Урок № 11 Тема. Суспільно-політичне життя на західноукраїнських землях на початку ХХ ст. - Історія України 10 клас - Старша школа - Каталог статей - Учительська світлиця
Головна » Статті » Старша школа » Історія України 10 клас

Урок № 11 Тема. Суспільно-політичне життя на західноукраїнських землях на початку ХХ ст.
84
Урок  № 11
Тема.  Суспільно-політичне життя на західноукраїнських землях на початку ХХ  ст.
Мета:  схарактеризувати особливості розвитку українського національного руху в  Галичині на 
початку ХХ  ст.; визначити, у  чому полягала активізація українського руху в  тогочасній Галичині; роз-повісти, як відбувалася боротьба за український університет; пояснити, як відбувалася боротьба за 
загальне виборче право й  реформу «крайового статуту»; схарактеризувати зміст ідеї сепаратизму, що 
виникла серед громадсько-політичних діячів Галичини напередодні Першої світової війни; пояснити 
зміст основних термінів і  понять; розвивати вміння учнів на підставі аналізу окремих фактів склада-ти уявлення про історичне явище в  цілому, аналізувати погляди та діяльність представників різних 
політичних партій; сприяти формуванню в  них поваги до боротьби за права свого народу українських 
громадсько-політичних діячів.
Тип уроку:  комбінований.
Обладнання:  підручник, стінна карта «Українські землі на початку ХХ ст.», атлас, ілюстративний 
і  дидактичний матеріал.
Основні терміни та поняття:  «український П’ємонт», народне віче, РУРП, УСДП, УНДП, КРНС, 
ХСП, РНП, крайовий статут, сепаратизм.
Основні дати:  1906  р.  — поява статті М. Грушевського «Український П’ємонт»; 1902  р.  — масо-вий селянський страйк у  Східній Галичині; 1910  р.  — загибель одного з  лідерів українського студент-ського руху Східної Галичини А. Коцка; 1905  р.  — прийняття РУРП нової програми, що поєднувала со-ціальну і  національно-визвольну боротьбу українського народу; 1908  р.  — вибори до Галицького 
крайового сейму на основі загального й  рівного виборчого права; 1913  р.  — доповідь Д. Донцова з  об-ґрунтуванням української ідеї сепаратизму на ІІ Всеукраїнському студентському з’їзді у  Львові.
Хід уроку
І.  ОрганІзацІя навчальнОї дІяльнОстІ
Учитель  оголошує  учням  тему  й основні  завдання  уроку.
ІІ. перевІрка дОмашньОгОзавдання
Запитання та завдання
1. Чи  можна  вважати,  що  земельна  реформа  П.  Столипіна  докорін-но  змінила  ситуацію  в сільському  господарстві  Наддніпрянської 
України?  Обґрунтуйте  свою  точку  зору.
2. Схарактеризуйте діяльність українських політичних партій у 1907—
1914 рр.
3. Яким  було  ставлення  загальноросійських  політичних  партій  до 
проблем  українців?
4. Схарактеризуйте розвиток українського національно-культурного 
руху  в 1907—1914 рр.
5. Які  питання  щодо  України  розглядалися  в ІІІ  та  IV  Державних 
думах?
6. Які  події  відбувалися  в Наддніпрянщині  у зв’язку  зі  святкуван-ням  шевченківського  ювілею  в 1914 р
ІІІ. актуалІзацІя ОпОрниХзнань, умІнь І  навичОк
Запитання та завдання
1. Схарактеризуйте  основні  напрямки  суспільно-політичного  руху 
на  західноукраїнських  землях  у другій  половині  ХІХ ст.
2. Як  розгортався  в цей  період  український  національний  рух  у Га-личині?
IV. вивчення нОвОгОматерІалу
1  Особливості розвитку українського руху в галичині на початку ХХ  ст.
Розповідь учителя
На  початку  ХХ ст.  в Австро-Угорській  імперії  значно  активі-зувалося  суспільно-політичне  життя.  У різних  регіонах  загострю-валися  суперечки  з  питання  про  необхідність  реформування  її 
державного  устрою,  виникали  невідомі  раніше  політичні 
об’єднання,  виділялися  нові  лідери  з власним  баченням  розв’язання 
проблем.  Така  ситуація  спостерігалася  і  на  західноукраїнських 
землях.  Для  суспільно-полі  тичного  життя  Галичини  визначальним 
залишалося  польсько-україн  ське  протистояння.  Діячі  польського 
руху,  ведучи  боротьбу  за  відродження  своєї  державності,  фактич-но  ігнорували  права  українців.  Однак  на  початку  ХХ ст.  залиша-ти  поза  увагою  український  рух  у Галичині  вже  було  неможливо. 
Завдяки  діяльності  українських  політичних  партій,  громадських 
організацій,  культурно-освітніх  товариств  тощо  в пригнобленої  без-правної  селянської  маси  сформувалося  свідоме  розуміння  своїх 
політичних  інтересів,  що  сприяло  появі  українства.  Відбулися 
зміни  у співвідношенні  сил  між  поляками  та  українцями  в Гали-чині.  Хоча  перші  й надалі  утримували  владу  в краї,  українці  зна-чно  перевищували  їх  своєю  свідомістю  та  згуртованістю.  Завдяки 
цьому  українські  діячі  розгорнули  боротьбу  за  здобуття  нових 
політичних  прав  для  українців.  Її  основними  формами  були  пе-редвиборча  агітація,  демонстрації,  сутички  з  поліцією,  народні 
віча,  парламентська  діяльність  тощо.  Політична  боротьба  поєдну-валася  із  соціальними  протестами  галицьких  селян  і робітників. 
Водночас  розгорталася  робота  з організації  українського  національ-ного  життя:  стабільно  діяла  мережа  освітніх,  культурних,  науко-вих  установ,  кооперативів  тощо.
Вагомі  здобутки  українського  руху  в Галичині  в обстоюванні  на-ціональних  інтересів  українців,  досягнуті  наприкінці  ХІХ —  на  по-чатку ХХ ст., свідчили про набуття ним загальноукраїнського харак-теру.  Унаслідок  цього  тогочасні  українські  діячі  вважали  Галичину 
«українським  П’ємонтом».
Робота з  документом
Зі  статті  М.  Грушевського  «Український  П’ємонт»,  надрукованої 
в журналі  «Украинский  вестник»  28 травня  1906 р.
У  міру  того  як  національний  український  рух  у Галичині  міцнів  і зі 
стадії  наївного  романтизму  переходив  до  вирішення  завдань  культурного, 
соціального і політичного розвитку народу, літературна і громадська укра-їнська  діяльність,  що  велась  у ній  місцевими  й українськими  силами  Ро-сії,  набуває  все  більшого  значення  для  всіх  українських  земель.  В остан-нє  десятиліття  ХІХ  ст.  Галичина,  незважаючи  на  власні  досить  важкі 
умови  національного  й економічного  існування,  стає  центром  українсько-го  руху  і щодо  українських  земель  Росії  відіграє  роль  культурного  арсе-налу,  де  створювалися  і вдосконалювалися  засоби  національного  культур-ного  та  політико-громадського  відродження  українського  народу.
1) Що  таке  П’ємонт?  Яку  роль  він  відіграв  в  італійському  націо-нальному  відродженні?
2) У  чому,  на  думку  М.  Грушевського,  полягають  можливості  Гали-чини  відіграти  роль  «українського  П’ємонту»?
На  початку  ХХ ст.  українсько-польські  відносини  в Галичині  за-гострилися.  Протиборство  сил  розгорталося  насамперед  за  шляхи 
розв’язання  селянського  питання,  за  створення  українського  універ-ситету, проведення виборчої реформи та надання українським землям 
автономії  у складі  Австро-Угорщини.
2 активізація українського руху в галичині.
Посиленню  українського  руху  в  Галичині  на  межі  ХІХ—ХХ  ст. 
сприяла боротьба за відокремлення Східної Галичини, переважно укра-їнської  за  складом  населення,  від  Західної,  переважно  польської, 
і  створення  з  неї  окремого  коронного  краю  разом  із  Буковиною. 
У 1900 р. в Галичині й Буковині відбулися численні народні віча (збо-ри)  під  гаслами  поділити  Галичину  на  польську  й українську  частини 
та  приєднати  до  останньої  українські  землі  Буковини.  За  ініціативою 
українських народовців висувалися також вимоги запровадження пря-мого  і таємного  голосування  на  виборах.  Велику  роль  в організації  та 
проведенні  цих  зборів  відігравало  галицьке  студентство.
Робота з  документом
Витяги  із  заклику  до  галичан  узяти  участь  у вічі  14 липня  1900 р.
Послідні  часи  видвинули  справу,  яка  обіймає  не  одну  галузь  або  не 
одну фазу нашого життя, нашого розвитку, але яка є синтезою всіх наших 
змагань,  всіх  наших  стремлінь,  всього  життя  нашої  нації.  Це  справа  дер-жавної  самостійності  українського  народу!..  Ідейна  еволюція,  що  її  пере-були  передові  ряди  української  нації  в  минулому  столітті,  закінчується. 
Нам, останньому поколінню 19-го століття, остало приложити до неї печать 
остаточного  довершення!
1) Яка  мета  українського  руху  проголошена  в заклику?
2) У  чому  полягала  згадувана  в документі  ідейна  еволюція  україн-ського  руху  в ХІХ ст.?
14 липня  1900 р.  на  вічі  у Львові  тодішній  студент,  а згодом  ві-домий  громадсько-політичний  діяч  Л.  Цегельський  виступив  із  про-мовою.  Він  заявив,  що  українцям  необхідно  створити  «свою  власну 
незалежну самостійну українську національну державу в етнографіч-них границях по всій території, заселеній українським народом». Він 
також  закликав  до  єднання  українців,  землі  яких  перебували  під 
владою  Австро-Угорщини  та  Росії.
3 селянський страйк 1902  р. та український рух.
Робота з  підручником
Учні опрацьовують відповідний матеріал підручника, визначаючи 
особливості  селянського  страйку  1902  р.  та  його  зв’язок  з  україн-ським  національним  рухом  у Галичині.  Учитель  систематизує  й до-повнює  результати  роботи  учнів,  використовуючи  наведений  нижче 
матеріал.
Додаткова інформація
На  початку  ХХ  ст.  в  Галичині  особливої  гостроти  набуло  селянське 
питання. Великі землевласники, переважна більшість яких була поляками, 
користувалися  безвихідним  становищем  малоземельних  і  безземельних 
селян  і  примушували  їх  за  мізерну  платню  виконувати  сезонні  роботи 
у  своїх  маєтках.  У  1902  р.  Львівський,  Тернопільський  та  інші  повіти 
Східної Галичини охопив масовий селянський страйк, у якому взяло участь 
близько  200  тис.  селян.  Страйкарі  вимагали  підвищення  платні  за  свою 
працю  й упорядкування  процесу  еміграції.
Українські громадсько-політичні діячі підтримали боротьбу селянства. 
29  вересня  1902  р.  на  спеціальному  засіданні  Народного  комітету  відбу-лося  обговорення  питання  про  селянський  страйк.  У рішенні,  ухваленому 
його  учасниками,  страйк  визначався  як  корисний  для  українського  на-роду.  Для  підтримки  страйкуючих  було  вирішено  створити  спеціальний 
фонд.  Водночас  Народний  комітет  закликав  галицьких  депутатів  австрій-ського парламенту та крайового сейму виступити на захист інтересів страй-куючих  селян.
У  свою  чергу  поляки  прагнули  забезпечити  підтримку  своїх  інтересів, 
поширюючи  заклики:  «Українці  намагаються  витіснити  нас  зі  спадкових 
земель».  Користуючись  своїм  впливом  в  адміністрації  краю,  де  було  чи-мало  поляків  та  їхніх  прибічників,  землевласники  спрямовували  проти 
страйкуючих  підрозділи  військових  та  жандармів.  Однак  страйкуючі  ви-стояли  й  примусили  землевласників  піти  на  поступки.  Страйк  сприяв 
зростанню  національної  самосвідомості  українського  селянства  Галичини 
й  посиленню  в  нього  довіри  до  українських  політичних  партій  краю  як 
захисників  його  інтересів
4  Боротьба за український університет.
Боротьба  за  український  університет  стала  важливим  питанням 
для  Галичини.  Австрійська  влада  в  1871  р.  дозволила  замінити 
у Львівському  університеті  німецьку  мову  викладання  на  польську 
або  українську.  Оскільки  рішення  про  це  приймали  викладачі 
університету,  більшість  із  яких  становили  поляки,  то  цей  на-вчальний  заклад  перейшов  на  польську  мову  викладання.  Про-тести  студентів-українців  та  української  громадськості  щодо  цьо-го  ігнорувалися.
Студенти,  підтримані  українськими  політичними  партіями 
краю,  розгорнули  боротьбу  за  створення  у Львові  українського  уні-верситету.  8  жовтня  1901  р.  відбулося  академічне  віче,  на  якому 
поряд  зі  студентами,  що  висували  цю  вимогу,  був  присутній  М. 
Грушевський.  У  вічі  взяли  участь  понад  3  тис.  осіб.  Воно  запо-чаткувало  серію  політичних  демонстрацій  на  підтримку  українсько-го  університету  в краї.  Справа  набула  широкого  розголосу.  Голова 
УНДП,  посол  австрійського  парламенту  Ю.  Романчук  19 листопада 
1901  р.  вніс  на  розгляд  палати  депутатів  резолюцію  щодо  засну-вання  українського  університету  у Львові.  Того  самого  дня  в місті 
відбулося  ще  одне  студентське  віче  за  участю  близько  600 осіб,  які 
підтримали  цю  вимогу.  Однак  парламент  не  поспішав  розглянути 
це  питання,  і правлячі  кола  Галичини  також  ніяк  на  нього  не  реа-гували.  3 грудня  1901 р.  440 студентів-українців  подали  до  адмі-ністрації  Львівського  університету  заяви  про  вихід  із  нього  та  ви-їхали  продовжувати  навчання  до  Відня,  Праги  й Кракова.  Ця  акція 
винесла  питання  українського  університету  на  поверхню  суспільно-політич ного  життя  краю.  Проте  поляки  поступатися  українцям  не 
бажали.  Міська  рада  Львова  навіть  закликала  польську  молодь 
силою  не  допустити заснування українського університету. Польські 
студенти  створювали  «боївки»,  які  нападали  на  сту ден тів-українців. 
Останні  у  відповідь  організовували  власну  самооборону.  У  липні 
1910  р.  під  час  однієї  зі  збройних  сутичок  загинув  лідер  україн-ського  студентського  руху  А.  Коцко.  Також  було  поранено  чотирьох 
українських  і двох  польських  студентів.
Віденський  уряд,  намагаючись  розв’язати  конфлікт  у Галичині, 
у  1912  р.  надіслав  інструкції  до  адміністрації  краю,  вимагаючи  не 
допускати  різного  ставлення  до  поляків  та  українців.  Значно  збіль-шувалися грошові видатки на культурні й господарські потреби укра-їнців  Галичини.  Уряд  зобов’язувався  запровадити  українську  мову 
в навчальний  процес  Львівського  університету  та  діяльність  держав-них  установ  краю.  До  1916 р.  у Львові  для  українців  мав  бути  збу-дований  окремий  університет.
5 українські політичні партії галичини на початку ХХ  ст.
Робота з  підручником
Учні  опрацьовують  відповідний  матеріал  підручника,  складаючи 
таблицю  «Українські  партії  Галичини  на  початку  ХХ  ст.»,  зазна-чивши:  назву  партії;  ідеологічну  спрямованість;  програмні  засади; 
діяльність.  Учитель  систематизує  й  доповнює  результати  роботи 
учнів,  використовуючи  наведений  нижче  матеріал.
Додаткова інформація
На початку ХХ ст. в Галичині існували сформовані наприкінці ХІХ ст. 
українські  політичні  партії.  На  відміну  від  Наддніпрянщини  тут  їхня  ді-яльність  відбувалася  в легальних  умовах.
Соціалістичну  течію  українського  руху  суспільно-політичного  життя 
краю  представляла  Русько-українська  радикальна  партія  (РУРП).  Страте-гічною  метою  діяльності  партії  було  здійснення  перетворень  в  економіці 
«згідно  зі  здобутками  наукового  соціалізму».  Висувалося  завдання  досяг-нення «матеріального добробуту всіх робітничих людей». У національному 
питанні  РУРП  виступала  за  розвиток  крайової  автономії  й  «піднесення 
почуття національної самосвідомості та солідарності в масах усього русько-українського  народу  через  літературу,  збори,  з’їзди,  товариства,  демон-страції, відчити, печать та ін.». Початок ХХ ст. партія зустріла ослабленою 
через  тривалі  дискусії  про  цілі  та  методи  боротьби.  Від  1904 р.  вона  ак-тивізувала  діяльність  й розпочала  реорганізацію.
У  1905 р.  на  з’їзді  РУРП  було  схвалено  нову  програму,  що  складала-ся  з  ідеї  поєднання  соціальної  та  національно-визвольної  боротьби  укра-їнського народу. Розв’язання національного питання радикали пов’язували 
з федералізацією  Австро-Угорщини  й об’єднанням  в одну  адміністративну 
одиницю українських частин Галичини та Буковини. Програма також міс-тила вимоги загального виборчого права, свободи зборів, товариств, слова, 
науки  та  преси.  Радикали  вимагали  запровадження  8-годинного  робочого 
дня  для  робітників,  викупу  земель  у поміщиків  за  рахунок  громадських 
фондів  і передачу  їх  селянам.
Радикали розгорнули активну роботу в масах. Вони пропагували селянські 
страйки,  організовували  масові  віча  й  демонстрації  з  вимогою  проведення 
земельної реформи. Лише в 1903—1904 рр. РУРП здійснила понад 110 зборів 
і віч.  Одночасно  радикали  вели  агітацію  за  прийняття  нового  справедливого 
виборчого  закону.  Після  здійснення  владою  виборчої  реформи  1907 р.  діяль-ність  партії  поширилася  на  австрійський  парламент.  У 1911 р.  РУРП  мала 
п’ять  послів  в австрійському  парламенті,  а в  1913 р. —  шість  послів  у Га-лицькому  крайовому  сеймі.  Разом  із  націонал-демократами  радикали  засну-вали  Український  парламентський  союз.  Одночасно  з цим  деякі  діячі  партії 
активно  працювали  над  організацією  січового  руху  в  Галичині.  Зокрема, 
знач ну  роль  у  його  становленні  відіграв  один  із  лідерів  РУРП  К.  Трильов-ський. Українська  соціал-демократична  партія  (УСДП)  була  автономною  сек-цією  Соціал-демократичної  робітничої  партії  Австрії.  Партія  відстоювала 
соціалістичні  позиції,  мала  на  меті  підтримку  робітничого  руху  та  здій-снення  соціальних  реформ.  Однак  галицькі  соціал-демократи  зазначали, 
що  боротьба  в ім’я  ідеалів  соціалізму —  це  також  боротьба  за  національ-не  визволення.  Визнаючи  необхідність  боротьби  за  соціалізм,  вони  від-кидали радикальні й неправові її форми, відстоюючи можливість здобуття 
влади  виключно  парламентським  шляхом.
У  суспільно-політичному  житті  Галичини  соціал-демократи  відіграва-ли  роль  лівої  опозиції.  Вони  займали  відверто  ворожі  позиції  щодо  полі-тичних  партій  греко-католицького  духовенства,  москвофілів  та  націонал-демократів. На початку ХХ ст. УСДП здійснила в Галичині низку заходів, 
спрямованих  на  здобуття  підтримки  селянства.  Так,  вона  взяла  активну 
участь у селянському страйку 1902 р., співпрацюючи при цьому з іншими 
українськими  партіями.  Під  час  революції  1905—1907 рр.  у Росії  УСДП 
допомагала у виданні соціалістичної літератури партіям Наддніпрянщини. 
Протягом квітня—грудня 1905 р. галицькі соціал-демократи організували 
в містах  і селах  краю  понад  300 зборів,  мітингів  і демонстрацій  солідар-ності  з  українцями  та  народами  Російської  імперії.  УСДП  вела  активну 
боротьбу  за  виборчу  реформу,  організовуючи  віча  та  збори.  У  лютому 
1906  р.  у  Львові  відбулося  40-тисячне  віче  українців  на  підтримку  ви-моги  запровадження  загального,  рівного,  безпосереднього  й таємного  ви-борчого  права.  Одним  із  його  організаторів  стали  соціал-демократи.  Після 
виборів до австрійського парламенту на основі загального виборчого права 
в травні  1907 р.  соціал-демократи  отримали  в ньому  два  мандати.
Від  1907  р.  галицькі  соціал-демократи  припинили  співпрацювати 
з Польською  партією  соціал-демократичною  Галичини  та  Силезії  (ППСД), 
оскільки  поступово  перетворювалися  на  її  секцію  й  почали  діяти  само-стійно.  У  1907—1911  рр.  УСДП  розгорнула  широку  пропагандистську, 
агітаційну  й  культурно-просвітницьку  роботу.  На  квітень  1913  р.  вона 
організувала  в Галичині  13 українських  культурно-просвітницьких  това-риств «Воля». Самостійна УСДП виступала за власну українську політику, 
вела  роботу  серед  українських  робітників,  боролася  проти  їх  полонізації, 
організовувала  мітинги  й демонстрації  на  підтримку  українського  універ-ситету,  вимагала  завершення  виборчої  реформи  в Галичині,  брала  участь 
у парламентських  виборах.  Однак  під  час  виборів  1911 р.  соціал-демокра-ти  не  змогли  провести  своїх  кандидатів  до  парламенту.
Вагоме  місце  в суспільно-політичному  житті  Галичини  посідала  Укра-їнська  національно-демократична  партія  (УНДП),  утворена  наприкінці 
ХХ ст.  групою  радикалів,  що  дотримувалися  націоналістичних  поглядів, 
й  основною  масою  народовців.  Саме  тому  членів  партії  в  краї  часто  на-зивали народовцями. Націонал-демократи в соціально-економічних питан-нях  дотримувалися  в  цілому  ліберальних  позицій,  хоча  й  заявляли  про 
необхідність  звільнення  українців  від  визиску  інших  народів.  Ситуацію 
в економіці  вони  сподівалися  змінити  шляхом  поступових  реформ.  У на-ціональному  питанні  УНДП  виступала  прибічницею  боротьби  за  незалежну 
й соборну Україну. Водночас першочерговою вимогою вона вважала націо-нально-територіальну  автономію  українських  частин  Галичини  й Букови-ни  у складі  Австро-Угорщини.  Щодо  Наддніпрянської  України  націонал-
демократи  ставили  на  перший  план  допомогу  підросійським  українцям 
у боротьбі за перетворення Російської імперії на конституційну федерацію 
із  забезпеченням  відповідних  політичних  прав  для  українців.
Ліберально-демократичні  засади  УНДП  дозволили  їй  здобути  багато  при-хильників  і посісти  домінуюче  становище  в західноукраїнському  су спіль но-політичному  житті.  Діяльність  партії  спрямовувалася  на  досягнення  авто-номії  українських  земель  в  Австро-Угорщині  й  протистояння  польському 
засиллю  в  Галичині.  У  грудні  1902  р.  на  партійному  з’їзді  було  вирішено 
перейти  до  політики  масової  самооборони  й опозиції  щодо  польської  адміні-страції  в краї.  Це  передбачало  розгортання  широкої  роботи  в масах,  прове-дення  страйків,  організацію  руху  за  загальне  виборче  право.  Головну  увагу 
планувалося  приділяти  пробудженню  національної  свідомості  селянства.
Націонал-демократи  брали  активну  участь  у  селянському  страйку 
1902  р.  та  інших  виступах  селян,  надаючи  їм  характеру  організованого 
руху.  Вони,  як  й інші  українські  партії,  боролися  за  відкриття  українсько-го  університету  та  виборчу  реформу.  Після  виборів  1907 р.  УНДП  здобула 
17 мандатів  в австрійському  парламенті  й стала  віддавати  перевагу  парла-ментським формам діяльності. Один із лідерів галицьких націонал-демокра-тів  К.  Левицький  очолював  створений  у  1911  р.  Український  парламент-ський  союз.  Однак  у  цей  період  партія  суттєво  послабила  масову  роботу 
серед  широких  верств  населення  Галичини.
Консервативна течія суспільно-політичного життя Галичини була пред-ставлена  Католицьким  русько-народним  союзом  (КРНС).  Він  виступав  за 
визнання  австрійської  та  місцевої  влади  в краї,  гостро  критикував  соціа-лізм, діяв на захист існуючих порядків. Його ідеолог митрополит А. Шеп-тицький  заявляв,  що  всі  негаразди,  у  яких  опинилися  трудящі,  можна 
побороти працьовитістю, ощадністю, тверезістю й вірою в Бога. Діяльність 
союзу  сприяла  збереженню  національно-культурних  традицій  галицьких 
українців,  але  залишити  вузькі  межі  просвітництва  він  не  зміг  і не  набув 
великого  впливу  в краї.
У  грудні  1911 р.  на  основі  КРНС  утворилася  Християнсько-суспільна 
партія  (ХСП).  Вона  критикувала  націонал-демократів  за  їх  непослідовну 
«католицьку»  політику  й одночасно  підтримувала  їхню  боротьбу  за  націо-нально-територіальну  автономію  Галичини  та  Буковини,  український  уні-верситет і виборчу реформу. ХСП часто виступала з критикою москвофілів. 
Завоювати  широкої  популярності  в Галичині  партія  не  змогла.
Галицькі  москвофіли  в січні  1900 р.  утворили  власну  Руську  народну 
партію  (РНП).  Партія  відстоювала  національну  єдність  українців  із  росі-янами,  виступала  за  повний  перехід  українців  на  українську  мову.  Для 
поліпшення становища працюючого населення РНП пропонувала поділити 
великі  маєтки  на  дрібні  ділянки  землі  для  селян,  зменшити  податки,  ор-ганізувати дешеві кредити. Вплив РНП, як і москвофільства загалом, у Га-личині поступово зменшувався, відображаючи процес зростання національ-ної  свідомості  українського  населення  краю.
6  Боротьба за загальне виборче право та реформу крайового статуту.
Галицькі  громадсько-політичні  діячі  закликали  українців  краю 
вести боротьбу за введення загального виборчого права. Завдяки цьо-му  вони  змогли б  здобути  представництво  в австрійському  парламенті 
та крайовому сеймі, відповідне до своєї кількості у складі населення. 
22 січня 1906 р. австрійський імператор Франц Йосиф зустрівся з де-легацією,  очолюваною  галицьким  греко-католицьким  митрополитом 
А. Шептицьким, учасники якої звернулися до нього з проханням про 
внесення  змін  у виборче  законодавство  для  населення  краю.  На  під-тримку  цих  вимог  у Львові  2 лютого  1906 р.  відбулося  народне  віче, 
у якому  взяли  участь  близько  50 тис.  осіб.
У  січні  1907 р.  австрійська  влада  здійснила  реформу  системи  ви-борів  до  парламенту  держави,  згідно  з якою  в країні  вперше  запро-ваджувалося  загальне  й рівне  виборче  право.  У результаті  реформи 
на  виборах  у травні  1907 р.  українці  збільшили  своє  представництво 
в австрійському парламенті до 27 депутатів від Галичини та п’яти — 
від  Буковини.  Однак  польська  адміністрація  краю  постійно  переслі-дувала український рух у Галичині, різними способами перешкоджа-ла  українцям  здійснювати  своє  волевиявлення  на  виборах.  У 1908 р. 
під  час  виборів  до  Галицького  крайового  сейму  за  її  сприяння  здій-снювалися  махінації  з  виборчими  округами,  підтасовка  бюлетенів 
у  день  виборів  і  розправи  над  виборцями-українцями.  Так,  у  день 
голосування  внаслідок  побиття  жандармами  були  поранені  й загиблі 
серед  українських  селян.
У  Галицькому  сеймі  українські  депутати  вели  наполегливу  бо-ротьбу за права українців краю парламентськими методами (подання, 
запити,  петиції,  переговори,  обструкції  тощо).  Австрійська  влада  не 
бажала  загострення  конфлікту  з  українцями  в  Галичині,  особливо 
в умовах  наближення  війни,  і змусила  поляків  піти  на  поступки.
14  лютого  1914  р.  Галицький  сейм  прийняв  законопроект  про 
реформу  крайового  статуту,  відповідно  до  якого  відбувалися  місцеві 
вибори.  За  нею  галицькі  українці  збільшили  своє  представництво  до 
62  місць,  тобто  27  %.  Це  порушувало  монополію  поляків  на  владу 
в Галичині  й відкривало  для  українського  руху  перспективи  для  по-дальшої  боротьби  за  поділ  краю  на  польську  та  українську  частини. 
Однак  реформу  сейму  так  і  не  було  здійснено,  оскільки  за  кілька 
місяців  розпочалася  Перша  світова  війна.
7  Ідея сепаратизму.
Напередодні  Першої  світової  війни  серед  діячів  українського  ру-ху  Галичини  набула  поширення  ідея  використання  можливих  між-народних  воєнних  конфліктів  для  здобуття  незалежності  України, 
або  ідея  сепаратизму.
Робота з  термінами та поняттями
Сепаратизм —прагнення до відокремлення від держави якої-не-будь  області  або  регіону.
У грудні 1912 р. на спільному таємному засіданні трьох головних 
українських  політичних  партій  Галичини  (РУРП,  УНДП  та  УСДП) 
було  прийнято  заяву,  у  якій  наголошувалося:  «…з  огляду  на  добро 
і  будучність  української  нації  по  обох  боках  кордону,  коли  прийде 
до  війни  між  Австрією  і Росією,  то  все  українське  громадянство  ста-не  на  боці  Австрії  проти  Російської  імперії  як  найбільшого  ворога 
України».  Подібне  рішення  ухвалив  також  ІІ  Всеукраїнський  сту-дентський  з’їзд  у Львові  в липні  1913 р.  На  ньому  з обґрунтуванням 
цієї  ідеї  з доповіддю  виступив  Д.  Донцов.  Пізніше  реферат  його  до-повіді вийшов окремою брошурою «Сучасне політичне становище на-ції  і наші  завдання».
Робота з  документом
Із  брошури  Д.  Донцова  «Сучасне  політичне  становище  нації 
і наші  завдання»
Не  буду  розважувати  тут…  автономізму  і сепаратизму,  бо  уважнюю  це 
за  річ  другорядну.  Тим  самим  полишаю  на  боці  і питання  «самостійності 
України».  Бо  актуальним  є  не  гасло  самостійності  —  мріяли  ж  колись 
наші  українці  про  самостійну  Україну  в  злуці  з  Росією!..  Актуальним, 
більш  реальним,  більш  конкретним  і  скоріше  здійсненним  є  гасло  віді-рвання  від  Росії,  зірвання  злуки  з нею —  політичний  сепаратизм…  Всяка 
поразка  Росії,  всяке  відірвання  хоч  кавалка  української  території  Австрі-єю приведе до консолідації, до скріплення українського елементу в Австрії 
і в  Росії,  і наблизиться  час  остаточного  визволення  нашого  краю.
1) У  чому  Д.  Донцов  убачав  зміст  ідеї  українського  сепаратизму?
2) Чому  автор  виступав  за  поразку  Росії  у війні  з Австрією?
V. закрІплення нОвОгОматерІалу
Бесіда за запитаннями
1. Якими  були  основні  форми  боротьби  українських  громадсько-по-літичних діячів Галичини за здобуття нових політичних прав для 
свого  народу?
2. Коли розпочався масовий селянський страйк у Східній Галичині?
3. Яке  рішення  прийняла  щодо  українського  університету  австрій-ська  влада  в 1912 р.?
4. Із  чим  РУРП  пов’язувала  розв’язання  національного  питання 
українців  Галичини?
5. Яка  з українських  партій  Галичини  на  початку  ХХ ст.  була  най-впливовішою?
6. Коли Галицький сейм прийняв законопроект про реформу крайо-вого  статуту?
7. Що  таке  сепаратизм?  Хто  з українських  політиків  виступив  з об-ґрунтуванням  ідеї  сепаратизму  в 1913 р.?
VІ. пІдсумки урОку
8Піднесення  українського  національного  руху  в тогочасній  Гали-чині  спричинило  перетворення  її  на  «український  П’ємонт».  Цей 
рух  набував  масового  характеру  й  супроводжувався  швидким 
зростанням  національної  свідомості  галицьких  українців.
8У  цей  період  галицькі  громадсько-політичні  діячі  завдяки  на-полегливій  боротьбі  змогли  здобути  підтримку  серед  селянства 
й досягти  певних  результатів  у боротьбі  за  український  універ-ситет.
8У  суспільно-політичному  житті  Галичини  серед  українських  полі-тичних  партій  найвпливовішою  була  УНДП,  яка  мала  ліберально-демократичну  ідеологію.  Помітне  місце  посідали  дві  партії  соціаліс-тичної  спрямованості —  РУРП  і УСДП.  Усі  ці  партії  пропонували 
різні шляхи розв’язання соціально-економічних проблем Галичини, 
але  мали  багато  спільного  в  баченні  основних  проблем  українців 
краю,  що  дозволяло  їм  досить  успішно  діяти  спільно.  Консерватив-ну  течію  представляли  КРНС,  а пізніше  ХСП  та  РНП.
8Завдяки наполегливій боротьбі українці Галичини досягли успіхів 
у демократизації  виборчої  системи  в краї.
8Виникнення  ідеї  сепаратизму  стало  новим  явищем  в українсько-му  русі  Галичини  напередодні  Першої  світової  війни.
VII.дОмашнє завдання
Опрацюйте  відповідний  матеріал  підручника.
Категорія: Історія України 10 клас | Додав: uthitel (11.09.2014)
Переглядів: 2515 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: