Уроки № 88—92 Тема. Культурне та духовне життя в роки непу. - Історія України 10 клас - Старша школа - Каталог статей - Учительська світлиця
Головна » Статті » Старша школа » Історія України 10 клас

Уроки № 88—92 Тема. Культурне та духовне життя в роки непу.

Уроки  №  88—92
Тема.   Культурне та духовне життя в  роки непу.
Мета:  проаналізувати політику більшовиків у  галузі культури; показати, що політика коренізаціі 
сприяла піднесенню національної культури, оновленню української інтелігенції, зазначивши при цьому, 
що культура й  духовне життя народу були підпорядковані ідеологічним настановам партії більшови -ків; пояснити зміст основних термінів і  понять; формувати в  учнів логічне та історичне мислення; 
виховувати їх на кращих зразках національної культури.
Тип уроку:   комбінований.
Обладнання:   підручник, хрестоматія, стінна карта «УСРР у  період непу», атлас, репродукції 
картин, ілюстративний матеріал, портрети діячів науки та культури.
Основні терміни та поняття:  коренізація, українізація, ідеологізація, культурна револю -ція, лікнеп.
Хід уроку
І варіант
Форма проведення:  семінарське заняття.
План
  1.  Українізація:  передумови  та  мета  здійснення.
  2.  Політика  українізації:  заходи  й   результати.
  3.  Політика  коренізації  національних  меншин  в   УСРР.
  4.  Провідники  політики  українізації.
Рекомендована  література
  1.  Бойко  О.  Д.  Історія  України  у  ХХ  ст.  —  Ніжин,  1994.
  2.  Грицак  Я.  Нарис  історії  України.  Формування  модерної  україн-ської  нації.  ХІХ—ХХ  століття.   —  К.,  1996.
  3.  Гунчак  Т.  Україна.  Перша  половина  ХХ  століття.  —  К.,  1993.
  4.  Історія  України.  ХХ  століття:  посібник  для  вчителя  /  За  ред. 
С.  В.  Кульчицького.   —  К.,  1992.
  5.  Касьянов  Г.  Українська  інтелігенція  1920-х   —  30-х  рр.:  соціаль-ний  портрет  та  історична  доля.   —  К.,  1992.
  6.  Касьянов  Г.,  Даниленко  В.  Сталінізм  і   українська  інтелігенція 
(20—30-ті  рр.).   —  К.,  1991.
  7.  Кульчицький  С.  В.  УСРР  в  добу  нової  економічної  політики 
(1921—1928  рр.).  Спроба  побудови  концептуальних  засад  реальної 
історії.   —  К.,  1995.
  8.  Кульчицький  С.  В.  Комунізм  в   Україні:  перше  десятиріччя 
(1919—1928).   —  К.,  1996.
  9.  Кульчицький  С.  В.  Україна  між  двома  війнами  (1921—1939  рр.).  — 
К.,  1999.
 10. Лисяк-Рудницький  І.  Історичні  есе.   —  Т.  2.  —  К.,  1994.
ІІ варіант
I.   ОрганІ зац І я навчальнО ї д І яльнО стІ
Учитель  оголошує  учням  тему  й  основні  завдання  уроку.
ІІ.   п еревІ рка д О машньО гО  завдання
Виступи  учнів  із  підготовленими  рефератами.
  Фронтальне опитування
  1.  Коли  було  запроваджено  неп?
  2.  Чому  заходи  непу  в   УСРР  були  запроваджені  пізніше,  ніж  у  ра-дянській  Росії?
  3.  Визначте  причини  голоду  1921—1923   рр.
  4.  Чому  українська  радянська  влада  тривалий  час  приховувала  мас-штаби  голоду?
  5.  Якими  були  наслідки  голоду  1921—1923  рр.  для  УСРР?
  6.  Із  якою  метою  виник  проект  створення  СРСР?
  7.  Яким  був  проект  Й.  Сталіна  щодо  створення  СРСР?
  8.  Коли  було  проголошено  створення  СРСР?
  Письмове завдання
  1.  Визначте  основні  підходи  до  створення  СРСР,  що  мали  місце  в   ра-дянському  керівництві,  та  дайте  їх  характеристику.
  2.  Що  спричинило  запровадження  непу?  Якою  була  його  роль  для 
збереження  радянської  влади?
  3.  Політика  непу  планувалася  як  тривала  чи  тимчасова?
ІІІ.  а ктуалІ зац І я  О п О рни Х  знань, ум І нь І   навич О к
  Запитання та завдання
  1.  Визначте  здобутки  розвитку  культури  1917—1921  рр.
  2.  Яким  було  ставлення  більшовиків  до  сфери  культури?
ІV.  в ивчення нО в О гО  матер І алу
  1  Основні риси розвитку української культури в  роки непу.
  Розповідь учителя
У  період  непу  партія  продовжувала  політику  культурної  револю-ції.  Політизація  культурного  процесу  не  приховувалася:  партія  ви -магала,  щоб  культура  була  національною  за  змістом,  але  не  суперечи-ла  комуністичній  теорії.
Метою  культурної  революції  було  формування  у  свідомості  мас  пев -них  стереотипів,  які  б  зробили  поведінку  широких  верств  населення 
прогнозованою  та  контрольованою  з  боку  органів  радянської  влади.
В  останні  роки  непу  утверджувалися  погляди  на  культуру  як  на 
один  із  напрямків  соціалістичного  будівництва  —  поряд  з  індустріа-лізацією  й  колективізацією  сільського  господарства.
У  сфері  культури  не  вистачало  інтелігенції,  радянське  керівни-цтво  залежало  від  так  званих  «буржуазних  спеціалістів».  Тому 
постало  завдання  створити  власну  інтелігенцію  або  змусити  «буржуаз -них  спеціалістів»  робити  те,  що  потрібно  радянській  владі.  На  незгод -них  чекали  репресії.
Попри  все,  1920-ті  рр.  були  періодом  відродження  культури. 
Україномовна  освіта  та  її  підтримка  з   боку  держави  мали  велике 
значення  для  розвитку  національної  культури.  Однак  головним  по -штовхом  до  відродження  була  революція,  яка  сповнила  культурну 
діяльність  відчуттям  новизни,  свідомістю  звільнення  від  старого 
світу  та  його  обмежень.
  Робота з  підручником
Опрацюйте  відповідний  матеріал  підручника  та  визначте  основні 
риси  розвитку  української  культури  в  роки  непу.
  2  к оренізація (українізація).
  Робота з  таблицею
Коренізація  в   УСРР
План характеристики Характеристика
Форма Здійснювалася у  вигляді українізації й  заходів для національного 
розвит ку національних меншин в  Україні
Період здійснення 1923  — початок 1930-х рр.
Основні провідники М. Скрипник, О. Шумський
Мета Створення національного підґрунтя для проведення більшовиками своєї 
політики, а  також для створення позитивного образу радянської влади 
як усередині країни, так і  за її межами
Основні положення Сформовані рішеннями ХІІ з’їзду РКП(б) (квітень 1923  р.):
  8 підготовка, виховання та висування керівних кадрів корінної націо -нальності;
  8 урахування національних чинників при формуванні партійного та 
державного апарату;
  8 організація мережі навчальних, виховних закладів, закладів культури, 
преси, книговидавничої справи мовами корінних національностей;
  8 вивчення національної історії, відродження та розвиток національ -них традицій і  культури
Підсумки, результати   8 У 1930  р. кількість шкіл з  українською мовою навчання становила 
85  %, на українську мову було переведено 75  % діловодства дер-жавних установ, українською мовою видавалося 90  % газет, понад 
50  % книг і  журналів. Кількість українців серед службовців держ-апарату зросла з  35 до 54  %;
  8 сприяла залученню до радянського культурного будівництва української 
інтелігенції, повернулася з  еміграції частина діячів культури й  науки;
  8 відбувся бурхливий розвиток української культури («Відродження»);
  8 були забезпечені культурно-національні права національних мен -шин, створені адміністративні національні райони тощо
  Робота з  термінами та поняттями
Українізація  (складова  коренізації)   —  політика  більшовицького 
керівництва  в   1920-х  рр.,  спрямована  на  збільшення  представни -цтва  українців  в  органах  влади,  культури,  освіти,  державних 
установ;  розширення  сфери  застосування  української  мови  в   су-спільстві;  пробудження  інтересу  до  національної  української  куль -тури.  Основною  метою  українізації  було  утвердження  радянської 
влади  в   Україні,  створення  для  неї  національного  підґрунтя.
Політика  українізації  викликала  духовний  ренесанс,  розмаїття  літе-ратурних  організацій  та  об’єднань,  появу  молодого  покоління  українських 
митців.  У   1920-х  рр.  українські  література  та  мистецтво  переживали 
бурхливе  піднесення.  Пройнята  національною  духовністю,  усупереч  ідео -логічним  обмеженням,  українська  культура  досягла  світового  рівня.
Процес  українізації  активізував  оформлення  автокефальної  право-славної  церкви.  У   жовтні  1921   р.  було  скликано  собор,  який  обрав  ми -трополитом  В.  Липківського  й   остаточно  оформив  Українську  автоке-фальну православну церкву. Релігійна служба відправлялася українською 
мовою,  у  церковному  житті  було  здійснено  багато  демократичних  ново-введень.  УАПЦ  швидко  завойовувала  авторитет  серед  віруючих  Украї -ни  та  за  її  межами.  Тоді  в   1926  р.  проти  української  церкви  розпочав-ся  широкий  наступ,  який  закінчився  її  ліквідацією  в   1930  р.
Наприкінці  1920-х  —  на  початку  1930-х  рр.  почалося  згортання 
політики  українізації  та  загалом  коренізації.
Оскільки  українізація  сприяла  розвитку  культури,  піднесенню 
національної  самосвідомості  корінного  населення,  у   майбутньому  во -на  могла  стати  загрозою  для  існування  федерації.  Поки  Й.  Сталін 
вів  боротьбу  за  владу  в  партії,  партійно-радянське  керівництво  центру 
мирилося  з  наслідками  коренізаціі  в  національних  республіках.
Посиливши  владу,  Й.  Сталін  і  Л.  Каганович  починають  боротьбу  з   так 
званим  «націонал-ухильництвом»  окремих  відповідальних  партійних  працівників,  які  з  точки  зору  центру  приділяли  подвійну  увагу  національ -ному  питанню  (О.  Шумський,  М.  Скрипник,  М.  Волобуєв  та  ін.).
Оцінюючи  історичне  значення  процесу  українізації,  слід  визнати, 
що  попри  всю  непослідовність  її  здійснення,  розпочата  в  1920-х  pp.,  але 
не  доведена  до  логічного  завершення,  вона  мала  досить  помітний  вплив 
на  зміну  суспільної  ролі  та  функцій  української  мови,  яка  завдяки  цьо -му,  хоч  і  ненадовго,  уперше  в   новітній  історії  стала  мовою  державних 
установ;  зросла  її  культура  й  помітно  розширилася  сфера  вживання.
  Робота з  документом
З  інтерв’ю  із  С.  Петлюрою  про  українізацію  (1924  р.)
…У  цьому  напрямку  нинішньої  політики  більшовиків  я  вбачаю  черго-ву  їхню  поступку  стихійній  силі  українського  національного  руху,  а  вод -ночас  логічно  послідовний  і  політичний  захід  з   метою  оволодіти  силою 
цього  руху  й  зміцнити  свої  позиції  в   Україні…
…Більшовицька  українізація  має  розглядатися  як  одна  ланка  того 
плану,  що  вони  його  виношують  на  випадок  збройного  конфлікту  зі  сво-їми  сусідами.  Говорити  про  успіхи  її  в   самій  Україні  поки  що  передчас-но.  Відомості,  які  надходять  звідти,  змушують  поставитися  до  неї  радше 
з   недовірою  й   застереженнями.  Як  в  усьому,  що  декларують  більшовики, 
так  і  в  цьому  питанні  за  гучними  і   гарними  словами  та  високими  ідеями 
криється  чимало  фарисейства  й  сурогату.  Так,  українізація  спрощено 
і   прямолінійно  зводиться  лише  до  переходу  на  українську  мову  в  діло-водстві  і  до  запровадження  її  у   школах  як  знаряддя  навчання  в   дусі 
комуністичних  ідей.  Поки  що  не  чутно,  щоб  до  колосальної  за  своїм 
змістом  й   обсягом  роботи  українізації  залучено  було  культурні  сили  Укра -їни,  які  не  сповідують  комуністичної  віри.  Ні,  країнізацію  проводить 
переважно  зайшлий  елемент,  комуністи  з  Москви,  які  наспіх  самі  ледь 
навчилися  і  навчаються  української  мови.  Не  важко  уявити,  скільки 
викривлень  і   шкоди  принесе  така  українізація  справжній  національній 
культурі…  Нарочистість  і   фарисейство  українізації,  проводжуваної  біль-шовиками,  тим  більше  впадає  в  око,  що  одночасно  з   декларуванням 
і   часткової  реалізацією  її  комуністичні  лідери  поклали  край  останнім 
ознакам  державної  самостійності  УСРР…
Таким  чином,  українізація,  проваджувана  більшовиками,  в  зазначених 
умовах  постає  як  обдуманий  хід  політичної  гри  в   інтересах  комунізму, 
а  не  як  справжній  засіб  задоволення  національних  потреб  35-мільйонного 
населення  України.
Однак  це  не  означає,  що  вона  не  принесе  деяких,  бодай  короткочасних 
вигод.  Розрахунок  більшовиків  на  ефект  такої  тактики  в   сенсі  впливу  на 
українську  еміграцію  й  особливо  на  українське  населення,  яке  живе  тепер 
у  Польщі,  виявляється  певною  мірою  правильним.
  1)  Яку  оцінку  дає  С.  Петлюра  українізації?
  2)  Чи  відповідала  його  оцінка  реальному  стану  речей?
  3)  Який  вплив  мала  українізація  «на  українську  еміграцію  й  особ-ливо  на  українське  населення,  яке  живе  тепер  у  Польщі»?
  3  р озвиток освіти та науки.
Важливою  проблемою  доби  непу  була  ліквідація  неписьменності. 
У  1923  р.  було  створено  добровільне  товариство  «Геть  неписьменність». 
Держава  надавала  певні  пільги  тим,  хто  навчався.  За  1920-ті  рр. 
в  Україні  навчилися  читати  й  писати  близько  2   млн  осіб.  У  1924  р. 
почалася  підготовка  до  запровадження  обов’язкового  чотирирічного 
початкового  навчання  дітей.
В  освіті  поширюється  експеримент  та  новаторство.  Радянський 
уряд  сприяв  створенню  нових  типів  шкіл,  підходів  до  викладання 
й  виховання,  які   б  прискорили  розрив  із  «буржуазним  минулим». 
У  державі  створювалася  система  ідеологізованої  освіти.  Нові  програ -ми  особливого  значення  надавали  політехнізації  освіти,  колективним 
методам  виховання.  Велику  популярність  мала  теорія  А.  Макаренка, 
який  приділяв  значну  увагу  оточенню  в  житті  дитини.
У  школах  було  заборонено  вивчення  основ  релігії.  Активізувалася 
антирелігійна  кампанія.  Наголошувалося,  що  радянський  уряд  зробив 
освіту доступнішою для основної маси трудящих, і  хоча в   1927/1928  на-вчальному  році  рівень  грамотності  зріс,  поза  школою  ще  залишалися 
близько  35  %  дітей.
Вища  школа  зазнала  великих  змін.  Найголовнішим  завданням 
партії  у   сфері  культури  вважалася  підготовка  фахівців  робітничого 
походження.  Для  вихідців  із  робітничого  класу  було  введено  низку 
пільг.  Діти  робітників  і  селян  звільнялися  від  оплати  за  навчання 
в  інститутах,  складання  вступних  іспитів  тощо.  Звичайно,  це  не  мог -ло  не  позначитися  на  рівні  освіти.  Тому  при  вузах  почали  створюва -тися  підготовчі  робітничі  факультети  (робітфаки).
У  1927  р.  гостро  постала  проблема  педагогічних  кадрів.  Було 
істотно  збільшено  випуск  учителів,  розширено  систему  курсового 
навчання.  Серйозна  увага  приділялася  національним  кадрам.  На -прикінці  1920-х  рр.  близько  53   %  від  загальної  кількості  студентів 
в   Україні  складали  українці.
  Робота зі схемою
Розвиток  освіти  в   1920-ті  рр.
Напрямки
Ліквідація неписьменності Розбудова державної системи освіти
   
Від 1921  р. сворювалися школи ліквідації не-письменності  — лікнепи, у  яких мали навчати -ся всі, хто не вміє читати й  писати віком від 
8  до 50  років. Завдяки лікнепам на кінець 
1920-х рр. в  основному вдалося подолати не-письменність населення.
Із запровадженням політики українізації велика 
увага приділяється навчанню рідною мовою
Виховання дітей віком від 4  до 8  років здійсню -валося у  дитячих садках та дитячих будинках; 
з  8  до 15  років  — у  дитячих будинках та семи -річних трудових школах; від 15  років, після за-кінчення семирічки, підлітки вступали до профш-коли з  дворічним терміном навчання, системою, 
якою завершувалася початкова освіта. Основну 
увагу початкова школа зосереджувала на підго -товці молоді для виробництва.
Вищими навчальними закладами у  1922—
1929  рр. були технікуми й  інститути. Технікуми 
готували спеціалістів вузького профілю для ви -робництва. Інститути здійснювали підготовку 
адміністраторів, організаторів виробництва 1920-ті  рр.  стали  періодом  стрімкого  відродження  науки. 
У   1921  р.  президентом  УАН  було  обрано  М.  Василенка.  УАН  було 
перейменовано  на  Всеукраїнську  академію  наук  (ВУАН).  Такою  наз-вою  декларувався  намір  об’єднати  в   межах  однієї  організації  наукову 
інтелігенцію  всієї  України  (у  тому  числі  західноукраїнську).  Діяли 
три  відділи  ВУАН  —  історико-філологічний,  фізико-матема тичний, 
соціально-економічний.
  Запитання на закріплення
Визначте  основні  тенденції  розвитку  науки  в  УСРР.
  4  л ітература та мистецтво.
Незважаючи  на  те,  що  частина  талановитих  письменників  і  по-етів  після  поразки  Української  революції  залишила  країну  (В.  Вин -ниченко,  М.  Вороний,  О.   Олесь),  молоде  покоління  літераторів  за-явило  про  себе  на  повний  голос.  Політика  українізації  1920-х  рр. 
викликала  духовний  ренесанс,  розмаїття  літературних  організацій  та 
об’єднань.
Найвідомішими  об’єднаннями  цього  часу  були  «Плуг»  —  спілка 
селянських  письменників  (П.  Панч,  А.  Головко),  «Гарт»   —  спілка 
пролетарських  письменників  (В.  Еллан-Блакитний,  М.  Хвильовий, 
В.  Сосюра),  ВАПЛІТЕ  —  Вільна  академія  пролетарської  літера-тури  (П.  Тичина,  М.  Бажан,  Ю.  Смолич,  Ю.  Яновський).  Виді -лялися  групи  неокласиків  (М.  Зеров,  М.  Рильський,  М.  Драй-Хмара,  Ю.  Клен),  символістів  (П.  Тичина,  Ю.  Меженко),  футуристів 
та  ін.  Велику  популярність  мали  твори  драматургів  І.  Кочерги, 
М.  Куліша.
Жваві  дискусії  щодо  шляхів  розвитку  української  літератури  ви-кликала  діяльність  М.  Хвильового  (Фітільова).  Він  був  росіянином, 
членом  більшовицької  партії,  проте  щиро  прагнув  розвитку  україн -ської  культури.  Виступаючи  в  дискусіях  1920-х  рр.,  М.   Хвильовий 
наголошував  на  тому,  що  без  Європи  українське  відродження  не-можливе.
У  середині  1920-х  рр.  в  Україні  налічувалось  45  професійних 
театрів.  У   цей  час  на  сцені  ряду  міст  України  виступали  талановиті 
українські  актори,  які  склали  справжню  плеяду  представників  укра -їнського  театрального  мистецтва.  Театр  «Березіль»  у  1922—1933   рр. 
очолював  талановитий  реформатор  та  експериментатор  театру,  актор 
і  режисер  Лесь  Курбас.  Він  сміливо  запроваджував  нові  ідеї  та  фор-ми  західноєвропейської  культури.  На  сцені  його  театру  виступали 
видатні  майстри  —  А.  Бучма,  М.  Крушельницький,  О.  Мар’яненко, 
П.  Саксаганський,  Ю.  Шумський.
У  1920-ті  рр.  стала  до  ладу  Одеська  кінофабрика,  будувалася  Ки-ївська  кіностудія.  Свій  творчий  шлях  розпочав  геній  українського  та 
світового  кіномистецтва  О.  Довженко  (кінофільми  «Звенигора»  й  «Ар -сенал»).  У  театрі  та  кіно  успішно  працювала  М.  Заньковецька.
Українську  культуру  збагатила  творчість  композиторів  М.  Леон-товича,  К.  Стеценка,  Г.  Верьовки,  П.  Козицького,  Л.  Ревуцького. 
Популярними  були  хорова  капела  «ДУМКА»,  Київський  симфоніч -ний  ансамбль,  національні  театри  опери  та  балету  в  Харкові,  Києві 
й   Одесі.
Правдиве  відображення  дійсності  проголосила  своїм  завданням 
Асоціація  художників  Червоної  України.  Члени  Асоціації  —  І.  Іжа -кевич,  К.  Трохименко,  Ф.   Кричевський  тощо  —  за  допомогою  нових 
виразних  засобів  поглибили  розвиток  українського  образотворчого 
мистецтва.  Плідно  продовжував  працювати  М.  Бойчук  та  послідов -ники  його  оригінальної  школи  («бойчукісти»).  З’явилися  нові  іме -на  талановитих  художників  та  скульпторів  (А.  Петрицький,  В.  Ка-сіян).
  5  р елігійне життя в  1920-ті рр.
Варіант І
Компартійно-радянське  керівництво  неодноразово  заявляло,  що 
релігія  й  комуністична  ідеологія  несумісні.  Унаслідок  цього  анти-релігійна  робота  була  одним  із  важливих  напрямків  діяльності  ра -дянської  влади.  У  всіх  партійних  комітетах  КП(б)У,  починаючи  від 
Центрального,  існували  спеціальні  антирелігійні  комісії,  що  займа-лися  насадженням  войовничого  атеїзму,  боротьбою  з   існуючими  церк -вами  та  релігійними  громадами  на  території  України.
У  жовтні  1921  р.  за  дозволом  влади  відбувся  скликаний  Всеукра -їнською  православною  церковною  радою  (ВПЦР)  собор,  який  проголо-сив  створення  окремої  від  Російської  православної  церкви  (РПЦ) 
Української  автокефальної  православної  церкви  (УАПЦ).  Її  першим 
митрополитом  став  В.  Липківський.  Створити  УАПЦ,  на  думку  до -слідників,  компартійно-радянські  керівники  дозволили,  сподіваю-чись,  що  церковний  розкол  сприятиме  занепаду  релігійного  життя. 
Однак  нова  церква  здобула  визнання  віруючих.  Усі  служби  в  УАПЦ 
велися  зрозумілою  їм  українською  мовою.  Управління  церковним 
життям  здійснювалося  на  демократичних  засадах  за  участю  віруючих. 
У   1924  р.  УАПЦ  мала  30  єпископів,  1,5  тис.  священиків  і  понад 
1   тис.  парафій.  Проте  більшість  віруючих  православних  українців 
залишалася  у   складі  РПЦ.
У  1926  р.  влада  розпочала  кампанію  проти  УАПЦ.  У   1930  р. 
УАПЦ  було  розпущено,  митрополита  В.  Липківського  й   більшість 
вищих  священнослужителів   —  звинувачено  в  пропаганді  українсько-го  націоналізму.  Одночасно  з   наступом  на  УАПЦ  влада  продовжувала  знищення  храмів  усіх  інших  віросповідань  і  насадження  атеїстич-ного  світогляду  серед  молоді  через  систему  освіти.
Варіант ІІ
Складіть  розгорнутий  план  (або  тези  доповіді)  на  тему  «Релігійне 
життя  в  роки  непу».
  Робота з  документами
Із  протоколу  засідання  політбюро  ЦК  КП(б)У   
про  вилучення  цінностей  у  церквах  
(31   березня  1922   р.)
С ЛУХАЛи :  1.  Про  кампанію  з   вилучення  із  церков  (циркуляр 
ЦК  РКП).
П ОСТАНОВи Л и:  1.  Циркуляр  затвердити  й   розіслати  з  тими  змі-нами,  що  замість  підготовчих  таємних  комісій  керівництво  вилученням 
цінностей  покладається  безпосередньо  на  Бюро  губкому,  з  огляду  на  те, 
що  вилучення  вже  фактично  началося.
Із  Постанови  політбюро  ЦК  КП(б)У  про  церковну  політику   
(23   листопада  1923   р.)
Про  церковну  політику  (тов.  Логінов)
а)   Підтвердити  попередній  курс  на  всесвітнє  сприяння  Ж.  Ц.  [Жива  Церк-ва.  — Авт.]
б)   Ужити  заходів  до  недопущення  посилення  тихонівщини.
в)   Провести  роботу  з  відколу  «лівих»  елементів  серед  тихонівців.
г)   Поставити  перед  комісією  завдання  відновлення  групи  «Братства  Жи-ва  Церква».
д)   Комісії  поставити  завданням  ліквідацію  суперечок  між  прогресивними 
церковними  угрупованнями,  створення  з  них  блоків  для  боротьби  з   ти-хонівцями  й  автокефалістами.
е)   Ухвалити  лінію  комісії  із  пом’якшення  гостроти  лінії  живоцер -ковців.
є)   Ухвалити  перейменування  В.  Ц.  У.  в  Український  Синод.
ж) Відтворити  губернські  комісії  з   керівництва  церковною  роботою.
з)   Затвердити  кошторис  у   850   червінців,  реалізувавши  його  через  Фін-комітет.
и)   Запропонувати  органам  ДПУ  посилити  роботу  за  своєю  лінією.
і)   Дати  директиву  про  посилення  переслідувань  монархістів,  які  нама-гаються  вести  свою  роботу  через  церкву  (особливо  в   прикордонних 
губерніях).
ї)   Утримуватися  від  зворотної  передачі  церков  під  Ж.  Ц.  тихонівцям. 
Передача  має  здійснюватися  тільки  за  постановами  Центральної  Цер-ковної  Комісії.
й)   Доручити  Секретаріату  переглянути  склад  центральної  комісії,  а   також 
робітників,  що  безпосередньо  виконують  її  завадння,  і   подати  на  за-твердження  оргбюро.
  1)  Які  процеси  в  церковному  житті  характеризують  ці  документи?
  2)  До  яких  заходів  удавалися  більшовики  у   своїй  церковній  політиці?
V.   з акр І плення н О в О гО  матер І алу
  Запитання та завдання
  1.  Із  якою  метою  проводилася  політика  коренізації?
  2.  Що  таке  українізація?  Якими  були  її  наслідки?
  3.  Схарактеризуйте  політику  партії  в  галузі  культури.
  4.  Що  спричинило  стрімкий  злет  української  культури  в  1920-х  рр.?
  5.  Поясніть  значення  термінів  «лікнеп»,  «робітфак».
  6.  Схарактеризуйте  методи,  якими  ліквідовувалася  неписьменність 
в  Україні  в  1920-х  рр.
  7.  Поясніть,  чому  в  середині  1920-х  рр.  багато  вчених  повернулися 
з  еміграції  до  України.
  8.  Які  напрямки  української  культури  розвивалися  особливо  плідно?
  9.  Яку  роль  відіграла  ідеологія  у  сфері  культури?
 10. Визначте  основні  здобутки  української  культури  1920-х  рр.
VІ.  пІ дсумки урО ку
  8 Неп  уніс  корективи  в  розвиток  духовної  сфери  радянського 
суспільства.  Зокрема,  відбулося:  насильницьке  впровадження 
марксистської  ідеології;  реформування  системи  освіти;  уве -дення  до  законодавства  відповідальності  за  переконання;  по -силення  боротьби  з  неграмотністю;  активізація  антирелігійної 
кампанії;  висилка  за  кордон  видних  представників  інтелі -генції.
  8 За  час  запровадження  політики  коренізації  в  Україні  було  до-сягнуто  набагато  більше  політичних  успіхів,  ніж  в   інших  союзних 
республіках.  Ця  політика  сприяла  розвитку  української  націо -нальної  культури,  хоча  й   здійснювалася  під  пильним  наглядом 
центру  та  супроводжувалася  репресіями  проти  тих,  хто  був  зви-нувачений  у  «націонал-комунізмі».
  8 Разом  із  тим  мало  місце  знищення  творів,  які  не  вкладалися 
в   ідеологічні  межі  режиму,  діяльність  творчих  союзів  мала  про-партійну  спрямованість.  Головним  завданням  партії  була  стан-дартизація  духовного  життя.  Духовна  сфера  перебувала  в  лещатах 
партійної  ідеології.  Державний  контроль  за  розвитком  духов-ного  життя  в   країні  був  складовою  радянської  моделі  тоталіта -ризму.  Попри  це,  в  українській  культурі  1920-х  рр.  спостері-гався  творчий  злет.
VІІ. дО машнє завдання
  1.  Опрацюйте  відповідний  матеріал  підручника.
  2.  Підготуйтеся  до  узагальнення  знань  за  темою  «УСРР  у  період 
нової  економічної  політики  (1921—1928  рр.)».
Категорія: Історія України 10 клас | Додав: uthitel (04.03.2014)
Переглядів: 4567 | Рейтинг: 1.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: