Урок № 28 Т ЕМА . ПОНЯТТЯ ПРО СЕРЕДОВИЩЕ ІСНУВАННЯ, ШЛЯХИ ПРИСТОСУВАННЯ ДО НЬОГО ОРГАНІЗМІВ - Біологія 11 клас - Старша школа - Каталог статей - Учительська світлиця
Головна » Статті » Старша школа » Біологія 11 клас

Урок № 28 Т ЕМА . ПОНЯТТЯ ПРО СЕРЕДОВИЩЕ ІСНУВАННЯ, ШЛЯХИ ПРИСТОСУВАННЯ ДО НЬОГО ОРГАНІЗМІВ


Урок  №  28
Т ЕМА .  ПОНЯТТЯ  ПРО  СЕРЕДОВИЩЕ  ІСНУВАННЯ,   ШЛЯХИ  ПРИСТОСУВАННЯ  ДО  НЬОГО  ОРГАНІЗМІВ
  м ета:   розширити,  узагальнити  знання  про  середовище  існування  й  виникнення  при -стосованості  до  нього  в  живих  організмів.
о бладнання  й  матеріали:  фотографії,  малюнки,  плакати,  схеми,  що  дозволяють  ілюструвати
тему  уроку;  аркуші  паперу  для  створення  плакатів  до  презентації,  фломастери,
ілюстративний  матеріал,  довідники,  енциклопедії.
Базові  поняття  й  терміни:  планктон,  нектон,  бентос,  симбіоз,  мутуалізм,  коменсалізм,  пара-зитизм.
  Тип  уроку:   комбінований.
Структура  уроку
  I.   Організаційний етап ..................................... 1 хв
  II.  Актуалізація опорних знань і мотивація  
навчальної діяльності  ................................... 10 хв
  III.   Вивчення нового матеріалу  ..............................  27 хв
  IV.   Узагальнення, систематизація й контроль   
знань і вмінь учнів   ......................................  5 хв
  V.  Підбиття підсумків уроку   ................................  1 хв
  VI.  Домашнє завдання  ......................................  1 хв
Хід  уроку
  I.   ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ  ЕТАП
  II.   АКТУАЛІЗАЦІЯ  ОПОРНИХ  ЗНАНЬ  І  МОТИВАЦІЯ  
НАВЧАЛЬНОЇ  ДІЯЛЬНОСТІ
Учитель пропонує учням сформулювати запитання
до  теми  уроку,  визначивши  в  такий  спосіб  його  завдання.
Орієнтовні  запитання:
Що  таке  середовище  існування?   9
Які різновиди середовища існування існують у природі?   9
Які шляхи пристосування до середовищ існування в  жи-   9
вих  організмів?
Яке значення мають знання про навколишнє середови-   9
ще  для  людства?
173
  III.  ВИВЧЕННЯ  НОВОГО  МАТЕРІАЛУ
Учні,  використовуючи  знання  попередніх  розді-лів  біології,  відповідають  на  поставлені  запитання.  Учитель
пропонує  доповнити,  узагальнити  знання  про  навколишнє
середовище.
I  варіант  вивчення  нового  матеріалу
Урок  самопідготовки   ;
На столах лежать підручники з біології, довідники, ен-циклопедії.
Учитель  пропонує,  використовуючи  довідкову  літера -туру,  самостійно  вивчити  тему  уроку,  узагальнити  й  систе -матизувати  вивчений  раніше  матеріал  за  темою  «Поняття
про  середовище  існування,  шляхи  пристосування  до  нього
організмів».
розвиваємо  вміння  писати  конспект   ;
1.   Водне середовище існування
Заповніть  таблицю.
ЕКОЛОГІЧНІ  ГРУПИ  ГІДРОБІОНТІВ
екологічні  групи Характеристика Приклади
Нектон
Планктон
Бентос
2.   Наземно-повітряне  середовище  (скласти  характери-стику)
Заповніть  таблицю.
ПРИСТОСОВАНІСТЬ  ОРГАНІЗМІВ  ДО  ДІЇ  ТЕМПЕРАТУРНИХ  ФАКТОРІВ
екологічні  групи Характеристика Приклади
Холоднокровні  
(пойкілотермні)
Теплокровні  
(гомойотермні)
Заповніть  таблицю.
ПРИСТОСОВАНІСТЬ  ОРГАНІЗМІВ  ДО  ДІЇ  СВІТЛА
екологічні  групи Характеристика Приклади
Денні  мешканці
Сутінкові  мешканці
Нічні  мешканці
3.   Ґрунт  як  середовище  існування  (скласти  характери-стику).
Заповніть  таблицю.
П РИСТОСУВАННЯ  ОРГАНИЗМІВ  ДО   ІСНУВАННЯ   У   ҐРУНТІ
екологічні  групи Характеристика  розмірів Приклади
Дрібні  мешканці Бактерії,  ціанобактерії,  най-простіші,  мікроскопічні  гриби
Середні  мешканці Нематоди,  кліщі,  личинки
комах,  ногохвістки
Великі  мешканці Комахи,  дощові  черви,  рийні
ссавці  (кроти,  землерийки)
ОРГАНІЗМ  ЯК  СЕРЕДОВИЩЕ  ПЕРЕБУВАННЯ
екологічні  групи Характеристика Приклади
Коменсали
Паразити
Ектопаразити
Ендопаразити
Мутуалісти
Перевірка  й  оцінювання  конспектів   ;
II  варіант  вивчення  нового  матеріалу
робота  в  групах   ;
Учитель  об’єднує  учнів  у  групи,  розподіляє  ролі  (капі-тани,  доповідачі,  учні,  які  готують  презентації,  експерти).
Завдання :
1 група: «Водне середовище існування та його мешканці».
2  група :  «Наземно-повітряне  середовище  існування  та
його  мешканці».
3  група:  «Ґрунт  та  його  мешканці».
4  група :  «Живий  організм  —  особливе  середовище  іс -нування».
5 група : експерти, готують висновки з навчального ма -теріалу  уроку.
Учитель повідомляє регламент роботи, експерти стежать
за  регламентом.
На підготовку ілюстрованих презентацій дається 15  хви -лин, для презентацій — по 5 хвилин, на підготовку виснов-ків  — 2 хвилини, підбиття підсумків — 8 хвилин (по 2  хви -лини  кожній  групі).
Під час презентацій усі учні класу заповнюють таблицю.
Середовище  існування Характеристика  середовища екологічні  групи
ДОДАТКОВИЙ  МАТЕРІАЛ
У ході історичного розвитку живі організми опанували
чотири середовища існування. Перше — вода. У воді життя
зародилося  й  розвивалося  багато  мільйонів  років.  Друге  —
наземно-повітряне. На суші та в атмосфері виникли й бурх -ливо  адаптувалися  до  нових  умов  рослини  й  тварини.  По -ступово перетворюючи верхній шар літосфери, вони створили
третє середовище існування — ґрунт, а самі стали четвертим
середовищем  існування.
Водне середовище існування — гідросфера.
Вода  вкриває  71  %  площі  земної  кулі.  Основна  маса
води  зосереджена  в  морях  та  океанах  —  94–98  %,  у  по-лярних  льодах  міститься  близько  1,2  %  води  й  зовсім  мала
частка — менше 0,5 % — у прісних водах рік, озер і боліт.
Вода  становить  1/800  частину  обсягу  суші,  або  1370  м
3
.  Ці
співвідношення  постійні,  хоча  в  природі  безперестану  від -бувається  колообіг  води.
176
У водному середовищі живе близько 150 000 видів тва-рин і 10 000 рослин, що становить відповідно лише 7 і   8  %
від загального числа видів Землі. На підставі цього був зроб-лений висновок про те, що на суші еволюція відбувалася на -багато  інтенсивніше,  ніж  у  воді.
Екологічні групи гідробіонтів.
Найбільшою різноманітністю життя відзначаються теп-лі  моря  й  океани  (40  000  видів  тварин)  у  районі  екватора
й   тропіків.  Ближче  до  півночі  й  півдня  відбувається  збід-ніння  флори  та  фауни  у  сотні  разів.  Основна  маса  живих
організмів  зосереджена  в  поверхневих  шарах  моря.  Залеж -но  від  способу  пересування  й  перебування  в  певних  шарах,
морських мешканців поділяють на три екологічні групи: не-ктон,  планктон   і  бентос.
Нектон (від грец.  nektos — плавання) — це великі тва-рини,  які  активно  рухаються,  здатні  долати  великі  відстані
й  сильні  течії:  риби,  кальмари,  ластоногі,  кити.  У  прісних
водоймах до нектону належать і земноводні, і безліч комах.
Планктон   (від  грец.  plankton  —  блукаючий,  мандрів -ний) — це сукупність рослин і дрібних тваринних організмів,
що живуть на різній глибині, але не здатні до активного руху
й  до  протистояння  течіям.  Фітопланктон:  діатомові,  зелені
водорості,  ціанобактерії  тощо.  Зоопланктон:  дрібні  рако-подібні, з великих — крилоногі молюски, медузи, ребропла -ви,  деякі  черви.  До  планктону  належать  і  личинки  тварин,
утворюючи особливу групу — нейстон. Це пасивно плаваюче
«тимчасове»  населення  верхнього  шару  води,  представлене
різними  тваринами:  десятиногі,  вусоногі  й  веслоногі  рако -подібні,  голкошкірі,  поліхети,  риби,  молюски  тощо  (у   ли-чинковій  стадії).  Личинки,  дорослішаючи,  переміщуються
у  нижні шари водного середовища. Вище нейстону перебуває
плейстон — це організми, у яких верхня частина тіла росте
над водою, а нижня — у воді (ряска —  Lemma, сифонофори
тощо). Планктон відіграє важливу роль у трофічних зв’язках
біосфери,  оскільки  є  їжею  для  багатьох  водних  мешканців,
зокрема  основним  кормом  для  вусатих  китів.
Бентос  (від  грец.  benthos   —  глибина)  —  це  гідробіон -ти дна. Переважно це прикріплені тварини або тварини, що
повільно  рухаються.  Зообентос:  форамініфери,  риби,  губ-ки,  кишковопорожнинні,  черви,  плечоногі  молюски,  асци -дії, придонні риби й інші більш численні на мілководді. На
мілководді  до  бентосу  належать  і  рослини.  Фітобентос:  діа -томові,  зелені,  бурі,  червоні  водорості,  а  також  бактерії.  На
глибині, де немає світла, фітобентос відсутній. Біля узбереж
трапляються  квіткові  рослини.
В озерах зоопланктон не такий рясний і менш різноманіт-ний,  ніж  у  морі.  Мешканці  озер  —  інфузорії,  дафнії,  п’явки,
молюски, личинки комах тощо. Фітопланктон озер утворений
вільноплаваючими діатомеями, зеленими водоростями й ціано -бактеріями; бурі й червоні водорості в прісних водоймах відсутні.
Біля  самого  берега  ростуть  гідрофіти  —  напівзанурені
у  воду рослини: стрілолист, білокрильник, очерет, рогіз, осо -ка,  трищетинник,  тростина.  Далі  йдуть  гідатофіти  —  рос-лини, занурені у воду, але листя яких плаває (лотос, ряска,
водяна  лілія,  водяний  горіх,  такла),  й  повністю  занурені
(рдесник,  елодея,  хара).
Щільність водного середовища.
Висока  щільність  водного  середовища  визначає  особли-вий  склад  і  характер  зміни  факторів  життєзабезпечення:  те-пло, світло, тиск води (із глибиною збільшується на 1 атм на
кожні 10 м), вміст кисню, склад солей, кислотність. Завдяки
високій щільності середовища, значення тепла й світла із гра-дієнтом  висоти  змінюються  набагато  швидше,  ніж  на  суші.
Тепловий режим водного середовища.
Водне  середовище  відбиває  значну  частину  тепла,  не
менш  значна  його  частина  витрачається  на  випаровуван-ня.  Порівняно  з  динамікою  наземних  температур,  вода  має
менші  коливання  добових  і  сезонних  температур.  Повільно
остигаючи,  водойми  істотно  вирівнюють  зміну  температур
в  атмосфері  прибережних  районів.  За  відсутності  крижано -го  панцира  моря  в  холодну  пору  року  справляють  теплову
дію  на  прилеглі  території  суші,  улітку  —  охолоджувальну
й  зволожувальну.
Оскільки  температурний  режим  у  водоймах  відносно
стабільний,  їхнім  мешканцям  властива  пристосованість  до
вузького  діапазону  зміни  температур.  Незначні  коливання
температури в той чи інший бік супроводжуються істотними
змінами  у  водних  екосистемах.
У зв’язку з різним ступенем прогрівання верхніх і ниж-ніх шарів протягом року, припливами й відливами, течіями,
штормами  відбувається  постійне  перемішування  водних  ша-рів. Роль перемішування води для водних мешканців (гідробі-онтів) надзвичайно велика, тому що при цьому вирівнюється
розподіл кисню й поживних речовин усередині водойм, забез-печуючи  обмінні  процеси  між  організмами  й  середовищем.
Освітленість водного середовища.
В океанах, де вода дуже прозора, на глибину 140  м про -никає  1  %  світлової  радіації,  а  в  невеликих  озерах  на  гли -бину  2  м  проникають  лише  десяті  частки  відсотка.  Промені
різних частин спектра поглинаються у воді неоднаково, спо -чатку поглинаються червоні промені. Зі збільшенням глиби -ни  починає  темнішати  все  більше  й  більше,  колір  води  стає
спочатку  зеленим,  потім  блакитним,  синім  і  наприкінці   —
синьо-фіолетовим,  переходячи  в  повний  морок.  Відповідно
змінюють  колір  і  гідробіонти,  що  адаптуються  не  тільки  до
складу світла, але й до його нестачі — хроматична адаптація.
У  світлих  зонах,  на  мілководді,  переважають  зелені  водо-рості  (Chlorophyta ),  хлорофіл  яких  поглинають  червоні  про -мені, із глибиною їх змінюють бурі (Phaephyta ) і далі черво -ні  ( Rhodophyta).  На  великих  глибинах  фітобентос  відсутній.
До  нестачі  світла  рослини  пристосувалися  шляхом
розвитку  хроматофорів  великих  розмірів,  що  забезпечують
низьку  точку  компенсації  фотосинтезу,  а  також  збільшують
площі листкової поверхні. Для глибоководних водоростей ха -рактерним  є  сильно  розсічене  листя,  пластинки  листя  тон -кі  й  просвічуються.  Для  напівзанурених  і  плаваючих  рос-лин  характерна  гетерофілія  —  листя  над  водою  таке  саме,
як у  наземних рослин, має суцільну пластинку, розвинений
продиховий  апарат,  а  у  воді  листя  дуже  тонке,  складається
з  вузьких ниткоподібних частинок. Прикладами таких рослин
є  водяні  лілії,  латаття,  стрілолист,  чилим  (водяний  горіх).
Характерними  рисами  водного  середовища,  відмінни -ми  від  суші,  є  висока  щільність,  рухливість,  кислотність,
здатність  до  розчинення  газів  та  солей.  Для  всіх  цих  умов
у  гідробіонтів  наявні  еволюційно  сформовані  відповідні
пристосування-адаптації.
Наземно-повітряне середовище існування.
Наземно-повітряне  середовище  характеризується  низь-кою вологістю, щільністю й тиском, високим умістом кисню,
оскільки воно є газоподібним. У ході еволюції шляхом при -родного  добору  в  живих  організмів  сформувалися  необхідні
анатомо-фізіологічні,  морфологічні,  поведінкові  й  інші  при -стосованості  до  наземно-повітряного  середовища  існування.
У процесі еволюції це середовище було освоєне пізніше, ніж
водне.  Мешканці  наземно-повітряного  середовища  пересува -ються по поверхні землі й по повітрю, рослини вкорінюють -ся  в  ґрунті.  У  зв’язку  із  цим  у  тварин  з’явилися  сухопутні
кінцівки,  розвинулася  скелетна  система,  пристосована  до
умов  пониженої  щільності  середовища,  у  тисячі  разів  мен -шою  порівняно  з  водною,  органи  дихання  —  трахеї  й  леге-ні. У  рослин відбулося диференціювання тканин, утворилися
судинна  система,  продихи,  за  допомогою  яких  здійснюєть -ся  газообмін.  Екологічні  фактори  в  наземно-повітряному  
середовищі відрізняються від інших середовищ існування ви -сокою  інтенсивністю  світла,  значними  коливаннями  темпе -ратури й  вологості повітря, відповідністю всіх факторів гео-графічному  розташуванню,  зміні  сезонів  року  й  часу  доби.
Їхній  вплив  на  організми  тісно  пов’язаний  з  рухом  повітря
й  розташуванням  стосовно  морів  та  океанів.
У тварин і рослин суходолу сформувалися свої адаптації
до несприятливих факторів середовища: складна будова тіла
та  його  покривів,  періодичність  і  ритміка  життєвих  циклів,
механізми терморегуляції тощо. Розвинулася цілеспрямована
рухливість  тварин  у  пошуках  їжі,  з’явилися  спори,  насіння
й  пилок рослин, які переносить вітер, а також рослини й  тва -рини,  життя  яких  пов’язане  з  повітряним  середовищем .
Освітленість наземно-повітряного середовища.
Світло  надходить  на  планету  від  Сонця.  За  впливом
на  живі  організми  виокремлюють  три  діапазони  сонячного
випромінювання:  ультрафіолетове,  видиме  та  інфрачервоне.
Ультрафіолетові промені з довжиною хвиль до 0,29  мкм
згубні для всього живого. Від 0,29 до 0,40 мкм — у   великих
дозах шкідливі для живих організмів, порушують обмін речо-вин, спричиняють мутації. У невеликих кількостях необхідні
живим  організмам,  особливо  людині,  сприяючи  утворенню
в  шкірі  вітаміну  D.
Видимий діапазон формують промені з довжиною хвиль
0,41—0,75 мкм, вони становлять 50 % сонячного випроміню -вання.  Завдяки  цим  променям  можливий  фотосинтез.
Інфрачервоні  промені  мають  довжину  хвиль  понад
0,75  мкм.  Ці  промені  обігрівають  Землю,  є  джерелом  тепла
для  всіх  земних  мешканців.  Для  більшості  організмів  в  ак -тивному стані сприятливий температурний діапазон від +10
до  +30,  але  в  стані  анабіозу  організми  можуть  витримувати
значні зміни температур. За здатністю підтримувати відносно
сталу  температуру  тіла  тварин  поділяють  на  екологічні гру-пи:  гомойотермні  (теплокровні)  та  пойкілотермні  (холодно-кровні).
За пристосованістю до світла живі організми поділяють
на денних і нічних мешканців, деякі живі організми активні
в  сутінковий  час.
Вологість наземно-повітряного середовища.
У  живих  істот  у  процесі  адаптацій  до  наземно-повітряного  середовища  виникли  пристосування  до  ощад-ливої  витрати  води  для  підтримання  її  вмісту  на  відносно
сталому  рівні  в  організмі.
Це такі пристосування: стовщення кутикули, видозміна
листя на голки, зменшення площі листкових пластинок, на -копичення води листям і стеблами рослин посушливих місць
існування.  Тварини  посушливих  місць  існування  бувають
активні  в  нічний  час  доби,  під  час  посухи  можуть  впадати
в  анабіоз. Запаси підшкірного жиру служать джерелом води
в  організмі  під  час  посухи.
Екологічні групи: рослини й тварини вологих місць пе -ребування,  посушливих  місць  перебування.
Ґрунт як середовище існування.
Земля  —  єдина  з  планет  Сонячної  системи,  що  має
ґрунт   —  особливу,  верхню  оболонку  суші.  Ґрунт  з’явився  на
Землі разом із наземними мешканцями. Уперше на запитання
про походження ґрунту відповів М. В. Ломоносов («Про шари
землі»):  «…ґрунт  утворився  від  гниття  тваринних  і  рослин -них тіл… під впливом часу…». А видатний російський учений
В.  В.  Докучаєв  уперше  назвав  ґрунт  самостійним  природним
тілом  і  довів,  що  ґрунт  є  «…таке  саме  самостійне  природно-історичне  тіло,  як  будь-яка  рослина,  будь-яка  тварина,  будь-який  мінерал…  воно  є  результат,  функція  сукупної,  взаємної
діяльності клімату певної місцевості, її рослинних і тваринних
організмів,  рельєфу  й  віку  країни…  нарешті,  підґрунтя,  тобто
ґрунтових  материнських  гірських  порід.  <…>  Усі  ці  агенти-ґрунтоутворювачі,  по  суті,  абсолютно  рівнозначні  величини
й  беруть рівноправну участь в утворенні нормального ґрунту…».
Сучасний  відомий  учений-ґрунтознавець  Н.  А.  Качин-ський (його праця — «Ґрунт, її властивості й життя», 1975)
дає  таке  визначення  ґрунту:  «Під  ґрунтом  слід  розуміти  всі
поверхневі шари гірських порід, перетворені й змінені спіль -ним  впливом  клімату  (світло,  тепло,  повітря,  вода),  рослин -них  і  тваринних  організмів».
Основними  структурними  елементами  ґрунту  є  міне -ральна  основа,  органічна  речовина,  повітря  й  вода.
Мінеральна  основа  становить  50–60  %  усього  ґрун -ту  — це неорганічна речовина, що утворилася внаслідок ви-вітрювання  підстильної  гірської  породи.  Розміри  частинок:
від валунів і каменів до дрібних піщинок і мулистих части -нок. Фізико-хімічні властивості ґрунтів зумовлені переважно
складом  ґрунтоутворювальних  порід.
Від  співвідношення  в  ґрунті  глини  й  піску,  розмірів
фрагментів залежать проникність і пористість ґрунту, що за -безпечують циркуляцію як води, так і повітря. У помірному
кліматі є ідеальним, якщо ґрунт утворений рівними кількос -тями  глини  й  піску,  тобто  являє  собою  суглинок.  У   цьому
випадку  ґрунтам  не  загрожує  ні  перезволоження,  ні  пере -сихання. І те й інше однаково шкідливе як для рослин, так
і  для  тварин.
Гумус,  органічна  речовина,  становить  близько  10  %
ґрунту,  утворюється  з  відмерлої  біомаси  (рослинна  маса  —
опале листя, гілки й корені, сушняк, суха трава; падаль), по -дрібненої і переробленої в ґрунтовий гумус мікроорганізмами
й  певними  групами  тварин  і  рослин.  Більш  прості  елементи,
що  утворилися  в  результаті  розкладання  органіки,  знову  за-своюються  рослинами  й  залучаються  до  біологічного  коло-  
обігу.
Повітря (15–25 %) у ґрунті міститься в порожнинах —
порах, між органічними й мінеральними частинками. За від -сутності  (важкі  глинисті  ґрунти)  або  заповненні  пор  водою
(під час підтоплень, танення мерзлоти) у ґрунті погіршуєть -ся  аерація  й  утворюються  анаеробні  умови.  У  таких  умовах
гальмуються фізіологічні процеси організмів, що споживають
кисень,—  аеробів,  тому  розкладання  органіки  відбувається
повільно.  Поступово  накопичуючись,  вони  утворюють  торф.
Великі  запаси  торфу  характерні  для  боліт,  заболочених  лі -сів,  тундрових  співтовариств.  Торфонакопичення  особливо
виражене  у  північних  регіонах,  де  холод  і  перезволоження
ґрунтів  взаємозумовлюють  і  доповнюють  один  одного.
Вода  становить  25–30  %  маси  ґрунту.
Екологічні групи мешканців ґрунту.
Мешканців  ґрунту  класифікують,  беручи  до  уваги  роз-міри,  за  трьома  екологічними  групами.
Дрібні  мешканці  ґрунту  —  бактерії,  зелені  й  ціано -бактерії,  гриби,  найпростіші  одноклітинні.  Живуть  у  порах
ґрунту,  заповнених  водою,—  мікроводоймах.  Можуть  виси -хати, а з поновленням достатньої вологості знову оживають.
У  глибоких  шарах  ґрунту  живуть  сіркобактерії,  що  не  по -требують  кисню.
До  групи  із  середніми  розмірами  належить  сукупність
рухливих  комах  (нематоди,  кліщі,  дрібні  личинки,  ногох-вістки  тощо).  Дуже  численні  —  близько  мільйонів  особин
на  1  м
2
.  Живляться  детритом,  бактеріями.  Користуються
природними  порожнинами  в  ґрунті,  самі  не  риють  собі  хо -дів.  При  зниженні  вологості  переміщаються  вглиб.  Присто -сування  від  висихання:  захисні  лусочки,  суцільний  товстий
панцир.  Підтоплення  ці  організми  перечікують  у  пухирцях
ґрунтового  повітря.
Наступна  група  —  великі  комахи,  дощові  черв’яки,
рухливі членистоногі, що живуть між підстилкою й ґрунтом,
а  також  інші  риючі  тварини,  наприклад  ссавці  (кроти,  зем -лерийки).  Переважають  дощові  черв’яки  (до  300  шт/м
2
).
Організм як середовище існування.
Живий організм є середовищем існування для інших жи-вих  організмів.  Спільне  існування  цих  організмів  називають
симбіозом. Розрізняють такі форми симбіозу, як коменсалізм,
паразитизм,  мутуалізм.
Коменсалізм — це одна з форм співжиття, при якій один
з  організмів  використовує  організм,  житло,  залишки  їжі  або
продукти  життєдіяльності  іншого.  Прикладами  такого  квар -тиранства  є  поселення  рака-самітника  всередині  порожньої
мушлі молюска, а також орхідей, що поселяються в розвилках
гілок  дерев.
Паразитизм  —  це  найпоширеніша  форма  симбіозу.
Організм  хазяїна  є  середовищем  існування,  біотопом  для
організму-паразита.  Паразитизм  відрізняється  від  хижацтва
тим,  що  їжею  хижакові  служить  безліч  жертв,  а  паразит
живе  за  рахунок  одного  або  кількох  хазяїв  і  рідко  вбиває
їх  одразу.
Внутрішньоклітинні  паразити,  бактерії,  ціанобактерії,
діатомові,  червоні  й  зелені  водорості,  амеби,  радіолярії  ви-явлені  в  одноклітинних  еукаріотів.  А  серед  багатоклітинних
організмів немає жодного, котрий не мав би у своєму тілі (рід -ше  — на тілі) паразитів. Чим складнішою є будова організму
та його органів, тим більш різноманітні умови, у яких можуть
жити  його  співмешканці  (і  тим  їх  більше).
Понад половини всіх видів на Землі належать до паразитів.
Усіх  паразитів  поділяють  на  дві  групи:  екто-  й  ендопаразити.
Ектопаразити   —  це  зовнішні  паразити,  що  живуть  на
поверхні  тіла  хазяїна  й  «оселяться»  на  ньому  за  допомогою
органів живлення, присосків (п’явки) або гаусторіїв (рослини).
Ектопаразити тварин: кліщі, п’явки, блохи, клопи; ектопара -зити  рослин:  повитиця,  омела,  петрів  хрест  тощо.
Ендопаразити   —  це  паразити,  що  живуть  усередині  тіла
хазяїна  (гельмінти,  бактерії,  віруси,  найпростіші).  У  рослин-ендопаразитів тільки органи розмноження виходять назовні, як
у видів роду  Rafflesia, або гніздівки клобучкової (родина Орхід -ні),  Phacellanthus  tubiflorus   та  під’ялинника  одноквіткового
в  приморських лісах. Те саме спостерігається в грибів, які завда-ють шкоди деревам (трутовики, шкірясті губки, опеньок тощо).
Мутуалізм — це взаємовигідне співіснування організмів.
Прикладами  мутуалізму  є  бульбочкові  бактерії,  що  поселя-ються  в  бульбочках  коренів  бобових  рослин,  джгутиконос-ці   —  мешканці  кишечника  комах  —  виробляють  фермент,
який розщеплює целюлозу до простих цукрів, що можуть бути
засвоєні  комахою.  Найпростіші,  у  свою  чергу,  отримують  за -хист і їжу. Спільне існування рака-самітника й актинії також
належить  до  мутуалістичного.
  IV.  УЗАГАЛЬНЕННЯ,  СИСТЕМАТИЗАЦІЯ  Й  КОНТРОЛЬ
ЗНАНЬ  І  ВМІНЬ  УЧНІВ
Після  презентацій  учитель  пропонує  учням  поду-мати над висновками. Учні обговорюють протягом 2 хвилин
у   групах  висновки,  а  потім  по  черзі  промовляють  їх  уго-лос.
  V.   ПІДБИТТЯ  ПІДСУМКІВ  УРОКУ
Експерти підбивають підсумки уроку, відзначають
роботу  кожної  групи,  роблять  загальні  висновки  з  уроку.
  VI.  ДОМАШНЄ  ЗАВДАННЯ
Прочитати відповідний параграф, відповісти на за-питання  до  нього.

Категорія: Біологія 11 клас | Додав: uthitel (01.12.2014)
Переглядів: 1434 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: