Урок № 2 Тема. Найважливіші природничі відкриття в історії географічної науки. - Географія 11 клас - Старша школа - Каталог статей - Учительська світлиця
Головна » Статті » Старша школа » Географія 11 клас

Урок № 2 Тема. Найважливіші природничі відкриття в історії географічної науки.


Урок № 2
Тема.   Найважливіші природничі відкриття в  історії географічної науки.
Мета уроку:  актуалізувати знання про основні етапи дослідження Землі; виявити найбільш важливі
природничі відкриття в  історії географічної науки; з’ясувати внесок видатних учених у  розвиток науки; ви ­
кликати в  учнів зацікавлення курсом.
Обладнання:   підручник, атлас, карта світу Птолемея, фізична карта півкуль, таблиця «Етапи досліджен ­
ня Землі».
Тип уроку:   вивчення нового матеріалу.
Ключові поняття:   географія, географічний простір, відкриття, дослідження.
Хід уроку
I.   Організація класу. М О тивація навчальн О ї та пізнавальнО ї   
діяльнО сті
Здавна  люди  вирушали  на  пошуки  нових  земель.  Одних  вабили  при-годи  й  можливість  випробувати  свої  сили  в  найбільш  безвихідних  ситуа-ціях.  Інших  спокушали  золото,  прянощі,  слонова  кістка,  хутро.  Треті  шу-кали  притулок  від  світської  суєти  й  життя  у  злагоді  із  собою.  Четвертих
приваблювали  придатні  для  заселення  й  освоєння  землі.  П’ятих  цікавила
можливість  нанести  на  карти  обриси  ойкумени.
В  останні  двісті  років  основний  внесок  у  вивчення  Землі  здійснюють
учені  й   дослідники.  Із  науковою  метою  вони  побували  в  найбільш  важко-доступних  районах  планети,  вивчили  їхню  природу  й  господарство,  життя
й  побут  населення,  описали  їх  у  книгах,  склали  докладні  карти.  Завдяки
зусиллям  усіх  цих  людей  географія  добре  вивчила  нашу  планету  й  готова
поділитися  своїми  знаннями.
II.   а ктуалізація О п О рних знань та в М інь
   Бліцопитування
1.   Хто  здійснив  першу  навколосвітню  подорож?
2.   Коли  і  ким  була  відкрита  Америка?
3.   Чому  Австралію  відкривали  двічі?
4.   Коли  і  як  уперше  досягли  берегів  Антарктиди?
III.  в ивчення нО в О гО   М атеріалу
Учитель  з’ясовує,  що  пам’ятають  учні  з   попередніх  курсів  про  досліджен-ня  Землі,  і  разом  із  ними  складає  таблицю  «Етапи  дослідження  Землі».
Назва  Подорожі й  дослідження
Найважливіші досягнення й  уявлення людей
про Землю
д авній
етап
Понад 3,5 тис. років тому єгипетські кора ­
блі вирушали до берегів азії та  африки.
давні фінікійці здійснили плавання навко­
ло  африки. давні греки в  основному пла­
вали в  морях  атлантичного океану
д авнім людям доводилося робити висновки про
Землю, спираючись на знання про прилеглі тери ­
торії та релігійні вірування.  тому вони не здогаду ­
валися про розміри та форму Землі. Знання дав ­
ніх греків та римлян про Землю відбив на своїй
карті Птолемей у  ІІ ст. У  цей період європейцям
ще нічого не було відомо про америку,  австралію,
антарктиду
Закінчення  таблиці
Назва  Подорожі й  дослідження
Найважливіші досягнення й  уявлення людей
про Землю
Новий
і  Новітній
час
три навколосвітні експедиції  д жеймса
кука (1768—1771, 1772—1775, 1776—
1780  рр.). У  січні 1820 р. вперше до бере­
гів  антарктиди підійшла російська експеди­
ція під керівництвом  т. Беллінсгаузена та
м. Лазарєва. Перша російська навколосвіт ­
ня експедиція І. крузенштерна та Ю. Ли­
сянського в  1803—1806 рр. На початку
ХХ  ст. почалося освоєння полярних широт.
одним із видатних дослідників і  організа ­
торів освоєння  арктики був академік  аН
України  о.  Шмідт
Подорожі Нового часу проходили під знаком зрос ­
таючого значення наукових досліджень.  одним із
перших узяв в  експедицію вчених ­натуралістів ви­
датний англійський мореплавець  д жеймс кук. Він
тричі обігнув Землю, відкрив східне узбережжя
австралії й  безліч островів, досліджував Нову Зе­
ландію. В  організації географічних експедицій дру ­
гої половини ХІХ і  всього ХХ ст. велику роль віді ­
грають географічні товариства. У  другій половині
ХХ ст. географічні дослідження все частіше стають
міжнародними, це дозволяє охопити дослідження ­
ми всю поверхню планети
   На допомогу вчителю
«Батьком  географії»  називають  давньогрецького  вченого Ератосфена,
який  прославився  внеском  у  розвиток  теоретичних  основ  науки.
Ератосфен  працював  у  різних  галузях  знань  —  у  філософії,  математи -ці,  філології,  але  особливо  вагомим  є   його  внесок  у   розвиток  геодезії  та
географії.  У  той  час,  коли  існували  різноманітні  точки  зору  на  розміри
нашої  планети,  Ератосфен  зміг  досить  точно  обчислити  її  окружність.  Для
цього  він  зрівняв  величини  кута  падіння  променів  полуденного  сонця
в   Александрії  та  Сієні  (Тропік  Рака)  і  встановив,  що  окружність  Землі
становить  252  тис.  стадій  (39 000  км).  Як  відомо,  це  досить  близько  до
дійсності,  оскільки  довжина  екватора  становить  40  076  км.
Стародавній  мислитель  виділив  на  Землі  п’ять  зон  —  жарку,  дві  по-мірні  й  дві  холодні,  а  також  математично  обґрунтував  межі  між  ними.
Згідно  з   його  обчисленнями,  жарка  зона  становить  48  градусів  усієї  окруж-ності  (24-й  градус  до  півночі  й   півдня  від  екватора  був  позначений  як  лінія
тропіка).  Холодні  зони  становили  по  24  градуси,  починаючи  від  полюсів  до
полярних  кіл.  Помірні  зони  розташовувалися  між  тропіками  й  полярними
колами.  Це  був  крок  уперед,  тому  що  до  Ератосфена  межі  зон  зазвичай
проводилися  по  природних  кордонах  (хребтах,  річках,  морях).
У  своїй  праці  «Географічні  записки»  Ератосфен  зібрав  відомості  про
географічні  уявлення  своїх  попередників,  виклав  ідею  кулястості  Землі,
зробив  країнознавчий  опис  ойкумени.  Саме  в  цій  праці  вчений  уперше
використав  слово  «географія»  замість  термінів  «періпли»  й   «періегези».
IV.  пО етапне закріплення вивчен О гО   М атеріалу
   Завдання
Побудуйте  схему,  що  продемонструє  метод  Ератосфена,  який  учений
використав  для  обчислення  окружності  Землі.
   На допомогу вчителю
Ератосфен  усвідомив  вирішальне  значення  двох  незалежних  спостере-жень  місця  розташування  Сонця  над  горизонтом  під  час  сонцестояння.  Од-не  з   них  було  зроблено  в  місцевості,  розташованій  поблизу  Сієни  (Асуан).
Тут  розміщувався  колодязь,  у  воді  якого  під  час  літнього  сонцестояння
можна  було  побачити  відбиття  сонячного  диска.  Друге  спостереження  було
зроблено  у  дворі  Александрійської  бібліотеки,  де  стояв  високий  обеліск.
Використавши  його  як  гномон,  Ератосфен  виміряв  довжину  полуденної  ті-ні.  Це  дозволило  визначити  величину  кута  між  обеліском  і   променями  Сон-ця.  Маючи  ці  відомості,  Ератосфен  і  обчислив  окружність  Землі.
V.   в ивчення нО в О гО   М атеріалу (прОд О вження)
   На допомогу вчителю
Після  Ератосфена  заслуга  в  подальшому  розвитку  картографії  належить
великому  грецькому  астроному  Гіппарху  (180—125  рр.  до  н.  е.).  При  побу -дові  карт  він  уперше  розділив  екватор  на  360  частин  (градусів),  а  не  на  60,
як  це  робилося  раніше.  Положення  деяких  пунктів  земної  поверхні  він  ви-значив  з   астрономічних  спостережень,  для  чого  використав  терміни  «широта»
й  «довгота».  Таким  чином,  він  першим  увів  географічні  координати.
Межі  ойкумени  розширилися  в  період  римських  завоювань,  які  дик-тували  замовлення  на  описи  й  математичну  географію  (вимір  відстаней  за
дорогами,  земельні  роботи  з   воєнними  цілями,  розмежування  земель).
В  епоху  розквіту  Римської  імперії  переважали  географічні  описи  країноз-навчого  плану,  часто  пов’язані  з   історією.  Найбільш  відомі  з   них  належать
античному  мислителю  Страбону.  Він  створив  грандіозну  сімнадцятитомну
працю  «Географія».
Згодом  виникла  необхідність  узагальнити  накопичені  знання  про  Зем-лю.  Це  завдання  розв’язав  учений  клавдій  Птолемей   (Птоломей),  який
жив  у  ІІ   ст.  в  єгипетському  місті  Александрія.  Головну  мету  географії
Птолемей  убачав  у  складанні  карт  й   описів  земної  кулі.
Він  написав  кілька  праць.  Серед  них  і   своєрідний  звід  географічних
знань  античного  світу  з   докладним  посібником  із  картографії.  Ця  праця
складається  з   восьми  частин  і   називається  «Географія».  У   ній  перелічено
близько  восьми  тисяч  назв  різних  об’єктів   —  міст,  річок,  гір,  заток.  До
багатьох  із  названих  об’єктів  наведено  географічні  координати,  визначені
астрономічно,  спираючись  на  спостереження  за  Сонцем  і  зорями.  За  цими
даними  й   сьогодні  можна  побудувати  справжню  карту.
VI.  пОетапне закріплення вивчен О гО   М атеріалу
   Завдання
Разом  із  «Географією»  Птолемей  склав  27  карт,  серед  яких  докладна
карта  всієї  Землі.  Для  неї  вчений  розробив  спеціальну  картографічну  про-екцію,  відому  за  назвою  проекції  Птолемея.  Аж  до  XV  ст.  ніхто  не  міг
створити  кращої  карти  нашої  планети.  Порівняйте  сучасні  погляди  на  ви -гляд  Землі  та  уявлення  про  неї  в   епоху  Птолемея,  а  також  поясніть  від -мінності  між  ними  (учні  використовують  карту  світу  Птолемея  та  сучасну
фізичну  карту  півкуль).
VII.  вивчення нО в О гО   М атеріалу (прОд О вження)
   На допомогу вчителю
Значний  внесок  у   науку  про  Землю  зробив  автор  «Загальної  географії»
Бернхардус  Вареніус  (1622—1650).  Його  дослідження  вплинули  як  на  зміст,
так  і  науковий  потенціал  географії.  Учений  показав  взаємозв’язок  між
географічними  дослідженнями  окремих  місцевостей  і   працями,  що  опису-ють  загальні  закони,  які  застосовуються  до  всіх  районів  Землі.
Зовсім  по-новому  розкрилися  можливості  географії  завдяки  видат-ному  німецькому  натуралісту,  географу  й   мандрівнику  а .  Гумбольдту  
(1769—1859).  Якщо  раніше  вивчення  географії  обмежувалося  описом
окремих  районів,  то  тепер  географія  здобула  статус  теоретичної  дис-ципліни.
А.  Гумбольдт  заснував  географію  рослин,  заклав  основи  загального
землезнавства,  кліматології,  уперше  сформулював  закон  висотної  поясно -сті.  У   1829  р.  на  запрошення  імператора  Миколи  I   він  прибув  до  Росії  для
проведення  досліджень.  Обмежений  час  перебування  в  країні  не  дозволив
ученому  детально  познайомитися  з  безмежними  російськими  просторами.
Але  його  аналітичний  розум  і  чудова  інтуїція  дозволили  зробити  чимало
цікавих  висновків.  Так,  спостереження  за  температурою  повітря  показали,
що  на  одній  і  тій  самій  широті  вона  змінюється  залежно  від  ступеня  від-далення  від  океану.  Це  допомогло  вченому  встановити  відмінності  між
морським  і  континентальним  кліматом.
А.  Гумбольдт  поставив  перед  фізичною  географією  завдання  досліджу-вати  загальні  закони  й   внутрішні  зв’язки  земних  явищ  (насамперед  між
живою  і  неживою  природою).
Зовсім  іншої  думки  дотримувався  німецький  географ  к.  Ріттер   (1779—
1859).  Його  цікавила  не  об’єктивно  існуюча  природа,  а   її  вплив  на  люди -ну.  Головна  праця  вченого,  присвячена  землезнавству,  є   свого  роду  описом
речовинного  заповнення  «земних  просторів».
У  Росії  наприкінці  ХІХ  ст. В. д окучаєв ,  спираючись  на  розроблене
ним  учення  про  ґрунт,  а  також  на  прогресивні  ідеї  російської  біогеогра -фії,  поклав  початок  комплексним  фізико-географічним  дослідженням,
завдання  яких  він  тісно  пов’язував  із  розв’язанням  народногосподарських
проблем.  В.   Докучаєв  створив  школу  географів-натуралістів  і   практиків,
які  як  у  теоретичних,  так  і  у  прикладних  дослідженнях  керувалися  ідеєю
географічного  комплексу.  Конкретизація  цієї  ідеї  на  початку  ХХ   ст.  при -вела  до  формулювання  поняття  про  ландшафт  як  природну  територіаль-ну  єдність.
Англійський  географ  Е. дж.  Гербертсон  першим  склав  схему  природ -ного  районування  всього  суходолу  (1905  р.),  побудовану  головним  чином
з  урахуванням  широтних  і  довготних  змін  клімату,  а  також  орографії  та
рослинного  покриву. Л.  С.  Берг  показав,  що  кожна  природна  (ландшафтна)
зона  складається  з  ландшафтів  певного  типу.
Німецький  учений  З.  Пассарге   висунув  і   розробив  ідею  природного
ландшафту.  Він  запропонував  класифікацію  ландшафтів  і  схему  їх  мор -фологічного  розподілу,  однак  недооцінив  роль  внутрішніх  взаємозв’язків
між  компонентами  ландшафту.
   Повідомлення учнів
VIII.  з акріплення вивченО гО   М атеріалу
   Завдання
Проаналізуйте  еволюцію  поглядів  учених  на  Землю  на  прикладі  їхніх
   На допомогу вчителю
Давньогрецький  філософ  Фалес  Мілетський  (640—546  рр.  до  н.  е.)
уважав  нашу  планету  плоским  диском,  що  плаває  на  хвилях  океану.  На
думку  Анаксімена  (585   —  близько  528  р.  до  н.  е.),  плоска  Земля  в  мину-лому  падала  й  надавила  на  повітря,  що  перебувало  під  нею.  Повітря  стис-нулося  й  призупинило  падіння.
Ідею  про  кулястість  Землі  першим  висунув  математик  Піфагор   (VI  ст.
до  н.  е.).  Відомий  філософ  Платон  (428  (427)—348  (347)  рр.  до  н.  е.)  його
не  підтримав,  він  уявляв  Землю  у  вигляді  величезного  куба.  Однак  неза -баром  переконливі  докази  на  користь  точки  зору  Піфагора  навів  великий
учений  арістотель  (384—322  рр.  до  н.  е.).
Багато  вчених  Середньовіччя  заперечували  кулястість  планети.  Так,
к .   Індікоплов  уявляв  її  у   вигляді  плоского  прямокутника.  Але  згодом
у   християнському  світі  знову  утвердилася  думка,  що  Земля  має  форму
кулі.  Про  це  переконливо  свідчили  навколосвітні  подорожі.
Тільки  в  Новітній  період  учені  встановили,  що  й  це  уявлення  поверхо-ве.  При  більш  детальному  дослідженні  з’ясувалося,  що  форма  Землі  склад-ніша,  її  наукова  назва   —  геоїд,  що  означає  «землеподібний».  Ця  назва  під-креслює  неповторність  планети  —  вона  подібна  тільки  сама  до  себе.  Жодна
планета,  жодна  геометрична  фігура  точно  не  повторюють  форму  Землі.
Детальні  дослідження  фігури  планети  з   космосу  показали,  що  максималь -ні  підвищення  геоїда  спостерігаються  в  Тихому  океані  на  північ  від  Австра-лії  (77  м),  в   Атлантиці  поблизу  Гренландії  (66  м)  і  південній  частині  Індій-ського  океану  (51  м),  а   мінімальні  позначки  —  в  о.  Шрі-Ланка  (–105   м),
у  Центральній  Азії  (–58  м),  у  районі  Бермудів  (–52  м)  в   Атлантиці.
Зростаюча  точність  у  визначенні  фігури  Землі  має  важливе  теоретич -не  й  практичне  значення.
IX.  п ідсуМ ки ур О ку
Учитель  ще  раз  називає  основні  етапи  дослідження  Землі  та  дає  учням
завдання  вказати  найбільш  суттєві  відмінності  між  ними.
X.   дОМ ашнє завдання
1.  Опрацюйте  текст  параграфа  підручника.  2.  Підготуйте  доповідь  про
один  із  сучасних  методів  дослідження  географії.

Категорія: Географія 11 клас | Додав: uthitel (10.09.2014)
Переглядів: 601 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: