Уроки № 9—10 Тема. Наддніпрянська Україна в 1907—1914 рр. Столипінська реформа. - Історія України 10 клас - Старша школа - Каталог статей - Учительська світлиця
Головна » Статті » Старша школа » Історія України 10 клас

Уроки № 9—10 Тема. Наддніпрянська Україна в 1907—1914 рр. Столипінська реформа.
 
Уроки  № 9—10
Тема.  Наддніпрянська Україна в  1907—1914  рр. Столипінська реформа.
Мета:  схарактеризувати причини здійснення, мету і  складові земельної реформи П. Столипіна; 
пояснити, як відбувалося її здійснення та як вона вплинула на українські землі в  складі Російської 
імперії; проаналізувати діяльність українських політичних партій у  цей період; визначити особливості 
ставлення загальноросійських партій до українського руху; схарактеризувати «українське питання» 
в  діяльності ІІІ і  IV Державних дум; пояснити зміст основних термінів і  понять; розвивати вміння 
учнів аналізувати й  узагальнювати історичний матеріал; виховний аспект реалізується на підставі 
ознайомлення учнів із діяльністю українських громадсько-політичних діячів цього періоду.
Тип уроку:  комбінований.
Обладнання:  підручник, стінна карта «Українські землі в 1907—1914 рр.», атлас, ілюстративний 
і  дидактичний матеріал.
Основні терміни та поняття:  земельна реформа П. Столипіна, Український інформаційний 
комітет, Товариство українських поступовців, великодержавний шовінізм, «справа Бейліса».
Основні дати:  1906—1911  рр.  — здійснення земельної реформи П. Столипіна; 1908  р.  — 
створення Товариства українських поступовців; 1910  р.  — урядовий циркуляр про заборону реєстра-ції будь-яких українських та єврейських товариств в  Україні; 1911  р.  — «справа Бейліса»; 1908  р.  — 
у  Державній думі Росії вперше розглядалося «українське питання»; 1914  р.  — вулична демонстрація 
в  Києві з нагоди 100-річчя від дня народження Т. Шевченка.
Хід уроку
І.  ОрганІзацІя навчальнОї дІяльнОстІ
Учитель  оголошує  учням  тему  й основні  завдання  уроку.
ІІ. перевІрка дОмашньОгОзавдання
Запитання та завдання
1. Як  розгорталися  події  революції  1905—1907  рр.  в  Наддніпрян-ській  Україні  в січні—серпні  1905 р.?
2. Якими  були  наслідки  проголошення  Маніфесту  17 жовтня  1905 р.?
3. Схарактеризуйте  селянський  рух  у Наддніпрянщині  в роки  рево-люції.
4. Схарактеризуйте зміни в діяльності українських політичних пар-тій  у роки  революції  1905—1907 рр.
5. Якими були здобутки українського національно-культурного руху 
в цей  період?
6. Український  громадсько-політичний  діяч,  член  УСДРП  В.  Доро-шенко  оцінював  створення  української  громади  у  складі  І  Дер-жавної  думи  як  «проголошення  існування  нації».  Чи  поділяєте 
ви  таку  оцінку?  Обґрунтуйте  свою  точку  зору.
ІІІ. актуалІзацІя ОпОрниХзнань, умІнь І  навичОк
Запитання та завдання
1. Які  чинники  перешкоджали  розвитку  сільського  господарства 
Наддніпрянщини  на  початку  ХХ ст.?
2. Назвіть  загальноросійські  партії,  які  діяли  в Наддніпрянщині.
3. Які масові виступи здійснювали українці, що перебували під вла-дою  Австро-Угорщини  в 1900—1914 рр.?
IV. вивчення нОвОгОматерІалу
1 земельна реформа п. столипіна та її вплив на розвиток 
наддніпрянської україни.
Робота з  підручником
Учні  опрацьовують  відповідний  матеріал  підручника,  складаючи 
характеристику  земельної  реформи  П.  Столипіна  за  планом:  1) при-чини  здійснення;  2)  мета  реформи;  3)  складові  реформи;  4)  особли-вості  здійснення  реформи  в Україні;  5)  результати  реформи.
Учитель  систематизує  й  доповнює  результати  роботи  учнів,  ви-користовуючи  наведений  нижче  матеріал.
Додаткова інформація
Революція  1905—1907 рр.  зазнала  поразки.  Правлячі  кола  імперії  збе-регли  владу.  Однак  вони  дедалі  більше  усвідомлювали  необхідність  змін. 
Однією  з головних  причин  революції  було  аграрне  питання,  розв’язати  яке 
запропонував  шляхом  реформи  голова  Ради  міністрів  і міністр  внутрішніх 
справ  П.  Столипін.  Реформа  була  започаткована  Указом  від  9  листопада 
1906 р.  і завершилася  Законами  від  14 червня  1910 та  29 травня  1911 р.
Головними  причинами  проведення  земельної  реформи  П.  Столипіна 
була необхідність розв’язання аграрного питання, яке з економічного пере-росло  в політичне,  потреба  зменшення  конфронтації  в суспільстві  та  від-вернення  загрози  нового  революційного  вибуху.
Метою реформи було підвищення ефективності сільськогосподарського 
виробництва,  збільшення  товарності  селянських  господарств,  зміцнення 
соціальної  підтримки  самодержавства  на  селі  та  розв’язання  проблеми 
аграрного  перенаселення.
Земельна  реформа  передбачала:
8руйнування  селянської  громади  та  закріплення  за  кожним  господарем 
у приватну  власність  земель,  якими  він  користувався.  Одержуючи  на-дільну  землю  у  власність,  селянин  міг  вимагати  її  виділення  одним 
масивом  або  відрубом.  Він  мав  право  переселитися  на  неї  й створити 
власний  хутір;
8надання  селянам  кредитної  допомоги  через  Селянський  кредитний  банк;
8заохочення переселення селян із регіонів із високою густотою населен-ня,  де  не  було  вільних  земель,  до  малозаселених  районів  Сибіру,  Пів-нічного  Кавказу  й Середньої  Азії.
Здійснюючи  реформу,  П.  Столипін  зіткнувся  із  сильним  опором  як  із 
боку  правих,  що  не  були  зацікавлені  в руйнуванні  традиційного  сільсько-го  укладу,  так  і з  боку  лівих  (особливо  есерів  та  більшовиків),  які,  мрію-чи про нову революцію, не бажали зменшення соціальної напруги на селі. 
Чимало  самих  селян  також  опиралися  реформі,  побоюючись  розорення 
й не  бажаючи  змінювати  звичне  життя.
Наддніпрянщина  стала  одним  із  регіонів,  де  земельна  реформа  відбу-валася  найбільш  успішно.
Земельна  реформа  П.  Столипіна  не  змогла  повністю  розв’язати  всі 
суперечності  на  селі.  Вона  не  ліквідувала  соціальної  напруженості, 
яка  ще  більше  загострилася.  Економічні  наслідки  реформи  були  більш 
вагомими:  значно  збільшилося  виробництво  товарного  зерна,  було  освоє-но  нові  території  на  сході  країни,  завдяки  розоренню  частини  селян 
з’явилася  нова  робоча  сила  для  промисловості.  Від  1910  до  1913  р. 
посівні  площі  в Наддніпрянщині  збільшилися  на  900 тис.  десятин  і до-сягли  22,9  млн  десятин.  У  1913  р.  було  знято  найбільший  валовий 
збір  зернових  —  1200  млн  пудів.  Третина  всієї  продукції  сільського 
господарства  вивозилася  за  кордон.  Частка  України  в загальноімпер-ському  експорті  зерна  перевищувала  40 %  і становила  250—300 млн 
пудів  щорічно.
Завершити  реформу  П.  Столипін  не  встиг.  1 вересня  1911 р.  його  було 
смертельно  поранено.
2 українські політичні партії в  1907—1914  рр.
Переслідування  учасників  революції  1905—1907  рр.,  що  розпо-чалися  після  її  поразки,  призвели  майже  до  повного  розгрому  укра-їнських  політичних  партій.  Так,  якщо  на  червень  1907  р.  УСДРП 
мала  близько  3  тис.  членів,  то  вже  за  кілька  місяців  її  кількість 
зменшилася  в  десятки  разів.  У  1908—1909  рр.  єдиною  ознакою  іс-нування  партії  була  легальна  газета  «Слово»,  що  виходила  в Києві 
за  редакцією  В.  Садовського,  С.  Петлюри,  М.  Порша  та  Я.  Міхури, 
які  також  складали  центральний  комітет  УСДРП.
Починаючи від 1908 р. лідери партії, що не були заарештовані або 
змогли  емігрувати,  намагалися  відновити  діяльність  УСДРП.  Резуль-татом  цього  стало  створення  Організаційного  комітету  українських 
соціал-демократів  вищих  навчальних  закладів  та  київської  робітничої 
організації.  Улітку  1909 р.  представники  відновлених  місцевих  орга-нізацій  зібралися  на  нараду  у Львові.  Однак  через  розбіжності  в по-глядах  УСДРП  відновлено  не  було.  Невдало  завершилася  також  спро-ба  її  членів  приєднатися  до  РСДРП  через  відмінності  в ставленні  до 
національного  питання.
Після  цих  невдач  більшість  провідників  УСДРП,  радикально  змі-нивши  погляди,  перейшла  на  націоналістичні  позиції.  До  них  при-єдналися  й деякі  лідери  СДС  (М.  Меленевський,  О.  Скоропис-Йолту-ховський  та  ін.).  У 1911 р.  у Львові  на  нараді  УСДРП  одна  частина 
76
лідерів української соціал-демократії висловилася за те, що українцям 
у  своїй  боротьбі  необхідно  спиратися  на  власні  сили,  а  друга  —  об-стоювала  необхідність  підтримки  з боку  Австро-Угорщини.  Зрештою 
ці  суперечки  спричинили  виникнення  двох  окремих  організацій  — 
Українського  інформаційного  комітету  та  Молодоукраїнської  партії. 
Проте  остання  так  і  не  почала  роботу.  Український  інформаційний 
комітет  у 1912—1914 рр.  здійснював  активну  діяльність,  інформуючи 
європейську  громадськість  про  українські  справи.  Його  представники 
працювали  у  Великій  Британії,  Франції,  Австро-Угорщині  та  інших 
державах.
У  той  час  як  провідники  УСДРП,  що  перебували  в еміграції,  ста-вали  на  самостійницькі  позиції,  діячі  партії,  що  залишалися  в Росій-ській  імперії,  продовжували  діяльність.  Вони  організували  видання 
українських суспільно-політичних журналів у Москві — «Украинская 
жизнь»  та  Києві —  «Дзвін».
Після  поразки  революції  УСДРП  припинила  діяльність.  Така  до-ля  партії  була  обумовлена  тим,  що  вона,  орієнтуючись  на  легальні 
методи  роботи,  в  умовах  післяреволюційних  переслідувань,  за  від-сутності  власної  думської  фракції,  діяти  не  змогла.  У  цій  ситуації 
члени  ради  УСДРП  Б.  Грінченко,  С.  Єфремов,  Є.  Чикаленко  та  інші 
вирішили  на  основі  місцевих  партійних  осередків  відновити  колиш-ню  Загальноукраїнську  безпартійну  організацію.  На  з’їзді  УСДРП 
у  1908  р.  ідею  підтримали  та  назвали  нову  організацію,  за  пропо-зицією  О.  Лотоцького,  Товариством  українських  поступовців  (ТУП). 
Поступовці  виступали  за  перетворення  Російської  імперії  на  федера-тивну державу, надання Україні автономії, упровадження української 
мови  в  школах,  створення  українознавчих  кафедр  у  Київському  та 
Новоросійському  (Одеському)  університетах.  Свої  задуми  вони  на-магалися  реалізувати  за  підтримки  російських  ліберальних  партій, 
що  мали  власне  представництво  в Думі.  У 1911—1913 рр.  ТУП  ви-користовувала  загальноросійські  з’їзди  земств,  учителів  із  питань 
організації  народної  освіти  для  проведення  через  них  резолюцій  про 
необхідність  запровадження  в  школах  Наддніпрянщини  навчання 
українською  мовою.
У квітні 1912 р. на з’їзді ТУП було затверджено «українську плат-форму»,  що  містила  такі  вимоги:
8запровадження  навчання  в школах  українською  мовою;
8викладання  української  мови,  літератури  та  історії  як  окремих 
предметів  у середніх  та  вищих  навчальних  закладах;
8використання  української  мови  в судочинстві,  церкві  та  громад-ських  організаціях;
8скасування  заборон  на  привезення  з-за  кордону  літератури,  ви-даної  українською  мовою.
Для  популяризації  «української  платформи»  ТУП  використовувала 
журнал  «Украинская  жизнь»  та  уклала  угоду  з  російською  Партією 
конституційних  демократів  (кадетів),  які  мали  представляти  її  в Думі.
3 загальноросійські політичні партії та український рух.
У  Наддніпрянській  Україні  діяли  осередки  загальноросійських 
політичних  партій.  Усі  вони  мали  власні  позиції  щодо  національних 
прав українців. Представники партій російських лібералів, кадети та 
октябристи,  обстоюючи  єдність  Російської  держави,  були  категорич-но  проти  права  українців  на  самовизначення  й національно-терито-ріальну  автономію.  Однак  уважали,  що  будь-які  репресії  проти  на-ціональних  рухів  ведуть  лише  до  їх  зміцнення,  що  всім  народам 
необхідно  надати  демократичні  права  й національно-культурну  авто-номію —  право  навчатися  рідною  мовою,  використовувати  її  в суді 
та  церкві,  розвивати  власну  культуру  тощо.
Праві  чорносотенні  організації  «Союз  русского  народа»,  «Союз  Ми-хаила  Архангела»,  «Клуб  русских  националистов»  та  інші  категорично 
заперечували  саме  існування  українців,  а  український  рух  уважали 
«німецькою  інтригою»,  вигаданою  для  ослаблення  Російської  імперії.
Суттєво  різнилися  погляди  на  український  рух  серед  партій  со-ціалістичного  спрямування.  Представники  фракції  меншовиків  Ро-сійської соціал-демократичної партії не заперечували права українців 
на національно-культурну автономію. Проте, на їхню думку, будь-які 
національні  рухи  послаблювали  єдиний  революційний  фронт  проти 
царизму,  а демократичні  свободи  й соціалістичні  перетворення  є до-статніми  для  задоволення  національних  потреб  українців.
Прибічники  більшовиків  у  складі  РСДРП  спочатку  не  відрізня-лися  від  меншовиків  у своєму  ставленні  до  «українського  питання». 
Однак напередодні Першої світової війни, коли національне питання 
стало  набувати  особливої  ваги  у світовій  політиці,  лідер  більшовиків 
В.  Ленін  проголосив  безумовну  підтримку  права  України  на  само-визначення,  розуміючи  під  тим  її  відокремлення  та  утворення  само-стійної  держави.  Це  він  вважав  доцільним  для  боротьби  проти  ца-ризму та здійснення демократичних перетворень. Однак у наступний 
період  здійснення  соціалістичної  революції  національні  рухи  й  на-ціональні  утворення  ставали  перешкодою  в боротьбі  за  встановлення 
світової  пролетарської  республіки.
Партія  соціалістів-революціонерів  (есерів)  була  єдиною  загально-російською партією, яка беззастережно підтримувала право українців 
на  національно-територіальну  автономію.  Есери  були  прибічниками 
перебудови  Російської  імперії  у федеративну  республіку  та  надання 
права  національного  самовизначення  всім  неросійським  народам.
4 український національно-культурний рух.
Випереджальне завдання
Упродовж  розгляду  нового  матеріалу  складіть  розгорнутий  план 
за  темою  «Розвиток  українського  національно-культурного  руху 
в Наддніпрянській  Україні  в 1907—1914 рр.».
Політика, здійснювана російською владою в Наддніпрянщині піс-ля революції 1905—1907 рр., спричинила погіршення умов розвитку 
українського  національно-культурного  руху.  У ньому  набувають  по-ширення  прояви  великодержавного  шовінізму.
Робота з  термінами та поняттями
Великодержавний  шовінізм  — одна  з  агресивних  форм  націона-лізму,  що  проповідує  національну  винятковість,  зверхність  од-нієї  нації  над  усіма  іншими,  розпалює  національну  ворожнечу 
й нетерпимість.
У  1908  р.  в  Києві  розпочав  діяльність  «Клуб  русских  национа-листов». За підтримки російської влади згодом його відділи з’явилися 
в десятках  міст  і містечок  Наддніпрянщини.  Метою  своєї  діяльності 
клуб  уважав  «вести  суспільну  і культурну  війну  проти  українського 
руху  на  захист  основ  Російської  держави  в Україні».
Робота з  документом
О.  Лотоцький  про  розвиток  українського  руху  в Наддніпрянщині 
після  революції  1905—1907 рр.
По  першій  революції  Україна  не  зазнала  жодних  змін  у своєму  полі-тичному  становищі.  Утворення  українських  політичних  організацій  ни-щилося  правом  адміністративної  реєстрації,  можливість  утворення  певно-го  національного  тіла  бодай  у парламенті  російському  відпала  з виданням 
закону  3 червня  1907 р.,  що  закрив  доступ  до  Думи  демократичних  еле-ментів  України…  Українська  мова  так  і залишилася  на  своєму  традицій-ному  становищі  «ізгоя» —  в школі,  в адміністрації,  в суді  та  навіть  у гро-мадській  книгозбірці…
Почалася  боротьба  з українством  і в  першу  чергу  з українською  мовою 
на  всьому  приступному  фронті.  Заборонялися  «Просвіти»,  клуби,  не  дозво-лялося  друкувати  українські  оповістки,  співати  українські  пісні  не  лише 
на  концертах,  але  й  просто  на  вулицях  по  селах;  українським  кобзарям 
заборонялося  співати  по  ярмарках,  школярам  не  вільно  було  співати  коля-док;  учителі  одбирали  у школярів  Євангелія  в українській  мові  і т.  ін.
1) Які  факти  наводить  автор  документа?
2) Які  висновки  можна  зробити  на  підставі  цих  фактів  про  політи-ку російської влади щодо українського руху в післяреволюційний 
період?
Циркуляр  міністра  освіти  1906 р.,  який  дозволяв  шкільним  учи-телям  використовувати  українську  мову  для  тлумачення  окремих  не 
зрозумілих  учням  слів,  було  скасовано.  Закривалися  українські  дру-ковані  видання.  У  1907  р.  з  18  українських  видань  у  Наддніпрян-щині  залишилося  лише  дев’ять.  У наступні  роки  їх  кількість  змен-шилася.  Тих,  хто  передплачував  українську  періодику,  звільняли 
з  посад  як  неблагонадійних  осіб.  Цензурні  обмеження  застосовува-лися  щодо  українських  театральних  вистав.
Усіляко обмежувалася діяльність «Просвіт». Незважаючи на суто 
культурницьке  спрямування  роботи  (читання  лекцій,  організація  ве-чорів,  заснування  бібліотек,  поширення  українських  книжок  тощо), 
вони  постійно  зазнавали  переслідувань  із  боку  владу.  Їхня  робота 
припинялася  перереєстраціями.  Так,  сенат  Російської  імперії  під-тримав у 1908 р. рішення губернської влади Полтави відмовити в ре-єстрації місцевої «Просвіти». Він пояснив, що, допомагаючи культур-но-освітньому  розвитку  української  людності,  «Просвіта»  приховує 
в собі сепаратистські домагання й це може призвести до небезпечних 
наслідків.
20 січня  1910 р.  з’явився  урядовий  циркуляр,  що  забороняв  ре-єструвати  будь-які  українські  та  єврейські  товариства  незалежно  від 
поставленої  ними  мети.  У ньому  підкреслювалося,  що  об’єднання  на 
основі національних інтересів призводить до посилення національної 
відокремленості  та  може  викликати  небажані  для  Російської  імперії 
наслідки.  Через  урядові  обмеження  у 1914 р.  в Наддніпрянщині  за-лишилася  лише  одна  «Просвіта»  в Катеринославі.
Урядові обмеження поширилися на проведення в 1911 р. заходів, 
пов’язаних  із  50-ю  річницею  від  дня  смерті  Т.  Шевченка.  Було  за-боронено  збирання  коштів  на  спорудження  пам’ятника  поетові.  Про-явами  «українського  сепаратизму»  Тимчасовий  комітет  у  справах 
друку  визнав  навіть  портрети  Т.  Шевченка,  малюнок  пам’ятника 
поету  й  карту  України  в  «Народному  календарі».  Уживання  назв 
«Україна»  та  «український  народ»  влада  заборонила  й конфіскувала 
повні  видання  «Кобзаря»  Т.  Шевченка.
Одночасно  з  українцями  в  Наддніпрянщині  утисків  зазнавали 
й інші  неросійські  народи.  Особливо  це  стосувалося  євреїв.  Широко-го  розголосу  набула  в 1911 р.  «справа  Бейліса»,  за  якою  працівника 
цегельні  єврея  М.  Бейліса  віддали  під  суд  за  підозрою  в  убивстві 
з ритуальною метою російського хлопчика Андрія Ющинського. «Спра-ва  Бейліса»  тягнулася  два  роки  та  завершилася  великим  судовим 
процесом. На захист М. Бейліса виступили М. Грушевський, А. Шеп-тицький,  С.  Єфремов,  В.  Короленко  та  ін.  На  суд  чинили  тиск  чор-носотенці,  поліція  висувала  лжесвідків.  Проте  рішенням  присяжних 
М.  Бейліса  було  визнано  невинним  і виправдано.
5  «українське питання» в  ІІІ та IV державних думах.
Робота з  підручником
Учні опрацьовують відповідний матеріал підручника, визначаючи, 
як  відбувався  розгляд  «українського  питання»  в ІІІ  і IV  Державних 
думах  Росії.  Учитель  систематизує  й  доповнює  результати  роботи 
учнів,  використовуючи  наведений  нижче  матеріал.
Додаткова інформація
Запроваджені 3 червня 1907 р. поправки до виборчого закону привели 
до  значних  змін  у складі  Державної  думи.  У ІІІ  Державній  думі,  що  пра-цювала  від  1 листопада  1907 до  9 червня  1912 р.,  переважали  великі  зем-левласники й консервативно налаштовані депутати. Із 442 депутатів 95 пред-ставляли  дев’ять  українських  губерній.  Української  думської  громади 
у складі  Думи  створено  не  було.  Намаганнями  депутатів-українців  О.  Ло-тоцького  та  В.  Піснячевського  виник  лише  невеликий  гурток  симпатиків 
України.  Однак,  коли  мова  заходила  про  потреби  України,  вони  здебіль-шого  відмовчувалися.
Уперше  за  історію  Державної  думи  «українське  питання»  розглядалося 
29 березня  1908 р.  Це  був  законопроект  про  запровадження  в початкових 
школах  української  мови,  за  яким  передбачалося  від  1908/1909 навчально-го  року  в районах  етнічного  розселення  українців  увести  її  вивчення  і за-безпечити  викладання  необхідними  посібниками.  При  цьому  вивчення 
російської  мови  залишалося  обов’язковим.  Однак  законопроект  було  роз-глянуто  лише  частково,  а потім  передано  до  комісії  з питань  народної  осві-ти, де він і загубився. Останню крапку в цьому питанні поставили в жовтні 
1910  р.,  коли  після  тривалих  обговорень  і  наступного  голосування  було 
заборонено  використання  української  мови  в початковій  школі.
Удруге  увагу  депутатів  до  «українського  питання»  було  звернуто 
в грудні  1909 р.  під  час  розгляду  законопроекту  про  використання  рідної 
мови  в місцевих  судах.  Українські  ультраправі  депутати  О.  Бобринський 
та  В.  Шульгін,  що  відрізнялися  вкрай  шовіністичними  поглядами,  навіть 
організували  «виступ  від  народу»,  запевняючи,  що  «вони,  українці,  самі 
не  хотіли  української  мови  в судочинстві».  За  результатами  голосування 
українській  мові  було  перекрито  доступ  і в  суди.
Дещо  іним  було  ставлення  до  «українського  питання»  в IV  Державній 
думі  (15  листопада  1912  —  6  жовтня  1917  р.).  Із  442  депутатів  96  пред-ставляли дев’ять губерній Наддніпрянщини. Під час передвиборчої кампанії 
лідери  ТУП  уклали  угоду  з кадетами,  що  вони  захищатимуть  у Думі  права 
українців.  За  два  роки  роботи  IV  Державної  думи  до  початку  Першої  світо-вої  війни  «українське  питання»  в  ній  поставало  двічі.  У  червні  1913  р. 
фракції  кадетів  і трудовиків  звернулися  із  запитом  до  уряду  про  переслі-дування  в Наддніпрянщині  українських  громадських  організацій.  Під  час 
обговорення  цього  питання  в  Думі  проблеми  українства  були  широко  ви-світлені.  На  захист  українців  виступили  кадети  (П.  Мілюков),  трудовики 
(В.  Дзюбинський),  соціал-демократи  (Г.  Петровський).  Це  викликало  обу-рення  депутатів  правої  більшості,  що  підтримували  урядову  політику.
 
Наступного  разу  «українське  питання»  було  порушене  1914 р.  з при-воду  урядових  заборон  відзначати  100-річчя  від  дня  народження  Т.  Шев-ченка.  26 лютого,  у день  народження  поета,  фракції  трудовиків,  кадетів, 
октябристів,  а  згодом  і  соціал-демократів  внесли  запит,  де  звинуватили 
міністра  внутрішніх  справ  у  тому,  що,  заборонивши  відзначати  ювілей 
Т. Шевченка, він перевищив свої повноваження. Як і раніше, обговорення 
цього  питання  вийшло  за  межі  згаданої  події  та  сприяло  приверненню 
уваги  громадськості  до  порушення  прав  українців.
6 шевченківський ювілей 1914  р. та український рух.
Політика  заборон,  яку  застосовував  російський  уряд  у  1907—
1914 рр. щодо українського національного руху, поширювалася також 
і на  різноманітні  масові  заходи.  У 1911 р.  було  заборонено  проведен-ня  вечорів  і панахид  на  вшанування  пам’яті  Т.  Шевченка.
У  1914  р.  українці  відзначали  100-річний  ювілей  від  дня  наро-дження Т. Шевченка. На західноукраїнських землях австро-угорська 
влада  ніяк  не  перешкоджала  цьому.  Російський  уряд  поставився  до 
цього  інакше.  Напередодні  ювілею  міністр  внутрішніх  справ  М.  Ма-клаков  звернувся  до  всіх  губернаторів  із  розпорядженням,  де  зобо-в’язав  їх  заборонити  будь-яке  публічне  святкування  100-річчя  від  дня 
народження Т. Шевченка. Не дозволялося проводити урочисті збори, 
називати  ім’ям  поета  школи,  вулиці,  фонди  та  стипендії.  Міністр 
рекомендував  уважно  стежити,  щоб  установлення  пам’ятників  Шев-ченку не набувало форми масових громадських заходів. Він заборонив 
також  друкувати  ювілейне  видання  творів  поета.  Синод  Російської 
православної  церкви  не  залишився  осторонь  і спеціальним  розпоря-дженням  заборонив  здійснювати  панахиди  в  пам’ять  Т.  Шевченка. 
Міністерство освіти заборонило учням навчальних закладів відвідува-ти  заходи  й концерти,  присвячені  ювілею.  Куратор  Київської  шкіль-ної  округи  А.  Деревицький,  пояснюючи  це  рішення,  заявив,  що 
Т. Шевченко писав мовою, яка не вивчається в навчальних закладах, 
а його  творчість  не  містить  матеріалів,  які  можуть  використовувати-ся  в навчальному  процесі.
За таких обставин лідери ТУП та інші громадські діячі, щоб уник-нути  можливих  провокацій,  вирішили  демонстративно  відмовитися 
від  проведення  в Наддніпрянській  Україні,  особливо  в Києві,  ювілей-них  заходів  і закликали  студентів  утриматися  від  участі  в стихійних 
вуличних демонстраціях, а оголосити замість цього одноденний страйк 
протесту.  За  ініціативою  ТУП  урядова  заборона  святкування  ювілею 
Т.  Шевченка  була  розглянута  IV  Державною  думою.
Незважаючи  на  урядові  заборони  й  заклики  поступовців,  10—
11 березня 1914 р. студенти організували в Києві вуличну демонстра-цію.  Удень  10  березня  багато  киян  зібралися  поблизу  Софійського 
собору,  де  традиційно  щороку  відбувалася  панахида  на  честь  Шев-
82
ченка.  Побачивши,  що  собор  зачинений,  вони  влаштували  вуличну 
демонстрацію  протесту.  Проти  демонстрантів  рушив  натовп,  підбу-рюваний  чорносотенною  організацією  «Двоголовий  орел».  Серед  де-монстрантів були поранені й десятки заарештованих. Наступного дня 
демонстрації  та  сутички  поновилися.
Робота з  документом
Зі  спогадів  українського  письменника  С.  Васильченка 
про  святкування  шевченківського  ювілею  1914 р.
Мені пригадалося, як одбувався той пам’ятковий ювілей 1914 р. у Києві. 
Україна  готувалася  до  бучного  ювілею,  і він  мав  би  вилитися  в таке  всена-родне  свято,  якого  ще  до  того  часу  не  знала  Україна;  влада  це  бачила  і вжи-ла  заходів;  всякі  святкування,  навіть  панахиди,  були  суворо  заборонені.
Усім  школам  був  даний  з цього  приводу  суворий  наказ.  У Києві  видав-ництво «Криниця» надрукувало 12 тис. примірників «Кобзаря» до ювілею — 
усі  вони  були  конфісковані.  Гадали,  що  ніякого  святкування  не  буде.  Але 
якось  несподівано  в пам’ятковий  день  увесь  Київ,  особливо  молодь,  вийшли 
на вулиці міста з портретами Т. Шевченка, зі співами, прапорами, з квітами. 
Того  року  була  рання  весна,  і цей  день  видався  надзвичайно  теплий  і ясний. 
Усі  вулиці  були  забиті  людьми.  Ганяла  поліція,  гарцювали  з нагаями  коза-ки —  цілими  натовпами  хватали  в тюрму,  нічого  не  помагало.
1) Які  факти  наводить  автор  спогадів?
2) Які  висновки  щодо  рівня  національної  самосвідомості  українців 
можна  зробити?
V. закрІплення нОвОгОматерІалу
І варіант
Обговорення складання учнями розгорнутих планів за темою «Роз-виток українського національно-культурного руху в Наддніпрянській 
Україні  в 1907—1914 рр.».
ІІ варіант
Бесіда за запитаннями
1. Коли  розпочалася  земельна  реформа  П.  Столипіна?
2. Яку  назву  мав  єдиний  російський  журнал,  що  висвітлював  жит-тя  українців  у Російській  імперії?
3. На  з’їзді  якої  української  партії  в 1908 р.  було  утворено  ТУП?
4. Представники  яких  загальноросійських  партій  узагалі  заперечу-вали  факт  існування  українців?
5. Яким  було  ставлення  есерів  до  «українського  питання»?
6. Що  таке  великодержавний  шовінізм?
7. У  якому  місті  Наддніпрянської  України  в 1914 р.  діяла  остання 
«Просвіта»?  Коли  вперше  в історії  Державної  думи  в ній  розгля-далося  «українське  питання»?
8. Які події відбулися в Києві під час шевченківського ювілею 1914 р.?
VІ. пІдсумки урОку
8Земельна  реформа  П.  Столипіна  мала  розв’язати  аграрну  пробле-му  й перешкодити  вибуху  нової  революції.  Цієї  мети  було  досяг-нуто лише частково: деякі соціальні суперечності реформа розв’я-зала,  однак  спричинила  появу  нових.
8Умови  післяреволюційної  реакції  стали  важким  періодом  для 
українських політичних партій: вони були змушені згорнути свою 
діяльність  або  шукати  нові  форми  діяльності.
8Ставлення  загальноросійських  партій  до  українського  руху  сут-тєво  відрізнялося,  починаючи  від  повного  заперечення  факту  іс-нування  українців  до  визнання  за  ними  права  на  національне 
самовизначення.
8Умови  для  розвитку  українського  національно-культурного  руху 
в 1907—1914 рр.  у Наддніпрянщині  були  надзвичайно  несприят-ливими:  влада  всіляко  обмежувала  й  переслідувала  українську 
культуру,  закривала  українські  громадські  установи  тощо.
8Обговорення  українських  питань  у  ІІІ  та  IV  Державній  думах, 
хоча  й безрезультатні,  сприяли  приверненню  уваги  громадськос-ті  до  проблем  українства.
8Події, пов’язані із шевченківським ювілеєм 1914 р., сприяли фор-муванню національної самосвідомості українців і подальшому роз-витку  українського  руху.  Урядові  заборони  мали  зворотну  дію: 
їхній  надмірний  характер  сприяв  тому,  що  до  українського  руху 
долучалися  ті,  хто  раніше  були  до  нього  байдужі.
VII.дОмашнє завдання
Опрацюйте  відповідний  матеріал  підручника.
Категорія: Історія України 10 клас | Додав: uthitel (11.09.2014)
Переглядів: 2397 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: