Головна » Статті » Середня школа » Зарубіжна література 8 клас (нова програма)

Урок № 21 Тема. Поема Вергілія «Енеїда». Утвердження ідеї величі Римської держави у творі

Урок № 21

Тема. Поема Вергілія «Енеїда». Утвердження ідеї величі Римської держави у творі

ІІІ.            Сприйняття і засвоєння учнями навчального матеріалу

8.   Виконання завдання (робота з картками в парах)

Картка

Щит Ахілла

Приготував він насамперед щит — міцний і великий,
Гарно оздоблений всюди, ще й викував обід потрійний,
Ясноблискучий, та ззаду посріблений ремінь приладив.
Щит той з п’ятьох був шарів шкіряних, а поверх він багато
Вирізьбив різних оздоб, до дрібниць все продумавши тонко.
Землю на нім він зобразив майстерно, і небо, і море,
Сонця невтомного коло, і срібний у повені місяць,
І незліченні сузір’я, шо неба склепіння вінчають,
Посеред них і Плеяди, й Пади, і міць Оріона,
Й навіть Ведмедицю — інші ще Возом її називають.
Крутиться Віз той на місці й лише вигляда Оріона —
Тільки один до купань в Океані-ріці непричетний.
Вирізьбив ще на щиті він для смертних людей два прекрасні
Міста. В одному із них — весілля та учти справляють,
Юних дівчат при світлі ясних смолоскипів виводять
З їхніх світлиць і ведуть через місто під співи весільні.
Жваво кружляють в танку юнаки, і лунають довкола
Флейти й формінги дзвінкі, а жінки, стоячи на порозі
Власних осель, на юні веселощі з подивом зирять.
Сила народу на площі міській гомоніла.
Знялась там Буча бурхлива — двоє мужів про пеню сперечались
За чоловіка убитого. Клявся один при народі,
Що заплатив, а той — заперечував це при народі.
Врешті звернулись вони до судді, щоб зваду скінчити.
Гомін стояв навкруги: свойого підтримував кожен.
Люд вгамувати старались окличники. Колом священним
Сіли старійшини всі на обтесанім гладко камінні,
Берла у руки взяли від окличників дзвінкоголосих
І, встаючи із сидінь, вирікали по черзі свій вирок.
А посередині в них золоті два лежали таланти,
Щоб їх віддати тому, хто докаже, що має він слушність.
Друге з тих міст оточили навколо численні два війська
В зброї блискучій. Та в раді військовій вони розділились —
Чи зруйнувати все, силою взявши, чи скарби коштовні,
Що так багато їх в місті прекраснім, навпіл поділити.
Ті ж не здавались і засідку потай нову готували.
Вийшли на мури міські боронить їх і любі дружини,
Й діти маленькі, й мужі, яких уже старість зігнула,
Вої ж пішли. На чолі їх — Арей і Паллада Афіна,
Йшли золоті вони та в золотому одінні обоє,
Збройні, величні, прекрасні, як справжні богове, усюди
Зразу помітні: багато-бо нижчі від них були люди.
Швидко дійшли вони місця, де мала їх засідка бути,
Біля ріки, куди ходять стада усі до водопою.
Там заховались вони, блискучою міддю укриті.
Двоє підглядачів спереду йшли, окремо від війська,
І дожидали приходу овець та биків круторогих.
От підійшли вони; два пастухи їх спокійно гонили,
Награючи на сопілках, — ніякого лиха не ждали.
Ті ж, лише-но здаля їх побачивши, кинулись раптом
І зайняли срібнорунних отару овець і велику
Череду гарних корів, пастухів же обох повбивали.
Гомін і шум біля стада почули іздалеку в стані,
Сидячи в раді військовій, і зразу на коней рисистих
Скочили всі, і, миттю до берега річки домчавши,
У бойовому порядку у бій з ворогами вступили,
І один одного мідними били завзято списами.
Далі родючих ланів змалював він широкі простори,
Зорані тричі, й багато на них орачів із плугами
Впряжених в ярма волів туди і назад поганяли.
А як, дійшовши межі на ріллі, завертать уже мали,
Келих вина, наче мед той, солодкого, в руки щоразу
Муж подавав їм. І борозну знову вони повертали,
Щоб якнайшвидше родючі лани до кінця доорати.
Наче поорана нива, рілля іззаду чорніла,
Хоч була з золота вся. Таке-то він вирізьбив диво.
Далі лани змалював владареві. Достигле колосся
Скрізь по тих нивах женці гостролезими жали серпами.
Падали густо на землю колосся важкі оберемки,
їх снопов’язи тоді перевеслами туго в’язали.
Три снопов’язи стояли оподаль. А хлопчики ззаду
Зжате збирали колосся й, його охопивши обіруч,
Їм подавали ретельно. І тут же, радіючи серцем,
Мовчки стояв на межі володар, на берло обпершись.
Далі під дубом окличники учту уже готували,
В жертву принісши бика, й навкруги метушились; а жони
Борошном ячним його приправляли женцям на вечерю.
Далі він вирізьбив ще обважнілий від грон виноградник
З золота, — кетяги сині, аж чорні, по ньому рясніли;
Віття його на срібних підпорах трималось надійно;
Ровом він темним обведений був, а навкруг олив’яний
Тин височів, лиш одна пролягала крізь нього стежина
Для носіїв, що проходили нею на збір винограду.
Стежкою тою дівчата і хлопці, веселощів повні,
В плетених кошиках грона несли, наче мед той, солодкі.
Хлопчик, між ними йдучи, награвав на дзвонистій формінзі
І про прекрасного Ліна виспівував пісню чудову
Голосом ніжним. А ті, його співам вторуючи дружно,
Тупали в лад їм ногами, і весело всі танцювали.
Далі він череду вирізьбив дужих биків круторогих.
Деякі з золота, інші із олова їх поробив він.
Голосно мукали всі, ідучи із кошари на берег
Річки бурхливої, густо порослий гнучким очеретом.
Четверо йшло золотих пастухів по боках проводжати
Череду, й бігало дев’ять за ними собак прудконогих.
Спереду раптом два леви жахливі на стадо напали
Й поволокли вже бика, що ревів і мукав страшенно
В лев’ячих кігтях, а пси й юнаки поспішали на поміч.
Пастівень вирізьбив далі кульгавий митець незрівнянний
І білорунних отару овець в тій чудовій долині,
Криті хліви, й курені, і кошару, й повітки пастуші.
Далі іще змалював на всі руки митець незрівнянний
Місце для танців, подібне до того, що в Кносі просторім
Славний Дедал Аріадні колись спорудив пишнокосій.
В розквіті сил юнаки й багатьом жадані дівчата,
Міцно за руки побравшись, кружляли у танці веселім.
Юрмами купчились люди навколо й втішалися вельми
Тим хороводом. Співаючи звучно, співець божественний
Грав серед них на формінзі, й під музики тої звучання
Два скоморохи стрибали в середині людного кола.
Далі він вирізьбив хвилі могутні ріки Океану
З самого краю щита, що його змайстрував так старанно.

(Переклад П. Ніщинського)

9.         Повідомлення учнів

Поема Вергілія «Енеїда» і Україна

В Україні знайомство з творчістю римського поета почалося в XVII ст.: школярі вчили його твори напам’ять, на нього посилались у шкільних піїтиках. Видатний український філософ і письменник Григорій Сковорода переклав шість уривків VI пісні «Енеїди». Рідною мовою він відтворив зміст твору, зберігаючи стилістичні ознаки оригіналу. 

З «Енеїдою» Вергілія пов’язане таке знаменне явище в світовій літературі, як пародіювання. Уже з другої половини XVII ст. в західноєвропейському письменстві виникають перші пародії на класичні твори, так звані травестії, бурлески. Перша пародія «Енеїди» виникла в Італії. Це «Перелицьована “Енеїда”» Дж.-Б. Лаллі (1633). У Франції великої слави зажив «Перелицьований Вергілій» — поема П. Скаррона (1648–1653).

Історія нової української літератури, нова епоха в українському письменстві почалася з пародійної переробки твору Вергілія — поеми Івана Котляревського (1769–1838) «Енеїда». У творі Котляревського Вергілієва «Енеїда» «травестована» — тобто герої «перевдягнені» в козаків, римська реальність двотисячолітньої давності замінена українським життям ХVІІІ ст., римський героїчний державний епос перетворився на українську національну епопею.

Щоправда, безпосереднім джерелом української «Енеїди» став не римський оригінал, а «Энейда, вывороченная наизнанку» російського поета Миколи Осипова (1751–1799). Котляревський запозичив у російського автора загальний план поеми. Як відзначав Микола Зеров у своїй монографії «Нове українське письменство», український поет «всі головні епізоди Вергілієвої поеми переказує за осиповською поемою: нема ні одної Вергілієвої риси, яку б він вніс у своє оповідання незалежно від російської “Енеїди”... Все це Котляревський подає нам у тій версії, в тому гумористичному освітленні, яке він знайшов у Осипова. В Осипова він запозичає і більшу частину своїх характеристик... І не тільки характеристики, не тільки гумористичні коментарії з приводу тих чи інших епізодів, але й окремі вирази, порівняння, влучні афоризми, кмітливі спостереження, веселі “словоизвития”, макаронічні промови — багато дечого, що ставиться на кошт стилістичного хисту Котляревського, часто-густо оказується звичайним собі перекладом з Осипова». Але поема Котляревського переважає твір Осипова яскравістю оповіді та зображення, неповторним національним колоритом. Більше того: літературознавці вважають її найталановитішою і найоригінальнішою пародійною переробкою Вергілія з усіх відомих.

Що стосується перекладів «Енеїди», то перші (після спроб Сковороди) з’явились у другій половині XIX ст. 1850 р. у львівському виданні «Зоря Галицька» вийшов переклад початку другої книги поеми Гр. Бондаренко (це псевдонім маловідомого галицького письменника середини XIX ст. Григорія Бондаря). 1865 р. поет і перекладач античної літератури Степан Руданський переспівав кінець першої книги Вергілія під назвою «Енеянка».

На початку XX ст. серйозну спробу подати Вергіліїв епос українським словом зробив І. М. Стешенко (1873–1918). З його праці опубліковано відредаговані М. К. Зеровим уривки з другої книги («Лаокоон» і «Руйнація Трої»). Узагалі в архіві зберігаються невидані і не оцінені критикою п’ять повних книг та частина шостої.

Нову сторінку в історії перекладу поетичної спадщини Вергілія становить діяльність поета, критика, вченого, великого знавця і перекладача римських класиків М. К. Зерова (1890–1942). З поетів стародавнього Риму Зеров найбільше перекладав Вергілія. З-під пера цього майстра вийшли переклади окремих еклог «Буколік», значні уривки з «Георгік» та повний переклад «Енеїди», завершений в останні роки його життя.

Переклад «Енеїди», виконаний Зеровим,— високе досягнення української перекладацької культури. Він відзначається глибоким проникненням у зміст, форму першотвору, неперевершеною майстерністю і плавністю вірша, добірною, злегка архаїзованою мовою, відтворенням усіх особливостей оригіналу: монументальності, піднесеності та звукопису.

На високому художньому рівні виконано переклад частини четвертої книги «Енеїди» («Кохання Дідони»), здійснений А. О. Білецьким.

У той час, коли в радянській Україні над перекладами «Енеїди» працював М. К. Зеров, на Західній Україні, що була у складі Польщі, всі свої сили віддав тій самій справі М. Й. Білик. Деякі частини перекладеної ним поеми (книги І–VI) були видані у Стриї 1931 р., а повний переклад завершено у Львові вже після Другої світової війни.

Вергіліїв епос в українському перекладі М. Й. Білика, відредагованому Борисом Теном, є ще одним виявом шани українського народу до Публія Вергілія Марона.

 

Категорія: Зарубіжна література 8 клас (нова програма) | Додав: uthitel (04.12.2016)
Переглядів: 223 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: