ПОЛТАВСЬКА БИТВА 1709 Р.: ПРИЧИНИ, ХІД ТА ІСТОРИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ДЛЯ УКРАЇНИ - Історія - Щоб урок був цікавим... - Каталог статей - Учительська світлиця
Головна » Статті » Щоб урок був цікавим... » Історія

ПОЛТАВСЬКА БИТВА 1709 Р.: ПРИЧИНИ, ХІД ТА ІСТОРИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ДЛЯ УКРАЇНИ

Сліпенька А.В.

 

ПОЛТАВСЬКА БИТВА 1709 Р.: ПРИЧИНИ, ХІД ТА ІСТОРИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ДЛЯ УКРАЇНИ

                                                                                Без милой вольности и славы

                                                                         Склоняли долго мы главы

              Под покровительством Варшавы,

                                                                             Под самовластием Москвы.

                                                                          Но независимой державой

                                                                       Украине быть уже пора:

                                                                            И знамя вольности кровавой

                                                                 Я подымаю на Петра.

                                                                            Слова гетьмана Івана Мазепи з

                                                                                            поеми О.Пушкіна «Полтава», 1829 р.

 

Полтавська баталія, полтавська вікторія, битва під Полтавою – це відома історична подія яка привернула до себе погляди істориків. Полтавська битва стала своєрідною точкою, яка докорінно змінила історичний розвиток України, Росії та Швеції. Крім того, вона вплинула на розвиток подій у ряді європейських країн. Саме тому її дослідження не повинно обмежуватися вивченням суто військових питань стратегії та тактики, чисельності військ, кількості артилерії тощо. Це складне, багатогранне явище, яке потребує комплексного аналізу в усіх його аспектах.

Полтавська битва – це не лише результат суми певних об’єктивних та суб’єктивних чинників, а й впливовий фактор,що визначив подальший розвиток України в різних сферах життя: політичній, соціально-економічній, духовній, культурній, ідеологічній тощо. Саме тому перед дослідниками постає завдання з’ясувати як передумови та чинники, які позначилися на результаті битви, так і її наслідки в історії України, вплинули на її подальший розвиток.

Полтавська битва стала однією з найбільших битв Північної війни 1700-1721рр., яка точилася між Московською державою, Данським королівством, Річчю Посполитою, Саксонським курфюрстом (т.зв. Північний союз), з одного боку, і Швецією, Англією й Нідерландами – з іншого. Головним завданням Північного союзу була боротьба зі шведами за прибалтійські території й протидія поширенню гегемонії короля Карла XII Густава не лише в Північній, а й у Центрально-Східній Європі. У свою чергу, молодий шведський монарх хотів обмежити геополітичні апетити свого однолітка російського царя Петра I. На початок війни Україна була поділена між сусідніми державами: Гетьманщина, Правобережжя і Поділля входили до складу Росії; Східна Галичина, Правобережжя і Поділля перебували під владою Польщі; Північна Буковина – під Туреччиною; Закарпатська Україна – під Угорщиною. У ході війни обидві сторони то вигравали, то зазнавали поразки.

Зі вступом у Велику Північну війну російського царя Петра I в серпні 1700 р. довголітній підданий Москви (з 1687 р.) гетьман Іван Мазепа відіслав йому на допомогу близько 10000 українських козаків на чолі з ніжинським полковником І.Обидовським. Надалі козаки відзначались у різних битвах.

У серпні 1708 р. І.Мазепа за наказом  Петра I надіслав на білоруські землі близько 7 тисяч козаків. Окрім того, невдовзі під Смоленськ гетьман відправив Ніжинський і Переяславський полки (бл.3000 осіб). На Правобережній Україні і далі перебували Гадяцький і Київський полки. Полтавський полк разом із компанійцями П.Кожуховського придушував повстання донських козаків на чолі з К.Булавіним. Отже, на момент входження до України шведських військ Карла XII підрозділи українського козацького війська було розкидано на величезному театрі бойових дій – від Смоленська й Білої Церкви до Дону. Під безпосередньою орудою Мазепи залишалися тільки козаки Лубенського, Миргородського, Прилуцького полків, 3 компанійських і 4 сердюцьких полки.

У розпал Великої Північної війни, у жовтні 1708 р., під міжнародний і військовий захист шведського короля Карла XII переходить досвічений правитель Українського гетьманату І.Мазепа. Слід виокремити такі причини зовнішнього і внутрішнього характеру, які підштовхували гетьманський уряд Козацької держави до такого рішучого кроку. Це, по-перше, переконливі військові перемоги короля Швеції Карла XII на початковому етапі Великої Північної війни; по-друге, капітуляція законно обраного короля Речі Посполитої Августа II Саксонського на користь швецького ставленика Станіслава Лещинського; по-третє, невдоволення в середовищі українського козацтва зарубіжними походами й примусовими будівничими роботами; по-четверте, виснаження людських і матеріальних ресурсів Українського гетьманату на «балтійському фронті» Великої Північної війни.

 Українсько-швецький договір забезпечив українському гетьману непідлеглість московському царю, але забезпечив новий протектор в особі монарха Швецького королівства. Наведемо лише одне з положень договору 1708 р. між Швецьким королівством та Українським гетьманом, який переконливо засвідчував васальне підпорядкування І.Мазепи королю Карлу XII Густаву: «Його Королівська Величність зобов’язується обороняти Україну і прилучені до країни козаків землі й негайно вислати туди задля цього помічні війська…»Вочевидь, як стверджують історики, існувала й друга україно-шведська угода, що була укладена у квітні 1708 р. поблизу Великих Будищ. У ній зазначалось, що шведський король не укладатиме угоди з Російською державою доти, доки не визволить з-під влади царя Гетьманат і Запорозьку Січ.

У жовтні 1708 р. шведська армія вступила на українські землі, але Мазепа не зумів в цей час надати шведам суттєвої допомоги через відсутність більшої частини козацьких військ в Україні та жорстокість царських репресій. Сувора зима 1708-1709 рр., серія військових невдач, відсутність обіцянок з Криму, Туреччини та Польщі значно погіршили становище армії Карла XII. Лише підтримка кошового отамана Запорізької Січі Костя Гордієнка, який на чолі 8000 загону козаків у квітні 1709 приєднався до шведського війська, дещо покращила ситуацію. В таких умовах  Карл XII вирішив розпочати наступ на Москву через Харків та Курськ. Суттєвою перешкодою на цьому шляху була Полтава, розташована на перехресті важливих шляхів. Захищав місто російський гарнізон – 4300 чол., який очолював полковник Олексій Келін, а також 2600 жителів міста. Полтава мала важливе стратегічне значення як для російського командування, так і шведів та гетьмана Мазепи. Спираючись на неї, можна було забезпечити успішний прихід з Польщі військ короля Станіслава та генерала Крассау. Крім того, від того, за ким буде Полтава, значною мірою залежала позиція населення Південної України.

Полтавський полковник І. Левенець, хоч і не був близьким соратником гетьмана Мазепи, однак, довідавшись про його перехід на бік шведського короля, тривалий час вагався у своєму виборі й на виборчу раду до Глухова не прибув. Мазепа, намагаючись закріпити за собою південні райони Лівобережжя, закликав Левенця до співпраці листами, а згодом відправив до Полтави генерального бунчужного Ф. Мировича з універсалами до місцевих козаків і поспільства. Втім, перетягти їх на свій бік не вдалося – Левенець зі старшиною визнав новообраного гетьмана І. Скоропадського.

Під Полтаву шведські війська прибули ще 1 квітня 1709 р.. Декілька спроб оволодіти містом штурмом бажаних результатів не дали і за наказом короля армія приступила до його облоги. На початку червня сюди підійшли головні сили російської армії на чолі з Петром I.

Напередодні вирішальної битви значна чисельна перевага була на боці Петра I. За різними підрахунками в його розпорядженні було 42-45 тис. військ (61 батальйон піхоти та 24 кавалерійських-драгунських-полки) та 70-100 гармат.  Українське козацьке військо на чолі з гетьманом Скоропадським перекривало шведам шлях до Дніпра на ділянці від Переяслава до Кременчука. Разом зі Скоропадським знаходився і колишній фастівський полковник Семен Палій, котрого після переходу Мазепи на бік Карла XII за наказом Петра I було повернуто зі заслання та номіновано на полковництво. Зважаючи на похилий вік і остаточно підірване засланням здоров’я, активної участі в кампанії полковник брати не міг. Але його функції, згідно із задумом царського оточення, полягали в іншому – в психологічному впливі на українське суспільство.

Чисельність армії шведів напередодні вирішальної битви не перевищувала 23-25 тис. вояків(23-24 батальйон піхоти та 42 ескадрони кавалерії ), допомогу яким могли забезпечити лише близько 30 гармат, більша частина з яких перебувала в поганому технічному стані та не мала відповідних набоїв. Близько 6 тис. шведських вояків тримали в облозі Полтаву. Надати допомогу Карлу XII також могли 2 тис. гетьманців і близько 8 тис. запорожців.

В очікувані генеральної битви 21 і 23 червня Карл XII наказав у черговий раз спробувати оволодіти полтавськими укріпленнями штурмом. Але вчасно перекинуті генералом Меншовим зброя, боєприпаси та військова амуніція дозволили захисникам Полтави й цього разу вистояти.

Тим часом шведський король отримав депешу від Станіслава Лещинського, з якої довідався, що польський король в умовах загострення внутрішньої ситуації в Польщі та диверсій російської кавалерії прийти на допомогу своєму союзнику не зможе. Невтішними були й відомості зі Стамбула, де шведські дипломати намагалися схилити турецький уряд до вступу у війну проти Росії. Ще більше тривогу посилювали чутки про можливий прихід на допомогу цареві калмицького війська. За таких умов генеральний бій було назначено королем на 29 червня 1709 р.

Однак вночі 26 червня Карла XII повідомили про наближення 40-тисячного калмицького війська хана Аюки, що поспішало на допомогу Петру I і король вирішив дати бій раніше.

Швецький наступ розпочався біля третьої години 27 червня 1709 р. попереду чотирма колонами йшла шведська піхота, за нею рухалась кавалерія, поділена на шість колон. Разом з військами знаходився король, котрий напередодні під час проведення нічної рекогносцировки отримав поранення в ногу і тепер його перевозили по полю бою на ношах, запряжених двома кіньми. Командування військами монарх доручив фельдмаршалу Реншільду.

Найперше запеклий бій спалахнув навколо російських редутів. Не зумівши ними оволодіти, швецьке командування спробувало їх обійти. Але внаслідок цього маневрування 6 батальйонів піхоти та 10 ескадронів кінноти під командуванням генералів Шліппенбаха і Рооса були відрізані від головних сил і стали легкою здобиччю для російської армії. Під час бою Меншикову вдалося майже повністю знищити піхоту та завдати значних втрат кінноті. Рештки загонів Рооса відійшли до Полтави, де незабаром були змушені здатися в полон.

Козаки гетьмана Мазепи та кошового Гордієнка участі в генеральній битві не брали, охороняючи лівий фланг шведської армії та блокуючи російську залогу в Полтаві.

Великих втрат зазнав і правий фланг шведів, який потрапив під нищівний вогонь російської артилерії. Все ж, командуванню вдалося відвести війська до Будищанського лісу, там їх перешикувати і повести на новий приступ.

У бою, що розгорівся на початку 9 години ранку, найбільше далася в знаки значна перевага Петра I в артилерії. Шведський наступ було зустрінуто масовим гарматним обстрілом. Одне з випущених ядер влучило в ноші Карла XII. Поранений король пересів на коня, але й того незабаром було вбито. Карл XII впав на землю і знепритомнів. У рядах шведів почалося замішання. До відступу вдалися війська, що стояли в центрі бойових порядків – найбільш досвідчена частина шведської піхоти. Після цього російська армія оволоділа шведським табором й на 11 годину ранку бій було завершино. Втрати шведів лише вбитими становили близько 10 тис. чоловік, 3 тис. було взято в полон. Втрати росіян склали 4,5 тис. вбитими і пораненими.

Вціліла частина шведських військ під командою генерала Левенгаупта почала відходити вниз по Ворсклі, маючи на меті перехід на землі кримського хана. За нею гналася кавалерія Меншикова і козаки гетьмана Скоропадського, які наздогнали шведів 30 червня на Дніпрі, під Переволочною.

Карл XII спочатку планував податися на Поділля, сподіваючись там на з’єднання з військами Лещинського та Крассау, але, зважаючи на переслідування Меншикова, король погодився з пропозиціями Мазепи щодо переходу на землі, підвладні турецькому султану.

Здобута під Полтавою перемога дала змогу Москві впливати ще більше на долю України. Насамперед це відзначилось на політичних наслідках для України. Після 1709 р. воєнні дії на території Гетьманщини припинились. Крім того, Полтавська битва поклала край двовладдю гетьмана І.Мазепи та гетьмана І.Скоропадського. саме з цього часу спостерігається зміцнення російського самодержавства, поступове і неухильне обмеження автономії Гетьманщини. Також Полтавська битва вплинула на соціально-економічний розвиток Гетьманщини. Російська економічна політика стосовно до Гетьманщини спрямовувалася на її ліквідацію як самостійної господарської одиниці і керувався мотивами фіскального характеру. Його діяльність підпорядковувалася основному завданню: поповнити фінансові запаси Російської держави, виснажені Північною війною. Механізмом її реалізації стало посилення податкового тягаря для населення Гетьманщини.

Таким чином, перемога російської армії, здобута під Полтавою, стала одним з поворотних моментів історії Центрально-Східної Європи. Як зазначив М.Грушевський, полтавська перемога забезпечила Російській державі не лише перевагу в регіоні, а й вивела її на шлях імперіалістичної політики, спрямованої на завоювання все нових і нових територій. Зважаючи на те становище, в якому перебувала Україна на той час, результати полтавської кампанії не могли не позначитися негативно й на її долі.

 

ЛІТЕРАТУРА:

 

  1. Безверхній О. На шляху до порозуміння: Полтавська битва очима шведських експертів // День. – 2007. – 17 листопада.

  2. Галушко К. «Святкування» чи «відзначення», або Доки триватиме для українців полтавська баталія? // День. – 2007. – 23 червня.

  3. Литвин В.М. Історія України. У 3-х томах. Т.1. з найдавніших часів до кінця XVII ст. – К.: Альтернатива, 2003. – 864 с.

  4. Мацьків Теодор.Гетьман Іван Мазепа в західноєвропейських джерелах 1687-1709/НАН України; Інститут української археографії/ Віра Кошова (уклад.).- 2.вид., доп. – К., 1995. – 312 с.

  5. Полтавська битва: військово-історичний аспект: зб. матеріалів регіон. засідання «круглого столу», 22 квітня 2009 р. – Полтава: ПолтНТУ, 2009. – 138 с.

  6. Чухліб Т.В. Шлях до Полтави: Україна і Росія за доби гетьмана Мазепи. – К.: Наш час, 2008. – 263 с.

Категорія: Історія | Додав: uthitel (17.02.2015) | Автор: Сліпенька Анжела Володимирівна
Переглядів: 2274 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: