Уроки № 3—4 Тема. Індустріальне суспільство як етап у розвитку світової цивілізації. - Історія України 10 клас - Старша школа - Каталог статей - Учительська світлиця
Головна » Статті » Старша школа » Історія України 10 клас

Уроки № 3—4 Тема. Індустріальне суспільство як етап у розвитку світової цивілізації.


Уроки  №  3—4
Тема.   Індустріальне суспільство як етап у  розвитку світової цивілізації. Загальна характеристика європейської та світової цивілізацій на прикладі розвитку провідних країн
світу (Велика Британія, Франція, Росія, Німеччина, Австро-Угорщина, США).
Мета:  визначити особливості імперіалізму як нової стадії в  розвитку провідних країн світу; схарак -теризувати соціально-економічний розвиток і  політичне життя провідних країн світу на початку ХХ  ст.;
порівняти розвиток цих країн між собою; пояснити зміст основних термінів і  понять; розвивати вміння
учнів аналізувати історичні події; виховувати в  них повагу до історичного минулого різних народів.
Тип уроку:   вивчення нового матеріалу.
Обладнання:   підручник, стінні карти «США на початку ХХ  ст.», «Країни Європи на початку ХХ  ст.»,
«Російська імперія на початку ХХ  ст.», ілюстративний і  дидактичний матеріал.
Основні терміни та поняття:   імперіалізм, трест, прогресизм, «Справедливий курс», політика
«великого дрючка», «дипломатія долара», гомруль, Шин фейн, Антанта, рантьє, картель, юнкери, Ма -рокканська криза, дуалістична монархія, Балканські війни, Троїстий союз, синдикат, РСДРП, есери,революція 1905—1907  рр.
Основні дати*:  1900—1914  рр.  — період «прогресивної ери» в  історії США; 1913  р.  — обрання
президентом США В. Вільсона; 1901—1914  рр.  — період «чудової епохи» в  історії Великої Британії;
1905  р.  — створення ірландської партії Шин фейн; 1904  р.  — укладення Великою Британією та Фран -цією угоди під назвою «Антанта»; 1905—1906  рр.  — Перша Марокканська криза; 1912  р.  — Друга
Марокканська криза; 1908—1909  рр.  — Боснійська криза; 1912—1913  рр.  — Перша та Друга Балкан -ські війни; 1902  р.  — створення партії Російських соціалістів-революціонерів (есерів); 1903  р.  — ІІ з’їзд
Російської соціал-демократичної робітничої партії (РСДРП); 1905—1907  рр.  — перша революція в  Росії;
1907—1911  рр.  — аграрна реформа П. Столипіна.
Хід уроку
I.   ОрганІ зац І я навчальнО ї д І яльнО стІ
Учитель  інформує  учнів  про  те,  що  вони  розпочинають  вивчення
теми  «Європа  та  світ  на  початку  ХХ   ст.»,  оголошує  тему  й  основні
завдання  уроку.
ІІ.   в ивчення нО в О гО  матер І алу
  Випереджальне завдання
Розпочніть  складання  таблиці  «Розвиток  держав  Європи  та  світу
на  початку  ХХ  ст.»,  зазначивши  назву  держави;  соціально-економічне
життя;  внутрішньо-політичний  розвиток;  зовнішньополітичний  курс.
  1  сша на початку ХХ  ст.
  Запитання та завдання для актуалізації знань
  1)  Якими  були  особливості  державного  устрою  США  в  другій  по -ловині  ХІХ   ст.?
  2)  Назвіть  характерні  риси  політичного  життя  США  в  1870—
1890-х  рр.
  3)  Як  відбувався  економічний  розвиток  США  в  останній  третині
ХІХ  ст.?
  Розповідь учителя
Наприкінці  ХІХ  —  на  початку  ХХ  ст.  для  розвитку  провідних
країн  світу  були  характерними  нові  явища.  Вони  стали  основою  для
появи  теорії  про  вступ  капіталізму  до  стадії  імперіалізму.
  Робота з  термінами та поняттями
Імперіалізм   —  монополістична  стадія  розвитку  капіталізму.  У  про -відних  країнах  світу  імперіалізм  виникає  на  межі  ХІХ—ХХ   ст.
з  появою  монополій.  У  період  імперіалізму  в  політичному  та  еко-номічному  житті  суспільства  панує  фінансова  олігархія  (невелика
група  людей),  що  концентрує  у   своїх  руках  банківський  та  про -мисловий  капітал.
На  початку  ХХ  ст.  економіка  США  переживала  бурхливе  підне -сення.  Країна  посіла  перше  місце  у  світі  за  обсягами  промислової
продукції,  виплавки  чавуну,  видобутку  вугілля,  промисловим  спо -живанням  бавовни  тощо.  За  1899—1914  рр.  кількість  підприємств
у  США  збільшилася  майже  на  70   тис.,  а  кількість  робітників  —  від
4,7  до  7  млн  осіб.  Продуктивність  праці  в   американській  промисло-вості  була  в   4  рази  більшою,  ніж  у  провідних  країнах  Європи.  Серед-ня  заробітна  платня  американського  робітника  становила  700  доларів
на  рік,  а  прожитковий  мінімум  не  перевищував  150—160  доларів.
Промисловість  розвивалася  нерівномірно.  Старі  галузі  вповільню-вали  темпи  розвитку,  а  нові  —  автомобільна,  хімічна,  електротех-нічна   —  зростали  дуже  швидко.
  Робота з  документом
Внесок  держав  у  світове  промислове  виробництво,   %
Держава 1870  р. 1900  р. 1913  р.
США 23,3 30,1 35,8
Велика Британія 31,8 19,9 14,0
Франція 10,3 7,1 6,4
Німеччина 13,2 14,6 15,8
Австро-Угорщина 5,0 4,7 4,4
Росія 3,7 5,0 5,0
Японія — 0,6 1,0
  1)  Яка  країна  в  останній  третині  ХІХ   ст.  посідала  перше  місце  за
внеском  у   світове  промислове  виробництво?
  2)  Як  змінився  внесок  держав  у  світове  промислове  виробництво  на
початку  ХХ   ст.?
  3)  Які  держави  складали  трійку  країн-лідерів  за  внеском  у  світове
промислове  виробництво  в  1913  р.?
  Робота з  термінами та поняттями
Трест  —  монополістичне  об’єднання,  у   межах  якого  учасники,  які
входять  до  його  складу,  повністю  втрачають  виробничу,  комерцій-ну  та  юридичну  самостійність.  Керівництво  тресту  зосереджується
в  руках  головної  компанії  або  правління.  Найчастіше  трести  ство-рювалися  в  однорідних  галузях  промислового  виробництва.
Основною  формою  монополістичних  об’єднань  у  промисловості
США  залишалися  трести.  Поряд  зі  старими  виникали  нові,  які  конт -ролювали  цілі  галузі  промисловості,  —  «Сталевий  трест  США»,  «Ге-неральна  електрична  компанія»  та  ін.  У   1909  р.  трести  виробляли
понад  40  %  промислової  продукції  країни.
Економіка  США  періодично  зазнавала  криз  перевиробництва.  Най-більша  криза  охопила  країну  в   1907—1908   рр.  У   цей  період  збан -крутіли  багато  банків,  а   безробіття  зросло  до  16—35   %  від  загальної
кількості  робітників.  У  сільському  господарстві  США  працювало  близь -ко  60   %  населення.  Основною  формою  господарювання  залишалися
ферми.  Завдяки  збільшенню  обсягу  оброблюваних  земель,  механізації
та  спеціалізації  продуктивність  праці  в   сільському  господарстві  по -стійно  зростала.
Становище  переважної  більшості  робітників,  незважаючи  на  вищу
порівняно  з   Європою  заробітну  платню,  залишалося  важким.  Трива -лість  робочого  тижня  в  1900  р.  становила  57   годин,  у  1915  р.   —  53  го -дини.  Лише  8  %  робітників  США,  завдяки  наполегливій  боротьбі,
домоглися  8-годинного  робочого  дня.  Основною  формою  організова -ного  робітничого  руху  в  країні  були  профспілки  (найвпливовіша  —
Американська  федерація  праці  (АФП)).
  Робота з  підручником
Учні  опрацьовують  матеріал  підручника  про  політичне  життя  США,
визначаючи  характерні  риси  тогочасного  політичного  життя  США  та
продовжуючи  роботу  з  таблицею.  Учитель  систематизує  й  доповнює
результати  роботи  учнів,  використовуючи  наведений  нижче  матеріал.
 
  Запитання та завдання на закріплення
  1)  Що  таке  імперіалізм?
  2)  Які  форми  монополістичних  об’єднань  переважали  в  США?
  3)  Коли  економіку  США  охопила  найбільша  в   передвоєнний  період
криза?
  4)  Що  таке  «прогресизм»?
  5)  Яку  назву  мала  програма  реформ  Т.  Рузвельта?
  6)  Який  американський  президент  надавав  перевагу  в  зовнішньопо-літичному  курсі  «дипломатії  долара»?
  7)  Які  ознаки  притаманні  імперіалізму  як  стадії  розвитку  капіталізму?
  8)  Охарактеризуйте  соціально-економічний  розвиток  США  на  по-чатку  ХХ   ст.
  9)  Якими  були  особливості  тогочасного  політичного  життя  США?
  2  в елика Британія та Франція на початку ХХ  ст.
  Запитання та завдання для актуалізації знань
  1)  Покажіть  на  карті  території  Великої  Британії  й   Франції  та  їхніх
колоніальних  володінь.
  2)  Якими  були  особливості  державного  устрою  Великої  Британії  та
Франції  в  другій  половині  ХІХ  ст.?
  3)  Назвіть  характерні  риси  політичного  життя  цих  країн  у  1970—
1990-х  рр.
  4)  Як  відбувався  економічний  розвиток  Великої  Британії  та  Франції
в  останній  третині  ХІХ   ст.?
  Робота з  підручником
Учні  опрацьовують  матеріал  підручника  про  соціально-економіч-ний  розвиток  Великої  Британії,  визначаючи  характерні  риси  соціаль-но-економічного  розвитку  Великої  Британії  в  зазначений  період.
  Робота з  підручником
Учні  опрацьовують  матеріал  підручника  про  соціально-економіч-ний  розвиток  Франції,  порівнюючи  соціально-економічний  розвиток
Великої  Британії  та  Франції  в  зазначений  період.  Учитель  система-тизує  й   доповнює  результати  роботи  учнів,  використовуючи  наведений
нижче  матеріал.
  Додаткова інформація
На  початку  ХХ  ст.  в  економіці  Франції  панівне  становище  посіли  моно-польні  об’єднання   —  металургійних  компаній  «Коміте  де  Форж»,  компаній
військової  промисловості  «Шнейдер-Крезо»,  хімічних  компаній  «Сен-Габен»
та  ін.  Зростали  великі  торговельні  фірми,  що  у  величезній  кількості  поглина -ли  дрібні  банки.  Сконцентрувавши  значні  капітали,  вони  вкладали  їх  у  про -мислові  підприємства,  надавали  позики,  вивозили  за  кордон,  переважно  до
країн Європи. Франція, увійшовши в  період імперіалізму, стала набувати ознак
країни-рантьє.  Якщо  у  Великій  Британії  значна  частина  капіталу,  що  виво-зився,  була  промисловою,  то  з  Франції  вивозився  переважно  позиковий  капі-
тал. При цьому лише 1/5   капіталу, що вивозився, вкладалася в   промисловість
інших країн, а   решта витрачалася на довго- й  короткострокові позики. Основ -ною  країною,  до  якої  напередодні  Першої  світової  війни  вивозився  французь-кий  капітал,  стала  Росія.  У  1908  р.  у   французьку  промисловість  і  торгівлю
було  вкладено  8,5  млрд  франків,  а  позиковий  капітал  досяг  104,4  млрд  фран-ків.  Більшість  капіталу  зосереджувалася  в  трьох  банках  —  «Ліонський  кре-дит»,  «Національна  облікова  контора»  та  «Генеральне  товариство».
  Робота з  термінами та поняттями
Рантьє   —  особи,  які  живуть  на  відсотки  з   переданого  в  позичку
капіталу  або  за  рахунок  доходів  від  цінних  паперів.
  Робота з  документом
Вивіз  капіталу  Великою  Британією  та  Францією  на  початку  ХХ  ст.
Регіон
Вивезено капіталів, млрд марок
Франція Велика Британія
Європа 22 4
Америка 6 30
Азія, Африка, Австралія 5 40
Порівняйте  обсяг  вивозу  капіталу  зазначеними  державами  та  ви-значте  сфери  їхніх  пріоритетних  фінансових  інтересів  у  світі.
Розвитку  французької  промисловості  сприяли  встановлені  урядом
високі  митні  збори  на  іноземну  продукцію.  Завдяки  цьому  виплавка
чавуну  й  сталі  в  країні  на  початку  ХХ   ст.  зросла  в   1,5  разу.  З’явилися
перші  фабрики  й   заводи,  які  працювали  на  електроенергії.  Світова
економічна  криза  1900   р.  дещо  вповільнила  розвиток  французької
промисловості.  Однак  після  її  завершення  й  до  1914   р.  промислове
виробництво  постійно  зростало.  Важливу  роль  у   цьому  відігравали
військові  замовлення,  пов’язані  зі  збільшенням  видатків  на  армію
та  її  переозброєнням.
Напередодні  Першої  світової  війни  Франція  посідала  четверте
місце  після  США,  Німеччини  і  Великої  Британії  за  виплавкою  чаву-ну  та  п’яте  —  за  видобутком  вугілля.  З’явилися  нові  галузі  промис-ловості  —  автомобільна,  літакобудівна,  електротехнічна.  Однак  поряд
із  великими  підприємствами  в   країні  зберігалася  значна  кількість
дрібних  фірм,  де  працювало  до  десяти  робітників.
У  1912  р.  в   сільському  господарстві  Франції  було  зайнято  40   %
населення,  у  промисловості  —  36  %.  Розвиток  сільського  господар-ства  гальмувався  кабальними  умовами  оренди  землі,  заборгованістю
селян  банкам,  недостатньою  механізацією  тощо.  Напередодні  війни
Франція  за  обсягами  виробництва  зерна  та  продукції  тваринництва поступалася  багатьом  країнам  Європи  й   імпортувала  значну  частину
сільськогосподарської  продукції.
Кількість  робітників  і   службовців  у   Франції  від  кінця  ХІХ  ст.  до
1914  р.  збільшилася  вдвічі.  Завдяки  наполегливій  боротьбі  (страйки,
демонстрації  тощо)  їхнє  становище  поступово  покращувалося.
У  Франції  відповідно  до  конституції  Третьої  республіки  1875  р.
існувала  республіканська  форма  правління.  Центральне  місце  нале -жало  двопалатному  парламенту  (Національним  зборам),  у  якому  оби-рався  президент  республіки  й   затверджувався  кабінет  міністрів.
Особливістю  політичного  життя  тогочасної  Франції  була  багатопар-тійність.  Так,  на  початку  ХХ   ст.  в  країні  існувало  кілька  соціалістичних
партій,  радикали,  прогресисти,  анархо-синдикалісти  тощо.  У  1899—
1902  рр.  виконавча  влада  належала  уряду  «республіканської  концен-трації»,  очолюваному  В.  Руссо.  Його  утворив  блок,  до  якого  входили
прогресисти,  радикали  та  частина  правих  соціалістів.  Радикали,  що
становили  основу  цього  уряду,  були  прибічниками  республіки,  недо -торканності  приватної  власності,  націоналізації  великих  монополій,  за -провадження  прогресивного  прибуткового  податку  й  обмеження  впливу
церкви  та  перетворення  Франції  на  світську  державу.
У  1902  р.  на  виборах  до  парламенту  перемогу  здобув  лівий  блок,
до  якого  увійшли  радикальна  та  соціалістична  партії.  Від  цього  часу
й  до  Першої  світової  війни  радикали  посідали  провідне  місце  в   усіх
урядах  Франції.  У   1902—1906   рр.  уряд  очолював  Е.  Комб,  у  березні—
жовтні  1906  р.   —  Сар’єн,  у  жовтні  1906—1909  рр.  —  Ж.  Клемансо.
У  1905  р.  радикали  провели  закон  про  відокремлення  церкви  від
держави.  Відповідно  до  нього  Франція  ставала  світською  державою,
яка  «не  визнає,  не  сплачує  й   не  підтримує  жодного  культу»,  а   все
майно  католицької  церкви  передавалося  світським  асоціаціям.  Також
розпочалося  здійснення  давно  обіцяних  соціальних  реформ.  У  1905  р.
для  шахтарів  запровадили  8-годинний  робочий  день,  у  1906  р.  вста-новили  один  вихідний  день  на  тиждень,  а   в  1910  р.  прийняли  закон
про  пенсії  для  робітників  від  65  років.
У  1912  р.  провідне  місце  в   уряді  замість  радикалів  посіли  по-мірковані  республіканці.  Новий  уряд  «Національної  єдності»  очолив
їхній  лідер  Р.  Пуанкаре,  а  радикали  та  «незалежні  соціалісти»
у  складі  уряду  відійшли  на  другий  план.  Уряд  Р.  Пуанкаре  обіцяв
здійснити  виборчу  й  податкову  реформи,  захищати  світські  школи.
Однак  пріоритетом  його  діяльності  стала  підготовка  Франції  до  війни.
У  лютому  1913  р.,  коли  відчувалося  наближення  війни,  відбулися
вибори  президента  республіки.  На  них  483   голоси  з  870   в  обох  па -латах  парламенту  здобув  кандидат  від  радикалів  і   правих  сил  Р.  Пу -анкаре.
На  початку  ХХ  ст.  відбулися  зміни  в  зовнішній  політиці  Франції.
У  країні  набуло  великої  популярності  гасло  «Майбутнє  Франції  —
у  колоніях».  Однак  активізація  французької  колоніальної  політики
в  Азії,  Африці  та  Океанії  призводила  до  загострення  відносин  із  Ні -меччиною,  яка  також  вважала  ці  регіони  сферою  своїх  інтересів.
Одночасно  з   цим  у   Франції  поширювалися  ідеї  реваншу  й   повернення
Ельзасу  та  Лотарингії,  захоплених  Німеччиною  після  франко-прус -ської  війни  1870—1871  рр.
Наявність  спільного  противника   —  Німеччини  —  сприяла  пом’як-шен  ню  давнього  суперництва  та  налагодженню  співробітництва  Фран-ції  з  Великою  Британією.  Британо-французька  Антанта  врегулювала
всі  суперечливі  питання  між  державами  щодо  їхньої  колоніальної
політики  в  Африці.  Із  приєднанням  до  неї  Росії  посилилася  загроза
наближення  великої  війни.
У  1912  р.  Франція  активізувала  контакти  з  державами-союзни-цями.  У   липні  цього  року  було  укладено  франко-російську  військово-морську  конвенцію,  а  наступного  місяця  президент  Р.  Пуанкаре  при -був  до  Росії,  щоб  ознайомитися  з  підготовкою  країни  до  можливої
війни.
У  самій  Франції  в  1913  р.  було  прийнято  закон  про  перехід  від
дворічного  до  трирічного  терміну  воєнної  служби,  що  дозволило  збіль-шити  кількість  французької  армії  в   мирний  час  на  90   %.
  Запитання та завдання на закріплення
  1)  Якими  були  темпи  щорічного  приросту  промислової  продукції
Великої  Британії  на  початку  ХХ  ст.?
  2)  Коли  утворилася  Лейбористська  партія  у  Великій  Британії?
  3)  Що  таке  гомруль?
  4)  Схарактеризуйте  соціально-економічний  розвиток  Великої  Брита-нії  на  початку  ХХ  ст.
  5)  Якими  були  особливості  політичного  життя  тогочасної  Великої
Британії?
  6)  Визначте  характерні  риси,  притаманні  соціально-економічному  та
політичному  розвитку  Франції  в  цей  період.
  7)  Яка  кількість  населення  Франції  працювала  в  сільському  госпо-дарстві  станом  на  1912   р.?
  8)  Кого  було  обрано  президентом  Франції  в  1913  р.?
  9)  Коли  утворилася  британо-французька  Антанта?
 10) Порівняйте  розвиток  Великої  Британії  та  Франції  на  початку ХХ  ст.
  3  н імеччина й  австро- угорщина на початку ХХ  ст.
  Запитання та завдання для актуалізації знань
  1)  Покажіть  на  карті  території  Німеччини,  Австро-Угорщини  та  їх-ні  столиці.
  2)  Якими  були  особливості  державного  устрою  цих  країн  в   останній
третині  ХІХ  ст.?
  3)  Назвіть  характерні  риси  їхнього  політичного  життя.
  4)  Як  відбувався  соціально-економічний  розвиток  Німеччини  й  Австро-Угорщини  в   1970—1990-х  рр.?
  Робота з  підручником
Учні  опрацьовують  матеріал  підручника  про  соціально-економіч-ний  розвиток  Австро-Угорщини,  порівнюючи  особливості  соціально-еконо  мічного  розвитку  Німеччини  й  Австро-Угорщини  в  зазначений
період.  Учитель  систематизує  й  доповнює  результати  роботи  учнів,
використовуючи  наведений  нижче  матеріал.


  Запитання та завдання на закріплення
  1)  Які  галузі  німецької  промисловості  розвивалися  особливо  швидко
в  1900—1913   рр.?
  2)  Що  таке  картель?
  3)  Хто  був  імператором  Німеччини  на  початку  ХХ  ст.?
  4)  Яке  місце  за  обсягом  промислової  продукції  посідала  в  цей  час
у  Європі  Австро-Угорщина?
  5)  Коли  відбулася  Боснійська  криза?
  6)  Схарактеризуйте  зміни  в  соціально-економічному  розвитку  Німеч -чини,  спричинені  її  вступом  у  стадію  імперіалізму.
  7)  Якими  були  особливості  соціально-економічного  розвитку  того -часної  Австро-Угорщини?
  8)  Визначте  характерні  риси  політичного  життя  Німеччини.
  9)  Що  нового  з’явилося  в  політичному  житті  Австро-Угорщини  на
початку  ХХ   ст.?
 10) Порівняйте  розвиток  Німеччини,  Австро-Угорщини  та  інших  дер-жав  Європи  та  світу  в  цей  період.
  4  р осія на початку ХХ  ст.
  Запитання та завдання для актуалізації знань
  1)  Покажіть  на  карті  території,  приєднані  до  Російської  імперії  в  дру -гій  половині  ХІХ   ст.
  2)  Яким  був  державний  устрій  Російської  імперії?
  3)  Назвіть  особливості  соціально-економічного  розвитку  Російської
імперії  в   останній  третині  ХІХ   ст.
На  початку  ХХ  ст.  економіку  Росії,  як  й  інших  провідних  країн,
охопила  криза  1900—1903  рр.  Однак  для  Росії  вона  виявилася  особ-ливо  важкою:  було  закрито  близько  3   тис.  середніх  і  дрібних  підпри-ємств.  У  результаті  відбулася  монополізація  промисловості,  особливо
в  металургійній,  машинобудівній  і  паливній  галузях.  Найбільшим
промисловим  монополістичним  об’єднанням  Російської  імперії  був
створений  1902   р.  синдикат  металургійних  заводів  «Продамет».  На
українських  землях  діяли  інші  великі  російські  монополії-синдикати:
«Продаруд»,  «Продвугілля»,  «Паровозний  союз»  тощо.
На  відміну  від  провідних  країн  Європи,  де  від  1904  р.  розпоча-лося  промислове  піднесення,  Росію  охопила  депресія  1904—1908  рр.
Застою  в  промисловості  сприяло  погіршення  фінансового  та  еконо -мічного  стану  країни  через  величезні  витрати  на  російсько-японську
війну  1904—1905   рр.  та  дезорганізацію  виробництва  у  зв’язку  з   ма-совим  страйковим  рухом  у  роки  революції  1905—1907   рр.
Період  промислового  піднесення  розпочався  в   Росії  в  1909—
1913  рр.  Характерною  рисою  цього  часу  стало  виникнення  монополій
вищого  типу  —  трестів  і  концернів.  Напередодні  Першої  світової  вій-ни  в  Росії  не  було  галузі  промисловості  або  транспорту,  де  не  існу-вало  б  монополій.  Загалом  в   імперії  в  1914  р.  функціонувало  близь -ко  200  різних  видів  монополістичних  об’єднань.  У  1914  р.  Росія
посіла  перше  місце  серед  провідних  держав  світу  за  рівнем  концен -трації  виробництва.  Другою  особливістю  російського  імперіалізму
стала  його  порівняно  невисока  активність  у   вивозі  капіталу,  що  спря-мовувався  переважно  на  Схід  і  до  Середньої  Азії.
Росія  з  її  величезними  запасами  сировини  та  дешевою  робочою  си -лою  була  привабливою  для  іноземних  капіталовкладень.  У  виробничій
сфері  іноземці  вкладали  кошти  переважно  у   важку  промисловість.
Інтенсивний  розвиток  промисловості,  зростання  міст  і  промисло -вого  населення,  розвиток  залізничної  мережі  сприяли  збільшенню
попиту  на  сільськогосподарську  продукцію  та  розширенню  її  вироб -ництва.  У   1900—1913   рр.  сільськогосподарське  виробництво  в   Росії
зросло  на  34  %.  Сільське  господарство  країни  мало  переважно  зер-нову  спрямованість.  На  початку  ХХ  ст.  за  обсягами  виробництва
хліба  Росія  посідала  перше  місце  у  світі.  У   Середній  Азії  успішно
розвивалося  бавовництво,  на  Кавказі  та  в  Бессарабії   —  виноградар-ство  й  садівництво,  у  Західній  Грузії  —  вирощування  чаю.  У  сіль -ському  господарстві  почали  застосовувати  машини-сівалки,  жниварки
тощо.  Однак  у  цілому  рівень  оснащення  ними  господарств  російських
селян  був  дуже  низьким.  Головною  перешкодою  для  розвитку  селян -ських  господарств  залишалося  малоземелля,  ця  проблема  постійно
загострювалася  внаслідок  природного  приросту  населення.
На  початку  ХХ   ст.  Росія  була  аграрно-індустріальною  країною,
3/4   населення  якої  складали  селяни,  що  працювали  в   сільському
господарстві.  У   становищі  російського  селянства  в   цей  період  від-бувалися  значні  зміни,  пов’язані  з  насильницьким  руйнуванням  гро-мади.  Кількість  промислових  робітників  у   країні  від  1897  до  1913   р.
зросла  в  1,5  разу  й  досягла  17,8  млн  осіб.  Майже  на  всіх  підпри-ємствах  Росії  була  відсутня  охорона  праці.  Надзвичайно  низьким
залишався  рівень  медичного  обслуговування,  мало  змінювалися  на
краще  житлові  умови.  Це  спричиняло  розгортання  страйкової  бороть-би,  під  час  якої  робітники  вимагали  легалізації  профспілок,  збіль -шення  заробітної  платні,  скорочення  тривалості  робочого  дня  тощо.
На  початку  ХХ   ст.  Росія  залишалася  єдиною  великою  світовою
державою,  де  зберігалася  абсолютна  монархія.  У   руках  імператора
Миколи  ІІ,  як  і  раніше,  була  зосереджена  вся  вища  законодавча,
виконавча  й  судова  влада.  Характер  і   напрямки  здійснюваної  ним
державної  політики  залежали  від  багатьох  чинників.  Однак  за  Ми -коли  ІІ  на  неї  набагато  більше,  ніж  за  попередніх  правителів,  на -кладала  відбиток  особистість  правителя  держави.
На  початку  ХХ   ст.  в  Росії  були  відсутніми  елементи  представ -ницької  демократії  та  представницьких  установ  у  державному  устрої
й  діяльності  легальних  політичних  партій.  Вищим  адміністративним
органом  імперії,  що  виконував  функції  уряду  до  1906  р.,  був  Комітет
міністрів  на  чолі  з  І.  Дурново  (1895—1903   рр.)  та  графом  С.  Вітте
(1903—1906  рр.).  Від  1906  р.  вищим  урядовим  органом  Росії  стала
Рада  міністрів,  яку  очолювали  І.  Горемикін  (квітень—липень  1906   р.),
П.  Столипін  (1906—1911  рр.),  В.  Коновцев  (1911—1914  рр.).
Імператор  Микола  ІІ,  характеризуючи  власні  наміри  щодо  внутріш-ньої  політики,  називав  надії  суспільства  на  реформи  «безглуздими  мрі -ями»  та  заявляв  про  те,  що  буде  «твердо  й  неухильно»  захищати  само-державство.  За  його  правління  правлячі  кола  намагалися  уникати
заходів  із  реформування  російської  дійсності,  що  змінювалася  у  зв’язку
з  переходом  від  аграрного  до  індустріального  суспільства.  Певні  зміни
в  соціально-економічній  політиці  відбувалися  з   ініціативи  С.  Вітте,  який
до  перебування  на  посаді  голови  Комітету  міністрів  очолював  також
міністерство  фінансів.  Зокрема,  саме  за  його  наполяганням  імператор
у  1899  р.  дозволив  допуск  іноземного  капіталу  й   підприємців  до  участі
у  створенні  й   розвитку  підприємств  у  різних  галузях  російської  оброб-ної  промисловості.  У   селянському  питанні  С.  Вітте  виступав  за  надання
селянам  права  виходити  з  громади,  вільно  переміщуватися  країною,  за
заміну  спільної  власності  громади  на  землю  приватною  селянською  влас-ністю  на  неї.  Однак  підтримки  з  боку  правлячих  кіл  цей  проект  не
набув,  його  оцінили  як  надзвичайно  небезпечний,  що  заохочує  револю -цію.  У  1902—1903  рр.  для  полегшення  становища  селян  лише  було
скасовано  тілесні  покарання,  кругову  поруку,  дозволено  вихід  із  грома -ди  заможним  селянам  та  пом’якшено  переселенську  політику.  Для  ро -бітників  державних  підприємств,  що  втратили  працездатність  на  ви -робництві,  з  ініціативи  С.  Вітте  було  призначено  пенсії.  У   1903  р.
встановлено  відповідальність  підприємців  за  нещасні  випадки  на  ви -робництві,  а  робітникам  дозволено  обирати  фабричних  старостів  для
посередництва  з   господарями  підприємств  і   владою.  Однак  ці  незначні
поступки  не  розв’язали  робітничого  питання.
На  початку  ХХ  ст.  розвиток  політичного  життя  Росії  гальмувався
тим,  що  до  1905   р.  легальна  діяльність  політичних  партій  була  заборо -нена.  Основними  представниками  загальноросійської  політичної  опо-зиції  були  ліберали  та  соціал-демократи.  Ліберали  виступали  за  заміну
самодержавства  конституційно-парламентським  устроєм,  запровадження
загального  виборчого  права,  демократичних  свобод,  наділення  селян
землею  за  викуп,  8-годинний  робочий  день.  Єдино  можливим  шляхом
здійснення  цих  змін  вважали  реформи.  У   1904  р.  ліберали  створили
«Союз  визволення»  і  «Союз  земців-конституціоналістів».
У  1903  р.  на  ІІ  з’їзді  Російської  соціал-демократичної  робітничої
партії  відбулося  її  організаційне  оформлення.  Це  була  марксистська
партія,  що  виступала  за  повалення  самодержавства,  установлення  де -мократичної  республіки  й  побудову  соціалістичного  суспільства.  Про -голошувалося  повернення  селянам  відрізків  від  наділів  і  скасування
викупних  платежів  за  реформою  1861  р.,  8-годинний  робочий  день
і  право  на  самовизначення  для  всіх  націй,  які  входили  до  складу  Ро-сії.  Другою  російською  соціал-демократичною  партією  стали  есери  (со -ціалісти-революціонери),  що  заявили  про  свою  появу  в  1902  р.  Вони
виступали  за  повалення  самодержавства  та  встановлення  демократич -ної  республіки,  надання  автономії  національним  областям  і  громадам
на  федеративних  засадах,  запровадження  демократичних  свобод,  8-го -динного  робочого  дня,  передачу  землі  в  загальнонародну  власність
тощо.  Здобути  владу  есери  планували  шляхом  страйків,  бойкотів,  те -рористичних  актів,  збройних  повстань.
У  1905—1907  рр.  Росію  охопила  перша  революція.  Вона  заверши-лася  поразкою,  але  примусила  владу  піти  на  суттєві  поступки.  17   жовт-ня  1905   р.  Микола  ІІ  підписав  Маніфест  про  надання  населенню  ім-перії  «основ  громадянської  свободи»:  недоторканності  особи,  свободи совісті,  слова,  зборів  союзів.  Було  також  оголошено  про  скликання
законодавчої  Державної  думи,  без  схвалення  якою  не  набере  чинності
жодний  закон.  Робітники  домоглися  скорочення  робочого  дня,  підви-щення  заробітної  платні  та  легалізації  профспілок.  Влада  також  зму-шена  була  зайнятися  підготовкою  аграрної  реформи  й  здійснити  зміни
в  державному  устрої  Росії.  Після  проголошення  Маніфесту  17  жовтня
1905  р.  сформувалися  впливові  загальноросійські  політичні  партії.
У   1905  р.  ліберали  створили  Конституційно-демократичну  партію
(кадети),  праві   —  «Союз  17  октября»  (октябристи),  клерикально-консервативні  сили  —  чорносотенні  союзи  та  партії  —  «Союз  закон-ності»,  «Партію  народного  порядку»,  «Союз  російського  народу»  та
ін.  У   1906  р.  з   «правих»  кадетів  і  «лівих»  октябристів  сформувалася
«Партія  мирного  оновлення»,  що  пізніше  змінила  назву  на  «Партію
прогресистів».  Ці  та  інші  політичні  партії  брали  активну  участь  у  ро-боті  І—IV  Державних  дум,  що  діяли  в  Росії  в  1906—1917   рр.
Після  поразки  революції  голова  Ради  міністрів  П.  Столипін  здійс-нював  програму  реформ,  які,  на  його  думку,  повинні  були  розв’язати
існуючі  суперечності,  зберігши  максимально  недоторканними  під -валини  Російської  імперії.  Для  боротьби  з  противниками  існуючого
ладу  застосовувалися  репресивні  заходи.  У   1907—1909   рр.  за  виро -ками  військово-окружних  судів  у   політичних  справах  було  страчено
2681  особу,  десятки  тисяч  відправлено  в  заслання,  на  каторгу  або
ув’язнено.  Послабити  конфронтацію  в  суспільстві  й   відвернути  пов-ний  революційний  вибух  мала  аграрна  реформа.  Вона  передбачала
заходи  з  руйнування  селянської  громади,  закріплення  землі,  якою
користувалися  селяни,  у  їхню  приватну  власність,  надання  селянам
кредитів  через  Селянський  кредитний  банк  і  заохочення  переселення
селян  на  вільні  землі  Сибіру,  Північного  Кавказу  й  Середньої  Азії.
Реформаторська  діяльність  П.  Столипіна  в  багатьох  викликала  роз -дратування.  Його  загибель  від  кулі  терориста  в  1911  р.  в   Києві  зу-пинила  спроби  реформування  Росії,  що  поступово  наближало  країну
до  нового  революційного  вибуху.
У  зовнішній  політиці  в  Західній  Європі  Росія  продовжувала  стра-тегічний  курс  на  зближення  з  Францією.  Хоча  в  деяких  питаннях
міжнародної  політики  їхні  позиції  відрізнялися,  обидві  держави  об’єд -нували  суперечності  з   Німеччиною.  На  Середньому  Сході  основним
суперником  Росії  була  Велика  Британія.  Між  ними  розгорталася  бо -ротьба  за  Іран.  Росія  змогла  затвердитися  в  північній  частині  цієї  кра-їни.  Для  того  щоб  перешкодити  поширенню  її  впливу  на  Південь  Ірану,
багатий  на  великі  родовища  нафти,  британські  дипломати  запропо -нували  поділити  його  на  дві  сфери  впливу,  але  дістали  відмову.  Не -задоволення  британців  викликали  також  спроби  росіян  проникнути до  Афганістану,  який  вони  вважали  своїм  протекторатом.
Активне  прагнення  Росії  повністю  підпорядкувати  Північно-Схід-ний  Китай  привело  до  протидії  Британії  та  Японії.  При  цьому  остан -ній  почали  надавати  допомогу  в  переозброєнні  армії  США.  Спроби
Японії  та  Росії  розмежувати  інтереси  в  регіоні  були  невдалими.  До -сягши  відповідного  для  активних  дій  рівня  підготовки  армії  та  флоту,
Японія  оголосила  війну  Росії.  Російсько-японська  війна  1904—1905   рр.
завершилася  поразкою  Росії  й   послабленням  її  позицій  у   регіоні.  Зо-крема,  вона  поступилася  японцям  південною  частиною  Сахаліну  та
орендними  правами  на  Ляодунський  півострів  із  Порт-Артуром.  По -разка  в  російсько-японській  війні  негативно  вплинула  на  престиж  Ро -сії  як  великої  держави.  Однак  в  умовах  поділу  на  ворогуючі  угрупо-вання  провідні  європейські  держави  були  зацікавлені  в   союзі  з  Росією.
У  липні  1905  р.  німецький  імператор  Вільгельм  ІІ  умовив  російського
імператора  Миколу  ІІ  підписати  Б’єркський  договір  про  союз  і   вза-ємну  військову  допомогу  в  разі  нападу  на  Росію  або  Німеччину  будь-якої  європейської  держави.  Проте  через  деякий  час  Росія  відмовилася
від  договору  та  стала  відверто  підтримувати  Францію.  Після  отри -мання  від  французьких  банків  небаченого  для  того  часу  кредиту
в  2,225   млрд  франків  відносини  обох  держав  помітно  покращилися.
У  серпні  1907   р.,  після  укладення  угоди  з  Великою  Британією  про
врегулювання  суперечок  щодо  Ірану,  Афганістану  та  Тібету,  Росія  при-єдналася  до  Антанти,  яку  стали  називати  «Троїстою  згодою».  Однак
окремої  союзної  угоди  про  оформлення  відносин  Велика  Британія,
Франція  та  Росія  не  укладали.  У  1910—1911   рр.  у  Потсдамі  відбули-ся  російсько-німецькі  переговори,  на  яких  Німеччина  спробувала  роз -хитати  основи  британсько-російсько-фран  цузького  співробітництва.
Росія  не  взяла  на  себе  жодних  зобов’язань,  що  могли  перешкодити  її
співробітництву  з   Францією  й  Великою  Британією.
Міжнародні  кризи,  збільшення  воєнних  видатків  провідними  краї-нами  Європи  спонукали  Росію  до  відповідних  кроків.  У  1913  р.  бу-ло  прийнято  воєнну  програму,  виконання  якої  мало  завершитися
в   1917  р.  Згідно  з  нею  в   країні  будувалися  стратегічні  залізниці,
переозброювався  та  збільшувався  кадровий  склад  армії.
  Запитання та завдання на закріплення
  1)  Що  таке  синдикат?
  2)  Якими  були  особливості  російського  імперіалізму?
  3)  Хто  був  імператором  Росії  в  цей  період?
  4)  Яку  назву  мала  політична  партія,  утворена  російськими  лібера-лами  в  1905  р.?
  5)  Чиєю  перемогою  завершилася  російсько-японська  війна  1903—
1905  рр.?
  6)  Коли  Росія  приєдналася  до  Антанти?
III.  пІ дсумки урО ку

IV.  дОмашнє завдання
Опрацюйте  відповідний  матеріал  підручника.

Категорія: Історія України 10 клас | Додав: uthitel (04.09.2014)
Переглядів: 1141 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: