Урок № 1 Тема. Література і культура. Літературний процес. Основні літературні епохи, напрями, течії - Зарубіжна література 8 клас (нова програма) - Середня школа - Каталог статей - Учительська світлиця
Головна » Статті » Середня школа » Зарубіжна література 8 клас (нова програма)

Урок № 1 Тема. Література і культура. Літературний процес. Основні літературні епохи, напрями, течії

Урок № 1

Тема. Література і культура. Літературний процес. Основні літературні епохи, напрями, течії

ІІІ.                        Сприйняття і засвоєння учнями навчального матеріалу

1.         Слово вчителя з елементами бесіди

Поняття «культура» дуже широке. Кожен розуміє його по-своєму: як гарне виховання, обізнаність у мистецтві, наявність освіти, як сукупність творів мистецтва тощо. Навіть у науці існує понад сто визначень цього поняття. Наприклад:

—  культура — це скарбниця всього, що було створено людством;

—  культура — форма передавання знань, вірувань, досвіду;

—  культура — виховання душі та розуму;

—  культура — шлях від творця культурних благ до споживача;

—  культура — взаємодія різних текстів;

—  культура — духовне поле, до якого входять релігія, наука, мистецтво, освіта, моральність; культура виявляє себе через мову, бере свій початок у слові.

Різні погляди на культуру можна об’єднати в такому визначенні цього поняття: культура (від лат. cultura — виховання, шанування, обробка) — це сукупність матеріальних і духовних цінностей, засобів їх творення та вміння передавати їх від покоління до покоління.

Найважливішою частиною культури є мистецтво. Користуючись словом, кольором, звуком та іншими засобами, мистецтво відображає образи культури. Мистецтво можна порівняти з дзеркалом, у яке дивиться культура. Причому воно не просто віддзеркалює образи культури, а й одушевляє, одухотворює їх.

Кожний твір мистецтва відображає певний стан світу та стан людини, яка була сформована національною культурою. Особливо це стосується літературного мистецтва, бо воно має ідеально пристосований для такого відображення засіб — слово. Те, що неможливо передати фарбою, виразити у звуках музики або в камені, втілити на сцені або екрані, завжди можна описати словом. Не випадково Дмитро Лихачов зауважив: «Література “промовляє” за всю національну культуру, як “промовляє” людина за все живе у Всесвіті». Тобто література — це вуста культури.

(Учитель ставить питання до учнів.)

—  Що таке література?

—  Чим література відрізняється від інших видів мистецтва?

—  Назвіть особливості зображення одного й того самого образу (наприклад, весни) в різних видах мистецтва.

(Продовження лекції вчителя.)

Отже, література (від лат. littera — буква) — це мистецтво слова, точніше — письмова форма словесного мистецтва.

Література постійно розвивається, бо міняються зовнішні історичні умови, в яких вона існує. Розвиток літератури, зміни в ній називають літературним процесом.

Літературний процес — це історичний рух національних та світової літератур. На рух впливають як зовнішні обставини (великі історичні події), так і внутрішні мистецькі процеси (накопичування культурних цінностей, художні відкриття, переосмислення старих художніх правил, канонів). Зміна зовнішніх і внутрішніх обставин, у свою чергу, обумовлює тематику літературних творів, появу нових жанрів або падіння популярності старих, форми сприйняття творів суспільством (перевидання творів, літературна критика, читацька реакція тощо).

Наявність помітних, глобальних змін у літературному русі підштовхнула дослідників виділити декілька літературних діб (або епох).

Літературна доба — фрагмент історико-літературного процесу, котрий відрізняється від попереднього і наступного фрагментів.

Які ж літературні епохи виділяють в історико-літературного процесі?

Фундаментом світової літератури є література древніх цивілізацій: Єгипту, Китаю, Індії, Близького Сходу, Середземномор’я. Літератури Середземномор’я — давніх Греції та Риму — складають античну літературу, яка дала назву літературній добі. Хронологічно вона є першою серед виділених ученими. Антична доба охоплює І тисячоліття до нової ери — початок І тис. н. е.

Античні цивілізації зникли, але від них залишилися видатні літературні пам’ятки, які лягли в основу різноманітних форм літературної творчості, послужили взірцем для розвитку світової літератури. Серед цих пам’яток можна назвати поеми Гомера, трагедії Есхіла, лірику Анакреонта, Горація.

Добу, яка змінила античну, називають середньовічною. У Середньовіччя на Заході та Сході виникли молоді національні держави. На основі фольклору народів, що утворили ці держави, з’явилися самобутні жанри: форми героїчних поем (наприклад французька «Пісня про Роланда»), лірики (східні рубаї й танка, західні балади й романси), повістей («Слово о полку Ігоревім») тощо.

Наступний етап розвитку літератури — доба Відродження. Її характеризує розквіт літератури Західної Європи, поява таких видатних митців слова, як італійці Данте та Джованні Боккаччо, француз Франсуа Рабле, іспанець Мігель де Сервантес, англієць Вільям Шекспір.

Від доби Відродження література почала розвиватися в межах окремих напрямів, що приходили один одному на зміну з ХVI по ХХІ ст.: бароко, класицизм, романтизм, реалізм, модернізм, постмодернізм). Тому наступні після Відродження епохи отримали свої назви літературним напрямом, який панував у певний період.

Отже, виділяють такі літературні епохи:

1)   антична література (І тис. до н. е. — початок І тис. н. е.);

2)   література Середньовіччя (VI–ХІV ст.);

3)   література Відродження (ХІV–XVI ст.);

4)   література бароко (XVII–XVIII ст.);

5)   література класицизму (XVII — початок XIX ст.);

6)   романтизм (кінець XVIII — початок XIX ст.);

7)   реалізм (друга половина XIX ст.);

8)   модернізм (кінець XIX–XX ст.);

9)   постмодернізм (з 1980-х pp.).

Кожна доба має щось спільне з попередньою, засвоює від неї якісь риси, але разом із тим створює принципово нове. Так, європейська середньовічна література та наступні епохи запозичили розподіл жанрів на епічні, ліричні та драматичні у давніх греків. Проте в середні віки з’явилися нові жанри: лицарський роман, балада, містерія, мораліте (алегорична п’єса про зіткнення пороків і чеснот у душі людини).

Окрім того, у кожній національній літературі характерні риси тієї чи іншої доби втілилися по-своєму. Наприклад, провідними жанрами англійського Відродження були трагедія, комедія, сонет, французького — роман та есе, іспанського — роман та комедія.

Як уже було зазначено, деякі епохи були названі за панівним літературним напрямом: бароко, класицизм, романтизм, реалізм, модернізм, постмодернізм.

Літературний напрям — сукупність ідейних та художніх принципів, утілених у низці творів, що з’явилися приблизно в один і той самий час. Автори, що представляють будь-який напрям, належать до однієї культурної традиції, мають схожий світогляд, торкаються певних тем, використовують певну сукупність художніх засобів.

Поняття «літературний напрям» не треба плутати з поняттям «літературна течія». Літературна течія входить до складу літературного напряму, тобто це поняття вужче. Течії різняться між собою естетичними та ідеологічними принципами, художніми прийомами. Письменники, які належать до однієї течії, нерідко утворюють літературні об’єднання, групи. Так, у французькому класицизмі існували дві течії: послідовників філософії Рене Декарта (П’єр Корнель, Жан Расін, Ніколя Буало) та послідовників П’єра Гассенді (Жан Лафонтен, Мольєр). Перші вважали, що людина пізнає світ винятково розумом, що література повинна впливати перш за все не на почуття, а на розум читача. Тому у своїх творах вони досліджували розум, свідомість, викривали недоліки суспільства, утверджували високий ідеал розумного правителя, розумного суспільного устрою. Письменники, які входили до другої групи, були впевнені, що висновки розуму необхідно перевіряти почуттями. Творами вони намагалися збуджувати почуття читачів. Тому, наприклад, драматург Мольєр підсилював видовищність п’єс сценічними ефектами (балетом та іншими). Таким чином, протилежні погляди на природу пізнання відобразилися в художній творчості письменників-класицистів двох течій.

Із видатними творами деяких літературних епох та напрямів ви ознайомитесь у 8 класі.

Завершимо розмову про літературний процес важливим зауваженням, що стосується зв’язку культур.

Літературні епохи, напрями, течії, літератури різних народів не існують ізольовано. За висловом російського філософа Михайла Бахтіна, культури «не мають власної території». Вони перебувають у постійному діалозі, збагачують одна одну, утворюють нові зв’язки між собою. Найбільш показовий приклад взаємозв’язку літератур — використання класичних сюжетів і тем, звертання до образів, створених митцями інших епох та культур. Так, багато українських письменників і поетів зверталися до біблійних тем, сюжетів, образів: Леся Українка в поемах «Самсон», «Вавилонський полон», П. Гулак-Артемовський і Т. Шевченко в переспівах псалмів. А український письменник І. Котляревський оригінально обробив сюжет античної поеми Вергілія «Енеїда».

Про важливість діалогу літератур писав Д. Лихачов: «Неповторне та індивідуальне обличчя культури створюється не через самообмеження та збереження замкнутості, а шляхом постійного, вимогливого пізнання всіх скарбів, що їх накопили інші культури та культури минулого».

 

Категорія: Зарубіжна література 8 клас (нова програма) | Додав: uthitel (28.11.2016)
Переглядів: 25 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: