Уроки № 21—22 Тема. Культурне життя в повоєнній Україні. - Історія України 11 клас - Старша школа - Каталог статей - Учительська світлиця
Головна » Статті » Старша школа » Історія України 11 клас

Уроки № 21—22 Тема. Культурне життя в повоєнній Україні.


Уроки  №  21—22
Тема.   Культурне життя в  повоєнній Україні.
Мета:  охарактеризувати стан освіти, науки, культурного життя в  Україні в  першій половині
1950-х  рр.; формувати вміння самостійного добору матеріалів за темою виступу, робити висновки,
писати доповіді, реферати; розвивати усне мовлення; виховувати інтерес до розвитку культури,
національну свідомість і  гідність.
Тип уроку:   семінарське заняття.
Основні терміни і  поняття:  «ждановщина», «лисенківщина», репресії, космополітизм.
Обладнання:   підручник, ілюстративний матеріал.
Основні дати і  події:   1946—1949  рр.  — «ждановщина»; 1948  р.  — репресії проти вчених-біологів; 1953  р.  — перехід до обов’язкової семирічної освіти; 1948—1950  рр.  — виготовлення
в  Києві першої в  Європі цифрової обчислювальної машини (під керівництвом С. Лебедєва).
Хід уроку
I.   Організаційна частина
Учитель  оголошує  учням  тему  семінарського  заняття  та  нагадує
правила  його  проведення.
II.   с е М інарське заняття
  Слово вчителя
Війна  показала  народу  всю  аморальність,  антигуманність  режи-му  особистої  диктатури,  сприяла  формуванню  критичного  ставлен -ня  до  системи  влади,  особи  керівника.  Відродження  культурного
життя  в   Україні  в  післявоєнні  роки  стикалося  з  великими  трудно-щами.  Культура  фінансувалася  за  залишковим  принципом.  Сталін -ський  режим  посилив  ідеологічний  тиск.  Прояви  національної  сві -домості  кваліфікувались  як  український  буржуазний  націоналізм,
космополітизм,  антирадянська  діяльність  і  як  наслідок  призводили
до  морального  та  фізичного  знищення  діячів  культури.
  Додатковий матеріал
Освіта.  Першочергова  увага  в   повоєнні  роки  приділялася  від-новленню  і   вдосконаленню  мережі  навчальних  закладів.  За  час
окупації  в  Україні  було  зруйновано  чимало  шкільних,  інститут -ських  та  інших  приміщень,  загинуло  багато  вчителів,  викладачів
технікумів  і   вузів.  Не  вистачало  обладнання,  підручників,  письмо-вого  приладдя.  Держава  робила  все  необхідне  для  подолання  цих
труднощів,  і  вже  в   першому  після  визволення  1943—1944  навчаль -ному  році  в   усіх  містах  і  селах  республіки  школи  відновили  свою
роботу.  До  навчання  залучалася  молодь,  яка  змушена  була  при -
пинити  його  у  зв’язку  з   війною.  Із  вересня  1943  р.  в   Україні,  як
і   в  інших  республіках,  були  створені  школи  робітничої  молоді,
а  у  вересні  1944  р.   —  школи  сільської  молоді  з  навчанням  без  від -риву  від  виробництва.
У  повоєнний  період  не  обійшлося  без  помилок,  грубих  пору -шень  і  в  галузі  освіти.  Політика  «злиття  націй»,  гаслом  якої  було
«відмирання  національних  мов»,  стала  причиною  того,  що  в   рес-публіці  залишилося  менше  половини  шкіл  із  українською  мовою
навчання,  а   в  деяких  великих  містах  вони  зовсім  зникли.  Були
повністю  ліквідовані  школи  та  інші  навчальні  заклади  з   національ -ними  мовами  навчання,  а   вузи  та  середні  спеціальні  заклади  май -же  повністю  перейшли  на  російську  мову.
Наука.  Характерною  особливістю  розвитку  науки  в   повоєн-ний  період  стало  вдосконалення  мережі  науково-дослідних  уста-нов  шляхом  наближення  їх  до  виробничої  бази.  Із  кожним  роком
ця  мережа  збільшувалася.  Якщо  на  початку  1951  р.  в  респуб-ліці  налічувалось  462   наукові  установи,  де  працювало  понад
22  тис.  науковців,  то  в   1958  р.  кількість  наукових  установ  зросла
до  487,  а  кількість  наукових  співробітників  у  них   —  до  36,5  тис.
Як  і  раніше,  головним  науковим  закладом  республіки  була  Акаде-мія  наук  УРСР.  Наприкінці  1950-х  рр.  до  її  складу  входили
36  науково-дослідних  інститутів  і  19  інших  наукових  установ.
У  науці  1940-х   —  початку  1950-х  рр.  дедалі  більше  утвер-джувалися  догматизм  і   диктат,  що  ускладнювало,  передусім,  роз -виток  суспільних  наук.  У  серпні  1947  р.  було  прийнято  відому
постанову  ЦК  КП(б)У  «Про  політичні  помилки  і   незадовільну
роботу  Інституту  історії  Академії  наук  УРСР».  Різкій  критиці
були  піддані  праці  цього  Інституту,  видані  як  перед  війною,  так
і   в  роки  війни:  «Короткий  курс  історії  України»  під  редакцією
С.  Білоусова,  К.  Гуслистого,  М.  Петровського,  М.  Супруненка,
Ф.  Ястребова,  «Нариси  історії  України»  під  редакцією  К.  Гус-листого,  Л.  Славіна,  Ф.  Ястребова,  перший  том  «Історії  України»
під  редакцією  М.  Петровського.
Безперечно,  названі  праці  з  історії  України  мали  на  собі  відбиток
часу,  містили  неточності  у  трактуванні  багатьох  подій.  Однак  голо-вними  їх  недоліками  були  визнані  не  реальні  помилки,  а  те,  що
вони  «складені  в  антимарксистському  дусі,  містять  у   собі  грубі  по-літичні…  перекручення  буржуазно-націоналістичного  характеру».
Академія  наук  УРСР.  Найбільшим  науковим  центром  республі -ки  в  1960-х  рр.  залишалася  Академія  наук  УРСР,  яку  з  1962  р.
очолював  академік  Б.  Патон.  До  її  складу  входили  Київський,  До -нецький,  Дніпропетровський,  Харківський,  Південний  (із  центром
в  Одесі)  і  Західний  (із  центром  у  Львові)  наукові  центри,  які  об’єд-нували  понад  80  науково-дослідних  установ.  У   них  працювали  по-над  80  тис.  науковців.  Крім  наукових  установ  АН  УРСР,  у   республі-ці  діяла  широка  мережа  галузевих  та  вузівських  науково-дослідних
організацій  і  підрозділів:  кафедр,  проблемних  лабораторій,  науково-дослідних  інститутів,  секторів  тощо.  Загальна  кількість  науковців
у  республіці  на  1987  р.  становила  понад  213   тис.  осіб  (у   1960  р.
було  46   тис.),  із  них  понад  6   тис.  докторів  та  понад  71   тис.  кан-дидатів  наук.
Центральними  проблемами  основної  маси  творів  мистецтва
в  повоєнні  роки  були  проблеми  людини  та  її  виробничої  діяльно  сті,
подвигу  радянських  народів  у  Великій  Вітчизняній  війні,  моралі,
боротьби  за  мир,  за  визволення  народів,  інтернаціональної  солідар -ності  трудящих  у   цій  боротьбі.
Література  й  мистецтво.  В  ідеологічній  роботі  другої  половини
1940-х  —  початку  1950-х  рр.  важливу  роль  відігравали  постанови
партії  з   питань  літератури  і  мистецтва:  «Про  журнали  “Звезда”
і  “Ленінград”»,  «Про  репертуар  драматичних  театрів  і   заходи  до
його  поліпшення»  (серпень  1946  р.),  «Про  кінофільм  “Велике  жит-тя”»  (вересень  1946   р.),  «Про  оперу  “Велика  дружба”  В.  Мураделі»
(жовтень  1948  р.),  у  яких  проявилося  грубе  і  некомпетентне  втру -чання  влади  у  творчу  діяльність,  заперечення  елементарних  твор-чих  свобод.
Відповідно  до  рішень  ЦК  ВКП(б),  ЦК  КП(б)У  також  ухвалив
низку  постанов,  які  містили  необґрунтовані  звинувачення  пред -ставників  української  радянської  художньої  культури.  При  цьому
переважали  обвинувачення  в   буржуазному  націоналізмі.  Гострій,
розгромній  критиці  піддавалися  твори  О.  Довженка  («Україна
в   огні»),  Ю.  Яновського  («Жива  вода»),  вірші  М.  Рильського
1940-х  рр.,  твори  І.  Сенченка,  П.  Панча,  Д.  Косарика,  А.  Ма -лишка,  І.  Неходи,  В.  Сосюри  та  багато  інших.
У  середині  1940-х  —  на  початку  1950-х  рр.,  коли  українську
інтелігенцію  звинувачували  у  вигаданих  ідеологічних  збоченнях,
насамперед,  у  «буржуазному  націоналізмі»,  безпідставних  напа-док  зазнала  і  частина  діячів  музичного  мистецтва  республіки.
І   тільки  після  ХХ  з’їзду  КПРС  були  виправлені  помилки  в   оцін-ці  опер  «Велика  дружба»  В.  Мураделі,  «Богдан  Хмельницький»
К.  Данькевича  і  «Від  щирого  серця»  Г.  Жуковського,  а   поста -
119
новою  ЦК  КП(б)У  від  24  червня  1958  р.  «Про  виправлення  по -милок  у  творчості  деяких  композиторів  Української  РСР»  були
зняті  необґрунтовані  звинувачення  з  талановитих  українських
композиторів  Б.  Лятошинського,  М.  Колесси,  М.  Вериківського,
Т.  Таранова  та  ін.
Кіномистецтво  в  Україні  в  перше  десятиріччя  після  війни  було
представлене  лише  роботами  Київської  кіностудії,  яка  щорічно
випускала  один-два  фільми.  Користувалися  популярністю,  зо-крема,  «Третій  удар»  І.  Савченка,  «Подвиг  розвідника»  і  «Щедре
літо»  Б.  Барнета,  «У  далекому  плаванні»  та  «Голубі  дороги»  В.  Бра -уна.  У  1950  р.  на  екрани  вийшов  останній  фільм-шедевр  І.  Сав-ченка  «Тарас  Шевченко»,  де  роль  Кобзаря  виконав  С.  Бондарчук.
Цей  фільм  увійшов  до  золотого  фонду  кіномистецтва  світу,  а  ім’я
І.  Савченка  стало  поряд  з  ім’ям  О.  Довженка.  Ці  талановиті  ре-жисери  піднесли  національне  українське  кіно  на  вищий  щабель
мистецтва.
I іі .  ОсМ ислення нО вих знань і  вМ інь
  Бесіда
1.  Які  постанови  ЦК  КП(б)У  стали  проявом  «ждановщини»
в   Україні?
2.  Які  науки  в  умовах  «ждановщини»  були  визнані  псевдонаука -ми?  Чому?
3.  Назвіть  позитивні  та  негативні  риси  розвитку  освіти  в  повоєн-ні  часи.
4.  Поясніть,  кого  і  за  що  комуністична  влада  називала  україн-ськими  буржуазними  націоналістами.
5.  За  що  було  засуджено  оперу  К.  Данькевича  «Богдан  Хмель-ницький»?
6.  Складіть  структурно-логічну  схему  «Ідеологічний  наступ  ста-лінізму»:  «Ждановщина»: причини  — мета  — ідеологічна основа  — заходи  — наслідки.
і V.   п ідсуМ ки ур О ку
Учитель  аналізує  й  оцінює  роботу  учнів  на  уроці.
V.   дОМашнє завдання
1.  Опрацюйте  відповідний  матеріал  підручника.
2.  Підготуйтеся  до  повторювально-узагальнювального  уроку.

Категорія: Історія України 11 клас | Додав: uthitel (13.10.2014)
Переглядів: 1095 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: