Урок № 8 Тема. Події Російської революції 1905—1907 рр. на українських землях - Історія України 10 клас - Старша школа - Каталог статей - Учительська світлиця
Головна » Статті » Старша школа » Історія України 10 клас

Урок № 8 Тема. Події Російської революції 1905—1907 рр. на українських землях
 
Урок  № 8
Тема.  Події Російської революції 1905—1907  рр. на українських землях.
Мета:  пояснити, якими були причини революції 1905—1907  рр. у  Російській імперії та які події 
її започаткували; схарактеризувати події революції 1905—1907  рр.; визначити вплив на ситуацію 
в  країні Маніфесту 17  жовтня 1905  р.; проаналізувати особливості селянського руху в  Наддніпрянщи-ні в  роки революції 1905—1907  рр.; проаналізувати діяльність українських політичних партій у  роки 
революції 1905—1907  рр.; схарактеризувати український національно-культурний рух у  цей період; 
порівняти діяльність української громади в  І і  ІІ Державних думах; пояснити зміст основних термінів 
і понять; розвивати вміння учнів визначати особливості історичних процесів та явищ; виховний аспект 
уроку реалізується на підставі знайомства учнів з  участю представників різних соціальних верств 
у  подіях Російської революції 1905—1907  рр.
Тип уроку:  комбінований.
Обладнання:  підручник, стінна карта «Україна в  роки Російської революції 1905—1907  рр.», 
атлас, ілюстративний і  дидактичний матеріал.
Основні терміни та поняття:  «Кривава неділя», Маніфест 17  жовтня 1905  р., чорносотенці, 
Ради робітничих депутатів, кадети, октябристи, УСДРП, УДПР, Трудова громада.
Основні дати:  9 січня 1905 р. — події «Кривавої неділі» в Санкт-Петербурзі; 14 червня 1905 р. — 
початок повстання на броненосці «Потьомкін»; 17  жовтня 1905  р.  — поява царського маніфесту «Про 
вдосконалення державного порядку»; 11—16  листопада 1905  р.  — повстання моряків під проводом 
лейтенанта П. Шмідта в  Севастополі; 18  листопада 1905  р.  — повстання солдатів під проводом під-поручика Б. Жадановського в  Києві; 1905  р.  — створення УСДРП; УДРП; 30  жовтня 1950  р.  — від-криття першого в  Наддніпрянській Україні товариства «Просвіта» в  Одесі.
Хід уроку
І.  ОрганІзацІя навчальнОї дІяльнОстІ
Учитель  оголошує  учням  тему  й основні  завдання  уроку.
ІІ. перевІрка дОмашньОгОзавдання
Запитання та завдання
1. Чим  відрізнялося  суспільно-політичне  життя  Наддніпрянської 
України  початку  ХХ ст.  та  кінця  попереднього  століття?
2. Чи  можна  стверджувати,  що  в цей  період  відбувається  політиза-ція  суспільно-політичного  життя  Наддніпрянщини?  Обґрунтуйте 
свою  точку  зору.
3. Як  відбувалося  формування  соціалістичної  течії  українського  на-прямку  суспільно-політичного  життя?
4. Проаналізуйте  програмні  засади  й діяльність  РУП.
5. Яку  роль  у  суспільно-політичному  житті  Наддніпрянщини  віді-гравали  українські  ліберали?
6. Схарактеризуйте  виникнення  та  діяльність  Української  народної 
партії
7. Чому,  на  вашу  думку,  націоналістична  течія  не  здобула  значного 
поширення  й підтримки  в тогочасній  Наддніпрянщині?
ІІІ. актуалІзацІя ОпОрниХзнань, умІнь І  навичОк
Запитання та завдання
1. Які  соціальні  проблеми  викликали  невдоволення  різних  верств 
населення  Наддніпрянщини  на  початку  ХХ ст.?
2. Поясніть,  що  таке  соціальна  революція.
3. Коли  економіку  Наддніпрянщини  охопила  криза?
IV. вивчення нОвОгОматерІалу
Випереджальне завдання
Упродовж  розгляду  нового  матеріалу:
1. Покажіть  на  карті  місця  найбільших  виступів  селян,  робітників 
і військових, які відбувалися на території Наддніпрянщини в 1905 р.
2. Складіть  хронологічну  таблицю  «Події  революції  1905—1907 рр. 
в Україні».
1 початок революції. революційні події в наддніпрянській україні 
в  січні—серпні 1905  р.
Розповідь учителя
Початок  ХХ ст.  ознаменувався  ускладненням  внутрішньополітич-ного  становища  в  Російській  імперії.  Економічна  криза  та  поразка 
в російсько-японській війні 1904—1905 рр. підірвали авторитет влади. 
Нерозв’язаність аграрного питання, невдоволення більшості робітників 
умовами  праці,  відсутність  демократичних  свобод,  прагнення  підпри-ємницьких  кіл  до  участі  в управлінні  державою,  а також  національне 
гноблення  неросійських  народів  створили  підґрунтя  до  вибуху  народ-ного  невдоволення.  У  різних  регіонах  Російської  імперії  проходили 
демонстрації  та  страйки,  де  висувалися  політичні  вимоги.
У  неділю  9  січня  1905  р.  в  Санкт-Петербурзі  відбулася  велика 
мирна  демонстрація,  учасники  якої  прагнули  вручити  царю  петицію 
щодо поліпшення умов праці. Проте влада розцінила це як бунт і на-казала  військам  стріляти  по  демонстрантах.  Загинуло  близько  тися-чі  осіб.  Події  «Кривавої  неділі»  викликали  загальне  обурення  та 
стали  початком  революції  1905—1907 рр.
У  січні  1905 р.  в імперії  застрайкувало  440 тис.  робітників.  Про 
припинення  роботи  оголосили  працівники  багатьох  промислових  під-приємств  Наддніпрянської  України.  На  кінець  лютого  тут  було  за-фіксовано 105 страйків, у яких брали участь 70 тис. робітників. Страй-кова хвиля поступово посилювалася. Протягом квітня—серпня 1905 р. 
в Наддніпрянщині  відбулося  300 страйків,  у яких  брали  участь  понад 
100 тис.  робітників.  Улітку  страйкова  боротьба  набула  переважно  по-літичного  характеру.  Страйкарі  виступали  під  гаслом  «Геть  самодер-жавство!».  Неодноразово  виникали  сутички  робітників  із  поліцією. 
Одночасно  розгортався  селянський  рух,  який  мав  стихійний  характер 
і в  основному  завершувався  погромом  поміщицьких  маєтків.
Під  впливом  виступів  робітників  і  селян  похитнулася  надійна 
раніше  опора  російської  влади —  армія.  Першим  великим  виступом 
у збройних  силах  Російської  імперії  стало  повстання  на  броненосці 
«Потьомкін»  14 червня  1905 р.,  більшість  матросів  якого  становили 
українці.  Серед  небагатьох  офіцерів,  що  підтримали  повсталих,  був 
інженер-механік  О.  Коваленко,  один  із  засновників  РУП.
Після прибуття до Одеси повсталі вирішили підтримати місцевих 
страйкуючих робітників. Спроба вірних владі 12 кораблів Чорномор-ської  ескадри  розстріляти  бунтівний  броненосець  провалилася.  Ма-троси  ескадри  відмовилися  стріляти  в  «Потьомкіна».  Побоюючись 
поширення  повстання  на  інші  кораблі,  російське  командування  від-вело  їх  до  Севастополя.  25 червня  1905 р.  в умовах  нестачі  вугілля 
й  провіанту  повсталий  «Потьомкін»  увійшов  до  румунського  порту 
Констанца  та  здався  владі.  Повстанці  стали  політичними  емігранта-ми,  а деякі  згодом  таємно  повернулися  на  Батьківщину.
Розвиток  революції  змусив  владу  піти  на  поступки.  18  лютого 
1905  р.  імператор  Микола  ІІ  підписав  маніфест,  у  якому  оголосив 
про створення спеціальної комісії для з’ясування причин заворушень 
та  оприлюднив  свій  намір  скликати  законодорадчу  Державну  думу. 
6 серпня  з’явився  новий  маніфест  про  створення  виборного  законо-дорадчого  органу  Державної  думи.  Ліберальні  кола  цей  крок  влади 
задовольнив,  проте  революцію  зупинити  не  зміг.
2  Жовтневий страйк. маніфест 17  жовтня 1905  р. та його наслідки.
На  початку  жовтня  1905 р.  в Москві  та  Петербурзі  розпочався  за-гальноросійський  політичний  страйк.  Головними  політичними  вимога-ми  страйкарів  були  запровадження  демократичних  свобод  і скликання 
Установчих зборів. У Наддніпрянській Україні страйк підтримало понад 
120 тис.  осіб.  Прагнучи  його  придушити,  уряд  запровадив  у країні  во-єнний стан. Навчання у вищих навчальних закладах було призупинено, 
фабрики  й заводи  взяли  під  контроль  війська  та  поліція.  Проте  страйк 
тривав.  У Харкові  та  Катеринославі  відбулися  збройні  сутички  страй-карів  із  поліцією.
Під  час  жовтневого  політичного  страйку  виникли  нові  форми  са-моорганізації  робітників  —  Ради  робітничих  депутатів.  Вони  віді-гравали  роль  органів  робочої  влади.  Перша  рада  виникла  на  початку 
жовтня  1905 р.  у Катеринославі.  Усього  впродовж  жовтня—листопа-да  ради  з’явилися  у 50 містах  і робітничих  поселеннях  Наддніпрян-
щини.  Одночасно  зі  створенням  рад  відбувалося  об’єднання  робітни-ків  у  професійні  спілки.  В  Україні  за  роки  революції  утворилося 
280 профспілок,  що  об’єднували  кілька  тисяч  робітників.
Наростання  хвилі  народних  протестів  примусило  імператора  Ми-колу  ІІ  17 жовтня  1905 р.  видати  маніфест  «Про  вдосконалення  дер-жавного порядку», яким народу «дарувалися» громадянські свободи — 
проголошувалися недоторканність особи, свобода друку, совісті, зборів, 
спілок.  У  ньому  містилася  також  обіцянка  залучити  до  виборів  до 
Державної  думи  всі  верстви  населення  й визнати  Думу  законодавчим 
органом,  без  схвалення  якого  жоден  закон  не  набуватиме  сили.
Маніфест спричинив розкол серед прихильників революції. Ліберали 
вважали  боротьбу  з владою  виграною.  Радикали  прагнули  продовжити 
революцію  й  знищити  самодержавство.  Консерватори  від  прибічників 
влади  вимагали  скасування  Маніфесту  й  збереження  самодержавства.
У Наддніпрянській Україні після оприлюднення Маніфесту 17 жовт-ня  ситуація  залишалася  напруженою.  Радикали  організовували  мі-тинги,  закликаючи  до  повалення  монархії.  Відбувалися  єврейські 
погроми,  організовані  чорносотенцями.  Останні  вважали  євреїв,  які 
становили значний відсоток революціонерів, винуватцями революції. 
Найбільші погроми, що супроводжувалися загибеллю десятків людей, 
підпалами  й нищенням  майна,  відбулися  в Києві,  Одесі,  Катерино-славі  та  містах  Донбасу.  Придушували  ці  виступи  за  допомогою  ар-мійських  підрозділів.
Робота з  термінами та поняттями
Чорносотенці —члени крайньо правих організацій у Росії в 1905—
1917 рр.,  які  виступали  під  гаслами  монархізму,  великодержав-ного  шовінізму  та  антисемітизму.
Поява  Маніфесту  17  жовтня  суттєво  змінила  суспільно-політичне 
життя  як  Російської  імперії  в цілому,  так  і Наддніпрянської  України. 
Проголошені  ним  політичні  свободи  привели  до  виникнення  нових  ле-гальних загальноросійських партій. Ліберали утворили «Союз 17 октяб-ря»  (октябристи)  та  Конституційно-демократичну  партію  (кадети). 
Найвпливовішою організацією консерваторів-чорносотенців став «Со-юз  русского  народа».  Загальноросійські  партії  соціал-демократів  та 
соціалістів-революціонерів  стали  легальними  й використали  це  для  по-силення  боротьби  із  самодержавством.  Усі  загальноросійські  партії  ак-тивно діяли в Наддніпрянщині. Українські політичні партії також пере-йшли  від  нелегальної  роботи  до  відвертої  пропаганди  та  діяльності.
3 селянський рух.
Робота з  підручником
Учні опрацьовують відповідний матеріал підручника, визначаючи 
особливості селянського руху в період революції 1905—1907 рр. Учи-тель  систематизує  й  доповнює  результати  роботи  учнів,  використо-вуючи  наведений  нижче  матеріал.
Додаткова інформація
Уже  з перших  місяців  революції  активізувалося  селянство.  Вістря  бо-ротьби  селян  було  спрямоване  проти  поміщиків,  у яких  вони  вбачали  сво-їх головних ворогів. У січні—березні 1905 р. заворушення виникали пере-важно  в  окремих  селах,  де  відносини  між  поміщиком  і  громадою  були 
особливо  напруженими.  Селяни  громили  поміщицькі  маєтки,  розкрадали 
майно,  захоплювали  й  перерозподіляли  землі,  іноді  вбивали  поміщиків 
або  їх  управителів.
У  травні—червні  1905 р.  виступи  селян  охопили  цілі  райони.  На  той 
час  завдяки  агітації  загальноросійських  та  українських  соціалістичних 
партій боротьба селян стала набувати організованого характеру, з’явилися 
політичні  гасла.  Серед  селян  розповсюджувалися  прокламації  із  заклика-ми підтримувати боротьбу робітників проти самодержавства. Улітку 1905 р. 
було  сформовано  Всеросійський  селянський  союз.  Особливо  активно  його 
місцеві  комітети  діяли  в губерніях  Наддніпрянщини.
Восени  1905  р.  відбулося  нове  піднесення  селянських  виступів,  які 
подекуди  супроводжувалися  збройними  сутичками  з  поліцією  й  армією. 
Кривава  драма  розігралася  в селі  Великі  Сорочинці,  Миргородського  по-віту, Полтавської губернії, де в грудні 1905 р. відбулося одне з найбільших 
селянських  повстань  у  роки  революції.  Приводом  до  нього  стала  спроба 
17 грудня  заарештувати  місцевого  вчителя  Г.  Безвіконного  за  революцій-ну  агітацію.  Обурені  селяни  затримали  пристава  й  місцевого  урядника 
і вигнали  їх  із  села.  Обраний  на  загальному  мітингу  селянський  комітет 
звернувся  до  полтавського  губернатора  з  проханням  не  карати  вчителя, 
вирішив  не  платити  податків,  не  давати  новобранців  в армію  та  закрити 
шинки.  Відповіддю  губернатора  стала  відправка  до  села  козаків.  Між  ко-заками й селянами спалахнула сутичка, у якій були вбиті й поранені з обох 
сторін.  21  грудня  в  селі  з’явився  новий  каральний  загін  із  гарматами. 
Почалася розправа над повстанцями. Погрожуючи зброєю, козаки зігнали 
селян на майдан, протягом чотирьох годин тримали на колінах і катували 
керівників  повстання.  Потім  упродовж  кількох  днів  активних  учасників 
повстання карали різками, а 19 селян заарештували й пізніше відправили 
на  каторгу.  Громадськість  України  та  Росії  обурила  розправа  із  сорочин-ськими селянами, про яку вона дізналася з нарису «Сорочинська трагедія» 
російського  письменника  В.  Короленка.
4 наростання революційних подій. грудневі збройні повстання.
Восени  1905  р.  один  за  одним  почали  спалахувати  революційні 
виступи на флоті та в армії. 11—16 листопада 1905 р. відбулося пов-
стання  моряків  на  головній  базі  Чорноморського  флоту  в Севастопо-лі,  очолюване  лейтенантом  П.  Шмідтом.  Розпочалося  воно  на  крей-сері  «Очаков»,  до  якого  приєдналися  12  кораблів.  Повстання  було 
придушене,  а його  керівника  за  вироком  суду  розстріляно.
18 листопада 1905 р. у Києві озброєні солдати трьох рот саперної 
бригади (близько 800 осіб), очолювані підпоручиком Б. Жаданівським, 
вийшли на вулицю та приєдналися до страйкуючих робітників Пів-денноросійського  заводу.  Урядові  війська  відкрили  вогонь  по  об’єд-наній  колоні  солдатів  і  робітників.  Загальні  втрати  з  обох  сторін 
становили  понад  250 осіб.  Б.  Жаданівського  засудили  до  розстрілу, 
який  замінили  на  безстрокову  каторгу.
Збройні  виступи  військових  відбувалися  також  в інших  гарнізо-нах.  Загалом  у 1905 р.  в Наддніпрянщині  у виступах  солдатів  і ма-тросів  брало  участь  близько  15 тис.  осіб.
Кульмінацією революції 1905—1907 рр. стало збройне повстання, 
яке  під  керівництвом  російських  соціал-демократів  та  есерів  розпо-чалося 7 грудня 1905 р. в Москві. У Наддніпрянській Україні зброй-ні  повстання  спалахнули  12—17  грудня  в  Катеринославі,  Харкові, 
Олександрівську  та  містах  Донбасу.
Найбільшого розмаху набуло повстання робітників Донбасу. Цен-тром  подій  стала  Горлівка.  Тут  16 грудня  поліція  розстріляла  страй-карів, загинуло 18 осіб. Того самого дня страйковий комітет розпочав 
підготовку  до  збройного  повстання.  До  Горлівки  прибули  близько 
4  тис.  озброєних  дружинників.  17  грудня  повстанці  повели  наступ 
на  армійські  казарми.  Після  8-годинного  бою  урядові  війська  від-ступили.  За  кілька  годин,  отримавши  підкріплення,  вони  перейшли 
в контрнаступ.  Після  6-годинного  запеклого  бою  дружинники  зали-шили  Горлівку.  У бою  загинуло  близько  300 повстанців.
15—18  грудня  регулярні  військові  частини  придушили  повстання 
в Москві. За допомогою каральних загонів було також придушено зброй-ні  повстання  в  Наддніпрянській  Україні.  Після  поразки  грудневих 
збройних повстань революційний рух почав слабшати, а влада перейшла 
в наступ, обмежуючи свободу слова, здійснюючи арешти революціонерів 
тощо.  1906—1907 рр.  стали  періодом  поступового  спаду  революційної 
боротьби, коли кількість робітничих і селянських виступів помітно змен-шилася.  Опозиційні  сили  в  цей  період  намагалися  продовжувати  бо-ротьбу  в Державній  думі  парламентськими  методами.
Завдання на закріплення
Обговорення  результатів  виконання  учнями  випереджального  за-вдання,  отриманого  перед  початком  розгляду  нового  матеріалу.
5 вплив революції 1905—1907  рр. на суспільно-політичне життя 
в наддніпрянській україні.
Першими  серед  українців  на  початок  революції  1905—1907 рр.  від-реагували  студенти  з  Наддніпрянщини,  які  навчалися  в  Петербурзі. 
Вони  утворили  Тимчасовий  український  революційний  комітет,  який 
закликав  усіх  українців,  що  перебували  в  імперській  столиці,  узяти 
участь  у боротьбі  за  національне  визволення  Наддніпрянської  України.
Робота з  документом
Із  відозви  «До  українського  громадянства,  студентства,  робітництва 
і українських  офіцерів  у Петербурзі»,  виданої  Тимчасовим  українським 
революційним  комітетом  2 березня  1905 р.
Гасло  демократичної  республіки,  виставлене  російською  демократією, 
забезпечує  громадянські  права  кожної  окремої  людини.  У  боротьбі  за  ці 
права  ми  зичимо  російській  демократії  всякого  успіху.  Але  українська 
демократія,  українські  маси  потребують  забезпечення  не  лише  своїх  за-гальногромадянських прав, а й своїх окремих прав національних, тих прав, 
які  російський  народ  має  вже  віддавна.  Із  цим  гаслом  національного  ви-зволення і повинні виступити українські маси в Петербурзі. Найповнішим 
висловом ідеї національного визволення є національно-державна самостій-ність,  і лише  створення  власного  суверенного  державного  організму  може 
забезпечити  якнайширший  культурний  розвиток  українського  народу.
1) Яким  було  ставлення  авторів  відозви  до  гасел,  проголошених  ро-сійською  демократією?
2) У  чому  автори  документа  вбачали  завдання  українських  мас  Пе-тербурга?
3) На  підставі  наведених  у джерелі  фактів  дайте  оцінку  рівня  роз-витку національної самосвідомості тогочасної української студент-ської  молоді.
Початок  революції  сприяв  активізації  суспільно-політичного  жит-тя в Наддніпрянщині. Українські студентські громади Москви, Києва, 
Харкова та Одеси, як і петербурзькі студенти-українці, вимагали пере-будови  Російської  імперії  на  федеративну  демократичну  республіку 
із  широкими  правами  для  всіх  народів  і,  зокрема,  задоволенням 
національно-культурних  прав  українців.  Організація  «Селянський  со-юз» висувала гасло домогтися від російського уряду надання автономії 
Україні  та  запровадження  викладання  українською  мовою  в навчаль-них  закладах  Наддніпрянщини.  Численні  вчительські  організації  під-тримували  вимоги  щодо  українізації  шкіл.
Українські  політичні  партії  на  початку  революції  були  досить 
слабкими й не готовими до того, щоб очолити боротьбу за права укра-їнців. Однак вони докладали чимало зусиль для збільшення кількос-ті  своїх  прибічників  серед  населення  Наддніпрянщини.
Радикальна  українська  партія  на  початку  революції  перебувала 
в стані  розколу  й гострої  внутрішньопартійної  дискусії.  Лише  після 
оприлюднення  Маніфесту  17  жовтня  та  повернення  її  провідників 
із-за  кордону  становище  дещо  змінилося.  Та  час  було  згаяно,  і так-тику  РУП  було  сформовано  лише  в період  спаду  революції.  Однак  її 
місцеві  осередки  вже  навесні  й восени  1905 р.  працювали  серед  се-лянства.  У  грудні  1905  р.  на  з’їзді  було  прийнято  програму  РУП. 
Партія  змінила  назву,  ставши  Українською  соціал-демократичною 
робітничою  партією  (УСДРП).  Вона  оголосила,  що  вестиме  боротьбу 
за  знищення  самодержавства,  автономію  України,  вільний  розвиток 
національно-культурного  життя,  права  робітників  тощо.  Однак  роз-горнути діяльність партія не змогла, оскільки наприкінці 1905 — на 
початку  1906 р.  більшість  її  активних  членів  заарештували.  Проте, 
незважаючи  на  це,  партія  продовжувала  свою  діяльність.  У 1906—
1907 рр. завдяки зусиллям УСДРП було влаштовано низку страйків, 
налагоджено  широку  видавничу  діяльність.  Партія  брала  активну 
участь  у виборах  до  ІІ  Державної  думи  й провела  туди  одного  свого 
депутата.  Хвиля  арештів  після  завершення  революції  спричинила 
припинення  активної  діяльності  УСДРП.
Українська  соціал-демократична  спілка  (УСДС)  у роки  революції 
діяла  успішніше.  Ставши  складовою  РСДРП,  вона  використовувала 
її  партійну  мережу,  зв’язки  тощо.  Фактично  вона  очолила  керів-ництво  масовим  робітничим  рухом  у Наддніпрянщині  й намагалася 
впливати  на  селянство.  Негативним  наслідком  співпраці  з РСДРП 
стало  те,  що,  оголосивши  себе  єдиним  представником  українських 
робітників,  УСДС  у повсякденній  роботі  поступово  перейшла  на  ро-сійську  мову  й утратила  будь-які  ознаки  національної  організації. 
Серйозним  успіхом  партії  стали  вибори  до  ІІ  Державної  думи,  ку-ди  вона  провела  14  депутатів.  Після  розгону  ІІ  Державної  думи 
майже  всі  місцеві  осередки  УСДС  було  розгромлено,  а провідників 
заарештовано.  На  кінець  1907  р.  спілка  фактично  припинила  іс-нування.
Початок  революції  спонукав  українських  ліберальних  демократів 
подолати  розкол  та  об’єднатися.  Наприкінці  1905 р.  на  основі  УДП  та 
УРП  постала  нова  організація —  Українська  демократично-радикаль-на  партія.  Однак  значної  популярності  ця  партія  не  набула.  Участь 
українських  ліберальних  демократів  у  революції  1905—1907  рр.  не 
мала значних результатів. Однак у цілому за цей період вони здійсни-ли  перехід  від  культурницької  до  політичної  діяльності.
Українська  народна  партія  в роки  революції  головним  своїм  за-вданням  уважала  поширення  впливу  на  маси  та  пропаганду  своїх 
ідей.  Одним  із  засобів  досягнення  цього  вона  визначила  поєднання 
націоналістичних  гасел  із  соціалістичними.  Але  пропаговані  УНП 
ідеї  не  знайшли  підтримки  та  призвели  до  її  політичної  ізоляції. 
У 1905 р.  партія  спробувала  організувати  видання  легальних  друко-ваних органів — «Самостійна Україна» у Львові, «Запоріжжя» в Ка-теринославі, —  однак  ця  спроба  закінчилася  невдало.
У  червні  1905  р.  УНП  вирішила  відмовитися  від  гасла  «Само-стійна  Україна»  й об’єднатися  з УДП  та  УРП.  Проте  останні  відхи-лили її пропозицію. Від цього часу партія поступово занепала. Після 
1907 р.  відомості  про  неї  відсутні.
6 український національно-культурний рух.
У  роки  революції  1905—1907  рр.  влада  змушена  була  піти  на 
певні поступки в національно-культурній сфері неросійським народам 
імперії.  У  Наддніпрянщині  розвитку  українського  культурно-освіт-нього руху сприяло скасування Емського указу 1876 р. Важливу роль 
у прийнятті цього рішення відіграла позиція Російської академії наук, 
яка  висловилася  за  скасування  обмежень  щодо  української  мови.
Робота з  документом
Із  доповідної  записки  Російської  академії  наук  «Про  скасування  обме-жень  малоросійського  друкованого  слова»  (квітень  1905 р.)
…Друковане  слово  не  може  бути  предметом  переслідування  за  внутріш-ній  зміст  того,  що  ним  передано…  Зовнішня  оболонка  думки,  спосіб  ви-словлення її, літери звільнено від цензорських та всіляких інших поглядів. 
Тільки  сплетіння  нещасливих  випадковостей  могло  підвести  під  заборону 
цілу  мову;  тільки  нещаслива  випадковість  могла  спонукати  уряд  до  пере-слідування цілого письменства і прийняття на себе турбот про малоруський 
правопис.  Академія  наук  переконана  у  тому,  що  розпорядження  1863  р. 
і височайші  накази  1876 і 1881 рр.  …необхідно  тепер  же  скасувати…
Водночас  усе  викладене  вище  сповнило  Академію  наук  переконання, 
що  малоруське  населення  повинно  мати  таке ж  право,  як  і великоруське, 
розмовляти  публічно  і друкувати  рідною  своєю  мовою.
1) На  підставі  яких  фактів  російські  вчені  вважали  за  необхідне 
скасувати  обмеження  щодо  української  мови?
2) Висловіть  власну  думку  щодо  такої  позиції  науковців.
Офіційне  рішення  про  скасування  обмежень,  запроваджених  Ем-ським  указом,  з’явилося  в травні  1906 р.  Однак  на  цей  час  розгор-тання революції дозволило українству здійснити важливі заходи. Так, 
у  Наддніпрянщині  розгорнулося  видання  української  преси.  3  лис-топада  1905  р.  в  Лубнах  вийшов  друком  номер  першої  української 
газети  «Хлібороб».  У Києві  став  виходити  щомісячний  журнал  «Но-ва громада», редактором якого був Б. Грінченко, а від 1907 р. замість 
«Киевской  старины»  було  вирішено  видавати  українською  мовою 
журнал  під  назвою  «Україна».  Загалом  у краї  через  рік  після  Мані-
фесту  17  жовтня  виникло  17  українських  видавництв  і  виходило 
близько  20 періодичних  українських  видань  різних  жанрів.
Революція  1905—1907 рр.  привела  до  поширення  із  Західної  до 
Наддніпрянської України мережі «Просвіт». 30 жовтня 1905 р. в Оде-сі  було  відкрито  першу  «Просвіту».  У  травні  1906  р.  в  Києві  від-крилася  «Просвіта  ім.  Т.  Шевченка».  Її  головою  став  Б.  Грінченко. 
На  середину  1907  р.  у  Наддніпрянщині  діяли  35  «Просвіт».  Вони 
здійснювали  видавничу  діяльність,  організовували  в селах  читальні, 
розповсюджували  українські  видання,  допомагали  організовувати 
різноманітні  товариства  («Український  учитель»,  «Технік»,  «Укра-їнський  агроном»,  «Наша  кооперація»)  тощо.  Неофіційним  друкова-ним  органом  просвітянського  руху  стала  газета  «Рада»,  яка  видава-лася  від  1906 р.  в Києві.
Українці в роки революції висували вимоги запровадження рідної 
мови в середній та вищій школах. У травні 1906 р. утворилася Укра-їнська учительська спілка, яка рішуче засудила русифікаторську по-літику  уряду  в  галузі  народної  освіти.  Українське  студентство  на 
своїх  вічах  вимагало  створення  в університетах  українознавчих  ка-федр.  Російський  уряд  змушений  був  піти  на  поступки.  У  1906  р. 
з’явився  циркуляр  міністра  освіти,  який  дозволяв  учителям  на  уро-ках  уживати  «малоросійську  мову  для  пояснення  того,  чого  учні  не 
розуміють».  У Харківському  та  Новоросійському  (в  Одесі)  універси-тетах  були  відкриті  україномовні  відділення.
7 діяльність українських громад у  І та ІІ державних думах.
Робота з  підручником
Учні  опрацьовують  відповідний  матеріал  підручника,  складаючи 
порівняльну  таблицю  «Діяльність  українських  громад  у І  та  ІІ  Дер-жавних думах», зазначивши: загальну кількість депутатів; кількість 
обраних  депутатів  від  дев’яти  губерній  Наддніпрянщини;  дату  ство-рення  української  громади;  кількість  членів  української  громади; 
друкований  орган;  політичну  платформу;  діяльність.  Учитель  систе-матизує  й  доповнює  результати  роботи  учнів,  використовуючи  на-ведений  нижче  матеріал.
Додаткова інформація
У  виборах  до  І  Державної  думи  українські  соціалістичні  партії,  під-тримавши  в цьому  загальноросійські  партії,  участі  не  брали.  Своїх  канди-датів  висунули  тільки  Українська  радикально-демократична  партія  та 
Українська  народна  партія.  І  Державна  дума  працювала  в  Петербурзі 
27 квітня —  8 липня  1906 р.  Із  497 її  депутатів  102 представляли  дев’ять 
губерній  Наддніпрянщини.
Для  обстоювання  своїх  інтересів  українські  депутати  1 травня  1906 р. 
створили  власну  парламентську  громаду,  до  якої  увійшли  45 депутатів.  Го-
ловою  української  думської  громади  став  адвокат  і  громадський  діяч  із 
Чернігівщини  І.  Шраг.  Політична  платформа  громади  включала  вимоги 
надання  Україні  в  її  етнографічних  межах  політичної  автономії,  запрова-дження  української  мови  в школах,  судових  та  адміністративних  органах. 
Щодо  аграрного  питання  одна  частина  депутатів-українців  обстоювала  пе-редачу  селянам  частини  поміщицької  землі  за  викуп,  друга —  конфіскацію 
поміщицьких  земель  та  їх  націоналізацію.
Велику допомогу депутатам-українцям надавав М. Грушевський, який 
у  той  час  поселився  в  Петербурзі.  Він  організував  видання  друкованого 
органу  місцевої  громади  українців  —  місячника  «Украинский  вестник». 
На  думку  М.  Грушевського,  метою  журналу  було  «пояснювати  українське 
національне  питання  з  історичного,  побутового,  соціального  й  економіч-ного  боку,  вказати  місце  і значення  України  між  інших  територій  нової 
демократичної  Росії».
За  період  діяльності  І  Державної  думи  члени  української  громади 
неодноразово  виступали  з приводу  аграрного  питання,  розробили  законо-проекти  про  національні  права,  автономію  України  та  рідну  мову,  не-одноразово  порушували  проблему  єврейських  погромів,  що  відбувалися  за 
бездіяльності  влади.  На  жаль,  через  72 дні  цар  розпустив  Думу.
Вибори  до  ІІ  Державної  думи  українські  (як  і  загальноросійські)  со-ціалістичні  партії  не  бойкотували,  а тому  її  склад  значно  «полівішав».  До 
ІІ  Державної  думи  входило  518 депутатів,  і працювала  вона  від  20 люто-го  1907 р.  Від  дев’яти  губерній  Наддніпрянщини  було  обрано  102 депута-ти.  4 березня  1907 р.  47 українських  депутатів  заснували  думську  грома-ду, що мала назву «Трудова громада». Вона видавала часопис українською 
мовою  «Рідна  справа —  Вісті  з Думи»,  що  виходив  двічі  на  тиждень.
Утворюючи  громаду,  українські  депутати  склали  відозву,  де  виклали 
власну політичну платформу: перебудова імперії на конституційних засадах, 
автономія  України,  амністія  політичним  в’язням,  свободи  слова,  друку, 
зборів, совісті, пересувань і союзів, українізація освіти, судочинства й церк-ви.  Щодо  аграрного  питання,  то  єдиної  позиції  нова  громада  не  мала.
Українською  громадою  на  розгляд  ІІ  Державної  думи  було  внесено  по-правки  до  законопроектів  про  народну  освіту,  що  передбачали  організацію 
курсів  української  мови,  літератури  та  історії  для  вчителів,  запровадження 
викладання  української  мови  в  учительських  семінаріях  України,  органі-зацію  українознавчих  кафедр  у  Київському,  Харківському  та  Одеському 
університетах.  Були  також  підготовлені  законопроекти  про  організацію  ав-тономії й місцевого управління в Наддніпрянщині. Проте плани української 
громади  не  були  реалізовані,  оскільки  3 червня  1907 р.  ІІ  Державну  думу 
розпустили.  Ця  подія  вважається  датою  завершення  революції.
Революція 1905—1907 рр. завершилася поразкою та не розв’язала основ-ні  протиріччя  в розвитку  країни.  Однак  вона  спонукала  уряд  до  проведен-ня  низки  реформ,  сприяла  активізації  суспільно-політичного  життя  та 
розгортанню  національно-визвольних  рухів  народів  Російської  імперії, 
і зокрема  українців.
V. закрІплення нОвОгОматерІалу
Бесіда за запитаннями
1. Які  події  започаткували  революцію  1905—1907 рр.  у Російській 
імперії?
2. Які  громадянські  свободи  проголошував  Маніфест  17  жовтня 
1905 р.?
3. Хто  такі  чорносотенці?
4. Які  події  дістали  назву  «сорочинської  трагедії»?
5. Коли відбулося повстання моряків Чорноморського флоту під про-водом  П.  Шмідта?
6. Яка політична партія Наддніпрянщини в роки революції змінила 
назву  на  УСДРП?
7. Коли  з’явилося  офіційне  рішення  російської  влади  про  скасуван-ня  Емського  указу?
8. Де  і коли  відкрилося  перше  в Наддніпрянщині  товариство  «Про-світа»?
9. Хто  очолював  українську  громаду  в І  Державній  думі?
10. Яку назву мала громада, створена депутатами-українцями ІІ Дер-жавної  думи?
VІ. пІдсумки урОку
8Революція  1905—1907 рр.  стала  однією  з найважливіших  подій 
політичного  життя  Російської  імперії  та  мала  значний  вплив  на 
розвиток  усіх  народів,  що  перебували  в її  складі.
8Під тиском масових революційних дій царський уряд оприлюднив 
Маніфест  17 жовтня  1905 р.,  який  відкрив  нові  можливості  для 
боротьби  українців  за  свої  права.
8Навесні—восени  1905  р.  переважна  більшість  території  Наддні-прянської  України  була  охоплена  масовим  рухом  селян,  незадо-волених  своїм  становищем.
8Події  грудня  1905 р.  стали  вищою  точкою  революції,  після  чого 
розпочався  її  поступовий  спад.
8Революція  1905—1907  рр.  сприяла  активізації  українських  по-літичних  партій  Наддніпрянщини.  Після  проголошення  Маніфесту 
17 жовтня  1905 р.  розпочався  легальний  період  їхньої  діяльності.
8Революція 1905—1907 рр. створила нові можливості для розвитку 
українського  національно-культурного  руху.
8Участь  у  виборах  до  І  та  ІІ  Державних  дум  та  їхній  діяльності 
дозволила українцям Наддніпрянщини вперше набути парламент-ського  досвіду.  Українські  депутати  у  складі  Державної  думи, 
вважаючи  першочерговим  її  завданням  забезпечити  розв’язання 
національних  проблем  народів  Росії  відповідно  до  їхніх  реальних 
потреб,  домагалися  насамперед  автономії  для  Наддніпрянської 
України.  І хоча  жодного  закону,  корисного  для  України,  Думою 
прийнято  не  було,  депутати-українці,  об’єднавшись  у  громаду, 
мали  можливості  оприлюднити  з її  трибуни  національні  потреби 
українського  народу.
VII.дОмашнє завдання
Опрацюйте  відповідний  матеріал  підручника.
Категорія: Історія України 10 клас | Додав: uthitel (11.09.2014)
Переглядів: 2530 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: