рівні pH, коли концентрація Алюмінію у водоймі досягає летальної дози. У минулі роки «загинули» вже тисячі озер у США, Канаді й Швеції (правда, є надія, що на цьому процес зупиниться).

•    Корозія й руйнування вапняних, кам’яних будинків, металевих дахів і різних споруд. У XIX столітті в Європі саме із цієї причини стали покривати дахи черепицею — вона служить набагато довше.

Для дощової краплі потрібна сіль або пил

Отже, дощова крапля містить цілий набір кислот, а також йони амонію, Феруму, Натрію, Кальцію, Мангану, Магнію. Щоб зрозуміти, як збирається такий хімічний букет, треба згадати, як утворюється хмара. Зазвичай небо Землі більш ніж наполовину вкрито хмарами. Всі вони існують близько години, потім 85 % хмар розсіюється, а інші випадають у вигляді дощу. Якщо хмара потрапляє до зони з меншою вологістю або більш високою температурою, то дощу не буде: краплі випаруються й хмара, тепер уже газова, буде рухатися далі. Так, випаровуючись і конденсуючись знову, хмара може переміщуватися на значні відстані, до 2000 км. Тому хмара, що утворилася в одній країні, може випасти кислотним дощем в інший, розташованій далеко від місця забруднення. Це називається трансграничним перенесенням: хмара утвориться у Німеччині, а випадає на Швецію або Данію, утвориться в США, а озера гинуть у Канаді...

Переважна частина хмар розташована в тропосфері, на висоті 1–5 км. Водяна пара піднімається угору, де значно нижчі температури (температура зменшується з висотою близько 6 °С на кілометр), тому спочатку ненасичена водяна пара угорі стає насиченою. У цьому стані випари мають сконденсуватися, тобто перетворитися на краплю, але цього не відбувається, оскільки краплі потрібний центр конденсації. Над поверхнею океану, там, де найбільше утворюються хмари, цими центрами конденсації є кристалики солі (NaCl). Вони з’являються через те, що вітер підхоплює з поверхні океану краплі морської води, висушує їх, і кристалики, що утворилися, піднімаються вгору. А сіль — це гідрофільна сполука, на яку осідає вода, тобто конденсується. Крапелька швидко росте й через п’ять хвилин досягає розміру 10 мікронів. Це стійкий розмір існування водяної краплі, і саме в цьому стані вона «живе» близько години. У такий спосіб утворюються хмари над морем чи океаном.

Над індустріальною зоною центрами конденсації крапель є інші аерозольні частинки, наприклад оксиди Феруму й Мангану. Їх викидають у повітря промислові підприємства, наприклад теплові електростанції, що працюють на вугіллі або мазуті. На ТЕС сполуки, що містилися у вугіллі або нафті, згоряють і потрапляють в атмосферу у вигляді прожарених, повністю збезводнених оксидів. Такі прожарені оксиди є гідрофільними й тому стають центрами конденсації для хмарних крапель. От чому в дощових краплях містяться йони Феруму й Мангану, причому в значних концентраціях (до 10-6 моль/л). А ще — йони Кальцію, Магнію, амонію.

 

4.         Альтернативні джерела енергії

Пряме перетворення сонячної енергії

  • Запитання до учнів

У який спосіб можна безпосередньо використовувати сонячне випромінювання?

1.   Найважливішим способом прямого перетворення сонячної енергії є використання сонячних панелей. Їх виготовляють із металів, оскільки вони є гарними провідниками тепла. Найчастіше використовується мідь.

На панель наносять покриття чорного кольору, щоб вона краще поглинала сонячне світло. Сонячні панелі зазвичай розміщують на дахах будинків і використовують для обігріву осель.

2.   Перетворення сонячної енергії на електричну можливе за допомогою фотоелементів. Проте вони мають невисоку ефективність: їхній коефіцієнт корисної дії не перевищує 20 %. Важливим завданням є підвищення ефективності фотоелементів. Одна з можливостей їхнього поліпшення полягає у використанні скляних панелей, що містять оксид Урану й рідкоземельний елемент Неодим, що підсилює поглинання світла фотоелементом.

3.   В останні роки велику увагу вчених привернуло використання сонячної енергії для одержання водню (як пального) з води. Водень — найпоширеніший елемент у Всесвіті, проте цього не можна сказати про Землю. Більша частина Гідрогену в земних умовах перебуває у формі води. Отриманий будь-яким способом водень можна перетворити потім в інші види пального, наприклад у метанол. Найпростішим способом одержання водню з води є електроліз. Ефективність цього процесу досягає 83 %. Однак зараз ще економічно невигідно використовувати електроенергію, що вироблена за допомогою сонячної енергії шляхом її електролізу.

Більш привабливим є пряме використання сонячної енергії для одержання водню з води за допомогою її фотохімічного розкладання. Цей процес називається фотолізом. На сьогодні розглядаються два головних підходи до рішення цієї проблеми — біологічний і біохімічний.

4.   У рамках біологічного підходу для розкладання води на водень і кисень використовуються живі організми. Цей процес називається біофотолізом. При біохімічному підході для одержання водню з води використовуються ферменти, отримані з живих організмів. Цим методом уже вдається одержувати водень із води, однак швидкість і тривалість цього процесу поки ще незадовільні.

5.   Ще одне перспективне джерело енергії — це використання сонячних колекторів, здатних концентрувати сонячне випромінювання і досягати високих температур, необхідних для термохімічного розкладання води. Цей процес запишемо рівнянням

Одержання енергії з біомаси

Біомаса складається з будь-яких речовин тваринного й рослинного походження. Їжа, деревина, органічні відходи тварин і рослин — усе це різновиди біомаси. Біомаса є важливою формою запасання енергії. Наприклад, вуглеводи, жири й білки, що містяться у їжі, забезпечують енергією людський організм. Людство вже давно використовує деревину як паливо. В останні десятиліття біомаса цікавить учених і технологів як джерело таких видів пального, як біогаз і спирт.

Біогаз — подібно до природного газу — це переважно метан. Для одержання біогазу широко застосовуються певні біологічні процеси при очищенні побутових і сільськогосподарських стічних вод. На заводах для одержання біогазу як сировину використовують відходи тваринного й рослинного походження, що перегнивають у генераторах або автоклавах. У цих установках гниття відбувається без доступу кисню, тобто в анаеробних умовах, за яких певні різновиди бактерій розкладають відходи з утворенням газоподібного метану. Газоподібний метан збирають, і потім безпосередньо використовують для опалення осель, готування їжі, або для одержання електричної енергії за допомогою електрогенераторів.

Виробництво біогазу швидко збільшується в країнах, що розвиваються. У Китаї розміщено близько 4,3 млн установок, що виробляють біогаз, і підготовлено близько 100 000 фахівців для їхнього обслуговування. В Індії діє понад 60 000 установок з виробництва біогазу.

Використання «зелених відходів» у країнах, що розвиваються, виявляється привабливим із кількох причин. По-перше, такий біогаз можна одержувати в сільській місцевості. По-друге, залишки після одержання біогазу із зелених відходів мають високий вміст Нітрогену й можуть використовуватися як добрива. Землі, що є непридатними для вирощування зернових культур, можуть бути використані для вирощування біомаси з метою наступного одержання біогазу. Багато водяних рослин, наприклад водяні гіацинти, що засмічують канали й водойми в деяких країнах, теж можуть бути використовані для одержання біогазу. Нарешті, використання біогазу дозволяє зменшити витрати деревини як пального.

Іншим різновидом біопалива є спирт, що вже давно використовується як пальне, наприклад у лампах-спиртівках або в суміші з бензином. Спирт можна одержувати з таких рослин, як, наприклад, цукровий очерет і маніок, шляхом ферментації (зброджування) і перегонки. Бразилія виробляє його із зернових культур, а також розробляє й випускає автомашини із двигунами, що працюють на суміші бензину зі спиртом.

Певний інтерес фахівці виявляють до використання деякої рослинної олії як дизельного палива й мастильних матеріалів.

Останнім часом в цьому напрямку проводяться випробування олії, що одержують із соєвих бобів, соняшника, земляних горіхів (арахісу), суріпки (рапсу), евкаліпта, гарбуза, а також пальмової, кокосової й касторової олії.

За даними Всесвітньої енергетичної конференції, видобуток нафти й газу скоро досягне максимуму. Разом з цим одержання енергії з вугілля, ядерного пального, а також сонячних і геотермальних джерел у найближчі 30 років буде постійно зростати. У більш віддаленому майбутньому переважними джерелами енергії стануть ядерний розподіл, ядерний синтез, а також сонячна енергія. Однак сьогодні ще не визначено, до якого ступеня є можливою розробка зручної, безпечної й економічно вигідної технології одержання енергії з цих джерел.

 

Екологічний аспект енергетичної проблеми

Однією з найважливіших проблем, пов’язаних з використанням горючих копалин є проблема забруднення навколишнього середовища. Усім відомі проблеми, пов’язані із забрудненням моря нафтою. Спалювання горючих копалин призводить до загального забруднення атмосфери. Щохвилини у світі спалюються сотні мільйонів тонн вугілля. Продуктами його спалювання, крім корисної енергії, є дим, сажа, оксиди Карбону й Сульфуру. На сучасних теплоелектростанціях, що працюють на вугіллі, видалення пилу й окалини з газів здійснюється за допомогою спеціальних фільтрів. Потім очищені гази через високу трубу випускаються у верхні шари атмосфери. Це призводить до виникнення так званого парникового ефекту та багатьох інших негативних наслідків.

 

  • 6. Підбиття підсумків уроку, рефлексія

«Закінчи речення»

— Сьогодні на уроці я дізнався…

— Сьогодні на уроці я зрозумів…

— Сьогодні на уроці найцікавішим було…

— У мене виникло запитання щодо…

  • 7. Домашнє завдання, інструктаж щодо його виконання

7.1. Завдання для всього класу.

Підручник ________________________________________________

Робочий зошит ____________________________________________

Збірник завдань ____________________________________________

7.2. Індивідуальне завдання.

________________________________________________________________

________________________________________________________________

Категорія: Хімія 11 клас | Додав: uthitel (16.10.2014)
Переглядів: 1096 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: