Урок № 6 Тема. Розвиток кооперативного руху. Становище населення. - Історія України 10 клас - Старша школа - Каталог статей - Учительська світлиця
Головна » Статті » Старша школа » Історія України 10 клас

Урок № 6 Тема. Розвиток кооперативного руху. Становище населення.


Урок  № 6
Тема.   Розвиток кооперативного руху. Становище населення.
Мета:   визначити роль кооперативного руху в  економічному житті українських земель; поясни -ти, які зміни відбувалися в  становищі населення України на початку століття; порівняти процеси
в  соціально-економічному розвитку Наддніпрянської та Західної України; пояснити зміст основних
термінів та понять; розвивати вміння учнів порівнювати історичні події та явища; виховувати їх у  ду -сі патріотизму на основі особистісного усвідомлення досвіду історії.
Тип уроку:   комбінований.
Обладнання:   підручник, стінна карта «Українські землі на початку ХХ  ст.», атлас, ілюстративний
і  дидактичний матеріал.
Основні терміни та поняття:   еміграція, кооператив.
Основні дати:  1904  р.  — заснування «Крайового союзу ревізійного» в  Галичині; 1901  р.  — ви -дання брошури М. Левитського «Спілкова умова для хліборобських спілок».
Хід уроку
І.   ОрганІ зац І я навчальнО ї д І яльнО стІ
Учитель  оголошує  учням  тему  й  основні  завдання  уроку.
ІІ.   п еревІ рка д О машньО гО  завдання
  Запитання та завдання
  1.  Якими  були  характерні  риси  розвитку  промисловості  на  україн-ських  землях?
  2.  Схарактеризуйте  розвиток  сільського  господарства  в  тогочасній
Україні.
  3.  Визначте  спільне  й   відмінне  в  процесах,  які  відбувалися  в  еко -номічному  розвитку  Наддніпрянської  та  Західної  України.
  4.  Сучасний  український  історик  Я.  Грицак,  аналізуючи  соціально-економічний  розвиток  тогочасних  українських  земель,  пише:
«Українські  селяни  не  поспішали  шукати  роботи  на  промислових
підприємствах.  Виняток  становили  цукроварні  на  Правобережжі,
куди  селяни  наймалися  сезонно.  Але  здебільшого  вони  воліли
застосовувати  свої  сили  в   сільському  господарстві,  аніж  йти  на
великі  заводи  чи  найматися  на  шахти».  Із  чим,  на  вашу  думку,
це  було  пов’язане?  Які  це  мало  наслідки  для  соціального  розви-тку  України?
ІІІ.  а ктуалІ зац І я  О п О рни Х  знань, ум І нь І   навич О к
  Бесіда за запитаннями
  1.  Коли  і  як  розпочався  кооперативний  рух  в   Україні?
  2.  Поясніть,  що  таке  трудова  еміграція.
  3.  Чим  була  зумовлена  трудова  еміграція  українців  у   другій  поло -вині  ХІХ   ст.?
  4.  Куди  відбувалася  сезонна  й   переселенська  трудова  еміграція  то -гочасних  українців?
IV.  в ивчення нО в О гО  матер І алу
  Випереджальне завдання
Завершіть  роботу  з   таблицею  «Соціально-економічний  розвиток
українських  земель  на  початку  ХХ   ст.»,  розпочату  на  попередньому
уроці.
  1  к ооперативний рух.
  Робота з  підручником
Учні  самостійно  опрацьовують  відповідний  матеріал  підручника,
визначаючи  характерні  риси,  притаманні  розвитку  українського  ко -оперативного  руху  на  початку  ХХ   ст.  Учитель  систематизує  й  до-повнює  результати  роботи  учнів,  використовуючи  наведений  нижче
матеріал.
  Додаткова інформація
Українські  селяни,  господарюючи  в   ринкових  умовах,  стикалися
з   багатьма  складними  проблемами   —  збут  продукції,  придбання  техні-ки,  отримання  позик  у  банках  тощо.  Для  багатьох  із  них  самостійне
розв’язання  цих  проблем  викликало  значні  труднощі.  Селяни,  а  також
міське  дрібноремісниче  населення  й  робітники  за  допомогою  українських
громадських  діячів  об’єднувалися  в   різноманітні  кооперативи  —  спо-живчі,  виробничі,  кредитні  тощо.  У  тогочасних  політичних  умовах  коопе-ративний  рух  для  українців  став  засобом  захисту  їхніх  соціально-еконо -мічних  інтересів,  сприяв  формуванню  вмінь  брати  участь  у  діяльності
самоврядних  економічних  організацій,  був  школою  підготовки  майбут -ніх  громадських  діячів.
  Робота з  термінами та поняттями
Кооператив   —  добровільне  об’єднання  людей,  які  на  пайових
засадах  спільно  займаються  певним  видом  господарської  діяль-ності.
У  Наддніпрянській  Україні  багато  зусиль  для  заснування  нових  коо-перативів  докладав  «артільний  батько»  М.  Левитський,  який  ще  в   1887  р.
організовував  у   краї  перші  хліборобські  спілки  (артілі).  Він  створював
також  перші  виробничі  артілі  в   містах.  Поширенню  кооперативного  руху
сприяли  численні  статті  М.  Левитського  про  кооперацію  та  видана  в   1901  р.
брошура  «Спілкова  умова  для  хліборобських  спілок».  У   1905  р.  в   Полтав-ській,  Київській  та  Подільській  губерніях  діяла  найбільша  в  Російській
імперії  кількість  споживчих  кооперативів.  Збільшення  їхньої  кількості обумовлювало  необхідність  створення  кооперативних  союзів.  У  1901  р.
виник  Союз  кредитової  кооперації  в  Бердянську,  у  1908  р.   —  Союз  спо-живчої  кооперації  в  Києві,  у  1910  р.   —  Союз  споживчої  кооперації  у  Ві-нниці.  Однак  у   1913  р.  влада,  намагаючись  підпорядкувати  українську
кооперацію  та  включити  її  до  системи  російської  кооперації,  примусила
ці  союзи  ліквідуватися.  Упродовж  1900—1914  рр.  кількість  кооперативів
у  Наддніпрянщині  постійно  зростала.  У  1900  р.  тут  діяло  450,  у  1905  р.   —
820,  у  1910  р.  —  2100  кооперативів  усіх  видів.  У  1914  р.  на  селі  та  в   міс-тах  функціонувало  3020  споживчих  і  2477  кредитових  кооперативів.  За
цим  показником  Наддніпрянська  Україна  посіла  перше  місце  в  Російській
імперії.
Успішно  розвивався  український  кооперативний  рух  у  Західній
Україні.  Його  розгортанню  в   Галичині  сприяла  діяльність  кооператив-них  союзів   —  «Крайового  союзу  кредитового»,  «Крайового  молочар-ського  союзу»  та  ін.  Важливе  значення  для  зміцнення  кооперативно -го  руху  мав  проведений  у  1909  р.  у  Львові  товариством  «Просвіта»
Освітньо-економічний  конгрес.  На  ньому  представники  українського
кооперативного  руху  з   Галичини  та  Буковини  визначили  основні  ідей-но-організаційні  засади  подальшої  кооперативної  співпраці.  Головним
організаційним  і   координуючим  центром  українських  кооперативів
у   Галичині  був  «Крайовий  союз  ревізійний»,  заснований  1904  р.
У   1914  р.  він  об’єднував  609  кооперативів.  На  Буковині  в  цей  період
діяло  близько  150  селянських  кас,  що  утворювали  кооперативний  со -юз  «Селянська  каса»  (1903  р.).  На  Закарпатті  кооперативний  рух  був
розвинений  менше,  а   існуючі  кредитові  спілки  входили  до  складу  угор -ських  кооперативних  союзів.
  2  з міни в  становищі населення.
  Розповідь учителя
Розгортання  процесу  індустріалізації  на  українських  землях  ви-кликало  чимало  змін  у   суспільному  житті.  Провідні  позиції  помі-щиків-землевласників  послабилися.  Впливове  становище  зберігали
переважно  ті,  хто  створював  товарні  господарства  в  сільськогоспо -дарському  виробництві,  переробні  підприємства,  вкладав  кошти  (ку -пував  акції)  у  банки,  заводи  тощо.  На  Правобережжі  такими  були
родини  Бобринських,  Потоцьких,  Браницьких.
Дедалі  більше  міцніли  вплив  і   значення  буржуазії.  За  своїм  скла -дом  в   Україні  вона  була  багатонаціональною  верствою,  у  якій  укра -їнці  більшості  не  мали.  Окрім  них  до  буржуазії  належали  росіяни,
євреї,  поляки,  німці,  французи,  бельгійці  та  представники  інших
народів.  Вони  або  постійно  перебували  в   Україні,  або  вкладали  кошти
у   власні  підприємства,  живучи  за  кордоном.  Серед  відомих  родин
тогочасної  української  буржуазії  були  Терещенки,  Харитоненки,  Ри -маренки,  Симиренки  та  ін.
У  зв’язку  з  розвитком  промисловості  відбувалося  зростання  кіль-кості  робітників.  У   промисловості  Наддніпрянщини  в  1910  р.  було
зайнято  475  тис.  робітників.  Найбільшими  центрами  зосередження
промислових  робітників  на  українських  землях  стали  міста  Харків,
Катеринослав,  Київ,  Миколаїв,  Одеса,  Юзівка,  Маріуполь.
Становище  промислових  робітників  Наддніпрянщини  було  важ-ким.  Установлена  законом  у   1897  р.  тривалість  робочого  дня  в   11,5  го-дини  порушувалася,  і  він  складав  по  12—14,5   години  на  добу.
Зокрема,  у  Київському  фабричному  окрузі  в  43  %  робітників  він
становив  12—13  годин.  Значного  поширення  набули  наднормові
години.  Переважна  більшість  підприємств  працювала  за  відсутнос -ті  техніки  безпеки,  що  призводило  до  численних  нещасних  ви -падків.  Так,  у  1913  р.  кількість  постраждалих  на  металургійних
заводах  становила  31  %.  Заробітна  платня  не  забезпечувала  про-житкового  мінімуму  більшості  робітників.  Особливо  низькою  вона
була  на  підприємствах  легкої  промисловості.  Підприємці  також  змен-шували  зарплатню  робітників  за  рахунок  численних  штрафів.  Не-стерпними  залишалися  житлово-побутові  умови  робітників.  У   1913  р.
щонайменше  70  %  гірників  Криворізького  залізорудного  басейну
жили  в  бараках.
У  Східній  Галичині  на  початку  ХХ  ст.  налічувалося  близько  170   тис.
робітників,  які  працювали  за  наймом  переважно  в   сільському  господар -стві,  лісництві  та  на  нафтових  промислах,  на  Буковині   —  близько
72  тис.  найманих  робітників,  на  Закарпатті   —  понад  14  тисяч.  Стано-вище  західноукраїнських  робітників  було  ще  складнішим.
Особливо  важкі  умови  праці  зберігалися  на  нафтопромислах  і   лісо -заготівлі.  Робочий  день  тут  становив  11—16   годин  на  добу  при  висо -кому  травматизмі.  Лише  протягом  1902—1904  рр.  на  підприємствах
Галичини  сталося  8,5   тис.  нещасних  випадків.  До  того   ж  власники
заводів  і  шахт  ухилялися  від  виплати  будь-якої  компенсації  потерпі-лим.  У  результаті  гострої  страйкової  боротьби  в   1905  р.  на  більшості
підприємствах  було  встановлено  10-годинний  робочий  день.  Заробітна
платня  західноукраїнських  робітників  була  найнижчою  в   Австро-Угор -щині  й  не  забезпечувала  прожиткового  мінімуму.
Поширення  ринкових  відносин  у   сільському  господарстві  призвело
до  різкої  поляризації  українського  селянства.  Заможне  селянство,  як
уже  зазначалося,  становило  лише  5—8   %  сільського  населення,  а  бід-нота  —  80  %.  Нестача  землі  та  демографічний  бум  другої  половини
ХІХ   ст.  привели  до  того,  що  в  1860—1910  рр.  кількість  сільського  на -селення  в   Наддніпрянщині  збільшилася  на  86  %,  а  площа  селянських
земель  —  на  32  %.  Надлишок  робочої  сили  становив  близько  9,3  млн
осіб.  Це  зумовило  посилення  трудової  еміграції  українських  селян.  На -передодні  Першої  світової  війни  селяни-переселенці  з  Наддніпрянщини
утворили  найбільші  громади  в   Нижньому  Поволжі  (400   тис.  осіб),  Ка-захстані  та  Середній  Азії  (790   тис.  осіб),  на  Далекому  Сході  (460   тис.
осіб).  Надзвичайно  важким  було  економічне  становище  західноукраїн -ського  селянства.
  Робота з  документом
Зі  звіту  чиновника  угорського  міністерства  хліборобства  Едмунда  Егана
про  обстеження  умов  життя  селян  Закарпаття
Міг  би  хто  подумати,  що  в  сих  сторонах,  забитих  дошками  від  світу,
бодай  прожиток  дешевий.  Куди!  Якраз  навпаки!  До  половини  зими  з’їв
кожний  господар  свої  хліборобні  зароби,  а  до  жнив  жиє  дорого  купленою
стравою.  За  все  платить  він  18—20   %  дорожче  від  міської  ціни…
Руський  селянин  не  бачить  цілий  рік  ні  м’яса,  ні  яйця,  хіба  вип’є
кілька  крапель  молока,  а   у  великосвяточний  день  з’їсть  кусень  житнього
або  пшеничного  хліба.  Зрештою  його  поживою  є  вівсяний  ощіпок  і   —  ко-ли  не  бракне   —  бульба.  Не  дивно,  що  коли  в  інших  гірських  сторонах
багато  людей  рослих,  міцних  та  здорових,  у   руському  Підкарпаттю  по-диблемо  хіба  недокровні,  марні,  пожовклі  мари,  безсильні,  хиткі,  нездалі
до  військової  служби,  карликуваті,  золотушні  (скрофулічні),  віддані  з   роз-пуки  п’янству,  зниділі,  ліниві  та  темні.
  1)  Які  факти  наводить  автор  документа?
  2)  Які  висновки  можна  зробити  на  їх  підставі  про  життя  закарпат-ських  селян?
Недостатньо  розвинена  західноукраїнська  промисловість  забезпечу-вала  робочі  місця  селянам,  що  не  мали  можливості  знайти  засоби  іс -нування  на  селі.  Близько  100  тис.  західних  українців  щорічно  виїздило
на  сезонні  роботи  до  Південної  України,  Бессарабії,  Бельгії,  Франції  та
Німеччини.  Значною  була  кількість  емігрантів,  які  переселялися  до
інших  країн.  Напередодні  Першої  світової  війни  українські  громади  із
західноукраїнських  переселенців  налічували  в  США  300  тис.  осіб,  у  Ка-наді   —  170  тис.  осіб,  у  Латинській  Америці   —  55  тис.  осіб.
V.   з акр І плення н О в О гО  матер І алу
Обговорення  результатів  роботи  учнів  із  таблицею  «Соціально-економічний  розвиток  українських  земель  на  початку  ХХ  ст.».
VІ.  пІ дсумки урО ку
  8 Початок  ХХ  ст.  характеризувався  стрімким  зростанням  україн-ського  кооперативного  руху.  Унаслідок  цього  він  перетворився  на
важливий  чинник  господарського  розвитку  країни.
  8 Становлення  індустріального  суспільства  в  Україні  супроводжу-валося  значними  змінами  в   становищі  населення.  Ці  перетворен-ня  великою  мірою  поглиблювали  соціальні  суперечності  між  за-можними  верствами  та  працюючим  населенням.
VII. дО машнє завдання
  1.  Опрацюйте  відповідний  матеріал  підручника.
  2.  Повторіть  матеріал  про  розвиток  суспільно-політичного  життя
в  Наддніпрянській  Україні  в  другій  половині  ХІХ  ст.

Категорія: Історія України 10 клас | Додав: uthitel (04.09.2014)
Переглядів: 1333 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: