Уроки № 44—45 Тема. Економічне становище УРСР наприкінці 1970-х — на початку 1980-х рр. - Історія України 11 клас - Старша школа - Каталог статей - Учительська світлиця
Головна » Статті » Старша школа » Історія України 11 клас

Уроки № 44—45 Тема. Економічне становище УРСР наприкінці 1970-х — на початку 1980-х рр.


Уроки  №  44—45
Тема.   Економічне становище УРСР наприкінці 1970-х  — на початку 1980-х  рр.
Мета:  розкрити особливості індустріального розвитку України періоду 1965—1985  рр., мету
і  стан колгоспно-радгоспної системи; охарактеризувати причини поразки реформ О. Косигіна; фор -мувати уміння аналізувати економічні та соціальні процеси в  Україні, робити висновки; виховувати
інтерес до економічної політики.
Тип уроку:   засвоєння нових знань.
Обладнання:   карта «Україна в  період застою (1965—1985  рр.)», дидактичні матеріали (до -кументи, діаграми, таблиці).
Основні терміни і  поняття:  госпрозрахунок, «золота п’ятирічка», Продовольча програма,
гігантоманія.
Основні дати:  березень 1965  р.  — Пленум ЦК КПРС із розвитку сільського господарства;
вересень 1965  р.  — Пленум ЦК КПРС із реформування промисловості; 1966—1970  рр.  — «зо -лота п’ятирічка» (VIII); 1971—1975  рр.  — IX п’ятирічка; 1976—1980  рр.  — X  п’ятирічка; 1981—
1985  рр.  — XI п’ятирічка; 1982  р.  — прийняття Продовольчої програми.
Очікувані результати:  після цього уроку учні зможуть: аналізувати стан економіки в  1960—
1980-х  рр.; співвідносити економічні та соціальні процеси в  Україні та країнах Східної Європи; ро -бити висновки щодо поразки реформ О. Косигіна; установлювати причинно-наслідкові зв’язки.
Хід уроку
I.   Організаційна частина
Учитель  оголошує  тему  й  основні  завдання  уроку,  спонукає  учнів
для  продовження  вивчення  питання  про  соціально-економічний  роз -виток  України  в  1970—1980   рр.
II.   в ивчення нО в О гО   М атеріалу
  1  с тан розвитку аграрного сектору економіки
  Розповідь учителя
1)  Стан  колгоспно-радгоспної  системи
Надзвичайно  складним  було  становище  в  сільському  господар-стві.
Негативні процеси вразили аграрний сектор. Нова політика щодо
села, яку намагався розробити березневий (1965   р.) пленум ЦК   КПРС,
виявилася  в   цілому  неефективною,  хоч  і  сприяла  розв’язанню  окре -мих  проблем.  Були  вже  вкотре  підвищені  закупівельні  ціни  на
сільгосппродукцію,  здійснені  заходи  щодо  перерозподілу  національ-ного  доходу  на  користь  сільського  господарства,  а  також  щодо
більш  активного  розв’язання  соціальних  проблем  села.  Використо -
вувалися  деякі  економічні  методи  розвитку  аграрного  сектору,  ін -тенсифікувалося  виробництво  на  полях  і  фермах.  Відповідно  до
рішень  пленуму  ЦК  КПРС  із  1   квітня  1966   р.  в   колгоспах  запро-ваджувалася  гарантована  оплата  трудодня  грошима  й  натурою  за
тарифними  ставками  робітників  радгоспів.  Окрім  щомісячної  опла -ти  праці  трудівники  одержували  надбавку  за  кінцеві  її  результати,
якість  продукції,  валові  доходи.  Для  кожного  радгоспу  були  за -тверджені  не  лише  обсяг  продажу  сільгосппродукції,  але  й  сума
прибутку.  Велике  значення  мало  зниження  (із  січня  1966  р.)  цін
на  трактори,  автомашини  та  запчастини  для  них,  а  також  тарифів
електроенергії  для  виробничих  потреб  колгоспів  і   радгоспів.
Маючи  19  %  населення  СРСР,  Україна  давала  понад  23 %  його
сільськогосподарської  продукції.  При  цьому  в   самій  республіці  спо-стерігалися  перебої  з  продовольством,  оскільки  значна  його  части-на  вивозилася  за  її  межі.  У   1970-х  —  першій  половині  1980-х  рр.
криза  сільського  господарства  стала  загальною.  Приріст  аграрного
сектору  економіки  України  в   роки  дев’ятої  п’ятирічки  порівняно
з   попередньою  становив  лише  15,5  %,  десятої  —  щорічно  1,5 %,
а  в  роки  одинадцятої   —  лише  0,47 %.  Рядовий  колгоспник  чи  ро-бітник  радгоспу  був  мало  зацікавлений  у   результатах  своєї  праці.
Продуктивність  праці  в  сільському  господарстві  України  за  1970—
1985  рр.  зросла  лише  на  38 %.
У  структурі  народного  господарства  країни,  республіки  (від
кінця  1950-х  рр.)  поступово  сформувався  агропромисловий  комп -лекс  (АПК).
У  1970-ті   рр.  міжгосподарська  кооперація  та  агропромислова
інтеграція  охопили  колгоспний  і   державний  сектори  на  селі.
В  УРСР  у  1970  р.  діяли  1701   господарське  підприємство  й  органі-зація,  до  яких  входили  31,4  тис.  колгоспів,  радгоспів,  інших  дер-жавних  і  кооперативних  підприємств  і  організацій.  На  кінець
1980  р.  кількість  міжгосподарських  підприємств  і   організацій  та
утворень,  що  входили  до  них,  зросла  більш  ніж  удвічі.  На  селі
функціонувало  багато  підприємств  і  об’єднань  Укрміжколгоспбу -ду  —  із  виробництва  та  переробки  кормів,  виробництва  яловичини,
свинини,  м’яса  птиці  та  ін.  Вищий  ступінь  міжгосподарської  ко -операції  та  інтеграції  сільського  господарства  з  промисловістю  ста-новили  агропромислові  підприємства  й  об’єднання.  Усе  це  вимага-ло  теоретичного  осмислення,  практичних  висновків  і  рекомендацій
щодо  вдосконалення  керівництва,  матеріально-технічного  постачан-
ня  й  регулювання  економічних  і   правових  відносин  з  опорою  на
людський  чинник,  активність  трудящих.
2)  Матеріально-технічна  база  аграрного  сектору  економіки
Економічні  можливості  країни  дозволили  внести  істотні  змі-ни  в  перерозподіл  національного  доходу  СРСР  на  користь  сіль-ського  господарства.  Питома  вага  капіталовкладень  на  його  роз -виток  у   1961—1965   рр.  становила  вже  20  %  від  загального  обсягу
капітальних  вкладень  у   народне  господарство,  у   1966—1970   рр.  —
24 %,  в  1971—1975   рр.  —  27 %,  у  1976—1980   рр.  —  28 %.  За  ті
самі  роки  питома  вага  капіталовкладень  у   сільське  господарство
УРСР  зросла  з  21  до  27  %  від  обсягу  усіх  капіталовкладень.  Це
дало  змогу  зміцнити  і  продовжити  розвиток  далі  його  наукової
та  матеріально-технічної  бази,  індустріалізувати  галузь.  Збіль -шувався  випуск  сільськогосподарської  техніки  та  поставки  її  рад-госпам  і  колгоспам.
Відбувалися  не  лише  кількісні,  але  й  якісні  зміни  техніки.
Уже  в  1979  р.  промисловість  виробляла  40   найменувань  машин
і   агрегатів  до  тракторів.  У   колгоспах  і   радгоспах  України  працю -вали  посівні  та  збиральні  машини,  а  також  машини  для  внесення
в   ґрунт  мінеральних  добрив,  хімічного  захисту  рослин,  вантажно-розвантажувальних  робіт.
Нова  технічна  база  підводилася  не  лише  під  рослинницьку,
а   й  під  тваринницьку  галузь.  У  1980  р.  технічних  засобів  для  об -слуговування  ферм  і  комплексів,  виробництва  кормів  для  худоби
і   птиці  було  випущено  порівняно  з   1970  р.  в   3,3  разу  більше.  Це
дало  можливість  перейти  від  насичення  технікою  окремих  виробни -чих  процесів  до  комплексної  механізації  й  часткової  автоматизації
рослинництва  і   тваринництва.  На  основі  систем  машин  і   механіз -мів  створювалися  великі  тваринницькі  комплекси,  птахофабрики,
інші  сільськогосподарські  підприємства.
Посилення  електрифікації  й  механізації  сільськогосподарської
праці  допомогло  колгоспникам,  робітникам  радгоспів  і   міжгоспо-дарських  підприємств  підвищити  рівень  індустріалізації  аграрного
сектору  економіки.
Характерним  було  серйозне  відставання  рівня  технічних  засо-бів,  необхідних  для  впровадження  в   сільське  господарство  індустрі -альних  технологій.
3)  Нераціональне  використання  землі
Нераціонально  використовувався  й  основний  засіб  виробни-цтва  —  земля.  Безгосподарно  використовувалися  земельні  багат-ства  України.  Від  1965   до  1985   р.  посівні  площі  республіки  змен -шилися  більш  ніж  на  1  млн  га.  У  1965—1985   рр.  в  УРСР  були
збудовані  сотні  промислових  підприємств,  серед  яких  чимало  ін -дустріальних  гігантів,  створені  численні  штучні  моря  й  водойми-ща,  що  призвело  до  втрати  сотень  тисяч  гектарів  земель,  у  тому
числі   — чорноземів, заплавних луків і  пасовиськ. За 1940—1988   рр.
середні  показники  наявності  землі  на  одного  жителя  в   УРСР  ско -ротились  до  0,67  га,  або  майже  вдвічі.
У  середині  1980-х  рр.  в  Україні  було  майже  18  млн  га  еродо-ваних  земель.  2  млн  га  виявилися  настільки  захімізованими,  що
Держагропром  не  брався  їх  рекультивувати.
До  того  ж  за  водозабезпеченням  із  розрахунку  на  душу  насе-лення  республіка  посідала  одне  з  останніх  місць  у  країні,  адже
середньорічні  запаси  води  в   Україні  в  п’ять—вісім  разів  менші  за
середньосоюзні  та  ще  й   нерівномірно  розподілені  по  її  території.
Для  УРСР  особливо  необхідними  були  іригаційно-меліоратив-ні  роботи  на  площі  близько  10   млн  га.  Капітальні  вклади  на  за-ходи  з  меліорації  лише  за  1971—1985  рр.  становили  в  УРСР
понад  11,9  млрд  крб,  а  середньорічна  віддача  не  перевищувала
3,4  млн  крб.
Кожен  зрошуваний  гектар  на  півдні  України  давав  60  крб  збит-ків,  тобто  щороку  республіка  втрачала  на  зрощенні  південних  об -ластей  1,5  млрд  крб,  а   на  осушенні  Полісся  —  1  млрд  крб.  Втра-чено  було  1   млн  га  підтоплених  і  заболочених  земель  та
1   мільйон  га  найродючіших  у   світі  заплавних  чорноземів,  які  ста -ли  дном  п’яти  дніпровських  штучних  водойм,  у  гнилу  воду  яких
скидалися  отруйні  відходи  індустріальних  міст.  Щороку  під  про -мислові  об’єкти  відводилося  понад  140  тис.  га  земель.  Скоротила -ся  землезабезпеченість  на  душу  населення.  Якщо  у  1955  р.  вона
становила  0,91  га,  то  у   1988  р.   —  0,67  га.  У   найрозвинутіших  об-ластях  України   —  Донецькій,  Дніпропетровській,  Львівській,  Ки-ївській,  Полтавській,  Вінницькій,  Черкаській  —  таке  скорочення
було  ще  більшим.
4)  Місце  науки  в  інтенсифікації  сільської  праці
В  інтенсифікації  сільської  праці  в  умовах  НТР  провідна  роль
належить  науці.  Уже  в   1970-х  рр.  сільське  господарство  респуб -ліки  спиралося  на  міцну  наукову  базу,  яку  складали  159  сільськогосподарських  науково-дослідних  установ.  У  республіці  пра-цювали  понад  8300  науковців.  Світової  слави  зажив  Миронівський
науково-дослідний  інститут  селекції  й  насінництва  пшениці,
очолюваний  академіком  В.  Ремеслом.  Завдяки  районуванню  но -вих  сортів  пшениці  «Миронівська-ювілейна»,  «Іллічівка»,  «Ми -ронівська-808»,  виведених  науковцями  під  керівництвом  В.  Ре -месла,  тільки  господарства  УРСР  одержували  додатково  близько
8,5  млн  т   зерна.  Вагомий  економічний  ефект  був  одержаний  че -рез  запровадження  на  полях  високоолійного  сорту  соняшника,
введеного  академіком  В.  Пустовойтом.  Значною  є  заслуга  вчених
республіки  у   розв’язанні  проблем  запровадження  безвідвальної
оранки,  інших  заходів  протиерозійної  агротехніки,  в  розробці
комплексних  цільових  програм  «Агрокомплекс»,  «Аграрний  по -тенціал»,  «Кормовий  протеїн»  та  інших,  спрямованих  на  інтен -сифікацію  аграрної  галузі.  Але  через  відомчість  численні  науко -ві  розробки  не  вдалося  впровадити  в  сільськогосподарське
виробництво.
  2  н аростання кризових явищ в  аграрному секторі
  Розповідь учителя
Авторитарний  стиль  керівництва  галуззю,  як  і  всією  еконо-мікою,  традиційно  вбачав  у  працівникові  лише  слухняного  ви -конавця  наказів,  нехтував  прагненням  людини  бачити  кінцевий
результат  своєї  праці,  залежність  між  ним  і   заробітною  платою.
Позитивні  тенденції  розвитку  сільського  господарства  гальмува-лися  також  відомчістю,  міжгалузевою  роз’єднаністю.  Агропро -мом  керували  міністерства  сільського  господарства,  радгоспів,
плодоовочевого  господарства,  м’ясної  та  молочної,  харчової  про -мисловості,  сільського  будівництва,  а  також  численні  комітети,
главки,  управління.  Функції  виробничого  обслуговування  сіль -ського  господарства  виконували  Держкомсільгосптехніка,  Мін -вод,  Сільгоспхімія.  Зважаючи  тільки  на  власні  цілі,  усі  ці  ві -домства  викачували  кошти  з  колгоспів  і   радгоспів,  не  дбаючи
про  якісне  виконання  своїх  основних  обов’язків.
Із  1979   р.  помітно  послаблюються  темпи  зростання  продуктив-ності  праці,  рівень  рентабельності  сільськогосподарської  продукції.
У  1981  р.  в   УРСР  було  близько  41 %  низькорентабельних  та  збит-кових  господарств.
Численні  лиха  сільського  господарства  були  пов’язані  з  недба -лим  землекористуванням,  низькою  культурою  використання  угідь,
укрупненням  господарства,  скороченням  кооперації  та  масовим
перетворенням  колгоспів  на  радгоспи.
Надмірна  концентрація  неминуче  викликала  зниження  ефек-тивності  господарств.  Водночас  кількість  радгоспів  збільшилася
з   1343  до  2110.  Цей  процес  супроводжувався  укрупненням  ви -робничих  бригад,  тваринницьких  ферм,  волюнтаристським  визна -ченням  «неперспективних»  сіл  та  їх  ліквідацією.  Унаслідок  усіх
цих  перетворень  лише  за  1972—1986  рр.  з  карти  УРСР  зникли
1502  села.
Залишалося  нерозв’язаним  питання  про  соціальний  розвиток  се-ла,  його  газифікацію,  теплофікацію,  водопостачання,  медичне  і   тор -говельне  обслуговування  тощо.  Це  посилювало  розпочатий  ще  в  пе-ріод  суцільної  колективізації  процес  розселянювання,  міграцію
населення  до  міст,  що  вкрай  обмежувало  і  без  того  мізерні  трудові
ресурси  колгоспів  і  радгоспів.  За  1966—1986  рр.  кількість  сільських
жителів  в   Україні  скоротилася  на  4,9  млн  осіб,  частка  сільського
населення  зменшилася  до  34 %,  а  міського  збільшилася  до  66 %.
Стало  необхідним  і  неминучим  залучення  до  сільськогосподар-ських  робіт  під  виглядом  шефства  міського  населення:  робітників,
службовців,  студентів,  школярів.  Кожного  третього—п’ятого  місь -кого  жителя  відривали  від  його  основної  роботи,  але  запобігти  зни -женню  ефективності  сільського  господарства  все  ж  таки  не  вдалося.
Наприклад,  у  1970—1985   рр.  порівняно  з   1966—1970   рр.  продук-тивність  праці  в  аграрному  секторі  зросла  на  38  %,  а  собівартість
продукції   —  у  2—3  рази.
Усі  негативні  тенденції  в  галузі  призвели  до  вповільнення  тем-пів  розвитку  виробництва:  у  1966—1970   рр.  середньорічні  обсяги
валової  сільськогосподарської  продукції  перевищили  рівень  1961—
1965  рр.  на  16,9  %  —  відповідно,  на  16,1  і   25,8 %,  а  в  1976—
1980  рр.  —  лише  на  8  і  9 %.
  3  п родовольча проблема та продовольчий імпорт
  Розповідь учителя
На  початку  1980-х  рр.  стан  сільського  господарства  і   в  цілому
аграрного  комплексу  країни  потребував  невідкладних  заходів.
Постійно  збільшувався  розрив  між  фінансуванням  сільського
господарства  та  обсягом  виробленої  продукції.  Так,  за  1966—
1985  рр.  середньорічні  капітальні  вкладення  в  сільськогосподар-ське  виробництво  збільшились  у  2,5  разу,  а  валовий  збір  зерна  —
лише  на  18  %,  м’яса  —  на  38 %.
Центральний  комітет  КПРС  розробив,  а  листопадовий  (1982   р.)
пленум  ЦК  Компартії  України  схвалив  Продовольчу  програму
УРСР.  Розрахована  на  період  до  1990   р.,  вона  містила  сукупність
заходів,  спрямованих  на  забезпечення  сталого  постачання  населен -ня  продуктами  харчування,  а  промисловості  —  сировиною.  Було
зроблено  спробу  створити  єдину  систему  управління  сільським  гос -подарством  та  іншими  галузями  агропромислового  комплексу  на
всіх  рівнях.  У   ній  визначалися  обсяги  виробництва  всіх  видів  сіль-ськогосподарської  продукції  та  шляхи  доставки  їх  до  споживача.
В  УРСР,  інших  союзних  республіках  для  керівництва  АПК  як  єдиним
цілим  була  сформована  Комісія  президії  Ради  міністрів  із  питань
агропромислового  комплексу,  в   областях  і  районах   —  агропроми-слові  об’єднання  (ОАПО,  РАПО).  На  1   липня  1983   р.  в   Україні  на-лічувалося  479  РАПО  на  чолі  з   Радами  об’єднання.
Наслідком  цього  було  зростання  капіталовкладень  у  сільське
господарство:  від  15,8  млрд  крб  у  восьмій  п’ятирічці  до  22   млрд
крб  у  дев’ятій,  25,5   млрд  крб  —  у  десятій  і  30,5  млрд  крб  —  в  оди -надцятій.  Збільшувалося  виробництво  сільськогосподарської  техні -ки,  а  також  мінеральних  добрив,  поставки  яких  за  1960—1985   рр.
зросли  більш  ніж  у   10  разів.  Водночас  присадибні  ділянки,  займа-ючи  5—6 %  сільськогосподарських  угідь  республіки,  давали  трети-ну  всього  обсягу  виробленого  м’яса,  чверть  молока  і   майже  40  %
картоплі.  Ні  зусилля  вчених,  ні  сама  програма,  по  суті,  позитивних
змін  на  селі  не  забезпечили,  насамперед,  через  авторитарно-бюро -кратичний  стиль  керівництва  сільським  господарством.
Продовольча  програма  республіки,  як  і  країни,  за  основними
показниками  не  була  виконана.  Але  завдяки  їй  удалося  припини -ти  наростання  кризових  явищ  і   навіть  дещо  поліпшити  становище
в  сільському  господарстві.
Отже,  у  хронологічних  межах  періоду  1960—1980-х   рр.  іс -торія  аграрних  відносин  в   Радянському  Союзі  і   УРСР  характе-ризувалася  кількісними  і  якісними  змінами  в  сільському  госпо -дарстві,  що  випливали  з  невідповідності  потреб  суспільства  його
розвиткові,  з   невирішеності  питань  власності.  Досвід  інтенсифі -кації  галузі  шляхом  освоєння  нових  сільськогосподарських  угідь,
ширшого  застосування  техніки,  використання  електроенергії,
засобів  хімізації  виявився  невдалим.  У   1960—1985   рр.  енерге-тичні  потужності  в  сільському  господарстві  України  зросли
більш  ніж  у  5  разів,  споживання  електроенергії  —  в  10,  постав-ки  міндобрив  —  у  10,5,  а   валовий  збір  продукції  рослинництва  —  лише  в  1,6  разу.  Спроби  розв’язати  проблеми  інтенсифі-кації  сільського  господарства  як  головної  ланки  АПК  шляхом
широкого  розвитку  міжгосподарської  кооперації,  створення  агро-промислових  підприємств  і  комплексів  без  урахування  економічних
і  соціальних  умов  господарювання  на  селі,  особистих  інтересів  пра-цівників  обернулися  великими  втратами.  Не  був  поламаний  тра -диційний  екстенсивний  підхід  до  ведення  землеробства.  Наростала
криза  кол госпно-радгоспної  системи  господарства.
III.  ОсМ ислення нО вих знань і  вМ інь
  Робота в  групах
Об’єднати  учнів  у  чотири  групи  і   кожній  запропонувати  за-вдання.
Перша  група
Перехід  на  нові  умови  роботи  відбувався  повільно:  у  1966  р.  на
нових  умовах  господарювання  працювало  100  підприємств  УРСР
(1,5  %),  у  1970  р.   —  8,2  тис.  підприємств  (83 %).
Поясніть,  чим  саме  приваблювали  підприємства  нові  умови  гос-подарювання  і  чому  реформи  були  приречені?
Друга  група
У  резолюції  XXIV  з’їзду  КПРС  зазначалося:  «Досвід  чехосло-вацьких  подій  знову  нагадав  про  необхідність  підвищувати  пиль -ність  щодо  підступів  імперіалізму  та  його  агентури  в  країнах  со-ціалістичної  співдружності…»
Чим  налякали  радянське  керівництво  події  в  Чехословаччині
1968  р.?  Яких  висновків  воно  дійшло?
Третя  група
Сучасники  цієї  епохи  казали:  «Думаємо  одне,  кажемо  друге,
робимо  третє».
Поясніть,  яким  чином  цей  вислів  пов’язаний  з  економічним
станом  України  в   1960—1980-х   рр.
Четверта  група
Відомо,  що  важким  тягарем  для  економіки  УРСР  були  військо-ві  витрати,  які  сягали  200  млрд  дол.
Чим  вони  були  зумовлені?  Назвіть  негативні  наслідки  цих  ви-трат.
  Робота з  таблицею
Заповніть  таблицю  «Економічний  розвиток  УРСР  1960—
1980-х  рр.».
Позитивні риси розвитку економіки   
1960—1980-х  рр.
Наростання кризових явищ в  економіці  
1960—1980-х  рр.
  Запитання
Як  ви  вважаєте,  чи  можна  було  уникнути  економічної  кризи
наприкінці  1970—1980-х  рр.?  Як  можна  було  запобігти  наростан -ню  кризових  явищ  в  економіці  УРСР  у   цей  період?
IV.  дОМ ашнє завдання
1.  Опрацюйте  відповідний  матеріал  підручника.
2.  Складіть  план  відповіді  за  темою  «Стан  економіки  України
в  роки  “застою”».

Категорія: Історія України 11 клас | Додав: uthitel (13.10.2014)
Переглядів: 2200 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: