Головна » Статті » Середня школа » Зарубіжна література 8 клас (нова програма)

Урок № 5 Тема. Біблія: структура, символічний зміст, ключова ідея книги

Урок № 5

Тема. Біблія: структура, символічний зміст, ключова ідея книги

І.   Актуалізація опорних знань

1.   Перевірка домашнього завдання

Агні

Агні (давньоінд. Agni — вогонь) — у ведизмі та індуїзмі бог вогню, домашнього вогнища, жертовного багаття. За кількістю згадувань у Рігведі посідає друге місце після Індри (близько 200 гімнів). Агні — головний із земних богів, утілення священного вогню.

Головна роль Агні — бути посередником між богами і людьми: цей герой Вед виступає як божественний жрець, а жертовний вогонь у спалахах полум’я підносить жертву на небо, до богів. Коли у Ведах згадується Агні, часто складно зрозуміти, чи це подібний до людини персонаж, чи сам вогонь. Різні описи зовнішності бога суперечать один одному: наприклад, у різних частинах тексту сказано, що в нього три голови або взагалі немає голови, що в нього золоті ноги або він безногий, що він старий або молодий.

У Агні багато іпостасей, утілень: вогонь на небі (сонце, блискавка), вогонь на воді, вогонь жертовного багаття. Веди містять декілька версій походження бога: він народився у воді, виник на небі; породив сам себе, з’явився від тертя двох шматків деревини.

У більшості гімнів Рігведи Агні палає, сяє, висвітлює, заповнює повітряний простір, відчиняє двері пітьми, знає всі світи, всі людські таємниці. Агні поєднує подружжя, приносить багатство, перемагає ворогів.

(За матеріалами видання «Міфи народів світу» під редакцією С. О. Токарева)

Індра

Індра (давньоінд. Indra — можливо, корінь слова означає силу, родючість) — бог грому та блискавки, голова богів, найпопулярніший персонаж Вед. У Рігведі йому присвячено близько 250 гімнів. Його називають «цар богів», «цар усього всесвіту», а також «добрий», «щедрий», «друг».

Індра перш за все воїн. Він народився для битв. Колись Індра поборов богів, тому вони бояться його. Він бере участь у численних війнах із демонами, ворожими до аріїв племенами. Разом із тим Індра пов’язаний з родючістю: він приносить процвітання, врожай, довголіття, багатства. До людей, особливо до аріїв, Індра доброзичливий, завжди готовий надати допомогу.

Серед богів Вед Індра єдиний, чия зовнішність та риси характеру описані детально. Він носить бороду, хоробрий, має гострий розум. Матір’ю Індри була Екаштака. Братом-близнюком Індри Веди називають Агні.

Із Індрою пов’язано багато міфів. Центральним сюжетом є битва Індри з демоном Врітрою. Індра переборов суперника ваджрою — алмазним скіпетром, що його виготовив бог Тваштар. Після цього по тілу Врітри потекли води, які раніше були скутими. У деяких гімнах Рігведи згадується битва Індри з демоном Шушною — змієм-пожирачем, що спричиняє посуху.

(За матеріалами видання «Міфи народів світу» під редакцією С. О. Токарева)

Сома

Сома (давньоінд. Soma, від кореня su- — «вичавлювати») — божественний напій та божество цього напою, Сома Павамана («той, хто очищується»). За кількістю згадувань у Рігведі Сома стоїть третім після Індри та Агні.

У релігійній практиці давніх індусів виготовлення соку рослини соми (що це за рослина, вчені не встановили) було окремим важливим ритуалом. Стебла соми вимочували у воді, вичавлювали сік, змішували його з молоком або ячменем та розливали по дерев’яних посудинах. Сому приносили в жертву богам, особливо Індрі, бо вважали, що напій дає богові безсмертя та силу для подвигів. Рігведа повідомляє, що Сома походить із неба, звідки його приніс орел, але росте на землі, в горах. Його матір звуть Сіндху.

Сому як бога наділено багатьма епітетами: всезнаючий, небесний, коханий. Про нього розповідається як про сильного, мудрого, батька неба. Він приносить щастя, їжу, життєву силу, наділяє майстерністю співців, перемагає хвороби.

У Ведах Сома пов’язаний з місяцем. У пізній частині Вед, брахманах, він перетворюється на бога місяця, покровителя рослин.

(За матеріалами видання «Міфи народів світу» під редакцією С. О. Токарева)

ІІІ.            Сприйняття і засвоєння учнями навчального матеріалу

1.         Слово вчителя

Біблія (від грецьк. biblia — книги) — давня пам’ятка писемності, зібрання різних за формою та змістом релігійних творів, які з’явилися в період із ХІІ ст. до н. е. до ІІ ст. н. е.

Біблія складається з двох частин: Старого Заповіту, створеного в дохристиянську добу давньоєврейською і арамейською мовами, та Нового Заповіту, написаного давньогрецькою. Старий Заповіт є священною книгою двох релігій: юдаїзму та християнства. Новий Заповіт вважають священним лише християни.

Учені довели, що історія створення Біблії — довга та складна, що книга в буквальній і символічній формах відобразила соціальні умови життя й духовні пошуки різних народів Близького Сходу впродовж століть, а також їхні вірування, культи, художню творчість, уявлення про світ. Наприклад, дослідники встановили, що книга Буття (Старий Заповіт), у якій розповідається про створення світу Богом, передає космологічні уявлення народів Близького Сходу. Так, у вавилоно-аккадському епосі «Енума еліш» ідеться про те, що спочатку всюди був хаос, утворений змішанням морської жіночої стихії Тіамат і прісноводної чоловічої стихії Абзу. Тіамат і Абзу народили богів, які вбили Абзу, а Тіамат розділили на дві частини, з яких з’явилися небо та земля.

У Біблії творення світу теж починається з появи неба і землі, теж згадується водна стихія: «дух Божий ширяв над водами».

Старий Заповіт поділяється на три великих цикли.

1.   П’ятикнижжя (п’ять книг Мойсеєвих, або Тора — Закон): Буття, Вихід, Левит, Числа, Повторення Закону.

2.   Пророки: Книга Ісуса Навина, Книга Суддів, дві Книги Царств, пророцтва Ісаї, Єремії, Ієзекіля та дванадцяти так званих малих пророків.

3.   Писання: Псалми, Притчі Соломонові, Книга Йова, Пісня над піснями, Книга Рут, Плач Єремії, Книга Екклезіястова, Книга Естер та деякі інші.

Найдавнішою частиною Старого Заповіту вважають Пісню Дебори з Книги Суддів. Її було складено у ХІІ ст. до н. е. на честь перемоги єврейської героїні, пророчиці Дебори над ханаанським містом Хацором.

Новий Заповіт включає чотири Євангелія (від Матвія, Марка, Луки, Івана), Дії Апостолів, двадцять одне послання учнів Христа та Одкровення Івана Богослова, або Апокаліпсис. Остання книга за часом створення була першою: вона з’явилася 68 р. Пізніше від інших частин Нового Заповіту було складено Дії Апостолів (наприкінці ІІ ст.).

Біблія — це не тільки священна релігійна книга, а й видатна пам’ятка давньої писемності. Книга містить твори різних жанрів: ритуальні та юридичні кодекси, хроніки, міфи, народні пісні, любовну лірику, притчі, загадки, прислів’я, приказки, байки та ін.

Частини Біблії прийнято розподіляти не лише за жанрами, а й за темами. Християнські дослідники та тлумачі Біблії виділяють чотири тематичні розділи.

1.   Книги законодавчі (П’ятикнижжя, Євангелія). Містять заповіді, які дав людині Бог: у Старому Заповіті — єврейському народові через пророків, у Новому — всьому людству через свого сина Христа.

2.   Книги історичні (П’ятикнижжя, Книга Ісуса Навина, Книга Суддів, Книги Царств, Євангелія, Дії Апостолів та деякі інші). Розповідають священну історію людства: створення Богом землі та людини, взаємини між Богом і людьми, події з життя єврейського народу, із земного життя Христа.

3.   Книги повчальні (Притчі Соломонові, Псалми, Книга Екклезіястова, послання апостолів). Це твори морально-повчального характеру, які широко використовують у богослужіннях і молитвах.

4.   Книги пророчі (пророцтва Ісаї, Єремії, Єзекіїля, Даниїла, Амоса; Апокаліпсис). Містять передбачення різних історичних подій, тобто розповідають про майбутнє.

Вищий символічний зміст Старого Заповіту, як його розуміють християни, — історія гріхопадіння людини, її відділення від Бога та поневолення смерті, виникнення потреби спасіння людства від тягарів гріха. Старий Заповіт сповнений пророцтвами про прихід спасителя — Месії. У Новому Заповіті йдеться про здійснення пророцтв, викладено біографію Боголюдини — Сина Божого Ісуса Христа, що прийшов ціною власної смерті врятувати людство, подарувати надію на з’єднання з Отцем Небесним.

Ключова ідея Біблії — це ідея єдиного Бога. Головна мета всього Святого Письма — показати людям існування всемогутнього та єдиного Господа, довести необхідність вірити в нього. Тому перша та основна заповідь із даних Богом Мойсею: «Нехай не буде в тебе інших богів крім мене». Про це вже в Новому Заповіті говорить і Син Божий Ісус: «наш Господь Бог — Бог єдиний» (Євангеліє від Марка, 12:29).

Біблійний Бог настільки могутній, що створив усе на світі. Якщо в багатьох релігіях виникнення світу пояснювалося дією не тільки богів, а й природних стихій, то в Біблії Бог творить Усесвіт із нічого власним словом. Початок світу — це сам Бог. Тобто без Бога не може бути нічого. Більше того, Господь не просто створив світ, а й присутній у кожному його русі. Усе, що відбувається у світі — це промисел Божий. Але Божий промисел не обмежує свободу волі людини. Кожен вільний обрати або поневолення гріхом, служіння злу, або добро, пізнання істини, яка зробить людину по-справжньому вільною. Таким чином, ще одна важлива ідея Біблії — утвердження свободи волі людини.

Багато біблійних сюжетів та героїв стали культурними символами. Наприклад, Змій, що явився Єві в раю та підштовхнув її порушити заборону Бога, з’ївши плід від дерева пізнання добра і зла, вважається символом підступного спокусника. Цар Ірод, котрий наказав убити всіх немовлят Віфлеєму — символом жорстокості. Юда, який видав Христа первосвященикам на певну смерть — символом зради.

Сотні біблійних виразів стали крилатими та увійшли в мови світу. Згадаймо деякі з них.

Повернення блудного сина — означає відступника, що розкаявся. Вираз узятий із притчі про блудного сина, у якій розповідається про юнака, що залишив рідний дім і почав вести безпутне життя, поки не витратив свою частку батьківського спадку. Коли син повернувся з покаянням додому, батько прийняв його з великою радістю.

Вовк в овечій шкурі — вживається для характеристики лицемірної людини, яка під маскою доброчесності приховує лихі наміри. Вираз походить із Євангелія від Матвія: «Бережіться лжепророків, які приходять до вас в овечій одежі, а всередині є вовками хижими».

Голгофа — слово в переносному вживанні означає страждання, моральні та фізичні муки, подвижництво. Голгофа — це назва пагорбу в околицях Єрусалима, де був розп’ятий на хресті Ісус.

Манна небесна —несподівано одержані життєві блага; «чекати, як манни небесної» — чекати з нетерпінням; «живитися манною небесною» — існувати надголодь. За біблійним міфом, манна — їжа, яку Бог посилав юдеям кожного ранку з неба протягом сорока років, поки вони йшли пустелею в землю обітовану (Вихід).

3.   Повідомлення учнів

Цікаві факти про Біблію

—  Слово Біблія ані в Старому, ані в Новому Заповітах не згадується. Уперше його почали використовувати в IV ст. богослови Іван Златоуст і Єпіфаній Кіпрський.

—  Усього налічують більше 40 авторів Біблії. Вони жили на Близькому Сході та в Середземномор’ї: у Вавилоні, Єрусалимі, Римі та інших містах. Автори ббіблійних текстів були різними за становищем у суспільстві, освітою. Так, пророк Амос був пастухом, автор притч Соломон — царем; апостол Іван був рибалкою, апостол Павло закінчив Єрусалимську академію раввінів. Незважаючи на це Біблія — цілісний твір, у якому тексти пояснюють і доповнюють один одного. Юдеї та християни вважають, що така внутрішня узгодженість різних частин Біблії зумовлена тим, що люди писали книгу за навіюванням Святого Духа.

—  Найдавніші рукописи Біблії, що збереглися до наших часів — це Кумранські сувої. Вони належали громаді ессеїв, що жила неподалік від Мертвого моря (нині — територія Ізраїлю). 1947 р. в печерах біля руїн давнього поселення Кумран сувої випадково знайшов пастух. Реліквія пролежала в печері незайманою понад дві тисячі років. Зараз сувої зберігаються у спеціально створеному для них музеї Храм Книги в Єрусалимі.

—  У давнину біблійні тексти записували чорнилами на пергаменті (матеріалі з обробленої шкіри тварин) або папірусі. Аркуш пергаменту чи папірусу накручували на древко. Саме такий вигляд мають Кумранські сувої.

—  У давнину біблійні тексти на сувоях писали, не відділяючи одне слово від іншого, а також без знаків пунктуації. Рядки на слова розподіляли читці. У Біблії також не було глав та віршів. Поділ тексту Біблії на слова здійснив у V ст. диякон Александрійської церкви (Африка) Євлалій. Поділ на глави запровадив 1205 р. англійський кардинал, богослов Стефан Ленгтон. Він виділив глави в латинському перекладі Святого Письма. Нарешті, 1551 р. паризький типограф Роберт Стефан виділив вірші у главах.

—  Найдовша глава Біблії — це Псалом 118, що складається зі 176 віршів. Найкоротша глава — Псалом 116 (усього два вірші).

—  До 2015 р. Біблію повністю або окремі її книги було перекладено 2932 мовами (для порівняння: у світі приблизно 7000 мов, що активно використовуються). Перший переклад Біблії слов’янською мовою виконали в ІХ ст. брати Кирило та Мефодій із міста Солунь (нині грецькі Салоніки). Перший повний переклад Святого Письма українською розпочав 1860 р. письменник і вчений Пантелеймон Куліш, але його рукопис згорів під час пожежі. Удруге за працю над перекладом Куліш узявся разом із помічником — Іваном Пулюєм. Переклад був виданий 1904 р. Найкращим перекладом Біблії українською вважається робота митрополита Української Автокефальної Православної церкви Іларіона (світське ім’я Іван Огієнко; 1882–1972). Працю над ним Іларіон завершив 1940 р.

 

Категорія: Зарубіжна література 8 клас (нова програма) | Додав: uthitel (04.12.2016)
Переглядів: 92 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: