Уроки № 50—52 Тема. Українська Держава гетьмана П. Скоропадського. - Історія України 10 клас - Старша школа - Каталог статей - Учительська світлиця
Головна » Статті » Старша школа » Історія України 10 клас

Уроки № 50—52 Тема. Українська Держава гетьмана П. Скоропадського.


Уроки  № 50—52
Тема.  Українська Держава гетьмана П. Скоропадського.
Мета:  визначити причини встановлення влади П. Скоропадського в  Україні; схарактеризувати
гетьманський режим П. Скоропадського; пояснити зміст основних термінів і  понять; розвивати вміння
учнів отримувати нові знання, використовуючи різні джерела інформації; сприяти розвитку в  них
патріотичних почуттів.
Тип уроку:  вивчення нового матеріалу.
Обладнання:  підручник, стінна карта «Українська Держава. Утворення Директорії та відновлен-ня УНР (травень—листопад 1918  р.)», атлас, ілюстративний і  дидактичний матеріал.
Основні терміни та поняття:  переворот, гетьманат, федеративна грамота.
Основні дати:  28—29  квітня 1918  р.  — гетьманський переворот, проголошення П. Скоро-падського гетьманом України; 14  листопада 1918  р.  — грамота П. Скоропадського про федерацію
з  Росією.
Хід уроку
І.  ОрганІзацІя навчальнОї дІяльнОстІ
Учитель  оголошує  учням  тему  й основні  завдання  уроку.
IІ. перевІрка дОмашньОгОзавдання
Виступи  учнів  із  повідомленнями  про  П.  Скоропадського.
ІІІ. актуалІзацІя ОпОрниХзнань, умІнь І  навичОк
Запитання та завдання
1. Опишіть, як розгорталися події на фронтах Першої світової війни
в 1917 р.
2. Чому  питання  про  мир  було  одним  із  головних  у  Російській  та
Українській  революціях?
IV. вивчення нОвОгОматерІалу
1 гетьманський переворот. п. скоропадський.
Розповідь учителя
Політика УЦР відбувалася всупереч планам німецько-австрійської
окупаційної влади. Тому німецько-австрійське командування прагнуло
замінити  Центральну  Раду  більш  лояльним  та  ефективним  урядом
і з  цією  метою  почало  пошук  відповідної  кандидатури.  Вибір  припав
на генерала П. Скоропадського, якого підтримували заможні верстви
українського  суспільства.
Після  проведення  відповідних  переговорів  між  генералом  і тими
силами,  що  за  ним  стояли  (Українська  народна  громада),  та  німець-ким  командуванням  було  досягнуто  певних  домовленостей:
8визнання  Брестських  угод;
8розпуск  УЦР.  Відкладення  скликання  Установчих  зборів  до  пов-ного  «заспокоєння  краю»;
8погодження  з  німецьким  командуванням  кількості  та  умов  ви-користання  українських  збройних  формувань;
8визнання  необхідності  відновлення  цивільного  судового  апарату
й обмеження  компетенції  військово-польових  судів  лише  розгля-дом  акцій,  спрямованих  проти  австро-німецьких  військ;
8упорядкування  адміністративного  апарату  та  розпуск  усіх  комі-тетів  «революційного  походження»;
8зобов’язання України щодо забезпечення потреб військ Централь-них  країн  (Четверного  союзу);
8відродження  вільної  торговельної  та  іншої  підприємницької
діяльності;
8відновлення  власності,  збереження  до  певної  норми  великих  гос-подарств для забезпечення експортної здатності хліборобства. Пар-целяція великих (вище від установленої майбутнім законодавством
норми)  маєтків,  передача  землі  селянам  за  викуп  у кредит.
29 квітня 1918 р. відбувся Всеукраїнський хліборобський конгрес,
на  якому  зібралося  6432 делегати  із  семи  українських  губерній  (Ки-ївська,  Полтавська,  Чернігівська,  Подільська,  Волинська,  Херсон-ська,  Харківська).  Це  були  заможні  селяни  й великі  землевласники.
На  цьому  конгресі  П.  Скоропадський  був  проголошений  гетьманом.
Його вітала також і православна церква. Київський єпископ Никодим
благословив  гетьмана  під  час  окремої  відправи  (молебню)  у  Софій-ському  соборі.
У  ніч  на  30  квітня  прихильники  П.  Скоропадського  оволоділи
державними  установами  та  розігнали  УЦР.  Останнім  рішенням  УЦР
стало  прийняття  Конституції  й обрання  М.  Грушевського  Президен-том  Української  Народної  Республіки.
Ніхто  —  ні  в  Києві,  ні  в  провінції  —  не  став  на  захист  Цен-тральної  Ради.  Вона,  за  висловом  історика  Я.  Грицака,  увійшла
в історію  Української  революції  «як  уряд  добрих  намірів  і великих
задумів».
У  день  перевороту  П.  Скоропадський  видав  маніфест  під  назвою
«Грамота до всього українського народу», у якому повідомлялося про
розпуск  Української  Центральної  Ради  й земельних  комітетів,  про-голошувалося  право  приватної  власності.  Також  було  видано  закон
«Про  тимчасовий  державний  устрій  України»,  за  яким  назва  «УНР»
була  замінена  назвою  «Українська  Держава».  Тимчасово,  до  скли-кання  парламенту,  повнота  влади  зосереджувалася  в руках  гетьмана
П.  Скоропадського.
Робота з  документами
Із  маніфесту  П.  Скоропадського
«Грамота  до  всього  українського  народу»  (29 квітня  1918 р.)
Громадяни  України!
Всім  Вам,  козаки  та  громадяни  України,  відомі  події  останнього  часу,
коли  джерелом  лилася  кров  кращих  синів  України  і знову  і знову  відро-дившася  Українська  Держава  стояла  коло  краю  загибелі.
Спаслась вона, дякуючи могутньому підтриманню центральних держав,
які,  вірні  своєму  слову,  продовжують  і  по  цей  час  боротись  за  цілість
і спокій  України.
При такій піддержці у всіх зродилась надія, що почнеться відбудуван-ня  порядку  в Державі  й економічне  життя  України  війде,  врешті,  в нор-мальне  русло.
Але  ці  надії  не  справдились.
Бувше  Українське  Правительство  не  здійснило  державного  будування
України,  позаяк  було  зовсім  не  здатне  до  цього.
Бешкети  й  анархія  продовжуються  на  Україні,  економічна  розруха
і безробітниця  збільшуються  і розповсюджуються  з кожним  днем  і врешті
для  багатющої  колись-то  України  встає  грізна  мара  голоду.
При  такому  становищі,  яке  загрожує  новою  катастрофою  Україні,
глибоко  сколихнуло  всі  трудові  маси  населення,  які  виступили  з кате-горичним  домаганням  негайно  збудувати  таку  Державну  Владу,  яка
здібна була б забезпечити населенню спокій, закон і можливість творчої
праці.
Як  вірний  син  України,  я рішив  відкликнутись  на  цей  поклик  і взяти
на  себе  тимчасово  всю  повноту  влади.  І  тією  грамотою  я  оголошую  себе
Гетьманом  всієї  України.
Управління  Україною  буде  провадитися  через  посередництво  призна-ченого  мною  Кабінету  Міністрів  і на  остаточнім  обґрунтованні  нижче  до-лучених  до  цього  законів  про  тимчасовий  державний  устрій  України.
Центральна  і Мала  Рада,  а также  всі  земельні  комітети  з нинішнього
дня  розпускаються.  Всі  Міністри  і товариші  звільняються.  Всі  інші  уря-довці,  працюючі  в  державних  Інституціях,  зістаються  на  своїх  посадах
і повинні  продовжувати  виконання  своїх  обов’язків.
В найближчий час буде виданий закон, установляючий новий порядок
виборів  до  Українського  Сойму.
До цього я буду твердо стояти на сторожі порядку й законности в Укра-їнській  Державі,  буду  домагатись  негайного  виконання  всіх  державних
розпоряджень  і буду  підтримувати  авторитет  влади,  не  спиняючись  ні  пе-ред  якими  самими  крайніми  мірами.
Права  приватної  власности  —  як  фундаменту  культури  і  цивілізації,
відбудовуються  в  повній  мірі,  і  всі  розпорядження  бувшого  Українського
Уряду,  а рівно  Тимчасового  уряду  російського,  відмінюються  і касуються.
Відбувається  повна  свобода  по  зробленню  купчих  по  куплі-продажі  землі.
Поруч  з цим  будуть  прийняті  міри  по  відчуженню  земель  по  дійсній
їх  вартості  від  великих  власників,  для  наділення  земельними  участками
малоземельних  хліборобів.
Рівнозначно  будуть  твердо  забезпечені  права  робітничого  класу.  Особ-лива  увага  буде  звернена  на  поліпшення  правового  становища  і умов  пра-ці  залізничників,  котрі  при  виключно  тяжких  умовах  ні  на  один  час  не
кидали  своєї  відповідальної  праці.
В  області  економічній  і фінансовій  відбувається  повна  свобода  тор-гу  й відчиняється  широкий  простір  приватного  підприємства  й ініціа-тиви.  Передбачаю  всю  трудність  стаючої  переді  мною  праці  і  молю
Бога  дати  мені  силу,  аби  гідно  виконати  те,  що  я вважаю  своїм  обо-в’язком  перед  рідною  Україною  в  сучасний  виключний  і  критичний
для  неї  час.
Мені  далекі  і чужі  які б  то  не  було  власні  побудження,  і головною
своєю  метою  я ставлю  користь  і благо  народу  і всім  дорогої  нам  Укра-їни.  В цій  свідомости  кличу  всіх  Вас,  громадян  і козаків  України —  без
ріжниці  національності  й  віросповідання  —  помогти  мені  і  моїм  пра-цьовникам  і співробітникам  в нашому  загальному  великовідповідально-му  ділі.
Закон  «Про  тимчасовий  державний  устрій  України»
(29 квітня  1918 р.).
Основні  положення
1. Декларувалося,  що  влада  гетьмана  є тимчасовою  до  обрання  і початку
роботи  Сойму.
2. Закріплювалися  виняткові  повноваження  гетьмана,  який:
8одноосібно затверджував склад Ради Міністрів та її Голову, а також
інших  урядовців;
8був  головнокомандувачем  (Верховним  воєводою)  українською  армією
і флотом;
8визначав  зовнішньополітичну  лінію;
8оголошував  окремі  райони  на  воєнному,  осадному  або  надзвичайно-му  стані;
8мав  право  помилувати,  засудити,  пом’якшити  міру  покарання;
8звільнявся  від  судової  відповідальності.
Усі накази або розпорядження гетьмана мали закріплюватися Головою
уряду  або  відповідним  міністром.
3. Проголошувалися  права  і обов’язки  козаків  і громадян,  а саме:
8захист  батьківщини;
8сплата  податків,  відбуття  повинностей;
8гарантованість  прав  і свобод  законом;
8право  на  недоторканність  особи,  право  на  недоторканність  житла,
свобода  пересування  і  вільного  місця  проживання,  непорушність
права  на  приватну  власність,  свобода  зборів,  об’єднань,  слова  тощо
в межах  законів.
4. Визначалися  права  і повноваження  Ради  Міністрів.
5. Визначалися  структура  і компетенція  судової  влади.
1) У  зв’язку  з якими  подіями  з’явилися  ці  документи?  Кому  вони
адресовані?
2) Які  соціально-економічні  заходи  передбачав  гетьманський  уряд
як  першочергові?
3) Які  верстви  підтримували  гетьмана?
4) Який  державний  устрій  передбачалося  встановити  в Україні?
2 внутрішня політика української держави.
Внутрішня  політика  гетьмана  характеризувалася  широкою  ре-форматорською  діяльністю.  За  час  існування  гетьманату  було  під-готовлено  понад  400 законодавчих  актів,  які  стосувалися  всіх  сфер
життя.  Одним  із  найважливіших  став  закон  про  громадянство,
який  набирав  чинності  від  1 липня  1918 р.  Згідно  з ним  громадяна-ми  України  визнавалися  «всі  російські  піддані»,  що  перебували
на  її  території  на  час  ухвалення  документа.  Керуючись  «терито-ріальним»,  а  не  «національним»  розумінням  держави,  П.  Скоро-падський  ліквідував  закон  про  націо нально-персональну  автономію
національних  меншин.
Важливим  у  діяльності  гетьмана  стало  формування  вертикалі
влади.  П.  Скоропадський  доручив  сформувати  уряд  М.  Устимовичу,
але  той  не  зміг  виконати  це  завдання.  Тоді  ця  справа  була  пере-дана  М.  Василенку  —  відомому  науковцю  та  громадському  діячу
з  ліберальними  українофільськими  поглядами.  Сформований  ним
уряд  очолив  полтавський  поміщик  Ф.  Лизогуб.  Особливість  уряду
гетьмана  полягала  в тому,  що  він  формувався  не  за  партійною,  а за
професійною  ознакою,  а у  своїх  діях  керувався  не  програмно-полі-тичними  або  ідеологічними  міркуваннями,  а реальними  потребами
часу.  Історик  Д. Дорошенко,  який  позитивно  ставився  до  П.  Ско-ропадського,  так  оцінив  склад  цього  уряду:  «…зложене  здебільшо-го  з так  званих  малоросів,  цебто  індивідумів  української  крові,  але
з  московською  душею».  Та  п’ятеро  членів  із  першого  уряду  таки
були  свідомими  українцями,  хоча  дотримувалися  правих,  консер-вативних  поглядів  (це,  зокрема,  Д.  Дорошенко —  міністр  зовнішніх
справ,  М.  Василенко  —  міністр  освіти,  І.  Туган-Барановський  —
міністр  економіки).
Головним  завданням  було  створення  дієздатної  державної  адміні-страції,  ліквідація  анархії,  налагодження  державного  життя.  У про-веденні  цих  заходів  П.  Скоропадський  спирався  на  заможні  верстви
суспільства:  поміщиків,  промисловців,  заможних  селян.
Велику  увагу  П.  Скоропадський  приділив  формуванню  місцевих
органів  влади.  Замість  комісарів  УЦР  призначалися  старости,  які
очолювали  місцеві  адміністрації.  Але  така  політика  призвела  до  роз-гортання  конфліктів  із  місцевими  органами  самоврядування —  зем-
ствами  й міськими  зібраннями,  які  доволі  часто  саботували  дії  цен-тральної  влади  з різних  причин.  Спробу  реформувати  ці  органи  влади
не  вдалося  реалізувати.
Одним  з елементів,  який  мав  підтримати  реалізацію  внутрішньо-політичної лінії на місцях, сприяти дотриманню законності та право-порядку,  стала  Державна  варта  (створена  у травні  1918 р.),  яка  ви-конувала  поліційні  функції.
Німецькі  військові,  що  уможливили  прихід  П.  Скоропадського
до  влади,  тепер  мали  вільні  руки  для  отримання  зерна,  якого  Цен-тральні  держави  вкрай  потребували.  За  мовчазної  згоди  великих
землевласників підрозділи німецької армії проводили каральні акції
проти  непокірних  селян,  які  відмовлялися  співпрацювати.  Улітку
1918 р. насильницькі збори штрафів і розстріли стали звичною спра-вою.  Проти  такої  політики  на  селі  поширювалися  селянські  заво-рушення  й повстання,  які  підігрівалися  заходами  більшовиків  і лі-вих  українських  партій.
Ситуація  на  селі  стала  загрозливою  для  гетьманського  режиму.
До  того  ж  розв’язання  аграрного  питання  було  однією  з  головних
причин  революції.  Виходячи  з цього  і керуючись  прагненням  ство-рити  на  селі  прошарок  землевласників  середньої  руки,  які  мали  б
стати  опорою  режиму,  П.  Скоропадський  намагається  реалізувати
аграрну  реформу.  У  її  основу  було  покладено  прагнення  відновити
приватну  власність  на  землю  та  ввести  її  в товарно-грошові  відноси-ни. Для підготовки реформи на місцях замість скасованих земельних
комітетів  створювалися  земельні  комісії.  Першочерговим  заходом
стало  визначення  долі  врожаю  1918 р. —  кому  він  має  належати —
селянам,  що  його  виростили,  чи  колишнім  власникам?  Це  було  за-кріплено  спеціальним  законом  від  27 травня  1918 р.
8 червня  1918 р.  було  схвалено  закон,  згідно  з яким  Державний
земельний  банк  дістав  необмежене  право  придбання  земель  для  їх
продажу  селянам  на  виплат.  Розмір  приватного  землеволодіння  об-межувався  25 десятинами  на  одну  особу.  Після  жнив  1918 р.  перед-бачалося  провести  перерозподіл  землі,  щоб  у 1919 р.  кожний  госпо-дар  уже  працював  на  власній  землі.  До  проведення  реформи  земля
залишалася  власністю  колишніх  господарів.
Але  саботаж  місцевих  чиновників,  політика  австро-німецьких
окупантів  нівелювали  всі  заходи  влади.  Здобуту  восени  1917  —
взимку—навесні  1918 р.  землю  селяни  сприймали  вже  як  свою  та
не  бажали  повертати  колишнім  власникам.  Вони  вкрай  вороже
поставилися  до  спроб  поміщиків  повернути  свої  володіння  й  до
заходів  окупаційних  військ  із  реквізиції  продовольчих  ресурсів.
Зрештою  Україну  охоплює  вир  селянських  повстань.  Перше  вели-ке  повстання  відбулося  наприкінці  травня  1918 р.  в районі  Єли-
заветграда  (нині  Кіровоград).  За  місяць  заворушення  охопили  Ка-теринославщину  й  Уманщину.  Найбільш  загрозливим  виявилося
повстання  на  півдні  Київщини  (Звенигородський  і Таращанський
повіти),  що  спалахнуло  2 червня  1918 р.  Повсталі,  кількість  яких
становила  15 тис.  осіб,  захопили  Таращу  та  створили  загрозу  Киє-ву.  Лише  в серпні—вересні  1918 р.  німецькі  та  гетьманські  війська
зуміли  придушити  цей  виступ.  Але  повстанський  рух  не  припи-нявся.  Він  охопив  нові  регіони —  Полтавщину  і Чернігівщину;  на
Катеринославщині,  у  районі  Гуляйполя,  стала  формуватися  пов-станська  армія  на  чолі  з майбутнім  провідником  селянства  Н. Мах-ном,  на  Єлизаветградщині  та  Херсонщині  розгорнув  свою  діяльність
отаман  М.  Григор’єв.  Фактично  село  не  контролювалося  владою.
Усе  це  зірвало  постачання  продовольства  до  Німеччини  та  її  со-юзників.  До  листопада  1918  р.  було  вивезено  лише  9300  вагонів
(113  тис.  тонн)  борошна  і  30  тис.  вагонів  продуктів  і  сировини,
тобто  20 %  від  запланованого.  Таким  чином,  ні  УЦР,  ні  гетьман-ство  П.  Скоропадського  не  змогли  забезпечити  країни  Четверного
союзу  продовольчими  ресурсами.
На  момент  приходу  П.  Скоропадського  до  влади  українська
промисловість  перебувала  в  занепаді.  Війна,  революція,  більшо-вицька  окупація,  розрив  економічних  зв’язків  спричинили  різке
падіння  продуктивності  праці,  зниження  рівня  промислового  ви-робництва.  У повному  розвалі  був  залізничний  транспорт.  Працюва-ли  лише  поодинокі  промислові  об’єкти.  Виплавка  чавуну  порів-няно  з 1913 р.  скоротилася  в 11 разів,  сталі —  у 13 разів,  видобуток
залізної  руди —  у 17 разів,  вугілля —  у 3 рази.  Із  63 доменних
печей  працювали  лише  дві,  а зі  107 мартенівських —  лише  сім.
Масового  характеру  набуло  безробіття.  Так,  на  криворізьких  руд-никах  безробітними  стали  90 %  робітників.  Процвітали  спекуля-ція  й дефіцит.
Уряд  гетьмана  намагався  відновити  роботу  промисловості.  Пер-шочерговими  були  заходи  з налагодження  трудової  дисципліни,  які
вилилися  у  фактичне  скасування  всіх  соціальних  завоювань  робіт-ництва.  Робочий  день  було  збільшено  до  12  годин,  заборонялися
страйки  та  профспілки,  ліквідовувався  робітничий  контроль,  повер-талися колишні власники, фактично скорочувалася заробітна платня.
Поряд  із  цим  запроваджувалися  нові  норми  виробітку,  нові  тарифи
оплати  праці,  якими  згодом  користувалися  всі  наступні  режими,  що
існували  в Україні.
Спроби робітників страйками відстояти свої права не мали успіху.
На  наймогутніший  страйк  залізничників  у липні  1918 р.  влада  від-повіла  введенням  у дію  царського  закону  1905 р.,  який  передбачав
жорстокі  покарання  за  страйки.
Зрештою суворими заходами вдалося стабілізувати ситуацію у про-мисловості.  Цьому  також  сприяв  і  приплив  капіталів  до  України
з  Росії.  Заможні  люди  тікали  від  більшовицької  влади.  Проте  цей
капітал переважно вкладався в індустрію розваг та торговельно-заку-півельні  операції,  які  давали  швидкі  прибутки.
Стабілізації  ситуації  сприяла  й удала  валютно-фінансова  політи-ка.  Була  створена  національна  банківська  система,  а грошова  одини-ця —  карбованець —  виявилася  досить  стабільною  (основним  забез-печенням  карбованців  став  цукор,  який  був  стратегічним  товаром
у воєнний час, а також інші ресурси). Сприятливою виявилася й тор-говельна  політика  з країнами  Четверного  союзу.  У вересні  був  укла-дений  новий  торговельний  договір.  Переважно  з Австрії  до  України
постачалися  промислові  товари  (щоправда,  третина  їх  так  і не  доїха-ла  до  України).
Політика гетьмана майже на рік відтягнула крах економіки України.
П.  Скоропадський  багато  уваги  приділяв  розбудові  армії,  але  його
широким  планам  не  судилося  здійснитися.  Формуванню  українських
військових сил перешкоджала Німеччина, яка боялася створення силь-ної  української  армії.  Із  планів  щодо  створення  300-тисячної  армії,
оснащеної  за  останнім  словом  техніки,  удалося  реалізували  лише  не-значну  частину.  Загалом  сили  гетьмана  налічували  близько  60  тис.
осіб — Запорізька, Синьожупанна (була розпущена німцями), Сірожу-панна, Сердюцька дивізії, Бригада січових стрільців та окремі офіцер-ські  дружини.
Головним  резервом  армії,  опорою  режиму,  за  задумом  гетьмана,
мав стати козацький стан. Формування козацтва відбувалося на осно-ві розпущеного Вільного козацтва. На кінець існування гетьмансько-го  режиму  в стадії  формування  перебувало  вісім  кошів  козаків.
Більш успішною виявилася національно-культурна політика П. Ско-ропадського.  Хоча  не  все  позитивне,  що  було  зроблено,  удалося  збе-регти  в майбутньому.
Робота з  підручником
Учні опрацьовують відповідний матеріал підручника, визначаючи
напрями зовнішньополітичної діяльності Української Держави, і скла-дають  таблицю  «Зовнішня  політика  гетьмана  П.  Скоропадського».
Учитель  систематизує  й доповнює  результати  роботи  учнів.
ЗРАЗОК ЗАПОВНЕНОЇ ТАБЛиЦІ
Зовнішня  політика  гетьмана  П.  Скоропадського
Напрями Зміст, характеристика
Відносини
з  Німеччи-ною та інши-ми країнами
Четверного
союзу
Були пріоритетними. Із країнами Четверного союзу були встановлені дипломатичні
відносини. Основний зміст відносин обертався навколо зобов’язань Брестського
договору. Наявність німецької та австро-угорської окупаційної влади перетворюва-ло владу П. Скоропадського на маріонеткову. Німці активно втручалися у  внутріш-нє життя й  зовнішню політику Української Держави.
Для розв’язання багатьох проблем у  вересні 1918  р. Скоропадський зустрівся
з  кайзером Вільгельмом ІІ (фінансові, торговельні, створення масової армії тощо)
Відносини
з  Польщею
Відносини з  Польщею (Регентською Радою) оберталися навколо державної
належності Холмщини й  Підляшшя. Значний вплив на відносини справляло те,
що ці землі були окуповані німецькими й  австро-угорськими військами, а  за
умовами Брестського миру вони мали відійти до України. Проте реально україн-ська адміністрація змогла утвердитися лише на тій частині земель, що були
окуповані Німеччиною. В  австрійській зоні окупації утвердилась польська адмі-ністрація. Усі переговори про визначення кордону зайшли у  глухий кут. Поляки
наполягали на кордоні по річці Буг
Відносини
з  Румунією
Відносини з  Румунією оберталися навколо «бессарабського питання». Гетьман-ський уряд запровадив проти Румунії, яка захопила Бессарабію, торговельні
санкції. Тільки коли виникла потреба в  пошуках відносин із країнами Антанти
(на території Румунії перебували дипломатичні представництва Великої Британії,
Франції та ін.), П. Скоропадський дав згоду на укладення тимчасового торго-вельного договору. Розв’язання «бессарабського питання» було відкладено до
завершення Першої світової війни
Відносини
з  радянською
Росією
За умовами Брестського миру радянська Росія зобов’язувалася визнати незалеж-ність України й  укласти з  нею мирний договір. Переговори почалися в  травні
1918  р. Радянську делегацію очолювали Х. Раковський і  його заступник Д. Ману-їльський. 12  червня 1918  р. було підписано прелімінарний (попередній) договір
про припинення стану війни між Україною та Росією, відновлення залізничних,
поштово-телеграфних комунікацій. Українській Державі надавалося право заснува-ти консульства в  багатьох містах Росії. Найскладнішим питанням переговорів була
програма кордонів. На початку жовтня переговори перервалися. За домовленістю
сторін чинними залишилися прелімінарні умови миру.
Також радянська делегація мала контакти з  антигетьманською опозицією, яка
готувала повстання. Радянська делегація зобов’язувалася визнати самостійність
відновлюваної УНР
Відносини
з  урядами
Дону, Кубані,
Криму
Всевелике Військо Донське. 8  серпня 1918  р. було укладено договір, який проголо-шував взаємне визнання суверенітету, установлював спільні кордони та взаємови-гідний товарообмін. Передбачалося розроблення окремих угод щодо вільного
транзиту, товарообігу, митних і  фінансових відносин.
Закінчення  таблиці
Напрями Зміст, характеристика
Із Кубанню відносини теж розвивалися в  руслі взаємовигідності. Україна надала
допомогу зброєю Кубані в  боротьбі з  більшовизмом. Обговорювалося питання вхо-дження Кубані до складу України на правах автономії. Однак проти цього запере-чував уряд А. Денікіна, що фактично встановив контроль над Кубанню.
Крим: утворений у  червні 1918  р. уряд генерала С. Сулькевича відмовлявся всту-пати у  відносини з  українським урядом. П. Скоропадський запровадив щодо Криму
економічну блокаду, що примусило кримський уряд у  жовтні 1918  р. підписати по-передню угоду, за якою Крим мав увійти до складу України на правах автономії
Відносини
з  країнами
Антанти
Були ускладнені через тісні відносини з  Німеччиною. Тільки після поразки Німеч-чини П. Скоропадський взяв курс на пошук порозуміння з  країнами Антанти, проте
останні підтримували ідею «єдиної і  неподільної Росії», заперечуючи незалежність
України. Навіть видання гетьманом грамоти від 14  листопада 1918  р. про федера-тивний зв’язок із майбутньою небільшовицькою Росією, не змінило становище.
А  незабаром антигетьманська опозиція підняла повстання
Дипломатичні  відносини
Рівень відносин Країни
На рівні послів Німеччина, Австро-Угорщина, Туреччина, Болгарія, Швейцарія, Шве-ція, Норвегія
На рівні дипломатичних
представництв
Грузія, Азербайджан, Фінляндія
На рівні консулів та інших
представництв
Польща, Фінляндія, Англія, Румунія, радянська Росія, Дон, Кубань,
Крим
У цілому Міністерство закордонних справ протягом восьми місяців діяло досить активно. Україна
мала 11  дипломатичних і  близько 50  консульських представництв у  20  країнах, а  на своїй терито-рії  — 12  дипломатичних і  42  консульські представництва з  24  держав
Робота з  документом
Грамота  гетьмана  П.  Скоропадського  від  14 листопада  1918 р.
На…  принципах  федеративних  повинна  бути  відновлена  давня  мо-гутність і сила всеросійської держави. В цій федерації Україні належить
зайняти  одне  з  перших  місць,  бо  від  неї  пішов  порядок  і  законність
в краю,  і в  її  межах  перший  раз  свобідно  віджили  всі  принижені  і при-гноблені  більшовицьким  деспотизмом  громадяни  бувшої  Росії…  На  тих
принципах,  які  —  я  вірю  —  поділяють  усі  союзники  Росії,  Держави
Згоди  (Антанта),  а  також  яким  не  можуть  не  співчувати  без  винятку
інші  народи  не  тільки  Європи,  але  й усього  світу,  повинна  бути  збудо-вана майбутня політика нашої України. Їй першій належить виступити
в справі  утворення  всеросійської  федерації,  якої  конечною  метою  буде
відновлення  великої  Росії.  В  осягненні  цієї  мети  лежить  як  запорука
добробуту  всієї  Росії,  так  і  забезпечення  економічно-культурного  роз-витку  цілого  українського  народу  на  міцних  підставах  національно-державної  самобутності.
1) Прийняття  цієї  грамоти  було  логічним  завершенням  правління
гетьмана  чи  спонтанним  актом,  який  коштував  йому  булави?
2) Чи  можна  стверджувати,  що  цією  грамотою  П.  Скоропадський
зрікся  ідеї  незалежної  України?
Творче завдання
Чи  справедливим  буде  твердження,  що  Українська  Держава  про-водила  пронімецьку  політику?  Відповідь  обґрунтуйте.
V. закрІплення нОвОгОматерІалу
Фронтальне опитування
1. За  яких  обставин  відбувся  гетьманський  переворот?
2. За яких умов німецько-австрійське командування було згодне під-тримати  переворот  П.  Скоропадського?
3. Якими  були  перші  заходи  гетьмана  П.  Скоропадського?
4. Що  було  покладено  в  основу  внутрішньої  політики  гетьмана
П. Скоропадського?
5. Коли між Україною та РСФРР було укладено попередній мирний
договір?
6. Із якими державами Українська Держава мала дипломатичні від-носини?
VI. пІдсумки урОку
829 квітня  1918 р.  за  згоди  Німеччини  П.  Скоропадський  учинив
переворот,  установивши  гетьманський  режим.
8Прийшовши  до  влади,  П.  Скоропадський  намагався  провести
реформи  для  стабілізації  становища  в країні  й досягнення  неза-лежності. Але його політика була приречена на невдачу: П. Ско-ропадського  особисто  не  підтримували  провідні  українські  по-літичні  сили,  його  соціальну  політику  не  схвалювала  більшість
населення,  на  міжнародній  арені  Україна  була  залежною  від
країн  німецького  блоку,  які  зазнали  поразки  в Першій  світовій
війні.
VII.дОмашнє завдання
1. Опрацюйте  відповідний  матеріал  підручника.
2. За  наведеним  зразком  (на  прикладі  УЦР)  визначте  здобутки  та
прорахунки  політики  П.  Скоропадського  й  історичне  значення
Української  Держави.
Здобутки  та  прорахунки  УЦР.  Історичне  значення  УЦР
Здобутки Прорахунки
Були продовжені державотворчі традиції
українського народу; покликано до політич-ного життя великі маси українства, набуто
досвіду політичної боротьби; пробудження
національної самосвідомості; національні
меншини отримали право на національно-персональну автономію; розпочато процес
соціально-економічних перетворень; демо-кратизація суспільно-політичного життя; за-клала основи мирної зовнішньої політики
України; дано простір національно-культурному розвитку України
Ігнорування такого важливого чинника в  державо-творчому процесі, як армія; не вдалося налагодити
широких рівноправних відносин із сусідніми й  ве-ликими державами, домогтися справжнього міжна-родного визнання; непослідовність у  реалізації
соціально-економічної політики; сліпе слідування
соціалістичній доктрині; не вдалося сформувати діє-вого державного апарату, налагодити постачання
міст продовольством, забезпечити порядок і  закон-ність; не вдалося нейтралізувати соціальну демаго-гію більшовиків; захопленість ідеєю федералізму,
намагання втілити її в  життя за будь-яких обставин
Історичне значення УЦР
Вона підняла на новий щабель ідею української державності; діяльність Центральної Ради викли-кала захоплення і  була підтримана численними представниками різноманітних верств населення
України; Центральна Рада практично здійснила вікові прагнення українського народу до свободи
й  незалежності; боротьба під прапором Української революції на своїх героїчних прикладах підго-тувала покоління, які вибороли незалежність України

Категорія: Історія України 10 клас | Додав: uthitel (19.12.2014)
Переглядів: 1112 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: