ОСВІТНІ РЕФОРМИ КІНЦЯ 50-х РОКІВ У КОНТЕКСТІ СОЦІАЛЬНИХ ПЕРЕТВОРЕНЬ М.С. ХРУЩОВА - Історія - Щоб урок був цікавим... - Каталог статей - Учительська світлиця
Головна » Статті » Щоб урок був цікавим... » Історія

ОСВІТНІ РЕФОРМИ КІНЦЯ 50-х РОКІВ У КОНТЕКСТІ СОЦІАЛЬНИХ ПЕРЕТВОРЕНЬ М.С. ХРУЩОВА
ОСВІТНІ РЕФОРМИ КІНЦЯ 50-х РОКІВ
У КОНТЕКСТІ СОЦІАЛЬНИХ ПЕРЕТВОРЕНЬ М.С. ХРУЩОВА
Питання реформування системи середньої та вищої освіти було одним з пріоритетних напрямків соціальних реформ в усі часи, у тому числі й періоду «відлиги». Найважливішою реформою, здійсненої в 1958 - 1964 роках, і стала реформа системи народної освіти. Радянська школа недостатньо гнучко реагувала на швидкий прогрес науки і техніки, зміни у виробництві.
Влучно зазначив педагог В. А. Сухомуський, що середня школа «замість того, щоб бути єдиною і різноманітною, стала єдиною і одноманітною». За весь післявоєнний період система управління школою практично не змінювалася. Випускники середньої школи неохоче йшли працювати навиробництво. У той же час у середині 50 -х років виші могли прийняти лише 450 тис. випускників середньої школи з більш ніж 1,5 млн. Більшість з них не було готове до роботи на заводах і в колгоспах. Але саме в ці роки народне господарство відчувало потребу в робочих руках. Це тому, що в працездатний вік вступило нечисленне покоління народжених у роки війни.
Проголошений М.С. Хрущовим у квітні 1958 р. на XIII з'їзді ВЛКСМ курс на перебудову народної освіти був покликаний вирішити одне головне завдання – подолати відірваність від життя шкіл та вузів. Це було вже четверте за роки радянської влади велике реформування освітньої галузі.
Для реалізації освітньої реформи були залучені значні кошти та ресурси. Так, у 1956 році у країні була скасована плата за навчання в усіх школах та вузах. У 50-х роках – на початку 60-х років у СРСР витрати на освіту становили 10 % національного доходу, тобто були одними з найвищих у світі. У 1960 році Державний бюджет УРСР виділив на загальноосвітні школи 6 млрд. крб., а у 1950 році — лише 3,7 млн. крб.
24 грудня 1958 р. Верховна Рада СРСР прийняла закон «Про зміцнення зв’язку школи з життям і про подальший розвиток системи народної освіти в СРСР», який визначав перспективи розвитку і піднесення народної освіти в країні. Закон передбачав структурну перебудову загальноосвітньої школи: введення обов'язкової восьмирічної неповної середньої освіти; перетворення середньої десятирічної школи в одинадцятирічну; створення матеріальної бази для оволодіння учнями шкіл однієї з масових професій. Стратегічним напрямом у роботі школи у законі було визначено політехнізацію, зміцнення зв’язку школи з виробництвом. Із цією метою у школах уводилося виробниче навчання, частина цих занять проводилася на підприємствах або в колгоспах і радгоспах.
Кількісні показники у розвитку загальноосвітньої школи в УРСР засвідчували прогрес. Так, пересічно за 1951-1955 роках у республіці вводилися в дію за рік шкіл на 82,3 тис. учнівських місць, а за 1956-1965 роки на 201,7 тис., тобто майже в 2,5 рази більше. Програма Комуністичної партії Радянського Союзу, прийнята на XXII з'їзді партії (1961), проголосила необхідність загальної середньої освіти.
Загальний напрямок реформи школи – підготовка всіх школярів до суспільно корисної праці на виробництві – в цілому стратегічно правильний. Але матеріально-технічне забезпечення реформи не давало змоги дійсно реалізувати цей задум.
Основою середньої освіти залишалася все та ж середня школа, і новим було те, що приблизно третина учбового плану в 9-11 класах відвели під виробниче навчання, чим подовжили термін навчання в середній школі на один рік. Зберігався уніфікований, ідеологічно запрограмований підхід до освіти, партійно-державний контроль тощо. Господарські реформи потребували все більше і більше фахівців для народного господарства. А тому мережа професійно-технічних училищ, середньоспеціальних і вищих навчальних закладів та кількість учнів і студентів у них невпинно зростала. Так, у системі ПТУ 1958/59 навчальному році було 165,5 тис. учнів, а в 1964/65 році – 267,8 тис.; у середніх спеціальних навчальних закладах 351,1 тис. в 1958/59 році і 645,9 тис. у 1964/65 році; у виші 381,1 тис. у 1958/59 році і 643,8 тис. у 1964/65 році.
Але значною проблемою залишалася якість підготовки спеціалістів. У загальній масі вона залишалася незадовільною, особливо на заочних та вечірніх відділеннях. А саме ці форми навчання в ході реформи освіти вважалися пріоритетними.
Таким чином, хоча реформа освіти була викликана потребою часу і містила стратегічно правильні орієнтири, з низки причин вона не тільки не змогла підняти освіту в країні на вищий щабель, а навіть істотно погіршила її якісні показники. Деяка лібералізація тоталітарної системи в країні після ХХ з’їзду КПРС дозволила громадськості знову відкрито поставити питання про місце і роль української мови у суспільстві. У пресі залунали заклики письменників, викладачів вишу, учителів берегти і плекати мову рідного народу, шанувати його культуру.
Але закон про зміцнення зв’язку школи з життям, що був прийнятий Верховною Радою УРСР у квітні 1959 року, поставив українську мову у принизливе становище: він «дозволив» батькам, а фактично місцевому партійно-радянському керівництву, оскільки бать¬ків ніхто не опитував, вибирати мову навчання в школі. Не можна було відмовитися від вивчення російської мови, однак можна було не вивчати українську. У результаті українська мова ставала в Україні річчю непотрібною для освіти, що значно погіршувало її соціальний статус. Фактично це положення закону про освіту в умовах абсолютного домінування у сфері національних відносин концепції зближення і злиття націй ставало інструментом національного нівелювання, русифікації української школи.
Відомий педагог-новатор В. Сухомлинський у своєму листі на адресу Хрущова (13 червня 1958 р.) справедливо вказував на недооцінку гуманітарного аспекту освіти, на реальність загрози зниження загального рівня середньої освіти та ін. Ще більші недоліки виявилися при практичному здійсненні реформування. Матеріально-технічна база шкіл, вчительські кадри були неспроможні реалізувати нові завдання професійної підготовки учнів. Не виправдовувалися надії на високий професіоналізм спеціалістів, підготовлених на вечірніх та заочних відділеннях вузів, а саме ці форми навчання в процесі реформи вважалися пріоритетними.
До осені 1963року стало очевидним, що середня школа не годиться як основне джерело поповнення підприємст кваліфікованими кадрами. Не виправдали себе заочні і вечірні форми середньої освіти. На практиці, більшість бажаючих здобути середню освіту, обирала одинадцятирічну загальноосвітню школу.
Однак не зважаючи на всі спроби, на систему як середньої, так і вищої освіти період «відлиги» істотно не вплинув, кардинальних змін у цій галузі не відбулося, адже завдання освіти щодо формування слухняного «радянського» громадянина так і не було змінене.
Категорія: Історія | Додав: методист (16.04.2014)
Переглядів: 835 | Рейтинг: 3.0/2
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: