Урок № 29 Тема. Утвердження права людини на щастя, прагнення до радощів життя в поезії Омара Хайяма. - Зарубіжна література 8 клас (нова програма) - Середня школа - Каталог статей - Учительська світлиця
Головна » Статті » Середня школа » Зарубіжна література 8 клас (нова програма)

Урок № 29 Тема. Утвердження права людини на щастя, прагнення до радощів життя в поезії Омара Хайяма.

Урок № 29

Тема. Утвердження права людини на щастя, прагнення до радощів життя в поезії Омара Хайяма. Лаконізм і тематична різноманітність рубаї поета.

IV.            Застосування вмінь та навичок

1.   Виконання завдання (робота з картками в групах)

Картка 1

***

Таке, чого в людині не було,
Свій вид в її зображенні знайшло.
Можливо, камінь, що колись був серцем,
Завоював і погляд, і чоло.

***

Все складене на добрі шалі,
І не питай, що буде далі.
Прийдуть прекрасні вагарі
З очима совісті й печалі.

***

Не може бути, щоб безслідно зник
Спів цвіркуна, твій божественний лик,
Серпневий вечір, місяць над рікою —
Із золотим веслом перевізник.

***

Самотина алмазну ясність духу
Розмелює на темну потеруху;
Куди подітися від Суєти,
Щоб не згубити в супокої руху?

Картка 2

***

Глибоких істин я шукав, але ж —
Вони як близнюки. Одну знайдеш,
Надходить друга. Битись починають,
І їхній боротьбі немає меж.

***

За мить упасти може світ,
Який творився сотні літ.
Чому добро таке повільне,
А зло — швидке, мов динаміт?

***

Зимовий ліс прозорий, мов руїна,
В снігах — кормушки схилена драбина.
І дивиться крізь неї в небо лось
На бога, що забув привезти сіна.

***

Минулося старе кобзарювання,
Але нема без пісні існування;
Сліпці із нею зрячими були,
Без неї зрячі — темнота остання.

Картка 3

***

Брат мудрості — величний супокій —
Стоїть над світом на зорі стрімкій.
Він нас ненавидить за метушливість,
В якій ми зникли, як бджолиний рій.

 

Б’ємось за виживання. Не мовчи.
Чи можна виживати живучи?
Скидає птиця із гнізда пискляток —
Літати вчить, чи падати, а чи?..

***

Безсмертні всі: цей виховав дитину,
Той пісню написав, хоч і єдину,
А той, що не зумів цього зробить,
Коло дороги посадив ялчну.

***

Куди ідуть краєм шляху тополі?
Куди несуть свої думки і болі?
До мужніх друзів, до міцних дубів.
Що сплять в діброві, там, на видноколі.

V.  Домашнє завдання

Вірші Рудакі

Бейти

***

До тебе прагне вся краса земна,
Як до провалля прагне бистрина.

***

Годі жаліти, що мовить посмів я!
Годі радіти, що змовчать зумів я!

***

Як попрямує на левиний рик,
На кладовище прийде мандрівник.

***

Не одяг — саван випряв для себе шовкопряд,
Бо шовк душі своєї він тратив на халат.

***

Хто мудрих слухає, у того мир на думці.
Війною й чварами втішаються безумці.

***

Покрила воду риза кришталева.
Як зачаровані, стоять дерева.

***

Знання — це скарб, йому й ціни не зложиш.
Визбируй же його, де тільки можеш!

***

«Що доброго сказав той гість хазяїнові дому?»
«Якщо собі не хочеш зла, то не роби нікому!»

***

Хвали весняну хмару, що сльози проливає
I що своїм риданням цю землю звеселяє!

***

Одна душа, єдине тіло, але знанню немає дна.
Скажи, о дивний, ти людина — чи океанська глибина?

***

За недотепу ситий голодного вважає,
Бо на чуже страждання в нас відгуку немає.

***

Без діла не дармуй, життя свого не гай,
Живи роботою, за неї вболівай!

***

На кожне слово з поспіхом глупця
Мені в долоні плещеш без кінця.

***

Коли мовчу-німую, тоді мені здається,
Що дика повитиця круг тіла в мене в’ється.

***

У час розлуки я горю на вогнищі твоїм.
Навіщо ж деревом тобі опалювати дім?

***

Щоденно музикою тішиться твій слух,
Тяжкого стогону не чуючи навкруг.

***

Цей світ — як вітер, він усе забуде.
Неси вино! Хай буде те, що буде!

***

Дай один цілунок, тільки хай він тягнеться години.
Нащо борг такий, кохана, розбивати на частини?

 

Газелі

***

Прийшовши гостем у цей світ непевний,
Назавжди серця не даруй нікому.

Однаково — повернешся у землю,
Хоч нині спиш на ліжку золотому.

Що з того, що юрба навколо тебе,
Як сам ти будеш у гробу тісному?

Там стануть хробаки тобі за друзів!
Відкрий же очі, глянь за вікна дому!

Хто зараз кучері твої розкішні
Прикрашує у пóриві палкому,

Коли тебе, пожовклого, побачить,
Одвернеться байдуже — та й по всьому.

***

Настало свято осені, султане,
Настало свято, всім царям жадане!

Це хутра час! Шовки й шатри минулись —
I сад, де плід ряснів, сьогодні в’яне.

Лілею мирт змінив, багряні квіти
Замінить нам тепер вино багряне.

А ти — юнак, і щастя в тебе юне,
I молоде вино — аж полум’яне.

***

Все йде гаразд, немає перебою
В ділах твоїх. Так чом же головою

Ти похилився? Весело живи!
Полюблений ти долею самою!

Візирів рада щó тому додасть,
Хто має все, що треба для спокою?

Не родить мати двох таких, як ти,
Нема на світі двох такого крою!

Не замикає Бог тобі дверей,
Не відчинивши сто перед тобою!

***

Твоє лице — як день осяйний, день воскресіння правовірних,
А кучері — як ніч могили, де спить засуджений на дні.

З твоєї ласки я назавжди серед закоханих уславивсь,
Як ти уславлена за вроду, за стан і кучері рясні.

У Мекки є свята Кааба, у християн — Ісус розп’ятий,
У єгиптян — розливи Нілу, в алійців — предки визначні.

А я пишатимуся тільки твоїми чорними очима,
Коли з-під покривала раптом вони покажуться мені.

***

Хоч би на хвильку доторкнутись пахущих кучерів твоїх!
Квіток жасмину — уст солодких — якби я спробувати міг!

Де ти проходила, гуляла, я тій землі, тому піску
Разів із тисячу вклонюся, що зберегли слідочки ніг.

Кладу я тисячу цілунків на цей листочок із ім’ям,
Що твій перстеничок до нього колись легесенько приліг.

В той день, коли тебе зустріну й не доторкнусь до рукава,
Нехай індійський меч двосічний мене скарає, як за гріх!

Як люди звернуться до мене, щоб я їм вірші прочитав,—
Крім похвали тобі, нічого знайти не можу я для їх.

***

Відколи сонце сяє серед неба,
Не жив такий, кому знання не треба.

Які б віки прадавні не взяли ми —
Розумні люди мовами усіми

Знання шукали, сил не шкодували
I речення у скелю вкарбували:

«Знання для серця — світоч найясніший,
Знання для тіла — панцир найміцніший».

 

Рубаї

***

Цьому хисткому світу не радій:
Він тільки дурить, хитрий лицедій.
Добро його — за казочку вважай,
А зло його — витримувать умій.

***

Ти звеліла — і покинув я мечеті для церков.
Ради тебе у невірстві я всі ступені пройшов.
Після тисячі поклонів, що поклав на твій поріг,
Як далеко від Кааби опинився я, любов!

***

Як над гадюкою не клопочись,
А вкусить і тебе вона колись.
Хто підлий — теж гадючої удачі.
Зустрінешся із підлим — одвернись.

***

Ім’я твоє славне схоже з прапором ранку вогненним,
А чаша, з якої п’єш ти, — з молодиком одноденним,
Швидкий і рішучий крок твій — із кроком Долі самої,
З Фортуною — ті дарунки, що ти роздаєш нужденним.

***

Ніхто не прийде до мене, хіба нужда зажене.
Одна пропасниця тільки не забуває мене.
А спрага уста опалить — одна надія напитись
Із річки, що ненароком з очей у мене лине.

***

Мандрівче! В саду земному плодів не шукай!
Цей рай із двома дверима — вербовий, нікчемний рай.
Не смій і хвильку прогаять, бо твій садівник — за тобою.
Побувши прахом у світі, тепер, як дим, одлітай!

***

З кохання до тебе — така в мене щемінь!
Терпець мій урвався, в думках моїх темінь.
Це горе — не горе, тяжка Каф-гора,
А серце у тебе — не серце, а кремінь.

***

Гнівну красуню шукали ми скрізь по країні,
Світ обійшли, знемагали в журбі й нетерпінні,
Руки набили собі і намуляли ноги:
Руки — об голову, ноги — йдучи по камінні.

(Переклади В. Мисика)

 

Категорія: Зарубіжна література 8 клас (нова програма) | Додав: uthitel (04.12.2016)
Переглядів: 126 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: