Уроки № 40—41 Тема. Суспільно-політичне життя. - Історія України 11 клас - Старша школа - Каталог статей - Учительська світлиця
Головна » Статті » Старша школа » Історія України 11 клас

Уроки № 40—41 Тема. Суспільно-політичне життя.


Уроки  №  40—41
Тема.   Суспільно-політичне життя.
Мета:  розкрити основні засади суспільно-політичного життя; пояснити зміст понять «доба
застою», «неосталінізм», «український буржуазний націоналізм»; формувати уміння складати по -літичні портрети історичних діячів; виховувати в  учнів культуру спілкування, критичне ставлення
до історичних подій.
Тип уроків:  формування знань та вдосконалення умінь і  навичок.
Обладнання:   підручник, карта «Україна в  період застою 1965—1985  рр.», дидактичні мате -ріали (біографії П. Шелеста, В. Щербицького, документи), Конституція УРСР 1978  р.
Основні терміни та поняття:   доба «застою», неосталінізм, український буржуазний націо-налізм.
Основні дати і  події:   1964—1985  рр.  — період «застою»; 14  жовтня 1964  р.  — усунення
з  посади першого секретаря ЦК КПРС М. Хрущова, обрання на цю посаду Л. Брежнєва; 1963—
1972  рр.  — перебування П. Шелеста на посаді першого секретаря КПУ; 25  травня 1972  р.  — об -рання на цю посаду В. Щербицького; 20  квітня 1978  р.  — прийняття нової Конституції УРСР.
Очікувані результати:   після цього уроку учні зможуть: характеризувати основні за -сади суспільно-політичного життя; пояснювати зміст понять: «доба “застою”», «неосталінізм», «укра-їнський буржуазний націоналізм»; складати політичні портрети історичних осіб; вести дискусію,
відстоювати власну точку зору.
Хід уроку
I.   Організаційна частина
Учитель  оголошує  учням  тему  й  основні  завдання  уроку.
II.   п еревірка дОМашнь О гО  завдання
  Бесіда
1.  Протиборство  яких  двох  протилежних  сил  характеризувало
міжнародні  відносини?
2.  Назвіть  відомі  економічні  та  політичні  міжнародні  організації
обох  таборів,  роки  їх  заснування  та  завдання,  які  вони  вико-нували.
3.  Чи  мала  змогу  Україна  здійснювати  самостійну  міжнародну  по-літику?
I і I.   а ктуалізація О п О рних знань
  Бесіда
1.  Які  зміни  в  суспільно-політичному  житті  відбулися  під  час
«хрущовської  відлиги»?  Чи  мали  вони  глибинний  характер?
2.  Які  домінуючі  тенденції  суспільно-політичного  життя  не  за-знали  змін?  (Посилення  концентрації  всієї  влади  в  Москві,
зміцнення  централізму,  асиміляція  і  русифікація  народів
СРСР  тощо.)
IV.  М О тивація навчальн О ї діяльнО сті
  Слово вчителя
Період  1960—1980-х  рр.  в  історії  України  отримав  назву  «за-стій».  У  суспільно-політичному  житті  країни  посилилися  викли-кані  об’єктивними  та  суб’єктивними  чинниками  негативні  тен -денції,  що  поступово  призвели  до  застою  в  усіх  сферах  життя.
Процес  пошуку  шляхів  подальшого  розвитку  зіткнувся  з   гальму-ючим  впливом  адміністративно-бюрократичної  системи  керівни-цтва  суспільством.  Сьогодні  ми  з’ясуємо  основні  засади  суспільно-політичного  життя  у  цей  період.
V.   в ивчення нО в О гО   М атеріалу
  1  п рихід  л . Брежнєва до влади в  срср.  зміни в  системі влади
  Розповідь учителя
У  жовтні  1964  р.  замість  М.  Хрущова  першим  секретарем
ЦК  КПРС  був  обраний  Л.  Брежнєв.  Зміни  в  керівництві  озна -чали  поворот  від  реформаторства  до  консерватизму.  Спочатку
Л.  Брежнєв  виправив  лише  деякі  так  звані  «волюнтаристські»
наслідки  діяльності  М.  Хрущова.  Згодом  стало  очевидним,  що
гасло  стабільності,  яке  висунув  Л.  Брежнєв,  насправді  означає
звичайну  відмову  від  будь-яких  радикальних  змін.  Брежнєв-ський  період  історії  України  був  періодом  часткової  реанімації
сталінської  командно-адміністративної  системи,  періодом  сус-пільного  і  економічного  застою.
У  липні  1963  р.  першим  секретарем  ЦК  Компартії  України
став  П.  Шелест,  а  в  травні  1972   р.  його  змінив  В.  Щербицький.
У   1957—1961   рр.  Щербицький  був  секретарем  ЦК  Компартії
України,  у  1961—1963   рр.  —  Головою  Ради  Міністрів  УРСР.  За
ініціативи  Хрущова  Щербицького  було  звільнено  з  останньої  по-сади,  але  Брежнєв  реабілітував  його,  і   в  1965  р.  його  вдруге  бу -ло  призначено  Головою  Ради  Міністрів  України.
У  травні  1972   р.  П.  Шелеста  відкликали  до  Москви,  де  він  обій-няв  посаду  заступника  Голови  Ради  Міністрів  СРСР.  При  цьому
Шелеста  за  його  діяльність  в  Україні  звинуватили  в  націоналізмі,
надмірній  пропаганді  історичних  пам’яток  українського  народу,
порушенні  партійних  принципів  у  доборі  кадрів  тощо.  Незабаром
було  звільнено  з  посади  секретаря  ЦК  Компартії  України  академі-ка  АН  УРСР  Ф.  Овчаренка,  який  досить  кваліфіковано  займався
питаннями  ідеологічної  роботи  й   намагався  зберегти  тогочасний
рівень  функціонування  української  мови.  Прийнятною  для  Щер -бицького  кандидатурою  на  цю  посаду,  підтриманою  М.  Сусловим,
став  В.  Маланчук,  який  із  підозрою  ставився  до  прихильників
української  мови  та  культури.  Унаслідок  подальшого  «перетрушу -вання»  кадрів,  висунутих  Шелестом,  посади  міністрів,  секретарів
комітетів  партії  і  керівників  різних  відомств  зайняли  вихідці
з  Дніпропетровщини  —  батьківщини  Щербицького,  влучно  назва-ні  в   народі  «дніпропетровською  династією».
  Постать в  історії
Леонід  Брежнєв  (1906—1982   рр.)   —  видатний  діяч  КПРС,  Радян-ської  держави,  міжнародного  комуністичного  руху,  Маршал  Радян-ського  Союзу  (1976  р.),  Герой  Соціалістичної  Праці  (1961   р.),  чотири -разовий  Герой  Радянського  Союзу  (1966,  1976,  1978,  1981   рр.).  Від
1931  р.   —  член  КПРС.  Від  1937  р.  перебував  на  партійній  роботі.  Під
час  Великої  Вітчизняної  війни  на  Південному,  4-му  Українському  фрон-тах   —  начальник  Політвідділу  армії,  заступник  начальника  Політу-правління  фронту.  У   1946—1950   рр.  —  перший  секретар  Запорізького,
Дніпропетровського  обкомів  КП(б)  України,  у  1950—1952   рр.  —  пер-ший  секретар  ЦК  КП  Молдавії.  У  1953  р.   —  заступник  начальника
Головного  політуправління  радянської  армії  і   ВМФ.  У  1954—1956   рр.  —
другий,  перший  секретар  ЦК  КП  Казахстану.  У  1960—1964   рр.  —  го-лова  Президії  Верховної  Ради  СРСР.  У  1952—1953   рр.,  1956—1960  рр.,
1963—1964   рр.  — секретар, у  1964—1966   рр.  — перший секретар ЦК КПРС.
Одночасно  в  1958—1964   рр.  —  заступник  голови,  у  1964—1966   рр.  —
голова  Бюро  ЦК  по  РФСР.  Від  1966   р.   —  Генеральний  секретар  ЦК
КПРС,  одночасно  з  1977  р.   —  голова  Президії  ВР  СРСР,  голова  Ради
оборони.  Від  1952   р.   —  член  ЦК  КПРС,  від  1957  р.   —  член  Політ-бюро  (Президії).  Від  1950  р.   —  депутат  ВР  СРСР,  від  1965  р.   —  член
Президії  ВР  СРСР.
  Робота з  поняттями
Доба  «застою»  —  це  період  від  1964   до  1985   р.,  який  харак-теризується  поворотом  від  реформаторства  до  консерватизму,
суспільного  та  економічного  застою.
«Розвинутий  соціалізм»  —  зрілий  етап  розвитку  соціалізму  на
власному  ґрунті,  який  характеризується  загальнонародною  дер-жавою,  новою  історичною  спільнотою  людей  —  «радянським
народом».
У  1967  р.  була  висунута  концепція  «розвинутого  соціалістич-ного  суспільства»,  яка  стверджувала,  що  неможливо  здійснити
негайний  «стрибок»  у  комунізм.  Має  пройти  час,  упродовж  яко-го  соціалізм  повинен  розвиватися  на  власному  ґрунті.  Саме  такий
соціалізм  називається  «зрілим»,  «розвинутим».  З’явився  ще  один
термін  —  «реальний  соціалізм»,  яким  пояснювали  труднощі,  що
існують  у   суспільстві.  Характеристики  розвинутого  соціалістично -го  суспільства  були  зафіксовані  в   преамбулі  Конституції  СРСР
1977  р.  Основні  складові  «розвинутого  соціалізму»   —  це  «загаль-нонародна  держава»  і   «нова  історична  спільнота  людей   —  радян-ський  народ».  Стверджувалось,  що  при  «розвинутому  соціалізмі»
суспільство  розвивається  без  конфліктів  під  «науковим»  керівни -цтвом  КПРС.
  2  н еосталінізм і україна
  Розповідь учителя
Неосталінізм  політики  Л.  Брежнєва  супроводжувався  в  Укра-їні  новими  хвилями  політичних  репресій  проти  інакодумців,  пе -редусім  поборників  ідей  національної  свідомості  й  суверенності
Української  держави.  Уже  в  серпні  1965  р.  в   ряді  міст  України
відбулися  масові  арешти,  під  час  яких  затримано  близько  30  інте -лігентів-шістдесятників.  Проти  більшості  з  них  висувалося  тра -диційне  звинувачення  в  «антирадянській  агітації  і  пропаганді»,
а   навесні  1966   р.  за  «антирадянщину»  в  мордовських  таборах
опиняються  брати  М.  та  Б.  Горині,  М.  Осадчий,  В.  Мороз,  П.  За-ливаха,  І.  Гель,  А.  Шевчук  та  ін.  Водночас  із  відкритими  репре -сіями  в   Україні  від  другої  половини  1960-х  рр.  активізувалася
«профілактична  робота»  з   представниками  вільнодумної  інтеліген-ції.  Під  час  цієї  кампанії  в  республіці  повсюдно  пройшли  відкриті
партійні  збори  з   участю  громадськості.  На  них  засуджувалися  зло-чинні  дії  «відщепенців»  та  їхніх  захисників.  За  найменший  про -яв  прихильності  до  дисидентів  звільняли  з   роботи,  виключали
з   партії  й  комсомолу,  виганяли  з   інститутів.
  Робота над поняттями
Неосталінізм  —  відновлення  всієї  економічної,  політичної,  ре -пресивної  системи,  культу  особи  з  деяким  врахуванням  сучас-ного  розвитку.
Український  буржуазний  націоналізм  —  ідеологія  поборників
національної  свідомості  й   суверенної  Української  держави,  яка
характеризувалась  як  «антирадянська».
Саме  на  цей  період  історії  нашого  народу  припадає  посилення
боротьби  з  українським  націоналізмом,  який,  на  погляд  Щербиць-кого,  розквітав  у   роки  секретарювання  Шелеста.  У  1972  р.,  як
і  перед  тим  у  1965  р.,  були  здійснені  масові  арешти  української
інтелігенції   —  носіїв  національної  самосвідомості.  Їхня  суспільно-політична  діяльність  суперечила  офіційній  ідеології  інтернаціона -лізації,  «зближення»  та  «злиття»  націй.  Це  означало  не  що  інше,
як  державний  переворот  в  Україні,  докорінну  зміну  національної
політики  партійно-державної  влади.  Українське  національне  від -родження,  що  розпочалося  після  ХХ  з’їзду  КПРС,  було  придушене.
Кожний,  хто  в  1960-х  рр.  виявляв  національний  патріотизм,  не-бажану  активність  у  суспільному  житті,  зазнав  репресій  у   тій  чи
іншій  формі.  Посилився  ідеологічний  наступ  проти  «ідеалізації»
минулого  українського  народу.  Заборонялося  навіть  вживання  епі -тета  «український»,  слова  «козацький»,  словосполучення  «Запо -розька  Січ»  тощо.  У   травні  1964  р.  була  спалена  україністика
в  Центральній  науковій  бібліотеці  АН  УРСР.
Україна  була  приречена  на  «об’єктивне»  й   «закономірне»  на -ціональне  вмирання.
Характерною  особливістю  суспільно-політичного  життя  Укра-їни  брежнєвського  періоду  були  також  вияви  так  званої  інерції
«відлиги»,  що  знайшли  своє  відображення  в   масових  акціях  про -тестів  шістдесятників.  Наприклад,  у   вересні  1965  р.  в   київсько-му  кінотеатрі  «Україна»  на  прем’єрі  фільму  С.  Параджанова  «Тіні
забутих  предків»  із  різким  осудом  репресій,  що  відбувалися  в   Укра-їні,  виступили  Ю.  Бадзьо,  І.  Дзюба,  В.  Стус  та  В.  Чорновіл.
Сотні  відомих  українських  діячів  культури  й   науки,  рядові  служ -бовці,  робітники  й   студенти  різко  засудили  політичні  процеси
1965—1966   рр.  у  колективних  листах-протестах,  адресованих  ке -рівництву  республіки.  Ці  документи  друкувалися  у  «самвидаві»,
потрапляли  за  кордон.
Яскравим  виявом  наслідків  «відлиги»  стали  події  22  травня
1967  р.  в   Києві.  Зі  стихійним  протестом  проти  заборони  відзначення
річниці  пам’яті  Т.  Шевченка  біля  пам’ятника  Великому  Кобзареві
виступили  представники  столичної  інтелігенції  та  студентства.
  3  п .  шелест та його книга « україно наша  радянська»
  Розповідь учителя
Апогеєм  «малої  відлиги»  в  Україні  стала  поява  в  1969  р.  книги
першого  секретаря  ЦК  Компартії  України  П.  Шелеста  «Україно  наша
Радянська»,  яка  своїми  відвертими  національними  мотивами  викли -кала  незадоволення  й  навіть  роздратування  в  союзному  центрі.
  Постать в  історії
Петро  Шелест  (1908—1996   рр.)   —  український  партійний  і  ра-дянський  діяч.  Народився  на  Харківщині.  Закінчив  Маріупольський
металургійний  інститут.  У   1935—1937   рр.  служив  у   Червоній  армії.
Працював  на  заводах  Маріуполя  і  Харкова.  Від  1940  р.  перебував  на
партійній  роботі:  секретар  Харківського  міськкому  КП(б)У  з   питань
оборонної  промисловості.  Протягом  1948—1954   рр.  очолював  заводи
в  Ленінграді  та  Києві.  Від  1954  р.  перебував  на  партійній  роботі.  Від
1962  р.   —  секретар  ЦК  КП  України.  Від  липня  1963  до  1972  р.   —
перший  секретар  ЦК  КП  України.  Відіграв  важливу  роль  в  усуненні
від  влади  М.  Хрущова.  У  1966—1972   рр.  —  член  президії  Верховної
Ради  СРСР.  У  1972  р.  був  усунутий  зі  своєї  посади  і  переведений  до
Москви  одним  із  заступників  Ради  Міністрів  СРСР,  а  невдовзі  від-правлений  на  пенсію.
Петро  Шелест  —  постать  досить  неоднозначна  й  суперечлива.
З   одного  боку,  він  був  слухняним  вихованцем  сталінської  адмі-ністративно-командної  системи.  Уміння  оперативно  орієнтуватися
в  складних  ситуаціях,  своєчасно  засвідчити  свою  відданість  союз -ному  керівництву  дали  змогу  П.  Шелестові  тривалий  час  (від  1963
до  1972   р.)  очолювати  компартійну  владу  України.
Як  і  Л.  Брежнєв,  П.  Шелест  належав  до  консерваторів,  послі-довних  противників  процесу  десталінізації.  Він  безкомпромісно  ви -ступав  проти  політичних  реформ  і   рішуче  боровся  з  дисидентським
рухом.  За  свідченням  одного  з   лідерів  «Празької  весни»  1968  р.
О.  Дубченка,  П.  Шелест  був  одним  з  ініціаторів  збройної  інтер -венції  в   Чехословаччину,  оскільки  побоювався  поширення  демо-кратичних  ідей  звідти  в  Україну.
Із  другого  боку,  П.  Шелест  набув  образу  поміркованого  побор-ника  українських  національних  інтересів.  Він  із  великою  прихиль -ністю  ставився  до  процесів  українізації  1920-х  рр.,  прагнув  відро-дити  окремі  її  позитивні  елементи,  відстоював  інтереси  української
мови  і  культури.  Зокрема,  П.  Шелест  намагався  українізувати
управлінський  апарат  і  вимагав,  щоб  українська  мова  стала  мовою
діловодства.  Унаслідок  цього  в  1960-х  рр.  три  чверті  керівних  по-сад  у  республіканському  компартійно-радянському  апараті  обійма-ли  українці.  П.  Шелест  із  неприхованою  симпатією  ставився  до
праці  І.  Дзюби  «Інтернаціоналізм  чи  русифікація?»,  вона  додавала
йому  аргументів  у  частих  суперечках  щодо  національних  проблем
із  вищим  керівництвом  КПРС.
Як  і  М.  Хрущов,  Л.  Брежнєв  намагався  повністю  русифікувати
українців.  Під  цю  політику  компартійні  ідеологи  підводили  теоре -тичну  основу,  вигадавши  «радянський  народ»  як  нову  спільноту
людей,  що  сформувалася  внаслідок  теоретичних  перетворень  у   СРСР.
Ясна  річ,  що  ця  спільнота  могла  виникнути  тільки  за  рахунок  по -вної  асиміляції  росіянами  «рідних  братів».  У  цій  ситуації  украї-нофільство  П.  Шелеста  ставало  для  центру  політично  небезпечним.
Л.  Брежнєв,  проте,  не  форсував  подій,  а  поступово  готував  пере -думови  для  усунення  П.  Шелеста  від  влади.  Вони  визрівали  разом
зі  зміцненням  влади  Л.  Брежнєва  в  Москві  та  позицій  В.  Щербиць-кого  в  Україні.
У  березні  1972   р.  П.  Шелест  піддається  гострій  критиці  за
«недоліки  у   справі  інтернаціонального  виховання  трудящих  і   при -миренське  ставлення  до  проявів  націоналізму».  У  травні  цього
самого  року  його  звільняють  від  обов’язків  першого  секретаря
ЦК  Компартії  України  й  призначають  одним  із  заступників  Голо-ви  Ради  Міністрів  СРСР.  Незабаром  за  дорученням  головного
партійного  ідеолога  країни  М.  Суслова  в   Академії  наук  УРСР
підготовлено  негативну  рецензію  на  книгу  П.  Шелеста  «Україно
наша  Радянська»,  де  її  автор  звинувачується  в  українському  на-ціоналізмі.  У   квітні  1973   р.  цю  рецензію  без  підписів  авторів
опублікував  журнал  «Комуніст  України»  під  назвою  «Про  сер -йозні  недоліки  та  помилки  однієї  книги».  Брутальна,  убивча
критика,  що  містилася  в  ній,  змусила  П.  Шелеста  негайно  по-дати  заяву  про  вихід  на  пенсію  за  станом  здоров’я.
  Робота з  документом
Із  книги  П.  Шелеста   
«Україно  наша  Радянська»
Кожний,  хто  живе  в  радянській  Україні,  любить  її,  з  гордістю  гово -рить:  «моя  Україна»,  «наша  Україна».  І  це  цілком  природно  і   закономір -но.  Тут  ми  народилися,  виросли  як  громадяни,  будівники  комунізму.  Але
водночас  ми  кажемо:  «наша  Росія,  Білорусія,  Грузія,  Латвія,  всі  союзні
республіки».  І  це  також  природно  і  закономірно,  бо  вони  є   республіки-сестри  єдиної  сім’ї  народів  і   своєю  спільністю  становлять  могутній  Радян-ський  Союз.
…Нинішня  наша  Україна  за  рівнем  і  обсягом  промислової  продук -ції  —  це  майже  шість  довоєнних  Україн.  Питома  вага  республіки  в  на-родному  господарстві  країни  за  окремими  видами  промислової  та  сіль-ськогосподарської  продукції  становить:  по  вугіллю   —  34 %,  газу  —  31 %,
чавуну  —  48 %,  готовому  прокату  —  42 %,  залізній  руді  —  56 %,  мета-лургійному  устаткуванню  —  48 %,  тракторах  —  32 %,  цукрових  буря-ках   —  58 %,  олії  —  32 %,  зерну  —  23 %,  м’ясо-молочних  виробах  —
23—25 %.  По  багатьох  найважливіших  показниках,  у  тому  числі  і  за
обсягом  промислової  продукції  та  капіталовкладень,  Україна  досягла
рівня,  який  мав  увесь  Радянський  Союз  напередодні  Великої  Вітчизняної
війни.  У  2—3  рази  перевищено  довоєнний  рівень  всієї  країни  по  видо -бутку  залізної  руди,  виплавці  металу,  виробництву  тракторів.
Менше  як  0,5  %  території  і  1,4 %  населення  земної  кулі  припадає  на
Радянську  Україну,  але  вона  дає  8—10 %  світового  виробництва  сталі,  ча-вуну,  тракторів,  цукру,  видобутку  вугілля,  природного  газу…
Потужний  флот,  що  діє  на  морях  і  ріках  України,  складається  із  су-часних  комфортабельних  пасажирських  суден,  великої  океанської  флоти-лії,  суховантажних  суден,  новітніх  танкерів  великої  вантажності.  І  майже
всі  вони  зроблені  на  суднобудівних  заводах  України.
Повітряне  сполучення  в  Україні  відносно  молоде.  Воно  почало  роз -виватися  лише  з  1924  р.  А  сьогодні  захмарні  траси  України  становлять
80  тис.  км.  Ними  можна  двічі  оперезати  земну  кулю  по  екватору.  За
рік  літаки  тільки  на  міжміських  лініях  республіки  перевозять  більш
як  6  млн  пасажирів…
Радянська  Україна  займає  почесне  місце  на  міжнародній  арені.  Вона
бере  активну  участь  у  роботі  більш  як  п’ятдесяти  різних  міжнародних
організацій,  є  членом  ООН.  До  голосу  України  сьогодні  прислухається
весь  світ.
  Запитання до документа
1)  Яке  місце  займала  Україна  в  СРСР  та  у  світі  за  рівнем  про -мислового  розвитку?
2)  Висловіть  своє  ставлення  до  цього  документа.
  4  п рихід до влади в. Щербицького
  Розповідь учителя
У  травні  1972   р.  першим  секретарем  ЦК  КПУ  обирають  В.  Щер-бицького,  який  понад  17  років  перебував  на  цій  високій  посаді.
Щоб  зміцнити  своє  становище,  В.  Щербицький,  замість  при-бічників  П.  Шелеста,  на  звільнені  посади  призначив  своїх  людей.
Серед  його  висуванців  були:  невтомний  «борець  із  націоналізмом»
В.  Маланчук  (секретар  ЦК  з  питань  ідеології,  науки  та  культури),
О.  Ляшко  (Голова  Ради  Міністрів  УРСР),  І.  Грушецький  та  О.  Ват -ченко  (голови  Президії  Верховної  Ради  УРСР),  В.  Сологуб  (голова
профспілок  України),  В.  Федорчук  (голова  КДБ)  та  ін.  Унаслідок
кадрових  переміщень  В.  Щербицький  досяг  потрібного  балансу  ке -рівних  сил,  що  гарантували  йому  повну  підтримку  і   стабільність
влади.
Окрім  радикальних  кадрових  змін  у  вищих  ешелонах  влади,
відбулися  істотні  зміни  й   на  нижчих  рівнях  республіканської  пар -тійної  організації.  Під  час  обміну  партійних  документів  у  першій
половині  1970-х  рр.  з  партії  виключено  3   тис.  осіб.  У   той  час  по-збавлення  партійного  квитка  означало  кінець  кар’єри  й  трактува-лося  як  одне  з  найсуворіших  покарань.
За  часів  керівництва  В.  Щербицького  в  республіці  стала  від-чуватися  чергова  хвиля  русифікації.  За  ініціативи  Л.  Брежнєва
в  цей  час  активно  пропагується  теза  про  злиття  в   недалекому  май -бутньому  націй  і  народностей  СРСР  у   єдину  «радянську  націю»  під
егідою  російського  народу.  Величезна  армія  суспільствознавців,
преса,  радіо,  телебачення  напружено  працювали  на  обґрунтування
й  пропаганду  цієї  ідеї.
Російська  мова  як  засіб  міжнаціонального  спілкування  ви-тісняла  українську  з   освіти,  науки,  культури.  Викладачі  росій-ської  мови  та  літератури  в   середніх  школах  мали  більшу  плат-ню,  ніж  викладачі  української.  У   містах  переважна  більшість
шкіл  були  російські  або  лише  російські.  Діловодство  на  респу-бліканському  рівні  велося  російською  мовою.  Певні  категорії
вихідців  із  Росії  (зокрема  військовослужбовців)  мали  значні
пільги  на  позачергове  отримання  житла  в   містах  України.  Усе
це  сприяло  тому,  що  українська  мова  витіснялася  навіть  на
побутовому  рівні.
Оцінюючи  політичну  діяльність  В.  Щербицького,  слід  об’єктив-но  визнати,  що  він  був,  без  сумніву,  видатною  історичною  особою.
Людина  свого  часу,  неординарний  і  суперечливий  продукт  системи,
яка  відійшла  в  минуле.
Досить  довго  обіймаючи  високу  посаду  першого  секретаря
ЦК  КПУ,  він  намагався  якомога  ефективніше  розвивати  національ-ну  промисловість,  сільське  господарство,  науку.  У   часи  послаблен-ня  московського  диктату,  особливо  наприкінці  1970-х  рр.,  він  рі-шуче  захищав  інтереси  України.
Водночас  В.  Щербицький  не  протистояв  антиукраїнським  ак-ціям  Москви,  не  зупинив  процесів  русифікації,  які  охопили  Укра-їну.  Не  зовсім  справедливим  є  твердження  про  те,  що  він  по -вністю  йшов  у  фарватері  московської  політики.  Проте  вирватися
з   цього  кола  В.  Щербицький  так  і  не  зумів,  хоч  було  цілком
очевидним,  що  він  ніколи  не  був  сліпим  виконавцем  чужої  по -літичної  волі,  завжди  мав  і  захищав  свої  погляди  з  того  чи  ін-шого  питання.
Тяжким  гріхом  В.  Щербицького  перед  народом  України  стала
аварія  на  Чорнобильській  АЕС  26   квітня  1986  р.  Цю  електро-станцію  збудовано  на  небезпечному  піщаному  ґрунті  всупереч  про-тестам  вітчизняних  науковців.  Під  тиском  М.  Горбачова  він  своє -часно  не  повідомив  народ  про  страшну  небезпеку  в  перші  дні
після  аварії,  не  вжив  рішучих  заходів  для  термінової  евакуації
населення  з   небезпечної  для  життя  людей  зони,  свідомо  замовчу-вав  об’єктивну  інформацію  про  катастрофічні  наслідки  аварії  для
України.
  Постать в  історії
Політична  кар’єра  Володимира  Щербицького  (1918—1990   рр.)  роз -почалася  ще  за  часів  Й.  Сталіна  в  Дніпродзержинську  наприкінці  1940-х  —  у  першій  половині  1950-х   рр.  У  36-річному  віці  його  обирають  другим,
а  через  рік  першим  секретарем  Дніпродзержинського  обкому  партії.  На
цих  посадах  зарекомендував  себе  здібним  організатором  і   господарником.
У  1961  р.  його  призначають  головою  Ради  Міністрів  УРСР.  Принципова
позиція  В.  Щербицького,  його  критичне  ставлення  до  деяких  хрущов-ських  нововведень,  суворий  і  непоступливий  характер  були  не  до  впо -доби  М.  Хрущову,  тому  в   1963  р.  В.  Щербицького  повертають  до  Дні -пропетровська.
За  часів  Л.  Брежнєва  за  активної  підтримки  московського  керів-ництва  в   жовтні  1965  р.  знову  очолює  український  уряд.  У   квітні
1971  р.  його  обирають  членом  Політбюро  ЦК  КПРС.  Зрозуміло,  що
присутність  двох  представників  України  в   найвищому  партійному  ке-рівному  органі  країни  була  явищем  тимчасовим,  що  підтвердилося
в  травні  1972   р.,  коли  В.  Щербицького  обирають  першим  секретарем
ЦК  Компартії  України.
  Запитання і  завдання
1)  Як  ви  вважаєте,  чи  були  відмінності  між  політичними  курсами
П.  Шелеста  і  В.  Щербицького?  Свою  відповідь  аргументуйте.
2)  Висловіть  своє  ставлення  до  В.  Щербицького.
  5  к онституція срср.  конституція урср 1978  р.
  Розповідь учителя
У  період  перебування  В.  Щербицького  на  чолі  Компартії  Укра-їни  була  прийнята  нова  Конституція  УРСР  (20  квітня  1978  р.).
Вона  була  майже  копією  Конституції  СРСР  1977  р.  Обидва  Основні
Закони  ще  більше  обмежили  права  України.  Декларовані  в  них
лібералізація  політичної  системи,  демократичні  свободи,  держав -ний  суверенітет  аж  до  можливості  виходу  із  СРСР  не  заважали
керівництву  КПРС  застосовувати  на  практиці  добре  перевірену
в  попередній  період  тоталітарну  форму  правління.  Спроби  певної
частини  населення  скористатися  своїми  конституційними  правами
жорстоко  переслідувалися  владою.  Щоб  законодавчо  закріпити  пар-тійний  диктат,  у  Конституції  СРСР  та  Основних  Законах  союзних
республік  містилася  спеціальна  шоста  стаття,  яка  проголошувала
КПРС  керівною  і   спрямовуючою  силою  радянського  суспільства,
ядром  його  політичної  системи.  Це  означало  повне  всевладдя  пар -тійної  номенклатури  в  усіх  сферах  життя  радянського  суспільства.
Такого  не  було  навіть  у   сталінській  Конституції  1936   р.
  Робота з  документом
Учні  об’єднуються  у  дві  групи,  опрацьовують  матеріал  щодо
Конституції  УРСР  1978  р.,  запропонований  вчителем,  і  виконують
завдання:  перша  група  характеризує  загальні  засади;  друга  гру -па  —  основні  права,  свободи,  обов’язки  громадян.
  6  Основні засади суспільно-політичного життя
  Розповідь учителя
У  період  після  ХХ  з’їзду  КПРС  не  вдалося  відновити  зруй-новані  сталінізмом  механізми  демократії,  а   в  період  брежнєв-ського  керівництва  реальний  зв’язок  партії  з  масами  розглядав-ся  як  другорядна,  не  варта  уваги  справа.  Всесильний  «верхній
ешелон»  партійної  піраміди  на  чолі  з   Брежнєвим  фактично  пе-редав  у   низах  владу  на  відкуп  місцевому  керівництву,  яке  не
зважало  на  думки  комуністів  первинних  парторганізацій,  усува -
ло  маси  від  розв’язання  політичних  питань.  Наприклад,  засідан -ня  бюро  деяких  обкомів  Компартії  України  відбувалися  без  участі
робітників  і  колгоспників,  обраних  до  їхнього  складу.  Свавілля
в   доборі  кадрів  призводило  до  професійної  деградації  апарату
радянських  органів,  занедбання  справ,  утвердження  казенно-бюро -кратичного  ставлення  до  людей.
В  атмосфері  догоджання  начальству,  підлабузництва,  за  від-сутності  гласності  ставали  звичними  зловживання  владою,  при -писки,  розкрадання  народної  власності,  корупція,  хабарництво.
Так,  у  1986  р.  у   Харківській  області  було  викрито  велику  групу
розкрадачів  і   хабарників,  яка  протягом  п’яти  років  діяла  в  сис -темі  облпобутуправління.  Злочинці  «співпрацювали»  зі  службо -вими  особами  та  працівниками  правоохоронних  органів.
Безвідповідальність  і   вседозволеність,  порушення  законності
призвели  до  посилення  розриву  між  керівниками  й   виконавцями,
«верхами»  та  «низами»,  особистими  й  громадськими  інтересами,
занепаду  рівня  відповідальності  й   дисципліни,  посилення  соціаль -ної  байдужості,  конформізму  в  усіх  сферах  суспільного  життя  кра-їни,  республіки.
Український  народ  у  роки  брежнєвського  лихоліття  разом
з   усіма  народами  Радянського  Союзу  сповна  відчув  на  собі  на -слідки  національної  політики,  яка  проводилася.  Хибне  розумін -ня  інтернаціоналізму,  абсолютизування  категорій  «радянський
народ»,  «зближення  націй»  призводило  до  витіснення  україн-ської  мови  з   багатьох  сфер  суспільного  життя.  Суттєвими  при -чинами  відхилень  у  галузі  міжнаціональних  відносин  у  країні,
республіці  були  політична  безпорадність,  некомпетентність,  до -гматизм  у  національному  питанні  більшості  керівників  партії  та
держави.  Виходячи  з  догм  і  стереотипів  1930-х   рр.,  вони  одно-бічно  трактували  багатогранні  духовні  процеси,  що  відбувалися
у   житті  народів  і   нашій  країні,  в   тому  числі  й   українського  на-роду.  Адже  в   умовах  радянської  дійсності,  з   одного  боку,  зміц-нювалися  зв’язки,  розширювалися  співробітництво,  взаємодопо -мога  народів  країни,  з   іншого   —  зростала  їхня  самосвідомість.
Це  не  вкладалося  у  звичні  схеми  начебто  повністю  гармонійних
на  «етапі  розвинутого  соціалізму»  взаємовідносин  як  між  кла -сами,  так  і   між  народами  й  націями,  та  виникнення  «нової  іс -торичної  спільноти  людей».  Тому  почуття  національної  гордості,
прагнення  розвивати  свою  мову,  культуру,  традиції  сприймали -ся  як  націоналізм.
Під  прапором  боротьби  проти  українського  буржуазного  націо-налізму  та  сіонізму  постійно  переслідувалися  інакодумці.  Багато
українських  та  єврейських  інтелігентів,  особливо  з   правозахисни -ків,  у   1970—1980-х   рр.  зазнали  різного  роду  покарань.  Серед  них
талановитий  поет  В.  Стус  (1938—1985  рр.).  У  1972  р.  він  був  за-арештований  і  засуджений  до  десяти  років  табору  особливого  ре-жиму  й  п’яти  років  заслання.  Він  витримав  мордовський  і   перм-ський  табори,  карцери,  тяжке  заслання  в   Магаданській  області
й  наприкінці  1979  р.  вийшов  на  волю.  Але  незабаром  знову  був
заарештований  і  помер  у   1985  р.  в   ув’язненні.  На  захист  поета
виступав  академік  А.  Сахаров,  котрий  сам  перебував  у  засланні
у  Горькому  (нині  Нижній  Новгород).  Протестуючи  проти  антигу -манного  вироку  Стусові,  він  писав:  «Вирок  Стусові  —  сором  радян-ській  репресивній  системі.  Стус   —  поет.  Невже  країна,  в  якій  уже
загинули  або  зазнали  репресій  і  переслідувань  численні  її  поети,
потребує  нової  жертви,  нового  сорому?».
Притаманні  періоду  «застою»  теоретична  й  політична  неспро -можність,  некомпетентність,  догматизм,  патологічний  страх  «вер -хів»  перед  розвитком  демократії  породили  бездуховність,  жор -стокість.  Панування  бюрократичних  сил  призводило  до  порушень
владою  законності,  особистих  прав  і  свобод  людини.  Одним  із
проявів  протесту  проти  цього  була  еміграція  за  кордон,  що  на -була  особливої  масовості  серед  громадян  єврейської  національ -ності,  у   тому  числі  в  Україні.
Унаслідок  здійснення  антинародної  національної  політики,
насадження  під  виглядом  федерації  жорстко  централізованої  дер-жави  в  широких  верствах  населення,  особливо  союзних  респу-блік,  були  посіяні  зерна  недовіри  й  упередження  до  центральної
влади,  важкої  «руки  Москви».  Водночас  посилилися  й  прояви
національного  нігілізму.  В   Україні,  зокрема,  це  проявилося  в  за-переченні  та  ігноруванні  культури  свого  народу  з  боку  різних
верств  населення,  насамперед  міського.  Усе  це  вкрай  негативно
позначилося  на  духовній  налаштованості  суспільства,  поступово
стирало  його  високі  моральні  засади.  Збільшився  прошарок  лю -дей,  у  тому  числі  серед  молоді,  для  яких  мета  життя  звелася  до
наживи  будь-якими  способами.  Поширилися  пияцтво  і  наркома-нія,  зріс  рівень  злочинності.
V і .  ОсМ ислення нО вих знань і  вМ інь
  Завдання
Пригадайте,  які  історичні  події  відбулися  в  1963—1972   рр.;
1964—1985   рр.;  1972—1989   рр.;  1977   р.;  1978  р.
  Робота з  таблицями
1.   Використовуючи  розповідь  учителя  на  уроці  та  матеріал  підруч-ника,  заповніть  таблицю  «Партійні  і   державні  керівники  УРСР».
Зразок  заповненої  таблиці
Керівництво УРСР
Керівники партії   
(перші секретарі ЦК КПУ)
Керівники держави   
(голови Президії Верховної
Ради УРСР)
Голови урядів   
(голови Ради Міністрів
УРСР)
П. Шелест (1963—1972  рр.)
В. Щербицький (1972—1989  рр.)
О. Ляшко (1969—1972  рр.)
І. Грушецький (1972—1976  рр.)
О. Ватченко (1976—1985  рр.)
В. Шевченко (1985—1990  рр.)
І. Казанець (1963—1965  рр.)
В. Щербицький (1965—1975  рр.)
О. Ляшко (1975—1987  рр.)
2.  Використовуючи  матеріал  підручника,  заповніть  таблицю  «Кри-зи  суспільно-політичного  розвитку».
Зразок  заповненої  таблиці
Політична криза Ідеологічна криза
Втрата динамічності в  розвитку радянської
моделі.
Нездатність вищого керівництва реагувати на нові
тенденції розвитку світу. «Старіння керівництва».
Недієздатність законодавчих органів, порушен -ня законності.
Корупція у  вищих ешелонах влади: хабарни -цтво, просування службовою драбиною за
принципом знайомства, родинних зв’язків.
Посилення репресій проти інакомислячих
Розчарування в  правильності обраного шляху
розвитку побудови комунізму.
Розбіжності між ідеологічними догмами і  реа -ліями життя, боротьба з  українським буржуаз -ним націоналізмом.
Зростання дисидентського руху і  настроїв
у  суспільстві.
Посилення ідеологічного тиску на суспільство.
Бездуховність, жорстокість, поширення пия -цтва, наркоманії, зростання рівня злочинності
  Дискусія
Правдиво  й  образно  говорив  про  злочини  брежнєвсько-суслов -ської  камарильї  на  Установчій  конференції  Товариства  української
мови  ім.  Т.  Г.  Шевченка  в  лютому  1989  р.  О.  Гончар:  «Зникали
національні  школи,  недоступною  стала  справжня  історія  народу,
різкі  недоліки  змінювали  її  своїми  кон’юнктурними  фальсифікаці -ями.  Невтомні  змивачі  націй,  лжеінтернаціоналісти,  хіба  не  готу -вали  вони  нам  мовний  Чорнобиль,  запевняючи,  що  процес  асимі -ляції  мов  виникав  стихійно,  що  оніміння  націй,  самознищення
народу  треба  розглядати  як  вищий  етап  прогресу».
1.  Прокоментуйте  слова  О.  Гончара.
2.   Висловіть  своє  ставлення  щодо  національного  вмирання  України.
V і I.  дОМ ашнє  завдання
Опрацюйте  відповідний  матеріал  підручника.

Категорія: Історія України 11 клас | Додав: uthitel (13.10.2014)
Переглядів: 2000 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: