Уроки № 98—99 Тема. Зовнішньополітичні орієнтири (ІІ частина). - Історія України 11 клас - Старша школа - Каталог статей - Учительська світлиця
Головна » Статті » Старша школа » Історія України 11 клас

Уроки № 98—99 Тема. Зовнішньополітичні орієнтири (ІІ частина).

Уроки  №  98—99
Тема.   Зовнішньополітичні орієнтири (ІІ частина).
Мета:  охарактеризувати російський та євроатлантичний вектори зовнішньополітичного 
курсу України, роль української діаспори у  зміцненні контактів між Україною і  Заходом, роз -вивати вміння аналізувати економічний, науковий та культурний зв’язки України з  країнами 
ЄС, СНД, формувати в  учнів власне ставлення до потенційного входження України в  європей -ські та євроатлантичні структури; виховувати учнів у  дусі патріотизму, толерантності, сприяти 
утвердженню ідеалів демократії.
Тип уроку:   засвоєння нових знань.
Основні терміни і  поняття:  НАТО, ЄС, Рада Європи, хартія, українська діаспора, СОТ.
Обладнання:   підручник, карти «Україна незалежна», «Політична карта світу», дидактичні 
матеріали, мультимедійне обладнання
Основні дати і  події:   1997  р.  — Хартія про особливе партнерство між Україною і  НАТО; 
1996  р.  — об’єднання Грузії, Азербайджану, Молдови; 1999  р.  — затвердження стратегії співро -бітництва ЄС і  України; серпень 2001  р.  — ІІІ Всеукраїнський форум українців; весна 2002  р.  — 
прагнення України вступу в  НАТО; липень 2002  р.  — саміт Україна  — ЄС; 2005  р.  — визнання 
України державою з  ринковою економікою; 2008  р.  — Україна стала членом СОТ; лютий 2008  р.  — 
лист Президента, прем’єр-міністра, Голови Верховної Ради в  штаб-квартиру НАТО про бажання 
України підписати план дій щодо членства НАТО.
Очікувані результати:  після цього уроку учні зможуть: аналізувати зовнішньополітичні 
пріоритети України, економічні, наукові, культурні зв’язки з  країнами СНД, ЄС, Північної Америки; 
користуватися картою, показувати країни, з  якими Україна проводить співробітництво; висловлю -вати своє ставлення до потенційного входження України в  ЄС, НАТО.
Хід уроку
I.   Організаційна частина
Учитель  оголошує  учням  тему  й  основні  завдання  уроку.
II.   а ктуалізація О п О рних знань
  Бесіда
1.   Які  документи  визначили  основні  напрямки  зовнішньої  політики?
2.  На  яких  принципах  і  засадах  базується  зовнішня  політика 
України?
3.  Як  ви  розумієте  багатовекторність,  прогнозованість  і  стабіль-ність  збереження  позаблокового  статусу  зовнішньої  політики 
України?
III.  Вивчення нового   матеріалу
  1  с тавлення  україни до міждержавних об’єднань на пострадянському 
просторі ( снд ,  гуа М, єес )
  Розповідь учителя
Після  створення  СНД  Україна  має  активні  політичні  й   еконо -мічні  зв’язки  з  більшістю  країн  СНД.  Зв’язки  з  ними  Україна  ба-зує  на  принципах  «стратегічного  партнерства»,  наша  держава  спри-яє  інтеграції  української  економіки  в   СНД.
На  противагу  Росії  в   1996  р.  у   межах  СНД  утворилось  об’єднання 
Грузії,  України,  Азербайджану  і  Молдови  (ГУАМ),  як  офіційно  бу-ло  заявлено,  для  реалізації  ідеї  євразійського  транспортного  кори -дору.  У   1997  р.  до  організації  увійшов  і   Узбекистан  (організація 
отримала  назву  ГУУАМ),  але  в   2002  р.  він  заявив,  що  виходить 
з  організації.
Таким  чином,  співробітництво  України  з   міжнародними  орга -нізаціями  відповідає  її  стратегічній  меті  інтеграції  у   європейське 
і  світове  товариство.
23  лютого  2003  р.  в   Москві  відбулася  неформальна  зустріч  чо-тирьох  президентів  —  В.  Путіна  (Росія),  Л.  Кучми  (Україна),  Н.  На-зарбаєва  (Казахстан)  і   О.  Лукашенка  (Білорусь),  яка  мала  сенсацій -ний  результат.  Президенти  підписали  заяву  з   довгою  назвою  —  «Про 
новий  етап  економічної  інтеграції  та  про  початок  переговорного 
процесу  щодо  формування  Єдиного  економічного  простору  і  ство-рення  єдиної  регулюючої  міждержавної  комісії  по  торгівлі  і  тари-фах».  Так,  у  повсякденний  обіг  увійшло  нове  поняття  —  «єдиний 
економічний  простір»  (ЄЕП).
Для  реалізації  угоди  про  ЄЕП  була  створена  так  звана  «гру-па  високого  рівня».  Від  України  до  неї  увійшов  перший  віце-президент  М.  Азаров.  Група  не  афішувала  свою  роботу,  але  працю -вала  досить  інтенсивно.  На  першому  плані  стояло  формування 
митного  союзу  й  передача  повноважень  у  цій  сфері  єдиній  регу-лятивній  міждержавній  незалежній  комісії  з  торгівлі  й  тарифів. 
Митний  союз  у  разі  його  укладення  робив  неможливим  само -стійний  вступ  України  до  Світової  організації  торгівлі.  Суб’єктом 
переговорів  ставав  би  не  уряд  і   парламент  нашої  держави,  а  над -державні  органи  митного  союзу.  Це  закрило  б  перед  Україною 
перспективу  створення  зони  вільної  торгівлі  з  країнами  Європей-ського  Союзу  з  наступним  набуттям  статусу  асоційованого  членства 
в   об’єднаній  Європі.
Входження  України  в   ЄЕП  вимагало  кардинального  перегляду 
планів  розвитку  вітчизняної  вугільної  галузі.  Донбас,  який  був 
виснажений  інтенсивним  видобутком,  упродовж  понад  століття 
і   десятиліттями  не  мав  потрібних  капіталовкладень,  істотно  по -ступався  собівартістю  вугілля  басейнам  Росії  і  Казахстану.  В  умо -вах  відкритих  ринків  це  різко  загострювало  соціальні  проблеми 
на  українському  Сході.
Тим  не  менш  на  зустрічі  в   Ялті  у  вересні  2003  р.  угода  про  утво-рення  ЄЕП  була  підписана.  Після  цього  перед  президентською  біль -шістю  у   парламенті  було  поставлене  завдання  ратифікувати  її.
20  квітня  2004  р.  Верховна  Рада  України  поіменним  голосу -ванням  прийняла  Закон  про  ратифікацію  Угоди  про  формування 
Єдиного  економічного  простору.  Для  голосування  зареєструвалося 
418   народних  депутатів,  за  ратифікацію  висловилися  265,  про-ти  —  60,  утримались  —  3,  не  голосувало  —  90.
Слід  підкреслити,  що  утворення  ЄЕП  не  відповідало  націо-нальним  інтересам  України  тільки  в  довгостроковій  перспекти-ві.  Якщо  ЄЕП  розглядати  як  угоду  про  вільну  торгівлю  на  всьому 
пострадянському  просторі,  то  вона  мала  велике  значення  для 
пострадянських  народних  господарств  України  та  Білорусі,  які 
могли  б  безперешкодно  користуватися  дешевими  енергоносіями 
(нафтою  і   газом)  із  Російської  Федерації  і   Казахстану.  Але  більш 
високий  рівень  економічної  інтеграції  (в  напрямі  утворення  мит -ного  й  валютного  союзів)  одразу  перетворював  народні  госпо -дарства  чотирьох  держав  на  єдиний  організм.  Виходячи  з  того, 
що  Російська  Федерація  не  збиралася  входити  до  Європейсько-го  Союзу  (а  ЄС,  у   свою  чергу,  ніколи  не  розглядав  питання 
членства  Росії),  Україна  втрачала  перспективу  європейської  ін -теграції.
Українське  керівництво  в   2005—2006   рр.  обмежувалося  у   пи-танні  про  ЄЕП  лише  декларативними  заявами.  Підготовка  до  пар -ламентських  виборів  і   тривале  формування  урядової  коаліції  після 
виборів  фактично  зупинили  проблему  євразійської  економічної  ін -теграції.  Натомість  російський  «Газпром»  дав  зрозуміти:  якщо 
Україна  прагне  йти  у  Європу,  вона  повинна  сплачувати  Росії  євро -пейську  ціну  за  спожитий  газ.
  2  к ультурні та наукові зв’язки з  росією
  Розповідь учителя
На  сучасному  етапі  взаємовідносин  між  Україною  і  Росією 
галузь  культури  та  науки  залишається  тією  сферою,  де  співпраця 
може  і  повинна  розвиватися  найактивніше.
Як  свідчить  історія  розвитку  людства,  найбільш  сталі  зв’язки 
між  народами  встановлює  культура.  Етнічна  спорідненість  та 
культурні  стосунки  народів  сформували  підґрунтя  взаємин  на 
довгі  роки.  Але  порушення  зв’язків  у  політичній  та  економічній 
сферах  негативно  вплинули  на  взаємодію  в   галузі  культури  та 
науки,  оскільки  відчувається  недостатнє  фінансування  культур -них  та  наукових  проектів,  відсутність  зацікавленості  на  політич -ному  рівні.  Існує  договірно-правова  база  між  країнами,  але  ці угоди  та  протоколи,  які  не  наповнюються  змістом,  залишаються 
лише  на  папері.  Домовленості  як  на  державному,  так  і  міжрегіо-нальному  рівні,  або  між  установами  культури  та  науки  потребу -ють  свого  виконання.
Особливу  увагу  слід  приділити  науковим  розробкам  країн  із 
ліквідації  наслідків  аварії  на  Чорнобильській  АЕС,  зокрема,  скон -центруватися  в  галузі  медицини,  біотехнологій  та  хімії,  щоб  забез -печити  технологічний  прорив  у  діяльності  біотехнологічних  під-приємств  та  проектів,  пов’язаних  з   екологією.
Аналіз  наукового  співробітництва  свідчить  про  те,  що  співпра-ця  активніше  відбувається  на  двосторонньому  рівні  (наприклад, 
Програма  двосторонньої  науково-технічної  співпраці  на  1998—
2007  рр.  між  Росією  та  Україною,  українсько-російська  міждер -жавна  науково-технічна  програма  «Нанофізика  і  наноелектроніка», 
міждержавна  програма  зі  створення  науково-технологічного  про -стору  (Україна  та  Російська  Федерація),  яка  включає  напрями  «Ви-робничі  технології»,  «Екологія  та  раціональне  природокористуван -ня»  та  інші,  а   також  виконання  проектів  із  розробки  та  створення 
оптико-механічного  та  контрольного  обладнання  для  виробництва 
надвеликих  інтегральних  схем).  Спільним  проектом  для  країн  мо -гла  б  стати  співпраця  у   галузі  космічних  досліджень.  Так,  існують 
приклади  українсько-російських  проектів  «Космотрас»  (дві  держав-ні  космічні  програми  «Космос»  та  «Космос   —  Союзна  держава»). 
Щоб  співпраця  була  продуктивнішою,  її  необхідно  підтримувати 
на  державному  рівні,  створювати  науково  обґрунтовану  стратегію 
подальшого  розвитку  країн  у  цьому  напрямку.  Наприклад,  це  могла   б  бути  міждержавна  Програма  співпраці  зі  створення  нових 
технологій  із  використанням  системного  підходу,  який  би  включав 
мету,  взаємопов’язані  компоненти,  управління,  джерела,  інтегра -тивність.  Пропонується  також  прийняття  нової  угоди  про  розвиток 
високих  технологій.
Аналіз  взаємодії  між  країнами  у  сфері  культури  та  науки 
свідчить,  що  не  всі  можливості  використовуються  у  повному 
обсязі,  не  завжди  виконуються  домовленості.  Перша  причина  — 
брак  коштів.  Але,  окрім  фінансування,  затримують  розвиток 
і   організаційні  перепони:  відсутня  зацікавленість  у   підтримці 
відносин  на  постійний  основі  саме  на  державному  рівні,  а  та-кож  недостатній  рівень  та  ефективність  економічної  співпраці, 
слабка  інформованість  широкого  загалу  щодо  існуючих  спіль -них  проектів.
  3  є вроатлантичний вектор зовнішньополітичного курсу
  Розповідь учителя
Сприятливі  економічні  та  політичні  зв’язки  склалися  між  Укра-їною  і  більшістю  держав  європейського  континенту,  передусім  із 
сусідньою  Польщею,  а  також  ФРН,  Італією,  Угорщиною.  Досить 
плідно  розвиваються  відносини  з  Канадою,  на  які  позитивно  впли-ває  українська  діаспора.  Зв’язки  з  Росією,  Польщею,  Ізраїлем, 
США,  ФРН  та  іншими  державами  Україна  будує  на  принципах 
«стратегічного  партнерства».
На  сучасному  етапі  зовнішня  політика  України  базується  на 
таких  принципах:
  8 багатовекторності;
  8 прогнозованості  і  стабільності;
  8 збереження  позаблокового  статусу;
  8 зміцнення  міжнародного  миру  і   стабільності.
Основні  напрями  реалізації  зовнішньополітичних  пріоритетів 
України:
  8 подальше  співробітництво  з  ЄС,  здобуття  статусу  асоційова-ного  члена  ЄС.  На  цьому  шляху  передбачається  здійснити 
адаптацію  українського  законодавства  до  стандартів  ЄС,  за-безпечення  прав  людини,  більш  активний  розвиток  еконо -мічного  співробітництва,  адаптацію  соціальної  політики  до 
стандартів  ЄС  тощо;
  8 прагнення  України  вступити  до  НАТО  (травень  2002  р.);
  8 головним  пріоритетом  у   відносинах  із  Росією  є  зміцнення  стра -тегічного  партнерства  з   одночасним  зменшенням  незалежності 
від  російських  енергоносіїв.
Ключовими  в  зовнішньополітичній  стратегії  України  є   відносини 
зі  США.  За  роки  незалежності  США  надає  Україні  постійну  еконо -мічну,  політичну,  фінансову  і   технічну  допомогу.  У   відносинах  зі 
США  Україна  прагне  довгострокового,  взаємовигідного  і   рівноправ -ного  співробітництва.  Також  неодноразово  зазначалося,  що  відноси -ни  України  зі  США  не  спрямовані  проти  будь-якої  третьої  країни.
Основні  пріоритети  зовнішньої  політики:
  8 економізація  зовнішньої  політики,  тобто  зовнішньополітичні 
зв’язки  мають  підкріплюватися  й   економічним  співробітни -цтвом.  Зовнішня  політика  України  повинна  сприяти  пошуку 
нових  ринків  для  українських  товарів;
  8 розвиток  зв’язків  зі  стратегічними  партнерами;
  8 продовження  руху  в  бік  європейської  та  євроатлантичної  інте -грації;
  8 створення  позитивного  іміджу  України;
  8 забезпечення  диверсифікації  постачання  енергоносіїв;
  8 реалізація  свого  геополітичного  положення  як  мосту  між  Схо-дом  і   Заходом.
  4  в ступ україни до  ради  європи
  Розповідь учителя
Проголошення  Україною  курсу  на  побудову  демократичного 
суспільства  потребує  врахування  світового  досвіду  в   цій  справі.  Це 
зумовило  потребу  в   співробітництві  з   Радою  Європи  —  впливовою 
організацією,  що  виникла  в  1949  р.,  діяльність  якої  спрямована 
на  захист  прав  людини,  парламентської  демократії  і  забезпечення 
принципу  верховенства  права.  14  липня  1992   р.  Україна  подала 
заяву  на  вступ  до  організації,  а  9   листопада  1995   р.  стала  37-м 
членом  Ради  Європи.  Вступивши  до  ЄС,  Україна  взяла  на  себе  низ -ку  зобов’язань  з   організації  влади,  розвитку  правової  сфери  і   само-управління,  захисту  прав  людини.  Так,  згідно  з   рекомендаціями 
РЄ  в  Україні  було  скасовано  смертну  кару.  Незважаючи  на  опір 
деяких  сил  у   державі,  виконання  рекомендацій  РЄ  відповідає  на -ціональним  інтересам  України,  наближає  її  до  демократичного  сус -пільства.  Контроль  із  боку  РЄ  є  тим  важливим  чинником,  який 
стримує  деякі  недемократичні  дії  влади  і   сприяє  становленню  де -мократичного  суспільства.
  5  у кладення  хартії про особливе партнерство між україною і  нат О
  Розповідь учителя
У  1997  р.  в   Мадриді  між  Україною  і  НАТО  була  підписана  «Хар-тія  про  особливе  партнерство».  У   ній  проголошувалося,  що  НАТО 
є  відкритим  для  вступу  нових  членів,  воно  підтримує  суверенітет 
і  територіальні  цілісність  України,  недоторканність  її  кордонів.  Був 
визначений  механізм  консультацій  між  двома  партнерами.
Указом  Президента  України  в  1998  р.  було  затверджено  дер-жавну  програму  співробітництва  з  альянсом.  Україна  розглядає 
НАТО  як  найбільш  ефективну  структуру  колективної  безпеки 
в   Європі,  хоча  не  схвалила  дій  НАТО  в  Югославії.  Для  більш 
тісного  співробітництва  у  Києві  відкрито  офіс  військового  пред-ставництва  НАТО.  Навесні  2002  р.  Україна  заявила  про  своє  ба -жання  вступити  до  цієї  організації.  Для  реалізації  цих  планів 
потрібно  завершити  військову  реформу,  узгодити  свої  Збройні 
сили  зі  стандартами  НАТО.  Розпочався  активний  переговорний 
процес  у  цьому  напрямку.
  6  с півпраця з  країнами  єс
  Розповідь учителя
Загальна  стратегія  співробітництва  ЄС  стосовно  України  була 
затверджена  у  грудні  1999  р.  Вона  розрахована  на  чотири  роки 
і   є  унікальним  документом,  який  закладає  основи  співробітництва 
з   державою,  що  не  є   безпосереднім  претендентом  до  вступу  в  ЄС 
найближчого  часом.
У  липні  2002  р.  відбувся  саміт  «Україна—ЄС»,  де  основним  було 
питання  про  надання  Україні  статусу  держави  з   ринковою  економі -кою  та  асоційованого  члена  ЄС.  У  ході  роботи  саміту  зазначалося,  що 
Україна  ще  не  відповідає  стандартам  ЄС  і  не  потрапляє  до  переліку 
країн,  які  мають  увійти  до  ЄС  у   2004  та  2007   р.  У  2003  р.  Україна 
отримала  статус  «країни   —  сусіда  ЄС».  Щоб  зменшити  негативні  на-слідки  від  вступу  до  ЄС  Польщі  та  Словаччини,  у   2003  р.  із  цими 
країнами  були  укладені  угоди  про  спрощення  візового  режиму.
  7   р оль української діаспори у  зміцненні контактів між україною 
і  з аходом
  Розповідь учителя
Діаспора  —  об’єднання  людей  однієї  національності,  які  про-живають  за  межами  країни  свого  походження,  своєї  історичної батьківщини.  Під  східною  діаспорою  розуміють  поселення  україн -ців  у  республіках  колишнього  Радянського  Союзу,  під  західною   — 
поселення  українців  у  Європі,  Америці,  Австралії.
Через  різні  обставини  поза  межами  України  опинилися  міль-йони  українців.  Так,  частина  українців  проживає  в  межах  етнічних 
українських  територій,  що  тепер  належать  Польщі,  Словаччині, 
Румунії,  Молдові,  Росії  та  Білорусі.  Але  значна  частина  українців 
опинилася  за  межами  батьківщини  в  результаті  еміграції:  політич-ної,  економічної  (трудової).  Початок  політичної  еміграції  був  по -кладений  у   XVII—XVIII  ст.,  а  трудової  —  у  XIX  ст.  На  сьогодні 
за  межами  Української  держави  проживає  близько  11   млн  україн-ців.  Із  них  у  східній  діаспорі   —  близько  8  млн.  Найбільшою  укра-їнська  діаспора  є   в  Росії  —  4,5  млн  осіб.  Тут  вони  є  другою  за 
кількістю  етнічною  групою.  Значна  частина  українців  проживає 
в  Казахстані  —  900  тис.  осіб  та  Молдові  —  650  тис.  осіб.
Характерною  рисою  східної  діаспори  стала  поступова  асимі-ляція.  Тут  відсутні  українські  школи  та  інші  навчально-виховні 
заклади.  Тільки  завдяки  зусиллям  ентузіастів  робляться  перші 
спроби  зі  збереження  української  самобутності  та  відродження 
духовності.
Близько  2,5   млн  українців  проживають  за  межами  колишнього 
СРСР.  Умовно  українців  у   західній  діаспорі  можна  поділити  на  три 
групи:  1)  ті,  чиї  предки  залишили  батьківщину  три—чотири  по -коління  тому  (найчастіше  вони  мають  досить  приблизне  уявлення 
про  свої  національні  витоки);  2)  ті,  хто  порвав  зв’язки  з   батьків -щиною  одне  чи  два  покоління  тому  (вони  ознайомлені  з  україн-ською  культурою  і   шанують  її);  3)  невелика,  але  найактивніша 
група   —  ті,  кому  вдалося  зберегти  своє  національне  обличчя.  Вони 
становлять  серцевину  українських  громад.
Найорганізованіші  та  найактивніші  громади  західної  діаспори 
зосереджені  в   Канаді  (понад  950  тис.),  США  (понад  730   тис.)  та 
Польщі  (понад  250  тис.).  Хоча  українці  складають  лише  3 %  насе-лення  Канади,  вони  досягли  значних  успіхів  у  соціально-економічній, 
політичній  та  культурній  сферах.  Визнанням  цього  факту  є   обрання 
українців  на  найвищі  державні  посади.  Центрами  українства  в  Ка-наді  є   Едмонтон  (тут,  зокрема,  працює  Канадський  інститут  укра-їнських  студій),  Вінніпег,  Торонто,  де  діють  кафедри  українознав -ства,  розміщений  осередок  Всесвітнього  конгресу  вільних  українців.
У  Бразилії  (близько  360  тис.)  та  Аргентині  українці  перебувають 
у  більш  складному  економічному  становищі,  це  переважають  фермери  (в  Аргентині  —  штат  Місьйонас,  у  Бразилії  —  район  міста 
Прудентополіс).  Однією  з   найкраще  організованих  є  35-тисячна 
громада  в  Австралії,  серед  якої  є  багато  відомих  спеціалістів. 
Останнім  часом  найбільших  негараздів  зазнали  українські  громади 
в  колишній  Югославії.
У  західних  країнах  діють  українські  суботні  та  недільні  шко-ли,  культурно-освітні  установи,  хори,  ансамблі,  танцювальні  ко -лективи.  Функціонують  політичні  партії,  громадські  та  молодіж -ні  об’єднання,  організовується  видавнича  діяльність.
Зв’язок  української  діаспори  з  історичною  батьківщиною  здій -снюється  через  товариство  «Україна»,  різноманітні  громадські 
й   культурні  організації.  Помітну  роль  у   зміцненні  цих  зв’язків 
відіграє  часопис  «Українська  діаспора»,  що  видається  Інститутом 
соціології  Національної  академії  наук  України  та  Редакцією  Ен -циклопедії  Української  Діаспори  при  НТШ  (США).  Важливого 
значення  для  взаємодії  різних  частин  українського  етносу  набули 
І   Форум  української  діаспори  (серпень  1990  р.,  Польща),  І  Форум 
представників  східної  діаспори  (січень  1992   р.,  Київ)  та  Всесвітній 
форум  (серпень  1992  р.,  Київ).
Із  метою  координації  зв’язків  різних  гілок  українського  етносу 
в  червні  1993   р.  було  створено  Міністерство  України  в  справах  на-ціональностей  та  міграції  (нині   —  Державний  комітет).  У  розроб-леній  цим  відомством  спільно  з  товариством  «Україна»  програмі 
«Українська  діаспора  до  2000   р.»  (прийнята  в   січні  1996   р.)  значне 
місце  відведено  заходам,  що  мали  сприяти  участі  української  діа -спори  в   суспільно-політичному  житті  України.  Для  зміцнення 
зв’язків  між  Україною  та  діаспорою  в   2001  р.  була  розроблена  На -ціональна  програма  «Закордонне  українство  на  період  до  2005   р.». 
У  серпні  2001   р.  відбувся  ІІІ  Всесвітній  форум  українців.  Сьогодні 
готується  й   обговорюється  проект  закону  «Про  статус  закордонних 
українців».
IV.  ОсМ ислення нО вих знань і  вМ інь
  Бесіда
1.  Назвіть  зовнішньополітичні  пріоритети  України.
2.   Перелічіть  назви  міжнародних  організацій,  з  якими  співпрацює 
Україна,  та  дати  її  вступу  до  них.  (Співдружність  Незалежних 
Держав,  8   грудня  1991   р.;  Організація  з   безпеки  і  Співробітництва 
в  Європі  (ОБСЄ),  1992   р.;  Міжнародний  валютний  фонд,  1992   р.)
3.  Що  вам  відомо  про  діяльність  ЄС  та  НАТО  на  сучасному 
етапі?
4.  Яку  позицію  займає  Україна  щодо  СНД?
5.  Визначте  роль  української  діаспори  у  зміцненні  контактів  Укра -їни  із  Заходом.
  Метод «Коло ідей»
Висловіть  власну  думку  щодо  наведених  питань  та  аргументуй-те  свою  відповідь.
1.  Наша  держава  є  членом  47  міжнародних  міжурядових  органі -зацій,  бере  участь  у   роботі  понад  100  постійних  або  тимчасових 
органів,  створених  у  межах  цих  організацій.  Україна  здійснює 
зовнішні  торговельні  операції  зі  162   країнами  світу.  Проаналі-зуйте  динаміку  зовнішньополітичного  співробітництва  України. 
Яких  заходів  слід  ужити,  щоб  воно  було  більш  ефективним?
2.  Існує  твердження,  що  ЄЕП   —  це  реанімація  Радянського  Со-юзу.  Обґрунтуйте  або  спростуйте  його.
3.  Якими,  на  вашу  думку,  є  причини  європейської  орієнтації 
України?
4.  Що  заважає  Україні  вступити  в  ЄС?
5.  Висловіть  своє  ставлення  до  потенційного  співробітництва 
з   НАТО.
V.   п ідсуМ ки ур О ку
Учитель  аналізує  й  оцінює  роботу  учнів  на  уроці.
VI.  дОМ ашнє завдання
Опрацюйте  відповідний  матеріал  підручника.
Категорія: Історія України 11 клас | Додав: uthitel (04.03.2014)
Переглядів: 1090 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: