Уроки № 80—85 Тема. Економічна та політична криза радянського ладу в Україні на початку 1920-х рр. Голод 1921—1923 рр. Неп. - Історія України 10 клас - Старша школа - Каталог статей - Учительська світлиця
Головна » Статті » Старша школа » Історія України 10 клас

Уроки № 80—85 Тема. Економічна та політична криза радянського ладу в Україні на початку 1920-х рр. Голод 1921—1923 рр. Неп.

Уроки  №  80—85
Тема.   Економічна та політична криза радянського ладу в  Україні на початку 1920-х рр. 
Голод 1921—1923  рр. Неп.
Мета:  схарактеризувати становище УСРР на початку 1920-х рр.; визначити зміст селянського 
повстанського руху; розкрити причини та наслідки голоду 1921—1923  рр.; сформувати уявлення про 
неп; пояснити зміст основних термінів і  понять; розвивати в  учнів уміння аналізувати та зіставляти 
історичні події, робити відповідні висновки; сприяти осмисленню ролі людини в  історії, відповідаль -ності за власні дії.
Тип уроку:   вивчення нового матеріалу.
Обладнання:   підручник, хрестоматія, стінна карта «УСРР у  період непу», атлас.
Основні терміни та поняття:   неп, відбудова, непмани, оренда, концесія.
Основні дати:  1921  р.  — запровадження непу; 1921—1923  рр.  — голод.
Хід уроку
I.   ОрганІ зац І я навчальнО ї д І яльнО стІ
Учитель  оголошує  учням  тему  й  основні  завдання  уроку.
ІІ.   а ктуалІ зац І я  О п О рни Х  знань, ум І нь І  навич О к
  Бесіда за запитаннями
  1.  Коли  відбувся  Другий  зимовий  похід?
  2.  Чим  була  зумовлена  поразка  визвольних  змагань?
  3.  Що  таке  воєнний  комунізм?  Які  заходи  передбачала  політика 
воєнного  комунізму?
  4.  Які  зміни  в   економічному,  соціальному  й  повсякденному  жит-ті  населення  України  відбувалися  внаслідок  здійснення  цієї 
політики?
ІІІ.  Вивчення нового  матеріалу
  1  урср  на початку 1921  р.  господарська розруха. селянський повстан -ський рух.
  Розповідь учителя
У  1920  р.  промислове  виробництво  складало  лише  10  %  від  рівня 
1913  р.  Виробництво  металу  становило  лише  5   %  довоєнного,  вугіл-ля  —  30  %.  З  11  тис.  підприємств  у  1922  р.  працювало  2552,  із  57   до-менних  печей   —  лише  одна.  Було  повністю  знищено  4  тис.  км  заліз-ниць,  залишилося  лише  40   %  паровозів.  Посівні  площі  з  20,9  млн 
десятин  у   1913  р.  скоротилися  до  15,4  млн  десятин  у  1920  р.  Знизи-лася  врожайність.  Загальна  сума  збитків,  завданих  громадянською 
війною,  оцінювалася  у  12  млрд  карбованців.
369
Таким  чином,  у   1920  р.  народне  господарство  України  опинило-ся  в  критичному  стані.  Повернення  до  продрозкладки  поставило 
село  й  місто  на  межу  вимирання  та  підштовхнуло  до  організовано-го  спротиву.
  Робота з  термінами та поняттями
Господарська  розруха   —  розвал  господарського  життя  в  резуль-таті  тривалих  бойових  дій,  революцій  або  невдалих  економічних 
експериментів.
Незважаючи  на  завершення  бойових  дій  з  основними  противни-ками,  більшовики  знову,  як  у  1919  р.,  опинилися  перед  стихією  се -лянського  повстання.  Найбільшого  розмаху  воно  набуло  навесні—вліт -ку  1921   р.
На  липень  1921  р.  налічувалося  42  великі  партизанські  загони. 
Крім  того,  діяло  повстанське  з’єднання  Н.  Махна  (до  30  тис.  осіб), 
однак  у   серпні  1920   р.  воно  зазнало  поразки.
Ураховуючи  досвід  1919   р.,  більшовики  розгорнули  масовий  терор 
проти  українського  селянства.  Тут  була  зосереджена  половина  сил 
Червоної  армії,  ДПУ  тощо.
На  жовтень  1921   р.  після  каральних  акцій  радянської  влади 
активний  повстанський  рух  становив  лише  830   шабель  і  440   баг -нетів.
Невдоволення  диктатурою  більшовиків  спостерігалося  й  серед  ро -бітників.  Так,  на  підприємствах  Києва,  Одеси,  Харкова  спалахнули 
робітничі  страйки.  Там  до  економічних  вимог  додавалося  гасло  «ра -ди  без  більшовиків».
Крім  того,  відбувалися  селянські  виступи  й  у  Росії,  Середній  Азії 
та  інших  місцях.  Одним  із  найсерйозніших  антибільшовицьких  ви -ступів  було  повстання  моряків  Балтійського  флоту  (більшість  їх  по -ходили  з  України)  в  Кронштадті.
Така  ситуація  в  Україні  та  Росії  створила  надію  в  лідерів  УНР 
на  відновленя  незалежності  України.  Із  цією  метою  почалася  підго -товка  до  збройного  вторгнення  частин  армії  УНР,  що  були  інтерно -вані  в  Польщі.  Проте  з  різних  причин  вчасно  похід  здійснити  не 
вдалося,  і   він  розпочався  вже  після  того,  як  пік  селянського  руху 
минув.  Ці  події  увійшли  в  історію  під  назвою  «Другий  зимовий  по-хід».  Але,  як  вам  уже  відомо,  він  зазнав  поразки.
  2  г олод 1921—1923  рр.
  Робота зі схемою
Голод  1921—1923   рр.  в  Україні
Причини голоду
Політика воєнного комунізму. Не-зацікавленість селян у  збільшенні 
посівних площ; падіння товарності 
сільського господарства
Руйнування сільського гос -подарства в  роки Першої 
світової війни, революції, 
громадянської війни
Посуха й  невро-жай 1921, 
1922  р.
Підвищення 
норм хлібоза-готівлі
     
Політика 
влади
Приховування факту голоду. Ізоляція військами районів, охоплених голодом.
Вилучення хлібних запасів для відправлення до Росії, де панував голод у  Поволжі;
укладення угоди уряду УСРР з  АРА (Американською адміністрацією допомоги) 
10  січня 1922  р., яка разом з  іншими міжнародними організаціями надавала під -тримку жертвам голоду.
Надання селянам посівного матеріалу, техніки
     
Територія, охоплена голодом Сучасні: Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Одеська, Ми-колаївська, південь Харківської областей
Масштаби Голодувало 4—7  млн осіб. Голод супроводжувався епідеміями 
холери, тифу, віспи
     
Міжнародні організації, що надавали допомогу голодуючим: АРА та Джойнт (90  % допомоги), мі -сія Нансена, Сербсько-Хорватсько-Словенський комітет, Швейцарський, Данський, Німецький Чер -воний Хрест, французький Вереліф, Швейцарські комітети в  Берні й  Цюриху, Чехословацька місія, 
релігійні організації (переважно протестанські)
     
Наслідки, результати
Померло від голоду 1,5—2  млн 
осіб. Загальні демографічні втра -ти  — 5  млн осіб
Придушення селянського по-встанського руху в  Україні
Зміцнення влади більшо-виків
  Робота з  документами
Із  листа  голови  ВУЦВК  Г.  Петровського  до  голови  ВЦВК  М.  Калініна 
про  голод  в   Україні  та  неможливість  у  зв’язку  з  цим  подання   
продовольчої  допомоги  Поволжю  (24  травня  1922  р.)
За  даними  на  1  травня  у  п’яти  губерніях  України:  Донецькій,  Запорізь-кій,  Катеринославській,  Миколаївській  та  Одеській  налічується  709  556   голо-дуючих,  що  становить  близько  35  %  усього  населення  зазначених  губерній… 
Близько  40  %  усього  голодуючого  населення  складають  діти.  Кількість  нуж-денних  сягає  по  всій  Україні  6600   тис.  осіб.  Розмір  допомоги,  що  отримує 
населення  голодуючих  губерній  України  через  державні  органи,  не  перевищує 
7,5  %  задоволення  всього  голодуючого  населення…  Допомога,  що  надається 
іноземними  й   іншими  приватними  організаціями,  досягне  в   майбутньому  8  % 
задоволення  всього  голодуючого  населення  за  умови,  якщо  буде  повністю 
реалізовано  намічений  план  організації  громадського  харчування  за  рахунок 
іноземних  комісій  допомоги…
…Незважаючи  на  низку  переконливих  даних…,  що  констатують  голод  на 
Україні  в  розмірах,  які  не  поступаються  голоду  на  Поволжі,  ВУЦВК  досі  не 
виніс  постанову  про  визнання  згаданих  місцевостей  України  голодуючими… 
Україна  від  початку  кампанії  до  1   травня  відправила  в   прикріплені  до  неї 
голод-губернії  РСФРР  960  вагонів  продовольства,  тобто  в  чотири  рази  більше, 
ніж  власним  голодуючим  губерніям,  яким  відправлено  лише  232  вагони…
На  підставі  викладеного  прошу:  1.  Про  видання  постанови  ВУЦВК 
щодо  визнання  голодуючими  та  такими,  що  перебувають  у  тяжкому  ста-новищі,  місцевості  України.  2.  Посилити  надходження  коштів  Україні 
з  метою  реалізації  в  інтересах  допомоги  голодуючим  і   боротьби  з  епідемі -ями.  3.  Узяти  до  відома,  що  Україна  надалі  не  вважає  можливим  від-правляти  в   Поволжя  продовольство,  що  збирається  в  межах  України, 
і  змушена  використовувати  його  повністю  на  надання  допомоги  голодую -чим  України,  виділяючи  10   %  для  відправлення  в  Крим.
  1)  З’ясуйте  масштаби  голоду.
  2)  Які  регіони  УСРР  були  охоплені  голодом?
  3)  Як  реагувала  влада  на  голод?
  4)  Які  заходи  передбачалися  або  були  здійснені  для  подолання  голоду?
Із  листа  М.  Грушевського  до  В.  Кузіва  від  8  лютого  1922  р.  
про  голод  1921—1923   рр.  в  Україні
З  України  надзвичайно  сумні  вісті.  Там  голод,  а  збіжжя  забирають  на 
північ.  Офіціальні  представники  Совітської  України  нічого  не  роблять,  щоб 
організувати  поміч  Україні,  мабуть,  щоб  не  відтягувати  акції  запомогової 
від  Росії,  котру  комуністи  передусім  хочуть  урятувати  як  свою  головну 
базу.  Злочинна  проба  повстання…  не  тільки  викликала  хвилю  обопільного 
терору,  але  й   зробила  комуністів  ще  більш  підозріливими  і  упередженими 
проти  усіх  українців  без  ріжниці;  можливо,  що  вони  просто  стали  дивитись 
на  Україну,  як  на  колонію,  котру  не  знати  чи  вдасться  взяти  до  рук  твер-до,  отже,  треба  використати  для  певнішої  бази  —  Великоросії.
Із  листа  М.  Грушевського  до  В.  Кузіва  від  30   березня  1922   р.  
про  голод  1921—1923   рр.  в  Україні
…Поруч  усяких  матеріальних  клопотів  невимовно  тяжкі  вісті  з  Укра-їни,  принесені  чоловіком  совітським  (хоч  не  комуністом,  але  їх  вірним 
прихильником).  Признав  він,  що  голод  на  Україні  дійсно  був  замовчаний 
(мовляв,  інакше  не  можна  було,  щоб  не  відтягати  уваги  світу  від  Поволжя), 
що  1/3  України  в   тяжкім  голоді,  спустіла  і  мусить  колонізуватись  наново, 
лиш,  значить,  більшовиками,  російською  комуністичною  партією…  Се  пи-
шу  по  всій  щирості,  бо  дуже  тяжко  на  душі,  а  прилучати  свій  голос  до 
реакційного  концерту  не  личить  мені.
  1)  Яку  оцінку  дій  радянської  влади  щодо  України  в   умовах  голоду 
дає  М.  Грушевський?
  2)  Як  він  пояснював  те,  що  допомога  голодуючим  в   Україні  прийшла 
занадто  пізно?
  3)  Чому  М.  Грушевський  не  виступив  з   осудом  дій  радянської  влади? 
Як  він  це  пояснює?
  3  н ова економічна політика (неп).
15  березня  1921  р.  Х  з’їзд  РКП(б)  прийняв  постанову  «Про  заміну 
розкладки  натуральним  податком»  та  проголосив  курс  на  проведення 
нової  економічної  політики  (уперше  термін  «неп»  прозвучав  на  Всеро -сійській  продовольчій  нараді  1921  р.).  Всеукраїнський  центральний  ви-конавчий  комітет  і  Раднарком  УРСР  прийняли  низку  розпоряджень, 
спрямованих  на  конкретизацію  завдань  непу  в  Україні.  Суть  нової  еко-номічної  політики  полягала  в   заміні  продовольчої  розкладки  продо-вольчим  податком.  Відтепер  вилучалися  в  селян  не  всі  надлишки,  а  за -здалегідь  установлений  податком  мінімум.  Сплативши  продподаток, 
селяни  мали  можливість  продавати  решту  продукції.  Уряд  тимчасово 
відмовився  від  створення  колективних  господарств.  Швидко  відроджу -валася  кооперація,  яка  охопила  майже  85   %  селян.  Неп  на  селі  дав 
позитивні  результати.  Так,  у  1927  р.  в   Україні  земель  оброблялося  на 
10  %  більше,  ніж  1913  р.  Якщо  до  1917  р.  основні  земельні  угіддя 
перебували  в  руках  поміщиків  і   куркулів,  то  за  роки  непу  українське 
село  стало  значною  мірою  середняцьким,  виділилися  й   заможні  госпо -дарі,  серед  яких  було  чимало  колишніх  червоноармійців,  червоних  пар -тизанів,  активних  учасників  боротьби  за  радянську  владу.
  Робота з  термінами та поняттями
Нова  економічна  політика  (неп)  —  економічний  курс  уряду  біль -шовиків,  прийнятий  на  Х  з’їзді  партії  в   березні  1921  р.  Передба-чала  забезпечення  виходу  з  економічної  й   політичної  кризи  влади 
шляхом  повернення  до  підконтрольної  та  регульованої  державою 
приватної  власності  в  промисловості,  заміну  продрозкладки  продо-вольчим  податком,  проголошення  свободи  торгівлі  та  ін.
Продподаток  —  натуральний  фіксований  податок  селянства  на  ко-ристь  держави,  запроваджений  як  складова  непу.  Мав  стати  стиму-лом  для  відновлення  сільського  господарства  після  тривалої  грома-дянської  війни  й  угамування  селянських  антирадянських  виступів.
Госпрозрахунок   —  метод  планового  господарювання,  що  ґрунту -вався  на  порівнянні  в   грошовій  формі  витрат  і  результатів  госпо-дарської  діяльності.
Нееквівалентний  обмін   —  штучно  утворений  дисбаланс  між  ці -нами  на  сільгосппродукцію  та  промислові  товари  («ножиці  цін») 
із  метою  викачування  ресурсів  із  сільського  господарства.
Концесія  —  договір,  угода  про  передачу  в   експлуатацію  на  певних 
умовах  державних  земельних  ділянок,  покладів  корисних  копа-лин,  підприємств  іноземним  чи  національним  монополіям.
Існувала  в  Україні  й  система  колективних  господарств   —  колгос-пів  і  комун.  Створювали  їх  переважно  біднота,  сільські  комуністи  та 
комсомольці.  Однак  колгоспи  об’єднували  лише  1,2  %  селянських 
господарств  і   займали  1,4  %  земельних  площ.
Навесні  1925  р.  посівні  площі  в  Україні  становили  95   %  рівня 
1913  р.,  а  валовий  збір  зерна  досяг  показників  останніх  передвоєнних 
років.  Проте  товарна  його  складова  була  меншою.
У  промисловості  колишнім  власникам  поверталися  відібрані  після 
1917  р.  невеликі  виробництва,  заохочувалися  іноземні  капіталовкла-дення.  В  Україні  з’явилося  чимало  приватних  закладів,  дозволялося 
засновувати  власні  фабрики  й   заводи,  брати  в   оренду  націоналізовані 
раніше  підприємства.  Ці  заходи  вивели  з   підпілля  підприємницьку 
діяльність.  Утворилася  так  звана  нова  буржуазія   —  орендарі,  маклери, 
комісіонери,  торговці-оптовики,  промис ловці-непмани.
У  роки  непу  посилилася  роль  товарно-грошових  відносин.  Дер-жавні  підприємства  переводилися  на  господарський  розрахунок.  Лік -відовувалася  зрівнялівка  в  оплаті  праці,  яка  стала  залежати  від  кіль-кості  та  якості  виробленої  продукції.
Велику  роль  у  піднесенні  економіки  республіки  відіграла  прове-дена  в  країні  грошова  реформа  (жовтень  1922  р.).  В   обіг  було  введе-но  банківський  білет,  який  дорівнював  10  золотим  карбованцям,  — 
червінець.  Спочатку  нова  грошова  одиниця  використовувалася  для 
розрахунку  між  державними  підприємствами,  а   від  1924  р.  з’явилася 
можливість  перейти  на  червінець  у  повному  обсязі.
Вождь  більшовиків  В.  Ленін  переконував,  що  неп  виведе  країну 
з  кризи,  а  радянська  влада  лише  зміцніє,  оскільки  всі  командні  ви-соти  в   економіці  залишаються  в  руках  держави.  Великі  підприємства, 
банки,  транспорт,  зовнішня  торгівля  не  змінювали  форм  власності.
Відбудова  промисловості  почалася  з  переведення  діючих  заводів 
і  фабрик  на  господарський  розрахунок.
Для  оперативного  розв’язання  господарських  питань  підприємства 
об’єдналися  за  галузевим  та  територіально-галузевим  принципами 
в  трести.  Перші  трести  з’явилися  восени  1921   р.  як  у   важкій  про -мисловості  («Донвугілля»,  «Південьсталь»,  «Південнорудний  трест»), 
так  і  в  легкій  промисловості  («Текстильтрест»,  «Шкіртрест»,  «Цу -кортрест»).  На  початок  1922  р.  Українській  раді  народного  господар-
ства  підпорядковувалося  вже  24   трести,  які  об’єднували  близько 
450   підприємств  усіх  галузей.
Для  здійснення  торговельних  операцій,  закупівлі  сировини,  збу-ту  однорідної  продукції  були  утворені  синдикати.  Неп  означав  не 
тільки  зміни  в  управлінні  виробництвом,  відбувся  перехід  на  оплату, 
яка  залежала  від  кількості  та  якості  праці  й   ураховувала  економію 
палива,  сировини,  раціоналізацію  виробництва.
Комуністична  партія  намагалася  використати  для  відбудови  на-родного  господарства  трудовий  ентузіазм  робітників  і  селян.  По -ширювалися  суботники  й  недільники,  дні  «ударної»  праці  тощо.
Позитивні  наслідки  непу,  які  проявилися  досить  швидко  в   про -цесі  денаціоналізації  торговельно-промислових  підприємств,  утворен -ні  чималої  кількості  нових,  що  стимулювало  економічну  активність 
населення,  передусім  дрібних  виробників  істотно  відчули  жителі  міст. 
На  селі  стають  до  ладу  десятки  тисяч  олійниць,  різних  типів  млинів 
(парових,  водяних,  вітрових),  підприємств  із  виробництва  ковбас, 
копченостей,  різносолів.
Неп  сприяв  швидкій  відбудові  країни.  Незважаючи  на  труднощі 
1925—1926  рр.  в  більшості  галузей  промисловості  Україна  вийшла  на 
рівень  1913  р.  (особливо  це  стосувалося  легкої  й  харчової  промисловості).
Успіхи  розвитку  відбудови  дали  змогу  реалізувати  план  ГОЕРЛО 
(електрифікація  країни),  затверджений  у   1920  р.  Було  прийнято  рі-шення  про  початок  будівництва  Дніпрогесу,  найбільшої  гідроелек-тростанції  в   Європі.  А   загалом  в   Україні  спорудили  50   електростан -цій,  у   тому  числі  Харківську,  Луганську,  Полтавську,  Артемівську, 
що  перевищило  план  у  два  рази.
Проте  політика  непу  не  супроводжувалася  політичними  змінами 
в  Україні.  Республіка,  як  і  раніше,  мала  фіктивний  суверенітет  і  ви-конувала  продиктовані  Москвою  завдання.  Жодних  змін  не  відбулося 
в  партійному  будівництві.  Компартія  України  залишалася  одним  із  за -гонів  РКП(б).  До  того   ж  партійні  лави  в  1921  р.  зазнали  «чистки».
Спроби  опозиційної  Української  комуністичної  партії  (УКП)  об’єд-натися  з  КП(б)У  та  створити  самостійну  організацію  завершилися 
розпуском  УКП.
Однак  неп  мав  і   політичні  наслідки.  Він  означав  провал  політики 
воєнного  комунізму  та  необхідність  стимулювання  «більшовицького 
натиску».  Поступове  пожвавлення  господарського  життя,  розширен -ня  товарного  виробництва  дрібними  підприємствами,  або  непманами, 
призвели  до  примирення  українського  селянства  з   більшовицьким 
режимом,  що  сприяло  його  утвердженню  в   Україні.
Особливості  непу  в  Україні:
  8 «зовнішнє»  походження  політики,  яка  не  враховувала  національ-ні  інтереси  українців;
  8 здійснення  соціально-економічних  перетворень  супроводжувалося 
придушенням  національно-демократичних  сил;
  8 реалізація  непу  почалася  значно  пізніше,  ніж  в   інших  респуб  ліках.
  Додаткова інформація
Суспільно-політичне  життя
За  системи  влади,  існуючої  в   тогочасній  радянській  Україні,  вищим 
носієм  влади  проголошувався  пролетаріат.  Повнотою  влади  від  місцевого  до 
загальнодержавного  рівня  користувалися  створювані  його  представниками 
ради.  Між  з’їздами  рад  законодавча,  виконавча  й   судова  влада  формально 
належала  обраним  радами  органам   —  виконавчим  комітетам  (виконкомам). 
В  УСРР  вищим  серед  них  був  Всеукраїнський  центральний  виконавчий 
комітет  (ВУЦВК).  Виборці  віддавали  накази  обраним  ними  депутатам  рад 
і  мали  можливість  відкликати  їх  за  незадовільну  роботу.  Проте  ради  були 
лише  фасадом,  що  приховував  диктатуру  комуністичної  партії,  яка  повніс-тю  контролювала  фактично  всі  сфери  суспільного  життя.  Представників 
інших  політичних  партій  більшовики  після  здобуття  влади  або  знищили, 
або  залучили  до  складу  своєї  політичної  сили.  Комуністична  партія  через 
ради  здійснювала  керівництво  державою.  Офіційно  проголошувалося,  що 
партія  не  збирається  заміняти  їх.  Однак  обій  няти  будь-яку  відповідальну 
посаду  в  радянських  органах  влади  могли  лише  члени  компартії.  Усе  це 
свідчило,  що  після  здобуття  влади  більшовиками  їхня  партія  втратила  озна -ки  політичної  й   перетворилася  на  державну  партію,  на  якій  фактично  три-малася  вся  створена  ними  система  радянської  влади.
Роль  верховного  органу  як  РКП(б),  так  і   КП(б)У  відігравали  партій-ні  з’їзди.  На  них  обиралося  їхнє  вище  керівництво  —  Центральні  комі-тети  (ЦК).  Вони  складалися  з   партійно-державних  керівників  різних  рів-нів.  Саме  вони,  виконуючи  рішення  партії,  під  її  контролем  і   від  її  імені, 
здійснювали  більшовицьку  політику  в  державі.  Оскільки  від  1921   р.  за-сідання  (пленуми)  ЦК  у  повному  складі  відбувалися  раз  на  два  місяці, 
у   перервах  між  ними  вагоме  значення  належало  політбюро  та  оргбюро. 
Політбюро розглядало політичні питання, а  оргбюро готувало їх і  розв’язу-вало  менш  важливі  проблеми.  У   1922  р.  в   РКП(б)  було  запроваджено 
посаду  генерального  секретаря  ЦК,  яку  обійняв  Й.  Сталін.  Це  започат-кувало  зосередження  всієї  влади  в  країні  в  його  руках  і  набуття  нею 
необмеженого  диктаторського  характеру.
В  Україні  республіканську  партійну  організацію  очолював  перший  секре-тар  ЦК  КП(б)У.  У   цей  період  кандидатура  на  цю  посаду  визначалася  в   Москві 
особисто  Й.  Сталіним  і  пропонувалася  на  схвалення  ЦК  КП(б)У.  Першими 
секретарями  партійної  організації  України  були  Д.  Мануїльський  (1921—
1923  рр.),  Е.  Квірінг  (1923—1925   рр.)  та  Л.  Каганович  (1925—1928  рр.).
Вищим  виконавчим  і   розпорядчим  органом  державної  влади  в  УСРР 
залишався  її  уряд,  що  мав  назву  «Рада  Народних  Комісарів  (Раднарком)». 
Його  в  цей  період  очолювали  Х.  Раковський  (1919—1923   рр.)  та  В.  Чубар 
(1923—1934  рр.).  У  своїй  діяльності  Раднарком  утілював  у   життя  полі-тичний  курс  комуністичної  партії.
376
Але  на  початку  1920-х  рр.  в   УРСР  спостерігалося  своєрідне  становище, 
не  притаманне  радянській  владі   —  багатопартійність.  Хоча  всі  існуючі  на 
той  момент  партії  (боротьбисти,  укапісти,  КП(б)У  та  ін.)  сповідували  ідеї 
комунізму,  але  шляхи  й  методи  побудови  такого  суспільства  вони  розгля -дали  по-різному.  До  того   ж  не  було  єдності  з  багатьох  питань  і   в  самій 
правлячій  партії  КП(б)У,  вона  поділялася  на  кілька  фракцій.  Тому  процес 
оформлення  однопартійної  системи  в   УРСР  був  дещо  тривалішим,  ніж  у   Ро-сії.  Більшовики  поставили  собі  за  мету  створити  апарат,  який  би  підпо-рядковувався  залізній  дисципліні.  Для  цього  члени  рад  мали  бути  членами 
більшовицької  партії.  РКП(б)  і,  відповідно,  КП(б)У  інтенсивно  приймали  до 
своїх  лав  вихідців  з   інших  партій,  використовуючи  їх,  у  разі  потреби,  на 
найбільш  відповідальних  посадах.  У   такий  спосіб  здійснювалося  опосеред-коване  управління  життям  суспільства  —  через  органи  радянської  влади. 
ЦК  РКП(б)  розглядав  і  затверджував  кандидатури  на  ключові  посади  в  пе-риферійних  органах  партії.  Це  явище  дістало  назву  «призначенство»  та 
стало  визначальним  у   партійній  радянській  кадровій  політиці.
Проти  цього  протестували  окремі  фракції,  зокрема  «децисти».  Із  метою 
встановлення  дисципліни  в   партії  на  Х   з’їзді  РКП(б)  було  прийнято  резо -люцію  «Про  єдність  партії»,  яка  забороняла  існування  фракцій  та  угру-пувань  у  партії  більшовиків.
За  такого  централізму  в   партії  неодмінно  мала  постати  проблема  лідер-ства  в  ній.  Поки  В.  Ленін  був  беззаперечним  авторитетом  і  за  станом 
здоров’я  міг  виконувати  свої  обов’язки,  це  питання  не  порушувалося.  Піс -ля  хвороби  В.  Леніна  в   1922  р.  генеральним  секретарем  ЦК  РКП(б)  став 
Й.  Сталін.  Він  мав  безмежну  апаратну,  але  не  політичну  владу.  Саме  за 
політичну  владу  й  розпочалася  боротьба  між  Й.  Сталіним  і  Л.  Троцьким, 
одним  із  видатних  провідників  партії  більшовиків.  Й.  Сталін  подбав  про 
те,  щоб  на  відповідальні  пости  в   партії  та  державі  були  призначені  віддані 
йому  люди.  Особливих  зусиль  він  доклав,  щоб  привернути  на  свій  бік  пе-риферійні  владні  органи  та,  у  першу  чергу,  українські.  У  протистоянні  про-ти  X.  Раковського  Й.  Сталін  використав  партійний  апарат  і  домігся  того, 
що  X.  Раковського  відкликали  з  України,  а  головою  Раднаркому  України 
призначили  В.  Чубаря.  Однак  останній  не  зміг  набути  авторитету  в  респу -бліці,  і  першою  особою  в  Україні  практично  став  Е.  Квірінг,  який  очолював 
ЦК  КП(б)У.  У  квітні  1925   р.  посаду  генерального  секретаря  ЦК  КП(б)У 
обійняв  висуванець  Й.  Сталіна   —  Л.  Каганович.  У  результаті  такої  кадрової 
перестановки  Й.   Сталін  здобув  цілковиту  підтримку  в  КП(б)У  і  міг  зосеред-ити  зусилля  на  боротьбі  з   групами  та  фракціями  в   самій  РКП(б),  які  були 
не  згодні  з  установленням  особистої  диктатури  Й.  Сталіна.  Спочатку  гене -ральний  секретар  ЦК  РКП(б)  переміг  Л.  Троцького,  потім  «нову  опозицію» 
в   особі  Л.  Каменєва  та  Г.  Зинов’єва,  далі  об’єднану  опозицію  на  чолі 
з  Л.  Троцьким,  Л.  Каменєвим  і  Г.  Зинов’євим,  «правий  ухил»  із  М.  Буха-ріним,  О.  Риковим  і  М.  Томським.
Українська  інтелігенція  негативно  поставилася  до  антисталінської  опо -зиції  1925—1926   рр.  В   Україні  добре  пам’ятали  роль  Л.  Троцького  в  роз-громі  Української  революції,  його  антиселянські  виступи,  ворожі  вислов -лювання  проти  українізації.  Більшість  партійного  керівництва  також 
стояла  на  боці  Й.  Сталіна.  Боротьба  з  фракціями  й  опозицією  поєднува -лася  зі  зміною  економічного  курсу  партії  —  відмови  від  непу.  У  1928—
1929  рр.  Й.  Сталін  здобув  диктаторські  повноваження  в  партії  та  державі, 
завершивши  боротьбу  за  владу.
У  період  здійснення  непу  відбулися  певні  зміни  в  суспільному  жит -ті  радянської  України.  Після  конфіскацій,  націоналізацій  і  реквізицій 
доби  воєнного  комунізму  в  цей  час  до  соціальної  структури  поверну -лася  постать  приватного  підприємця.  Це  були  люди,  які  спробували 
скористатися  наданими  непом  можливостями  реалізувати  себе,  займа -ючись  вільним  підприємництвом  за  досить  несприятливих  умов  пану-вання  більшовиків,  які  розглядали  їх  як  соціальне  зло.  Влада  не  при-ховувала  свого  негативного  ставлення  до  непманів,  але  певний  час 
мирилася  з   ними.  Комуністичні  керівники  усвідомлювали,  яку  роль 
здатне  відіграти  приватне  підприємництво  у   відбудові  зруйнованого 
їхніми  експериментами  воєнного  комунізму  й   громадянською  війною 
народного  господарства.  Проте,  коли  стало  зрозумілим,  що  відбудова 
успішно  завершується,  ставлення  влади  до  непманів  почало  змінюва-тися.  Так,  у  1923—1924   рр.  уряд,  зіткнувшись  із  так  званими  «ножи-цями  цін»  —  зниженням  цін  на  сільськогосподарську  продукцію,  кіль-кість  якої  зростала,  і   високими  цінами  на  промислову  продукцію,  якої 
не  вистачало,  —  став  адміністративним  шляхом  знижувати  ціни.  Ви-пускати  нерентабельну  продукцію  могли  лише  державні  підприємства, 
що  перекладали  збитки  на  бюджет.  Приватні  підприємства  були  зму-шені  згортати  свою  діяльність.
У  1926  р.  влада  запровадила  руйнівний  одноразовий  податок  на  неп -манів,  і   приватне  підприємництво  стало  майже  неможливим.  До  цього 
додалося  припинення  кредитування  державою  підприємців  і   встановлен-ня  для  них  на  50—100  %  більших  тарифів  для  перевезення  вантажів 
залізницею,  ніж  для  державних  підприємств.  Подальший  наступ  на  неп -манів  призвів  до  того,  що  в   1927—1928   рр.  приватний  капітал  фактично 
зник  в  усіх  легальних  формах  підприємницької  діяльності.  За  допомогою 
органів  державної  безпеки  влада  стала  репресувати  колишніх  непманів, 
вилучати  в   них  валюту  й  коштовності.  Розправляючись  із  приватними 
підприємцями,  компартійно-радянське  керівництво  вважало,  що  воно 
відіграло  свою  роль  у   відбудові  народного  господарства,  і   надалі  потреби 
в   ньому  вже  немає.
ІV.  пІ дсумки урО ку
  8 Зазнавши  величезних  утрат  і  збитків  від  Першої  світової  та  гро-мадянської  війн,  економіка  УСРР  перебувала  в   повній  руйнації. 
Поширювався  антибільшовицький  повстанський  рух.
  8 Голод  1921—1923   рр.  став  першим  із  трьох  голодоморів,  що  від -булися  за  панування  радянської  влади  в   Україні.  Під  час  нього 
вперше  влада,  конфіскуючи  продовольчі  запаси  в   селян,  вико -ристала  природний  катаклізм  для  придушення  противників  своїх  дій.
  8 Усеохоплююча  криза  й  загроза  втрати  влади  примусили  більшо-виків  визнати  провал  політики  воєнного  комунізму  й   запровади -ти  неп.  Проте  компартійно-радянське  керівництво  не  відмовля-лося  від  курсу  на  побудову  комунізму  й  лише  хотіло  зробити  це 
«некомуністичними  руками».
  8 На  час  відбудови  народного  господарства  УСРР  у  1926—1927   рр. 
державне  керівництво  стало  готуватися  до  повного  перегляду  сво-єї  економічної  політики  й  нового  комуністичного  штурму.
  8 У  період  непу  компартійно-радянський  апарат  і   вся  система  вла -ди  в  республіці  перетворилися  на  ланки  більшовицького  тоталі-тарного  режиму,  що  ігнорував  права  й  інтереси  окремої  людини 
задля  вищих,  визначених  ним  цілей.
V.  дОмашнє завдання
Опрацюйте  відповідний  матеріал  підручника.
Категорія: Історія України 10 клас | Додав: uthitel (04.03.2014)
Переглядів: 2273 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: