Урок № 13 Практикум. Практична робота № 4 «Визначення мінералів та гірських порід. Визначення основних скам’янілостей за зразками, муляжем - Географія 11 клас - Старша школа - Каталог статей - Учительська світлиця
Головна » Статті » Старша школа » Географія 11 клас

Урок № 13 Практикум. Практична робота № 4 «Визначення мінералів та гірських порід. Визначення основних скам’янілостей за зразками, муляжем


Урок № 13
Практикум.  Практична робота № 4 «Визначення мінералів та гірських порід. Визначення основних скам’янілостей за зразками, муляжем або малюнками».
Мета уроку:  актуалізувати знання про мінерали і  гірські породи; формувати вміння визначати та опи ­
сувати мінерали, гірські породи, основні скам’янілості за зразками, муляжем або малюнками; розви ­
вати вміння користуватися джерелами географічної інформації.
Обладнання:   атлас, підручник, довідники, колекція « м інерали і  гірські породи», зразки (малюнки)
скам’янілостей.
Тип уроку:   формування вмінь.
Ключові поняття:   мінерали, гірські породи, скам’янілості, Шкала твердості мооса.
Хід уроку
I.   Організація класу. М О тивація навчальн О ї та пізнавальнО ї   
діяльнО сті
Мінерал  (від  латин.  minera  —  руда)  —  речовина,  приблизно  однорідна
за  хімічним  складом  і  фізичними  властивостями,  що  утворюється  в  гли -бинах  і   на  поверхні  Землі.  Сьогодні  відомо  близько  3000  різних  мінералів,
серед  них  польові  шпати,  кварц,  слюда,  алмаз,  графіт,  золото.  До  цього
переліку  в  міру  відкриття  додаються  нові  мінерали  й  виключаються  відо-мі,  але  дискредитовані  в  міру  вдосконалення  методів  мінералогічних  до-сліджень.
Переважна  більшість  мінералів  являють  собою  тверді  тіла,  але  є  рідкі
(наприклад,  ртуть)  і  газоподібні  мінерали.  Найпоширеніших  лише  кілька
десятків,  їх  називають  породоутворюючими.  Ця  назва  вказує  на  те,  що
вони  утворюють  гірські  породи.
Гірські  породи  відрізняються  одна  від  одної  за  своїм  складом,  власти -востями  і   зовнішнім  виглядом.  Загалом  налічується  понад  1,5  тис.  гір-ських  порід.  За  походженням  вони  поділяються  на  три  великі  групи:  маг -матичні,  осадові  й  метаморфічні.
II.  практикуМ
Практична  робота  №  4  «Визначення  мінералів  та  гірських  порід.
Визначення  основних  скам’янілостей  за  зразками,  муляжем   
або  малюнками».
   На допомогу вчителю
Методи  визначення  мінералів  і  гірських  порід  досить  різноманітні.  Для
цього  використовують  оптичні  й   електронні  мікроскопи,  рентгенівські
установки.  У  польовій  практиці  мінерали  й   гірські  породи  можуть  визна-чатися  за  зовнішніми  ознаками.  Це  пов’язано  з  тим,  що  хімічний  склад
і  кристалічну  структуру  частково  можна  визначити  за  властивостями,  які
легко  помітити  або  виміряти.  Найважливішими  фізичними  властивостями,
що  дозволяють  проводити  діагностику  мінералів,  є  колір  мінералу  в  шмат-ку  й  порошку,  прозорість,  блиск,  спайність,  твердість.
колір   —  один  із  простих  діагностичних  ознак.  Деякі  мінерали  можна
безпомилково  впізнати  за  кольором,  обумовленим  головним  хімічним  еле-ментом  (жовтим  —  сірки  й  чорним,  темно-сірим  —  графіту).  Нерідко  за-
барвлення  одного  й   того  самого  мінералу  досить  мінливе  і   залежить  від
складу  домішок.
колір  риски  мінералу .  Багато  мінералів  у   порошкоподібному  стані  ма -ють  інший  колір,  ніж  у  шматочку.  Колір  порошку  мінералу  досить  по-стійний,  а  тому  є  важливою  діагностичною  ознакою.  Наприклад,  мінерал
флюорит  буває  забарвлений  у   різні  кольори,  але  риска  від  нього  завжди
біла.  Для  визначення  кольору  мінералу  в  порошку  зазвичай  шматочком
мінералу  риску  проводять  по  білій  шорсткуватій  поверхні  неглазурованої
порцелянової  пластинки.  У   випадку  якщо  твердість  мінералу  вища,  ніж
твердість  порцелянової  пластинки,  мінерал  не  дає  риски,  а  утворює  на
порцеляні  подряпину.
Колір  риски  деяких  мінералів
Риска Мінерал
мінерали з  металічним блиском
Сріблиста Срібло, арсен
Сіра  Платина
Золотаво ­жовта Золото
Червона Самородна мідь
мінерали з  неметалічним блиском
Сіра Борніт, халькозин, галеніт, антимоніт, марказит, арсенопірит, бурноніт, графіт
коричнева  Сфалерит, рутил
Чорна магнетит
Від червоної до червонясто­
бурої
Піраргірит
Жовта  о теніт
Зелена малахіт, вівіаніт
Синя а зурит, лазурит
Пурпурна Вівіаніт
Варто  враховувати,  що  твердість  порцелянової  пластинки  —  близько
7,  тому  цю  діагностичну  ознаку  використовують  для  тих  мінералів,  твер-дість  яких  не  вища,  ніж  це  значення.
Блиск  —  якісна  характеристика  відбитого  мінералом  світла.  Він  влас-тивий  мінералам,  що  дають  чорну  риску,  і  самородним  металам,  що  не
дають  чорної  риски  (золото,  срібло,  мідь).  Більшість  мінералів  поглинають
або  пропускають  значну  частину  падаючого  на  них  світла  й  мають  немета-лічний  блиск.  За  зменшенням  ступеня  неметалічного  блиску  розрізняють
скляний  блиск  (кальцит,  флюорит,  кварц).  Він  характерний  і   для  коштов -них  каменів.  Особливої  уваги  заслуговує  алмаз:  висока  відбивна  здатність
його  граней  спричиняє  іскристий  блиск,  який  називають  алмазним.
Спайність  —  здатність  мінералу  розколюватися  в  певних  напрямках,
утворюючи  в  розколі  відносно  плоскі  й   гладкі  поверхні.  Залежно  від  лег -кості  розщеплення  поверхні  й  досконалості  розколу  виділяють  такі  види
спайності:
  8 досить  досконала  спайність   —  мінерал  без  особливих  зусиль  розще-плюється  на  тонкі  пластини;  площини  спайності  —  рівні,  дзеркальні
(наприклад,  слюди,  тальк);
  8 досконала  спайність   —  мінерал  розколюється  при  легкому  ударі  й  при
цьому  завжди  або  майже  завжди  з  утворенням  рівних  блискучих  пло-щин  (наприклад,  кам’яна  сіль,  топаз,  кальцит);
  8 середня  спайність   —  при  ударі  мінерал  розколюється  на  осколки,  об-межені  приблизно  однаковою  мірою  як  площинами  спайності,  так  і  не-правильними  площинами  зламу  (наприклад,  польовий  шпат,  рутил);
  8 недосконала  спайність  —  розколювання  мінералу  приводить  до  утво-рення  уламків,  більша  частина  яких  обмежена  нерівними  поверхнями
зламу  (наприклад,  апатит,  сірка);
  8 досить  недосконала  спайність  —  при  ударі  мінерал  розколюється  в  будь-яких  напрямках  і   дає  нерівну  поверхню  зламу  (наприклад,  корунд,  маг -нетит).
твердість  —  здатність  мінералу  опиратися  зовнішньому  механічному
впливу  —  дряпанню,  різанню,  вдавленню.  Ця  ознака  відбиває  міцність
зв’язків  між  вузлами  ґрат  у   кристалах.  У  польових  умовах  відносна  твер-дість  мінералів  визначається  дряпанням  одного  мінералу  іншим.
Для  оцінки  відносної  твердості  мінералу  використовується  емпірична  шка-ла,  відома  в   мінералогії  як  Шкала  твердості  Мооса  (вона  запропонована  ав-стрійським  мінералогом  Ф.  Моосом  (1772—1839).  Як  еталони  в   шкалі  вико-ристовуються  десять  мінералів  із  відомою  й   постійною  твердістю.  Ці  мінерали
розміщені  в   порядку  зростання  твердості.  Перший  мінерал  —  тальк  —  відпо-відає  найнижчій  твердості,  прийнятій  за  одиницю.  Найбільш  твердий  мі -нерал   —  алмаз,  у  ньому  атоми  вуглецю  так  міцно  зв’язані,  що  його  можна
подряпати  тільки  іншим  алмазом.  Цей  мінерал  відповідає  найвищій  твердо -сті  —  10.  Кожен  попередній  мінерал  шкали  дряпається  наступним  мінералом.
При  польових  дослідженнях  не  завжди  може  опинитися  під  рукою  по-трібний  набір  мінералів  шкали  твердості.  У   такому  випадку  для  орієнтов-ного  визначення  твердості  мінералу  часто  використовують  підручні  засоби:
м’який  олівець  (відповідає  твердості  тальку   —  1),  ніготь  (2—2,5),  мідний
дріт  або  монета  (3—3,5),  сталева  голка,  цвях  або  складений  сталевий  ніж
(5—5,5),  скло  (5,5—6),  напилок  (7).
Зручно  використовувати  сталеву  голку,  оскільки  її  твердість  відповідає
приблизно  середнім  показникам  шкали  Мооса,  і  залежно  від  результату
дряпання  відразу  стає  зрозуміло,  униз  або  нагору  по  шкалі  варто  брати
еталон  для  визначення  твердості  досліджуваного  мінералу.  Крім  того,  ста -лева  голка  досить  тонка,  щоб  досліджувати  навіть  незначні,  розташовані
в  заглибленнях  зразка  мінеральні  виділення.
Скам’янілості  (викопні  рештки  організмів)   —  залишки  рослин  і  тва -рин  минулих  геологічних  епох  або  сліди  їх  життєдіяльності,  що  зберегли-ся  в  осадових  породах.
Викопні  рослини  —  рослини  минулих  геологічних  періодів,  що  збере-глися  в   тій  або  іншій  формі  у  відкладеннях  земної  кори.  Краще  зберіга -ються  нижчі  рослини  (водорості  й  бактерії),  а   з  вищих  —  зрідка  зустрі-чаються  мохи  й   дрібні  папороті.  Від  більших  за  розмірами  вищих  рослин
до  нас  доходять  тільки  їхні  окремі  частини  —  стебла,  кора,  листя,  квітки,
плоди,  насіння,  спори  й  пилкові  зерна.
Зазвичай  викопні  рослини  зберігаються  в  континентальних  відкладен -нях  боліт,  озер,  річок,  а  також  вапняковистих  і   крем’янистих  відкладен -нях  джерел,  рідше  в  бурштині  й   лаві.  Масові  скупчення  викопних  рослин
і  продуктів  розкладання  рослинної  речовини  утворюють  поклади  гірських
порід  —  горючих  (торф,  буре  й  кам’яне  вугілля,  горючі  сланці)  або  не -горючих.  Із   рослин  суходолу  у  викопному  стані  найчастіше  зустрічаються
деревні  рослини,  які  росли  неподалік  водойм.
За  скам’янілостями,  що  є   основними  копалинами,  визначають  віднос-ний  вік  осадових  товщ  земної  кори.
У  тому  випадку,  якщо  в   кабінеті  географії  відсутні  колекції  мінералів,
учні  можуть  працювати  зі  зразками  найпоширеніших  у  цій  місцевості  гір -ських  порід  й   описувати  одну  з   них.
План  опису  гірських  порід.
1.   Назва  гірської  породи,  до  якої  групи  належить.
2.   Особливості  утворення.
3.   Склад  гірської  породи.
4.   Форма  й  колір  гірської  породи.
5.   Вага  (указується  відносно   —  важка,  легка,  середня).
6.   Блиск  (матовий,  металічний,  скляний  або  відсутній).
7.   Твердість  (риска  наноситься  склом  або  нігтем   —  м’яка  порода,  риска
наноситься  лезом  ножа   —  тверда,  риска  наноситься  кварцом  або  її
неможливо  нанести   —  дуже  тверда).
8.   Структура  (масивна,  шарувата,  сланцювата,  пориста,  пухирчаста).
9.   Використання  людиною  в   практичній  діяльності.
 10.  Додаткові  відомості  про  гірську  породу.
Дані  про  зібрані  гірські  породи  можна  занести  в  таблицю.
Приклад  заповнення  таблиці  «Характеристика  глини».
Назва гірської
породи, група
Умови утворення
Склад, зовнішній вигляд, будо -ва, властивості
Приклади використання
людиною
глина.  о садові
(уламкові)
Утворюється в  ре ­
зультаті вивітрюван ­
ня. У  сучасних умо­
вах формуються
в  ході процесу ґрун ­
тоутворення
Складається з  дуже дрібних глинис ­
тих часток: каоліну, галуазиту тощо.
Різного кольору, частіше коричнево­
го з  різними відтінками.  м’яка по ­
рода, середня вага. Блиск відсутній.
Утворює з  водою пластичну масу,
при висиханні зберігає надану фор ­
му, після випалення набуває твер­
дості каменю
Виготовлення цегли, чере ­
пиці, гончарних виробів,
вогнетривів, цементу. Ви­
користання при очищенні
нафтопродуктів, виробни­
цтві глинозему, клейонки,
лінолеуму; при обробці
тканин
Приклад  опису  однієї  з  гірських  порід
Граніт  (італ.  granito,  буквально  —  зернистий)  —  найпоширеніша  в  зем -ній  корі  материків  кисла  повнокристалічна  магматична  гірська  порода.
Складається  в  основному  з   кварцу,  калієвого  польового  шпату  (ортоклаз,
мікроклін),  кислого  плагіоклазу  й   слюди  (біотит,  мусковіт).  Середня  щіль-ність  —  2600  кг/м
3
,  пористість   —  лише  0,5—1,5 %.  Складається  з  добре
сформованих  кристалів  польового  шпату,  кварцу,  слюди.
Граніт  характеризується  однорідною  структурою,  високою  морозостійкі -стю,  малим  водопоглинанням  і   великим  опором  до  вивітрювання.  Він  до -бре  шліфується  й   полірується,  однак  характеризується  крихкістю  й   неви-сокою  вогнестійкістю.
Для  мірного  граніту  бажаний  рожевий,  сірий,  оранжево-рожевий,  чер-воний  і   білий  колір.  Найціннішими  в  декоративному  відношенні  вважа -ються  дрібнозернисті  ясно-сірі  граніти  з  блакитним  відтінком,  а   також
насичені  темно-червоні  й  зеленувато-блакитні.
Граніт  добре  полірується,  протягом  тривалого  часу  зберігає  дзеркаль-ний  блиск  поверхні.  Завдяки  своїм  властивостям  і   високим  механічним
показникам  граніт  широко  застосовується  для  спорудження  монументів,
меморіалів,  сходинок  і  колон,  при  облицюванні  набережних,  фасадів  бу-динків,  а   також  підлоги  в  місцях  із  великим  потоком  людей.  Дрібно-зернистий  граніт  використовують  у   скульптурі  (його  структура  дозволяє
проводити  ударну  обробку),  а  грубозернистий   —  для  зведення  монумен-тальних  споруд.
Після  подрібнювання  граніт  може  бути  використаний  як  заповнювач
бетону,  щебінь,  залізничний  баласт,  фільтруючий  шар,  а  також  як  кам’яний
накид  пірсів  і   хвилерізів.
III.  п ідсуМ ки ур О ку
   Інтерактивна бесіда
1.   Які  фізичні  властивості  мінералів  ви  знаєте?  Чим  вони  визначаються?
2.   Назвіть  найбільш  твердий  мінерал.
3.   Що  характерно  для  досконалої  спайності?
4.   Із  якою  метою  застосовується  Шкала  Мооса?
5.   Назвіть  найпоширеніші  гірські  породи  вашої  місцевості.
6.   Які  особливості  утворення  осадових  гірських  порід?
IV.  дОМашнє завдання
1.  Повторіть  вивчені  теми.  2.  Познайомтесь  із  матеріалами  про  на-слідки  землетрусів  і  можливості  запобігання  небезпеці  при  землетрусах.

Категорія: Географія 11 клас | Додав: uthitel (10.09.2014)
Переглядів: 1240 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: