Уроки № 26—27 Тема. Лібералізація суспільно-політичного життя. - Історія України 11 клас - Старша школа - Каталог статей - Учительська світлиця
Головна » Статті » Старша школа » Історія України 11 клас

Уроки № 26—27 Тема. Лібералізація суспільно-політичного життя.


Уроки  №  26—27
Тема.   Лібералізація суспільно-політичного життя.
Мета:  сприяти усвідомленому сприйняттю учнями процесу десталінізації; розкрити особли -вості суспільно-політичного життя; формувати уміння характеризувати історичних осіб; критично
оцінювати події внутрішньополітичного життя України в  першій половині 1950-х  рр.; висловлювати
власну думку.
Тип уроку:   засвоєння нових знань.
Обладнання:   підручник, карта «Україна в  період десталінізації 1953—1964  рр.», дидактич -ні матеріали (документи).
Основні терміни і  поняття:   лібералізація, відлига, десталінізація, реабілітація, Про -грама КПРС.
Основні дати і  події:   14—25  лютого 1956  р.  — XX з’їзд КПРС; 30  червня 1956  р.  — ви -дання постанови ЦК КПРС «Про подолання культу особи та його шкідливі наслідки»; 24  грудня
1957  р.  — звільнення першого секретаря ЦК КПУ О. Кириченка і  обрання на цю посаду М. Під -горного; жовтень 1961  р.  — XXII з’їзд КПРС, створення Програми КПРС; липень 1963  р.  — звіль -нення першого секретаря ЦК КПУ М. Підгорного й  обрання на цю посаду П. Шелеста.
Очікувані результати:  після цього уроку учні зможуть: аналізувати реабілітаційний процес
та його наслідки для України; пояснювати зміст понять «відлига», «десталінізація», «реабілітація»;
складати політичні портрети діячів цього періоду; характеризувати історичні документи цього пе -ріоду; давати власну оцінку особливостей суспільно-політичного життя; висловлювати своє критич -не ставлення.
Хід уроку
I.   Організаційна частина
Учитель  оголошує  учням  тему  й  основні  завдання  уроку.
II.   М О тивація навчальн О ї діяльнО сті
  Слово вчителя
Лібералізація  суспільно-політичного  життя  супроводжувалась
десталінізацією,  гуманізацією,  демократизацією,  виникненням
дисидентського  руху,  розширенням  прав  союзних  республік,  спро -бою  реформування  економіки.  Сьогодні  на  уроці  ми  проаналі -зуємо  ці  процеси  та  явища  і   виділимо  їх  позитивні  та  негатив-ні  наслідки.
III.  в ивчення нО в О гО   М атеріалу
  1  XX з’їзд  кпрс  — початок офіційної десталінізації
  Робота з  поняттям
Десталінізація  (1956—1964  рр.)   —  це  процес  засудження  й  від-мова  від  найбільш  жорстоких  сталінських  методів  управління
державою  (масові  позасудові  репресії),  демократизація  суспіль но-політичного  життя  СРСР  без  докорінних  змін  існуючої  системи.
  Розповідь учителя
Найголовнішими  кроком  на  шляху  десталінізації  і  лібералізації
радянського  суспільства  став  ХХ  з’їзд  КПРС,  що  відбувся  14—
25  лютого  1956  р.  У  звітній  доповіді  М.  Хрущова  не  було  жодних
сенсаційних  заяв.  У  ній,  зокрема,  підтверджувався  послідовний
курс  партії  на  розрядку  міжнародної  напруженості,  розглядалися
важливі  економічні  й  соціальні  проблеми,  указувалися  переваги
«колективного  керівництва».  Ці  проблеми  висвітлювалися  й  у  ви-ступах  делегатів  з’їзду.
В  останній  день  роботи  з’їзду  М.  Хрущов  повідомив  делегатів,
що  вони  ще  мають  зібратися  на  додаткове  закрите  засідання.
У   ніч  із  24  на  25   лютого  1956  р.  М.  Хрущов  протягом  чотирьох
годин  зачитував  «Таємну  закриту  доповідь  “Про  культ  особи  та
його  наслідки”»,  у  якій  були  розкриті  причини  утвердження  куль-ту  особи  Сталіна,  його  конкретні  прояви  й   наслідки.  Делегати
з’їзду  вперше  почули  правду  про  «заповіт»  Леніна,  про  Й.  Ста -ліна  як  «нащадка»  та  «геніального  продовжувача»  справи  В.  Ле -ніна,  видатного  «воєначальника»,  який  насправді  був  жорстоким
тираном  і   головним  винуватцем  жахливих  поразок  Червоної  ар-мії  в  1941—1942   рр.
Критика  культу  особи  Й.  Сталіна  на  ХХ  з’їзді  партії  була
хоч  і  різкою,  але  поверховою.  Незважаючи  на  свою  інформацій -ну  насиченість  та  емоційність,  доповідь  М.  Хрущова  скоріше
маскувала,  ніж  розкривала  справжню  картину  злочинів  сталі-нізму.  У  ній,  скажімо,  засуджували  лише  зовнішні  сторони  то -талітаризму  (культ  особи)  і  найстрашніші  зловживання  держав-ної  влади  (масові  репресії).  Політика  ж   партії  в   цілому  на  всіх
етапах  соціалістичного  будівництва  вважалася  правильною.  З’їзд
не  обговорював  доповіді  М.  Хрущова,  а  прийняв  із  цього  питан-ня  лише  стислу  постанову.
Проте  й  ця  дозована  критика  позитивно  вплинула  на  оздо-ровлення  політичної  і  морально-психологічної  атмосфери  в   кра -їні,  здійснила  справжній  переворот  у  суспільній  свідомості.  Цей
переломний  період  у   житті  радянських  людей,  за  влучним  ви-словом  І.  Еренбурга,  був  названий  хрущовською  «відлигою».
  Додатковий матеріал
Спогади  М.  Хрущова   
про  ХХ  з’їзд  КПРС
…Мене  турбувала  думка:  «Скінчиться  з’їзд…  А  що  далі?  На  нашій
совісті  залишаться  сотні  тисяч  безвинно  розстріляних  людей…  Мало  хто
вцілів,  майже  весь  партійний  актив  було  розстріляно  або  репресовано.
Рідко  кому  поталанило  так,  що  він  залишився  живим».  Урешті  я  зі -брався  із  силами  і   під  час  одної  з   перерв  поставив  питання:  «Як  бути
з   колишніми  розстрілами  і  арештами?  …Бо  ми  вже  знаємо,  що  люди,
які  зазнали  репресій,  були  невинні  і  не  були  «ворогами  народу».  Вони
будуть  повертатися  із  заслання.  Ми  ж  утримувати  їх  там  не  станемо.
Треба  поміркувати,  як  їх  повернути  з  честю…  Люди  будуть  виходити
з   в’язниць,  приїздити  до  рідних,  розповідати  родичам,  знайомим,  дру -зям,  товаришам,  як  все  було,  і   стане  надбанням  всієї  країни  і   всієї  пар-тії,  що  ті,  хто  залишився  в  живих,  були  репресовані  без  вини…  Замов -чати  це  неможливо…
  2  «відлига»  — період в  історії  срср та  урср (1953—1964  рр.).  пере -бування при владі М.  хрущова.  політична реабілітація. реформуван-ня гулаг у
  Постать в  історії
Микита  Хрущов  (1894—1971   рр.)   —  державний  і  партійний  діяч.  Від
1908  р.  працював  на  шахтах  Донбасу.  Від  1918   р.   —  член  більшовицької
партії.  Пройшов  усі  етапи  партійної  кар’єри.  У  1938—1949   рр.  (із  пе-рервою  —  квітень—листопад  1947  р.)  —  перший  секретар  ЦК  КП(б)У.
Протягом  1944—1947   рр.  водночас  є  Головою  Раднаркому  (з  1946   р.   —
Ради  міністрів)  УРСР.  Під  час  війни   —  член  Військових  рад  кількох
фронтів.  Від  березня  1953   р.   —  секретар,  від  вересня  1953  по  жовтень
1964  р.   —  перший  секретар  ЦК  КПРС,  водночас  (1958—1964  рр.)   —  Голо-ва  Ради  Міністрів  СРСР.
  Робота з  поняттям
Політична  реабілітація  —  це  процес  виправдання,  відновлен -ня  в  правах  несправедливо  звинувачених,  зганьблених  чи  за-суджених  осіб.
  Розповідь учителя
Перший  етап  реабілітації  (1953—1956  рр.).  27   березня  1953  р.
видано  указ  Президії  Верховної  Ради  СРСР  про  амністію  ув’язнених
до  п’яти  років.  Реабілітація  репресованих  у   1930-х  рр.  партійних,
радянських  військових,  культурних  діячів  В.  Затонського,  Е.  Кві -
рінга,  С.  Косіора,  В.  Чубаря,  П.  Постишева,  Ю.  Коцюбинського,
Г.  Косинського,  М.  Куліша.
  Постать в  історії
Павло  Постишев   (1887—1939   рр.)   —  радянський  партійний  та  дер-жавний  діяч.  Народився  в   Івано-Вознесенську  (Росія).  Від  1904  р.   —
член  РСДРП.  Брав  участь  у  революційному  русі  1905—1908  рр.  Один  із
керівників  більшовицького  партизанського  руху  на  Далекому  Сході.
У   серпні  1923  р.  направлений  в   Україну.  У  1924—1930   рр.  —  секретар
Київського  губкому.  У  1933  р.  був  особистим  представником  Й.  Сталіна
в  Україні  з  необмеженими  повноваженнями.  Очолював  політичну  кампа-нію  проти  М.  Скрипника.  Виступав  за  репресивні  методи  під  час  прове-дення  колективізації.  Один  з  організаторів  голодомору  в  Україні.  У  1938  р.
заарештований.  Розстріляний  26  лютого  1939  р.
Реформи,  які  почалися  після  смерті  Й.  Сталіна,  сприяли  ліквідації
системи  ГУЛАГу.
  Робота з  поняттям
ГУЛАГ  (1930—1960  рр.)   —  створене  в  системі  ОДПУ—НКВС
МВС  Головне  управління  виправно-трудових  таборів,  символ
безправ’я,  рабської  праці  та  свавілля  в  радянському  суспільстві
епохи  сталінізму.
Постановою  Ради  Міністрів  СРСР  від  25  березня  1953   р.
було  припинено  будівництво  кількох  великих  об’єктів,  яке  від -бувалося  за  участю  ув’язнених,  як  не  викликане  «невідклад -ними  потребами  народного  господарства».  До  будівництв,  які
ліквідовувались,  потрапили  Головний  Туркменський  канал,  за -лізниці  на  півночі  Західного  Сибіру,  на  Кольському  півострові,
тунель  під  Татарською  протокою,  заводи  штучного  рідкого  паль -ного  та  ін.  За  указом  Президії  Верховної  Ради  СРСР  від  27  бе -резня  1953  р.  про  амністію,  із  таборів  звільнили  майже  1200  тис.
ув’язнених.  Була  здійснена  спроба  передати  ГУЛАГ  із  відома
МВС  до  міністерства  юстиції.  Але  повстання,  яке  спалахнуло
у  1953—1954   рр.  у   кількох  таборах  (Гірничий  ВТТ  у  Нориль-ську,  Річний  ВТТ  у  Воркуті,  Степовий  і  Карагандинський  ВТТ
у   Казахстані,  Унжевський  ВТТ  у  Горьківській  області,  В’ят-ський   —  у  Кіровській  області  та  ін.),  для  придушення  яких
застосували  війська,  примусили  відмовитись  від  експерименту
та  повернути  табори  до  відання  МВС.  Влада  пішла  на  лікві -дацію  інституту  особливих  таборів,  а  потім  на  реабілітацію  жертв
репресій  й  масовий  перегляд  справ  політ в’язнів.  Унаслідок  цьо-
го  зменшилася  кількість  табірного  контингенту  (з   1360  тис.  до
780   тис.  осіб  за  період  від  квітня  1954  по  січень  1956  р.)  По-станова  ЦК  КПРС  та  Ради  міністрів  СРСР  від  25   жовтня
1956  р.  визнала  «недоцільним  подальше  існування  виправно-трудових  таборів  МВС  СРСР  як  таке,  що  не  забезпечує  вико -нання  найважливішого  державного  завдання   —  перевиховання
ув’язнених  у   праці».  Система  ГУЛАГу  проіснувала  ще  кілька
років  і  була  скасована  указом  Президії  Верховної  Ради  СРСР
від  13  січня  1960   р.
Амністія  1955  р.  стосувалась  осіб,  які  співпрацювали  з   окупан-тами  в  роки  війни,  але  не  чинили  злочинів.
Також  проголошувались  амністії  для  воїнів  УПА,  які  складуть
зброю,  і   тих,  хто  утримувався  в   таборах.  До  1957   р.  було  звільне-но  65  534   бійців  ОУН—УПА.
Проте  амністія  не  передбачала  реабілітацію.  Звільнені  політич-ні  в’язні  продовжували  носити  тавро  «ворогів  народу».
За  1954—1956  рр.  було  реабілітовано  лише  8  тис.  осіб.
Восени  1953  р.  було  ліквідовано  військові  трибунали  МВС  та
особливу  нараду  МВС,  яка  мала  право  застосовувати  в  адміністра-тивному  порядку  висилку,  заслання  та  ув’язнення.  У  1954  р.  сфор-мовано  Комітет  державної  безпеки  (КДБ)  СРСР  і  УРСР.  Нові  орга-ни  були  зобов’язані  переглянути  заведені  на  громадян  політичні
справи.  У   1954  р.  створено  комісію  Президії  ЦК  КПРС  із  розслі -дування  злочинів  Й.  Сталіна.  У  1955  р.  запроваджено  прокурор-ський  нагляд.
Другий  етап  реабілітації  (1956—1959  рр.).  Було  реабіліто-вано  250  тис.  осіб  (більшість  посмертно).  Реабілітація  стала  ма -совою.  Було  створено  90   спеціальних  комісій,  які  мали  право
розглядати  справи  безпосередньо  в   таборах.  Загалом  до  листопа -да  1959   р.  державні  інстанції,  органи  прокуратури  і   КДБ  пере -глянули  4  млн  263  тис.  справ  на  5  млн  481  тис.  осіб.  Із  них
було  реабілітовано  2  млн  481  тис.  осіб,  що  становило  58,2  %  за-гальної  кількості  тих,  на  кого  були  заведені  справи  в   репресив-них  органах  України.  Загалом  за  1956—1963  рр.  було  повністю
реабілітовано  лише  250  тис.  осіб.  На  1959   р.  за  політичні  зло -чини  в  таборах  утримувалось  11   тис.  осіб.  Із  1962   р.  комісії  з   ре-абілітації  поступово  припинили  свою  роботу.
  3  т ретя програма кпрс  — програма будівництва комунізму
  Розповідь учителя
У  жовтні  1961  р.  відбувся  позачерговий  з’їзд  КПРС,  який  при-йняв  третю  програму  КПРС.
  Робота з  документом
Опрацюйте  текст  «Програми  КПРС»  і  дайте  відповіді  на  запи -тання.
1)  Визначте  основні  завдання  партії  в  будівництві  комунізму.
Назвіть  складові  комунізму.
2)  Чи  вважаєте  ви  реальними  строки  їх  виконання?
Поступово  під  впливом  оточення  М.  Хрущов  опинився  в   полоні
власного  культу  особи.  Перебуваючи  при  владі,  він  намагався  щось
змінити  в  багатьох  сферах  життя,  домогтися  оптимізації  форм
управління,  але  суспільно-політичні  зміни  мали  суперечливий  ха -рактер.  Часткові  реформування  ігнорували  творчу  ініціативу  мас
і  демократичні  засади.  Партійні  лідери  втратили  почуття  реально-сті  та  з   допомогою  «суспільствознавців»,  які  вихваляли  рішення
КПРС,  стали  необґрунтовано  оцінювати  становище  країни  і  пер -спективи  її  розвитку.  В   основному  цим  і   пояснюється  узяття
XXII  з’їздом  КПРС  у   жовтні  1961  р.  курсу  на  розгорнуте  будівни-цтво  в  СРСР  комунізму  і   створення  його  матеріально-технічної  ба-зи  протягом  20   років.  За  цей  час  для  всього  населення  мали  по -будувати  п’ятиповерхові  будинки   —  як  у  містах,  так  і  в  селах,
колгоспників  повністю  позбавити  присадибних  ділянок.  Почалося
активне  впровадження  вкрай  примітивної  зрівнялівки  в  оплаті.
  4  л іквідація антихрущовської опозиції в  к ремлі. центр і  українське
керівництво
  Розповідь учителя
Колективне  керівництво,  проголошене  М.  Хрущовим  після  смер-ті  Й.  Сталіна,  незабаром  утрачає  свою  єдність  і  злагодженість,
а  згодом  остаточно  розколюється  на  два  ворожі  табори.  Найбільшої
гостроти  протистояння  між  ними  досягло  влітку  1957   р.,  коли  ко-лишня  «сталінська  гвардія»  на  чолі  з  Г.  Маленковим,  В.  Молото-вим  та  Л.  Кагановичем  вирішила  дати  відкритий  бій  М.  Хрущову.
Скориставшись  його  візитом  до  Фінляндії,  опозиція  18   червня
1957  р.  поставила  питання  про  відставку  першого  секретаря  на
засіданні  Президії  ЦК  КПРС.  Незважаючи  на  більшість  (сім  проти
чотирьох),  своєї  мети  вони  не  досягли.  У  протиборстві,  що  тривало
чотири  дні,  важливу  роль  відіграли  керівники  силових  структур   —
Г.  Жуков  (армія)  та  І.  Сєров  (КДБ).  Вони  оперативно  доставили
членів  ЦК  КПРС  до  Москви.  Пленум,  що  відбувся  22—29  червня
1957  р.,  після  тривалих  і   гострих  дискусій  засудив  діяльність  опо -зиціонерів.  Згодом  вони  були  зміщені  з   високих  державних  посад.
У  цьому  протистоянні  керівництво  України  послідовно  підтриму-вало  М.  Хрущова.
Ліквідація  антихрущовської  опозиції  дала  можливість  зберегти
вироблений  політичний  курс  і  підготувати  надійне  підґрунтя  для
наступного  етапу  оновлення  й  лібералізації  радянського  суспіль -ства.  Із  метою  остаточного  зміцнення  свого  становища  М.  Хрущов
здійснив  чергову  низку  кадрових  перестановок.  У  грудні  1957   р.
першого  секретаря  ЦК  КП(б)У  О.  Кириченка  обирають  секретарем
ЦК  КПРС,  а  на  чолі  КПУ  стає  М.  Підгорний.  На  початку  1958  р.
М.  Хрущов  усунув  із  посади  голови  Ради  Міністрів  СРСР  М.  Бул-ганіна  й  сам  очолив  союзний  уряд.  І  нарешті  1960   р.  на  посаду
голови  Президії  Верховної  Ради  СРСР  замість  79-річного  К.  Воро -шилова  було  висунуто  Л.  Брежнєва.
  Постать в  історії
Микола  Підгорний  (1903—1983   рр.)   —  радянський  державний  і  пар -тійний  діяч.  Народився  на  Полтавщині.  Від  1917   р.  працював  робітни-ком  на  різних  підприємствах  Карлівки.  У  1931  р.  закінчив  Київський
технологічний  інститут  харчової  промисловості.  У  1939—1940   рр.  був
головним  уповноваженим  уряду  СРСР  для  переселення  української  люд -ності  з  території  Польщі  до  України.  Від  1946   р.   —  постійний  представ-ник  Ради  Міністрів  УРСР  при  урядові  СРСР.  У   1963  р.  був  висунутий
на  посаду  секретаря  ЦК  КПРС.  Протягом  наступних  років  займав  ви-сокі  посади  в   органах  влади.
  5  н аростання опору десталінізації.  державний переворот 1964  р.
  Розповідь учителя
Роки  хрущовської  «відлиги»  засвідчили,  що  радянське  сус-пільство  неоднозначно  сприйняло  зміни  й  реформи,  які  відбу-валися  в  країні.  На  початковому  етапі  правління  М.  Хрущова
майже  всі  верстви  населення  активно  підтримали  процеси  де -сталінізації  та  перші  позитивні  наслідки  його  економічних  пере-творень.  Проте  після  відступу  Хрущова  від  проголошених  рані -ше  демократичних  гасел,  відмови  від  колективного  керівництва
137
й   повернення  до  фактичного  єдиновладдя,  а  також  через  сер -йозні  проблеми  в  забезпеченні  промисловими  товарами  й   про -дуктами  харчування  радянські  люди  починають  поступово  зне -вірюватися  в  остаточних  успіхах  хрущовських  реформ.  Унаслідок
невиважених,  а  іноді  й   відверто  авантюрних  рішень,  що  спри-чинили  кризу  й   застій  у   промисловості  й  сільському  господарстві,
від  хрущовських  економічних  новацій  насамперед  відвертаються
робітники  й  селяни.  Іноді  це  приводить  навіть  до  відкритих  на-родних  виступів  проти  влади.
Зокрема,  на  початку  1960-х   рр.  зафіксовані  факти  масового  не -вдоволення  робітників,  пов’язані  з  незадовільними  умовами  праці,
реформуванням  виробничих  норм  і   розцінок,  різким  зменшенням
зарплати  на  підприємствах.  Такі  виступи  відбулися  в   Краматор-ську,  Черкасах,  Харкові,  Києві  та  інших  містах.  Як  правило,  вони
були  нетривалими,  швидко  припинялися  після  втручання  партій -них  і  державних  органів.
Проте  в  1962  р.  в  Донецьку  й  Жданові  відбуваються  вже
справжні  робітничі  страйки  й   маніфестації,  викликані  різким
підвищенням  цін  на  продукти  харчування.  Справжньою  куль -мінацією  цих  виступів  стали  події  в  російському  Новочеркась-ку,  де  проти  семитисячної  робітничої  демонстрації  були  за-стосовані  військові  підрозділи,  що  призвело  до  людських  жертв.
Наступного  року  в  Одесі  робітники  відмовилися  вантажити  масло,
що  як  «братерська  допомога»  мало  бути  відправлене  на  рево-люційну  Кубу.  У   результаті  робітничих  заворушень  того  само-го  1963   р.  в   Кривому  Розі  було  на  цілий  тиждень  уведено  воєн-ний  стан.
Не  здобув  собі  М.  Хрущов  прихильників  і  в  середовищі  ін-телігенції  після  низки  «творчих  зустрічей»  із  нею,  що  відбули -ся  в  1962—1963   рр.  у   Москві.  Відчувши  інтелектуальну  обме-женість,  безкультур’я,  невихованість  партійного  й  державного
лідера  країни,  значна  частина  представників  культурної  сфери
також  зневірюється  в   остаточних  успіхах  його  реформаційної
діяльності  й  відвертається  від  нього.
У  своїй  практичній  діяльності  М.  Хрущов,  як  правило,  виявив
величезну  самовпевненість,  амбіційність,  йому  не  вистачало  необ -хідної  керівникові  такого  рангу  толерантності.  Ці  негативні  риси
його  характеру  пояснювалися  браком  глибоких  знань  та  низькою
культурою  поведінки.  Вони  не  давали  можливості  тогочасному  ра -дянському  лідерові  приймати  правильні  рішення  й   уживати  необ -
хідних  заходів  під  час  оперативного  розв’язання  гострих  і   невід-кладних  проблем.
Негативні  наслідки  цієї  політики  особливо  відчули  на  собі  пред-ставники  української  керівної  еліти  О.  Кириченко,  В.  Щербицький
та  Н.  Кальченко,  які  без  об’єктивних  причин  і  жодних  пояснень
були  зміщені  з  високих  урядових  і   партійних  посад  та  переведені
на  другорядні  ролі.
Улітку  1963  р.  М.  Хрущов  відкликав  М.  Підгорного  з  Києва  до
Москви  й  призначив  його  на  посаду  секретаря  ЦК  КПРС.  Першим
секретарем  ЦК  Компартії  України  був  обраний  П.  Шелест.  Ці  пар -тійні  діячі,  які  своєю  політичною  кар’єрою  цілковито  завдячували
М.  Хрущову,  незабаром  приєдналися  до  учасників  змови,  що  готу-валася  керівництвом  КДБ  та  ще  одним  хрущовським  висуванцем
Л.  Брежнєвим.
Тільки  відомі  партійні  діячі  України  О.  Іващенко  та  З.  Сер-дюк  намагалися  попередити  М.  Хрущова  про  змову  у  вищому
керівництві  партії  і  держави  проти  нього  і   його  курсу.  Але  ке -рівник  держави  був  надійно  блокований  і   проінформувати  його
не  вдалося.
Скориставшись  відсутністю  М.  Хрущова,  який  перебував  на
відпочинку,  члени  Президії  ЦК  КПРС  12   жовтня  1964  р.  офіцій-но  поставили  питання  про  свою  недовіру  першому  секретареві.
Згодом  цілком  легітимно  14   жовтня  вже  у  присутності  самого
М.  Хрущова  пленум  ЦК  звільнив  його  від  обов’язків  першого  се-кретаря  ЦК  КПРС  і  голови  Ради  Міністрів  СРСР  з  відверто  лице -мірним  формулюванням:  «У  зв’язку  з  похилим  віком  і  погіршен-ням  стану  здоров’я».  Першим  секретарем  ЦК  КПРС  було  обрано
Л.  Брежнєва,  а   на  посаду  голови  Ради  Міністрів  рекомендовано
О.  Косигіна.  У  1964  р.  Жовтневий  Пленум  ЦК  КПРС  ознаменував
собою  початок  нового  етапу  радянської  історії.  До  влади  в  держа-ві  й   партії  приходять  представники  так  званого  «третього  поко-ління»  радянських  керівників.
  Постать в  історії
Петро  Шелест   (1908—1996   рр.)   —  український  партійний  і  радян -ський  діяч.  Народився  на  Харківщині.  У  1935—1937   рр.  служив  у   Чер -воній  армії.  Від  1940  р.  перебував  на  партійній  роботі,  обіймав  посаду
секретаря  Харківського  міськкому  КП(б)У  з  питань  оборонної  промис -ловості.  Протягом  1948—1954  рр.  очолював  заводи  в  Ленінграді  та  Ки -єві.  У  1962  р.  став  секретарем  ЦК  КП  України.  Від  липня  1963   р.   —
перший  секретар  ЦК  КП  України.  Відіграв  важливу  роль  в  усуненні
від  влади  М.   Хрущова.  У  1966—1972   рр.  —  член  президії  Верховної
Ради  СРСР.
IV.  ОсМ ислення нО вих знань і вМ інь
  Бесіда
1.  Що  таке  «відлига»?  Які  її  складові?
2.  Як  відбувався  реабілітаційний  процес  в   Україні?
3.  Чим  були  зумовлені  зміни  в  українському  керівництві?
4.  Які  факти  щодо  наростання  опору  десталінізації  вам  запа -м’яталися?
5.  Які  негативні  риси  керівництва  М.  Хрущова  спричинили  дер-жавний  переворот  1964  р.?
  Робота з  таблицею
Використовуючи  знання,  набуті  на  уроці,  та  матеріал  підруч-ника,  складіть  таблицю  за  темою  «Діяльність  вищого  партійного
керівництва  УРСР».
Зразок  заповненої  таблиці
Період   
перебування
на посаді
Перші   
секретарі   
ЦК КПУ
Напрямки діяльності
1953—1957 рр. О. Кириченко Здійснення українізації, реабілітаційні процеси, розвиток
національної науки
1957—1963 рр. М. Підгорний Слухняний виконавець волі вищого керівництва, здійснення
економічних реформ, відіграв вирішальну роль в  усуненні
Хрущова від влади
1963—1972 рр. П. Шелест Консерватор процесів десталінізації, поміркований побор-ник українських національних інтересів: українізації ка -дрових рішень
  Завдання
1.  Доведіть,  що  ситуація  в  суспільно-політичному  житті  другої
половини  1950-х  —  початку  1960-х  рр.  мала  суперечливий  ха-рактер.
2.  Охарактеризуйте  особливості  процесів  десталінізації  в  Україні.
3.  На  сьогодні  в   Україні  реабілітовано  понад  300  тис.  осіб.  Ви -словіть  власну  думку  про  внесок  М.  Хрущова  в  реабілітаційний
процес  в  Україні.
V.   п ідсуМ ки ур О ку
Учитель  аналізує  й  оцінює  роботу  учнів  на  уроці.
VI.  дОМ ашнє завдання
1.  Опрацюйте  відповідний  матеріал  підручника.
2.  Підготуйте  повідомлення  за  темами:  «Позитивні  тенденції  в  су-спільно-політичному  житті»,  «Суперечливий  характер  процесу
десталінізації».
3.  Підготуйте  повідомлення  про  організацію  соціалістичного  зма-гання  у   промисловості  (одному  учню).

Категорія: Історія України 11 клас | Додав: uthitel (13.10.2014)
Переглядів: 1537 | Рейтинг: 2.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: