Урок № 40 Тема. Особливості організації і життєдіяльності одноклітинних еукаріотів - Біологія 10 клас - Старша школа - Каталог статей - Учительська світлиця
Головна » Статті » Старша школа » Біологія 10 клас

Урок № 40 Тема. Особливості організації і життєдіяльності одноклітинних еукаріотів
Урок № 40
Тема. Особливості організації і життєдіяльності одноклітинних еукаріотів
Мета: поглибити, узагальнити знання учнів про особливості будови й процеси життє -діяльності одноклітинних еукаріотів.
Обладнання й матеріали: таблиці, малюнки, схеми, що ілюструють тему уроку, мікроскопи,
фіксовані препарати інфузорій, амеб, евглени зеленої.
Базові поняття й терміни: органоїди клітини, властивості живого; оформлене ядро.
Тип уроку: комбінований.
структура уроку
I. Організаційний етап .................................. 2 хв
II. Актуалізація опорних знань і мотивація
навчальної діяльності................................. 5 хв
III. Вивчення нового матеріалу ........................... 25 хв
1.   Особливості  організації  й  життєдіяльності  найпростіших
2.     Особливості  організації  й  життєдіяльності   
одноклітинних   водоростей
3.     Особливості  організації  й  життєдіяльності   
одноклітинних   і  колоніальних   грибів
IV. Узагальнення, систематизація й контроль знань
і вмінь учнів ........................................ 5 хв
V. Самостійна робота учнів ............................... 5 хв
VI. Підбиття підсумків уроку ..............................2 хв
VII. Домашнє завдання ................................... 1 хв
Хід уроку
I. о р Га НІЗацІ й НИй еТа П
II. аКТУ а ЛІЗацІЯ оП орНИХ ЗНа НЬ
І мо ТИвац ІЯ Н авЧ а ЛЬН о Ї дІЯЛЬН о СТІ
Учитель пропонує учням сформулювати завдання уроку,
з огляду на його тему.
ІII. вИ в Ч е ННЯ Н овоГо маТ ерІ а ЛУ
1. о собливості організації й життєдіяльності найпростіших
Розповідь учителя з елементами бесіди ;
Учитель пропонує під час вивчення нового матеріалу заповнити
таблицю (див. ІV етап уроку)
Запитання   до  учнів:
— За якою головною ознакою прокаріоти відрізняються від од-ноклітинних еукаріотів? (Прокаріоти   не  мають  відокремленого  ядра, 
їхній   ядерний   матрикс  розподілений  у   цитоплазмі,  на  відміну   від 
еукаріотів,   що  мають  ядерну  оболонку. )
Найдавнішими та найпримітивнішими серед одноклітинних
еукаріотів є представники класу корененіжок — амеби. Пересуваючись
зі швидкістю 13 мм за годину, амеба повзе по субстрату. Напівпрозора
грудочка, схожа на грудочку слизу, то випускає псевдоподії — вирос -ти цитоплазми, то втягує їх. Якщо на шляху амеби трапляється зелена
кулька хлорели або якась інша мікроскопічна істота, вона «обіймає» її,
обволікає, і мікроскопічна одноклітинна водорість опиняється всередині
амеби, у травній вакуолі, починається процес перетравлювання. Непе-ретравлені залишки у вакуолі рухаються до мембрани клітини амеби
й виводяться назовні. У прісній воді, що оточує амебу, менше солей,
ніж у цитоплазмі. Через напівпроникну мембрану постійно, за законами
осмосу, проникає вода, розчиняючи продукти життєдіяльності, збираєть-ся у вакуолях, які час від часу відкачують надлишки води з тіла амеби.
Якби цього не відбувалося, то тіло амеби наповнилося б водою й луснуло.
У морських найпростіших, де в природному середовищі концентрація
солей наближається до концентрації солей у цитоплазмі, скоротливі ва-куолі або відсутні, або скорочуються значно повільніше. Розмножується
амеба шляхом поділу навпіл, якому передує мітоз ядра.
У кишечнику людини живе безліч амеб, що живляться бактерія-ми. Більшість кишкових амеб нешкідливі, але серед них зустрічаються
й небезпечні збудники амебної дизентерії. Поселяючись у стінках ки-шечника, вони живляться еритроцитами крові, ушкоджують кишкову
стінку, викликають часті проноси, амебну дизентерію.
Серед різних видів амеб зустрічається черепашкова амеба, що
живе тільки в прісних водоймах.
Запитання   до  учнів:
— Які найпростіші, крім черепашкової амеби, живуть у черепаш-ках? ( Одноклітинні  тварини  —  форамініфери  й   радіолярії   будують 
черепашки.)
Черепашки форамініфер іноді досягають 5–6 см у діаметрі. Вони
утворюють на дні сітку вапнякових відкладень. Більшість видів фора-мініфер — мешканці дна, але є й планктонні види.
Форма черепашок буває різна: округла, спіральна, гостра. Вап -някові черепашки осідають на дно, утворюючи поклади вапняку. За
мільйони років накопичилися товсті шари вапнякових відкладень,
спресовані водою. На глибинах від одного до чотирьох тисяч метрів
черепашки форамініфер укривають третину сучасного дна Світового
океану (площею 100 млн км
2
). Під пісками Сахари були виявлені чере-пашки вимерлих форамініфер нумулітів (близько 6 см у діаметрі). Цей факт свідчить про те, що раніше тут було море. Саме із цього вапняку
були побудовані Єгипетські піраміди!
Значення покладів форамініфер полягає не тільки в практичному
використанні вапняку, але й у тому, що форамініфери є індикаторами
при пошуку корисних копалин, особливо нафти.
Скелет радіолярій складається з кремнезему, а в акантарій — із
сірчанокислого стронцію, має голки. Радіолярії живуть тільки в морях,
вони — винятково планктонні організми. У відкладеннях палеозойської
ери (500–600 млн років тому), у кембрії були знайдені радіолярії. У клі-тині радіолярії є від одного до тисячі й більше ядер. Скелет відмерлих
радіолярій утворює гігантський пояс на відстані від сходу до заходу
завдовжки 250 тис. км
2
на дні Світового океану.
Запитання   до  учнів:
— Який тип живлення в амеб, радіолярій та форамініфер?
— Які найпростіші здатні до автотрофного живлення?
До класу корененіжок належать гетеротрофні організми. Амеби
живляться бактеріями, одноклітинними водоростями й іншими дрібни-ми найпростішими. Деякі найпростіші, які належать до класу джгути -кових, мають здатність до фотосинтезу. Евглена зелена може живитися
і як рослина (автотрофно), і як тварина (гетеротрофно). Спосіб живлення
евглени залежить від погоди: ясно, сонячно — автотрофний, у темряві,
у середовищі, багатому на органіку,— гетеротрофний, сапрофітний.
Джгутиків, за допомогою яких вони пересуваються, може бути один,
два, чотири й навіть сотні. Джгутикові пересуваються у воді, угвинчу -ючись джгутиком уперед. На поверхні тіла джгутикових — пелікула,
що не дозволяє змінювати форму, як це робить амеба.
В еволюції в джгутикових уперше з’являється вічко — стигма.
Вічко являє собою заглиблення, у якому перебуває грудочка прозорого
крохмалю у вигляді лінзи. Якщо в корененіжок з’явилися органоїди,
подібні до шлунка — травні вакуолі, подібні до нирок — скоротливі
вакуолі, то в джгутикових — перший у світі рот і вічко, що має світ -лочутливий пігмент — родопсин.
Джгутикові паразити зустрічаються в комах, жаб, риб, плазунів,
ссавців і навіть у людини. Наприклад, дрібні найпростіші (15 мк) джгу-тиконосці — лямблії, що паразитують у тонкому кишечнику людини,
викликають різні розлади функцій організму.
Багато видів джгутиконосців поселяються в кишечнику росли -ноїдних тварин, беруть участь у перетравлюванні целюлози рослинної
їжі. Понад дві сотні видів джгутиконосців, інфузорії — типові мешканці
кишечника, без яких не можуть обходитися їхні хазяї, оскільки най -простіші перебувають з ними в мутуалістичних стосунках.
До еукаріотичних одноклітинних належать більш високо органі-зовані найпростіші — інфузорії. Більшість інфузорій має два ядра. Ма-кронуклеус — вегетативне ядро, регулює обмін речовин і рух інфузорії,
а друге — мікронуклеус — зберігає спадкову інформацію, бере безпо -середню участь у статевому розмноженні інфузорії. Інфузорії вкриті
безліччю війок (близько 15 тисяч). За допомогою війок інфузорії швидко
рухаються (зі швидкістю 2–2,5 мм за секунду). Війки беруть участь
у пересуванні інфузорії, у живленні: заганяють бактерії в рот — глибоку
лійку, від якої кожні дві хвилини відокремлюється травна вакуоля.
Неперетравлені залишки їжі видаляються з інфузорії через порошицю.
За допомогою жалких паличок, розташованих між війками, інфузорія
здатна полювати й захищатися. Як у багатьох прісноводних найпро-стіших, в інфузорій є скоротливі вакуолі. У клітині інфузорії їх дві
— попереду й позаду. Через кожні 15 секунд ці вакуолі скорочуються.
У деяких інфузорій скоротливі вакуолі відкачують об’єм рідини, який
займає сама інфузорія, усього-на-всього за дві хвилини.
Інфузорії чутливі до різних хімічних і фізичних факторів. За-вдяки подразливості, вони відчувають електричний струм (збираються
біля катода), «тікають» від кристалика солі, поміщеного в краплю води,
підпливають до пухирців вуглекислого газу. Дотикальні війки переда-ють сигнали при зіткненні з перешкодою; у деяких паразитичних видів
є навіть органоїди, подібні до статоцистів,— пухирці з кристаликами
всередині — органоїд рівноваги й слуху!
Інфузоріям притаманні два типи розмноження: нестатевий і ста -тевий. На відміну від джгутикових, які діляться подовжньо, інфузорії
нестатевим шляхом діляться поперечною перегородкою навпіл. Поділу
навпіл передує амітоз макронуклеуса й мітоз мікронуклеуса, завдяки чому
спадкова інформація подвоюється й рівномірно розподіляється між двома
дочірніми інфузоріями. Статевий процес (кон’югація) відбувається в такий
спосіб: дві інфузорії дотикаються черевним боком. На місці дотикання
пелікула розчиняється, інфузорії поєднані перегородкою протоплазми. Ма-кронуклеуси розчиняються, а мікронуклеуси двічі діляться за допомогою
мейозу. Із чотирьох клітин три розчиняються, а одна ділиться мітозом.
У кожної інфузорії на цьому етапі по два ядра. Одне з них залишається
в інфузорії, а інше — мігрує. Після обміну мігруючими ядрами відбува -ється злиття стаціонарних і мігруючих ядер в одне диплоїдне ядро.
Інфузорії живуть і в прісних, і в морських водоймах, а також
у ґрунті. Серед інфузорій багато планктонних видів, є бентосні, що пере-суваються по дну за допомогою видозмінених війок. Крім вільноживучих
існує багато паразитуючих видів, що мешкають у травних системах ви-щих тварин. Наприклад, без інфузорій, що мешкають у шлунку жуйних
копитних, тварини не могли б перетравлювати рослинну їжу. В одному
кубічному сантиметрі шлунка жуйних живуть мільйони інфузорій.
Інфузорії — найбільш високоорганізовані з найпростіших. Учені
досі не мають єдиної думки щодо того, хто давніші: саркодові (представ -ник амеба) чи джгутиконосці. Інфузорії походять від джгутиконосців.
2. Особливості організації й життєдіяльності
одноклітинних водоростей
Розповідь учителя ;
До еукаріотів належать також одноклітинні водорості. До зелених
одноклітинних водоростей належать хлорела й хламідомонада. Хлорела —
перша космічна водорість, яка брала участь в експерименті створення за -мкнутого циклу в космічному кораблі. Клітини округлої форми, що мають
хроматофор, заповнений хлорофілом, здатні до фотосинтезу. Відокрем-лене ядро регулює процеси життєдіяльності клітини, зберігає спадкову
інформацію. Клітини хлорели здатні синтезувати на 30 % більше білка,
ніж клітини насіння пшениці. Хлорела здатна також до гетеротрофного
живлення, поглинаючи органічні речовини з навколишнього середовища.
Одноклітинна водорість хламідомонада містить бокалоподібні
хроматофори, має вічко, завдяки якому пливе до світла. Пересувається
вона за допомогою двох джгутиків.
3. Особливості організації й життєдіяльності
одноклітинних і колоніальних грибів
Розповідь учителя ;
До цвілевих грибів належить гриб мукор. Міцелій мукора являє
собою одну сильно розгалужену клітину з безліччю ядер. Дрібні, легкі
спори мукора потрапляють на продукти харчування, поверхню ґрунту
й за сприятливих умов проростають.
Дріжджі — це особлива група грибів, які не утворюють типового
міцелію. Вони існують у вигляді окремих, здатних до брунькування
клітин та їхніх колоній.
Субстратом, на якому розвиваються дріжджі, є поверхня соко-витих плодів, нектар квітів, сік дерев, ґрунт.
Клітини дріжджів найчастіше мають округлу або еліпсоподібну
форму.
Відомі хлібні, винні, кефірні та інші види дріжджів, які людина
використовує у харчовій промисловості.
IV. У З а Га ЛЬН е ННЯ, СИСТемаТИЗ ацІЯ й К о НТроЛЬ
ЗНа НЬ І вмІНЬ УЧНІв
Учитель перевіряє й оцінює таблицю, яку учні заповню-вали під час вивчення нового матеріалу.
Особливості організації й життєдіяльності одноклітинних еукаріотів
Назва
царства
особливості будови
особливості процесів
життєдіяльності
Приклади
Тварини
Назва
царства
особливості будови
особливості процесів
життєдіяльності
Приклади
Рослини
Гриби
V. Самостійна робота
VI. Підсумки уроку
Метод «Дельта-плюс» ;
Учитель пропонує спочатку оцінити позитивні сторони уроку,
а потім обговорити ті моменти, які можна було б змінити; вислуховують -ся пропозиції щодо змін. Одним з ефектів застосування цього методу є
розвиток уміння оцінювати себе й давати оцінку діям однокласників.
VII. Домашнє завдання
Прочитати відповідний параграф підручника, відповісти
на запитання в кінці параграфа.
Закінчення  таблиці
Категорія: Біологія 10 клас | Додав: uthitel (06.01.2014)
Переглядів: 4312 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: