Уроки № 34—35 Тема. Розвиток культури. - Історія України 11 клас - Старша школа - Каталог статей - Учительська світлиця
Головна » Статті » Старша школа » Історія України 11 клас

Уроки № 34—35 Тема. Розвиток культури.


Уроки  №  34—35
Тема.   Розвиток культури.
Мета:  охарактеризувати розвиток культури, стан повсякденного життя українців у  1953—
1964  рр.; розкрити протиріччя процесу освіти; сприяти розумінню учнями русифікації, антидержав -ного процесу в  1960-х  рр.; формувати уміння логічно, послідовно висловлювати думки; вести дис -кусію; формувати високі моральні якості на кращих зразках національної культури.
Тип уроку:   засвоєння нових знань (круглий стіл).
Обладнання:   підручник, карта «Україна в  період десталінізації 1953—1964  рр.», дидактич -ний матеріал (додатковий матеріал).
Основні терміни і  поняття:   русифікація, ідеологізація, шістдесятники, антицерковна
політика.
Основні дати і  події:   1955  р.  — стаття О. Довженка «Мистецтво живопису і  сучасність»;
1956  р.  — створення Міністерства культури УРСР; 1958  р.  — запровадження обов’язкового
восьмирічного навчання; 1963  р.  — республіканська конференція з  питань культури україн -ської мови.
Очікувані результати:   після цього уроку учні зможуть: характеризувати основні напрямки
культурного життя в  період «хрущовської відлиги»; логічно, послідовно висловлювати думки, вести
дискусію; пояснювати зміст понять «русифікація», «шістдесятники», «ідеологізація», «антицерковна
політика»; характеризувати діячів науки, літератури, мистецтва, їх внесок у  розвиток культури.
Хід уроку
I.   Організаційна частина
Учитель  нагадує  учням  правила  проведення  «круглого  столу»,
дискусії,  участі  в   обговоренні  питань.
II.   М О тивація навчальн О ї діяльнО сті
  Слово вчителя
Лібералізація  суспільно-політичного  життя  в  умовах  «відлиги»
мала  значний  вплив  на  культурний  розвиток,  сприяла  духовному  роз -кріпаченню.  Нова  хвиля  «українізації»  сприяла  розвитку  української
мови,  відродженню  української  літератури,  українського  мистецтва.
III.  в ивчення нО в О гО   М атеріалу
Учні  виступають  із  повідомленнями  за  пунктами  плану.
  1  н аціональні аспекти реформи освітньої системи
Для  забезпечення  суспільно-економічного  розвитку  було  необхід-не  вдосконалення  народної  освіти.  У   другій  половині  1950-х  рр.  по -чалася  організація  шкіл  нового  типу,  шкіл-інтернатів.  Уже  в   1958  р.
в  Україні  діяли  11  тис.  середніх  шкіл  —  у  2,5  разу  більше,  ніж у   1940  р.  У  середині  1960-х  рр.  у   республіці  діяло  533   школи-інтернати,  у   яких  навчалося  понад  200   тис.  учнів.
У  квітні  1959   р.  Верховна  рада  УРСР  ухвалила  закон  про  на -родну  освіту.  За  основу  було  взято  принцип  поєднання  загально -освітнього  і   політехнічного  навчання.  Проте  реформа  на  засадах
політехнізації  просувалася  повільно,  бракувало  індивідуального
підходу  до  виховання  учнів,  що  його  обстоювали  В.  Сухомлинський
та  інші  педагоги-новатори.  Однак  інтенсивно  йшла  підготовка  ка -дрів  для  середньої  школи.  Розширилася  мережа  заочної  освіти,
було  збільшено  можливості  підготовки  кадрів  на  відповідних  фа -культетах  університетів.  У  1958—1959   навчальному  році  в  школах
України  працювало  понад  300  тис.  учителів.  Із  кожним  роком  їх
кількість  збільшувалася,  що  дало  змогу  запровадити  восьмирічне
навчання.
Невпинно  зростала  кількість  спеціалістів.  У  1960  р.  в   господар-стві  республіки  працювало  понад  500   тис.  фахівців  із  вищою  осві -тою   —  у  2,5  разу  більше,  ніж  у  1940  р.  Діяли  595  середніх  спеці-альних  навчальних  закладів.  Загальна  кількість  профтехучилищ
порівняно  з   1950-ми  рр.  зросла  майже  в   1,5  разу,  а  сільських   —
більше  ніж  удвічі.  У   системі  профтехосвіти  в  середньому  за  рік
готувалося  270—290   тис.  спеціалістів  масових  робітничих  професій.
Розширилися  заочна  і  вечірня  форми  навчання.  Протягом  1950—
1958  рр.  кількість  студентів  стаціонару  збільшилася  у   2   рази,
а  учнів  заочних  і   вечірніх  відділень  —  у  3—7  разів.  На  10  тис.
населення  України  у  1963  р.  припадало  129   студентів  (в  Росії  на
таку  саму  кількість  жителів  —  161).  Рівень  освіченості  населення
в  республіці  невпинно  зростав.
На  початку  1950-х  рр.  республіка  мала  вже  160  вузів  і  584   тех -нікуми,  де  навчалося,  відповідно,  201  тис.  студентів  і  228   тис.  учнів.
У   1954  р.  було  здійснено  об’єднання  дрібних  вузів,  споріднених
факультетів  і  кафедр,  організовано  низку  нових  вищих  навчальних
закладів,  збільшено  прийом  до  вузів  (особливо  з   інженерних  спе -ціальностей).  У   зв’язку  з   цим  від  1950  по  1960   р.  кількість  вузів
в  Україні  скоротилася  зі  160  до  135,  але  контингент  студентів  збіль -шився  від  201  тис.  до  417   тис.  Значно  розширилися  заочні  та  ве-чірні  відділення  при  університетах  та  інститутах,  на  яких  у  1960  р.
навчалися,  відповідно,  174  і  44  тис.  студентів.  Загалом  у   народно -му  господарстві  республіки  в   1960  р.  працювали  понад  500  тис.
спеціалістів  із  вищою  освітою,  або  в   2,5  разу  більше,  ніж  у  1940  р.
у  цей  самий  час  в   Україні  діяли  595   середніх  спеціальних  навчаль -них  закладів,  де  навчалися  398   тис.  учнів.
  Питання для обговорення
Прийнятий  у  1959  р.  шкільний  закон  ставив  за  мету  поєднан-ня  загальноосвітнього  та  політехнічного  навчання  та  право  батьків
вибирати  для  своїх  дітей  мову  навчання.  Дайте  власну  оцінку  цьо -го  шкільного  закону.  Що  було  позитивного,  що  —  негативного
в  здійсненні  освітньої  політики  в   цей  період?
  2  н аукові досягнення
Характерною  особливістю  розвитку  науки  в  післявоєнний  пе-ріод  стало  вдосконалення  мережі  науково-дослідних  установ  шляхом
наближення  їх  до  виробничої  бази.  Щороку  ця  мережа  збільшува -лася.  Якщо  на  початку  1951  р.  в   республіці  налічувалось  462  на-укові  установи,  де  працювало  понад  22  тис.  науковців,  то  в   1958  р.
кількість  наукових  установ  зросла  до  487,  а   кількість  наукових
співробітників  у  них   —  до  36,5  тис.  осіб.  Як  і  раніше,  головним
науковим  закладом  республіки  була  Академія  наук  УРСР.  До  її
складу  наприкінці  1950-х   рр.  входили  36  науково-дослідних  інсти-тутів  і  19  інших  установ.
Кількість  учених  у  1958—1965   рр.  зросла  з   37  тис.  до  94  тис.
осіб.
Основну  увагу  вчені  зосереджували  на  фундаментальних  проб-лемах,  які  визначали  перспективи  науки.  Багато  було  зробле-но  для  розвитку  ракетної  техніки,  космонавтики.  У  1964  р.
в  Харківському  фізико-технічному  інституті  АН  УРСР  було  спо-руджено  один  із  найбільших  у   світі  прискорювачів  електронів.
Розвивалася  кібернетика,  біля  витоків  якої  в   Україні  стояв  ака -демік  В.  Глушков.  Розширювалися  зв’язки  з  ученими  інших
республік.  Українські  вчені  та  інженери  спроектували  та  збу-дували  цифрову  машину  «Київ»  (1960   р.),  першу  в   СРСР  керуючу
машину  широкого  профілю  «Дніпро»  (1961  р.).  Вчені  Українсько -го  науково-дослідного  конструкторсько-технологічного  інституту
синтетичних  надтвердих  матеріалів  АН  УРСР  1961  р.  першими
в   світі  одержали  штучні  алмази.  Успішно  розвивались  точні
науки:  наприкінці  1950-х  —  на  початку  1960-х  рр.  академіком
М.  Боголюбовим  були  розроблені  нові  методи  квантової  теорії
поля  та  статичної  фізики.  Академік-біохімік  О.  Палладін,  який
очолював  Академію  наук  від  1946  до  1962   р.,  став  засновником
української  школи  біохіміків.  У   царині  сільськогосподарських
наук  було  винайдено  і  впроваджено  у  виробництво  машини  для
хімічного  захисту  рослин,  особливо  садів  і  виноградників.  Ве-лися  роботи  із  селекції  сортів  пшениці,  ячменю,  картоплі,  овочів,
фруктів.
Негативним  чинником  розвитку  науки  1940-х  —  початку
1950-х  рр.  стало  дедалі  більше  утвердження  догматизму  і   диктату,
що  ускладнювало,  передусім,  розвиток  суспільних  наук.  У  серпні
1947  р.  було  прийнято  відому  постанову  ЦК  КП(б)У  «Про  політич-ні  помилки  і  незадовільну  роботу  Інституту  історії  Академії  наук
УРСР».  У   ній  були  різко  розкритиковані  праці  вчених  цього  ін-ституту,  видані  як  до  війни,  так  і  в  роки  війни:  «Короткий  курс
історії  України»  під  редакцією  С.  Білоусова,  К.  Гуслистого,  М.
Петровського,  М.  Супруненка,  Ф.  Ястребова;  «Нариси  історії  Укра -їни»  під  редакцією  К.  Гуслистого,  Ф.  Ястребова,  Л.  Славіна;
перший  том  «Історії  України»  під  редакцією  М.  Петровського.
Безперечно,  названі  праці  з  історії  України  мали  на  собі  від -биток  часу,  містили  неточності  у   трактуванні  багатьох  подій.  Од -нак  головними  їх  недоліками  були  визнані  не  реальні  помилки,
а   те,  що  вони  «складені  в  антимарксистському  дусі,  містять  у  со-бі  грубі  політичні…  перекручення  буржуазно-націоналістичного
характеру».
Найбільшим  науковим  центром  республіки  в  1960-х  рр.  зали-шалася  Академія  наук  УРСР,  яку  від  1962   р.  очолював  академік
Є.  Патон.  До  складу  Академії  наук  УРСР  входили  Київський,  До -нецький,  Дніпропетровський,  Харківський,  Південний  (із  центром
в   Одесі)  і   Західний  (із  центром  у  Львові)  наукові  центри,  які
об’єднували  понад  80  науково-дослідних  установ.  У  них  працювали
більш  ніж  80   тис.  науковців.  Крім  наукових  установ  АН  УРСР,
у  республіці  діяла  широка  мережа  галузевих  та  вузівських  науко -во-дослідних  організацій  і  підрозділів:  кафедр,  проблемних  лабо-раторій,  науково-дослідних  інститутів,  секторів  тощо.
  Питання для обговорення
Яке  значення  мала  підготовка  та  видання  багатотомних  «Історії
України»  та  «Історії  міст  і  сіл  республіки»?
  3  «відлига» в  українській літературі
Свіжі  подихи  «відлиги»  стали  відчуватися  і  в  літературно-мис -тецькій  сфері.  Поштовхом  для  духовного  пробудження  україн-ської  літератури  стала  стаття  О.  Довженка  «Мистецтво  живопису
і   сучасність»,  опублікована  в  червні  1955   р.  в   «Литературной  га-
зете».  На  заклик  О.  Довженка  творити  в   дусі  «розширеного  трак -тування  методу  соціалістичного  реалізму»  були  написані,  але  так
і   не  надруковані  поеми  «Розстріляне  безсмертя»  та  «Мазепа»  В.
Сосюри.  У  період  «хрущовської  відлиги»  з’явилися  романи  «Ди-кий  мед»  Л.  Первомайського  та  «Вир»  Г.  Тютюнника,  «Кров  люд -ська  —  не  водиця»  та  «Хліб  і  сіль»  М.  Стельмаха.  За  роман
«Тронка»  О.  Гончар  був  нагороджений  Ленінською  премією.
О.  Довженко  опублікував  автобіографічну  повість  «Зачарована
Десна»,  Б.  Антоненко-Давидович  написав  роман  «За  ширмою».
Над  романом  «Собор»  працював  О.  Гончар.  Плідно  творили  в  ті
роки  П.  Тичина,  М.  Рильський,  М.  Бажан  та  інші.
На  повний  голос  у   цей  час  заявили  про  себе  молоді  літератори   —
В.  Симоненко,  Л.  Костенко,  М.  Руденко,  Д.  Павличко,  М.  Вінгра-новський,  Ю.  Мушкетик,  В.  Шевчук,  І.  Драч  та  ін.  Серед  них
особливо  помітною  була  постать  В.  Симоненка.  Сільський  хло -пець  із  Полтавщини  ще  під  час  навчання  в   Київському  універ-ситеті  виявив  потяг  і   хист  до  високої  громадянської  поезії.  Нею
була  сповнена  його  перша  поетична  збірка  «Тиша  і  грім»,  що
побачила  світ  1962   р.  У  1963  р.  його  було  жорстоко  побито  спів-робітниками  міліції  в  Черкасах,  що  і  стало  причиною  передчас-ної  смерті  поета  того  самого  року.  Згодом,  після  смерті  поета
в   1963  р.,  вийшли  друком  його  збірки  «Вино  з  троянд»,  «Земне
тяжіння»,  «Берег  чекань»,  сповнені  справжньої  синівської  лю -бові  до  Батьківщини.
Поруч  із  поетичною  вдачею  В.  Симоненка  в  цей  час  засяяв
яскравий  і  неповторний  талант  Л.  Костенко.  Її  перші  збірки  «Про-міння  землі»  (1958   р.),  «Вітрила»  (1959  р.),  «Мандрівки  серця»
(1961   р.)  переконливо  засвідчили  вміння  молодої  поетеси  філософ -ськи  осмислювати  реалії  життя  і  висловлювати  їх  у   чудовій  поетич-ній  формі.  Активно  залучилися  до  творчої  діяльності  репресовані
раніше  діячі  літератури  І.  Багмут,  О.  Ковінька,  З.  Тулуб,  Є.  Шаб -ліовський  та  ін.  У   ці  роки  велику  увагу  привертали  до  себе  І.  Дзю-ба  та  І.  Світличний.  Почав  свою  творчу  діяльність  В.  Стус.
(Учні  зачитують  вірші  В.  Симоненка,  Л.  Костенко. )
  4 шістдесятники
На  хвилі  боротьби  зі  сталінізмом  і   тоталітаризмом  в   Україні
з   початку  1960-х   рр.  формується  й   згуртовується  нове  покоління
молодих  літераторів  і  митців  —  так  званих  шістдесятників.  Ця
молода  генерація  української  інтелігенції  протестувала  проти
фальші,  помпезності,  заідеологізованості  в  зображенні  дійсності,
задушливої  атмосфери  в   суспільстві,  боролася  за  відродження
рідної  мови  й   культури,  національної  самосвідомості  й   людської
гідності.
Одним  із  перших  осередків  українських  шістдесятників  став
Клуб  творчої  молоді  в   Києві,  що  виник  під  егідою  міського  комсо-молу  в  1960  р.  Його  очолював  Л.  Танюк,  а  найактивнішими  учас -никами  засідань  були  І.  Драч,  М.  Вінграновський,  І.  Світличний,
Алла  Горська  та  ін.
Робота  клубу  розпочалася  з  поступового  відродження  україн-ських  народних  традицій  та  організації  різних  мистецьких  гуртків.
Згодом  члени  клубу  вдалися  до  пошуків  місць  масових  поховань
жертв  сталінських  репресій.  Пізніше  рух  шістдесятників  набуває
все  виразнішого  національно-патріотичного  забарвлення.  Його  учас -ники  організовують  вечори  пам’яті  Т.  Шевченка,  І.  Франка,  Лесі
Українки,  Леся  Курбаса.  Такі  неформальні  культурно-освітні  за -ходи  бентежили  владу.
У  1962  р.  клуб  аналогічного  спрямування  «Пролісок»  починає
працювати  у  Львові.  Навколо  нього  об’єднуються  М.  й   Б.  Горині,
Ірина  та  Ігор  Калинці,  М.  Косів  та  інші.  На  відміну  від  киян,  що
віддавали  перевагу  культурницькій  сфері,  молоді  львів’яни  нама -галися  максимально  політизувати  свою  діяльність,  торкаючись  не -безпечних  у   той  час  національних  проблем.
З  одного  боку,  обмеженість  процесів  десталінізації,  непослідов-ність  і  незавершеність  демократичних  хрущовських  перетворень
зумовили  новий  сплеск  боротьби  з   будь-якими  проявами  інакодум -ства.  Відповідно  до  нових  політичних  реалій  розробляється  нова
законодавча  база,  яка  мала  розширити  можливості  владних  струк -тур  у   проведенні  політичних  репресій.  Із  другого  боку,  партійні
й  карні  органи  розпочали  відверте  переслідування  шістдесятників
у  пресі,  звільняли  їх  з  роботи,  влаштовували  провокації,  заборо -няли  друкувати  художні  й  наукові  праці.
Смерть  В.  Симоненка  13  грудня  1963  р.  ще  більше  загострила
ситуацію  в  Україні.  Неопубліковані  вірші  та  щоденник  поета,  про-мови  І.  Дзюби,  Є.  Сверстюка,  І.  Світличного  на  вшанування  його
пам’яті  постійно  з’являлися  у  «самвидаві».  Переслідування,  яких
зазнав  В.  Симоненко  в  останній  період  свого  життя,  його  раптова
й  загадкова  смерть  фактично  зробили  з   нього  національного  муче -ника,  а   його  прихильникам  і   послідовникам  надали  ореолу  жер-товності  та  самозречення.
  Питання для обговорення
1)  Які  теми  у  цей  час  порушують  митці  української  літератури
у  своїх  творах?
2)  Що  вам  відомо  про  творчість  Л.  Костенко,  В.  Симоненка  та
В.  Стуса?
  5   п рояви лібералізації в  українському музичному мистецтві, живо-пису, театрі, архітектурі
Процеси  лібералізації  торкнулися  й  мистецького  життя  рес -публіки.  Важливим  і  конкретним  їх  проявом  стала  постанова
ЦК  КПРС  від  28  травня  1958  р.,  що  відкинула  попередні  відверто
тенденційні  звинувачення  щодо  опери  В.  Мураделі  «Велика  друж -ба»  та  творів  українських  композиторів  К.  Данькевича  «Богдан
Хмельницький»  і  Г.  Жуковського  «Від  широкого  серця».  У   до-кументах  зазначалося,  що  вади,  помічені  у   творчості  цих  митців,
не  були  «великими  ідейними  пороками».  Вони  не  заслуговували
на  такий  занадто  серйозний  осуд,  якого  зазнали  в   часи  «жда-новщини».
Керівництво  Компартії  України  також  переглянуло  свої  неспра-ведливі  попередні  оцінки  творчості  низки  українських  композито -рів,  водночас  наголосивши  на  необхідності  й   надалі  вести  рішучу
боротьбу  проти  удаваного  «новаторства»,  зараженого  впливом  ре -акційного  буржуазного  мистецтва.
Проте,  усупереч  «партійним  рекомендаціям»,  творчість  ком-позиторів  України  стає  більш  плідною  й  багатогранною.  У   цей
час  українське  музичне  мистецтво  збагачується  новими  творами
С.  Людкевича,  А.  Кос-Анатольського,  братів  Г.  і  П.  Майбород,
А.  Штогаренка,  Ю.  Мейтуса.  Величезну  популярність  в  Україні
мали  композитори  О.  Білаш,  А.  Філіпенко,  І.  Шамо  та  Б.  Лято -шинський.  Творчим  новаторством  відзначалася  авангардна  музи-ка  Л.  Грабовського,  В.  Сильвестрова,  В.  Загоруєва  та  інших.
В  українському  образотворчому  мистецтві  також  відчувають-ся  творчі  новації  і  зміни.  Із  музеїв,  виставок,  галерей  стали  ви -лучати  численні  полотна  й   скульптури,  присвячені  «вождю  всіх
народів».
Митці  України  вдалися  до  пошуків  нових  форм  в  образотвор-чому  мистецтві,  виходячи  за  «встановлені»  межі  соціалістичного
реалізму.  Своїми  працями  в  цей  час  істотно  збагатили  вітчизняну
художню  скарбницю  М.  Божій,  М.  Дерегус,  В.  Касіян,  К.  Трохименко,  М.  Бойчук.  Декоративно-ужитковий  напрям  яскраво  пред -ставляли  праці  К.  Білокур  та  М.  Приймаченко.
Новими  творчими  здобутками  засяяв  у  цей  час  талант  пре -красної  художниці  Т.  Яблонської.  Ще  в  1950-х  рр.  вона  здобула
визнання  й   авторитет  завдяки  своїм  чудовим  полотнам  «Весна»,
«Ранок»,  «Хліб»  та  іншим.  У   1960-х  рр.  Т.  Яблонська  демонструє
новий  стиль  створення  синтетичних  образів  на  основі  давніх  тра -дицій  українського  народного  живопису.  Разом  із  В.  Зарецьким
вона  засновує  фольклорний  напрям  в   українському  образотворчо -му  мистецтві.
Під  впливом  хрущовської  «відлиги»  новими  ідеями  збагатили
свою  творчу  діяльність  і  скульптори.
Із  нагоди  відзначення  150-річчя  від  дня  народження  Т.  Шев-ченка  в   Москві  споруджено  пам’ятник  Великому  Кобзарю  (автори
М.  Грисюк,  Ю.  Сінкевич,  А.  Фуженко).  Того  самого  1964  р.  у   Льво-ві  відкрито  пам’ятник  І.  Франку  (автори  В.  Борисенко,  Д.  Крвавич,
Є.  Мисько  та  інші).  Оригінальні  твори  станкової  скульптури  ство -рили  М.  Рябінін  і   В.  Сколоздра  («Олекса  Довбуш»),  Г.  Петрашевич
(«Дитино  моя»)  та  інші  митці.
У  цей  період  в  Україні  зростає  зацікавлення  театральним  мис-тецтвом.  Попри  зменшення  загальної  кількості  театрів  кількість
театральних  глядачів  помітно  збільшується.
Їх  приваблювала  блискуча  гра  справжніх  майстрів  сценіч-ного  мистецтва   —  А.  Бучми,  В.  Добровольського,  Ю.  Лаврова,
Н.  Ужвій,  Ю.  Шумського.  На  сцені  ставилися  твори  як  укра-їнських,  так  і  зарубіжних  авторів,  а  особливо  українських  кла-сиків  М.  Старицького,  М.  Кропивницького,  І.  Карпенка-Карого
та  інших.
Умілими  послідовниками  творчих  традицій  Леся  Курбаса  стали
режисери  Г.  Юра,  М.  Крушельницький,  В.  Скляренко  та  ін.
Помітний  крок  уперед  у  цей  час  здійснила  українська  архі -тектура.  У   першій  половині  1950-х  рр.  збудовано  низку  оригі -нальних  споруд,  серед  них  Будинок  техніки  у  Ворошиловграді,
драматичний  театр  у  Тернополі,  кінотеатр  «Київ»  у  столиці  Укра -їни,  Будинок  культури  в   Новій  Каховці.  Тривала  забудова  централь-ної  магістралі  Києва  —  Хрещатика,  зруйнованого  перед  німецько-фашистською  окупацією.
Від  другої  половини  1950-х  рр.  основним  напрямком  радянської
архітектури  стало  типове  проектування,  яке  давало  змогу  швидше
й  повніше  втілювати  в  життя  соціальні  й  естетичні  завдання  архі -тектури,  виявляти  в  ній  риси  нового  стилю.
Для  заохочення  творчої  діяльності  українських  митців  у   респуб-ліці  з   1962  р.  встановлено  щорічну  Шевченківську  премію,  що  при-суджувалася  за  високі  здобутки  в   галузі  літератури,  журналістики,
мистецтва  та  архітектури.
  Питання для обговорення
У  чому  ви  вбачаєте  парадокси  «відлиги»  в  культурі?
  6  п осилення контролю держави за діяльністю церкви
Упродовж  1950—1960-х  рр.  політика  влади  щодо  релігії  та
церкви  зазнала  певної  еволюції.
У  1954—1958   рр.  спостерігалася  лібералізація  й  послаблення
тиску  на  церкву,  а  в  1958—1962   рр.  розгорнулася  масштабна  кам-панія  наступу  на  церкву.
Процес  десталінізації  радянського  суспільства  зумовив  деякі
послаблення  тиску  на  релігійні  організації.  Початок  цьому  по -клала  постанова  ЦК  КПРС  «Про  помилки  у  проведенні  науково-атеїстичної  пропаганди  серед  населення».  У  постанові  зазнача-лося:  «…нерозумно  і  шкідливо  ставити  тих  чи  інших  радянських
громадян  під  політичний  сумнів  через  їх  релігійні  переконан -ня».  Наголошувалося  на  недопустимості  «будь-яких  образ  ві-руючих  і   церковнослужителів,  а   також  адміністративного  втру -чання  в  діяльність  церкви».
Нові  акценти  в  політиці  дали  практичні  наслідки:  за  1955—
1956  рр.  збільшилась  кількість  православних  церков  і  молитовень,
у   1955—1957   рр.  відчутно  зросла  кількість  православного  духо-венства.  Збільшився  набір  до  релігійних  навчальних  закладів.  Зрос -ли  пожертви  громадян  на  храми.  Посилено  проводилися  ремонтні
роботи,  зросла  кількість  обслуги  храмів.
Із  1955   р.  почалось  повернення  із  заслання  священиків  греко-католицької  церкви.  Було  звільнено  286  із  344   репресованих.  Та -кож  був  звільнений  митрополит  Й.  Сліпий.
Процес  повернення  викликав  активізацію  віруючих,  які  спо-дівалися  на  відновлення  УГКЦ.  У   деяких  закритих  греко-като -лицьких  (уніатських)  храмах  самовільно  розпочалися  богослужін -ня.  Проте  сподіванням  на  відновлення  УГКЦ  не  судилося  збутися.
РПЦ  і  партійно-державне  керівництво  вжили  необхідних  захо-дів,  щоб  унеможливити  відновлення  УГКЦ.  У   1957  р.  відбулись
повторні  арешти  декількох  єпископів,  посилилися  адміністратив -ні  переслідування  Й.  Сліпого.  Наприкінці  1957  р.  будь-які  спроби
відродити  УГКЦ  були  придушені.
Боротьба  проти  відновлення  УГКЦ  стала  початком  нового  на-ступу  на  церкву.  Партія  обрала  курс  на  побудову  комунізму  й   фор -соване  подолання  релігійності.  Місцевим  органам  влади  було  дано
розпорядження  про  встановлення  жорсткого  контролю  за  свяще -никами,  фінансовою  і  господарською  діяльністю  церков.  Рада
у   справах  РПЦ  при  Раді  Міністрів  СРСР  фактично  контролювала
всі  найважливіші  питання  церковного  життя  і   навіть  кадрові.
Наприкінці  1950-х  рр.  було  ухвалено  низку  актів,  які  зменшили
можливість  відкриття  храмів,  проте  істотно  полегшили  їх  за-криття.  Розв’язання  цього  питання  було  передано  до  компетенції
облвиконкомів.  Із  1959   р.  розпочалась  кампанія  закриття  церков
і   монастирів.  Протягом  чотирьох  років  було  закрито  3  тис.  цер-ков  і  молитовень,  у  той  час  як  на  1958   р.  в   УРСР  їх  налічува-лося  8537.
В  Україні  протягом  1957—1964  рр.  було  закрито  46 %  право-славних  храмів.  У  Києві,  зокрема,  їх  залишилося  вісім,  тоді  як  за
часів  Ярослава  Мудрого,  коли  в   цьому  місті  проживало  кільканад -цять  тисяч  осіб,  було  близько  400  церков.  На  початку  1960-х   рр.
було  закрито  Києво-Печерську  лавру  —  одну  з  найвидатніших
історичних  і   архітектурних  пам’яток  світу.  Особливо  постраж -дали  центральні  та  південно-східні  райони  республіки.  Так,  на
Запоріжжі  із  108  храмів  залишилося  дев’ять,  у   Дніпропетров -ській  області   —  26,  у  Криму  —  14  та  ін.  Влада  мобілізувала  за-соби  масової  інформації  для  посилення  атеїстичної  пропаганди.  На
початку  1962   р.  навіть  були  внесені  зміни  в  законодавство,  щоб
обмежити  відкриття  церков.
Крім  того,  під  адміністративним  тиском  в  Україні  припинили
існування  майже  всі  монастирі.  Спочатку  в   них  конфіскували  зем -лі,  потім  збільшили  податки,  заборонили  ставати  монахами  особам
до  30   років  тощо.
Початок  1960-х  рр.  відзначався  посиленням  переслідувань  про-тестантських  церков  і  сект:  християн-баптистів,  адвентистів,  єго-вістів,  п’ятдесятників  та  інших.  Над  представниками  цих  церков
відбулась  низка  судових  процесів,  під  час  яких  допускалися  чис -ленні  порушення,  до  підсудних  застосовувалися  максимальні  міри
покарань,  хоча  в  більшості  випадків  звинувачення  були  надумані.
Але  це  не  дало  бажаних  результатів:  кількість  громад  зменшилась,
але  кількість  віруючих  зросла.
Таким  чином,  після  короткого  періоду  лібералізації  церковного
життя  відбувся  черговий  погром  церков.
  Питання для обговорення
М.  Хрущову  належить  вислів:  «У  питаннях  культури  я  —
сталініст».  Назвіть  практичні  підтвердження  позиції  М.  Хру -щова.
IV.  ОсМ ислення нО вих знань і  вМ інь
  Завдання
Зробіть  висновки  про  суперечливий  характер  «хрущовської
відлиги»  в  духовній  сфері.  ( Погіршення  якісних  показників  осві-ти,  русифікація,  переслідування  діячів  культури,  посилення  іде -ологічного  наступу;  антирелігійна  кампанія. )
V.   п ідсуМ ки ур О ку
«Хрущовська  відлига»  створила  передумови  для  розвитку  укра-їнської  культури.  Припинився  терор  і   масові  репресії,  з’явилося
нове  покоління  діячів  української  культури.
Піднесення  культурного  життя  в  українському  суспільстві  ха-рактеризувалося  спробою  реформування  освіти,  розвитком  науко -вих  досягнень,  появою  покоління  митців  шістдесятників.  Окрес -лилися  напрямки  реалізації  і  творчого  потенціалу  українського
народу.
Проте  нова  хвиля  ідеологічного  наступу  не  дала  можливості
розвинутися  новим  явищам  в  українській  культурі.  Нічим  не  мож-на  виправдати  руйнування  й  закриття  храмів.
(Учитель  аналізує  й   оцінює  роботу  учнів  на  уроці. )
V і .  дОМ ашнє завдання
1.  Опрацюйте  відповідний  матеріал  підручника.
2.  Підготуйтеся  до  повторювально-узагальнювального  уроку.

Категорія: Історія України 11 клас | Додав: uthitel (13.10.2014)
Переглядів: 549 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: