Уроки № 50—51 Тема. Дисидентський рух наприкінці 1970-х — на початку 1980-х рр. - Історія України 11 клас - Старша школа - Каталог статей - Учительська світлиця
Головна » Статті » Старша школа » Історія України 11 клас

Уроки № 50—51 Тема. Дисидентський рух наприкінці 1970-х — на початку 1980-х рр.


Уроки  №  50—51
Тема.   Дисидентський рух наприкінці 1970-х  — на початку 1980-х  рр.
Мета:  розкрити причини і  наслідки діяльності Української Гельсінської групи, особливо -сті релігійного дисидентства в  Україні; розвивати вміння давати оцінку діяльності дисидентів
з  позиції європейських та загальнолюдських цінностей; виховувати інтерес і  повагу до істо -ричного минулого України.
Тип уроку:   комбінований.
Обладнання:   підручник, карта «Україна в  період “застою” (1964—1985  рр.)», дидактичні
матеріали.
Основні терміни і  поняття:  УГК, УГКЦ, УРФ.
Основні дати і  події:  листопад 1976  р.  — утворення Української Гельсінської групи;
1979  р.  — створення Інтернаціонального революційного фронту у  Львові.
Очікувані результати:  після цього уроку учні зможуть: характеризувати значення діяльно -сті Української Гельсінської групи; описувати розвиток релігійного дисидентства; складати політич -ні портрети учасників дисидентського руху; давати оцінку діяльності дисидентів із позиції загально -людських цінностей.
Хід уроку
I.   Організаційна частина
Учитель  оголошує  учням  тему  й  основні  завдання  уроку.
II.   а ктуалізація О п О рних знань
  Історичний диктант
1.  Коли  було  прийнято  четверту  конституцію  УРСР?
2.  Що  таке  «самвидав»?
3.  Кого  було  призначено  на  посаду  першого  секретаря  ЦК  КПУ
в  1972  р.  замість  П.  Шелеста?
4.   Коли  відбулася  маніфестація  в  Київському  кінотеатрі  «Україна»?
5.  Які  методи  боротьби  використовували  дисиденти  1960—
1980-х  рр.?
6.  Коли  було  проведено  масові  арешти  українських  дисидентів?
7.  Хто  є  автором  статті  «Інтернаціоналізм  чи  русифікація?»?
8.  Автором  яких  творів  був  український  журналіст-правозахисник
В.  Чорновіл?
  Бесіда
1.  Які  течії  дисидентського  руху  існували  в  1960—1980-х   рр.?
2.  Які  організовані  форми  дисидентського  руху  1960-х  рр.  вам
відомі?
  Проблемне запитання
Хто  переміг  у   боротьбі:  влада  чи  дисиденти?
III.  в ивчення нО в О гО   М атеріалу
  1  у творення та діяльність  української  гельсінської групи ( угг)
  Розповідь учителя
Реальні  можливості  для  зближення  України  з  європейськими
країнами  виникли  після  Наради  з  питань  безпеки  й   співробітни -цтва  в  Європі,  що  відбулася  влітку  1975  р.  в   Гельсінкі.  Як  відо-мо,  керівництво  СРСР  поставило  підпис  під  Заключним  актом  цього
міжнародного  форуму.  Дотримання  прав  людини  становило  основу
положень  головного  документа  наради.  Однак  подальші  події  за -свідчили,  що  радянська  компартійна  верхівка  не  збиралася  вико -нувати  взяті  на  себе  обов’язки.  Внутрішнє  законодавство  СРСР  із
прав  людини  не  відповідало  загальноприйнятим  міжнародним  нор -мам.  Більше  того,  після  Гельсінської  наради  тут  значно  посилили -ся  репресії  проти  інакодумців.
У  липні  1976  р.  члени  московської  групи  О.  і   В.  Гінзбурги  при-їхали  до  Львова,  щоб  відвідати  сім’ю  українського  політв’язня
І.   Геля.  Під  час  перебування  в  Західній  Україні  вони  обговорюва-ли  з  українськими  дисидентами  можливість  створення  організації
для  контролю  за  дотриманням  прав  людини  в  Україні.
9  листопада  1976   р.  М.  Руденко,  О.  Бердник,  Л.  Лук’яненко,
І.  Кандиба,  Н.  Строката-Караванська,  О.  Мешко,  М.  Матусевич,
М.  Маринович,  О.  Тихий  проголосили  утворення  Української  гру-пи  сприяння  виконанню  Гельсінських  угод  (УГГ).
УГГ  ставила  завдання  ознайомити  широкі  кола  української  гро-мадськості  з  Декларацією  прав  людини,  сприяти  виконанню  Гель-сінських  угод,  домагатися  акредитування  в   Україні  представників
зарубіжної  преси,  створення  незалежного  прес-агенства,  інформу -вання  світової  громадськості  про  факти  порушень  на  теренах  Укра -їни  Декларації  прав  людини  та  гуманітарних  статей,  прийнятих
нарадою  в   Гельсінкі.  За  час  існування  Українська  Гельсінська  гру-па  налічувала  37  осіб.  Від  1976  до  1980   р.  вона  зробила  30  заяв,
видала  18   меморандумів  і  10  бюлетенів.  У  СРСР  серед  п’яти  поді-бних  груп  УГГ  була  найчисленнішою  і  найактивнішою.
До  1980  р.  три  чверті  членів  Української  Гельсінської  групи
були  ув’язнені.  Як  зазначив  колишній  український  дисидент  єв -рейського  походження  Я.  Сусленський,  до  українських  правозахисників  були  застосовані  найсуворіші  покарання.  Якщо  прибалтійці
та  вірмени  одержували  по  3—4   роки  ув’язнення,  то  кожний  укра -їнський  політв’язень  був  засуджений  у   середньому  на  12  років
ув’язнення  і  заслання.
Із  23   ув’язнених  членів  УГГ  шестеро  засуджено  на  15   років,
троє  —  на  12  років,  тринадцять  осіб  —  від  3  до  9  років  і  лише
одна  людина  —  на  рік.
У  1984—1985   рр.  у  тяжких  умовах  ув’язнення  померли  члени
УГГ  В.  Стус,  О.  Тихий,  В.  Марченко  і  Ю.  Литвин.
  Постаті в  історії
Оксана  Мешко  (1905—1991   рр.)   —  українська  правозахисниця.
Народилася  в  м.  Старі  Санжари  на  Дніпропетровщині.  У   1931  р.
закінчила  Інститут  народної  освіти  в   Дніпропетровську.  Учителю -вала,  працювала  в  науково-дослідних  установах.  У   1947—1954   рр.
за  політичні  переконання  відбувала  ув’язнення  у   сталінських  та-борах.  У  1970  р.  надіслала  листи-протести  до  Верховної  Ради  та
Верховного  Суду  УРСР  проти  ув’язнення  В.  Мороза.  Протягом
1972  р.  домагалася  звільнення  свого  сина   —  дисидента  О.  Сергієн-ка.  У  1976  р.  разом  із  П.  Григоренком,  О.  Тихим,  Л.  Лук’яненком
та  іншими  діячами  українського  дисидентського  руху  стала  засно -вником  Української  Гельсінської  групи.  Від  березня  1979  р.  очо-лила  цю  правозахисну  організацію.  Була  автором  численних  до -кументів  визвольного  руху  1960—1980-х  рр.  підтримувала  зв’язки
майже  з  усіма  правозахисниками  колишнього  СРСР.  За  свою  ди-сидентську  діяльність  зазнала  переслідувань  із  боку  радянських
репресивних  органів.  Деякий  час  примусово  утримувалася  в   пси -хіатричній  лікарні.  У   1980  р.  (за  іншими  даними   —  у  січні  1981   р.)
була  засуджена  до  шести  місяців  таборів  та  п’яти  років  заслання
в  Хабаровський  край.  У  1985  р.  повернулася  в  Україну,  де  при-єдналася  до  відновленої  УГС  на  чолі  з   В.  Чорноволом.  Стала  одним
із  засновників  Української  республіканської  партії  та  Союзу  укра -їнок.  Залишила  спогади  «Між  життям  і  смертю»  (1981  р.;  видані
англійською  мовою).
Юрій  Литвин  (1934—1984   рр.)   —  відомий  український  поет,
журналіст,  правозахисник.  Народився  в  с.  Ксаверівці  під  Києвом.
Навчався  в  гірничопромисловій  школі  в  м.  Шахти,  згодом  працю-вав  на  Донбасі.  Життя  Ю.  Литвина   —  суцільне  ув’язнення.  За
ґратами  писав  вірші  українською  і  російською  мовами,  1965  р.  за-
вершив  написання  збірки  «Трагічна  галерея»  (розповідь  про  зло -чини  тоталітарної  системи  проти  українського  народу).  Незабаром
усі  поезії  були  вилучені  під  час  обшуку.  Після  звільнення  в  черв-ні  1965   р.  був  змушений  через  переслідування  переїхати  до  Крас -ноярська.  1974  р.  Ю.  Литвина  знову  заарештували.  Тільки  звіль -нившись  з  ув’язнення  1977  р.,  став  членом  Української  групи
сприяння  виконанню  Гельсінських  угод.  1979   р.  важко  хворого
Ю.  Литвина  заарештовують  знову,  звинувачують  у  веденні  «анти -радянської  агітації  і   пропаганди»  та  засуджують  до  10-річного
ув’яз нення  і   п’яти  років  заслання.  Від  травня  1982  р.  відбував  по -карання  в  таборах  суворого  режиму.  24   серпня  1984  р.  його  зна-йшли  в   камері  з  розрізаним  животом,  5  вересня  цього  самого
року  він  помер.  У  листопаді  1989   р.  прах  Ю.  Литвина  був  пере-везений  до  Києва  і   з  почестями  похований  на  Байковому  кладо -вищі.
  2  п осилення переслідувань опозиції наприкінці 1970-х  — на початку
1980-х  рр.
  Розповідь учителя
Наприкінці  1970-х  рр.  лідери  дисидентського  руху,  які  ще  за-лишилися  на  волі,  зрозуміли,  що  тактика  легальної  діяльності  опо -зиційних  сил  в   Україні  себе  повністю  вичерпала.  Тому  вони  по-чинають  переходити  на  нелегальне  становище,  створюючи  таємні
групи  та  організації.  Одну  з  таких  груп  на  чолі  з   М.  Крайником
під  назвою  «Український  національний  фронт»  викрито  в   Івано-Франківській  області  в  1979  р.  До  її  складу  входили  близько  40   осіб.
Члени  цієї  організації  проводили  просвітницьку  роботу  й  намага-лися  відродити  випуск  «Українського  вісника».  1980  р.  вони  були
заарештовані  й   засуджені  на  різні  строки  ув’язнення,  так  і   не  роз-горнувши  активної  діяльності.
У  цей  час  поруч  з   організаціями  політичного  спрямування
робляться  спроби  створити  незалежні  профспілки.  У  1978  р.  доне-цький  інженер  В.  Клебанов  підготував  і  розповсюдив  на  підпри -ємствах  Донбасу  статут  Асоціації  вільної  профспілки  захисту  робіт -ників.  До  неї  згодом  увійшло  близько  200  членів.
Асоціація  була  першою  на  той  час  альтернативою  офіційній
профспілці,  що  перебувала  під  контролем  керівної  партії.  Через
арешти  й   переслідування  її  членів  вона  припинила  свою  діяльність
уже  на  третій  місяць  свого  існування.
Зрозуміло,  що  правоохоронна  система  не  послаблювала  пиль-ності  й  далі  здійснювала  свою  репресивну  діяльність.  У   1980  р.  до
в’язниць  і  таборів  потрапила  чергова  партія  українських  політ-в’язнів:  С.  Хмара,  В.  та  О.  Шевченки  та  ін.
Наступного  року  була  припинена  діяльність  Київського  демо-кратичного  клубу,  члени  якого  розробили  Маніфест  про  внутрішній
стан  у  СРСР  і  закликали  щорічно  відзначати  День  українського
політв’язня.  У  1983—1984   рр.  у  Львові  розкрито  таємну  організа-цію  «Інтернаціональний  революційний  фронт»  (ІРФ),  створений
у  1979  р.  Координаційну  раду  цього  молодіжного  об’єднання  очо-лювала  студентка  місцевого  університету  Тетяна  Метельова.
ІРФ  мав  свої  осередки  в   Києві,  Херсоні,  Ужгороді,  Москві,  Ле -нінграді  та  інших  містах.  Його  члени  ставили  за  мету  ліквідувати
монополію  панівної  партії,  запровадити  на  виробництві  повний  госп -розрахунок,  знищити  репресивні  органи.
На  початку  1980-х  рр.  опозиційні  настрої,  крім  молодіжного
середовища,  простежуються  і  в  армії.  Деякі  молоді  офіцери  по-чинають  відкрито  виступати  проти  залежного  становища  України
в   складі  СРСР.
Незважаючи  на  відчутні  втрати,  опозиційний  рух  в  Україні
в   1960—1980-х   рр.  зумів  зберегти  свою  спрямованість  на  політич -не,  духовне  й   культурне  відродження  нації.  Нова  генерація  бор-ців,  змагаючись  із  жорстокими  репресіями,  виявляла  стійкість
духу  й  готовність  до  подальшої  боротьби  за  вільну  і   суверенну
Українську  державу.
  Робота з  документом
Зі  звернення  українських  політв’язнів   
до  Генерального  секретаря  ООН  Курта  Вальдгайма  (1976   р.)
Ми,  українські  націоналісти,  ув’язнені  у  Владимирській  тюрмі  за  на -шу  участь  в  українському  національно-визвольному  русі,  звертаємося  до
Вас  із  закликом  поставити  в  ООН  питання  про  порушення  в  СРСР  Загаль-ної  декларації  прав  людини  і  зокрема   —  про  переслідування  українців  за
бажання  виїхати  з  СРСР…
Москва,  щоб  приховати  перед  Заходом  імперіалістичний  характер
своєї  національної  політики,  не  випускає  за  кордон  українців,  які  мали
будь-яке  відношення  до  Національно-визвольних  змагань  під  час  Другої
світової  війни  і  після  неї,  а  також  у  сучасний  період.  Їх  не  тільки  не
випускають,  а  жорстоко  карають.  Наприклад:
…1974  року  Харківський  обласний  суд  засудив  Юрія  Дзюбу  на  п’ять
років  ув’язнення  в  концтаборах  суворого  режиму  за  те,  що  він  хотів  ви-
їхати  із  СРСР.  Хоча  Дзюба  не  націоналіст  і   не  антисовєтчик,  виїхати  хо-тів  з  релігійних  мотивів.
  Запитання до документа
Чому  радянське  керівництво  намагалося  перешкоджати  емігра-ції  з  України,  особливо  з  політичних  мотивів?
  3  р елігійне дисидентство. Боротьба за легалізацію української греко-католицької церкви
  Розповідь учителя
Важливим  напрямком  дисидентського  руху  в   Україні  була  бо -ротьба  за  свободу  віросповідання.  Радянські  конституції  не  запере -чували  це  законне  право  громадян.  Однак  на  практиці  керівна
верхівка  боролася  проти  релігії.  Для  цього  всіляко  обмежувалися
церковні  публікації,  проводилася  активна  атеїстична  робота  з  ді -тьми,  практикувалося  «укорінення»  агентів  і   провокаторів  у  сере-довище  священнослужителів,  без  будь-яких  пояснень  зачинялися
культові  споруди.
У  значно  гіршому  становищі  перебували  греко-католики  Укра-їни.  Українську  греко-католицьку  церкву  внаслідок  постійних
утисків  і  репресивних  заходів  народ  справедливо  називав  «катакомб-ною  церквою».  Попри  жорстокі  переслідування  в  1960—1980-х  рр.
таємні  обряди  для  вірних  здійснювали  понад  300   греко-като-лицьких  священиків.  Заборонена  УГКЦ  спромоглася  навіть  мати
нелегальні  монастирі  й   друкарні.
Панівний  режим  особливо  жорстоко  поводився  саме  з  пред-ставниками  релігійного  опозиційного  руху.  На  початок  1968   р.
із  230  засуджених  українських  дисидентів  «за  релігію»  постраж-дало  84  особи.  У  серпні  1980  р.  з  90  українських  політичних
в’язнів  78   мали  пряме  відношення  до  боротьби  за  віру.  У  1982  р.
з   ініціативи  відомого  політв’язня  Й.  Терелі  створено  комітет
захисту  Української  греко-католицької  церкви,  що  ставив  собі
за  мету  досягти  її  легалізації  в  Україні.  Влада  відповіла  на
цю  спробу  масовими  арештами  членів  цієї  організації.  Релі -гійна  опозиція  боролася  також  за  свободу  віросповідань,  віль -не  здійснення  обрядів,  повернення  відібраних  державою  храмів,
звільнення  засуджених  за  віру,  реабілітацію  страчених  служителів
культу.
IV.  ОсМ ислення нО вих знань і  вМ інь
  Бесіда
1.  Які  події  сприяли  появі  Української  Гельсінської  групи?
2.  Хто  очолив  УГГ?  Яку  мету  вона  ставила?
3.  Ким  було  представлено  релігійне  дисидентство  в  Україні?
  Проблемне запитання
Учитель  повертається  до  проблемного  запитання,  поставленого
на  початку  уроку.
Хто  переміг  у   боротьбі:  влада  чи  дисиденти?
Учні  висловлюють  власну  думку.  Учитель  спрямовує  їхні  від-повіді  на  зв’язок  із  сучасністю.
  Завдання
Прокоментуйте  наведену  інформацію.
У  зверненні  до  країн-учасниць  Белградської  наради  влітку  1977  р.
УГГ  наголошувала,  що  Україна,  увійшовши  до  складу  СРСР,  утрати -ла  свій  суверенітет,  свою  державність.  Кожен  народ  має  жити  в  спіл -ці  демократичних  держав  «вільним,  чинником  із  незалежним  твор-чим  духом.  Народ  має  бути  господарем  своєї  землі,  своєї  традиції,
своєї  волі  до  побудови  кращого  життя  для  всіх,  для  кожного».
V.   п ідсуМ ки ур О ку
На  початок  1980-х  рр.  дисидентський  рух  в  Україні  було  прак-тично  розгромлено.  Причиною  цього  були:
  8 малочисленність  дисидентів;
  8 відсутність  підтримки  їх  діяльності  з   боку  населення;
  8 відсутність  належної  організованості;
  8 оперативність  і   жорстокість  каральних  органів.
Значення  дисидентського  руху:
  8 був  свідченням  наявності  кризових  явищ  у  радянській  системі;
  8 продовжив  традиції  національно-визвольної  боротьби;
  8 з’єднав  два  етапи  національно-визвольного  руху:  середини  і  кін-ця  ХХ  ст.;
  8 сприяв  розхитуванню  радянської  тоталітарної  системи,  поши-ренню  та  утвердженню  в  народі  демократичних  ідеалів;
  8 відкривав  Україну  світові;
  8 досвід  та  ідеологічні  наробки  дисидентів  були  використані  в   пе-ріод  перебудови  і   здобуття  Україною  незалежності;
  8 вагомий  внесок  дисидентів  у  сучасну  теорію  і   практику  держав-ного  будівництва;
  8 із  середовища  дисидентів  вийшла  чимала  когорта  політиків  не-залежної  України;
  8 вагомий  внесок  дисидентів  у   розвиток  української  культури  і  науки.
Завдяки  самовідданій  діяльності  українських  дисидентів  визрі-ла  ідея  про  необхідність  утворення  власної  незалежної  держави.
(Учитель  аналізує  й   оцінює  роботу  учнів  на  уроці. )
VI.  дОМ ашнє завдання
1.  Опрацюйте  відповідний  матеріал  підручника.
2.  Підготуйте  повідомлення  за  темами:  «Діяльність  громадських
організацій»,  «Профспілки»,  «Піонерські  та  комсомольські  ор-ганізації»,  «Творчі  союзи»  (окремим  учням).

Категорія: Історія України 11 клас | Додав: uthitel (13.10.2014)
Переглядів: 1172 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: