Уроки № 7—8 Тема. Україна в роки окупації. Визвольний рух. - Історія України 11 клас - Старша школа - Каталог статей - Учительська світлиця
Головна » Статті » Старша школа » Історія України 11 клас

Уроки № 7—8 Тема. Україна в роки окупації. Визвольний рух.


Уроки  №  7—8
Тема.   Україна в  роки окупації. Визвольний рух.
Мета:  охарактеризувати нацистський «новий порядок» та його наслідки, злочин окупантів,
визвольний рух; формувати вміння порівнювати та аналізувати основні течії визвольного руху на
території України, працювати з  картою; виховувати учнів у  дусі патріотизму, національної свідомості,
гідності; формувати власні судження щодо відновлення Української держави.
Тип уроку:   семінарське заняття.
Обладнання:   підручник, стінна карта «Україна в  роки німецької окупації 1941—1944  рр.»,
відеоматеріали, дидактичні та документальні фотодокументи.
Основні терміни і  поняття:   окупаційний режим, «новий порядок», колабораціонізм,
план «Ост», Голокост.
Основні дати і  події:   30 червня 1941  р.  — Акт відновлення Української держави у  Львові;
травень 1942  р.  — створення Українського штабу та партизанського руху; 14 жовтня 1942  р.  —
створення УПА; 22 липня 1942  — 28 жовтня 1944 р  — окупація України гітлерівською Німеччиною
та її союзниками.
Очікувані результати:   після цього уроку учні зможуть: оперувати статистичними матеріалами;
вільно аналізувати історичні факти; пояснювати зміст понять «Голокост», «колабораціонізм».
Хід уроку
I.   Організаційна частина
Учитель  оголошує  учням  тему  семінарського  заняття  та  нагадує
правила  його  проведення.
II.   М О тивація навчальн О ї діяльнО сті
Нині  Україна   —  типова  колонія.  Методи  колоніального  поне-волення  мало  чим  відрізняються  від  тих,  які  європейці  запрова -джують  серед  чорношкірих  в   Африці.
Ю.  Бойко  (один  із  діячів  ОУН)
III.  с е М інарське заняття
  1  у країна в  роки окупації.  п лан «Ост»
1)  Ліквідація  державності  України  —  розчленування  на  окупа-ційні  зони  1941   р.
Окупаційна  політика  Німеччини  здійснювалася  згідно  з  планом
«Ост».  За  цим  документом:
  8 Україна  розглядалась  як  «лебенсраум»  —  життєвий  простір  для
німецького  народу;
  8 призначенням  України  було  постачання  продуктів  та  сировини
«новій  Європі»;
  8 народи,  які  населяли  окуповані  території,  підлягали  знищенню
або  виселенню,  а  та  частина  корінного  населення,  яка  б  вижи -ла,  мала  перетворитися  на  рабів;
  8 після  завершення  війни  на  захоплені  землі  передбачалося  пере-селити  8—9  млн  німецьких  колоністів.
Свої  людиноненависницькі  плани  нацисти  почали  здійснювати
одразу  після  загарбання  території  України  (червень  1941  —  липень
1942  р.).  Спочатку  гітлерівці  розділили  територію  України  на  такі
адміністративні  райони:
  8 Львівська,  Дрогобицька,  Станіславська  й  Тернопільська  обла сті
утворили  «Дистрикт  Галичина»,  який  підпорядковувався  так
званому  генерал-губернатору;
  8 Правобережна  Україна,  більша  частина  Лівобережної  та  півден-ні  райони  України  утворили  «рейхскомісаріат  Україна»;
  8 східні  райони  України  аж  до  узбережжя  Азовського  моря
й  Кримський  півострів  потрапляли  під  владу  військової  адмі-ністрації;
  8 із  території  Одеської,  Чернівецької,  південних  районів  Вінниць-кої  та  Миколаївської  областей  була  сформована  нова  румунська
провінція  під  назвою  «Трансністрія».
На  Закарпатті  угорська  влада  створила  окрему  адміністративну
одиницю  —  «Підкарпатську  територію»  з  центром  в   Ужгороді,  на
чолі  якої  стояв  комісар.
У  вересні  1941  р.  Гітлер  призначив  на  посаду  рейхскомісара
України  «випробуваного  бійця»  націонал-соціалістичної  партії  Е.  Ко-ха,  який  нагадував  своїм  підлеглим:  «Я  прибув  сюди  не  для  того,
щоб  роздавати  благословення,  а  щоб  допомогти  фюреру.  Населення
мусить  працювати,  працювати  й  ще  раз  працювати.  Ми  прийшли
сюди  не  для  того,  щоб  роздавати  манну  небесну,  а   щоб  створити
умови  для  перемоги.  Ми  —  панівний  народ,  а  це  означає,  що  ра-сово  найпростіший  німецький  робітник  біологічно  в  тисячу  разів
цінніший,  ніж  місцеве  населення».
2)  Нацистський  «новий  порядок»
Система  масового  знищення  людей.  Бабин  Яр.  Голокост.
Система  каральних  органів.
Система  економічного  пограбування  і  експлуатація  людських
ресурсів.  Остарбайтери.
Особливістю  німецького  «нового  порядку»  став  тотальний  терор.
На  територіях,  окупованих  нацистами,  знищено  мільйони  мирних
жителів,  створено  180  концтаборів  смерті,  50  гетто.  Найбільше  за-гинуло  мирних  громадян  —  українців,  євреїв,  росіян  та  представни-ків  інших  національностей:  у  Бабиному  Яру  в   Києві  (понад  150  тис.
осіб),  у  Дробицькому  Яру  в  Харкові  (30  тис.  осіб),  у  Доманівці  й   Бог-данівці  на  Одещині  (понад  50  тис.  осіб).  Загалом  на  території  Укра -їни  нараховується  понад  700  місць  масових  розстрілів  євреїв.
Порушуючи  міжнародні  конвенції,  гітлерівські  кати  на  терито-рії  України  вдалися  до  масового  знищення  військовополонених:
у  Янівському  таборі  (Львів)  загинуло  200  тис.  осіб,  у  Славутському
(так  званому  гросслазареті)   —  150  тис.  осіб,  Дарницькому  (Київ)  —
68  тис.  осіб,  Сирецькому  (Київ)  —  25  тис.  осіб,  Хорольському  (Пол-тавська  обл.)  —  53  тис.  осіб,  в  Уманській  Ямі  —  50  тис.  осіб.  За
військовими  підрозділами  вермахту  просувалися  спеціальні  загони
карателів   —  айнзац-групи  СС,  на  які  покладалися  завдання  масо-вого  знищення  місцевого  мирного  населення.  Із  чотирьох  груп  «А»,
«В»,  «С»  й   «D»  дві  останні  діяли  в  Україні.  За  короткий  термін
гітлерівська  окупаційна  влада  створила  розгалужену  карально-репре  сивну  систему.  Підрозділам  СС  усебічну  допомогу  надавали
військові,  без  активної  участі  яких  есесівці  не  змогли  б  виконати
багато  завдань  злочинного  характеру.
Щоб  запобігти  опору,  німці  запровадили  систему  колективної
відповідальності  за  акт  терору  чи  саботажу.  Розстрілу  підлягали
50 %  від  загальної  кількості  заручників-євреїв  і  50 %  —  представ-ників  інших  національностей  (українців,  росіян  та  ін.).  Загалом  на
території  України  німецько-фашистськими  окупантами  були  зни -щені  4,5  млн  мирних  жителів.
За  часи  гітлерівської  окупації  на  всій  території  України  нацис-ти  здійснювали  політику  «Юденфрай»  («чистий  від  євреїв»).  У  ре-зультаті  Голокосту  єврейська  громада  України  втратила,  за  приб -лизними  оцінками,  1,8  млн  осіб  (до  війни  вона  налічувала  2,5  млн
осіб).  У   перші  місяці  війни  айнзац-групи  СС  знищили  в  Україні
850  тис.  євреїв.  Протягом  весни  1942—1944   рр.  євреї  України,  які
потрапили  до  рук  нацистів,  були  депортовані  в   концтабори  смерті
на  території  Польщі:  до  Освенцима,  Белжеця,  Треблянки  та  ін.
Українські  міста  й  села  повторювали  трагедію  Лідице  в  Чехо-словаччині  й  Орадур  у  Франції,  населення  яких  за  опір  окупантам
було  спалене  живцем:  у   Баранівці  (Полтавщина)  за  вбивство  трьох
фашистів  гітлерівський  генерал  наказав  спалити  все  село  разом
з  усіма  жителями;  у  с.  Картеліси  нацистські  підрозділи  спалили
все  населення   —  1228  жителів.  Жахливі  звірства  були  повторені
на  Чернігівщині,  Сумщині,  Рівненщині.  Усього  гітлерівці  знищили
в  Україні  320  сіл.
Гітлерівський  «новий  порядок»  передбачав  онімечення  місцевого
українського  населення.  Була  відновлена  тільки  початкова  освіта.  Учні
повинні  були  вміти  рахувати  в   межах  500.  Із  географії  знання  школя-рів  обмежувалися  фразою:  «Столиця  рейху  —  Берлін».  Багато  вчителів
зазнали  репресій  чи  змушені  були  жебракувати.  Тільки  на  Київщині
загарбники  закатували  близько  200  учителів,  жертвами  гітлерівського
геноциду  стали  7  тис.  представників  інтелігенції  Харкова.
За  наказами  німецьких  комендантів  усе  населення  України  му-сило  здати  місцевій  владі  запаси  продуктів,  одягу,  цінні  речі.  На
окупованих  територіях  була  запроваджена  комендантська  година.
Окрім  масових  розстрілів,  засобом  винищення  мирного  населен-ня  мав  бути  Голодомор.  Є  свідчення,  що  в   листопаді  1941  р.  в   Схід-ній  Пруссії  Гітлер  провів  нараду  з   найвищими  чинами  СС,  на  якій
було  прийняте  рішення  про  створення  штучного  голоду  в   Україні.
Німецька  адміністрація  в  грудні  1941   р.  вирішила  збільшити  обсяг
продовольчого  постачання  рейху  з  України.
До  березня  1943  р.  з   України  в  Німеччину  вивезено  5950  тис.
тонн  пшениці,  1372  тис.  тонн  картоплі,  2120  тис.  голів  худоби,
49  тис.  тонн  масла,  220  тис.  тонн  цукру,  400  тис.  голів  свиней,
406  тис.  голів  овець.  До  рейху  були  відправлені  1  млн  фруктових
дерев  і  навіть  український  чорнозем.
Нацисти  грабували  культурні  цінності  України.  Наприклад,  нім-ці  вивезли  з  Софійського  собору  в   Києві  фрески  XII  ст.,  дзвони
Успенського  собору  Києво-Печерської  лаври.
На  загарбаних  українських  землях  фашисти  застосували  при-мусову  працю  на  виробництві,  зберігали  сталінську  колгоспну  сис -тему  й  навіть  намагалися  підтримати  стахановський  рух.  Серед
інших  заходів  окупаційної  влади  була  примусова  мобілізація  робо -чої  сили  до  Німеччини,  з  України  до  Третього  рейху  вивезли  близь-ко  2,5  млн  осіб.  Спочатку  українців  до  Німеччини  намагалися  вер -бувати  добровільно,  місцеві  колабораціоністські  газети  й  німецькі
засоби  масової  інформації  друкували  неправдиві  розповіді  про  рай -ське  життя  в   Німеччині.  Поки  умови  життя  й  праці  в  рейху  були
невідомі,  дехто  погоджувався  туди  їхати.  Українцям  обіцяли,  що
на  них  чекає  цікава  робота  на  «світлих  фабриках  із  досконалими
верстатами»,  а  всіх,  хто  прийде,  очікують  «прекрасні  житлові  умо-ви»  та  висока  зарплатня  на  рівні  німецьких  робітників.  Коли  ж
в  Україну  стали  надходити  звістки  з  Німеччини,  люди  за  будь-яку
ціну  намагалися  уникнути  вербування.
Жорстока  правда  про  долю  «остарбайтерів»  збережена  в  листах
українців  до  рідних,  що  залишилися  в  Україні.
Усього  за  роки  окупації  в   Україні  загинуло  3,9  млн  цивільних
людей.
Фашисти  організували  масове  винищення  військовополонених:
1  млн  366  тис.  було  загублено  у   львівському,  славутському,  кам’я-нець-подільському,  житомирському,  уманському,  володимир-волин -ському,  кіровоградському,  хорольському,  кременчуцькому,  сирецько -му,  дарницькому  та  інших  концтаборах.  По  суті,  немає  даних  про  те,
що  сталося  з  полоненими  солдатами  й  офіцерами  частин  Південно-Західного  фронту.  Усього  ж  із  6  млн  200  тис.  радянських  військово-полонених,  за  далеко  не  повними  даними,  тільки  на  1   травня  1944   р.
було  знищено  різними  способами  близько  3  млн  300  тис.
Точних  даних  про  кількість  цивільного  населення,  яке  загину-ло  на  окупованих  радянських  територіях,  немає.  Відомо  лише,  що
до  війни  на  цих  територіях  проживало  88  млн  осіб,  після  війни
залишилося  55  млн.  Отже,  33  млн  осіб  загинули  або  покинули  рід -ні  місця.  Із  них  10  млн  були  евакуйовані  в   тил,  частина  населен -ня  призвана  до  лав  Радянської  армії,  а  інші  —  вивезені  до  Німеч-чини,  знищені  або  загинули  від  голоду  та  хвороб.
Усього  з  України  до  Німеччини  було  вивезено  близько  2,4  млн
осіб,  у  тому  числі  юнаки  і  дівчата.  Десятки  тисяч  із  них  загинули.
Зі  спогадів  М.  Саєнка  —  
члена  підпільно-патріотичного  руху
Останні  військові  частини  Червоної  армії  залишили  місто,  через
деякий  час  у  наш  район  увійшли  німці.  Було  це  вранці,  десь  близь-ко  одинадцятої  години.  День  був  по-осінньому  похмурий.  Здавалося,
що  сама  природа  хвилювалася,  спостерігаючи  за  цією  картиною.
Проїхали  мотоциклісти,  пройшли  автоматники.  Німецькі  солдати
були  молоді,  веселі,  реготали  на  всю  вулицю,  а  на  вулицях  —  жод-ної  душі.  Потім  ми  побачили  коней,  що  тягли  гармати.  Коні  були
великі,  неначе  слони.  За  ними  їхали  санітарні  машини,  кухні,  штаб-ні  машини,  легкові  та  вантажні.  Ось  тут  ми  і  побачили  офіцерів,
що  їхали  у  машинах.  Вони  із  цікавістю  роздивлялися  навкруги,
а  район  неначе  вимер:  люди  спостерігали  за  ворогом  через  вікна.
Було  страшно.  Здавалося,  що  світ  рухнув.
Той,  хто  залишився  у   місті,  був  спочатку  наляканий  такою  си -лою  ворожої  техніки  та  солдатів.  А  німці  з  перших  днів  перебу-вання  у   місті  стали  запроваджувати  «новий  порядок».  Про  нього
нагадували  накази,  оголошення  нової  влади,  майже  всі  вони  за -кінчувалися  залякуючим  словом  «розстріл».
За  те,  що  слухаєш  радіоприймач,  —  розстріл.  Якщо  ти  комуніст
чи  комсомолець  —  розстріл.  За  порушення  комендантської  годи-ни  —  розстріл.  Було  наказано  всьому  населенню  вийти  на  роботу,
за  невиконання  наказу  —  розстріл.  За  зберігання  зброї  —  розстріл,
за  сприяння  партизанам  —  розстріл…
Від  слів  німці  дуже  скоро  перейшли  до  діла.  Гестапівці  зібрали
на  Пожежній  площі  десятки  євреїв,  стали  знущатися  над  ними,
а  потім  розстріляли.  Вони  перетворили  на  камери  смертників  під -вали  готелю  «Донбас»,  калінінське  відділення  держбанку.  Стало
тюрмою  для  патріотів  приміщення  колишньої  школи  № 1.
Ворог  не  жалів  нікого:  ні  старого,  ні  малого.  За  найменшу  не-покірність  кидали  в  тюрми,  розстрілювали,  вішали.  Загинула  під
час  окупації  і  моя  сестра  та  її  подруги.  Загинули  колишні  учні
нашої  школи,  які  не  хотіли  коритися  ворогові:  Олександр  Листо -падов,  Андрій  Ситнік,  Володимир  Покаленко,  Григорій  Юрченко,
Євген  Іваношкін,  чимало  інших.
Німці  швидко  зрозуміли,  що  таких  людей  можна  було  розстріля-ти,  повісити,  закопати  живцем,  але  їх  неможливо  було  підкорити.
  Робота з  поняттями
Гетто  (від  італ.  ghetto )  —  частина  території  в   багатьох  середньо -вічних  містах  Західної  і   Центральної  Європи,  відведена  для  ізо -льованого  проживання  євреїв.  У  період  Другої  світової  війни
нацисти  створювали  єврейські  гетто,  що  стали  таборами  смерті.
Голокост  (Холокост)  (від  грец.  holos  —  загальний  та  kaus  —
який  спалює)   —  винищення,  геноцид  європейського  єврейства;
масове  знищення  фашистами  єврейського  населення  в  країнах
Європи  під  час  Другої  світової  війни.
3)  Проблема  колабораціонізму.  Дивізія  СС  «Галичина»
На  території  України,  крім  окупаційних  воєнної  і   цивільної
адміністрацій,  створювалась  допоміжна  адміністрація  із  представ -ників  місцевого  населення,  які  виявили  бажання  співпрацювати
з   окупантами:  бургомістри  в   містах,  голови  в  районах,  старости
в  селах,  допоміжна  поліція.  На  співробітництво  з   окупантами  з   різ-них  причин  погодилося  до  10  %  населення.
Причини,  що  спонукали  йти  на  службу  до  окупантів
  8 Бажання  помститися  радянській  владі  за  всі  кривди,  які  вона
їм  завдала  (репресії,  розкуркулення  тощо).
  8 Ідеологічне  несприйняття  радянської  влади,  комуністичної  іде-ології,  антисемітизм.
  8 Страх  за  своє  життя  і   життя  близьких.
  8 Кар’єризм,  прагнення  пристосуватися  до  нових  умов  життя.
  8 Позиція  радянського  уряду  щодо  військовополонених,  яких  ува-жали  зрадниками.
  8 Обман  нацистської  пропаганди.
  8 Прагнення  за  допомогою  Німеччини  боротися  за  незалежність
України.
  Робота з  поняттям
Колабораціонізм  —  співробітництво  місцевого  населення  з   оку -пантами.
Серед  найзначніших  збройних  формувань  українців  у   складі
німецької  армії  та  каральних  органів  були:
Дивізія  СС  «Галичина»  (9—12  тис.  солдатів).  Про  утворення
дивізії  було  оголошено  28  квітня  1943  р.  За  деякими  джерелами,
бажаючих  вступити  до  дивізії  було  від  62  до  84  тис.  осіб.  Медичну
комісію  пройшли  52  тис.  осіб.  Згідно  з  наказом  Гіммлера,  заборо -нялось  говорити  про  дивізію  «Галичина»  як  «про  українську  диві -зію  чи  про  українську  націю».  Наприкінці  1944   р.  дивізія  була
перейменована  на  Першу  українську  дивізію  Української  націо-нальної  армії.  У  березні  1945  р.  було  створено  Другу  українську
дивізію  УНА  (фактично  полк).
Поліцейські  батальйони.
У  складі  німецької  армії  на  1944  р.  воювало  220  тис.  українців.
  2  в извольний рух
1)   Поняття руху Опору. Причини й  основні течії руху Опору в  Україні
Рух  Опору  —  це  рух  за  визволення  України  від  фашистських
та  інших  тоталітарних  поневолювачів;  складова  частина  антина -цистського  руху  Опору  в  країнах  Європи.
Від  перших  днів  війни  розпочалася  масова  боротьба  українського
народу  проти  німецько-фашистських  загарбників.  Для  підпільної  ро-боти  на  окупованій  території  України  були  залишені  більш  ніж  40  тис.
комуністів.  Більшість  із  них  загинула  на  початку  окупації.  Доля  ще
113  425  комуністів,  здебільшого  робітників  та  селян,  які  з  тих  або  ін -ших  причин  «без  дозволу»  партійного  керівництва  опинилися  на  оку-пованій  території,  так  і  не  з’ясована.  Відомо  тільки,  що  після  визво-лення  України  69 125  комуністам  було  відмовлено  в  поновленні
в  партії.  В  умовах  загальної  підозри  іхні  особові  справи  були  розгля -нуті  необ’єктивно  й  висновки  заздалегідь  мали  звинувачувальний  ухил.
Активна  боротьба  із  загарбниками  розгорнулася  на  північно-му  сході  республіки.  У   вересні  1941  р.  у   Сумській  області  почав
бойову  діяльність  Путивльський  партизанський  загін  на  чолі  із
С.  Ковпаком,  що  незабаром  перетворився  на  велике  з’єднання  пар-тизанських  загонів.  На  Чернігівщині  успішно  діяли  партизани  під
проводом  О.  Федорова.  У   західних  областях  України  до  збройної
боротьби  перейшли  загони  й   групи  М.  Конищука,  Ю.  Собесяка,
П.  Самчука,  П.  Кундіуса  та  інші,  які  діяли  досить  активно.
Велику  роль  в   організації  народного  опору  відіграли  такі
воєнно-організаційні  центри,  як  Центральний  штаб  партизансько -го  руху  та  Український  штаб  партизанського  руху  (створені  у  трав-ні  1942   р.).  Їм  удалося  певною  мірою  виправити  прикрі  помилки,
які  були  допущені  під  час  формування  партизанських  загонів  і  не-легальних  антифашистських  організацій  напередодні  окупації  та
стали  причиною  загибелі  багатьох  підпільників.  На  кінець  1942   р.
в  Україні  не  було  міста,  району,  де  б  не  діяли  підпільні  організації,
пов’язані  з  партизанськими  формуваннями.
Основні  течії  руху  Опору  в  Україні:
  8 радянська;
  8 націоналістична;
  8 польська.
2)  Радянський  рух  Опору
Партійне  підпілля.
Партизанський  рух  Опору.
  Додатковий матеріал
Відомості  про  діяльність  підпільної  комсомольської  організації  
м.  Полтави  (жовтень  1941  —  травень  1942  р.)
…За  час  існування  підпільної  організації  написано  й   розповсюджено
понад  2  тисячі  листівок…  Через  Убийвовк  організація  підтримувала
зв’язок  з   партизанським  загоном  Жарова.
Члени  організації,  керованої  Убийвовк,  зривали  мобілізацію  молоді  до
Німеччини,  звільняли  радянських  військовополонених.  Готуючись  до
збройного  опору,  за  допомогою  робітників  заводу  «Метал»  ремонтували  та
виготовляли  зброю…
Із  відданих  радянській  владі  людей  у   населених  пунктах  створювали-ся  підпільні  групи.  Для  розвідувальної  й   підпільної  роботи  в   німецькому
тилу  залишалося  чимало  співробітників  НКВС.  Восени  1941  р.  в   Україні
формувалися  підпільні  обкоми,  райкоми,  первинні  організації  й  групи
ВКП(б).  У  лісах  з’явилися  партизанські  загони,  на  чолі  яких  стояли  зде-більшого  ті,  хто  був  здатним  здійснювати  бойові  операції.
20  червня  1942  р.  виник  Український  штаб  партизанського  ру-ху  (УШПР),  який  очолив  Т.  Строкач.  Український  партизанський
штаб  розгорнув  велику  роботу  з  об’єднання  та  організації  парти-занського  руху  в  Україні.  У  партизанські  райони  літаками  достав-лялися  підготовлені  люди,  зброя,  боєприпаси,  медикаменти,  полі -графічна  техніка,  пропагандистські  матеріали.
На  середину  1943  р.  в   Україні  діяли  46  великих  партизанських
з’єднань,  близько  2  тис.  загонів  і  диверсійних  груп  кількістю  понад
100  тис.  осіб.
За  підрахунками  істориків,  у   роки  війни  партизани  України
знищили  500  тис.  німецьких  окупантів  та  їхніх  пособників,  407   ні -мецьких  гарнізонів,  комендатур,  поліцейських  установ,  5  тис.  еше -лонів,  1,5  тис.  танків,  200  літаків,  600  мостів  тощо.
Найвидатнішими  партизанськими  діячами  України  стали  С.  Ков -пак,  О.  Федоров,  С.  Руднєв,  О.  Сабуров,  М.  Наумов,  П.  Вершигора,
Я.  Мельник,  П.  Куманюк  та  інші.  Партизанські  загони  С.  Ковпака
пройшли  бойовий  шлях  від  Путивля  до  Карпат.  Героїзм  учасників
рейду  блискуче  змалював  у   своїй  книзі  «Люди  з  чистою  совістю»
один  із  партизанських  командирів  Петро  Вершигора.
У  ворожому  тилу  безстрашно  боролися  з  ворогом  члени  підпільної
організації  «Партизанська  іскра»  із  с.  Кримки  на  Миколаївщині,  яку
очолювали  В.  Моргуненко,  П.  Гречаний  і   Д.  Дяченко,  «Народна  гвар -дія»  ім.  І.  Франка.  В   українських  містах  і  селах  діяли  молодіжні
підпільні  організації.  У  вересні  1942—1943  рр.  у  м.  Краснодоні  діяла
підпільна  молодіжна  організація  «Молода  гвардія»,  до  складу  якої
входили  І.  Туркевич,  О.  Кошовий,  І.  Земнухов,  В.  Третякевич,  С.  Тю-ленін,  Л.  Шевцова.  Молодогвардійці,  крім  антигітлерівської  пропа -ганди,  організували  низку  диверсій  і   бойових  операцій.
За  різними  оцінками  істориків,  у   радянському  русі  Опору  в  Укра-їні  взяли  участь  від  100  тис.  до  500  тис.  партизанів.  95  із  них  на -городжені  званнями  Героїв  Радянського  Союзу  (С.  Ковпак,  О.  Федо -ров   —  двічі),  а  183  тис.  осіб  нагороджені  орденами  та  медалями.
3)  Націоналістичний  рух  Опору
Акт  відновлення  Української  держави  і   реакція  Німеччини.
Спроби  ОУН  налагодити  співробітництво  з   німецькою  окупацій -ною  адміністрацією.
Утворення  Української  повстанської  армії.  Боротьба  УПА  з  ра-дянськими  партизанами.  Трагедія  Волині.
  Додатковий матеріал
Акт  відновлення  Української  держави
1.   Волею  Українського  народу  Організація  українських  націоналістів  під
проводом  Степана  Бандери  проголошує  відновлення  Української  дер-жави,  за  яку  поклали  свої  голови  цілі  покоління  найкращих  синів
України…
2.   На  західних  землях  України  твориться  Українська  Влада,  яка  підпо-рядковується  Українському  національному  Урядові,  що  створиться
в  столиці  України  —  Києві  з  волі  Українського  народу.
3.   Відновлена  Українська  держава  буде  тісно  співпрацювати  з  Націонал-Соціалістичною  Великонімеччиною,  що  під  проводом  Адольфа  Гітлера
творить  новий  лад  у   Європі  й  світі  та  допомагає  Українському  народо -ві  визволитися  з-під  московської  окупації.
Українська  національна  революційна  армія,  що  творитиметься  на  укра-їнській  землі,  боротиметься  далі  спільно  з   союзною  німецькою  армією  про-ти  московської  окупації  за  Суверенну  Соборну  Українську  державу  і   новий
справедливий  лад  у   цілому  світі…
Ярослав  Стецько,  
в.   р.  Голова  Національних  Зборів
На  початку  1941  р.  між  керівництвом  ОУН(Б)  і   командуванням
німецького  абверу,  який  представляли  адмірал  В.  фон  Браухіч,  була
досягнута  домовленість  про  створення  українського  військового  від -ділу  під  політичним  проводом  Організації  українських  націоналістів.
У  квітні—травні  1941  р.  був  сформований  батальйон  «Роланд»,  один
із  двох  бойових  підрозділів  «Дружини  українських  націоналістів»
Організацією  цієї  частини  керував  полковник  Р.  Ярий.  У  цілому
відповідальність  за  створення  цього  військового  формування  лягала
на  бюро  ОУН(Б),  що  перебувало  у  Відні.  Особовий  склад  батальйону
(близько  350  осіб)  пройшов  військову  підготовку  в   Зауберсдорфі  по -близу  Відня.  Командиром  «Роланда»  був  призначений  полковник
Є.   Побігущий,  старшинами   —  М.  Бригідер,  Л.  Ортинський  та  ін.
Наприкінці  липня  1941   р.  батальйон,  що  складався  з   дев’яти
офіцерів  і   260  солдатів,  був  підпорядкований  командуванню  54-го
армійського  корпусу.  Загальне  командування  частиною,  що  склада -лася  з  чотирьох  рот  по  65  осіб  кожна,  здійснював  лейтенант  Зібер.
Двома  ротами  командували  німецькі  офіцери,  іншими  двома  —
українські.  Солдати  «Роланда»  були  одягнені  в  чеську  військову
уніформу,  але  мали  жовто-сині  нарукавні  пов’язки  з  написом  «Ні-мецький  вермахт».
У  жовтні  1941  р.  особовий  склад  обох  розформованих  баталь-йонів  «Дружини  українських  націоналістів»  було  повернено  до
Франкфурта-на-Одері,  де  бійці  «Роланда»  й   «Нахтігаля»  увійшли
до  складу  нового  відділу  «Шутцман-шафтс  батальйон  № 201».  Ко-мандиром  батальйону  став  Є.  Побігущий.  Загальна  кількість  цього
підрозділу  становила  понад  600  осіб,  при  цьому  22  офіцери  були
українцями.
У  березні  1942  р.  батальйон  «Роланд»  перевели  в   Білорусь  для
охорони  ліній  комунікацій  і  боротьби  з  радянськими  партизанами
в  районі  Могильов—Вітебськ—Лепель.
Командування  «Дружини  українських  націоналістів»  постійно  ви-словлювало  незадоволення  гітлерівською  політикою  в  Україні.  Тому
наприкінці  листопада  1942   р.  (за  деякими  даними,  1  грудня  1942  р.)
батальйон  «Роланд»  роззброєно  в  Могильові  й   розформовано.  Укра -їнських  офіцерів  перевезли  до  Львова,  де  8  січня  1943   р.  ув’язнили
в  гестапо,  але  згодом,  деякі  з  них,  зокрема  Р.  Шухевич,  зуміли  втек -ти  й  приєднатися  до  Української  повстанської  армії.
30  червня  1941   р.  в   зайнятому  німцями  Львові  спеціальна  гру -па  ОУН(Б)  на  чолі  з  Я.  Стецьком  проголосила  Акт  відновлення
Української  держави.
Значення  проголошення  цього  документа  не  можна  оцінити  од-нозначно.  З   одного  боку,  позитивним  явищем  є  сама  спроба  віднов-лення  української  державності  та  піднесення  національно-дер  жав  ної
свідомості  українців.  Проте,  із  другого  боку,  викликає  несприйнят-тя  заява  про  співробітництво  з   нацистською  Німеччиною  та  про-гітлерівська  риторика.
Після  проголошення  Акта  відновлення  гітлерівська  влада  вда-лася  до  репресій.  Бандера  та  Стецько  були  заарештовані.  Тому  на -прикінці  1941  р.  ОУН(Б)  взяла  курс  на  боротьбу  проти  гітлерівців,
тоді  як  ОУН(М)  виявила  більше  лояльності  до  німецької  влади.
Певний  час  ОУН(М)  висловлювалася  тільки  за  співробітництво
та  спільну  українсько-німецьку  боротьбу  проти  СРСР.  Члени  спе -ціальних  похідних  груп  ОУН(М)  у  той  час  намагалися  таємно  від
німців  закріплюватися  на  українській  території.
У  жовтні  1941  р.  у   Києві  почала  діяти  Українська  національна
рада,  яку  очолив  професор  М.  Величківський.  О.  Телізі  вдалося
створити  Спілку  українських  письменників  і  налагодити  вихід  га -зети  «Українське  слово»  та  часопису  «Литаври».
Такі  дії  ОУН(М)  не  влаштовували  гітлерівців,  О.  Теліга,  І.  Ро-гач  та  інші  представники  інтелігенції  були  репресовані.
Після  арештів  і  розстрілів  мельниківців  ставлення  цього
крила  ОУН  до  німців  змінилося.  Наказом  проводу  ОУН(М)
створено  мережу  підпільних  організацій,  які  мали  антинімець-кий  характер.
Перше  українське  національне  збройне  формування  —  «Полісь-ка  Січ»  Тараса  Бульби  (Боровця)  —  з’явилося  на  Волині.
Цей  повстанський  підрозділ,  що  діяв  на  Рівненщині  та  Жито-мирщині,  був  створений  за  ініціативою  уряду  Української  Народної
Республіки  в  еміграції.  20  червня  1940   р.  рада  старшин  армії  УНР,
до  якої  входили  полковники  А.  Валійський,  І.  Литвиненко  та  інші,
уповноважила  Т.  Боровця  організувати  збройні  партизанські  за-гони  для  боротьби  з  радянською  владою  та  очищення  української
території  від  частин  Червоної  армії,  що  відступали.
Тарас  Боровець  розпочав  активну  діяльність  на  Поліссі.  На  по-чатку  радянсько-німецької  війни  1941—1945  рр.  новостворене  фор-мування  нараховувало  понад  1  тис.  осіб.  У  червні—серпні  1941   р.
«Поліська  Січ»  здійснювала  операції  з   очищення  волинських  та
поліських  лісів  від  окремих  груп  бійців  Червоної  армії.
У  жовтні  1941  р.  це  військове  формування  отримало  нову  на-зву   —  Українська  повстанська  армія  —  «Поліська  Січ»  (УПА—ПС).
Формація  діяла  в  районі  міст  Олевськ,  Людвипіль  та  Сарни.  У   лис -топаді  1941   р.  «Поліська  Січ»  була  оточена  німцями  й  роззброєна,
але  навесні  1942  р.  знову  відновила  діяльність,  яка  тепер,  щоправ-да,  мала  антинімецький  характер.  Кількісний  склад  загону  налі -чував  5—8  тис.  осіб.
Улітку  1942  р.  на  Волині  й  Поділлі  почали  формуватися  зброй-ні  загони  бандерівського  проводу.  Спочатку  вони  виконували  функ-ції  оборони  місцевого  населення  від  німецької  влади  та  радянських
партизанів,  а  з  осені  стали  концентрувати  сили  для  боротьби  про -ти  Гітлера  й  Сталіна.  14  жовтня  1942  р.  вважається  днем  утворен -ня  Української  повстанської  армії  проводу  ОУН—СД.  1943  р.  на
Волині  до  складу  цієї  формації  перейшло,  як  свідчить  український
історик  Ю.  Зайцев,  5  тис.  українських  поліцейських,  які  перебу -вали  на  німецькій  службі.
Формування  перших  військових  відділів  ОУН—СД,  почалося
на  Волині  під  керівництвом  Сергія  Качинського  («Остапа»)  у  сере-дині  жовтня  1942   р.  7  лютого  1943  р.  сотня  Григорія  Перегійняка
(«Коробки»)  напала  на  німецькі  поліційні  бараки  в   містечку  Воло -димирець  на  Рівненщині.  Ця  подія  поклала  початок  антинацист -ської  боротьби  ОУН.
і V.   ОсМ ислення нО вих знань і  вМ інь
  Бесіда
1.  У  серпні  1942   р.  на  нараді  в   Рівному  Еріх  Кох  сказав:  «Немає
ніякої  вільної  України.  Мета  нашої  роботи  полягає  в  тому,  що
українці  повинні  працювати  на  Німеччину…».  Підтвердіть  фак-тами  виступ  рейхскомісара  України.
2.  Чому  саме  євреї  стали  об’єктом  тотального  знищення?
3.   Наведіть  приклади  учасників  радянського  підпілля  в  нашому  краї.
4.  Що  вам  відомо  з  історії  виникнення  партизанського  руху  про
героїчний  похід  партизанського  з’єднання  С.  Ковпака?
5.  Як  ви  вважаєте,  чи  можна  назвати  зрадниками  бійців  дивізії
СС  «Галичина»?  Свою  відповідь  аргументуйте.
6.  Екс-президент  В.  Ющенко  неодноразово  порушував  питання  про
визнання  воїнів  ОУН—УПА  учасниками  бойових  дій  проти  фа-шистської  Німеччини  та  надання  їм  статусу  ветеранів  Великої
Вітчизняної  війни.  Висловіть  своє  ставлення  до  цієї  оцінки,
аргументуйте  свою  відповідь  фактами  з   історії.
V.   п ідсуМ ки ур О ку
Окупаційний  «новий  порядок»  викликав  загальне  обурення  на-роду,  сприяючи  масовому  зростанню  руху  Опору,  який  наближав
час  перемоги.
Учитель  аналізує  та  оцінює  роботу  учнів  на  уроці.
Урок  завершується  словами:
Вклонися,  моя  Україно,
Цим  людям,  величним  і  скромним.
Своїм  самовідданим  серцем
Тебе  врятували  від  згуби,  
Своєю  священною  кров’ю  
Тебе  визволяли  вони.
Запалюються  свічки.  Хвилина  мовчання.
VI.  дОМ ашнє завдання
1.  Опрацюйте  відповідний  матеріал  підручника.
2.  Підготуйте  повідомлення  про  Сталінградську  битву,  Курську
битву  і  битву  за  Дніпро  (окремим  учням).

Категорія: Історія України 11 клас | Додав: uthitel (11.10.2014)
Переглядів: 1255 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: