Головна » Статті » Середня школа » Зарубіжна література 8 клас (нова програма)

Урок № 17 Тема. Особливості давньогрецького театру. Основні жанри давньогрецької драми. Трагедія Есхіла «Прометей закутий»

Урок № 17

Тема. Особливості давньогрецького театру. Основні жанри давньогрецької драми. Трагедія Есхіла «Прометей закутий»

ІІІ.            Сприйняття і засвоєння учнями навчального матеріалу

1.         Слово вчителя

Батьківщиною сучасного театру є Греція. Прийоми створення драматичних творів, поділ драматичних творів на жанри, принципи функціонування театру, використання декорацій та костюмів — усе це має витоки в давньогрецькому театрі.

Театр Давньої Греції пішов від діонісій — народних гулянь на честь бога родючості та виноробства Діоніса. Такі свята влаштовували кілька разів на рік. Під час гулянь співали хвалебні пісні (дифірамби), влаштовували ходу, вбиралися в маскарадні костюми. Із урочистої частини діонісійських свят народилася трагедія, з веселої — комедія.

Слово трагедія складається з двох частин: tragos — цап і ode — пісня. Тобто спочатку трагедією називали пісню сатирів — істот із козячими ногами, супутників Діоніса, які уславлювали подвиги та страждання бога. У сучасному розумінні трагедія — драматичний жанр, у якому зображено зіткнення героїв із непереборними перешкодами, внаслідок чого герої гинуть.

Слово комедія утворено від грецького komos — назви веселого натовпу ряджених і ode, що означає «пісня». Тобто комедія народилася як весела пісня святкового натовпу. Зараз комедія — це драматичний жанр, у якому героїв представлено в смішному вигляді.

У Греції темою творів обох драматичних жанрів спочатку було життя Діоніса. Із розвитком драми як роду трагедія та комедія звернулися до інших тем і сюжетів. Теми для трагедії брали винятково з міфології. Джерелом комедійних тем були не тільки міфи, а й побут, суспільно-політичне життя. Наприклад, актори розігрували сцени крадіжки, візиту лікаря, висміювали зовнішню політику Афін тощо.

Театр Давньої Греції був державною установою. Організацією вистав займалися призначені для цього люди.

Вистави давали тричі на рік — під час діонісій (малих, або сільських, великих та ленеїв). Найчастіше вистави проходили у формі змагань драматургів — трьох трагіків і трьох коміків. Кожен трагік представляв чотири твори — тетралогію: три трагедії на єдиний сюжет (трилогію) та сатирівську драму.

Змагання тривали три дні. Цілий день глядачі дивилися трагедії й сатирівські драми, а під вечір їм пропонували комедію одного з коміків.

Переможця змагань визначали особливі виборні. Він отримував гонорар та вінок із плюща. Результати змагань записували в спеціальний протокол, який потім зберігався в державному архіві.

Театральні змагання відбувалися просто неба, тому що всі театри Греції були відкритими. Зазвичай їх будували на схилах пагорбів, які утворювали природний амфітеатр. Вони вміщували величезну кількість глядачів. Так, один із найбільших театрів України — Київський театр російської драми ім. Лесі Українки — розрахований на 750 місць. А афінський театр Діоніса вміщував 17 тисяч глядачів!

Основними частинами будівлі грецького театру були орхестра, скена та місця для глядачів на схилах пагорбів, що оточували орхестру.

Орхестра являла собою круглий майданчик, на якому розташовувався жертовник Діонісу і куди виходив хор. Позаду орхестри був орзташований поміст (проскеній), на ньому грали актори. За проскенієм була скена — приміщення, в якому актори перевдягалися. На обох кінцях скени були розміщені бічні прибудови (параскенії), де зберігали театральне майно. Між скеною та орхестрою утворювалися пароди — проходи для акторів і хору.

Завісу в грецьких театрах не використовували.

Спочатку в виставах брав участь лише хор. Драматург Феспід (жив приблизно в VI ст. до н. е.), якого називають засновником трагедії, додав до пісень хору розповіді актора. У виставах партії актора стали чергуватися з піснями хору. Актора — виконавця головної ролі називали протагоністом. Драматург Есхіл увів другого актора, а Софокл — третього. Зазвичай у виставах брали участь по три актори, ролі без слів виконували статисти.

Жінок-акторок у Давній Греції не було. Жіночі ролі грали чоловіки.

Актором могла стати тільки вільна людина, не раб. Актори займали високе становище в суспільстві, користувалися повагою, їх шанували як служителів бога Діоніса. Нерідко їх обирали на вищі державні посади.

Усі актори повинні були добре співати й танцювати. Для них навіть розробляли комплекси вправ, спрямованих на тренування голосу й дикції. Крім того, актори мали багато працювати над жестами, адже вони виступали в масках і не могли передати почуття мімікою. До речі, використання масок було зумовлене двома причинами:

1)   генетичним зв’язком театру з діонісіями, під час яких ті, хто зображував бога, носили маски;

2)   розмірами театру — глядачі з останніх рядів не могли розгледіти обличчя актора, але маску бачили добре.

Маски античного театру зараз є символом театрального мистецтва, їх нерідко зображують на квитках, афішах, логотипах театрів.

Для вистав шили костюми та робили спеціальні подушечки, аби надати тілу об’єму. Трагічні актори грали у високому взутті — котурнах. Це були черевики з товстою підошвою, яку виготовляли з багатьох шарів шкіри. Котурни вдягали, аби зріст актора відповідав високому змісту трагедії.

Що стосується хору, то в трагедіях до його складу входило 15 осіб (хоревтів), у комедії — 24. Керівника хору називали корифеєм.

Спочатку вхід на вистави був вільним, але пізніше за місце в театрі ввели оплату. За часів правителя Перікла (494–429 рр. до н. е.) в Афінах впровадили видачу грошей з міської скарбниці на відвідування театру.

Про початок вистави глядачів сповіщала сурма.

На виставах публіка виражала свої почуття дуже вільно. Якщо гра акторів викликала схвалення, глядачі голосно кричали й аплодували. Якщо п’єса була не до вподоби — тупотіли ногами, свистіли, навіть кидали в акторів камінням.

2.   Робота з картками (в парах або групах)

Картки

1.   Арістотель «Поетика».

Отже, основа і немовби душа трагедії — це фабула, а характерам у ній належить друге місце. Подібне буває і в живописі: якщо хто-небудь розмаже без ладу хай навіть і найкращі фарби, він не дасть глядачеві такого задоволення, як той, хто лише накреслить малюнок крейдою. Так само і в трагедії, яка є відтворенням дії й переважно через неї — змалювання дійових осіб.

...Треба вважати й хор за одного з акторів. Він повинен бути частиною цілого і брати участь у дії...

2.   Горацій «Про поетичне мистецтво (Послання до Пізонів)».

179 Дію описують словом або зображають на сцені.
180 Те, що сприймається вухом, повільніше й слабше хвилює,
181 Ніж очевидне, побачене, те, що глядач переймає
182 Без посередника, сам. Та є речі, яким відбуватись
183 Краще за сценою; там і залиш їх, усунь ті події
184 З-перед очей, а вклади їх майстерно в уста очевидця:
185 Хай не вбиває Медея дітей на виду, перед людом,
186 М’яса людського Атрей-лиходій хай не варить на сцені,
187 Кадм хай прилюдно не робиться змієм, а птицею — Прокна.
188 Хоч і покажеш таке — не повірю ще й криво всміхнуся.
189 Кожна вистава повинна включати ні більше, ні менше —
190 Рівно п’ять дій, коли зичиш не раз їй побачити сцену.

(Переклад А. Содомори)

3.   Дені Дідро, трактат «Про драматичну поезію».

Античні автори думали про це інакше. Проста поведінка, дія, взята якнайближче до її закінчення, щоб усе перебувало в напруженому стані, катастрофа, яка постійно насувається і весь час віддаляється якоюсь несподіваною, але правдивою обставиною: виразні промови, сильні пристрасті, картини, один-два характери, сильно виражені — ось усі їхні засоби.

4.   Лесь Курбас, стаття «Про трагедію Софокла „Цар Едіп”».

Для нас, людей XX сторіччя, віра в долю — наївна. Але ми не маємо права відкидати основоположні принципи, на яких побудована класична трагедія. Грецька трагедія у своїй структурі має самобутні елементи, які складають її специфіку. Це насамперед наявність у п’єсі хору — діючого колективу, що виступає не лише представником народу, а й одночасно є «словами від автора», виявляючи думки з приводу тої чи іншої події або вчинку.

3.         Повідомлення учня

Есхіл

Есхіл (525–456 рр. до н. е.) — давньогрецький драматург, який заслужив титул «батька трагедії».

Про Есхіла відомо дуже мало. Він належав до знатного афінського роду, народився й виріс в Елевсіні — релігійному та культурному центрі Аттики неподалік від Афін. У добу, коли жив Есхіл, між греками і персами тривали постійні війни. Драматург брав участь майже в усіх значних битвах греко-перських війн: під Марафоном 490 р. до н. е., під Саламіном480 р. до н. е., під Платеями 479 р. до н. е.

Як драматург Есхіл дебютував 500 р. до н. е. А першу перемогу в змаганні трагіків здобув 484 р. до н. е. Після цього він займав перше місце ще 12 разів.

Цікаво, що найважливішою подією свого життя він вважав не одну з численних творчих перемог, а битву при Марафоні. На могилі Есхіла в Сицилії, де він помер, викарбувана епітафія, яку драматург написав власноруч:

Тут Есхіла Афінського, Евфоріонова сина,
Геї плодюча земля тіло його прийняла.
Згадує гай Марафонський відвагу його, тож і плем’я
Довголосих мідян — в битві пізнали її.

Есхіл створив не менше ніж 80 драм, але збереглося лише сім повних текстів його трагедій («Перси», «Семеро проти Фів», «Прометей закутий», «Благальниці», трилогія «Орестея»), а також багато уривків.

Герой трагедій Есхіла зазвичай поставлений перед необхідністю вибору або вже зробив вибір до початку дії й готовий узяти на себе всю відповідальність за прийняте рішення. Учинки героя, що призводять до трагічних подій, за Есхілом, є наслідком неприборканих емоцій, які пригнічують здатність людини роздумувати.

Головна заслуга трагіка — уведення в драму другого актора, що забезпечило можливість виникнення конфлікту, протистояння двох сторін, створення напруженої дії.

 

Категорія: Зарубіжна література 8 клас (нова програма) | Додав: uthitel (04.12.2016)
Переглядів: 111 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: