Уроки № 64—65 Тема. Політика радянського уряду в Україні в 1919 р. Воєнний комунізм. Зростання антибільшовицького опору в Україні. Сел - Історія України 10 клас - Старша школа - Каталог статей - Учительська світлиця
Головна » Статті » Старша школа » Історія України 10 клас

Уроки № 64—65 Тема. Політика радянського уряду в Україні в 1919 р. Воєнний комунізм. Зростання антибільшовицького опору в Україні. Сел


Уроки  № 64—65
Тема.  Політика радянського уряду в  Україні в  1919  р. Воєнний комунізм. Зростання
антибільшовицького опору в  Україні. Селянські повстання.
Мета:  схарактеризувати становище України в  першій половині 1919  р.; розповісти про перебіг
подій у  цей період; пояснити зміст основних термінів і  понять; формувати в  учнів уміння аналізувати
й  узагальнювати історичний матеріал; виховувати в  них почуття патріотизму і  взаєморозуміння між
народами на основі особистісного усвідомлення досвіду історії.
Тип уроку:  комбінований.
Обладнання:  підручник, стінна карта «Друга війна радянської Росії проти УНР. Установлення
в  Україні більшовицького режиму (грудень 1918  — червень 1919  р.)», атлас, ілюстративний і  дидак-тичний матеріал.
Основні терміни та поняття:  агресія Антанти, отаманщина, УСРР, воєнний комунізм, продза-гони, продовольча диктатура, продрозкладка.
Основні дати:  кінець листопада 1918  р.  — початок агресії країн Антанти на Півдні України; 3  січ-ня 1919 р. — вступ більшовицьких військ до Харкова, проголошення Української Соціалістичної Радянської
Республіки (УСРР); 16  січня 1919  р.  — Директорія УНР офіційно оголосила війну радянській Росії; 5  лю-того 1919  р.  — вступ більшовицьких військ до Києва; березень 1919  р.  — прийняття Конституції УСРР;
березня 1919  р.  — останнє засідання Директорії УНР у  повному складі; квітень 1919  р.  — підрозділи
Червоної армії під командуванням М. Григор’єва завдали поразки військам Антанти.
Хід уроку
І.  ОрганІзацІя навчальнОї дІяльнОстІ
Учитель  оголошує  учням  тему  й основні  завдання  уроку.
IІ. перевІрка дОмашньОгОзавдання
Письмові завдання
1. Чому  прагнення  українців  на  західноукраїнських  землях  створи-ти  власну  державу  зустріло  такий  опір  із  боку  Польщі,  Румунії
та  Чехословаччини?
2. Як  вплинули  революційні  події  в Росії  та  Угорщині  на  долю  за-хідноукраїнських  земель?
ІІІ. актуалІзацІя ОпОрниХзнань, умІнь І  навичОк
Запитання та завдання
1. Коли  було  відновлено  УНР?  У результаті  яких  подій  це  відбулося?
2. Поясніть,  чому  Директорія  УНР  зазнала  поразки.
IV. вивчення нОвОгОматерІалу
1 агресія антанти на півдні україни (листопад 1918  — квітень 1919  р.).
Розповідь учителя
16 листопада  1918 р.  транспорти  з військами  Антанти  пройшли
чорноморські  протоки  Дарданелли  і Босфор  і направилися  в усі  пор-ти  від  Одеси  до  Новоросійська.  На  початок  1919 р.  тут  висадилися
дві  французькі  дивізії,  а  також  англійські,  грецькі,  румунські  та
польські  частини  загальною  кількістю  до  60  тис.  осіб.  Своє  пряме
завдання — узяти під контроль території, які залишали армії німець-кого  блоку,  підрозділи  Антанти  повністю  не  виконали.  Ці  війська
зайняли  лише  прибережну  смугу  по  лінії  Тирасполь—Бірзула—
Вознесенськ—Миколаїв—Херсон, відмовившись від просування углиб
території України. Проте вони підтримували в Україні білогвардійців,
які  виступали  за  відновлення  «єдиної  й неподільної  Росії».
Повстання моряків на французькому флоті, які були розагітовані
більшовиками,  поразка  під  Вознесенськом  від  військ  Червоної  армії,
якими  командував  М.  Григор’єв,  змусили  країни  Антанти  евакуюва-ти  свої  війська  з  Півдня  України  (квітень  1919  р.).  Проте  надалі
тривала  морська  блокада  Чорноморського  узбережжя  флотом  країн
Антанти.  Здійснювалося  перевезення  білогвардійських  військ.
2  Отаманщина. реорганізація директорії унр. с. петлюра.
Під натиском більшовиків війська Директорії відступали на захід.
Директорія  й уряд  із  Вінниці  переїхали  до  Проскурова  (Хмельниць-кий),  де  в середині  березня  1919 р.  відбулося  останнє  засідання  Ди-ректорії  в  повному  складі.  На  початку  квітня  в  Рівному  була  про-ведена реорганізація Директорії. Тепер вона складалася із С. Петлюри,
А. Макаренка, представника ЗУНР і двох представників соціалістич-них  партій.  Було  впорядковано  функції  Директорії  та  її  взаємини
з урядом:  вона  мала  лише  затверджувати  закони,  проекти  яких  го-тували  міністерства,  і  давати  розпорядження  лише  міністерствам.
Новий  уряд  очолив  Б.  Мартос.  Він  звернувся  до  народу  з деклараці-єю,  у  якій  закликав  боротися  з  більшовиками,  спираючись  не  на
іноземну  допомогу,  а на  українських  повстанців.
Щоб  організувати  опір  більшовикам,  головний  отаман  С.  Петлюра
почав призначати або визнавати отаманами будь-кого, хто міг коман-дувати,  мав  зброю,  виявляв  лояльність  до  Директорії  та  заявив  про
своє прагнення боротися з більшовиками. Кожний такий отаман отри-мував  грамоту  від  С.  Петлюри  й кілька  мільйонів  українських  кар-бованців.  Жодного  контролю  над  отаманами  не  було.  Ця  ситуація
спричинила  появу  такого  явища,  як  отаманщина.
Робота з  термінами та поняттями
Отаманщина  (як  синонім  використовується  термін  махновщи-на) — 1)  засилля  різноманітних  збройних  формувань,  як  прави-ло,  із  селян,  в умовах  відсутності  (вакууму)  реальної  державної
влади;  2)  період  визвольних  змагань  в  історії  України  кінця
1918 —  першої  половини  1919 р.
Діяльність  отаманів  припадає  на  період  1918—1923  рр.  Окремі
загони  діяли  аж  до  1925  р.  Отаманщина  була  одним  із  проявів  се-лянської  війни  за  землю,  проти  політики  режимів,  що  встановлюва-лися  в Україні.  Загалом  в Україні  діяло  кілька  сотень  отаманів.  Їх
можна  назвати  польовими  командирами,  які  номінально  підпоряд-ковуються  якомусь  політичному  керівництву,  але  на  практиці  здійс-нюють  власну  політику,  що  зазвичай  не  збігається  з  політичною
лінією керівництва. Отамани доволі часто змінювали свою політичну
орієнтацію,  виходячи  лише  з власних  інтересів.
Загалом  історична  наука  дала  отаманщині  негативну  оцінку  як
деструктивній силі, що паралізовувала українську визвольну боротьбу,
поглиблювала  внутрішній  фронт  боротьби,  підточувала  провідні  сили
народу й послаблювала можливості протистояти перед зовнішнім фрон-том,  яким  були  передусім  російські  Біла  й  Червона  армії.  Глибока
роз’єднаність  та  антагонізм,  що  панували  між  окремими  загонами,  та
ворожнеча  між  отаманами  завдавали  великої  шкоди.  Отамани  часто
виявляли  багато  геройства  і самопосвяти  в боротьбі  з ворогами,  але,
виступаючи відокремлено, розпорошували національну енергію, занар-хізовували  життя,  деморалізовували  національні  сили.  Сваволя  й ота-манія  у війську  часто  зводили  нанівець  плани  командування.
Отаманщина в Україні стала проблемою не тільки для Директорії,
а і  для  більшовиків  та  Білої  армії  генерала  А.  Денікіна.  Фактично
питання  стояло  таким  чином:  хто  зуміє  приборкати  стихію  селян-ського  повстання,  тому  й дістанеться  Україна.
Революційна  стихія,  безвладдя,  що  панували  на  більшій  частині
території  України,  зумовили  й  таке  явище,  як  єврейські  погроми.
Загалом  у  1917  —  на  початку  1921  р.  зафіксовано  1236  погромів
у 524 населених пунктах, у яких за різними оцінками загинуло 30—
60 тис.  євреїв.
3  Бойові дії на правобережжі, волині та поділлі.
У  лютому  1919  р.  після  захоплення  Києва  більшовики  повели
подвійний  наступ:  на  півночі,  намагаючись  відділити  армію  УНР  від
(УГА),  і на  півдні,  із  метою  ізолювати  українські  військові  частини
від  десанту  Антанти.  На  південній  ділянці  армія  УНР  зазнала  по-разки,  оскільки  отаман  М.  Григор’єв,  незадоволений  поступливістю
Директорії  Антанті,  перейшов  на  бік  більшовиків.  Тим  часом  третя
більшовицька  група  повела  наступ  із  Києва  з  метою  не  допустити
з’єднання  між  північними  й південними  частинами  армії  УНР.  Але
цей план не вдався. Реорганізовані частини корпусу січових стрільців
і сили Північної групи армії УНР несподівано в березні 1919 р. пере-йшли  в контрнаступ,  завдаючи  відчутних  ударів  більшовикам  у ра-йоні  Бердичів—Козятин—Житомир  і  підступили  аж  до  Києва.  Цей
стратегічний  маневр  армії  УНР,  а також  антибільшовицьке  повстан-ня отамана М. Григор’єва унеможливлювали спробу більшовиків про-рватися  через  Румунію  в Угорщину  на  допомогу  Угорській  Червоній
армії  і тим  самим  розпалити  пожежу  світової  революції.
Більшовики  відповіли  на  цей  наступ  армії  УНР  ударом  на  Поді-ллі,  у  результаті  якого  Південна  група  армії  УНР  була  ізольована
від  решти  армії  УНР  і  від  військ  Антанти.  Через  виступ  отамана
О. Волоха  ця  група  мусила  16 квітня  1919 р.  перейти  річку  Дністер,
де  румуни  її  роззброїли,  і тільки  пізніше  через  Галичину  дістатися
на  Волинь,  де  приєдналася  до  армії  УНР.  Після  цієї  поразки  Дирек-торія  УНР  контролювала  лише  невелику  територію  на  Волині.
У  цей  час  за  наказом  головного  отамана  С.  Петлюри  було  здійс-нено  низку  заходів,  покликаних  викорінити  в армії  УНР  отаманщи-ну та підвищити її боєздатність. Створювалася Державна інспектура,
що  мала  боротися  з проявами  отаманщини  в армії,  стежити  за  дис-ципліною  та  неблагонадійними  командирами.  Головним  державним
інспектором було призначено полковника В. Кедровського. Ці заходи
зумовили  гострі  конфлікти  між  інспекторами  та  польовими  коман-дирами.
Тим часом командувач Північної групи армії УНР генерал-хорун-жий В. Оскілко зі своїми прихильниками 29 квітня 1919 р. здійснив
спробу державного перевороту. Він виступив проти «соціалістичного»
уряду  Б.  Мартоса  та  вважав,  що  всі  поразки  армії  УНР  зумовле-ні  тим,  що  у  вищі  ешелони  влади  проникли  агенти  більшовиків,
а С. Петлюра  є безвольною  й непослідовною  людиною.  Заколотники
вимагали скликати Установчі збори, укласти мир із Польщею, зааре-штували  міністрів  уряду.  Але  заколот  вдалося  швидко  придушити
за  допомогою  січових  стрільців.  Ці  події  ослабили  фронт  проти  біль-шовиків,  чим  вони  негайно  скористалися,  розпочавши  наступ.  Одно-часно  поляки  захопили  Луцьк,  де  були  великі  запаси  зброї  й амуні-ції  армії  УНР.  У  результаті  Північна  група  армії  УНР  фактично
припинила  існування,  Директорія  й  уряд  переїхали  до  Тернополя,
а залишки  армії  передислокувалися  в район  міст  Дубно—Броди.
За  таких  обставин  армія  УНР,  уклавши  наприкінці  травня  пере-мир’я  з поляками,  реорганізувалася  й на  початку  червня  вдалим  на-ступом  витіснила  більшовиків  із  південно-західного  Поділля,  звіль-нивши Кам’янець-Подільський, який став тимчасовою столицею УНР.
Наприкінці  червня —  на  початку  липня  більшовики  перейшли  в на-ступ  і підійшли  до  Кам’янця.  Однак  у середині  липня,  зміцнившись
повстанським загоном Ю. Тютюнника (рештки загону М. Григор’єва),
що  пробився  крізь  зону,  контрольовану  більшовиками,  армія  УНР
відтіснила  більшовиків  від  міста.
Творче завдання
Спробуйте  пояснити  популярний  у 1919 р.  вислів:  «У  вагоні  Ди-ректорія,  під  вагоном  територія».
4 утворення української соціалістичної радянської республіки.
Формування  вдруге  державних  інститутів  більшовицької  влади
розпочалося  зі  створення  Тимчасового  робітничо-селянського  уряду
України,  який  пізніше  було  перейменовано  на Раду  народних  коміса-рів (РНК) України. Очолив його більшовик Х. Раковський, присланий
із  Москви.  Більшість  членів  уряду  становили  росіяни  та  євреї,  укра-їнців  серед  вищих  чиновників  була  незначна  кількість.
Радянська  влада  в  Україні  будувалася  відповідно  до  зразків,  що
утвердилися в радянській Росії. 6 січня 1919 р. назва, якою радянська
влада  прикривалася  в 1918 р. —  Українська  Народна  Республіка,  бу-ла  скасована.  Відтепер  і до  прийняття  Конституції  1937 р.  офіційною
назвою  держави  стала  Українська  Соціалістична  Радянська  Республі-ка  (УСРР,  після  1937 р. —  УРСР).  Вищим  органом  державної  влади
визнавався  Всеукраїнський  з’їзд  Рад,  у  період  між  з’їздами  —  Все-український  Центральний  Виконавчий  Комітет  (ВУЦВК).  На  місцях
влада  належала  місцевим  Радам,  але  до  їх  виборів  вона  перебувала
в руках  революційних  комітетів  (ревкомів)  і комітетів  бідноти  (комбі-дів).  10 березня  1919 р.  ІІІ  з’їзд  Рад  ухвалив  Конституцію  УСРР  і тим
самим  узаконив  в Україні  радянську  владу.
Ця  Конституція  закріплювала  диктатуру  пролетаріату,  скасову-вала  приватну  власність  і позбавляла  «експлуататорські  класи»  ви-борчих  прав.  Пролетарський  характер  держави  закріплювала  непро-порційна  система  виборів  депутатів.
У  процесі  становлення  радянської  влади  здійснювалися  спроби
від’єднати  від  України  Донецько-Криворізький  край  і  Крим.  Якщо
перший  залишився  у  складі  республіки,  то  в  Криму  була  створена
Кримська  Радянська  Соціалістична  Республіка.
Найважливіші  риси  процесу  радянізації  України  в 1919 р.:
8відбувався «згори донизу» — спочатку створювалися вищі органи
влади,  а потім  формувалися  місцеві;
8здійснювався  за  зразком  РСФРР  та  під  її  керівництвом;
8мав  антинаціональний  характер;
8відзначався  суворим  централізмом;
8значна  частина  вищих  чиновників  мала  неукраїнське  походження.
Сутність політичного курсу більшовиків полягала в прискореному
насильницькому руйнуванні існуючої в Україні соціально-економічної
системи,  що  ґрунтувалася  на  товарно-грошових  відносинах,  і заміні
її  прямим  товарообміном,  здійснення  якого  покладалося  на  держав-них  чиновників.  Тобто  передбачалося  негайне  впровадження  елемен-тів  комуністичного  суспільства  в реальне  життя.  Така  політика  зго-дом  дістала  назву  воєнного  комунізму.
Найважливіші  заходи  політики  воєнного  комунізму:
8націоналізація  великих  і середніх  підприємств,  уведення  державно-го  контролю  над  виробництвом.  Приватні  підприємства,  що  зали-шалися, мали дотримуватися встановлених державою цін і розцінок;
8мілітаризація  праці  (загальна  трудова  повинність,  трудова  мобі-лізація,  запровадження  законів  воєнного  часу  на  виробництві);
8скасування товарно-грошових відносин, натуралізація оплати пра-ці (карткова система розподілу продуктів, зрівняльний розподіл).
Проте повністю це здійснити не вдалося, гроші (радянські знаки)
залишилися  в обігу,  але  сфера  їх  уживання  була  звужена;
8установлення  державної  монополії  на  торгівлю —  цукром,  вугіл-лям,  залізною  і марганцевою  рудою,  продукцією  металургії,  ме-талообробки,  шкіряної  промисловості;
8заборона  приватної  торгівлі,  яка  оголошувалася  спекуляцією;
8запровадження системи насильного вилучення всіх надлишків (то-го,  що  не  йшло  на  проживання  й засів)  хлібних  запасів  на  селі —
продрозкладки.  Достатніх  ресурсів  для  налагодження  із  селом
прямого продуктообміну не було. Фактично відбувалася реквізиція
врожаю  в селян  спеціальними  продовольчими  загонами  (продзаго-нами);  до  початку  липня  1919 р.  діяло  46  продзагонів  кількістю
1,5 тис. бійців. У 1919 р. на українське село наклали продрозклад-ку  в  140  млн  пудів,  але  до  наступу  денікінських  військ  удалося
зібрати  не  більше  ніж  7 млн  пудів;
8знищення  ринкових  відносин  потребувало  цілковитої  ліквідації
приватної  власності  на  засоби  виробництва.  Ішлося  не  лише  про
експропріацію буржуазії та поміщиків, а й про ліквідацію дрібних
власників.
В  Україні,  де  ще  на  початок  1919 р.  зберігалися  поміщицькі  гос-подарства, була здійснена спроба прямого переходу до комуністичного
будівництва на селі. Почалася колективізація селянських господарств.
Навіть  у малоземельних  районах  частина  поміщицьких  земель  пере-давалася  не  селянам,  а цукровим  заводам  під  організацію  радгоспів,
або  тим,  хто  бажав  утворити  комуну  (на  літо  1919  р.  було  створено
близько  500 колективних  господарств —  переважно  комун).
Запровадження  в Україні  воєнного  комунізму  супроводжувалося
різким  обмеженням  її  суверенітету.  КП(б)У,  профспілки,  Комуніс-
тична  спілка  робітничої  молоді  України  фактично  були  філіями  від-повідних  російських  організацій  і  контролювалися  Москвою.  РНК
України,  Українська  рада  народного  господарства  (УРНГ)  діяли  під
безпосереднім  керівництвом  РНК  та  ВРНГ  РСФРР.
У  травні—червні  1919 р.  створено  військово-політичний  союз  ра-дянських республік: об’єднанню під керівництвом вищих державних
органів  Російської  Федерації  підлягали  військова  організація  і  вій-ськове  командування  народного  господарства,  залізниці,  фінанси.
4  червня  було  ліквідовано  Український  фронт,  а  з  підрозділів,  які
входили  до  його  складу,  утворили  три  дивізії,  що  стали  частиною
Червоної  армії.  14  червня  1919  р.  ВУЦВК  схвалив  декрет  РСФРР
про  створення  військово-політичного  союзу  України  і  Росії,  який
юридично  закріпив  залежність  УСРР  від  радянської  Росії  у військо-во-політичній  сфері.
Політика  більшовиків  в Україні  в 1919 р.  справила  гнітюче  вра-ження на населення республіки, викликала невдоволення в середови-щі  селянства,  інтелігенції  та  робітників  і,  зрештою,  призвела  до  по-встання.
Завдання
Складіть  і заповніть  таблицю  «Політика  “воєнного  комунізму”,  за-значивши  сферу  впровадження  та  заходи,  які  були  в ній  здійснені.
V. закрІплення нОвОгОматерІалу
Фронтальне опитування
1. Що  таке  отаманщина?
2. Як  розвивалися  бойові  дії  в Україні  в першій  половині  1919 р.?
3. Які  зміни  в  Директорії  УНР  відбулися  в  умовах  збройної  бо-ротьби?
4. Коли  було  проголошено  створення  УСРР?  Як  відбувалося  будів-ництво  радянської  влади  в УСРР?
5. Чому  В.  Ленін  назвав  політику,  яку  здійснювали  більшовики
в 1918—1921 рр.,  воєнним  комунізмом?
6. Яка  заходи  політики  воєнного  комунізму  реалізовувалися  в Укра-їні  в першій  половині  1919 р.  у галузі  сільського  господарства?
7. Коли  було  створено  військово-політичний  союз  радянських  рес-публік?
8. Які взаємовідносини склалися між УНР і країнами Антанти? По-ясніть,  чому  саме  такі.
VI. пІдсумки урОку
8Не зумівши впоратися зі складною ситуацією, яка вразила Україну,
не знайшовши вдалого рішення, Директорія зазнала поразки, що
286
призвело до встановлення вдруге радянської влади в Україні у фор-мі УСРР. Але український народ продовжив національно-визволь-ну  боротьбу.  На  чолі  цієї  боротьби  став  С.  Петлюра.
8Повторна  спроба  радянізації  України,  запровадження  політики
воєнного  комунізму  наразилися  на  опір  населення.
VII.дОмашнє завдання
Опрацюйте  відповідний  матеріал  підручника.

Категорія: Історія України 10 клас | Додав: uthitel (19.12.2014)
Переглядів: 982 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: